Гiбсон Вiльям : другие произведения.

Країна Примар

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  
  
  
  ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРА
  
  Вільям Гібсон - відзначений нагородами автор книг "Нейромант", "Граф Зеро" і "Мона Ліза Овердрайв" (які утворять трилогію Sprawl); "Движок відмінностей" (спільно з Брюсом Стерлінгом); Віртуальний світ, Идору і Всі завтрашні вечірки (які утворять трилогію про бриджах); Розпізнавання образів і Країна привидів. Він живе у Ванкувері, Канада.
  
  Країна Примар
  ВІЛЬЯМ ГІБСОН
  
  
  Зміст
  
  1 Білий конструктор Lego
  
  2 Мурашки у воді
  
  3 Волапук
  
  4 локативный відмінок
  
  5 Два види порожніх
  
  6 Різ
  
  7 Buenos Aires
  
  8 Виводити її з себе
  
  9 . Холодна громадянська війна
  
  10 Новий Девонський період
  
  11 Боббиленд
  
  12 Джерело
  
  13 Коробок
  
  14 Juana
  
  15 Спив
  
  16 Відомих виходів
  
  17 Піратів і команд
  
  18 Вікно Эллеггуа
  
  19 Риба
  
  20 Тульпа
  
  21 Софійська сіль
  
  22 Драм - енд - бас
  
  23 Два Мавра
  
  24 Маку
  
  25 Парк Сансет
  
  26 Папайя Грея
  
  27 Міжнародна валюта поганого лайна
  
  28 Чоловік - брат
  
  29 Ізоляція
  
  30 Займаний слід
  
  31 Puro
  
  32 Містер Сіппі
  
  33 Покривало
  
  34 Країна Примар
  
  35 Guerreros
  
  36 Очок, яєчок, гаманця і годин
  
  37 Фрираннеров
  
  38 Маткові труби
  
  39 Інструментальник
  
  40 Танцюючих
  
  41 Гудіні
  
  Йдучи 42
  
  43 Понг
  
  44 Стратегія виходу
  
  45 Брейкболк
  
  46 VIP - персон
  
  47 Н - стріт
  
  48 Монтаук
  
  49 Ротч
  
  Галерея 50 Шепочуть
  
  51 Сессна
  
  52 Шкільний одяг
  
  53 Доставити їм задоволення
  
  54 ЛІД
  
  55 Синдром фантомного пістолета
  
  56 Генрі і Річард
  
  57 Попкорн
  
  58 Розмова за алфавітом
  
  59 Чорний Знак Зодіаку
  
  60 Перекручення кодів
  
  61 Справа про Пелікана
  
  62 Сестра
  
  63 Виживання, ухилення, опір і втеча
  
  64 Глокинг
  
  65 Іст Ван Хален
  
  66 Пінг
  
  Наближається 67
  
  68 Клацання
  
  69 Магнітів
  
  70 Фо
  
  71 Важко бути єдиним цілим
  
  72 Горизонт подій
  
  73 Спецпідрозділу
  
  74 У відповідності з вказівками
  
  75 Привіт, друже
  
  76 Натурна зйомка
  
  77 Провисшая мотузка
  
  78 інший барабанщик
  
  79 Виконавець і репертуар
  
  80 Монгольський Смертоносний Черв'як
  
  81 У проміжку між усім
  
  82 Біні
  
  83 Страткона
  
  84 Чоловік, який застрелив Уолта Діснея
  
  Завдяки
  
  Для Дебори
  
  Лютий 2006 року
  
  1 Білий конструктор Lego
  
  'Рауш, - сказав голос у Холліс Генрі клітини. 'Вузол' він сказав.
  
  Вона включила приліжкову лампу, освітивши порожню банку з-під розливного пива "Асахі" з "Пінк Дот", що залишилася від вчорашнього вечора, і свій PowerBook з наклейками, закритий режим. Вона позаздрила цього.
  
  'Привіт, Філіп. Ноде був її нинішнім роботодавцем, наскільки він у неї був, а Філіп Рауш - її редактором. У них був один попередній розмова, той, в результаті якого вона вилетіла в Лос-Анджелес і зареєструвалася в готелі "Мондрайн", але це було набагато більше пов'язано з її фінансовим становищем, ніж з будь-якою силою переконання з його боку. Щось у його інтонації, з якою він тільки що вимовив назву журналу, в цих виразних виділення курсивом, наводило на думку про щось, від чого, вона знала, вона швидко втомиться.
  
  Вона почула, як робот Оділь Рішар легенько стукнувся об щось з боку ванної.
  
  'Там вже три,' сказав він. 'Я тебе розбудив?
  
  'Немає' збрехала вона.
  
  Робот Оділь був зроблений з конструктора Lego, виключно білого конструктора Lego, з непарною кількістю покритих чорнотою білих пластикових коліс під ним і тим, що, як вона припустила, було сонячними батареями, привинченными до його спини. Вона чула, як він терпляче, нехай і безладно, пересувається по килиму в її кімнаті. Ви могли б купити Lego тільки білого кольору? Тут, де багато білих речей, він виглядав як вдома. Приємний контраст з ніжками столу егейського кольору.
  
  'Вони готові показати вам його кращу роботу", - сказав Рауш.
  
  'Коли? - запитав я.
  
  'Зараз. Вона чекає на тебе у своєму готелі. "Стандард'.
  
  Холліс знала цей Стандарт. Там було килимове покриття королівського синього кольору Astroturf. Всякий раз, коли вона приходила туди, їй здавалося, що вона найстаріше жива істота в будинку. За реєстраційною стійкою було щось на зразок гігантського тераріуму, в якому іноді лежали дівчата в бікіні з неоднозначною етнічною приналежністю, немов засмагали на сонці або вивчали великі, багато ілюстровані підручники.
  
  'Ти подбав про виставлення рахунків тут, Філіп? Коли я реєструвався, вони все ще були на моїй картці.
  
  "Про це вже подбали.
  
  Вона йому не повірила. 'У нас вже є крайній термін для цієї статті?
  
  'Немає. 'Рауш облизав зуби, десь у Лондоні, який вона навіть не спробувала уявити. 'Запуск відкладений. Серпень.
  
  Холліс ще не зустрічався ні з ким з Node, або з ким-небудь ще, хто писав для них. Схоже, це європейська версія Wired, хоча, звичайно, вони ніколи так не говорили. Бельгійські гроші, через Дублін, офіси в Лондоні – або, якщо не офіси, то, принаймні, цього Філіпа. Який здався їй сімнадцятирічним. Сімнадцятирічний і з хірургічно віддаленим почуттям гумору.
  
  'Сила-силенна часу,' сказала вона, не зовсім розуміючи, що має на увазі, але думаючи, нехай і опосередковано, про своєму банківському рахунку.
  
  'Вона чекає тебе".
  
  'Добре. Вона закрила очі і зачинила телефон.
  
  "Могла б ти, - подумала вона, - зупинитися в цьому готелі та технічно все ще вважатися бездомного?" "Мені здалося, що могла б", - вирішила вона.
  
  Вона лежала під єдиною білим простирадлом, слухаючи, як робот француженки стукає, клацає і перевертається. Вона припустила, що він був запрограмований, як один з тих японських пилососів, продовжувати стукати, поки робота не буде виконана. Оділь сказала, що він буде збирати дані з допомогою вбудованого пристрою GPS; Холліс припустила, що так воно і було.
  
  Вона сіла, дуже велика кількість ниток зісковзнула до її стегон. Зовні вітер виявив її вікна під новим кутом. Вони лякаюче гули. Будь-яка яскраво виражена погода тут турбувала її. Вона знала, що про це написали в газетах на наступний день, як про якийсь меншому землетрус. П'ятнадцять хвилин дощу - і нижня частина Беверлі-центру перетворилася на млинці; валуни завбільшки з будинок велично котилися вниз по схилах пагорбів, на жваві перехрестя. Одного разу вона була тут заради цього.
  
  Вона встала з ліжка і підійшла до вікна, сподіваючись, що не наступить на робота. Вона намацала шнурок, який розсував важкі білі штори. Шістьма поверхами нижче вона побачила, як тремтять пальми вздовж Сансет, немов танцюристи, що зображують останні борошна який-небудь науково-фантастичної чуми. Було три десятій ранку середовища, і з-за цього вітру Стріп, здавалося, був зовсім безлюдний.
  
  Не думай, порадила вона собі. Не перевіряй свою електронну пошту. Встань і йди у ванну.
  
  П'ятнадцять хвилин тому, зробивши все, що було в її силах, з усім, що ніколи не було в порядку, вона спустилася у вестибюль на ліфті Філіпа Старка, вирішивши приділяти його деталей якомога менше уваги. Одного разу вона прочитала статтю про Старке, в якій говорилося, що дизайнер володів устричним господарством, де вирощували тільки ідеально квадратних устриць у спеціально виготовлених сталевих рамах.
  
  Двері ковзнули вбік, відкривши простір зі світлого дерева. Платонічний ідеал маленького східного килима проектувався на частину цього приміщення звідкись зверху, стилізовані закарлючки світла нагадували трохи менш стилізовані закарлючки з фарбованої вовни. Вона згадала, що спочатку передбачалося, як їй сказали, не ображати Аллаха. Вона швидко перетнула його, прямуючи до вхідних дверей.
  
  Коли вона відчинила одну з них, назустріч дивним такого тепла вітру, на неї дивився співробітник служби безпеки Мондрайна, одне вухо якого відливало синявою під виголеним кручею військової стрижки. Він щось спитав у неї, але його слова були заглушені раптовим поривом вітру. "Ні, - відповіла вона, припустивши, що він запитав, чи не хоче вона, щоб її машину підігнали, хоча у неї не було, чи їй потрібно таксі. Вона побачила таксі, водій напівлежав за кермом, можливо, спав, йому снилися поля Азербайджану. Вона минула його, і дивне збудження піднялося в ній, коли вітер, такий дикий і дивно випадковий, налетів вздовж Сансет з боку "Тауер Рекордз", немов зворотна тяга від чогось, що готується до зльоту.
  
  Їй здалося, що вона почула, як охоронець покликав її, але потім її "Адідас" виявив справжній нестайлинговый "Сансет тротуар" - абстракцію в стилі пуантилізму з почорнілою жувальної гумки. Жахлива скульптура Мондріана з відкритими дверима тепер була у неї за спиною, і вона застібала толстовку. Прямуючи, як їй здалося, не стільки в бік Стандарту, скільки просто назовні.
  
  Повітря був наповнений сухим запахом і пекучим пальмових уламків.
  
  "Ти божевільна", - сказала вона собі. Але на даний момент це здавалося цілком нормальним, хоча вона знала, що це не найкорисніше заняття для будь-якої жінки, особливо для самотньої. Ні для кого з пішоходів у цей ранковий час. І все ж ця погода, цей момент аномального клімату Лос-Анджелеса, здавалося, сміли будь звичайне почуття погрози в бік. Вулиця була такий же порожній, як в той момент у фільмі, незадовго до перших кроків Годзілли. Долоні напружилися, сам повітря затремтів, і Холліс, тепер у чорному каптурі, рішуче покрокувала далі. Аркуші газет та роздаткові матеріали з клубів пролетіли повз її щиколоток.
  
  Поліцейська машина пронеслася повз, прямуючи в бік Тауера. Її водій, рішуче опустився за кермо, не звернув на неї ніякої уваги. Служити, згадала вона, і захищати. Вітер змінив напрямок, відкинувши капюшон і миттєво переробивши зачіску. Яка в будь-якому випадку потребувала зачісці, нагадала вона собі.
  
  Вона виявила Оділь Рішар, чекаючу під білими воротами "Стандард" і вивіскою готелю, з причин, відомих лише дизайнерам, перевернутої догори ногами. Оділь все ще жила за паризьким часом, але Холліс запропонувала влаштувати їй зустріч у вузьке час. Крім того, очевидно, це було оптимально для перегляду творів мистецтва такого роду.
  
  Поруч з нею стояв широкоплечий молодий латиноамериканець з поголеною головою і в ретро-етнічному бордовому пендлтоне з рукавами, підрізаними ножицями вище ліктів. Незатянутые поли сорочки доходили майже до колін його мішкуватих штанів. 'Голосуйте за Санту,' сказав він, сяючи, коли вона підійшла до них, піднімаючи срібну банку Текате. По всій його довжині передпліччя було витатуйоване щось дуже жирним і ультра-проробленим староанглийским шрифтом.
  
  'Прошу вибачення?
  
  'Для мого святого,' поправила Оділь, промокаючи ніс потертим шматочком тканини. Оділь була найменш шикарною француженкою, яку Холліс, наскільки вона могла пригадати, коли-небудь зустрічала, хоча і в якомусь зарозумілій європейському стилі, що робило її більш дратівливо чарівною. На ній була чорна толстовка розміру XXXL від якогось давно померлого стартапу, коричневі чоловічі нейлонові шкарпетки в рубчик з особливо неприємним блиском і прозорі пластикові сандалі кольору вишневого сиропу від кашлю.
  
  'Альберто Корралес,' представився він.
  
  'Альберто,' сказала вона, дозволяючи своїй руці обхопити його іншу, порожню, суху, як дерево, долоню. 'Холліс Генрі.
  
  'Комендантську годину, - сказав Альберто, і його посмішка стала ширше.
  
  "Вся справа в віялі", - подумала вона, вражена, як завжди, і так само раптово відчувши себе не в своїй тарілці.
  
  'Цей бруд в повітрі,' запротестувала Оділь, ' це огидно. Будь ласка, підемо зараз, подивимося картину'.
  
  'Вірно,' сказав Холліс, вдячний за те, що відволікся.
  
  'Сюди' сказав Альберто, акуратно кидаючи порожню банку в стандартний білий контейнер для сміття з міланськими претензіями. Вітер, як вона помітила, вірш, немов за сигналом.
  
  Вона заглянула в вестибюль. Стійка адміністратора була порожня, тераріум для дівчат у бікіні порожній і не освітлений. Потім вона пішла за Альберто і роздратовано сопящей Оділь до машини Альберто, класичного Volkswagen Beetle, поблескивающему під численними шарами лаку low-rider. Вона побачила вулкан, що викидає розжарену лаву, латиноамериканок з великими грудьми в міні-набедрених пов'язках і головних уборах ацтеків з пір'я, багатобарвні кільця крилатою змії. Альберто захоплювався якимось етнічним джемом, вирішила вона, якщо тільки VWS не увійшли до пантеону з тих пір, як вона в останній раз дивилася цей матеріал.
  
  Він відкрив дверцята з боку пасажира і підняв сидіння, поки Оділь ковзнула на заднє сидіння. Де, схоже, вже було якесь обладнання. Потім він жестом запросив Холліс зайняти пасажирське сидіння, майже вклонившись.
  
  Вона моргнула, дивлячись на піднесено-ділову семіотику приладовій панелі старого "Фольксвагена". У машині пахло якимось етнічним освіжувачем повітря. Вона припустила, що це теж було частиною мови, як і нанесення фарби, але хтось начебто Альберто міг навмисно використовувати не той освіжувач.
  
  Він виїхав на Сансет і виконав акуратний розворот. Вони попрямували назад в сторону Мондрайна по асфальту, злегка усіяний висохлої біомасою пальм.
  
  'Я був вашим фанатом багато років", - сказав Альберто.
  
  'Альберто розглядає історію як внутрішній простір", - додала Оділь, стоячи дуже близько за спиною Холліс. "Він бачить, як це внутрішній простір виникає травми. Завжди з травми'.
  
  'Травма,' мимоволі повторила Холліс, коли вони проїжджали Рожеву точку. 'Альберто, зупинись, будь ласка, у точки. Мені потрібні сигарети.
  
  'Оллис, - докірливо промовила Оділь, - ти кажеш мені, що ти не смок.
  
  'Я тільки почав", - сказав Холліс.
  
  'Але ми вже тут,' сказав Альберто, повертаючи ліворуч у Ларрабі і паркуючись.
  
  - Де "тут"? - Запитала Холліс, грюкнувши дверима і, можливо, збираючись тікати.
  
  Альберто виглядав серйозним, але не особливо божевільним. 'Я принесу своє обладнання. Я б хотів, щоб ви спочатку спробували цей твір. Потім, якщо хочете, ми можемо це обговорити.
  
  Він виліз. Холліс теж. Ларрабі спускався по крутому схилу вниз, до освітленим міським рівнинах, так круто, що їй стало незручно стояти. Альберто допоміг Оділь вибратися з заднього сидіння. Вона притулилася до "Фольксу" і засунула руки в кишені толстовки. 'Мені холодно,' поскаржилася вона.
  
  Холліс помітила, що тепер стало прохолодніше, без теплого пориву вітру. Вона подивилася на несмачний рожевий готель, що нависав над ними, в той час як Альберто, одягнений у свій "Пендлтон", рився на задньому сидінні машини. Він дістав пошарпаний алюмінієвий футляр для фотоапарата, перехрещений чорної липкою стрічкою.
  
  Довгий сріблястий автомобіль безшумно проїхав повз по Сансет-авеню, коли вони слідом за Альберто піднімалися крутим тротуару.
  
  'Що тут, Альберто? Що ми тут повинні побачити? Запитав Холліс, коли вони дійшли до кута. Він опустився на коліна і відкрив коробку. Внутрішня частина була набита блоками пінопласту. Він дістав щось, що вона спочатку прийняла за захисну маску зварювальника. 'Одягни це. 'Він простягнув їй.
  
  М'яка пов'язка на голові з чимось на зразок козирка. 'Віртуальна реальність?' "Вона багато років не чула, щоб цей термін вимовляли вголос", - подумала вона, вимовляючи його.
  
  'Обладнання відстає", - сказав він. 'Принаймні, те, що я можу собі дозволити'. Він дістав з кейса ноутбук, відкрив його і включив.
  
  Холліс наділу козирок. Вона могла бачити крізь нього, хоча і смутно. Вона подивилася в сторону кута вулиць Кларк і Сансет, розрізняючи навіс "Віскі". Альберто простягнув руку і обережно повозився з кабелем збоку від козирка.
  
  'Сюди' сказав він, ведучи її по тротуару до низького, без вікон, выкрашенному в чорний колір фасаду. Вона зиркнула на вивіску. "Гадючий зал".
  
  'Зараз' сказав він, і вона почула, як він стукає по клавіатурі ноутбука. Щось здригнулося в поле її зору. 'Дивись. Подивися сюди.
  
  Вона обернулася, простеживши за його жестом, і побачила струнке темноволосе тіло, що лежить обличчям вниз на тротуарі.
  
  'Сімнадцята ніч 1993 року,' сказала Оділь.
  
  Холліс підійшла до тіла. Його там не було. Але він був. Альберто йшов за нею з ноутбуком, обережно доторкаючись до кабелю. Їй здалося, що він затамував подих. Вона тримала свій.
  
  Хлопчик здавався пташиним в смерті, вигин його вилиці, коли вона нахилялася вперед, відкидав власну маленьку тінь. Його волосся були дуже темними. На ньому були темні штани в тонку смужку і темна сорочка. "Хто?", запитала вона, віддихавшись.
  
  'Річка Фенікс,' тихо сказав Альберто.
  
  Вона подивилася вгору, на намет з віскі, потім знову вниз, уражена крихкістю білій шиї. 'Рівер Фенікс була блондинкою", - сказала вона.
  
  'Він пофарбував їх", - сказав Альберто. 'Пофарбував для ролі'.
  2 Мурахи у воді
  
  Старий нагадав Тіто про тих примарних вивісках, вицвілих високо на позбавлених вікон стінах почорнілих будівель, на яких були написані назви продуктів, які втратили сенс через часу.
  
  Якби Тіто побачив одного з тих, хто оголошує найсвіжіші і жахливі новини, але при цьому міг би знати, що вони завжди були тут, зникаючи при будь-якій погоді, непомічені до сьогоднішнього дня, це могло б бути схоже на зустріч зі старим на Вашингтон-сквер, поруч з бетонними шаховими столиками, і дбайливу передачу йому iPod під складеної газетою.
  
  Кожен раз, коли старий, нічого не виражає і дивиться кудись убік, прибирав у кишеню черговий айпод, Тіто помічав тьмяне золото його наручних годинників, циферблат і стрілки яких майже губилися за потертим пластиковим склом. Годинник мерця, схожі на ті, що валяються в розірваних коробках з-під сигар на блошиному ринку.
  
  Його одяг теж була схожа на одяг мерця, зшиту з тканин, які, як уявляв Тіто, демонстрували свій власний холод, холод, характерний для кінця цій нерівній нью-йоркській зими. Холод незатребуваного багажу, коридорів установи, сталевих шафок, вичищених до голого металу.
  
  Але, звичайно, це був костюм, протокол появи. Старий не міг бути по-справжньому бідний і вести справи з дядьками Тіто. Відчуваючи величезне терпіння і силу, Тіто уявив, що цей старий з якихось своїх причин видав себе за примари з минулого нижнього Манхеттена.
  
