Шилкина Елена Григорьевна : другие произведения.

Rukavychka прода

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  - Це я тебе вчора пiдвищив, чи менi
  здається. Ти знаєш, якби не Ольга Орестiвна, тебе б було звiльнено ще
  вчора. Але сьогоднi менi вже нiчого не заважає тебе звiльнити, я ж
  виконав свою обiцянку дати тобi ще один шанс, а ти ним не скористалася,
  тож тебе ЗВIЛЬ...
  В цю мить до кабiнету ввiйшла його нова секретарка i повiдомила, що до
  нього прийшов один з акцiонерiв "Трояну" i хоче обговорити умови
  договору про спiвпрацю. Анатолiй Степанович нiби прокинувся i швидкими
  кроками наздогнав секретарку, дiйшовши до виходу, вiн обiйняв мене своїм
  поглядом i сказав:
  - Напиши заяву про звiльнення за власним бажанням, тобi ж на
  краще, i дочекайся мене, - оголосивши свiй вирок, вiн вийшов. Вiн так голосно грюкнув дверима, що в менi щось затрусилось, як в
  сервантi. Але я добре знала, що це не через мене, i менi здалося, що вiн
  переживав, чи навiть боявся бачити цього, як там його,...акцiонера.
  Написати заяву зайняло в мене якихось там 5 хвилин, i тому я швидко
  зiбрала свої, зовсiм недавно розставленi речi на полицях. Знаючи любов
  Анатолiя Степановича до довгих i занудливих промов, я мала багато часу
  на роздуми. Сiвши в поки що своє крiсло, поринула в сьогоднiшню зустрiч
  з Юрою. Але цей процес зухвало перервала iнша думка: зроби щось, ти ж
  ось-ось втратиш свою роботу, але цього разу назавжди, i до того ж тобi
  ця посада подобається, чи ти вже про це забула. I справдi, вона була
  права... Stop! Я вже говорю про себе в третiй особi. Раптом, як на диво, в
  моїй головi одночасно з"явилося тисячi рiзних iдей. Але вловити хоча б
  одну пристойну рибку менi не вдавалося.
  Тодi я, в звичнiй для мене спонтанностi, без нiяких пiдготовлених фраз,
  ввiрвалась в кабiнет Анатолiя Степановича i голосно сказала: "Ви мене не
  можете звiльнити!" В ту ж мить я зрозумiла, що ввiрвалася зовсiм
  невчасно. Мiй шеф, точнiше колишнiй шеф, якраз закiнчував переконувати
  того акцiонера у вигiдностi їхньої спiвпрацi. Чоловiк, що сидiв спиною
  до мене, поважно обернувся, i коли я побачила його обличчя, кожна
  клiтина мого тiла судорожно засiпалась вiд подиву. Це був той самий
  милий власник чарiвної усмiшки - Юрiй. Вiн, залишаючи своє зручне
  крiсло, шанобливо вклонився менi i з його уст зiрвалось привiтання:
  "Вiтаю Вас, Софiє!" Я стояла як льодяна статуя i розум не поспiшав
  розмерзати. Вiдповiдi Юрiй таки не дочекався, але його чомусь це не
  дивувало, як i не дивувало те, що вiн мене тут побачив. Анi один його
  м"яз не поворухнувся на зустрiч подиву. Вiн нiби знав, що все станеться
  саме так, саме тут i саме зараз. Але не одна я була здивованою, Анатолiй
  Степанович хоч як вiн не намагався приховати свiй подив, не мiг нiчого з
  собою вдiяти. Лише Юрiй залишався таким же вiльним i спокiйним.
  - Можливо Ви менi вiдрекомендуєте Софiю, а то я крiм iменi нiчого
  бiльше не знаю? - вiн звернувся до Анатолiя Степановича, не зводячи з
  мене очей
  - Так, вибачте, це Софiя Олександрiвна - органiзатор дiлових
  зустрiчей.
