Марчук Антон: другие произведения.

Троянда

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:

Конкурс LitRPG-фэнтези, приз 5000$
Конкурсы романов на Author.Today
 Ваша оценка:

Unknown


     Троянда

     Антон Марчук

     2017

     Що таке життя? Омана!
     Що таке життя? Це скон,
     Це ілюзій всіх полон,
     Чорна тінь і страховіття;
     Все життя - це лиш сновиддя,
     А сновиддя - тільки сон.
     Педро Кальдерон де ла Барка “Життя - це сон”
     1
     Білл Пайтон жив в однокімнатній квартирі з балконом, з якого відкривався вигляд на зелений ліс Кондро. Це була назва невеличкого містечка з населенням 10 тисяч чоловік, в якому мешкав Білл. Він переїхав сюди один, ще коли поступив у місцевий університет. Хоча Білл мав середні здібності до науки, серед всіх листів-запрошень, він вибрав саме університет Кондро. Саме там працював знайомий професор Патрик Браян, який викладав лінгвістику. Він допомагав Біллові, коли тому потрібно було пояснити деякі речі або витлумачити певні поняття. Разом вони провели багато вечорів, пізнаючи фундаментальні істини лінгвістики. Після закінчення середньої освіти, Білл вирішив не йти по слідам Патрика. Отримавши диплом, містер Пайтон знайшов роботу в місцевій школі, влаштувавшись вчителем англійської мови і літератури в старших класах.
     Білл прокинувся о 7 ранку від дзвінка будильника. Його постіль була вологою від поту. Цієї ночі йому знову приснився жахливий сон. Крізь марення він від теплий дотик сонця. Сонячні промені остаточно розбудили містера Пайтона і він почав збиратися на роботу.
     В дзеркалі він розгледів свою худорляву статуру, карі очі, під якими висіли два синіх мішки, що з’вились внаслідок недосипань і стресів. Білл причесав русяве волосся, умився і почистив зуби. У нього вже почала виступати ледь помітна щетина на підборідді і щоках, хоча він вчора голився.
     Яєчня і тости придали Біллові сил на цілий день. Запивши сніданок чаєм, містер Пайтон одягнув свій твідовий костюм, вигладжену білу сорочку і краватку. Він сів у свій старенький «б’юік»1, який викупив на звалищі автомобілів, і поїхав до школи.
     Клас привітався з учителем і Білл почав урок. Сьогоднішньою темою була творчість Стендаля2. Містер Пайтон дістав нотатки і почав заняття. Час минув досить швидко, бо Білл міг годинами розповідати про цього італійського письменника. В перерві містер Пайтон випив чашку кави, що придала йому бадьорості і забрала останні химерні думки про нічні жахіття.
     Після роботи Білл повернувся до своєї пустої однокімнатнотної кімнати. Розігрівши у мікрохвильовій печі вчорашню посмажену свинину з картоплею, містер Пайтон увімкнув джаз і прийнявся поглинати їжу. Після вечері Білл сів за письмовий стіл, увімкнув настільну лампу і почав читати детективний роман «Вечірня прогулянка». За вікном цабенів дрібний дощ, що придавав атмосфери при прочитанні. Осиливши 40 сторінок тексту, Білл вимкнув світло і ліг спати.
     2
     Вночі Біллові знову приснився вчорашній сон. Деякі події видавались абсурдними, але містер Пайтон не підозрював, що опинився у сні, поки не прокидався. Починалося все сонячного літнього дня. Білл опинився на зеленій галявині, що знаходилась біля шкільного подвір’я. Уроки вже закінчились і діти, що вчились у молодших класах, бігали по траві, грались у хованки, сміялись і розмовляли між собою. На подвір’ї було спекотно. Білл дістав хустинку і витер спітніле чоло. Зі школи вийшло кілька учнів, що залишалися на позакласні заняття. Директор прийняв рішення: щоб діти не томилися в стінах школи, кілька чоловік повиносило парти на подвір’я. Свіже повітря мало придати сил і натхнення учням.
     Коли діти всілися за парти, серед усіх учнів Білл помітив юну дівчину, років шістнадцяти, що сиділа на останній парті. Пасмо чорного волосся водоспадом лягло на її білу сорочку і бордову учнівську форму. Її обличчя було овальним, мало широкі вилиці, прямий ніс з горбинкою, блакитні очі з високими чорними віями. Вона поманила його вказівним пальцем до себе. Білл взяв стілець і присів коло неї.
     Чим можу допомогти? – запитав містер Пайтон.
     Тут не все гаразд, можете пояснити? – попросила дівчина.
     Авжеж.
     Білл подивився в її зошит. На листках в широку лінію був написаний текст. Деякі слова були перекреслені червоною ручкою, в деяких реченнях бракувало ком і апострофів, в словах були пропущені літери.
     В тебе погано з граматкою, - Білл засмутився, що така доросла дівчина не знає елементарних правил, які вчать діти ще в 5 класі.
     Поки чоловік дивився на помилки в зошит, дівчина дивилася на Білла. Учитель відірвав погляд від нотаток і подивився на ученицю. Їхні очі зустрілись. Білл дивився на неї і не міг відвести погляду. Його серце почало шалено калатати, а дихання пришвидшилось.
     Увагу Білла відволік шум, який доносився зі сторони галявини. Він глянув у бік і побачив, що на шкільному подвір’ї сім’я Білла влаштувала пікнік. Білл одразу впізнав свого батька, матір і молодшого брата.