  Кожен раз, коли старий отримував черговий айпод, приймаючи його так, як прадавня і прониклива мавпа брала б шматочок якогось не особливо цікавого фрукта, Тіто майже очікував, що він розколе його невинно-білий корпус, як горіх, а потім извлекет щось зовсім незвичайне, жахливе і чомусь жахливе у своїй сучасності.
  
  І тепер, сидячи за димлячої супницею з качиним супом в ресторані на другому поверсі з видом на Канал-стріт, Тіто виявив, що не в змозі пояснити це Алехандро, свого двоюрідного брата. Раніше, у своїй кімнаті, він накладав звуки, намагаючись виразити в музиці ті почуття, які старий пробудив у ньому. Він сумнівався, що коли-небудь зіграє цей файл для Алехандро.
  
  Алехандро, який ніколи не цікавився музикою Тіто, зараз подивився на нього, лоб був гладким між волоссям до плечей, розділеними проділом посередині, нічого не сказав і обережно налив спочатку суп у тарілку Тіто, потім в свою. Світ за вікнами ресторану, за межами слів, написаних на червоному пластиковому кантонському діалекті, що жоден з них не вмів читати, був кольору срібної монети, десятиліттями пролежала в ящику столу.
  
  Алехандро був буквалистом, дуже талановитим, але надзвичайно практичним. Ось чому його вибрали учнем грей Хуаны, їх тітки, головного фальсифікатора сім'ї. Тіто тягав для Алехандро вулицями центру міста стародавні механічні друкарські машинки, неймовірно важкі машини, куплені на запорошених складах за річкою. Він бігав за дорученнями за їх тканинними стрічками з чорнилом і скипидаром, який Алехандро використовував, щоб змити більшу частину чорнила. Хуана вчила, що їх рідна Куба була царством папери, бюрократичним лабіринтом бланків, копій в трьох примірниках – царством, в якому присвячений міг орієнтуватися впевнено і точно. Завжди акуратна, як у випадку з Хуаною, яка сама пройшла навчання у пофарбованих у білий колір підвалах будівлі, з верхніх поверхів якого відкривався вузький вид на Кремль.
  
  'Він лякає тебе, цей старий,' сказав Алехандро.
  
  Алехандро навчився тисячі трюків Хуаны із папером і клеєм, водяним знакам і штампів, її магії в імпровізованих фотолабораторіях і більш похмурих таємниць, пов'язаних з іменами дітей, померлих в дитинстві. Тіто іноді місяцями поспіль носив з собою зотлілі гаманці, набиті фрагментами особистостей, створених учнівством Алехандро, і тривала близькість до його тіла усувала всі сліди нового. Він ніколи не торкався до карт і складеним паперів, про які так переконливо свідчили тепло і рухи його тіла. Алехандро, вынимавший їх із забруднених конвертів з шкіри мерця, був в хірургічних рукавичках.
  
  'Ні,' сказав Тіто, 'він мене не лякає'. Хоча насправді він не був упевнений; страх був частиною цього, але самого старого він, здавалося, не боявся.
  
  'Можливо, йому варто було б це зробити, кузен.
  
  Тіто знав, що сила магії Хуаны вичерпалася на тлі нових технологій і зростаючої уваги уряду до "безпеки", під якою передбачався контроль. Сім'я тепер менше покладалася на навички Хуаны, одержуючи більшість своїх документів (як здогадався Тіто) від інших, більш пристосованих до поточних потреб. Тіто знав, що Алехандро не жалкував про це. У тридцять років, на вісім років старше Тіто, він почав ставитися до життя в сім'ї в кращому випадку як до змішаного благословення. Малюнки, які Тіто бачив, приклеєні так, щоб вони вицвітають при сонячному світлі на вікнах квартири Алехандро, були частиною цього. Алехандро чудово малював, здавалося б, у будь-якому стилі, і між ними існувало невисловлене розуміння того, що Алехандро почав переносити тонкощі магії Хуаны у верхнє місто, в світ галерей і колекціонерів.
  
  'Карліто,' тепер Алехандро обережно назвав дядька, передаючи Тіто маленьку білу порцелянову миску з жирним, ароматним маслом. 'Що Карліто розповідав тобі про нього?
  
  'Що він говорить по-російськи". Вони говорили по-іспанськи. 'Що якщо він звернеться до мене по-російськи, я можу відповісти по-російськи".
  
  Алехандро підняв брову.
  
  'І що він знав нашого дідуся в Гавані.
  
  Алехандро насупився, тримаючи білу порцелянову ложку над тарілкою з супом. 'Американець?
  
  Тіто кивнув.
  
  'Єдині американці, яких наш дідусь знав в Гавані, були з ЦРУ,' сказав Алехандро тепер більш м'яко, хоча в ресторані не було нікого, крім офіціанта, який читав китайський тижневик на своєму табуреті за касою.
  
  Тіто згадав, як ходив зі своєю матір'ю на китайське кладовищі за Калле 23 незадовго до свого приїзду в Нью-Йорк. Щось було вилучено з тамтешнього склепу, одного з маленьких кістяних будиночків, і Тіто доставив це в інше місце, пишаючись своєю майстерністю. І в смердючому туалеті за рестораном "Малекон" він перегорнув папери в цвілому конверті з прогумованої тканини. Зараз він поняття не мав, що б це могло бути, але знав, що вони були надруковані англійською, який він ледве вмів читати.
  
  Він ніколи нікому про це не розповідав, а тепер не став розповідати і Алехандро.
  
  Його ноги в чорних черевиках Red Wing були дуже холодними. Він уявив, як з насолодою занурюється в глибоку японську ванну з тим же качиним супом. 'Він схожий на чоловіків, які раніше стояли в господарських магазинах на цій вулиці", - сказав він Алехандро. 'Люди похилого віку в старих пальто, яким більше нічим зайнятися'. Господарські магазини Canal зникли, їх змінили магазини стільникового зв'язку та підроблені Prada.
  
  'Якщо б ти сказав Карліто, що двічі бачив один і той же фургон або навіть одну і ту ж жінку, - сказав Алехандро димлячої тарілці з супом, - він би послав когось іншого. Цього вимагає протокол.'
  
  Їх дідусь помер, автор того протоколу, як і ті старики на Канал-стріт. Його нелегальний попіл був викинутий одним холодним квітневим ранком з порома на Стейтен-Айленді, дядька прикривали ритуальні сигари від вітру, в той час як місцеві злодії трималися подалі від того, що вони справедливо вважали самим приватним заняттям.
  
  'Не було нічого,' сказав Тіто. - Нічого, що вказувало б на який-небудь інтерес.
  
  'Якщо хтось платить нам за передачу цій людині контрабанди – а по роду нашого бізнесу ми більше нічого не передаємо, хтось інший напевно зацікавлений'.
  
  Тіто перевірив логічні доводи свого кузена і знайшов їх розумними. Він кивнув.
  
  Тобі знайоме вираз "знайти життя", кузен? Алехандро перейшов на англійську. 'Тіто, зрештою, нам усім потрібні житті, якщо ми хочемо залишитися тут.
  
  Тіто нічого не відповів.
  
  'Скільки доставлено на даний момент?
  
  'Четверо.
  
  'Занадто багато.
  
  Потім вони мовчки доїли суп, слухаючи, як гуркотять вантажівки по металу вздовж каналу.
  
  Пізніше Тіто стояв перед глибокою раковиною в своїй єдиній високій кімнаті в Чайнатауні і стирав зимові шкарпетки з допомогою Woolite. Шкарпетки вже не були такими чужорідними самі по собі, але їх вага, мокрі, все ще вражали його. І все ж його ноги іноді мерзли, незважаючи на безліч утеплених устілок з магазину надлишків на Бродвеї.
  
  Він згадав раковину в квартирі своєї матері в Гавані. Пластикова пляшка, наповнена соком хенеквена, який вона використовувала в якості миючого засобу, подушечка з грубих волокон того ж рослини і маленька банку деревного вугілля. Він згадав крихітних мурах, бігали по краю раковини його матері. У Нью-Йорку, як одного разу зауважив Алехандро, мурахи рухалися набагато повільніше.
  
  Інший двоюрідний брат, який переїхав з Нового Орлеана після повені, розповідав, що бачив у воді роящийся блискучий куля червоних мурашок. Здавалося, саме так мурахи уникали утоплення, та Тіто, почувши цю історію, подумав, що його сім'я теж така - плаває в Америці, менш численна, але підтримувана один одним на їх невидимому плоту ремесла, протоколі.
  
  Іноді він дивився новини на російській мові з Російської мережі Америки на своєму плазмовому екрані Sony. Голоси ведучих почали набувати казкове, підводне звучання. Він задавався питанням, чи було це схоже на те, щоб почати втрачати мову.
  
  Він згорнув шкарпетки, вичавив з них воду і піну, спорожнив і знову наповнив раковину, поклав їх назад, щоб прополоскати, і витер руки старої футболкою, яку використовував як рушники.
  
  Кімната була квадратною, без вікон, з єдиною сталевий дверима і пофарбованими в білий колір стінами з гіпсокартону. Висока стеля був зроблений з необробленого бетону. Іноді він лежав на своєму матраці, дивлячись вгору, і проводив пальцем по краях зниклих листів фанери - скам'янілих слідів, що залишилися від заливки підлоги нагорі. Інших мешканців в будинку не було. Його сусідами по поверху були фабрика, де кореянки шили дитячий одяг, і інша, менша, фірма, що має якесь відношення до Інтернету. Орендою тут займалися його дядька. Коли їм потрібно місце для ведення певного бізнесу, Тіто іноді ночував у Алехандро, на дивані свого двоюрідного брата з Ікеі.
  
  У його власній кімнаті були раковина і туалет, електрична плита, матрац, комп'ютер, підсилювач, колонки, клавіатури, телевізор Sony, праска, прасувальна дошка. Його одяг висіла на древній залізної вішалці на коліщатках, знайденої з тротуару на Кросбі-стріт. Поряд з однією з його колонок стояла маленька блакитна ваза з китайського універмагу на Каналі, тендітна річ, яку він таємно присвятив богині Очун, тієї, кого кубинські католики знали як Богоматір Милосердя, в Кобрі.
  
  Він підключив клавіатуру Casio, додав теплої води в полоскательные шкарпетки, присунув ближче до раковині довгоногий складаний режисерський стілець і забрався в нього. Видершись на високий хиткий стілець з того ж універмагу на Канал-стріт, він влаштувався зручніше в чорній парусинової пов'язці і опустив ноги у воду. Поклавши "Касіо" на стегна, він закрив очі і доторкнувся до клавіш, шукаючи відтінок, схожий на потьмянілі срібло.
  
  Якщо б він грав добре, то заповнив би порожнечу Очуна.
  
  3 Волапук
  
  Милгрим, одягнений в пальто від Пола Стюарта, яке він місяць тому вкрав у гастрономі на П'ятій авеню, спостерігав, як Браун відмикає величезну, обшиту сталлю двері парою ключів, витягнутих з маленького прозорого пакету на блискавці, точно такого ж, в які Денніс Бердвелл, дилер Milgrim's East Village, упаковував кристали.
  
  Браун випростався, спрямувавши на Милгрима свій звичайний погляд, повний настороженого презирства. 'Відкрий це,' наказав він, злегка переступаючи з ноги на ногу. Милгрим підкорився, притримуючи рукою і ручкою складку пальто. Двері розчинилися в темряві і загорівся червоний індикатор живлення того, що, як припустив Милгрим, було комп'ютером. Він втрутився перш, ніж Браун встиг його відштовхнути.
  
  Він був зосереджений на крихітній таблетці Ативана, що тане у нього під язиком. Вона досягла тієї стадії, коли була там, але не там, просто осередком зернистості, нагадуючи йому мікроскопічні лусочки на крилах метелика.
  
  'Чому вони це так називають? - Неуважно спитав Браун, коли неприємно яскравий промінь його ліхтарика почав методичний огляд вмісту кімнати.
  
  Милгрим почув, як за ними з клацанням зачинилися двері.
  
  Для Брауна було нехарактерно запитувати про що-небудь розсіяно, і Милгрим сприйняв це як ознаку напруги. 'Назви це як? Милгрима обурила необхідність говорити. Він хотів повністю зосередитися на тому моменті, коли сублингвальная таблетка перейшла з фази буття у фазу небуття.
  
  Промінь зупинився на одному з барних стільців у вигляді директорського крісла, що стояв поруч з чимось на зразок раковини для прибирання.
  
  У цьому місці пахло кимось живуть, але не неприємно.
  
  'Чому вони це так називають? - Повторив Браун з навмисним і зловісним спокоєм. Браун був не з тих людей, які охоче вимовляють слова чи імена, які, на їхню думку, нижче їх гідності, або з причини їх недостатньої авторитетності, або тому, що вони були іноземними.
  
  'Волапук", - сказав Милгрим, відчуваючи, що "Атіван" нарешті виконав свій невидимий трюк. 'Коли вони відправляють текст, вони вводять візуальне наближення кирилиці, російського алфавіту. Вони використовують наш алфавіт і цифри, але тільки у відповідності з літерами кирилиці, які вони найбільше нагадують.'
  
  'Я запитав тебе, чому вони це так називають.
  
  'Есперанто,' сказав Милгрим. 'Це був штучний мову, схема універсального спілкування. Волапук був іншим. Коли росіяни обзавелися комп'ютерами, клавіатури і дисплеї були на латиниці, а не на кирилиці. Вони підробили щось, схоже на кирилицю, з наших символів. Вони назвали це Волапук. Напевно, можна сказати, що це був жарт.'
  
  Але Браун був не таким людиною. "До біса все це", - рішуче сказав він, висловивши своє остаточне судження про Волапуке, про Милгриме, про цих "якщо", які його цікавили. Якби Милгрим говорив на Коричневому мовою, то дізнався, що Нелегальний Посередник - злочинець, чиї злочини сприяли злочинам інших.
  
  'Потримай це. Браун передав Милгриму ліхтарик, зроблений з рифленого металу, професійно не відображає світло. Пістолет, який Браун мав під своєю парною, в основному зроблений з композитної смоли, також не давав відображення. "Це як взуття та аксесуари, - подумав Милгрим. - Хтось робить крокодилячу шкіру, наступного тижня вони все будуть робити це". У Браунтауне був сезон цього не відображає кольору. Але дуже довгий сезон, припустив Милгрим.
  
  Браун натягував пару зелених латексних хірургічних рукавичок, які дістав з кишені.
  
  Милгрим тримав ліхтарик там, де хотів Браун, насолоджуючись перспективою, яку відкривав Атіван. Одного разу він зустрічався з жінкою, яка любила повторювати, що вітрини магазинів армійських надлишків - це гімни чоловічого безсилля. Де було безсилля Брауна? Милгрим не знав, але тепер він міг захоплюватися руками Брауна в хірургічних рукавичках, схожими на підводних істот у якомусь казковому водному театрі, навчених імітувати руки фокусника.
  
  Вони дістали з кишені маленький прозорий пластиковий футляр і вправно видобули з нього маленьку штучку ніжно-блакитного і сріблястого кольорів, які Милгрим чомусь вважав корейськими. Батарейка.
  
  "Всьому потрібні батарейки", - подумав Милгрим. Навіть яке б страшне маленьке пристрій використовувала когорта Брауна, щоб перехоплювати текстові повідомлення IF, те небагато, що від них було, як вхідних, так і вихідних, зникло з повітря в цій кімнаті. Милгриму це було цікаво, тому що, наскільки він знав, що це не повинно було бути можливо без наявності жучка в телефоні IF. І це "ЯКЩО", як сказав Браун, рідко використовував один і той же телефон або обліковий запис двічі. Він купував їх і викидав регулярно – тепер, коли він подумав про це, Бердвелл робив не більше.
  
  Милгрим спостерігав, як Браун опустився на коліна поруч з вішалкою з одягом, обмацуючи руками в рукавичках чавунне підставу на коліщатках з одного кінця. Милгрим хотів перевірити етикетки на одязі IF, кількох сорочках і чорному піджаку, але йому потрібно було тримати світло на руках Брауна. Можливо, APC, вирішив він, примружившись. Він бачив "IF" одного разу, коли вони з Брауном сиділи в кафе з журналами і сендвічами на Бродвеї. "IF" пройшов мимо, за запітнілим вікном, і дійсно заглянув всередину. Браун, захоплений зненацька, втратив самовладання, прошипев коди в навушники, і Милгрим спочатку не зрозумів, що цей лагідний на вигляд невисокий хлопець з чорною шкіряною шкваркой, що стирчить спереду, був IF Брауна. Милгрим подумав, що він виглядав як етнічна версія молодого Джонні Деппа. Браун одного разу назвав IF і його сім'ю кубинсько-китайськими, але Милгрим не зміг би провести етнічну ідентифікацію. В крайньому випадку, філіппінець, але й це було не все. І вони говорили по-російськи. Або листувалися приблизно так. Наскільки знав Милгрим, люди Брауна ніколи не перехоплювали ніяких голосів.
  
  Ці люди Брауна, вони турбували Милгрима. Милгрима турбувало багато, і не в останню чергу Браун, але у нього була особлива уявна папка для невидимих людей Брауна. По-перше, здавалося, що їх було надто багато. Був Браун поліцейським? Були ті, хто прослуховував для нього повідомлення, поліцейськими? Милгрим сумнівався в цьому. Милгриму здалося, що у людей Брауна на всіх сторінках було написано "фед", але якщо це було так, то що це робило Брауна?
  
  Браун, немов у відповідь на цей невисловлений питання, видав тихий, тривожно-задоволений хрюкають звук з того місця, де він стояв на підлозі на колінах. Милгрим спостерігав, як ручні істоти в зелених рукавичках знову з'явилися в центрі уваги, несучи щось матово-чорне, частково покрите такий же матово-чорною стрічкою. У нього був шестидюймовый моток матово-чорного дроту з власним шматочком скотчу, і Милгрим припустив, що він, можливо, використовує цю стару вішалку для одягу в якості додаткової антени.
  
  Він спостерігав, як Браун замінює нову батарейку, намагаючись, щоб промінь світла падав на те, що робив Браун, і не потрапляв йому на очі.
  
  Браун був кимось на кшталт федерала? ФБР? DEA? Милгрим стикався з прикладами того і іншого, і цього було досить, щоб знати їх як дуже різні (і взаємно антагоністичні) види. Він не міг уявити Брауна ні тим, ні іншим. Однак у наші дні повинні бути федерали з такими смаками, про яких Милгрим ніколи навіть не чув. Але щось в очевидному IQ Брауна, не дуже високий, на думку Милгрима, і в ступені автономії, яку він, здавалося, виявляв у цій операції, якою б вона не була, продовжувало дратувати його, навіть незважаючи на з таким трудом придбану перспективу "Ативана", в якому він потребував просто для того, щоб продовжувати стояти тут і не кричати.
  
  Він спостерігав, як Браун ставить "жучка" на місце під іржавим підставою старої стійки, опустивши голову і зосередившись на своєму завданні.
  
  Коли Браун підвівся, Милгрим побачив, як він збив щось темне з поперечини стійки. Воно беззвучно впала на підлогу. Коли Браун взяв ліхтарик і обернувся, ще раз поводивши їм над речами ІФ, Милгрим простягнув руку і торкнувся другого темного предмета, який все ще висів там. Холодна мокра шерсть.
  
  Незатишний світло ліхтарика Брауна впав на маленьку дешеву вазу, зроблену з чогось перламутрового і синього, яка стояла поруч з одним з динаміків звукової системи IF. Посилений синьо-білий діодний світло надавав лакованої поверхні посудини нереальну прозорість, як ніби всередині нього починався якийсь процес, схожий на термоядерний синтез. Коли світло згасло, Милгриму здалося, що він усе ще бачить вазу.
  
  'Геть звідси,' оголосив Браун.
  
  На вулиці, швидко крокуючи до Лафаєту, Милгрим вирішив, що стокгольмський синдром - це міф. Минуло вже кілька тижнів, а він все ще не співчував Брауну.
  
  Навіть ні крапельки.
  4 У локативный відмінок
  
  У вестибюлі "Стандард" був цілодобовий ресторан - довге заклад зі скляним фасадом та широкими кабінками, оббитими матово-чорною тканиною, прикрашеною вузлуватими фалосами півдюжини великих кактус Сан-Педро.
  
  Холліс спостерігала, як Альберто поклав свою важку фігуру з Пенделтоном на лавку навпроти неї. Оділь опинилася між Альберто та вікном.
  
  'Дивись -оголене-простір,' гномически вимовила Оділь, ' вона вивертається.
  
  'Дивись -оголений-вид,' підтвердила Оділь, ' евертс. Вона зробила руками жест, який якимось смутно тривожним чином нагадав Холліс в'язану модель матки, яку її вчитель по сімейному вихованню використовував в якості навчального посібника.
  
  '"Всі"? Що саме?
  