  - Дивне у Вас, Софiє, прохання до Анатолiя, чи не так, - вiн
  знову повернувся до Анатолiя Степановича iз запитальним поглядом.
  - Так, дивне, - ствердно мовив Анатолiй Степанович. Але в повiтрi
  вiдчувався запах страху, який нiзвiдкiля взявшись, оточив його. Я нарештi почала танути, i першим, що менi спало на думку, стало
  словосполучення в слух:
  - Та невже, чому ж дивне, Ви ж мене щойно звiльнили, ось заява, -
  я простягнула заяву до отетерiлого Анатолiя Степановича, - Ви так швидко
  про мене забули.
  - Ви її звiльнили?! Вибачте за цiкавiсть, але чи не могли б Ви
  аргументувати такий вчинок? - Вiн вперше пiдвищив голос, хоча, щоб це
  зауважити я приклала не мало зусиль. Не знаю чому, але його слова мене
  анiскiлечки не здивували, я нiби передбачала такий розвиток подiй.
  - Вона знову запiзнилася, i це все пiсля того як я її пiдвищив в
  посадi, - вiн з усiх сил намагався виправдатися. Його аж тiпало вiд
  страху.
  - Так ось в чому проблема! Софiє, вибачте, що все це сталося
  через мене, я все залагод...
  - Через Вас, Юрiю Володимировичу?! - не витримавши кiлькостi
  адреналiну в кровi, Анатолiй Степанович аж пирснув ним на дорогоцiнного
  гостя.
  - Так, через мене. - Спочатку вiн так на нього глянув, що напевно
  змiг би пропалити його як пластмасову ляльку, а потiм заспокiйливо
  посмiхнувся i продовжив, - Я її затримав, тому є повнiстю вiдповiдальним
  за це запiзнення. Вибачте мене.
  З моїх уст це звучало б зухвало, але вiн це сказав з такою щирiстю i
  повагою, що Анатолiй Степанович випав в осад вiд такого повороту подiй. Юрiй повнiстю контролював ситуацiю. Ми були такими вiд нього морально
  залежними, хоча фiзично вiн нам корився.
  - Я, я, я й не знаю, що сказати. Я її вже звiльнив! - з останнiх
  сил, шукаючи хоч якiсь слова, вичавив з себе Анатолiй Степанович.
  - То поновiть її! Це ж не складно, чи я помиляюсь? - цього разу
  це звучало погрозливо, але не грiзно.
  - Без сумнiву, що нi, - вiн мовив це якомога прислужливо,
  стараючись догодити.
  - Тож я думаю це питання вичерпано?
  - Софiє, Ви можете приступати до виконання своїх обов"язкiв.
  Пiдiйдiть до Свiтлани Орестiвної, вона розповiсть Вам що й до чого, Ви ж
  перший день на новiй посадi? - шеф, вперше за довгий час вiдчув себе
  справдi шефом, до нього навiть повернулась в"їдливiсть i зверхнiсть.
  - Так, перший. Я можу йти?
  - Я думаю, що так, Софiє, - ствердно мовив Юрiй.
  - Дякую!
  Я швидко розвернулась i вийшла за дверi. Голова моя була схожа на
  тарiлку з Олiв"є. В нiй все так переплуталось, що знайти де картопля, а
  де горошок було неможливо.
  
  * * * * *
  * * * * *
  
  Свiтанок... ще зовсiм тихо навкруги, та лиш струмок не має вiдпочинку.
  Який струмок? Свiдомiсть швидко наздогнала думки i прогнала сон.
  Струмочок, що нiжно дзюркотiв, перетворився на водостiчну трубу, що
  переповнювалась талою водою, яка осиним роєм стiкала до низу. Наступив
  ранок, такий самий як i тисячi весняних ранкiв до того. Хоча зима не
  здавалася i щораз демонструвала iншу тактику боротьби з весною:
  неочiкуванi морози, сильнi i буревiснi вiтри, ожеледицю...