     Що ти замислив, Білле? – суворо запитав батько. – Їй же не більше шістнадцяти.
     Нехай хлопчик знайомится з дівчатами, - промовила мати. – Нічого страшного. Через кілька років вона вже стане дорослою. Йому вже майже 30, а він досі неодружений.
     Білл найшов дівчину! Білл найшов дівчину! – заволав молодший брат.
     Містер Пайтон від цих слів був готовий провалитися крізь землю. Його обличчя побагровіло. Він встав з парти і промовив до дівчини:
     Я забув свого портфеля в школі. Зараз я прийду.
     Ви ще прийдете? Поверніться до мене ще раз.
     Білл пішов. Він відійшов на 10 кроків і озирнувся. Коли він дивився на цю ученицю, його охопило де-жавю. Раніше він бачив цю дівчину, але не міг пригадати де. Можливо він зустрічав її в школі?
     Коли Білл повернувся з портфелем, наступив полудень. Сонце висіло високо над блакитним безхмарним небом. Містер Пайтон дістав хустинку і витер вологе лице. Сорочка прилипла до його тіла. Чоловік розв’язав краватку і зняв піджак. Він сів перепочити на траву під тінью високого дуба. Подув вітерець і Біллу стало трохи краще. Задушливість минула і він повертався до учениці з портфелем в руці.
     Коли Білл підійшов до брюнетки на відстань 10 метрів, дівчина вже збирала свої речі до портфеля. Вона подивилася суворим поглядом на учителя. Дівчина плакала, в неї потекла туш. Темні струмки сліз стікали по її щокам. Учениця схопила портфель і швидким кроком почала покидати територію школи.
     Стій! Почекай! – загукав Білл, але дівчина не звернула уваги на його вигуки, віддаляючись від нього.
     Містер Пайтон побіг слідом за нею, але, як швидко він не переслідував дівчину, він не міг її наздогнати. Учениця завернула в один із провулків. Через кілька хвилин Білл теж опинився у внутрішньому дворі будинку. Дівчини ніде не було. Інтуїція підказувала, що вона не могла так швидко зайти до під’їзду. Білл побіг далі. Перед ним був вибір повернути праворуч чи ліворуч. Від цього залежало чи зможе він наздогнати її. Кожна хвилина була на вагу золота. Білл важко дихав. Головний біль від жари заважав тверезо думати. Ще трохи і він знепритомніє.
     Білл повернув ліворуч. Він біг далі, незважаючи на серце, яке вискакувало з грудей, відлунюючи гострим болем. На наступному повороті містер Пайтон помітив силует дівчини з портфелем на плечах. Білл вирішив, що попри все повинен наздогнати її, неначе це було питання життя чи смерті.
     Біжучи з усіх сил Білл наткнувся на палатку з квітами, що знаходилась на розі кварталу. Там стояв сивий продавець з закрученими вусами і намагався кожному перехожому всучити квіти. Містер Пайтон кинув йому 10 долларів і схопив червону троянду. Шипи врізалися йому пальці, але Білл стерпів біль.
     Сер, ваша здача! – кричав йому услід продавець.
     Залиште собі! – вигукнув Білл і побіг далі.
     Через кілька кварталів містер Пайтон наздогнав ученицю. Він легким рухом схопив її за плече. Дівчина обернулася. Вона вже не плакала, чорні потьоки туші засохли на її щоках. Вона зупинилась і подивилась на Білла.
     Ось візьми, - містер Пайтон простягнув їй червону троянду. – Це підніме тобі настрій.
     Дівчина взяла троянду до рук. Хвилину вона тримала її і роздивлялася, а потім жбурнула в сміттєвий бак, що знаходився неподалік.
     Забирайся геть! – загарчала учениця.
     Білл нічого не промовив. Він дивився, як брюнетка зайшла до під’їзду і зникла за вхідними дверима. Спека доконала Білла. Піт лився струмками і стікав по його тілу. В очах потемніло і він поринув у небуття.
     Сон закінчився і Білл прокинувся в холодному поті. Постіль була знову мокрою. Поки чоловік приймав душ, щоб змити піт, Білові не виходив з голови образ брюнетки. Він ніяк не міг пригадати, де раніше бачив її. В голові ще досі лунав її благальний голос: «Ви ще прийдете? Поверніться до мене ще раз.»
     3
     Жахіття продовжували снитися Біллові щоночі. Вихідні містер Пайтон провів у компанії своїх друзів. Алкоголь допоміг заглушити неприємні відчуття і вночі Білл спав спокійно. На ранок його мучило похмілля. Голова стала квадратною. На деякий час він забув про ученицю. Проте з понеділка видіння повторились.
     Ви ще прийдете? Поверніться до мене ще раз. – говорила брюнетка з його сна.
     Білл кожного разу наздоганяв її і учениця викидала троянду до сміттєвого бака. Наступного вечора сон повторився.
     Після тижня жахливих ночей Білл вирішив подзвонити до своєї матері. Вона цікавилась усім містичним. Одна з її подруг була циганкою. Мати могла розтлумачити все, що стосувалась незбагнених речей. Білл вважав її заняття божевіллям. Проте цього разу без дзвінка не обійдеться. Чоловік взяв телефон і задзвонив до матері. Пролунало три довгих гудки і на іншому боці підняли слухавку.
     Алло? Біллі це ти? З тобою все гаразд? – запитав жіночий голос.
     Так, мамо, це я, - відповів Білл. – Зі мною все гаразд. Як у вас справи?