  'Вивертається навиворіт,' пояснив Альберто. '"Кіберпростір". Фруктовий салат і кави. Останнє, як зрозуміла Холліс після секундного замішання, було адресовано офіціантці. Оділь замовила каву з молоком, Холліс - рогалик і кави. Офіціантка пішла.
  
  'Думаю, можна сказати, що це почалося першого травня 2000 року", - сказав Альберто.
  
  'Що зробив?
  
  'Геохакинг. Або його потенціал. Тоді уряд оголосив, що вибіркова доступність буде відключена в системі, яка доти була виключно військової. Цивільні особи вперше змогли отримати доступ до геокоординатам GPS.'
  
  Холліс лише смутно зрозуміла від Філіпа Рауша, що вона буде писати про різні речі, які художники знаходять в довготу, широту і Інтернеті, тому віртуальне виконання Альберто "Смерті Рівер Фенікс" застало її зненацька. Тепер у неї було, як вона сподівалася, вступ до свого твору. 'Скільки таких робіт ти написав, Альберто?' І всі вони були посмертними, хоча вона про це не питала.
  
  'Дев'ять,' відповів Альберто. - В "Шато Мармон", – він вказав на Сансет' – я зовсім нещодавно завершив створення віртуального святилища Хельмута Ньютона. На місці його смертельної аварії, у кінці під'їзної доріжки. Я покажу тобі це після сніданку.'
  
  Офіціантка повернулася з їх кавою. Холліс спостерігала, як дуже молодий, дуже блідий англієць купив у касира жовту упаковку "Амерікен Спірит". Рідка борідка хлопчика нагадала їй мох навколо мармурового водостоку. 'Отже, люди, що зупинилися в "Мармоне", ' запитала вона, - вони поняття не мають, ніяк не можуть дізнатися, що ви там робили? Точно так само, як пішоходи не могли знати, що вони перейшли через сплячу річку, за його тротуару На Заході.
  
  'Ні,' сказав Альберто, ' ніяких. Поки немає. Він рився в брезентової сумки у себе на колінах. Він виготовив стільниковий телефон, з'єднаний сріблястою стрічкою з якимось іншим видом мініатюрної побутової електроніки. 'Але з цим...' він натиснув що на одному зі сполучених блоків, відкрив телефон і почав вправно натискати на клавіатуру. 'Коли це буде доступно в комплекті ... Він передав це їй. Телефон і щось, у чому вона дізналася пристрій GPS, але корпус останнього був частково зрізаний, і, по відчуттях, з нього росло більше електроніки, запечатаній сріблястою стрічкою.
  
  - А що він робить? - запитав я.
  
  'Дивись,' сказав він.
  
  Вона примружилася на маленький екран. Піднесла його ближче. Вона побачила вовняну груди Альберто, але її чомусь збентежили примарні вертикалі, горизонталі, напівпрозорий кубистический малюнок. Бліді хрести? Вона подивилася на нього.
  
  'Це не локативный предмет", - сказав він. 'На ньому немає просторової мітки. Спробуйте це на вулиці'.
  
  Вона повернула обмотаний клейкою стрічкою гібрид в сторону Сансет, побачивши чітко окреслену, ідеально рівну площину білих хрестоподібних фігур, розташованих як на невидимої сітки, віддаляється через бульвар у віртуальну даль. Їх квадратні білі стійки, приблизно на рівні тротуару, здавалося, тривали, у все більш слабкою і якийсь підземної перспективі, назад під пагорби Голлівуду.
  
  'Загиблі американці в Іраку", - сказав Альберто. 'Спочатку я підключив це до сайту, який додавав хрестики по мірі повідомлення про загиблих. Ви можете взяти це куди завгодно. У мене є слайд-шоу знімків з вибраних місць. Я думав відправити його в Багдад, але люди припустили, що ці знімки на місцях в Багдаді були зроблені в фотошопі. ' Вона підняла на нього очі, коли чорний "Рендж Ровер" проїжджав через поле з хрестами, як раз вчасно, щоб побачити, як він знизав плечима.
  
  Оділь примружилася поверх білої миски з кавою з молоком. 'Картографічні атрибути невидимого, - сказала вона, опускаючи миску. - Гіпермедіа з просторовими мітками. Ця термінологія, здавалося, збільшила її швидкість у десять разів; тепер у неї майже не було акценту. 'Художник, коментує кожен сантиметр місця, кожну фізичну річ. Видимий усім, на таких пристроях, як це. Вона вказала на телефон Альберто, ніби на його вздутом череві з сріблястою стрічки було відображено ціле майбутнє.
  
  Холліс кивнув і повернув річ Альберто.
  
  Принесли фруктовий салат і підсмажений рогалик. 'І ти курируешь цей вид мистецтва, Оділь, в Парижі?
  
  'Всюди.
  
  Рауш був прав, вирішила вона. Тут було про що написати, хоча вона все ще була далека від розуміння, про що саме.
  
  'Чи можу я запитати тебе про дещо? Альберто вже розправився з половиною фруктового салату. Він їв методично. Він завмер з виделкою в повітрі, дивлячись на неї.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Як ви дізналися, що комендантська година закінчилася?
  
  Вона подивилася йому в очі і побачила глибоку зосередженість отаку. Звичайно, так і повинно було бути, якщо б хто-небудь дізнався в ній співачку з культової групи початку дев'яностих. Шанувальники The Curfew були практично єдиними людьми, які знали про існування групи на сьогоднішній день, не рахуючи радиопрограммистов, істориків поп-музики, критиків і колекціонерів. Проте, враховуючи все більш позачасовий характер музики, група продовжувала здобувати нових прихильників. Ті, кого вона все-таки придбала, як Альберто, часто були страхітливо серйозні. Вона не знала, скільки йому могло бути років, коли закінчився комендантську годину, але з таким же успіхом це могла бути вчора, якщо судити по його фанатського модулю. Вона розуміла, що в неї все ще є свій власний модуль fangirl для різних виконавців, і тому відчувала відповідальність за те, щоб дати йому чесну відповідь, яким би незадовільним він не був.
  
  "Насправді, ми не знали. Це просто закінчилося. Це перестало відбуватися на якесь суттєве рівні, хоча я так і не дізнався точно, коли це сталося. Це стало болісно очевидним. Тому ми взяли це в толк '.
  
  Він виглядав таким задоволеним, яким вона і чекала його бачити, але це була правда, наскільки вона знала, і найкраще, що вона могла для нього зробити. Сама вона так і не змогла придумати більш ясної причини, хоча, звичайно, це було не те, над чим вона продовжувала замислюватися. 'Ми тільки що випустили той диск з чотирьох пісень, і все. Ми знали. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб до неї дійшло. Сподіваючись, що на цьому все і закінчиться, вона почала намазувати вершковий сир на половинку свого рогалика.
  
  'Це було в Нью-Йорку?
  
  'Так'.
  
  'Був якийсь конкретний момент, якесь конкретне місце, коли, як ви сказали, Комендантська година закінчилася? Коли група прийняла рішення припинити бути групою?'
  
  'Мені потрібно було б подумати про це", - сказала вона, знаючи, що насправді це було не те, що їй слід було говорити.
  
  'Я б хотів написати п'єсу", - сказав він. 'Ти, Инчмейл, Хайді, Джиммі. Де б ви не були. Розставання'.
  
  Оділь почала соватися на стільці, очевидно, не розуміючи, про що вони говорять, і їй це не подобалося. 'Энчмейл? Вона спохмурніла.
  
  'Що ми збираємося подивитися, поки я буду в місті, Оділь? Вона посміхнулася Альберто, сподіваючись, що тим самим дала зрозуміти, що інтерв'ю закінчено. 'Мені потрібні твої пропозиції. Мені потрібно знайти час, щоб узяти в тебе інтерв'ю, ' сказала вона Оділь. 'І ти теж, Альберто. Але зараз я втомилася. Мені треба поспати.
  
  Оділь щосили стиснула пальцями білу порцелянову миску. Її нігті виглядали так, немов за ним побувало що-то з дуже дрібними зубками. 'Сьогодні ввечері ми заїдемо за тобою. Ми легко можемо відвідати дюжину експонатів.'
  
  'Серцевий напад Скотта Фіцджеральда, - припустив Альберто. 'Це далі по вулиці.
  
  Вона подивилася на переповнені, величезні, відчайдушно витіюваті літери, виведені тюремним індиго на обох його руках, і задумалася, що ж вони означають. 'Але тоді він не помер, чи не так?
  
  'Це на Virgin", - сказав він. 'Від world Music'.
  
  Після того, як вони подивилися на меморіал Альберто Хельмута Ньютона, який включав в себе багато монохромного наготи в стилі смутного деко в честь основної роботи автора, вона повернулася в "Мондріан", переживши той дивний, скороминущий момент, який притаманний кожному сонячного ранку в Західному Голлівуді, коли якесь дивне вічне обіцянку хлорофілу і прихованих, зігріваючих фруктів прикрашає повітря, як раз перед тим, як його огорне вуглеводневу покривало. Це відчуття якоїсь периферійної і доплапсарианской краси, чогось, що було трохи більше ста років тому, але в той момент болісно цього, ніби місто був чимось, що ви могли стерти зі своїх окулярів і забути.
  
  Сонцезахисні окуляри. Вона забула взяти що-небудь з собою.
  
  Вона подивилася вниз, на розсип почорнілою жувальної гумки на тротуарі. На коричневі, бежеві та волокнисті уламки урагану. І відчула, що це яскраве мить пройшло, як і повинно було пройти завжди.
  5 Два види порожніх
  
  Повертаючись з ринку Sunrise Market на Брум стріт, незадовго до його закриття, Тіто зупинився, щоб зазирнути у вітрини Йоджі Ямамото на Гранд-стріт.
  
  Кілька хвилин на одинадцяту. Гранд був зовсім безлюдний. Тіто подивився по сторонах. Далеко не було видно навіть жовтого таксі. Потім він знову перевів погляд на асиметричні лацкани чогось на зразок плаща або накидки на гудзиках. Він побачив там своє відображення: темні очі і темний одяг. В одній руці пластиковий пакет Sunrise з майже невагомою японської локшиною швидкого приготування в білих пінопластових мисках. Алехандро поддразнивал його з цього приводу, кажучи, що з таким же успіхом він міг би є білі тарілки, але Тіто вони подобалися. Японія була планетою добрих таємниць, джерелом ігор, аніме і плазмових телевізорів.
  
  Асиметричні лацкани Йоджі Ямамото, однак, не були загадкою. Така була мода, і він думав, що розуміє її.
  
  З чим він іноді боровся, так це з деяким розумінням, яке могло б почати ставитися як до дорогого аскетизму вітрини, в яку він дивився зараз, так і до таких же, але по-іншому аскетичним вітрин магазинів, які він пам'ятав по Гавані.
  
  У цих вікнах не було шибок. За кожною грубо збитої металевою решіткою ночами самотня флуоресцентна лампа відкидала підводний світ. І нічого не пропонується, незалежно від денного режиму: тільки ретельно подметенные підлоги і вкрита плямами штукатурка.
  
  Він спостерігав, як його відображення м'яко знизала плечима у вікні Ямамото. Він пішов далі, радіючи, що на ньому товсті сухі шкарпетки.
  
  Де б Алехандро бути тепер? він задумався. Можливо, в безіменний Восьмій авеню в барі він виступає, нижче Таймс-Сквер, її неоновий оголошення Таверна і нічого більше. Алехандро домовився, щоб там з ним зустрілися знайомі з його галереї; йому подобалося водити кураторів і дилерів в ці червонуваті сутінки, серед сонних пуерторіканських трансвеститів і декількох шахраїв, відпочиваючих в Портовому управлінні. Тіто це місце не подобалося. Здавалося, що воно живе у своїй власній рептильной дельті часу, в тупиковому континуумі розбавлених напоїв і низького рівня тривоги.
  
  Увійшовши в свою кімнату, він побачив, що один з шкарпеток, які він випрасував раніше, впав з того місця, де він залишив його сушитися, - з вішалки на коліщатках. Він поставив його на місце.
  
  6 Різ
  
  Милгрим досить добре насолоджувався чудовою яскравістю заповненої азотом оптики в монокуляре Брауна австрійського виробництва, але не запахом жувальної гумки Брауна або його близькістю на задньому сидінні холодного фургона спостереження.
  
  Фургон був припаркований на Лафайєт, де один з людей Брауна залишив його для них. Браун проїхав на червоне світло, щоб піднятися сюди і зайняти позицію, після того як його навушник повідомив йому, що IF направляється в цю сторону, але тепер IF нерухомо дивився у вікно Йоджі Ямамото.
  
  "Що він робить? Браун забрав монокуляр. Він відповідав його пістолета і ліхтарику, такого ж сірувато-зеленого кольору.
  
  Милгрим нахилився вперед, щоб без сторонньої допомоги краще розгледіти, що відбувається через свою підзорну трубу. У Econoline було пропилено з півдюжини таких з боків, кожен з яких був прикритий прикрученим до нього шматочком пластику, пофарбованого в чорний колір. На зовнішній стороні, позначеної графіті, вони збігалися з суцільними чорними областями різних тегів. Припускаючи, що все це були справжні бирки, Милгрим задавався питанням, чи зможе маскування фургона, залишена ним на вулиці, як і раніше обманювати маркувальника? Скільки років цим бирками? Були вони міським еквівалентом використання несезонного рослинності для маскування? 'Він дивиться у вікно", - сказав Милгрим, безглуздо і знаючи це. 'Ти збираєшся зараз піти за ним додому?
  
  'Ні,' сказав Браун. 'Він міг помітити вантажівка.
  
  Милгрим поняття не мав, скільки людей спостерігало за тим, як Браун закуповував японські продукти, поки вони заходили до нього додому і міняли батарейку в "жука". Цей світ людей, наступних за іншими людьми і спостерігають за ними, був новим для Милгрима, хоча він припускав, що завжди припускав, що це десь є. Ви бачили це у фільмах і читали про це, але ви не думали про те, що вам доведеться дихати чиїмось згущеним диханням на задньому сидінні холодного фургона.
  
  Тепер настала черга Брауна нахилитися вперед, притискаючи пружний виступ монокуляра до холодної, вспотевшей шкірі фургона, щоб ближче розглянути IF. Милгрим ліниво, майже з насолодою подумав, як це - взяти що-небудь у руки прямо зараз і вдарити цим Брауна по голові. Він дійсно заглянув в задню частину фургона, щоб подивитися, що там може бути в наявності, але там не було нічого, крім перевернутих пластикових ящиків з-під молока, на яких вони обидва сиділи навпочіпки, і складеного брезенту.
  
  Браун, немов прочитавши думки Милгрима, раптово відвернувся від окуляра монокуляра і люто витріщився на нього.
  
  Милгрим моргнув, сподіваючись зобразити м'якість і необразливість. Що не повинно бути надто складно, оскільки він нікого не бив по голові з початкової школи і навряд чи зробить це зараз. Хоча його ніколи раніше не тримали в полоні, нагадав він собі.
  
  'Зрештою він відправить або отримає що-небудь з цієї кімнати,' сказав Браун, 'і коли він це зробить, ви переведете'.
  
  Милгрим слухняно кивнув.
  
  Вони зареєструвалися в "Нью-Йоркере" на Восьмій авеню. Суміжні номери, чотирнадцятий поверх. "Нью-Йоркер", здається, був у списку Брауна. Вони були тут п'ятий чи шостий раз. Більшу частину кімнати Милгрима займала двоспальне ліжко, що стояло навпроти телевізора, вмонтованого в шафа з ДСП. Пікселі на дерев'яній обшивці шафи були надто великими, подумав Милгрим, знімаючи вкрадене пальто і сідаючи на край ліжка. Це було те, що він почав помічати, - те, що матеріали з високим дозволом можна отримати тільки у найкращих місцях.
  
  Увійшов Браун і виконав свій трюк з двома маленькими коробочками, однією на двері, інший на одвірку. Вони були того ж відтінку сірого, що і пістолет, ліхтарик і монокуляр. Він зробив би те ж саме зі своєю власною дверима, і все це, наскільки знав Милгрим, для того, щоб він, Милгрим, не вирішив піти, поки Браун спить. Милгрим поняття не мав, для чого призначені коробки, але Браун сказав не торкатися до дверей, коли вони підняті. Милгрим цього не зробив.
  
  Браун кинув на квітчасте покривало ліжка Милгрима те, що Милгрим прийняв за чотири упаковки "пухирчастої карти" "Ативана", і повернувся в свою кімнату. Милгрим почув, як включився телевізор Брауна. Тепер він знав цю музику: Fox News.
  
  Він глянув на пузирчасту упаковку. Його утримували тут не коробки на дверях.
  
  Він підняв його. 'РИЗІ", - було написано там, і "5 МГ", і щось схоже, та, на японську напис. Або на те, як японці прикрашають його для упаковки.
  
  'Алло? Двері, що з'єднує їх кімнати, що була відкрита. Стукіт пальців Брауна по броньованому ноутбука припинився.
  
  "Що?"
  
  'Що це за речовина? - запитав я.
  
  'Ваші ліки,' сказав Браун.
  
  'Тут написано "Ризі", і на ньому написано по-японськи. Це не Атіван.
  
  'Це, блядь, те ж саме", - сказав Браун, його доставка загрозливо сповільнилася. "Той же самий наркотик зі списку DEA, блядь, чотири наркотику'.
  
  Милгрим подивився на бульбашкову карту.
  
  'А тепер заткнись на хрін.
  
  Він почув, як Браун знову почав друкувати.
  
  Він знову сів на ліжко. Райз? Його першим спонуканням було подзвонити своєму людині в Іст-Віллідж. Він подивився на телефон, знаючи, що той не включений. Другим справою він попросив Брауна позичити його ноутбук, щоб погуглити цей матеріал. У DEA була сторінка з усіма продуктами з переліку чотирьох, в тому числі і іноземних брендів. Але з іншого боку, подумав він, якщо Браун дійсно був федералом, він міг навіть отримувати ці матеріали від Управління по боротьбі з наркотиками. А позичити ноутбук Брауна, як він знав, було не більш ніж скористатися телефоном, щоб зателефонувати Деннісу Бердуеллу.
  
  І він заборгував Бердвеллу гроші при незручних обставин. Було таке.
  
  Він поклав пузирчасту упаковку на кут найближчого прикроватного столика, поєднавши її сторони з краями, на обох з яких були чорні дуги в тих місцях, де попередні гості давали сигарет догоріти. Форма опіків нагадала йому арки "Макдоналдса". Він подумав, чи збирається Браун найближчим часом замовити сендвічі.
  
  Різ.
  7 Buenos Aires
  
  Холліс снилося, що вона в Лондоні з Філіпом Раушем, швидко йде Монмут-стріт до стрілкою Семи циферблатів. Вона ніколи не зустрічалася з Раушем, але тепер, на шляху мрій, він теж був Реджем Инчмейлом. Був день, але глибока зима, небо було безцільно-сірим, і раптово вона зіщулилася під зловісним карнавальним сяйвом, коли над ними опустилася вся величезна вурлитцеровская громада материнського корабля. Близькі зустрічі фільм вийшов на екрани, коли їй було сім, і дуже улюблений її матір'ю, але тут і зараз, величезний і якимось чином здатний вписатися в вузькість Монмут-стріт, немов якийсь електричний елемент, призначений зігрівати рептилій у їх клітинах, коли вона і Инчмейл зіщулилися, роззявивши роти.
  
  Але потім цей Рауш-Инчмейл сказав, різко відпускаючи її руку, що, врешті-решт, це всього лише різдвяна прикраса, яким би великим воно не було, підвішений між готелем праворуч від них і кав'ярнею ліворуч. І так, тепер вона ясно бачила підтримують його проводу, але у вікні сусіднього магазину дзвонив телефон, і вона побачила, що це був якийсь польовий телефон часів Великої Вітчизняної війни, його брезентовий корпус був вимазаний світлої глиною, як і грубі вовняні манжети штанів Рауша-Инчмэйла –
  
  'Алло? - запитав я.
  
  'Rausch.'
  
  "Сам Рауш", - подумала вона, притискаючи відкритий телефон до вуха. Сонячне світло Лос-Анджелеса гриз краю багатошарових штор в "Мондрайне". 'Я спала'.
  
  'Мені потрібно з вами поговорити. Дослідники знайшли когось, з ким вам треба зустрітися. Ми сумніваємося, що Оділь його знає, але Корралес виразно знає.
  
  'Хто це, кого знає Альберто? - запитав я.
  
  'Боббі Чомбо.
  
  'Чомбо?
  
  'Він у них король технічної підтримки, в цих майстрів визначення місця розташування. Їх геохакер. Сигнали GPS не проникають в будівлі. Він робить обхідні маневри. Виконує тріангуляцію з веж стільникового зв'язку, інших систем. Дуже розумно.
  
  'Ти хочеш, щоб я з ним зустрівся?
  
  'Якщо не зможете домовитися через Корралеса, зателефонуйте мені. Ми що-небудь придумаємо з цієї сторони.
  
  Він не питав. Вона підняла брови в темряві, мовчки кивнула: Так, бос. 'Буде зроблено'.
  