  Я автоматично, наче робот, виконувала запрограмованi вранiшнi дiї: душ,
  снiданок, почистила зуби, накормила котика, одягнулась i за дверi. Без
  пригод добравшись до мiсця працi, сiла за комп"ютер. Наближалося велике
  свято - "Сяйво" святкувало своє 60ти рiччя, тому роботи було неможливо
  багато. Я так глибоко поринула в неї, що аж злякалась телефонного
  дзвiнка, який наче молотком вдарив мене по головi. Я аж пiдскочила, але
  швидко повернулась до свiту цього.
  - Рекламна компанiя "Сяйво", слухаю Вас.
  - Чи не пора нам з Вами перейти на ТИ!
  - Юра?
  - А ти чекала когось iншого?
  - Нi, але точно не тебе о, ... яка там вже година?
  - От-от, моя ти бджiлка, вже пiв другої.
  - Ти жартуєш? Точно пiв другої. А я й не зауважила як час
  промайнув!
  - Якби я не подзвонив, ти б напевно аж вночi вiдволiклась i то
  тiльки тому, що подумала б що це затемнення сонця посеред бiлого дня, i
  тiльки глянувши на годинник, зрозумiла б, що наступив новий день...
  - Ха-ха-ха, - я з сарказмом вiдповiла на цю його реплiку i
  додала, - нiзащо не повiрю в те, що ти дзвониш тiльки для того, щоб
  нагадати менi, яка я працьовита. Чи не так?
  - Ти вгадала, я телефоную, щоб запросити тебе на вечерю в
  "Марсельєзу". Ну як, ти не проти?
  - В "Марсельєзу"? Це ж дуже дорогий ресторан! Для чого викидати
  такi великi грошi на вiтер, бо iнакше це не назвеш!
  - Кохана, ти ж знаєш, що ми собi можемо ще й не таке дозволити
  плюс це чудове мiсце для... для..., - його голос став манливо загадковим.
  - Та не тягни кота за хвiст! Для чого?!
  - Я думав тобi сказати, але передумав i вирiшив, що це буде
  НЕВЕЛИЧКИЙ сюрприз.
  - НЕВЕЛИЧКИЙ сюрприз? Юра, ти граєшся з вогнем, i добре про це
  знаєш!
  - Так, сонечко, але я люблю небезпеку, i ти це теж добре знаєш.
  - Гаразд, я приймаю виклик, i на кону вели-и-икi ставки.
  - Отже, о пiв на сьому бiля твого дому я буду чекати на тебе.
  - Домовились!
  - Цiлую!
  Пiсля такої розмови будь-якi поривання придумати щось путнє щодо змiсту
  останнього запрошувального листа на святкування ювiлею не дали
  результату, тому я вирiшила вiдкласти це на завтра. Зараз я могла думати
  лише про одне: що за НЕВЕЛИЧКИЙ сюрприз менi готує Юра i як менi до
  нього приготуватись. Хоч як добре я знала свого Юру, не мала анi
  найменшої здогадки про те, що це може бути, чи хто? Так-так я в пошуках
  можливого доходила навiть до думки про те, що це може бути щось живе.
  Але миттю себе заспокоїла згадуючи, що в "Марсельєзу" з тваринами не
  впускають. I тут цю думку наздогнала iнша: якщо це не тварина, то це не
  означає, що це не може бути людина, що теж є живою iстотою. Людина?