     Приємно, що ти не забув про сім’ю, але дзвониш ти не просто так. Я відчуваю, що у тебе щось трапилось. Розповідай.
     Гаразд. Я звоню, бо останнім часом мене мучить дивний сон. – признався він і переказав їй зміст його нічного жахіття. – Ти не знаєш, що це могло б значити?
     Я подивлюся в соннику, - на кілька хвилин в трубці наступила мовчанка, а потім голос озвався знову. – Бачити троянду уві сні означає щасливу звістку. Тобі не просто так приснилася ця дівчина: це знак. Ти маєш відшукати її. Образ дівчини відклався в твоїй голові, бо ти міг її раніше бачити десь у місті. Бажаю удачі в пошуках!
     Дякую. – Білл повісив трубку.
     Прислухавшись до поради матері, наступний день містер Пайтон потратив на пошуки під’їзду з його снів. У квітому магазині він купив букет троянд, який складався з 15 троянд. Він обійшов майже все місто і вже рішив, що ці пошуки лише дурниця, але посеред одної з вуличок Білл натрапив на той самий під’їзд. Будинок був старий, штукатурка місцями обсипалась. На лавочці сиділа бабуся.
     Чимось допомогти, дорогенький? – запитала жінка.
     Скажіть, будь-ласка, ви не бачили тут дівчини шістнадцяти років, чорне волосся, блакитні очі? – запитав Білл у старенької.
     А вам точно сюди? – завагалася старенька. – Мабуть, вам краще піти.
     Скажіть мені лише номер квартири, благаю. Далі я сам.
     Якщо наважишся туди піти, дорогенький, тобі потрібна квартира №17.
     Дякую.
     Білл піднявся сходима і відшукав квартиру. На шкіряних дверях висів потрібний номер. Чоловік тричі подзвонив і сховав букет червоних троянд за спину. Двері відчинив широкоплечий бородань в спортивних штанах і чорній футболці.
     Чого тобі? – запитав він грубим голосом.
     Я шукаю блакитнооку брюнетку, приблизно шістнадцяти років, - промовив Білл.
     Ти знущаєшся, покидьку? Яке ти маєш діло до моєї дочки? Якщо ти не заберешся звідси, я прострелю твою нікчемну пику! – пригрозив чоловік і гримнув дверима, ледь не прищемивши Біллові носа.
     Засмучений чоловік спустився вниз. На виході він зустрів знайому бабусю.
     Мені жаль, - зітхнула старенька, побачивши засмучено Білла з букетом квітів.
     Не зрозумів? – здивувався Білл.
     Вони вам не розповіли? – запитала жінка.
     Що саме? – на обличчі містера Пайтона з’явилося хвилювання.
     Я попереджала, щоб ви пішли.
     Розкажіть мені правду, будь-ласка.
     Її звали Роуз Пілчмор. Вона завжди була такою милою, - усміхнулась старенька. Її очі заблищали. – Дівчина була хвора. В школі вона вчилася гірше за всіх дітей, бо мала проблеми з головою. Та погані оцінки не заважали Роуз залишатися доброю і слухняною. Вона померла рік назад від епілептичного нападу3. Мені дуже шкода.
     В голові Білла помутніло. Можливо це все через спекотну погоду. Йому стало зле і він присів на лавку. Тепер чоловік пригадав. Роуз Пілчмор – дівчина, яка вчилась в одному з класів, у якому він вів уроки. Роуз для нього завжди була «сірою мишею», яку він не помічав. Ця учениця завжди сиділа на останній парті. На уроках вона була тихою. Часто дівчина пропускала його уроки. Білл пригадав, як одного разу вона просила допомогти їй в граматиці, а він їй відказав. Для нього ніколи не існувало Роуз Пілчмор.
     З вами все гаразд? – запитала бабуся. – Ви якийсь блідий. Я принесу води. Сьогодні доволі спекотно.
     Ні, дякую. Я мабуть піду. – Білл встав і прихопив свій букет.
     Містер Пайтон дістав одну троянду і викинув до сміттєвого баку. Тепер квітів стало 14. Білл сів у свій б’юїк і відправився на міський цвинтар. Там він відшукав надгробок. Могила була охайно прибрана. На мармуровій підставці стояло кілька погаслих свічок.
     На табличці був напис:
     Роуз Пілчмор
     2000-2016
     Любляча донька і хороша дівчинка.
     Ми завжди будемо пам’ятати тебе, сонечко.
     Я прийшов Роуз, - промовив Білл і поставив букет троянд на могилу. – Вибач, що одразу не зрозумів тебе.
     Холодний могильний вітер розвіяв русяве волосся Білла. Він тричі перехрестився. Чоловік склав долоні і вголос помолився за спокій душі Роуз на тому світі. Потім він знову тричі перехрестився і покинув цвинтар.
     4
     Білл повернувся додому. Жахи перестали мучити його по ночах. Тепер він спав спокійно. Одного дня задзвонив телефон. Це була мати.
     Привіт, Біллі. Ти відшукав ту дівчину?
     Так, мамо, але вона вже покинула свій дім, - Білл повісив трубку. У нього не було бажання говорити на цю тему.
     Щороку містер Пайтон навідувався на могилу Роуз Пілчмор. В глибині душі він відчував провину за її смерть, хоча знав, що не причетний до неї ніяким чином. Для Білла стало традицією купляти на одну червону розу більше. Потім він підходив до смітника і викидав квітку. Решту червоних троянд Білл відносив на міський цвитар і ставив на її надгробок.
     Я повернуся ще раз, - промовляв Білл Пайтон кожного разу, коли покидав могилу Роуз.