  Пішла пауза. 'Холліс?
  
  Вона сіла в темряві, прийнявши недбалу оборонну позу лотоса. 'Так?
  
  'Коли ви з ним, будьте особливо уважні до всього, що може стосуватися доставки'.
  
  'Доставка? - запитав я.
  
  'Схеми глобального судноплавства. Особливо в світлі геопросторової маркування, якою займаються Оділь і Корралес. Ще одна пауза. 'Або айподов.
  
  'Айподів?
  
  'Як засіб передачі даних.
  
  'Як деякі люди використовують їх в якості приводів?
  
  'Ось саме.
  
  Раптово в цьому було щось таке, що їй дійсно не сподобалося, і в якомусь абсолютно новому сенсі. Вона представила ліжко пустелею з білого піску. Щось кружляло, приховане, під її поверхнею. Можливо, Монгольський Смерті Черв'як, який був одним з уявних вихованців Инчмейла.
  
  "Бувають моменти, коли краще всього сказати найменше, що ти можеш", - вирішила вона. 'Я запитаю Альберто'.
  
  'Добре'.
  
  'Ви вже подбали про виставлення рахунків тут?
  
  'Звичайно'.
  
  'Зачекайте, - сказала вона йому, - я дзвоню черговому по іншій лінії'.
  
  'Почекай десять хвилин. Я тільки перепроверю.
  
  'Дякую'.
  
  'Ми говорили про тебе, Холліс. Це саме невизначене з управлінських 'ми'.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Ми дуже задоволені вами. Як би ви поставилися до посади з оплатою праці?'
  
  Вона відчула, що Монгольська Хробак Смерті наближається серед бавовняних дюн. 'Це великий Хробак, Філіп. Мені потрібно подумати про це.
  
  'Роби'.
  
  Вона закрила свій телефон.
  
  Рівно через десять хвилин вона скористалася телефоном в номері, щоб зателефонувати на стійку реєстрації, отримавши підтвердження, що її рахунок, включаючи всі непередбачені витрати, тепер переведений на картку Amex на ім'я Філіпа М. Рауша. Вона сама перейшла в салон краси, виявила, що там є вільне місце протягом години, і записалася на стрижку.
  
  Було трохи більше двох, тобто в Нью-Йорку було трохи більше п'яти, а у Буенос-Айресі - на дві години пізніше. Вона вивела номер Инчмейла на екран свого мобільного, але набрала номер з номера. Він відповів негайно. 'Редж? Холліс. I'm in Los Angeles. У вас зараз самий розпал вечері?
  
  'Анджеліна годує Віллі. Як ти?' Їх однорічний син. Анджеліна була аргентинської дружиною Реджа Инчмейла, чия дівоче прізвище було Райан, і чий дідусь був лоцманом на кораблі "Ріо Парана". Вона познайомилася з Инчмейлом, коли працювала у" Dazed & Confused" , або в іншому журналі. Холліс ніколи не вдавалося налагодити відносини. Анджеліна знала про видання журналів в Лондоні стільки, скільки Холліс могла собі уявити.
  
  'Складно,' зізналася вона. 'Як у тебе справи?
  
  'Неухильно все менше. У всякому разі, в хороші дні. Я думаю, що батьківство мене влаштовує. І це так, я не знаю, глибоко старомодно. Вони ще нічого не обробляли піскоструминної обробкою. Він виглядає так, як раніше виглядав Лондон. Чорний від кіптяви. Або Нью-Йорк, якщо подумати.'
  
  'Ти можеш попросити Анджеліну про дещо для мене?
  
  'Не хотіли б ви поговорити з нею самі?
  
  'Ні, вона годує Віллі. Просто запитай її, чи знає вона що-небудь про ловеласа журналі під назвою Node.
  
  'Вузол? - запитав я.
  
  'Це має бути схоже на Wired, але вони не повинні так говорити. Я думаю, що гроші бельгійські '.
  
  'Вони хочуть взяти у вас інтерв'ю?
  
  'Вони запропонували мені роботу. Я виконую їх завдання, працюю фрілансером. Я подумав, чи чула що-небудь Анджеліна.
  
  'Почекайте,' сказав він. 'Я повинен покласти цьому. Підключений до стіни на шнурі... Вона почула, як він поклав трубку на якусь поверхню. Вона опустила свій телефон і прислухалася до послєполудєнному трафіку на Сансет. Вона поняття не мала, куди подівся робот Оділь, але там було тихо.
  
  Вона почула, як Инчмейл підняв трубку телефону в Буенос-Айресі.
  
  'Бигенд,' сказав він.
  
  Із Заходу вона почула звуки гальм, удару, дзвін скла, що б'ється. "Що це було?
  
  'Бигенд. Як "великий" і "кінцевий". Рекламний магнат.
  
  Тремтіння автомобільної сигналізації.
  
  'Той, який одружився на Найджелле?
  
  'Це Саатчі. Хубертус Бигенд. Бельгієць. Фірма називається "Блакитний мураха'.
  
  'Що?"
  
  Каже Анж свій Вузла проект Bigend, якщо, звичайно, це журнал. Вузла одна з кількох малих фірм, що він у Лондоні. У неї були якісь справи з його агентством, коли вона працювала в журналі, тепер я думаю про це. Якась сутичка з ними.'Вона почула, як відключилася сигналізація, а потім виття наближається сирени. 'Що це? - Запитав Инчмейл.
  
  'Нещасний випадок на Сансет. Я в "Мондрайне'.
  
  'Вони все ще використовують директора з кастингу для найму коридорних?
  
  'Схоже на те'.
  
  - А Бигенд платить? - запитав я.
  
  'Абсолютно", - сказала вона. Зовсім поруч вона почула ще один вереск гальм, а потім сирена, яка стала дуже гучною, замовкла.
  
  'Не може бути, щоб все було так погано,' сказав він.
  
  'Ні,' сказала вона, 'цього не може бути". Могло б?
  
  'Ми сумуємо за тобою. Тобі слід залишатися на зв'язку'.
  
  'Я так і зроблю, Редж. Спасибі. І подякуй Анджеліну.'
  
  'До побачення'.
  
  'Тоді поки що.'
  
  Коли вона повісила трубку, пролунав ще один звук сирени. На цей раз, як вона здогадалася, "швидка допомога". Вона вирішила, що не буде дивитися. Це звучало не так уже й погано, але прямо зараз вона дійсно не хотіла нічого поганого.
  
  Ідеально заточеним олівцем Mondrian вона написала BIGEND великими літерами в темряві на квадратному аркуші білого тисненої поштового паперу Mondrian.
  
  Вона загуглит його пізніше.
  8 Виводячи її з себе
  
  Вона спостерігала, як Альберто намагається пояснити Virgin Security, що таке шолом і ноутбук. Ці два чиновника в простій уніформі, схоже, не дуже розбиралися в розташування. В даний момент, їй довелося визнати, вона теж не була такою.
  
  У Альберто було щось на зразок твору Джима Моррісона, яке він хотів показати їй на Уандерленд-авеню, але у неї це просто не спрацювало. Навіть якщо б їй якимось чином вдалося обійти культову грубість Короля ящірок і зосередитися, скажімо, на творах Рея Манзарека "Калліопа", вона все одно не хотіла писати про невидимих віртуальних пам'ятках the Doors, ні про одному з них. Хоча, як кілька разів наголошував Инчмейл, коли вони самі були в групі, Манзарек і Крігер творили чудеса, нейтралізуючи дратівливість великого хлопця.
  
  Стоячи тут, у вечірньому кафе, в цьому торговому комплексі на розі Кресент-Хайтс і Сансет, спостерігаючи, як Альберто Корралес доводить, що їй, Холліс Генрі, дійсно слід дозволити подивитися його віртуальну постановку "Серцевого нападу" Скотта Фітцджеральда, вона відчула, як на неї зійшла якась відстороненість, якась додаткова розслабленість - цілком можливо, з-за її нової зачіски, виконаною, до її повного задоволення, чарівним і талановитим молодим чоловіком у салоні Mondrian's.
  
  Серцевий напад Фіцджеральда не був смертельним. Відсутність опису цього у Альберто також не було б фатальним для її статті. Або пропустила більшу його частину, оскільки їй дійсно вдалося мигцем побачити чоловіка у твідовому піджаку, прижимающегося грудьми до хромованому прилавка "Модерн", з пачкою "Честерфилдс" в правій руці. Честерфилды, вирішила вона, були в кілька більш високому дозволі, ніж інша частина закладу, яка здавалася цікаво деталізованою, аж до незнайомих форм автомобілів на Сансет, але невдоволення Virgin security тим, що хтось одягав маску або козирок, схожий на маску, у відділі world music поклало цьому кінець, і Холліс швидко передала козирок Альберто і поспішила прямо звідти.
  
  Оділь, можливо, була досить милою, щоб зачарувати цих охоронців, але, за її словами, у неї стався напад астми, викликаний або переноситься по повітрю біомасою вчорашнього шторму, або майже критичною масою ароматерапевтических коштів, які по-різному зустрічаються в Стандарті.
  
  І все ж це спокій, як не дивно, зійшло на Холлиса; ця несподівана ясність, можливо, цей момент того, що покійний Джиммі Карлайл, басист the Curfew з Айови, перед тим як покинути цю героїнову долину, назвав безтурботністю. При цьому (це спокої) вона усвідомлювала себе жінкою того часу та історії, які були у неї, тут, сьогодні ввечері, і була більш або менш згодна з цим, з усім цим, принаймні, до Вузла за тиждень до цього він зателефонував з пропозицією, від якої вона не могла ні відмовитися, ні, по правді кажучи, зрозуміти.
  
  Якщо Вузол був це, як описала моложава, але металева Рауш, технологічний журнал з культурним ухилом (технологічний журнал, як вона думала, з цікавими брюками), чи з цього випливало, що її, колишній вокаліст the Curfew і коли-то маловідому журналістку, найняли за дуже хороші гроші писати про це увядающе багатому художньому напрямку?
  
  Але ні, сказало щось в самій глибині її хвилинного спокою. Дійсно, немає. І основна аномалія тут була втілена, виявлено майже напевно, в тому, що Рауш ввів цей очевидний наказ зустрітися з Боббі Чомбо, ким або чим би він не був, і, зустрівшись з ним, поспостерігати за чимось, пов'язаних з судноплавством, "моделями глобального судноплавства'. Це, як вона зрозуміла, було воно, яким би це ні було в даному випадку, і, швидше за все, не мало ніякого відношення до Оділь Рішар і іншим людям.
  
  А потім, спрямувавши погляд на пропливаючий потік Заходу, вона побачила барабанщицю the Curfew, Лору 'Хайді' Хайд, за кермом того, що Холліс, ніколи особливо не разбиравшаяся в автомобілях, прийняла за невеликий позашляховик німецького виробництва. Якщо потрібно додаткове підтвердження, вона знала, що Хайді, з якою вона не розмовляла майже три роки, зараз живе в Беверлі-Хіллз і працює в Сенчури-Сіті, і майже напевно її тільки що бачили повертається додому в кінці дня.
  
  'Фашистські придурки,' схвильовано заперечив Альберто, підходячи до неї з ноутбуком під однією рукою і козирком під інший. Чому він здавався занадто серйозним, щоб сказати щось подібне, і на мить вона представила його персонажем якої-небудь графічно спрощеної анімації.
  
  'Все в порядку,' запевнила вона його. Правда, все в порядку. Я глянув. Я бачив це. Вловив загальну ідею.
  
  Він моргнув, дивлячись на неї. Був він на грані сліз?
  
  'Боббі Чомбо", - сказала вона, коли вони оселилися в Гамбургер-Хэмлет, куди вона попросила Альберто відвезти їх з Кресент-Хайтс.
  
  Альберто заклопотано наморщив лоба.
  
  'Боббі Чомбо,' повторила вона.
  
  Він похмуро кивнув. 'Я використовую його для всіх своїх робіт. Блискуче.
  
  Вона дивилася на шалено пророблений малюнок з чорних літер на зовнішній стороні обох його передпліччя. Вона не могла вловити в ньому абсолютно ніякого сенсу. 'Альберто, що насправді написано в тебе на руках?'
  
  'Ничегоособенного.
  
  'Нічого? - перепитав я.
  
  'Його розробив художник з Токіо. Він створює ці алфавіти, скорочує їх до тих пір, поки вони не стають абсолютно нечитабельним. Фактична послідовність була сгенерирована випадковим чином.
  
  'Альберто, що ти знаєш про Node, журналі, для якого я пишу?
  
  'Європейський? Новий?
  
  'Ви знали Оділь до того, як вона з'явилася, щоб це зробити?
  
  'Немає'.
  
  'Ви коли-небудь чули про неї раніше?
  
  'Так. Вона вікарій.
  
  'І вона зв'язалася з тобою з приводу зустрічі зі мною Node?
  
  'Так. Офіціант приніс два "Корона". Вона взяла свій, чокнулась з його шийкою і надпила з пляшки. Після паузи він зробив те ж саме. 'Чому ти питаєш мене про це?
  
  'Я раніше не працював у Node . Я намагаюся зрозуміти, що вони роблять, як вони це роблять'.
  
  'Чому ти запитав про Боббі?
  
  'Я пишу про вашому мистецтві. Чому б мені не спитати про технічну сторону?'
  
  Альберто виглядав збентеженим. 'Боббі,' почав він і замовк. 'Він дуже закрита людина.
  
  'Так і є?
  
  Альберто виглядав нещасним. 'Бачення належить мені, і я створюю роботу, але Боббі зламує її за мене. Змушує її працювати навіть в приміщенні. І він встановлює маршрутизатори '.
  
  'Маршрутизатори?
  
  "На даному етапі кожному пристрою потрібна своя власна бездротовий зв'язок'.
  
  - А де той, що називається "Річка"? - запитав я.
  
  'Я не знаю. Той, що для "Ньютона на клумбі". "Фіцджеральд" дійсно складний, не завжди присутня.'
  
  'Він би не захотів зі мною розмовляти?
  
  'Не думаю, що йому сподобалося б, що ти про нього чула. 'Він насупився. 'Як ти дізналася?
  
  - Мій редактор" Node, "у Лондоні, той, хто займається статтю? Його звуть Філіп Рауш. Він сказав, що, на його думку, ви його знаєте, але, ймовірно, Оділь - ні.
  
  'Вона цього не робить.
  
  'Ти можеш попросити Боббі поговорити зі мною, Альберто?
  
  'Це не...'
  
  'Він не фанат "Комендантської години"? Щось усередині неї зіщулився, коли вона розіграла цю карту.
  
  Альберто захихотів. Рідина пузирилася в його великому тілі, як вуглекислий газ. Він посміхнувся їй, знову щасливий, як зірка. Він зробив ще ковток. 'Насправді' сказав він, ' він дійсно слухає тебе. Музика The Curfew - це те, навколо чого ми змогли зблизитися'.
  
  'Альберто, мені подобаються твої роботи. Мені подобається те, що я бачив. Я з нетерпінням чекаю продовження. Твоя робота з Рівер Фенікс була моїм першим досвідом роботи з медіумом, дуже сильним досвідом'. Його обличчя застигло в очікуванні. 'Мені потрібна твоя допомога, Альберто. Я раніше не робив нічого подібного. Я намагаюся зрозуміти, як все працює Node, і Вузол просить мене поговорити з Боббі. У мене немає причин очікувати, що ти мені повіриш ...
  
  'Вірю,' сказав він з дивно випещеної інтонацією. Потім: "Я дійсно довіряю тобі, Холліс, просто... Він скривився. 'Ти не знаєш Боббі.
  
  'Розкажи мені. Про Боббі.
  
  Він провів вказівним пальцем по білій тканині, окреслюючи лінію. Перетнув її іншим пальцем під прямим кутом. 'Сітка GPS, - сказав він.
  
  Вона відчула, як крихітні волоски заворушилося в неї на попереку, трохи вище пояса.
  
  Альберто нахилився вперед. 'Боббі ділить свій будинок на квадрати поменше, всередині сітки. Він бачить все з точки зору GPS-сітки, світ поділений таким чином. Це, звичайно, так, але... Він насупився. 'Він не буде спати на одному і тому ж квадраті двічі. Він викреслює їх і ніколи не повертається на той, де спав раніше.
  
  'Ти знаходиш це дивним? Вона, звичайно, знаходила, але поняття не мала, що Альберто вважає ексцентричним.
  
  'Боббі, ну, Боббі. Дивний? Безумовно. Важкий.
  
  Все йшло не так, як вона хотіла. 'Мені також потрібно більше знати про те, як ти готуєш свої вироби'. "Цього повинно вистачити", - подумала вона. Він відразу просяяв.
  
  Принесли їх бургери. Тепер він виглядав так, наче хотів відмахнутися від свого.
  
  'Я починаю з відчуття місця", - почав він. 'З події, місця. Потім я досліджую. Я збираю фотографії. Для the Fitzgerald, звичайно, не було зображень з тієї події, дуже мало в плані звітів. Але були його фотографії, зроблені приблизно в той же період. Нотатки про гардеробі, зачісці. Інші фотографії. І все, що я зміг знайти на Schwab's. І на Schwab's було багато чого, тому що це була найвідоміша аптека в Америці. Почасти тому, що Леон Шваб, власник, продовжував стверджувати, що Лану Тернер виявили там сидить на табуретці біля його фонтанчика з газованою водою. Вона заперечувала, що в цій історії була хоч крапля правди, і, схоже, Шваб вигадала це, щоб залучити покупців до магазину. Але завдяки цьому заклад сфотографували для журналів. Багато деталей.'
  
  'І ви робите фотографії ... в 3D? Вона не була впевнена, як це сформулювати.
  
  "Ти жартуєш? Я моделюю все.
  
  'Яким чином?
  
  'Я створюю віртуальні моделі, потім покриваю їх скінами, текстурами, які я відібрав або створив сам, зазвичай для цього конкретного виробу. У кожної моделі є віртуальний скелет, тому я можу позувати і розміщувати фігуру в її оточенні. Я використовую цифрове освітлення, щоб додати тіней і віддзеркалень. Він примружився, дивлячись на неї, ніби намагаючись вирішити, чи дійсно вона слухає. 'Ліплення - це все одно що штовхати і тягнути глину. Я роблю це над внутрішньою структурою суглобів – скелетом з хребтом, плечима, ліктями, пальцями. Це не сильно відрізняється від конструювання фігурок для гри. Потім я моделюю кілька голів з трохи різними виразами облич і об'єдную їх.'
  
  'Чому?
  
  'Це більш тонко. Вирази не будуть виглядати вигаданими, якщо ви зробите це. Я розфарбовую їх, потім кожна поверхня в моделі покривається текстурою. Я збираю текстури. Деякі з моїх текстур - справжня шкіра, відсканована. У "River piece" я не змогла правильно підібрати шкіру. Зрештою, я спробувала дуже молоду в'єтнамку. Це спрацювало. Люди, які знали його, вони так говорили.'
  
  Вона відклала бургер, проковтнула. 'Я не уявляла, що ти все це робиш. Чомусь я думала, що все це просто ... станеться? З допомогою ... технології?
  
  Він кивнув. 'Так. Я часто це розумію. Вся робота, яку мені доводиться виконувати, здається якоюсь дивною, архаїчної. Я повинен розташувати віртуальні джерела світла, щоб тіні були відкинуті правильно. Потім необхідно певну кількість "заливки", атмосфери для навколишнього середовища. Він знизав плечима. 'Оригінал існує тільки на сервері, коли я закінчу, у віртуальних вимірах глибини, ширини, висоти. Іноді я думаю, що навіть якщо сервер вийде з ладу і забере з собою мою модель, це простір все одно буде існувати, принаймні, як математична можливість, і що простір, в якому ми живемо ... Він насупився.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Може спрацювати так само. Він знову знизав плечима і взяв свій бургер.
  
  "Ти, - подумала вона, - серйозно лякаєш мене".
  
  Але вона тільки серйозно кивнула і взяла свій бургер.
  9 Холодна громадянська війна
  
  Звуковий сигнал повідомлення розбудив його. Він потягнувся до телефону в темряві, спостерігаючи, як Волапук швидко прокрутився повз. Алехандро був зовні, хотів зайти. Було десять хвилин на третю ночі. Він сів, натягнув джинси, шкарпетки, светр. Потім черевики, шнурки яких він ретельно зав'язав: такий був протокол.
  
  В коридорі було холодно, коли він замкнув за собою двері, у ліфті було не так холодно. У вузькому, освітленому флуоресцентними лампами вестибюлі внизу він один раз постукав у вхідні двері, почув у відповідь три стуку свого кузена, потім один. Коли він відкрив двері, Алехандро увійшов, оточений ореолом холодного повітря і запахом віскі. Тіто зачинив і замкнув за собою двері.
  
  "Ти що, не спав? - запитав я.
  
  'Так,' сказав Тіто, прямуючи до ліфта.
  