  Цiкаво, хто ж це може бути? Це чоловiк чи жiнка? А ще це може бути
  дитина. Точно, вiн дiзнався про те, що його колишня народила йому
  дитину, i кращого мiсця, де можна було б це повiдомити й шукати годi. Я
  ж бо не буду кричати в нервах у такому вишуканому i пристойному мiсцi,
  де аудиторiя, це переважно нашi дiловi партнери. Я НЕ ХОЧУ ТАКОГО
  СЮРПРИЗУ. "Stop, чого це ти вирiшила, що це жива iстота, не виключено,
  що вiн хоче подарувати тобi якусь цiнну рiч i кращого мiсця для цього не
  знайшов, а-а?" Ти це до мене? "А ти тут бачиш це когось такого ж
  впертого як ти?" Впертого? "Так, я ж кажу тобi, що це не обов"язково
  жива iстота, а ти й далi продовжуєш себе накручувати!" I що ти
  пропонуєш? "Я бачу, що прислухатись до мене ти ненастроєна, отож я
  пропоную угоду пiд кодовою назвою "пiв на пiв", нi тобi i нi менi." Може
  ти менi розповiси про змiст? "Отже ми не вiдключаємо можливiсть
  iснування цiєї угоди. I не такi ми вже i впертi виявляється. Я так i
  думала, що тобi буде зрозумiлiше на твоїй професiйнiй мовi, тому й
  запропонувала угоду..." Хватить балаканини! Переходь швидше до дiла.
  "Добре, добре, тiльки не дратуйся. Давай так: ти не будеш думати, що це
  щось живе, а я не буду доводити тобi протилежне." Я згiдна на такi
  умови! "От i чудово!"
  Раптом я аж зацiпенiла вiд страху. Невже я докотилась до того, що
  укладаю угоди з власними ж думками. Я мушу визнати, що дiйсно
  перепрацювалась.
  Десь бiля шостої години я була вже при парадi. Мене досi хвилювала та
  сама думка, та я намагалася про це не згадувати. Мутик, як завжди, всiма
  можливими i неможливими способами прагнув проявити свою любов до мене,
  тому в своїх пориваннях був цiлком невинним. I те, що вiн порвав штору,
  подер диван i пустив очко на моїх капронках не могло бути наказаним.
  "Ти ж не спецiально, правда?", - я з надiєю на вiдповiдь пром"явкнула цi
  слова, нiби просячи хоча б ствердного кивка.
  Дзень-дзелень, дзень-дзелень. Зовсiм не очiкувано пролунав дзвiнок в мою
  квартиру.
  - Хто? - Заздалегiдь знаючи вiдповiдь на це запитання, я
  вiдчинила дверi не чекаючи на неї.
  Вiн хотiв ввiйти, але коли його погляд зустрiвся з моїм вiн зупинився.
  Вiн так на мене дивився, що складалося враження, нiби вивчав моє тiло до
  найменших деталей. Словом "оцiнював" - це не назвеш. Вiн розглядав мене
  як синтез чогось, що по своїй природi є надзвичайним, i я в цьому не
  помилилася.
  - ТИ НАДЗВИЧАЙНА! - Вiн промовив це дуже щиро i навiть трохи
  здивовано, нiби вперше побачив мене у вечiрнiй сукнi. Того вечора його
  очi, як нiколи, були глибокими, чистими i сяючими.
  - Дякую! Ти як завжди вчасно! Пунктуальностi тобi хоч вiдбавляй!
  - Дивись не перехвали, а то вiзьму i зазнаюсь. - Його голос ще
  нiколи не набував такого приторно солодкого тону, залишаючи натяк на
  чудове продовження цього вечора.
  - Ти? Зазнаєшся? Ха-ха-ха
  - Чого ти смiєшся? Невже ти думаєш, що не зазнаюсь? В мене
  почнеться зiркова хвороба!
  - Яка, яка хвороба? Ну ти й насмiшив мене!
  - Ти готова йти. - Ображеним голосом буркнув Юра.
  - Готова!