     30 квітня 2017 р.
     Notes
     [
     ←1
     ]
      американський виробник автомобілів, відділення корпорації General Motors.
     [
     ←2
     ]
      Один із видатних французьких письменників XIX століття.
     [
     ←3
     ]
      Епілепсія - це група довготривалих неврологічних розладів, що характеризуються виникненням судомних нападів. Вилікуватися від епілепсії неможливо, але за умови відповідного лікування епілептичні напади можна стримати у 70% випадків.

 Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на LitNet.com  
  О.Райская "Магическая штучка" (Городское фэнтези) | | М.Генер "Солнце для речного демона" (Любовное фэнтези) | | В.Лошкарёва "Вторжение" (Любовная фантастика) | | Э.Блэк "Падший (зеркало Иштаар)" (Приключенческое фэнтези) | | Е.Кариди "Бывшая любовница (старая версия)" (Современный любовный роман) | | М.Старр, "Сто оттенков босса" (Современная проза) | | М.Кистяева "Аукцион Судьбы. Вторая книга" (Романтическая проза) | | П.Белова "Маша и Дракон" (Современный любовный роман) | | А.Ариаль "Сиделка для вампира" (Любовное фэнтези) | | О.Гринберга "И небо в подарок" (Попаданцы в другие миры) | |
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
П.Керлис "Антилия.Охота за неприятностями" С.Лыжина "Время дракона" А.Вильгоцкий "Пастырь мертвецов" И.Шевченко "Демоны ее прошлого" Н.Капитонов "Шлак"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"