  'Я був у Карліто", - сказав Алехандро, слідуючи за Тіто в ліфт. Тіто натиснув кнопку, двері зачинилися. 'У нас з Карліто свою справу'. Тобто окремо від сімейного бізнесу. 'Я запитав його про твоєму старому. Двері відчинилися.
  
  Нащо ти це зробив? Тіто відкрив двері.
  
  'Бо я не думав, що ти сприймаєш мене всерйоз.
  
  Вони увійшли в темну кімнату Тіто. Він включив маленьку лампочку з абажуром, прикріплену до його MIDI-клавіатурі. 'Приготувати каву? Чай?
  
  'Заварка?
  
  'Пакетики'. Тіто більше не заварював чай по-російськи, хоча заварював пакетики в дешевому китайському чайнику.
  
  Алехандро сів у ногах матраца Тіто, підтягнувши коліна до обличчя. - Карліто варить "заварку". Він бере його з ложечкою джему.'Його зуби блищали у світлі міні-лампи.
  
  'І що він тобі сказав?
  
  'Наш дідусь був дублером Семенова", - сказав Алехандро. Тіто включив конфорку і наповнив чайник.
  
  'Хто це був? - запитав я.
  
  'Семенов був першим радником Кастро КДБ.
  
  Тіто озирнувся на свого двоюрідного брата. Це було схоже на казку, хоча і не зовсім незнайому. А потім діти зустріли літаючого коня, розповідала йому мама. А потім дідусь зустрівся з радником Кастро КДБ. Він знову повернувся до плити.
  
  'Дідусь був одним з менш очевидних учасників формування Генерального управління розвідки.
  
  'Це тобі Карліто сказав?
  
  'Я і так це знав. Від Хуаны.
  
  Тіто розмірковував про це, ставлячи чайник кип'ятитися на плиті element. Секрети їх дідусі не могли залишитися з ним повністю. Легенди росли, як виноградні лози, що в такій сім'ї, як їх, і гнойова купа їх загальної історії, якою б глибокою не була, була вузькою, обмеженою необхідністю зберігати все в таємниці. Хуана, так довго відповідала за підготовку необхідних документів, насолоджувалася б певним оглядом. І Хуана, Тіто знав, була найбільш глибокою з них, спокійній, самої терплячою. Він часто відвідував її тут. Вона водила його в супермаркет El Siglo XX, щоб купити малангу і бониато. Соуси, які вона готувала для них, були такими смачними, що він вже знаходив їх незвичними, але її емпанади примусили його відчути себе благословенним. Вона ніколи не розповідала йому про це Семенові, але навчила його іншим речам. Він глянув на посудину з Очуном. - Що Карліто сказав про старого? - запитав я.
  
  Алехандро подивився поверх своїх колін. 'Карліто сказав, що в Америці війна.
  
  'Війна? - перепитав я.
  
  'Громадянська війна.
  
  'В Америці немає війни'.
  
  'Коли дідусь допоміг заснувати DGI в Гавані, американці воювали з росіянами?
  
  'Це була "холодна війна".
  
  Алехандро кивнув, його руки піднялися, щоб обхопити коліна. 'Холодна громадянська війна'.
  
  Тіто почув різкий клацання з боку вази Очуна, але подумав замість цього про Эллеггуа, Тому, Хто Відкриває і Закриває Дороги. Він озирнувся на Алехандро.
  
  'Ти не розбираєшся в політиці, Тіто.
  
  Тіто подумав про голоси в Російській мережі Америки, які якимось чином потонули, забравши з собою його російська. 'Трохи", - сказав він.
  
  Чайник засвистів. Тіто зняв його з плити і хлюпнув трохи окропу в чайник. Потім він додав два чайних пакетика і звичним швидким рухом залив воду. Він закрив кришку.
  
  Те, як Алехандро сидів на ліжку, нагадало Тіто про те, як він сидів навпочіпки зі своїми шкільними товаришами на світанку, щоб перекладати дерев'яну кришку з одного кругляка на інший, коли на вулиці густішала навколо них денна спека. На них були випрасувані білі шорти і червоні шарфи. Хто-небудь в Америці шив топи?
  
  Залишивши чайник настоюватися, він сів на матрац поруч з Алехандро.
  
  'Тіто, ти розумієш, як наша сім'я стала такою, яка вона є?
  
  'Все почалося з дідуся і DGI.
  
  'Він пробув там недовго. КДБ потрібна була власна мережа в Гавані.
  
  Тіто кивнув. 'З боку бабусі ми завжди жили в Барріо-де-Колон. Хуана каже, що до Батісти.
  
  'Карліто говорить, що люди в уряді розшукують вашого старого.
  
  'Які люди? - запитав я.
  
  'Карліто каже, що це нагадує йому про нинішній Гавані, про роки, що передували догляду росіян. Зараз все йде своєю чергою. Він каже мені, що цей старий зіграв важливу роль в тому, що ми опинилися тут. Це було велике диво, кузен. Більше, ніж міг би створити наш дідусь самотужки.'
  
  Тіто раптом згадав запах англомовних газет в запліснявілих футлярах. 'Ти сказав Карліто, що, по-твоєму, це небезпечно?
  
  'Так'.
  
  Тіто встав, щоб налити дві склянки чаю з чайника. 'І він сказав тобі, що у нашої сім'ї є зобов'язання? Він будував здогади. Він знову подивився на Алехандро.
  
  'І що вас спеціально попросили.
  
  'Чому?
  
  'Ти нагадуєш йому свого дідуся. І твого батька, який працював на того ж старого, коли той помер.
  
  Тіто передав Алехандро склянку чаю.
  
  'Дякую' сказав Алехандро.
  
  'Де нада,' сказав Тіто.
  10 Новий девонський період
  
  Милгриму снився Месія-Флагеллант, Псевдо-Болдуін і Повелитель Угорщини, коли Браун опустив руку на гарячу мілину його сну, встромив великі пальці йому в плечі і сильно струснув.
  
  'Що це таке? - запитав я. Браун продовжував задавати питання, який Милгрим сприйняв як суто екзистенційний, поки Браун з силою не втиснув ті ж самі великі пальці в місця з'єднання щелепи та черепа Милгрима, викликавши настільки сильний дискомфорт, що Милгрим спочатку не зміг розпізнати в цьому біль. Милгрим, здавалося, левітував крім своєї волі, відкривши рот, щоб закричати, але Браун, як завжди в зеленій рукавичці для таких інтимних моментів, прикрив його рукою.
  
  Він відчув запах свіжого латексу, що покриває вказівний палець Брауна.
  
  Інша рука показала екран "блекбері". - Що це? - запитав я.
  
  Особистий цифровий асистент Милгрим був на межі відповіді, але потім примружив очі крізь сльози, дізнавшись на екрані BlackBerry дуже низькорослий примірник сімейства Волапуков IF.
  
  Запах рукавички Брауна зник, коли Милгрим відкрив рот. "Я зовні", - швидко перевів Милгрим. "Ти там?" Підпис "А—Л—И". "Ель". '
  
  - І це все? - запитав я.
  
  'Нічого. Ще. Ось. Кінчиками пальців Милгрим масував суглоби щелепи. Там були великі нервові вузли. Парамедики використовували це при передозуванні. Це привернуло вашу увагу.
  
  - Десять хвилин на третю, - сказав Браун, дивлячись на екран "Блекбері".
  
  "Ти знаєш, що твій "жучок" тепер працює, - сказав Милгрим. 'Ти змінив батарейки; тепер є доказ, що він працює.
  
  Браун випростався і повернувся в свою кімнату, не потрудившись закрити двері.
  
  "Не за що", - подумав Милгрим, відкидаючись на ліжко з відкритими очима, можливо, щоб заново уявити собі Месію-Флагелланта.
  
  У боковій кишені вкраденого пальто Пола Стюарта з прорізними клапанами лежала товста книга в м'якій обкладинці 1961 року "Історія революційного месіанізму в середньовічній Європі". Із-за рясного підкреслення чорної авторучкою цей екземпляр зовсім недавно був проданий за 3,50 долара, можливо, людині, у якого Милгрим вкрав пальто.
  
  Месія-флагеллант, яким його уявляв собі Милгрим, був чимось на зразок яскраво розфарбованої фігурки Ієроніма Босха, відлитої з якогось чудового японського вінілу. Одягнений в щільний жовтий капюшон, Месія-Флагеллант пересувався по сірувато-сірому ландшафту населеного та іншими фігурами, всі вони були виконані на тому ж вінілі. Деякі з них були виконані під впливом Босха: скажімо, величезна пара голих сідниць, між якими стирчало великий дерев'яний держак стріли. Інші, такі як Месія-Флагеллант, виникли "краденої історії", яку він читав кожен вечір, але досить кружним шляхом. Наскільки він міг пригадати, у нього ніколи раніше не було ніякого інтересу до такого роду речей, але тепер він знаходив це якоюсь втіхою, коли його сни були пофарбовані таким чином.
  
  Він бачив IF, з якоїсь причини, як істота Босха з пташиною головою, переслідувана Брауном і людьми Брауна, загоном в коричневих капюшонах верхи на геральдичних звірів, які не зовсім були кіньми, їх розвіваються прапори з написами на Волапуке IF. Іноді вони цілими днями блукали стилізованим гаях, що облямовують цей ландшафт, спостерігаючи за дивними істотами в лісовій тіні. Часом Браун і Месія-Флагеллант зливалися воєдино, так що Милгрим іноді прокидався від снів, у яких Браун розривав власну плоть батогами, зазублини яких були покриті тим же сірувато-зеленим, що і його пістолет, ліхтарик і монокуляр.
  
  Але це новодевонское море, теплі, як кров, мілини, в яких плавали ці бачення, належали не Ativan, а Rize, японському продукту, до якого Милгрим відразу перейнявся глибокою повагою. Він відчував, що в Ризі закладені можливості, які можуть бути розкриті лише при подальшому застосуванні. З'явилося відчуття рухливості, якого не вистачало останнім часом, хоча він задавався питанням, чи мало це якийсь стосунок до того факту, що його тримали в полоні.
  
  Однак з появою Ризі йому стало легше звикнути до такого поняття, як полон, і він виявив, що це дратує. Він взагалі був не в дуже хорошому стані, коли з'явився Браун, і хтось з Ативаном і орденами здалася йому не такою вже й поганою ідеєю. Дійсно, нагадав собі Милгрим, він міг би бути вже мертвий, якби не Браун. Він знав, що такі були можливості нападів, якщо б його занадто швидко припинили приймати ліки. А джерела, коли у людини не було грошей, були в кращому випадку проблематичними.
  
  Але все ж таки. Як довго можна було очікувати, що хтось проживе своє життя в туго натягнутому клубку згорнутого тестостерону Брауна? 'Я міг би зникнути", - прозвучала версія власного голосу Милгрима десь всередині якийсь залишилася цитаделі "я". Можливо, він ніколи раніше не вживав цей дієслово в цьому своєрідному аргентинському сенсі, але зараз він був доречний. Чи міг застосувати, досить легко. Що стосується його попереднього життя, такою, якою вона стала, то він вже зник. Ніхто не знав, де він, крім його викрадача. Браун забрав у нього посвідчення особи. У Милгрима не було ні готівки, ні кредитної картки, і він спав в кімнатах з сірувато-зеленими прапорцями на дверях, щоб попередити Брауна, якщо той спробує піти.
  
  Проте найважливішим було питання з ліками. Браун надав їх. Навіть якщо Милгриму вдасться втекти, він зможе піти, маючи максимум денний запас функціональності. Браун ніколи не надавав більшого.
  
  Він зітхнув, вибираючись з теплого колышущегося навколоплідного бульйону свого стану.
  
  Це було добре. Це було дуже добре. Якби тільки він міг забрати це з собою.
  
  11 Боббиленд
  
  На схід по Санта-Моніці Альберто вів "фольксваген", пофарбований у нахуатль колір, Холліс сиділа поруч з ним. 'У Боббі агорафобія", - сказав він їй, чекаючи на світлофорі за чорним Jeep Grand Cherokee Laredo з сильно тонованими стеклами. 'Він не любить виходити на вулицю. Але він не любить спати двічі на одному і тому ж місці, так що це непросто.'
  
  'Він завжди був таким? "Черокі" від'їхав вперед, і Альберто пішов за ним. Вона хотіла підтримати його розмова.
  
  'Я знаю його останні два роки і не можу тобі сказати.
  
  'У нього є репутація в спільноті за те, що він робить?' Залишивши 'громада' без позначки в надії, що він заповнить для неї кілька пробілів.
  
  'Він кращий. Він був головним спеціалістом з усунення неполадок в компанії в Орегоні, яка розробляла професійне навігаційне обладнання, деякі військові штуки. Каже, що вони були дуже інноваційними'.
  
  'Але зараз він тут, внизу, допомагає тобі створювати твої картини?
  
  'Включення. Якби не Боббі, я б не зміг розмістити свій матеріал на сітці. Те ж саме стосується інших артистів, яких я тут знаю '.
  
  'А як щодо людей, які займаються цим в Нью-Йорку або Талсі? Це стосується не тільки Лос-Анджелеса, чи не так?
  
  'Глобальний. Це глобальний.
  
  'Так хто ж робить це за них, то, що робить Боббі?
  
  'Дещо з нью-йоркської роботи, Боббі пов'язаний з цим. Лінда Морс, вона грає бізона в "Нолите"? Боббі. Люди роблять це в Нью-Йорку, Лондоні, де завгодно. Але Боббі наш, тут...
  
  'Він що, типу... продюсер? Сподівалася, що він зрозуміє, що вона мала на увазі музику, а не фільм.
  
  Він глянув на неї. "Абсолютно вірно, хоча я не впевнений, що хотів би, щоб мене цитували.
  
  'Не для протоколу.
  
  'Він як продюсер. Якщо б хтось інший робив для мене те, що робить Боббі, моя робота була б іншою. Вона доходила б до аудиторії по-іншому '.
  
  'Тоді не могли б ви сказати, що художник, який працює у вашому середовищі, що володіє повним набором навичок Боббі, був би...
  
  'Кращий художник?
  
  'Так'.
  
  'Не обов'язково. Аналогія із записом музики вірна. Якою мірою це залежить від сили матеріалу, виконавця, а в якій - від майстерності і чутливості продюсера?
  
  'Розкажи мені про його чутливості.
  
  'Боббі - технар і в деякому роді букваліст-імітатор, сам того не підозрюючи'.
  
  Боббі, як вона зрозуміла, не збирався чинити тут занадто великого естетичного впливу, яким би здатним він не був.
  
  'Він хоче, щоб це виглядало "по-справжньому", і йому не потрібно мучитися із-за того, що значить "по-справжньому". Таким чином, він отримує свого роду удар в роботу ...'
  
  'Подобається ваша річка?
  
  'Головне, що якщо б у мене не було Боббі, я не зміг би створювати ніяких предметів інтер'єру. Навіть деякі зовнішні інсталяції працюють краще, якщо він триангулирует з вишок стільникового зв'язку. Стаття Фіцджеральда, він насправді використовує RFID-систему Virgin. Він виглядав стурбованим. 'Йому не сподобається, якщо я приведу тебе'.
  
  - Якщо б ти запитав його, він би сказав "ні".
  
  "Абсолютно вірно'.
  
  Вона подивилася на вуличний покажчик, коли вони перетинали перехрестя; тепер вони були на Ромейн, серед довгого ряду низьких, невиразних, в основному старих промислових будівель. Вивісок було дуже мало, правилом тут, мабуть, була акуратна анонімність. Вона припустила, що тут повинні бути кіностудії, виробляють ефекти, навіть окремі студії звукозапису. Текстури були домашніми, викликають ностальгію: цегла, побілені бетонні блоки, зафарбовані вікна зі сталевими перекриттями і світлові люки, дерев'яні стовпи електропередач, підтримують масивні блоки трансформаторів. Це було схоже на світ американської легкої промисловості, зображений у підручнику з цивільного права 1950-х років. Зараз, мабуть, безлюдно, хоч вона сумнівалася, що вдень тут буде набагато жвавіше.
  
  Альберто звернув з Ромейн, з'їхав на узбіччя, припаркувався, потягнувся за своїм ноутбуком і шоломом. 'Якщо пощастить, ми зможемо подивитися деякі нові роботи", - сказав він.
  
  Вийшовши з машини з перекинутим через плече PowerBook в сумці, вона пішла за ним до невыразительному будовою з пофарбованого в білий колір бетону майже без вікон. Він зупинився біля пофарбованої в зелений колір двері з листового металу, простягнув їй інтерфейсний пристрій і натиснув кнопку, вправлену в бетон, яка виглядала як дизайнерська панель Стандарту.
  
  'Поглянь туди, - сказав він, вказуючи ні на що конкретно, вище і правіше двері. Вона подивилася, припускаючи, що там була камера, хоча й не могла її бачити. 'Боббі,' сказав він, - я знаю, ти не любиш гостей, тим більше непроханих, але я думаю, ти захочеш зробити виняток для Холліс Генрі. Він зробив паузу, як шоумен. 'Подивися. Це вона.
  
  Холліс збиралася посміхнутися у бік невидимої камери, але замість цього прикинулась, що її фотографують для повторного випуску "Комендантської години". В ті дні у неї був фірмовий похмурий вигляд. Якщо б вона звернулася до тієї епохи і як би розслабилася в ній, це вираз могло б з'явитися за замовчуванням.
  
  'Alberto... Чорт!... Що ти робиш?' Голос був слабким, безцільним, позбавленим підлоги.
  
  'У мене тут Холліс Генрі з Комендантської години, Боббі.
  
  'Alberto...'
  
  Тоненький голосок, здавалося, не знаходив слів. 'Вибачте,' запротестувала вона, повертаючи Альберто візор. 'Я не хотіла вам заважати. Але Альберто показував мені своє мистецтво, пояснював, як ти важливий для того, що він робить, і я...
  
  Зелена двері загриміла, приоткрываясь на кілька дюймів. З-за неї з'явився світлий чуб і один блакитний очей. Це повинно було виглядати безглуздо, по-дитячому, але вона знайшла це лякає. 'Холліс Генрі,' сказав він, його голос більше не був тонким, підлогу відновлений. З'явилася інша частина голови Боббі. У нього, як і у Инчмэйла, був справжній архаїчний кам'яний ніс. Справжній Таунсенд-Мун гудок. Вона завжди знаходила це проблематичним тільки у чоловіків, які не стали поп-музикантами; тоді це здавалося якимось дивно перевернутим чином порушеним. Їй здалося, що вони відростили великі носи, щоб виглядати як рок-музиканти. Можливо, що ще більш дивно, всі вони – сертифіковані бухгалтери, рентгенологи чи хто там ще – мали тенденцію до розпатланим волоссям, які традиційно поєднувалися з цим Масвелл-Хілл або на Денмарк-стріт. Одного разу вона вирішила, що перукарі, повинно бути, зобов'язані цим одним з двох способів. Або вони побачили крутий мега-ніс і поклали волосся над ним, звертаючись до історичної традиції, або вони зважили проблему якимось інстинктивним, глибоко перукарським способом, прийшовши до цього масивного розрізу і густий чубчику, що закриває очі, завдяки якомусь простому відчуття рівноваги.
  
  Однак у Боббі Чомбо не було особливого підборіддя, так що, можливо, вся справа була в балансі.
  
  'Боббі,' сказала вона, простягаючи йому руку. Вона знизала прохолодну м'яку долоню, яка, здавалося, хотіла, хоч і тихо, опинитися де-небудь ще.
  
  'Я цього не очікував,' сказав він, відкриваючи двері ще на кілька дюймів. Вона обійшла її, не звертаючи уваги на його незручність, і пройшла повз нього.
  
  І опинилася на краю несподівано великого простору. Вона подумала про олімпійських басейнах і критих тенісних кортах. Освітлення, принаймні в одній центральній зоні, було яскравим, як у басейні: півсфери з гранчастої промислового скла, підвішені до стельових балок. Пол був бетонних, покритим шаром якоюсь приємною сірої фарби. Це було свого роду простір, який вона асоціювала з будівництвом декорацій і реквізиту або з фотозйомкою другого плану.
  
  Але те, що тут будувалося, хоча, можливо, і дуже велика, було недоступне неозброєному оку. Сірий підлогу був розмічений, як вона припустила, двометровими квадратами сітки, недбало нанесеними якимось білим порошком, які доставляють одним з тих розкидачів, які використовують на спортивних майданчиках. Насправді вона могла бачити один з них - одноколісний хоппер кольору лісової зелені, притулений до дальньої стіни. Ця сітка, здавалося, не була ідеально вирівняна з будь сітковою системою, до якої були прив'язані місто і ця будівля, і вона зробила позначку запитати про це. В освітленій зоні стояли два двадцатифутовых складних столу сірого кольору, поряд з якими стояли кілька стільців Aeron й візки, навантажені комп'ютерами. Їй здалося, що це робоче місце для двох дюжин людей, хоча, схоже, тут не було нікого, крім цього большеносого Боббі.
  
