Арина Левитина : другие произведения.

Наступна Зупинка - Рай

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:


  
   Зайшовши в трамвай , я як завжди сiла на переднiй площадцi i почала дивитись у вiкно. Мої думки настiльки мене захопили, що я просто нiчого не бачила у вiкнi - просто тупо дивилась нiчого не помiчавши. Сьогоднi був складний день, в принципi як завжди, але основне залишалось попереду: я повинна була шити, кроїти, кроїти, шити i так безконечно...
   Взагалi-то, для мене це не новина, я вже звикла до такої пiзньої роботи. Менi взагалi сьогоднi пощастило, що я встигла на трамвай, що я взагалi не пропустила останнього трамваю, могло ж бути i таке, що менi довелось би йти пiшки аж до кiнця маршруту, а це як на мене, не дуже весело.
   У трамваї було тепло i затишно, так що менi взагалi не хотiлось виходити, йти додому i починати працювати до самого ранку. Так найчастiше я сидiла до сьомої ранку, а потiм знову бiгла на пари, так було майже кожного дня, iнколи менi звичайно щастило: я могла сидiти лише до другої ночi, це було просто святом...( таке траплялось напрочуд рiдко). Тому зараз менi зовсiм не хотiлось їхати додому i шити, кроїти, моделювати, малювати i так цiлу нiч. Я прагнула лише полежати у гарячiй ваннiй з шампанським i випити фiлiжанку кави "Галка", усе iнше менi зараз не було потрiбне. Тiльки тишу i спокiй, ну можливо хотiлось трiшки послухати " Radio Head", але зовсiм трiшечки, бо я страшенно любила загробну тишу.
   Через декiлька хвилин до трамваю зайшов якийсь хлопець, вiн сiв справа вiд мене, спочатку я навiть не помiтила його, але через деякий час я вiдчула , що хтось пристально дивиться на мене, це було трiшки неприємно, отже менi довелось повернути голову у його сторону. I що ви думаєте я побачила? Я зустрiла iнший погляд, зовсiм iнший, наче не з цього свiту, то був погляд iнопланетянина, що дивився на мене, як на iнопланетну iстоту. Спочатку менi було смiшно, але потiм стало страшнувато, все-таки у трамваї нас було тiльки двоє, вiн мiг пiдсiсти до мене, почати говорити якусь дур, або ще гiрше -пiти за мною додому , коли я вийду на останнiй зупинцi. Отже , щоб не викликати ще бiльшої зацiкавленостi я вирiшила обернутись i дивитись у вiкно. А на вулицi була повна темнота, хоча по деяких лiхтариках можна було розпiзнати знайомi вулицi, хоча в темнотi вони виглядали дещо iнакшими, дещо спотвореними. Людей практично не було, тiльки де-не-де виднiлись пияки ,якi сновигали мов сновиди по темних вулицях улюбленого Львова. Через декiлька хвилин менi набридло отак дивитись на це старе i пошарпане мiсто, яке нiкому не потрiбне, яке нiхто не хоче реставрувати i взагалi людям насрати на його вигляд. Вони ж нiчого не розумiють, у них навiть мiзкiв нема, їх цiкавлять лише машини, вiдремонтованi дороги, дорогi магазини, дешевi харчi i мобiльнi телефони, все решта не мало значення. О, я ще забула про внутрiшнiй вигляд барiв, обов'язково потрiбно, щоб там було затишно, євроремонт i дешевi повiї...
   Я знову поглянула на того молодого юнака, у нього була чудова зовнiшнiсть, менi рiдко доводилось таку бачити. Я часто малювала, так малювала красивi обличчя, але в життi я таких не зустрiчала. Я не змогла бiльше вiдвернути свiй погляд вiд його обличчя, вiн нiби-то, гiпнотизував мене. У нього було чорне, як смола волосся, що майже сягало плеч, вiн мав чорнi очi, якi нагадували Чингiзхана, його губи мали прекрасну форму. Такi тiльки створенi для рисування, або навiть для фотографiй, вiн виглядав наче модель, так його тiло будова просто прегарно пiдходила для модельного агентства.
   Вiн усмiхнувся i оголив свої прекраснi бiлi зуби, що були наче рiдкiсними перлинами, якi так важко знайти, але за якi ти готовий вiддати все, навiть свою душу, бо коли ти бачиш цi перлини, коли ти є їхнiм хазяїном ти вiдчуваєш , що життя прекрасне, що воно варте того, що ми живемо. Так саме живемо, а не iснуємо! Його усмiшка викликала у вiдповiдь мою усмiшку. Я просто не могла стриматися, не могла вiдвернутись i дивитись у запiтнiле , брудне вiкно. А iншого виходу у мене не було, я повинна була дивитись на нього , або розглядати бруд на вiкнi. Ми сидiли отак всю дорогу, менi навiть не хотiлось виходити, по-перше менi страшенно було приємно розглядати його обличчя а по-друге я боялась його, боялась , що вiн пiде за мною.