  Пiд пiд"їздом стояла шикарна автiвка, схожа на лiмузин, але ще
  шикарнiша. Юра по-джен?те?ль??менськи запросив мене сiсти. Все було
  настiльки казковим, що приходилося себе щипати щохвилини. Коли ми
  пiд"їхали до "Марсельєзи" нас зустрiв швейцар i провiв до нашого
  столика. Я вже бувала в цьому ресторанi, та лише як в мiсцi проведення
  дiлової зустрiчi, а не як в палацi урочистостей. Юра розкрив меню i
  через двi хвилини покликав офiцiанта для здiйснення замовлення. Все
  вказувало на те, що вiн добре приготувався до цього вечора. Шампанське,
  яке принесли в першу чергу, було чудовим.
  - Тобi подобається?
  - В мене таке враження, що все це вiдбувається не зi мною, що я
  лише споглядаю як двоє частуються.
  - Нi, кохана, це все насправдi! I це все лише для ТЕБЕ!
  - Я просто гублюся в догадках шукаючи пояснення всьому цьому. Ти
  не хочеш мене просвiтити?
  - Це ти мене просвiтила в той самий день, коли я тебе вперше
  побачив! Ти вiдкрила менi очi на те, чого я нiколи не бачив: красу
  жовтого осiннього листка, що ледь-ледь тримається мокрої вiтки дерева,
  чарiвнiсть вузеньких вуличок Львова, що подарував менi тебе, звук тишi,
  що переростає у нiжний шепiт... Ти - це все для мене: повiтря, вода,
  вогонь, земля. Ти - мiй свiт, без якого я не живу, лише iсную.
  - Юра, Юра, зупинись, я нiчого не розумiю, для чого ти це все
  менi говориш? Ти явно переборщуєш!
  - Софiє, - вiн спустився з стiльця на колiно, - я не зможу жити
  без тебе, тому я прошу тебе: ВИХОДЬ ЗА МЕНЕ! Я ТЕБЕ КОХАЮ!!!
  Ця мить була вiчнiстю, я встигла вiдчути страх, щастя, шок, радiсть i
  тисячi iнших протирiчних вiдчуттiв. Я впустила сльозу, що зросила моє
  обличчя.
  - Сонечко, чого ти плачеш? Я нiзащо не допущу слiз на твоєму
  обличчi, - впевнено, але з острахом промовив Юра. Вiн не очiкував такої
  реакцiї на свої слова.
  - Нi, що ти, я не плачу з вiдчаю, це щастя, ЩАСТЯ!!! Юра, я теж
  тебе кохаю!.. Але так не чесно, ти мав час, щоб пiдготуватись, а я так
  розхвилювалась, всi слова кудись по?роз?бi?га?ли?ся. Ти це серйозно?
  - Звичайно! Але я не хочу давити на тебе! Ти можеш думати скiльки
  завгодно!
  - А що тут думати?! Я чую таку пропозицiю вiд людини, яку кохаю.
  Невже можуть бути хоч якiсь вагання. Я згiдна! Я ХО-ЧУ БУ-ТИ ТВО-Є-Ю
  ДРУ-ЖИ-НО-Ю!!!
  - Я навiть сподiватися на таку швидку вiдповiдь не мiг!
  Вiн встав i обiйняв мене, що швидко переросло в пристрасний поцiлунок. Я
  ще нiколи не була такою щасливою i щастю моєму не було меж. День, як i сотнi таких самих днiв до того, добiг свого кiнця. Тiльки
  закоханi слiпцi нiяк не можуть цього зрозумiти i як завжди намагаються
  боротися з природою, зупинити невблаганний, безцiнний час. Словами взаємного кохання ми розпрощалися бiля моїх дверей. Я не хотiла,
  щоб вiн йшов, але й не намагалась його зупинити. Вiн теж бажав
  залишитися, але... Закривши за ним дверi, я опинилась в повнiй темнотi i
  тишинi, але менi це сподобалось. Я нарештi змогла зiмкнути повiки, аж
  раптом весь цей божевiльний день пролетiв перед моїми очима. Менi стало
  так смiшно з того, що я собi понавигадувала вранцi, i так радiсно на
  душi вiд того, що моє серце билося в ритмi кохання.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"