  Вона повернулася до нього. На ньому була яскраво-зелена сорочка для гольфу від Lacoste, вузькі білі джинси і чорні парусинові кросівки на гумовій підошві з незвичайно довгими, загостреними носками. Йому могло бути тридцять, вирішила вона, але не набагато більше. Вона подумала, що він виглядав так, наче його одяг була чистіша, ніж він був насправді; по обидві сторони трикотажної бавовняної сорочки спереду все ще виднілися вертикальні складки, білі джинси були бездоганно чистими, але сам Боббі виглядав так, ніби йому не завадило б прийняти душ. 'Вибачте, що явилася без попередження,' сказала вона, ' але я хотіла з вами познайомитись.
  
  'Холліс Генрі. Він тримав руки у передніх кишенях білих джинсів. Здавалося, що засунути руки в ці кишені коштувало чималих зусиль.
  
  "Так, так,' сказала вона.
  
  Нащо ти привіз її сюди, Альберто? Боббі був незадоволений.
  
  'Я знав, що ти захочеш з нею познайомитися. Альберто підійшов до одного з сірих столів і поклав на нього ноутбук і візор.
  
  За столом щось схоже на фігуру, яку дитина малює, зображуючи ракетний корабель, було грубо обведено на підлозі безпечної помаранчевої липкою стрічкою. Якщо вона правильно вгадала розмір квадратів сітки, загострена форма була добрих п'ятнадцять метрів у довжину. Всередині неї білі лінії сітки були стерті.
  
  'Ти розбудив Арчі? Альберто дивився в напрямку контуру помаранчевої стрічки. 'Вони вже перевели на мову анімації нові скіни?
  
  Боббі витягнув руки з кишень джинсів і потер обличчя. 'Не можу повірити, що ти це зробив. Заявився сюди з нею.
  
  'Це Холліс Генрі. Наскільки це круто?
  
  'Я йду,' сказала вона.
  
  Боббі опустив руки, трусонув чубом і звів очі до неба. 'Арчі прокинувся. Карти готові.
  
  'Холліс,' сказав Альберто, ' перевір це. 'Він тримав у руках те, що вона прийняла за візор віртуальної реальності Боббі, який зовсім не схожий на те, що можна знайти на гаражної розпродажу. 'Радіотелефон. Вона підійшла до нього, взяла у нього телефон і наділу. Тобі це сподобається, ' запевнив він її. 'Боббі?
  
  'На мій разів. Три... Два...
  
  'Познайомся з Арчі,' сказав Альберто.
  
  У десяти футах над контуром помаранчевої стрічки з'явилася блискуча сірувато-біла форма гігантського кальмара, загальною довжиною близько дев'яноста футів, його щупальця витончено звивалися. 'Архітевтіс', - Сказав Боббі. Його єдиний видимий очей був розміром з шину позашляховика. 'Шкури,' сказав Боббі.
  
  Кожна поверхня кальмара була залита світлом, підшкірні пікселі ковзали повз в спотворених відеозображеннях, стилізовані кандзі, широко розкриті очі персонажів аніме. Це було чудово, смішно. Вона розсміялася, захоплена.
  
  'Це для токійського універмагу,' сказав Альберто. 'Через вулицю, в Сіндзюку. Посеред всього цього неону.
  
  'Вони вже використовують це для реклами?' Вона підійшла до Арчі, потім під ним. Бездротовий візор змінив враження.
  
  'У мене там шоу в листопаді", - сказав Альберто.
  
  "Так, - подумала вона, дивлячись на нескінченний потік зображень вздовж дистальної поверхні тіла Арчі, - Рівер б полетів до Токіо".
  12 Джерело
  
  Милгриму наснилося, що він лежить голий в кімнаті Брауна, а Браун спить.
  
  Це не була звичайна нагота, тому що вона включала в себе окультну ауру надприродно інтенсивного усвідомлення, як ніби її володар був вампіром з роману Енн Райс або початківцям кокаинистом.
  
  Браун лежав під простирадлами "Нью-Йоркер" і одним з тих бежевих готельних ковдр, які являють собою шар пінопласту між шарами поліестерового молескіна. Милгрим подивився на нього з чимось, що, як він зрозумів, було схоже на жалість. Губи Брауна були злегка прочинені, верхня злегка подрагивала при кожному видиху.
  
  В кімнаті Брауна взагалі не було світла, якщо не вважати червоного індикатора режиму очікування на телевізорі, але уві сні Милгрим бачив на зовсім іншій частоті меблі і предмети в кімнаті Брауна, представлені як ширми для ручної поклажі. Він побачив пістолет і ліхтарик Брауна під подушкою Брауна, а поруч з ними заокруглений прямокутник, який він прийняв за великий складаний ніж (без сумніву, того ж зеленувато-сірого кольору). Було щось смутно зворушливе в тому, що Браун спав, тримаючи ці улюблені речі так близько до себе, щось дитяче.
  
  Він виявив, що уявляє себе Томом Сойєром, Брауна Гекльберрі Фінном, а ці номери в "Нью-Йоркере" і в інших готелях, в які вони продовжували повертатися, – своїм плотом, а Манхеттен - холодної Міссісіпі, за якою вони пливуть, - як раптом він помітив, що там, на тумбочці з ДСП, ідентичною його власної, в якій стояв телевізор Брауна, лежить сумка. Паперовий пакет. М'ятий паперовий пакет. Всередині нього, виявлені потужним слуховим зором, яке було притаманне йому в його наготі і яке, можливо, робило оголеними всі інші речі, були безпомилково впізнаються довгасті фармацевтичні бульбашкові упаковки.
  
  Їх багато. Насправді їх досить багато. Насправді непоганий запас. Можливо, на тиждень, якщо бути економним.
  
  Він витягнув шию вперед, немов притягиваемый магнітами, вбудованими в кості його обличчя, – і виявив, що, не відчувши ніякого переходу, повернувся в свою власну парку, натоплену кімнату, вже не надприродно оголений, а одягнений у пару чорних бавовняних боягузів, які не завадило б переодягти, і притулився носом і лобом до холодної шибки. Чотирнадцятьма поверхами нижче Восьма авеню була практично порожня, якщо не вважати жовтого прямокутника проїжджаючого таксі.
  
  Його щоки були мокрими від сліз. Він доторкнувся до них, тремтячи.
  
  13 Коробки
  
  Вона стояла під хвостом Арчі, насолоджуючись потоком образів, мчать від двуустки-наконечника стріли до кінчиків двох довгих мисливських щупалець. Тільки що передали щось про вікторіанських дівчат в нижній білизні, і вона подумала, чи не було це частиною фільму "Пікнік на Висячої скелі", фільм, який Инчмейл любив записувати на DVD для натхнення перед показом. Хтось приготував для Боббі красиву грудкувату кашу з образів, а вона ще не помітила, як вона закручується в петлю. Це просто продовжувала з'являтися.
  
  І, стоячи під ним, зручно засунувши голову в бездротової шолом, дозволяв їй прикидатися, що вона не чує, як Боббі роздратовано сичить на Альберто за те, що він привіз її сюди.
  
  Тепер все, здавалося, майже підскочило, супроводжуване квітучої низкою беззвучних вибухів, розривів бомб в чорній ночі. Вона простягнула руку, щоб поправити шолом, відкинувши голову назад при особливо яскравий спалах полум'я, і випадково натрапила на панель керування, встановлену зліва від візора, над її скулою. Кальмар Сіндзюку і його кишащая шкірка зникли.
  
  За тим місцем, де воно тільки що знаходилося, немов його хвіст був направляючою стрілою, висіло напівпрозоре прямокутне тіло з сріблястою дроту, чітке, але нематеріальне. Він був великим, досить довгим, щоб припаркувати одну-дві машини, і достатньо високим, щоб у нього можна було легко ввійти, і що-то в цих розмірах здавалося знайомим і банальним. Всередині нього теж, здавалося, була інша форма або форми, але з-за того, що все було обрамлене дротом, все це візуально зливалось докупи, стаючи важко читати.
  
  Вона вже повернулася, щоб запитати Боббі, у що може перетворитися ця незавершена робота, коли він зірвав шолом з її голови так грубо, що вона трохи не впала.
  
  Це змусило їх застигнути на місці, між ними був шолом. Блакитні очі Боббі здавалися совиными за розкосими світлим волоссям, сильно нагадавши їй одну конкретну фотографію Курта Кобейна. Потім Альберто забрав у них обох шолом. 'Боббі,' сказав він, - тобі справді потрібно заспокоїтися. Це важливо. Вона пише статтю про локативном мистецтві. Для Вузол.'
  
  'Вузол? - запитав я.
  
  'Вузол'.
  
  'Що, блядь, за такий вузол ?
  
  'Журнал. Подобається Провідний. За винятком того, що це англійська.'
  
  'Або бельгійський,' запропонувала вона. 'Або щось в цьому роді.
  
  Боббі подивився на них так, ніби вони, а не він, були божевільними.
  
  Альберто торкнувся панелі управління, до якої вона випадково доторкнулася. Вона побачила, як згас світлодіод. Він відніс пристрій до найближчого з двох столів, і поставив його.
  
  'Кальмар чудовий, Боббі,' сказала вона йому. 'Я рада, що побачила його. Я піду. Вибач, що потурбувала тебе.
  
  "До біса все це,' сказав Боббі, приречено зітхаючи. Він підійшов до іншого столу, порився в розсипи дрібних незакріплених предметів і витягнув пачку "Мальборо" і блідо-блакитний "Бик". Вони спостерігали, як він прикурив, потім закрив очі і глибоко затягнувся. Відкривши очі, він закинув голову і видихнув, синій дим піднявся гранованим світильників. Затягнувшись ще раз, він подивився на них поверх сигарети, насупившись. "Знущаються треба мною', - сказав він. "Не можу повірити, наскільки серйозно це мене зачіпає. Це тривало дев'ять годин. Дев'ять. Fucking. Кілька годин.'
  
  Тобі варто спробувати пластир, ' запропонував Альберто. Він повернувся до Холліс. 'Ти курила,' сказав він їй, - коли був комендантську годину.
  
  'Я звільняюся,' сказала вона.
  
  'Ти користувався пластиром? Боббі знову затягнувся своїм "Мальборо".
  
  'На зразок того.
  
  'В деякому роді як?
  
  'Инчмейл читав оригінальні звіти про англійців, які відкрили тютюн у Віргінії. Племена, з якими вони зіткнулися, не курили його так, як ми куримо.
  
  'Що вони робили? Тепер очі Боббі з-під солом'яного даху виглядали значно менш божевільними.
  
  'Почасти це було те, що ми б назвали пасивним курінням, але навмисним. Вони заходили в намет і спалювали багато тютюнового листя. Але ще вони робили припарки '.
  
  'Polt – ?' Він опустив те, що залишилося від "Мальборо".
  
  'Нікотин дуже швидко вбирається через шкіру. Инчмейл приклеїв б до тебе пучок вологих подрібнених тютюнових листя під клейкою стрічкою ...
  
  'І ти таким чином звільнився? Очі Альберто округлилися.
  
  'Не зовсім. Це небезпечно. Пізніше ми з'ясували, що при цьому можна просто впасти замертво. Наприклад, якщо б ви могли поглинути весь нікотин з однієї сигарети, це було б більше, ніж смертельна доза. Але це було так неприємно, що через раз або два здалося, що це спрацювало як свого роду терапія відрази '. Вона посміхнулася Боббі.
  
  'Може бути, я спробую,' сказав він і струсив попіл на підлогу. - Де він? - запитав я.
  
  'Аргентина,' сказала вона.
  
  'Він що, грає? - запитав я.
  
  'Трохи сміюся.
  
  'Записуєш?
  
  'Наскільки мені відомо, немає.
  
  'І зараз ти займаєшся журналістикою?
  
  'Я завжди трохи писала", - сказала вона. 'Де у вас туалет?'
  
  - В дальньому кутку. Боббі вказав у бік від того місця, де вона бачила Арчі та інше істота.
  
  Перетинаючи пол у вказаному напрямку, вона подивилася на сітку, намальовану чимось схожим на борошно. Лінії були не ідеально прямими, але досить близькими. Вона була обережна, щоб не наступити на що-небудь або не подряпати.
  
  Туалет був тримісним з пісуаром з нержавіючої сталі, більш новими, ніж сама будівля. Вона замкнула двері, повісила сумку на гачок в першій кабінці і дістала свій PowerBook. Поки він завантажувався, вона влаштувалася. Там був, як вона і була майже впевнена, Wi-Fi. Хотіла б вона підключитися до бездротової мережі 72fofHooav? Вона б так і зробила, дивуючись, чому технар-ізоляціоніст, яка страждає агорафобією, начебто Боббі, не потрудився підключити свій Wi-Fi, але потім вона завжди дивувалася, скільки людей залишали їх відкритими.
  
  У неї був лист від Инчмейла. Вона відкрила його.
  
  Анджеліна знову висловлює свою стурбованість з приводу того, що ви, нехай побічно або тільки потенційно, працюєте на ле Бигенда, що, як вона вказує, правильніше вимовляти "байдженд", щось подібне, але, за її словами, рідко вимовляється навіть їм самим. Можливо, в терміновому порядку вона написала по електронній пошті своєї хорошої подруги Марі в Dazed і отримала відповідь з дуже надійних джерел, що ваш сайт дійсно повинен перебувати під пильною увагою, оскільки там ніхто ніколи про нього не чув. Зберігати журнал в помірному секреті до тих пір, поки ви не опублікуєте, було б досить дивно, але ваш сайт не відображається там, де повинен відображатися який-небудь журнал, навіть якщо б він зберігався у відносній таємниці.
  
  Самець XOX
  
  Ще один шар додав до її загального когнітивного дисонансу, подумала вона, коли мила руки. У дзеркалі її зачіска від Мондріан все ще виглядала добре. Вона перевела PowerBook в режим очікування і прибрала назад в сумку.
  
  Пересипавши хитку сітку з борошна, вона виявила Альберто і Боббі, що сидять за одним із столів у кріслах Aeron. Вони мали занедбаний вигляд, ніби були куплені для якогось згодом збанкрутілого стартапу, вилучені депутатами, виставлені на аукціон і перепродані. У вугільно-сіру прозорою сіткою виднілися дірочки в тих місцях, де запалені цигарки торкались натягнутого матеріалу.
  
  Струмені блакитного диму пливли під яскравими вогнями, нагадуючи їй про шоу на стадіоні.
  
  Коліна Боббі були підтягнуті до підборіддя, неіснуючі підбори його кросівок-клонів winkle-pickers - застрягли в сірій сітці сидіння Аерон. В смітті на столі, від якого він відсунув стілець, вона розгледіла банки з-під Red Bull, величезні водонепроникні маркувальні ручки і розсип чогось схожого на цукерки, в чому вона неохоче визнала білі кубики Lego.
  
  'Чому білий? Вона взяла один, коли брала свій "Аерон", і покрутила їм перед Боббі. 'Це коричневі M & Ms з locative computer art?
  
  'Вони хотіли коричневі,' запитав Альберто у неї за спиною, ' або вони не хотіли коричневі?
  
  Боббі проігнорував його. 'Більше схоже на клейку стрічку. Вони корисні, якщо вам потрібно з'єднати електроніку і ви не хочете збирати шасі з нуля. Якщо ви дотримуєтеся одного кольору, це візуально не збиває з пантелику, а білий легше всього кидається в очі, і на його тлі легше фотографувати компоненти.'
  
  Вона дозволила конструктору перекотитися назад на долоню. 'Але ти можеш купити їх таким чином, пакет тільки білих?
  
  'Особливий замовлення'.
  
  'Альберто каже, що ти начебто продюсера. Ти згодна?
  
  Боббі вивчав її з-під чубчика. 'Якимось дуже розпливчастим, надмірно узагальненим чином? На зразок того.
  
  'Як ти це вляпався?
  
  'Я працював над комерційної технологією GPS. Я зайнявся цим, тому що думав, що хочу бути астрономом, і мене зацікавили супутники. Найцікавіші способи поглянути на мережу GPS, на те, що це таке, що ми з нею робимо, що ми могли б з нею зробити, - все це, здавалося, було запропоновано художниками. Художники або військові. Це те, що зазвичай відбувається з новими технологіями: найцікавіші програми з'являються на полі бою або в галереї.'
  
  'Але цей з самого початку військовий.
  
  'Звичайно,' сказав він, - але, можливо, карти теж були такими. Сітка настільки примітивна. Дуже примітивна для більшості людей, щоб з нею впоратися'.
  
  'Хто-то сказав мені, що кіберпростір "перевертається". Так вона висловилася.
  
  'Звичайно. І як тільки він повернеться, ніякого кіберпростору не залишиться, чи не так? Його ніколи і не було, якщо дивитися на це з такої точки зору. Це був наш спосіб бачити, куди ми рухаємося, напрямок. Завдяки сітці ми тут. Це інша сторона екрану. Прямо тут. ' Він відкинув волосся в сторону і вп'явся в неї обома блакитними очима.
  
  'Арчі, он там, – вона вказала у бік порожнього місця, – ти збираєшся повісити його над вулицею в Токіо.
  
  Він кивнув.
  
  'Але ви могли б зробити це і все одно залишити його тут, чи не так? Ви могли б призначити його в двох фізичних місцях. Ви могли б призначити його в будь-якій кількості місць, чи не так?
  
  Він посміхнувся.
  
  'І хто тоді міг знати, що він був тут?
  
  'Прямо зараз, якщо б вам не сказали, що він тут, ви б ні за що не змогли його знайти, якщо б у вас не було його URL-адреси і GPS-координат, а якщо вони у вас є, ви знаєте, що він тут. У будь-якому випадку, ви знаєте, що тут щось є. Однак ситуація змінюється, тому що з'являється все більше сайтів для розміщення робіт такого роду. Якщо ви увійшли в один з них, у вас є інтерфейсний пристрій, – він вказав на шолом, ноутбук і Wi-Fi, ви в дорозі.
  
  Вона задумалася. 'Але кожен з цих сайтів, або сервера, або... порталів...?
  
  Він кивнув. 'Кожен з них показує тобі інший світ. У Альберто я бачу мертву Рівер Фенікс на тротуарі. У когось іншого я бачу, не знаю, тільки хороше. Скажімо, тільки котенята. Світ, в якому ми ходимо, був би каналами.'
  
  Вона схилила до нього голову. 'Канали?
  
  'Так. І враховуючи, що в підсумку стало телебачення, це звучить не дуже добре. Але подумайте про блогах, про те, як кожен з них насправді намагається описати реальність '.
  
  'Так і є?
  
  'В теорії.
  
  'Добре'.
  
  'Але коли ви дивитеся на блоги, де ви, швидше за все, знайдете реальну інформацію, так це в посиланнях. Це залежить від контексту, і не тільки від того, на кого посилається блог, але і від того, хто пов'язаний з блогом '.
  
  Вона подивилася на нього. 'Дякую. Вона поклала шматочок білого конструктора Lego на стіл, поряд з орігамі - красивою упаковкою від чийогось нового iPod. Там були інструкції та гарантійні документи, все ще запечатані в вініловий пакет. Тонкий білий кабель, змотаний на заводі, в іншому пакеті, поменше. Яскраво-жовтий прямокутник, більше, ніж конструктор Lego. Вона взяла це в руки, дозволивши своїм пальцям подумати. 'Тоді чому більше людей цим не займаються? Чим це відрізняється від віртуальної реальності? Пам'ятаєш, коли ми всі збиралися цим займатися?' Жовтий прямокутник був зроблений з литого під тиском полого металу, покритого глянсовою фарбою. Частина іграшки.
  
  'Ми всі займаємося віртуальною реальністю кожен раз, коли дивимося на екран. Ми займаємося цим десятиліттями. Ми просто робимо це. Нам не потрібні були окуляри, рукавички. Це просто сталося. Віртуальна реальність була ще більш конкретним способом повідомити нам, куди ми прямуємо. Не надто лякаючи нас, чи не так? Хоча, враховуючи місце розташування, багато хто з нас вже роблять це. Але ви не можете визначити місце розташування за допомогою своєї нервової системи. Одного разу ви це зробите. Ми засвоїмо інтерфейс. Він еволюціонує до такої міри, що ми забудемо про нього. Тоді ти просто підеш по вулиці... Він розвів руками і посміхнувся їй.
  
  'В Країні Боббі,' сказала вона.
  
  'Ти зрозумів це'.
  
  Вона перевернула жовту штуковину, побачила ЗРОБЛЕНО В КИТАЇ з крихітними барельєфними великими літерами. Частина іграшкового вантажівки. Коробка на причепі. Контейнер. Це був контейнер для перевезення іграшок.
  
  І це було те, що представляв прямокутний обсяг каркаса в натуральну величину. Транспортний контейнер.
  
  Вона поклала мініатюру поруч з білим конструктором Lego, не дивлячись ні на те, ні на інше.
  