   До того ж я не розумiла, що вiн у менi знайшов, що його зацiкавило, я ж не була красунею, я взагалi нiчого особливого собою не представляла: просте обличчя, як у всiх: маленький носик, трiшки кругленький, карi очi, середнi губи, невисоке чоло, одним словом все було стандартним, все окрiм...Окрiм мого волосся. Воно було моєю гордiстю: таке довге , аж до пояса, каштанового кольору i хвилясте. Воно нагадувало хвилi пiд час спокiйного моря, цi хвилi заспокоювали, пiднiмали настрiй. I ось зараз сидячи тут , у цьому задрипаному трамваї , я думала про себе , про свою зовнiшнiсть i про того хлопця , що сидiв напроти мене. Менi навiть захотiлось заговорити з ним, спитати чом вiн так пiзно роз'їжджає по мiсту, чому вiн один i куди вiн їде, чому не виходить? Але все це було безглуздо, я прекрасно розумiла це, отож вирiшила просто мовчати i дивитись на свого супутника, який не вiдчував жодного сорому, дивлячись на мене, здавалось, що ми знайомi вже невiдомо скiльки рокiв...
   До останньої зупинки залишалось не дуже мало , але i не багато, я рахувала кожну зупинку, менi так не хотiлось закiнчення цiєї поїздки, так не хотiлось прощатися з цими очима, з цим поглядом i з цiєю щирою усмiшкою. Так саме щирою, тому що я зовсiм не бачила у його очах насмiшки або якогось нахабства, або навiть самовпевненостi. Я спробувала заговорити, але коли вiдкрила уста, то побачила , що вiн просить мене мовчати, вiн знаком руки показав менi, що не потрiбно слiв. Я просто пiдкорилася йому, його пальцям , його вустам, його очам, я просто змовкла так i не сказавши те, що прийшло на думку. Хоча коли це все закiнчилось я так i не змогла згадати, що я хотiла тодi сказати, це просто вилетiло з голови з тим рухом пальця.
   Коли я покинула думку про те , що потрiбно заговорити, хлопець пiднявся зi свого крiсла i сiв поруч зi мною, вiн взяв мою руку до себе в долонi, вiдчувши , що вони холоднi , як лiд, вiн почав дмухати на них з таким натхнення, що я через хвилину вiдчула величезне тепло по всьому тiлi. Я навiть не додумалась забрати вiд нього руки, я вiдчувала, що ця людина не зробить менi зле, що вона створена творити добро. Не знаю звiдки я це взяла, але щось менi пiдказувало, що я не помиляюсь, що це єдиний шанс у моєму життi, що бiльше такого не буде та i не потрiбно щоб було, менi i цього вистачило. Вiн напевно думав про те саме, бо по його очах я читала вiдповiдi на всi свої запитання, знайшовши вiдповiдь на все що мене цiкавило, я заспокоїлася, я просто схилила свою голову йому на груди i тихо заплакала, так тихо, що було чути тiльки менi i йому, бiльше нiхто б не змiг почути мого схлипування. Вiн не спитав, що сталося, просто обняв мене... А я плакала лише через те, що я була щасливою, навiть дуже щасливою такого щастя я ще нiколи не отримувала, для мене вiн був чимось неймовiрним - ангелом з неба, який злетiв на мене отак несподiвано i в такий потрiбний менi момент. Я вже не боялась його, нi навпаки, я лише боялась закiнчення цiєї подорожi, закiнчення цiєї iсторiї, наступної зупинки, яка вже от-от , як мала вiдбутись. Менi хотiлося зникнути, потонути в обiймах цього хлопця, цiєї особи, що зводила мене з розуму.
   Я ще раз поглянула в його очi, в цi зiницi, доторкнулася до його волосся, нiжного, як пелюстки троянди навеснi, провела рукою по його шкiрi, шовковiй , як китайська порцеляна , що нiби-то тiльки що виготовили. Я не могла вiдвести свiй погляд вiд нього, вiд його тендiтних, лагiдних рук, що обнiмали мене, що гладили мене по шиї. Вiн був таким нiжним, таким турботливим i обережним...
   Я була настiльки щасливою, на моєму лицi розквiтла усмiшка. Я вже бiльше не боялась, бо я бiльше нiж на сто вiдсоткiв була упевнена, що наступна зупинка -Рай! I хай люди говорять, що такого не iснує, що таке не буває, а я упевнено закрию вуха i кричатиму на все горло пiсню Marilyn Manson "Coma White"...i мене нiхто не зупинить, нiхто не забере мого Раю...

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"