  14 Juana
  
  Він згадав її квартиру в Сан-Ісідро, недалеко від великого залізничного вокзалу. Оголені дроти перетинали високі стіни, як виноградні лози, підвішені голі лампочки, каструлі і сковорідки на міцних гаках. Її вівтар там являв собою лабіринт предметів, наповнених змістом. Флакони з протухлої водою, наполовину зібраний пластиковий набір радянського бомбардувальника, солдатська повстяна нашивка на плече фіолетово-жовтого кольору, старі пляшки з бульбашками, застряглими в склі, повітря часів, що пішли сто чи більше років тому. Хуана сказала, що ці предмети складали мережа, в якій божествам було легше проявитися. Матір божа Гваделупська дивилася на все це зверху вниз зі своєї картини на стіні.
  
  Цей вівтар, як і той, що знаходиться тут, в її квартирі в іспанському Гарлемі, був присвячений в першу чергу Того, Хто Відкриває Шлях, і Очуну, їх парні енергії ніколи не були повністю збалансовані, ніколи повністю не відпочивали.
  
  Рабам було заборонено поклонятися своїм домашнім богам, тому вони приєдналися до католицької церкви і шанували їх як святих. У кожного божества було друге, католицьке обличчя, як у бога Бабалаи, який був Лазарем, відродженим Христом з мертвих. Танець Бабалаи був Танцем ходячих мерців. У Сан-Ісідро довгими вечорами він бачив, як Хуана курила сигари і танцювала, як одержима.
  
  Тепер, через ці роки, він був тут, з нею, рано вранці, сидів перед нью-йоркським вівтарем, таким же акуратно прибрано, як і вся інша її квартира. Ті, хто не знав, подумали б, що це просто полку, але Тіто побачила, що там стояли її самі старі пляшки, ті, в серденьках яких застигла стародавня погода.
  
  Він тільки що закінчив описувати старого.
  
  Хуана більше не курила сигар. Він припустив, що вона не танцює, хоча і не став би ставити на це. Вона простягнула руку і взяла з маленької тарілочки на своєму вівтарі чотири шматочки кокосового м'яса. Вона провела пальцями іншої руки по підлозі, перш ніж поцілувати кінчики пальців і їх чисто символічну пил. Вона закрила очі, коротко помолившись мовою, який Тіто не міг зрозуміти. Вона задала питання на цій мові твердим тоном, струснула шматочки кокоса у складених чашкою долонях і кинула їх на стіл. Вона сиділа, вперши лікті в коліна, розглядаючи їх.
  
  'Всі вони впали м'ясом на небеса. Це говорить про справедливість. Вона зібрала їх і знову кинула. Два вгору, два вниз. Вона кивнула. 'Підтвердження'.
  
  'Від чого?
  
  'Я запитала, що відбувається з цією людиною, який турбує тебе. Мене він теж турбує. Вона викинула чотири шматочки кокоса в жерстяну кошик для сміття "Доджерс". 'Ориши іноді можуть служити нам оракулами,' сказала вона, 'але це не означає, що вони багато нам розкажуть або навіть що вони будуть знати, що станеться'.
  
  Він рушив, щоб допомогти їй піднятися, але вона відштовхнула його руки. На ній було тьмяно-сіра сукня на блискавці спереду, схожий на уніформу, і така ж клондайк, або бабусину хустку, під яким вона була майже лисою. Очі в неї були темно-бурштинового кольору, білки пожовкли, як слонова кістка. 'Зараз я приготую тобі сніданок.
  
  'Дякую. Відмовлятися було марно, хоча у нього і не було бажання цього робити. Вона повільно проковыляла на кухню в сірих тапочках, які, здавалося, підходили до її офіційного сукні.
  
  'Ти пам'ятаєш будинок свого батька в Аламаре? З кухні, через її плече.
  
  'Будівлі виглядали як пластикові цеглини'.
  
  'Так,' сказала вона, - вони хотіли, щоб це було якомога більше схоже на Смоленськ. Я подумала, що з боку твого батька було збоченням жити там. Зрештою, у нього був вибір, і так мало у кого був'.
  
  Він встав, щоб краще бачити, як її старечі руки терпляче нарізають і намазують маслом хліб для тостера, наповнюють крихітну алюмінієву кавоварку для еспресо водою і кави, наливають молоко в сталевий глечик.
  
  'У нього був вибір, у твого батька. Можливо, більше, ніж у твого діда. Вона озирнулася, зустрівшись з ним поглядом.
  
  Чому це сталося?
  
  'Твій дід був дуже могутній на Кубі, хоч і таємно, поки росіяни залишалися там. Твій батько був першим сином могутнього людини, його улюбленцем. Але твій дідусь, звичайно, знав, що росіяни підуть, що все зміниться. Коли вони пішли в 1991 році, він передбачав "особливий період", брак і втрати, передбачав, що Кастро потягнеться до самого символу своїх заклятих ворогів - американського долара, і, звичайно, він передбачив свою подальшу втрату влади. Але я відкрию тобі секрет про твоєму дідусеві.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Він був комуністом. Вона розсміялася, і в крихітній кухні пролунав разюче дівочий сміх, як ніби там міг бути ще хтось. 'Швидше комуніст, ніж сантеру. Він вірив. Все валилося так, як ми знали, і так, як звичайні люди не могли знати, та все ж по-своєму він вірив. Він, як і я, побував у Росії. У нього, як і у мене, були очі, щоб бачити. І все ж він вірив. Вона знизала плечима, посміхаючись. 'Я думаю, що це дало йому деяку додаткову ступінь впливу, якусь особливу хватку на тих, до кого ми через нього були прив'язані. Вони завжди відчували в ньому це, що він може повірити. Не в трагічній, клоунської манері східних німців, а з чимось на зразок невинності. Кухню наповнив запах поджаривающегося хліба. Вона використовувала маленький бамбуковий віночок, щоб збити молоко, коли воно майже закипіло. 'Звичайно, у них не було можливості довести це. І всі робили вигляд, що вірять, принаймні публічно'.
  
  'Чому ви говорите, що у нього було менше вибору?
  
  'У голови великої родини є обов'язки. І ми вже стали іншою сім'єю, фірмою, який є сьогодні. Він поставив свою сім'ю вище свого прагнення до більш досконалого державі. Якщо б це був він, один, я думаю, він би залишився. Можливо, він був би живий сьогодні. Смерть вашого батька, звичайно, сильно вплинула на його рішення привезти нас сюди. Сідайте. - Вона поставила на маленький столик жовтий піднос з тостадой на білому блюдце і великої білої чашкою кави "Кон лече".
  
  'Цей чоловік, він дозволив дідусеві привезти нас сюди?
  
  'В якомусь сенсі.
  
  "Що це значить? - запитав я.
  
  'Занадто багато питань.
  
  Він посміхнувся їй. 'Він з ЦРУ?
  
  Вона сердито зиркнула на нього з-під сірого хустки. Блідий кінчик язика здався в куточку рота, потім зник. 'Твій дідусь був ДГІ?
  
  Тіто вмочив і прожував шматочок тостады, розмірковуючи. 'Так.
  
  'Ось ти де,' сказала Хуана. - Звичайно, був. Вона витерла зморшкуваті руки, немов бажаючи позбутися якихось слідів. 'Але на кого він працював? Подумай про наших святих, Тіто. Дві особи. Завжди два.'
  
  15 Спив
  
  Инчмейл завжди був лисіючим людям і енергійним, а Инчмейл завжди був середніх років – навіть коли вона вперше зустріла його, коли їм обом було по дев'ятнадцять. Людям, яким дійсно подобався Комендантську годину, як правило, подобався Инчмейл або вона сама, але рідко і те, і інше разом. Боббі Чомбо, думала вона, поки Альберто віз її назад до "Мондрайну", був одним з перших. Але насправді це було добре, бо це означало, що вона змогла викласти свої кращі публічні висловлювання про Инчмейле, не розкриваючи себе, а потім перетасувати їх, взяти в руки, переставити, прибрати, щоб підтримати розмову. Вона ніколи не питала Инчмейла, але вважала само собою зрозумілим, що він зробив те ж саме з нею.
  
  І не зашкодило те, що Боббі сам був музикантом, хоча і не в старій манері грати на фізичному інструменті і / або співати. Він розбирав все на частини, пробував на смак, розминав у пюре. Її це влаштовувало, хоча, подібно генералу Боске, хто спостерігав за атакою Легкої бригади, вона була схильна думати, що це не війна. Однак Инчмейл розумів це і справді обстоював це, як тільки це стало можливим в цифровому вигляді, витягуючи гітарні струни з маловідомих гаражних каштанів і розтягуючи їх, подібно божевільному ювелірові, удлиняющему міцну вікторіанську посуд до стану чогось насекомоподобного, постфункционально крихкого і неврологічно небезпечного.
  
  Вона також припустила, що на її стороні випивка "Мальборо" Боббі, хоча помітила, що почала перераховувати його сигарети і турбуватися, не закурити чи їй самій, коли пачка наблизилася до дна. Вона намагалася відволіктися ковтками "Ред Булла" кімнатної температури з раніше нерозпечатаній банки, яку відкопала серед безладдя на столі, але від кофеїну або, можливо, від таурину, іншого відомого інгредієнта напою, що видобувається приблизно з бичачих яєць, у неї тільки очі полізли на лоб. Бики зазвичай виглядали більш спокійними, ніж вона зараз себе почувала, або, можливо, це були корови. Вона не розбиралася в скотарстві.
  
  Виступ Боббі Чомбо з пробами допомогло їй скласти якесь уявлення про нього, про його дратівливих черевиках і обтягуючих білих штанях. По суті, він був ді-джеєм. Або схожим на ді-джея, у всякому разі, це мало значення. Його повсякденна робота з усунення неполадок в навігаційних системах або що там ще було, теж мала якийсь сенс. Це була, як правило, приємна сторона того, щоб бути схожим на ді-джея, і часто не та сторона, яка платила за оренду. Або це були його хипстерские штучки, які так сильно пробудили в ній інтерес до Инчмейлу, або він був із тих придурків, з якими Инчмейлу завжди вдавалося так ефективно справлятися. Тому що, як вона припустила, Инчмейл сам був більш або менш таким придурком.
  
  'Все пройшло краще, ніж я очікував", - сказав Альберто, перериваючи її роздуми. 'Його важко впізнати'.
  
  'Пару років тому я був на концерті в Силверлейке, який вони називають реггетон. Щось подібне злиття реггі та сальси'.
  
  'Так?'
  
  'Чомбо. Діджей був великою шишкою в тій сцені: Ель Чомбо'.
  
  'Це не Боббі'.
  
  'Я скажу. Але чому наш Боббі Уайт теж Чомбо?
  
  Альберто посміхнувся. "Йому подобається, коли люди задаються цим питанням. Але його "Чомбо" - це щось на зразок програмного забезпечення.
  
  'Програмне забезпечення?
  
  'Так'.
  
  Вона вирішила, що в даний момент про це особливо думати не варто. 'Він там спить?
  
  'Він нікуди не виходить без крайньої необхідності.
  
  'Ти сказав, що він не буде спати двічі в одному і тому ж квадраті цієї сітки.
  
  'Ніколи не згадуй про це при ньому, що б не трапилося, гаразд?
  
  'І він дає концерти? Ді-джей?
  
  'Він веде подкасти,' сказав Альберто.
  
  Задзвонив її мобільний.
  
  'Алло? - запитав я.
  
  'Редж'.
  
  'Я саме думав про тебе.
  
  Чому це сталося?
  
  - В інший раз.
  
  'Отримали моє електронний лист?
  
  'Я так і зробив.
  
  'Анджеліна попросила мене подзвонити, повторити. Рі-рі.
  
  'Я зрозумів повідомлення, спасибі. Не думаю, що я щось можу з цим вдіяти, окрім як робити те, що я роблю, і подивитися, що вийде".
  
  'Ти відвідуєш якийсь семінар?' запитав він.
  
  'Чому?
  
  'Тільки що ти говорив на рідкість філософськи.
  
  'Я нещодавно бачив Хайді.
  
  'Господи' сказав Инчмейл. 'Вона що, на задніх лапах ходила?
  
  'Вона проїхала повз мене на дуже красивій машині. Прямувала у бік Беверлі-Хіллз'.
  
  'Вона рухалася в цьому напрямку з моменту виходу з родових шляхів.
  
  'Я з деким, Редж. Мені треба йти.
  
  'Тудлс'. Він пішов.
  
  'Це був Редж Инчмейл? - Запитав Альберто.
  
  "Так, так воно і було.
  
  'Ти бачив Хайді Хайд сьогодні ввечері?
  
  'Так, поки тебе розігрували в Virgin. Вона проїжджала повз на Сансет.
  
  'Вау,' сказав Альберто. 'Наскільки це ймовірно?
  
  'Хто знає, за статистикою? Суб'єктивно, як мені здається, не так вже й дивно. Вона живе в Беверлі-Хіллз, працює в Сенчури-Сіті.
  
  "Що робиш?
  
  'Що-то в компанії її чоловіка. Він юрист за податками. У нього власна продюсерська компанія.
  
  'Ік,' сказав Альберто після паузи, ' після року дійсно є життя.
  
  Тобі краще повірити в це, ' запевнила вона його.
  
  ∗
  
  Робот Оділь, здавалося, помер або впав у сплячку. Він сидів у портьєр, нерухомий і виглядав незакінченою. Холліс штовхнула його носком своїх "Адідас".
  
  На голосовій пошті готелю не було ніяких повідомлень.
  
  Вона дістала свій PowerBook з сумки, включила його і спробувала притиснути тильну сторону відкритого екрану до вікна. Вона хотіла підключитися до надійної бездротової мережі SpaDeLites47? Так, будь ласка. SpaDeLites47 і раніше добре поводився з нею. Вона припустила, що SpaDeLites47 жив у старовинному багатоквартирному будинку через дорогу.
  
  Ніякої пошти. Однією рукою підтримуючи ноутбук іншого, вона погуглила 'бигенд'.
  
  Спочатку був японський сайт "BIGEND', але, схоже, це була марка моторного масла для дрэгстеров.
  
  Вона спробувала перейти за посиланням на його статтю у Вікіпедії.
  
  Хубертус Хендрік Бигенд, народився 7 червня 1967 року в Антверпені, є засновником глобального інноваційного рекламного агентства Blue Ant. Він єдина дитина бельгійського промисловця Бенуа Бигенда і бельгійської скульпторці Федри Сейнхаев. Як прихильники, так і недоброзичливці Бигенда багато говорили про ранні зв'язки його матері з ситуационистским інтернаціоналом (Чарльз Саатчі, як відомо, за неправдивими відомостями, описав його як "вискочку-ситуациониста'), але сам Бигенд заявив, що успіх Blue Ant повністю пов'язаний з його власними здібностями, одним з яких, за його твердженням, є здатність знайти саме ту людину, яка потрібна для даного проекту. Він значною мірою є практичним микроменеджером, незважаючи на значний ріст фірми за останні п'ять років.
  
  У сумці, що лежить на столі, задзвонив її мобільний. Якщо вона перемістить PowerBook, то втратить Wi-Fi на іншій стороні вулиці, хоча ця сторінка все одно буде збережена в кеші. Вона підійшла до столу, поставила на нього ноутбук і дістала з сумки телефон. 'Алло?
  
  'Хубертус Бигенд, від імені Холлиса Генрі.
  
  Це звучало так, ніби її телефон отримав якесь корпоративне оновлення. Вона завмерла, охоплена первісним страхом, що він зловив її, коли вона гуглила його, заглядаючи в його Вікі.
  
  'Містер Бигенд,' сказала вона, відмовившись від будь-якої спроби вимовити франко-бельгійське.
  
  - Міс Генрі. Вважають нас представила, ми маємо? Ви можете поняття не маю, чому я дзвоню. В Вузол запуск, ви побачите, - це проект "Моє".
  
  "Я тільки що погуглила тебе. 'Вона відкрила рот ширше, ще ширше, в беззвучному крику, який, як навчив її Инчмейл, знімає напругу.
  
  'Тоді на випередження. Чого ми хочемо від журналіста. Я тільки що особисто розмовляв з Раушем в Лондоні.
  
  "Якщо Рауш в Лондоні, - подумала вона, - то де ж ти?" 'Де ти?'
  
  'Я у вестибюлі вашого готелю. Я хотів запитати, чи не хочете чого-небудь випити.
  16 Відомі виходи
  
  Милгрим читав Нью-Йорк Таймс, допивав каву на сніданок в пекарні на Блікер-стріт, в той час як Браун вів серію тихих, напружених і вкрай роздратованих бесід з тим, хто повинен був стежити за відомими виходами IF, коли IF спав вдома – або що б там не робив IF, коли він був вдома. 'Відомі виходи', як здалося Милгриму, мали на увазі, що околиці IF можуть бути пронизані освітленими газом опіумними тунелями і дивним підземним диваном, можливість, яку Милгрим визнав привабливою, хоча і малоймовірною.
  
  У того, хто був на іншому кінці цього конкретного дзвінка, ранок видався не з приємних. ІФ і ще один чоловік вийшли з будівлі ІФ, дійшли до станції метро "Канал-стріт", увійшли і зникли. Милгрим знав, оскільки також підслухав половину інших розмов Брауна, що IF і його родина мали тенденцію робити це, особливо в метро. Милгрим уявив, що у IF і його родини є ключі до якогось особливого виду пористості, заснованому на метро, способу проникати у тріщини, отвори і проміжки між речами.
  
  У самого Милгрима було краще ранок, якого він не пам'ятав за останній час, і це незважаючи на те, що Браун розбудив його, щоб він перевів Волапюка. Потім він знову поринув у якийсь сон, який уже не міг згадати, не з приємних, щось про блакитному світлі, що виходить від його шкіри або під нею. Але в цілому, дуже приємно бути тут, в Селі, в такий ранній час дня, пити каву з випічкою і насолоджуватися тим, що хтось поїхав. Часи хтось поїхав.
  
  Браун не сподобалося Нью-Йорк Таймс. Як зрозумів Милгрим, Брауну насправді не подобалися засоби масової інформації будь-якого роду, тому що передані новини не виходили ні з якого надійного, тобто урядового, джерела. Та й не могло бути, насправді, в нинішніх умовах війни, оскільки будь-які справжні новини, новини будь-якого стратегічного значення, якими б вони не були, за визначенням були цінними, і їх не можна було марнувати на простих громадян країни.
  
  Милгрим, звичайно, не збирався ні з чим з цього сперечатися. Якби Браун оголосив королеву Англії інопланетної рептилією, здатної змінювати вигляд і спраглої теплої плоті людських немовлят, Милгрим не став би сперечатися.
  
  Але в середині статті на третій сторінці про АНБ та інтелектуальному аналізі даних Милгриму дещо прийшло в голову. 'Послухай,' звернувся він до Брауну, який тільки що закінчив розмову і дивився на свій телефон так, немов хотів би знати спосіб помучити його, ' ця штука з видобуванням даних в АНБ ...
  
  Він висів там, між ними, десь над столом. У нього не було звички починати розмову з Брауном, і на те були вагомі причини. Браун перевів погляд з телефону на Милгрима, вираз його обличчя не змінився.
  
  'Я думав,' почув Милгрим свій голос, - про твоє "ЯКЩО". Про Волапуке. Якщо АНБ може робити те, що, за його словами, вони можуть, тут, то має бути досить легко вмонтувати алгоритм в мікс, який захопить ваш Volapuk і нічого більше. Вам навіть не знадобиться багато зразків їх сімейного діалекту. Ви могли б просто знайти багато прикладів діалектної форми і отримати щось на зразок середнього значення. Все, що після цього проходило через телефонну систему, мала ярлик "бінго". Вам більше не потрібно було б міняти батарейки на вішалці для одягу IF.'
  
  Милгрим був щиро задоволений тим, що додумався до цього. Але Браун, як він бачив, був незадоволений тим, що Милгрим додумався до цього. 'Це годиться тільки для дзвінків за кордон", - сказав Браун і, здавалося, вагався, вдарити його або немає.
  
  'А", - сказав Милгрим. Він опустив голову і вдавав, що читає, поки Браун не повернувся до телефону, тихо вичитуючи кого-то ще за втрату "ЯКЩО" і іншого чоловіка.
  
  Милгрим не міг повернутися до своєї статті, але продовжував робити вигляд, що читає газету. Щось піднімалося всередині нього з якоюсь новою і особливо неприємної сторони. Досі він вважав само собою зрозумілим, що Браун і, відповідно, його люди були якимись урядовими агентами, імовірно федеральними. І все ж, якщо б АНБ робило те, що зараз Раз у статті говорилося, що вони займалися цим, і він, Милгрим, читав про це, чому він повинен був припускати, що те, що сказав Браун, було правдою? Милгрим припустив, що причина, по якій американці не сходили з розуму з-за цієї історії з АНБ, полягала в тому, що вони вже вважали само собою зрозумілим, принаймні, з 1960-х років, що ЦРУ прослуховує телефони кожного. Це був матеріал з поганих серіалів. Маленькі діти знали, що це правда.
  
  Але якщо б Волапуку переписувалися на Манхеттені, і цей уряд справді має потребу в цьому так само сильно, як, здавалося, потребував в цьому Браун, хіба вони не зрозуміли цього? Милгрим склав газету.
  
  Але що, якщо, запитав хрипкий голос, Браун насправді не був урядовим агентом? Досі якась частина Милгрима була готова припустити, що перебувати в полоні у федеральних агентів - це в певному сенсі те ж саме, що знаходиться під їх захистом. Хоча більша частина його підозрювала, що це сумнівна формулювання, знадобилося щось, можливо, нове спокій і перспектива, забезпечені зміною ліки, щоб прийти до цього моменту єдиного усвідомлення: що, якщо Браун був просто мудаком з пістолетом?
  
  Було про що подумати, і, на свій подив, він виявив, що може. 'Мені потрібно в туалет, - сказав він.
  
  Браун відключив телефон. 'Там є задні двері, - сказав він, - з кухні. Там хтось є, на випадок, якщо ти думаєш, що йдеш. Якби вони думали, що ти можеш втекти, вони б тебе пристрелили.
  
  Милгрим кивнув. Встав. Він не збирався тікати, але вперше подумав, що Браун, можливо, блефує.
  
  В туалеті він ополоснул зап'ястя прохолодною водою, потім подивився на свої руки. Вони все ще належали йому. Він поворушив пальцями. Дивно, правда.
  17 Пірати і команди
  
  Передня частина її зачіски "Мондріан" почала нагадувати їй слоновість чубчика Боббі Чомбо, результат постійної взаємодії продукту з частками. Що б не застосував стиліст, воно ввібрало кожну молекулу напою, яким було повітря лос-анджелеського басейну, плюс скільки б сигарет Боббі Чомбо не викурив останнім часом в безпосередній близькості від неї.
  
  "Все це виглядає не дуже добре", - подумала вона, маючи на увазі не стільки в цілому погану зовнішність, яку, на її думку, вона змогла зібратися, щоб познайомитися зі своїм новим роботодавцем, але загальну дугу і очевидне напрямок її життя на даний момент. Все, прямо в цю хвилину, аж до Чомбо і його статі з ґратами. Чомбо боїться спати на одному і тому ж квадраті сітки двічі....
  
  Але все ж таки. Блиск для губ. Сережки. Топ, спідниця і колготки з пошарпаної сумки Barneys, яку вона використовувала, щоб відокремити переодягання від буднів.
  
  В якості сумочки вона вибрала одну зі своїх чорних косметичок, викинула її і наповнила по мінімуму. Туфлями з сумки для переодягання були чорні балетні тапочки-мутанти від каталонського дизайнера, давно пішов у якусь іншу область.
  
  'Забирайся звідси,' сказала вона жінки в дзеркалі.
  
  Вкотре ігноруючи відеоарт в ліфті.
  
  Двері відчинилися, і у вестибюлі "Старка" почувся шум і дзвін у режимі пізньої вечірньої бару. Посильний з каштановим волоссям, у фірмовому світлому костюмі, який стояв у центрі проектованого штучно ісламського зображення світлового килима і широко усміхався в її бік.
  
  Зуби цього чиновника, освітлені випадковим падінням єдиною сонячної закарлюки, були представлені з чіткістю рекламного щита. По мірі того, як вона наближалася до нього, виглядаючи свого бельгійського рекламного магната, посмішка ставала ширше і ширше, поки, коли вона вже збиралася пройти повз, не пролунав розкішний голос, який вона чула в останній раз по мобільному телефону, налякавши її: 'Міс Генрі? Хубертус Бигенд.'
  
  Замість того, щоб закричати, вона взяла його за руку, виявивши, що вона тверда, суха і нейтральної температури. Він злегка стиснув її руку у відповідь, його посмішка стала ще ширша.
  
  'Радий познайомитися з вами, містер Бигенд.
  
  'Хубертус,' наполягав він, ' будь ласка. Ти знаходиш готель задовільним?
  
  'Так, дякую. Те, що вона прийняла за костюм швейцара "Мондріан", виявилося накрохмаленій бежевою шерстю. Його небесно-блакитна сорочка була розстебнута у ворота.
  
  'Може, спробуємо "Скайбар"? ' запитав він, глянувши на годинник розміром з маленьку попільничку. 'Якщо тільки ти не любиш що-небудь тут. Він вказав на високий, вузький, сюрреалістично довгий алебастровий стіл на кількох високих биоморфных ніжках з Старка, який служив лобі-баром.
  
  "Безпека в кількості", - сказав внутрішній голос, який хотів залишитися прямо тут, випити належне і вести абсолютно ввічливий мінімум розмов.
  
  'Скайбар", - вибрала вона, сама не знаючи чому, але згадавши, що туди цілком може виявитися неможливо потрапити, не кажучи вже про те, щоб знайти столик. Поки він вів її до басейну і квіткових горщиків розміром із сарай, в кожному з яких стояло своє фикусовое дерево, вона згадувала фрагменти з останніх декількох разів, коли вона була тут, в кінці і відразу після офіційного припинення комендантської години. Люди, які не знали музичну індустрію, сказав Инчмейл, вважали, що кінобізнес - це ne plus ultra порочного, жує дупу поведінки, подібного поведінки гієни.
  
  Вони минули бробдингнегский футон, в м'яких надрах якого лежала зі своїми напоями зграя лихих, жують дупи, схожих на гієн і виключно симпатичних молодих людей. "Але ти не знаєш цього про них, - нагадала вона собі. - Просто вони виглядали як люди з A & R. Але ж майже всі тут так виглядали".
  
  Він провів її повз вишибали, як ніби вишибали там і не було. Дійсно, вышибале в Синіх черевиках було нелегко вчасно забратися з дороги Бигенда, настільки грунтовно, здавалося, Бигенд не звик, щоб хтось опинявся у нього на шляху.
  
  Зал був битком набитий, наскільки вона пам'ятала, так було завжди, але йому не склало труднощів знайти для них столик. Широкоплечий, з блискучими очима і, як вона припустила, бельгієць, він притримав для неї тяжкий дубове крісло в бібліотечному стилі. 'Я був великим шанувальником комендантської години,' сказав він їй на вухо.
  
  І взагалі, тримаю парі, вона була справжнім готом, вона утрималася від відповіді. Ідею про те, що малолітній бельгійський рекламний магнат піднімає свій Bic на якому-небудь затемненому концерті в комендантську годину, краще залишити без розгляду. У ці дні, за словами Инчмейла, вони підняли свої мобільні телефони, і екрани випромінювали разюча кількість світла. 'Дякую' сказала вона, не уточнивши, дякує вона його за те, що він сказав їй, що йому сподобався Комендантську годину, або за те, що він притримав її стілець.
  
  Зараз, сидячи навпроти неї, поклавши бежеві лікті на стіл, склавши перед собою наманикюренные пальці будиночком, він примудрявся добре передати образ, яким обдаровували її шанувальники чоловічої статі Холліс Генрі, які насправді бачили якусь внутрішню версію її портрета Антона Корбейна, що зображує її в деконструированной твідової міні-спідниці.
  
  'Моєї матері,' почав він на несподіваною ноті, ' дуже подобався Комендантську годину. Вона була скульптором. Федра Сейнхаева. Коли я був в її паризької студії в останній раз, вона грала тебе. Голосно. Він посміхнувся.
  
  'Дякую'. Вона вирішила не йти з покійною матір'ю. 'Але я тепер журналістка. Ніяких документів, на які можна було б спертися'.
  
  'Рауш дуже задоволений вами як журналістом", - сказав він. 'Він хоче бачити вас в штаті'. Підійшов офіціант і пішов за джин-тоніком "Холліс" і "пизо мохадо" Бигенда, новинкою "Холліс".
  
  "Розкажіть мені про Node', - запропонувала вона. 'Не схоже, що це породжує багато галузевих пліток'.
  
  'Немає?
  
  'Немає'.
  
  Він опустив палець-шпиль. 'Антижужжание', - сказав він. 'Визначення за відсутності'.
  
  Вона почекала, чи не покаже він, що жартує. Він цього не зробив. 'Це смішно.
  
  Посмішка не здригнулася, засяяла, погасла, а потім принесли їх напої в одноразовому пластику, який захищав готель від судових розглядів біля басейну босоніж. Вона дозволила собі швидко окинути поглядом всю клієнтуру. Якби крилата ракета як раз в цей момент врізалася в гофровану дах "Скайбара", вирішила вона, не було б великої необхідності в Люди щоб змінити його наступну обкладинку. "Фантазія", як назвав їх Инчмейл, схоже, відійшла на другий план. Для нинішніх цілей це теж на краще. "Розкажіть мені,' попросила вона, злегка нахиляючись вперед над своїм джином.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Чомбо. Боббі Чомбо. Чому Рауш так наполягав на моїй зустрічі з ним?
  
  'Рауш - редактор статті, - м'яко сказав він. 'Можливо, вам слід запитати його.
  
  'Відбувається щось ще", - наполягала вона. У неї було таке відчуття, ніби вона виходить на бій з Монгольським Хробаком Смерті на його власній території; можливо, не така вже хороша ідея, але якимось чином вона знала, що повинна. 'Його наполегливість не здалася мені частиною цієї історії'.
  
  Bigend вивчав її. - Ах. Добре. Інша історія, потім. Набагато більше. Другий Вузол історія, як ми сподіваємося. І ви тільки що повернулися після зустрічі з ним – з Чомбо?
  
  'Так'.
  
  'І що ти про це подумав?
  
  'Він знає, що знає те, чого не знає ніхто інший. Або думає, що знає.
  
  'І як ти думаєш, Холліс, що б це могло бути? Я можу називати тебе Холліс?
  
  'Будь ласка, зроби це. Не думаю, що Боббі в захваті від свого положення в якому-небудь місцевому авангарді. Я б припустив, що йому подобається бути на вершині будь-якого проривного явища, але в основному йому набридла важка робота. Коли він допомагав придумувати контекст локативной речі, якою б мірою він це робив, йому, ймовірно, не було нудно.'
  
  Бигенд знову розплився в усмішці. Це нагадало їй вогні в іншому поїзді, коли потяги проїжджають уночі в протилежних напрямках. Потім вони закрилися. Вона ніби ввійшла в тунель. - Продовжуй. - Він відсьорбнув свій "пизон", який був дуже схожий на Найквил.
  
  'І це не ді-джеїнг, - сказала вона, - або приготування пюре, або що ще він робить публічно. Це те, що змушує його відзначати поверх цієї фабрики у відповідності з координатною сіткою GPS. Він не буде спати на одній і тій же площі двічі. Те, що додає йому впевненості в своїй значимості, також зводить його з розуму.'
  
  'І це могло б бути?
  
  Вона подумала про вантажному контейнері з дротовим каркасом, про те, як Чомбо так різко спробував зірвати шолом з її голови, ледь не перекинувши її. Вона вагалася.
  
  'Пірати,' сказав він.
  
  'Пірати?
  
  'Малаккська протока і Південно-Китайське море. Маленькі, швидкохідні човни, що полюють на вантажні судна. Вони працюють в лагунах, бухтах, на острівцях. Малайський півострів. Ява, Борнео, Суматра...
  
  Вона перевела погляд з Бигенда на натовп навколо них, відчуваючи себе так, немов потрапила на чиюсь ділову зустріч. Примарна лінія студійних колод, залишена висіти біля масивної дерев'яної стелі бару, впала на неї, першу ймовірну жертву, яка сиділа за цим столом. Фільм про піратів. 'Арррр,' сказала вона, знову зустрічаючись з ним поглядом і допиваючи залишки джин-тоніка, ' друже.
  
  'Справжні пірати,' сказав Хубертус Бигенд без посмішки. 'Принаймні більшість з них.
  
  'Більшість?
  
  - Деякі з них були частиною секретної морської програми ЦРУ. - Він поставив свій порожній пластиковий стакан на стіл, ніби збирався виставити його на аукціоні Сотбіс. Він обхопив його пальцями, як режисер, обдумує кадр. 'Зупинка підозрілих вантажних суден для пошуку зброї масового винищення'. Він подивився на неї без посмішки.
  
  'Без іронії?
  
  Він кивнув - крихітне рух, дуже точне.
  
  "Можливо, тому даймонд Факториз кивнула в Антверпені", - подумала вона. 'Це не нісенітниця собача, містер Бигенд?'
  
  'Це настільки дорого, наскільки я можу собі це дозволити. Матеріал, подібний до цього, має тенденцію дещо спотворюватися, як ви можете собі уявити. Я вважаю, що одна з досить глибоких іроній полягає в тому, що ця програма, яка, мабуть, була досить ефективною, стала жертвою наслідків вашої тутешньої внутрішньополітичної боротьби. Однак до того, як були оприлюднені певні викриття і назва компанії-прикриття, команди ЦРУ, замасковані під піратів, супроводжували справжніх піратів на борту торговельних суден, підозрюваних у контрабанді зброї масового знищення. Використовуючи детектори радіації та інші пристосування, вони оглядали вантажні трюми і контейнери, в той час як справжні пірати забирали будь буденний вантаж, який їм вдавалося придбати. Це було винагородою для піратів - вони могли вибирати вантаж на свій розсуд за умови, що командам буде надано перше уявлення про всіх трюмах і контейнерах.'
  
  'Контейнери'.
  
  'Так. Пірати і команди забезпечували один одному взаємну підтримку. Команди могли б щедро підкупити будь-які місцеві влади, і, звичайно, військово-морський флот США тримався подалі, коли проводилася одна з таких операцій. Екіпажі кораблів так і не дізналися, була виявлена контрабанда чи ні. Якщо щось і було виявлено, заборону було накладено пізніше, і до наших піратам це не мало ніякого відношення. ' Він жестом попросив офіціанта принести ще "пизо". 'Ще випити?
  
  'Мінеральної води,' сказала вона. 'Джозефа Конрада. Кіплінга. Чи кіно.
  
  'Пірати, які проявили себе в цьому найкраще, були з Ачеха, на північній Суматрі. Вважаю, територія Прайму Конрада.
  
  'І багато вони знайшли, ці фальшиві пірати?
  
  Діамантовий фактор знову киває.
  
  Нащо ти мені це розповідаєш?
  
  'В серпні 2003 року в ході однієї з таких спільних операцій ЦРУ і піратів було захоплено вантажне судно з панамської реєстрацією, прямувало з Ірану в Макао. Інтерес команди зосередився на одному конкретному контейнері. Вони зламали його друку, розкрили, коли по радіо прийшов наказ залишити його.'
  
  'Залишити це?
  
  'Покиньте контейнер. Покиньте судно. Ці накази, звичайно, були виконані.
  
  'Хто розповів тобі цю історію?
  
  'Хто-то, хто стверджує, що був членом абордажной команди.
  
  'І ти думаєш, що Чомбо якимось чином має до цього відношення?
  
  'Я підозрюю, - сказав Бигенд, нахиляючись ближче і знижуючи голос, - що Боббі періодично знає, де знаходиться цей контейнер.
  
  'Періодично?
  
  'Очевидно, він все ще десь там", - сказав Бигенд. 'Як "Летючий голландець". Прибула його друга пизона разом з водою. 'За вашу наступну історію,' він проголосив тост, торкаючись країв їх нових пластикових стаканів.
  
  'Про піратів.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Вони бачили, що в ньому було?
  
  'Немає'.
  
  'Більшість людей не їздять на них самостійно", - сказав Бигенд, виїжджаючи на Сансет і прямуючи на схід.
  
  'Більшість людей взагалі на них не їздять,' поправила Холліс з пасажирського сидіння поруч з ним. Вона витягнула шию, щоб зазирнути туди, що, за її припущенням, можна було б назвати пасажирським салоном. Здавалося, що там було щось на зразок матового світлового люка, на відміну від звичайного люка на даху. І дуже багато глянсового дерева, решта - з овечої шкіри вуглецевого кольору.
  
  'Brabus Maybach,' сказав він, коли вона повернула голову якраз вчасно, щоб побачити, як він злегка поплескав по керму. 'Фірма Brabus активно вдосконалює продукцію Maybach, щоб провести один з них'.
  
  '"Дарт, ти мене підвезеш"?
  
  'Якщо б ви їхали позаду, ви могли б стежити за відображенням місця розташування на моніторах в спинці кожного переднього сидіння. Там є MWAN і четырехплексный GPRS-маршрутизатор '.
  
  'Ні, спасибі'. Сидіння ззаду, оббиті цим баранчиком з збройового металу, очевидно, відкидаються, перетворюючись в ліжку або, можливо, стільці для планової хірургії високого класу. Крізь затемнене скло з її боку вона побачила пішоходів на перехресті, уставившихся на "Майбах". Загорівся світлофор, і Бигенд рушив з місця. Опівночі салон автомобіля як і раніше нагадував музей. 'Ти завжди водиш цю машину?' запитала вона.
  
  'У агентства є фаетони,' сказав він. 'Хороші машини-невидимки. На відстані їх можна прийняти за "Джетты'.
  
  'Я не любителька автомобілів. Вона провела великим пальцем по шву сидіння з овечої шкіри. Напевно, це все одно що торкатися до дупі супермоделі.
  
  'Чому ви вирішили зайнятися журналістикою, якщо не заперечуєте, якщо я запитаю?
  
  'Шукаю спосіб заробити на життя. Гонорари від "Комендантської години" невеликі. Я не був настільки талановитим інвестором'.
  
  'Мало кому це вдається", - сказав він. 'Якщо вони, звичайно, досягають успіху в цьому, то уявляють себе такими. Талановиті. Але насправді всі вони роблять одне і те ж'.
  
  'В такому разі я хотів би, щоб хто-небудь сказав мені, що вони роблять.
  
  'Якщо вам потрібно заробляти гроші, є більш прибуткові сфери, ніж журналістика'.
  
  "Ти що, отговариваешь мене?
  
  'Зовсім немає. Я просто заохочую тебе в більш широкому сенсі. Мені цікаво, що тобою рухає і як ти розумієш світ. Він скоса поглянув на неї. 'Рауш сказав мені, що ви писали про музику.
  
  Гаражні групи шістдесятих. Я почав писати про них, коли ще був комендантську годину.
  
  'Вони послужили джерелом натхнення вам?
  
  Вона дивилася на четырнадцатидюймовый дисплей на приладовій панелі "Майбаха", на червоний курсор, що означав машину, що рухається вздовж зеленої лінії, що позначав Захід. Вона підняла на нього очі. 'Ні в якому разі не лінійно, в музичному плані. Вони були моїми улюбленими групами. Є, ' поправила вона себе.
  
  Він кивнув.
  
  Вона знову подивилася на дисплей приладової панелі і виявила, що карта вулиць зникла, її замінили каркасні схеми вертольота, його опуклий профіль був незнайомим. Тепер він з'явився над каркасним профілем корабля. Або невеликий корабель, або досить великий вертоліт. Переходимо до відеозапису самого літака в польоті. - Що це? - запитав я.
  
  'Так званий "Гак". Це старий вертоліт радянського виробництва, з великою вантажопідйомністю. Принаймні, один з них належить Сирії.
  
  Гак або щось схоже на нього піднімало радянський танк, ніби на демонстрації. 'Веди, - наказала вона. 'Не дивись свій власний PowerPoint.
  
  Зменшіть до барвистою спрощеної анімації, що ілюструє, як вертоліт (не дуже схожий на Гак) може переміщати вантажні контейнери по палубі і в трюмах вантажного судна. 'Контейнер з вашої розповіді,' почала вона.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Вони не сказали, чи був він дуже важким?
  
  'Наскільки нам відомо, це не так,' сказав Бигенд, ' але іноді він знаходиться в центрі штабеля набагато більш важких контейнерів. Це дуже надійне положення, оскільки в морі зазвичай взагалі немає можливості отримати доступ до контейнеру в такому положенні. Однак гак дозволить вам це зробити. До того ж ви могли прибути звідки-небудь ще, скажімо, з іншого корабля, з зацепленным контейнером. Пристойна дальність плавання, розумна швидкість.'
  
  Він виїхав на шосе 101, прямуючи на південь. Підвіска "Майбаха" перетворила нерівний тротуар у щось шовковиста, гладке, як тепла помадка. Тепер вона відчувала міць автомобіля, який без зусиль тримався в узді. На приладовому щитку лінії, що символізують сигнали, що виходять від вантажного контейнера. Вони піднялися під гострим кутом, щоб бути перехваченными супутником, який відкинув їх назад вниз, за вигин землі. "Куди ми прямуємо, містер Бигенд? - запитав я.
  
  'Hubertus. В агентство. Це найкраще місце для обговорення проблем.'
  
  'Агентство?
  
  'Синій мураха'.
  
  І ось тепер на дисплеї, нерухоме і чітко написане ієрогліфами було зображено саме це комаха. Синій. Вона знову подивилася на нього.
  
  Його профіль смутно нагадав їй когось.
  18 Вікно Эллеггуа
  
  Тіа Хуана відправила його прогулятися пішки через все місто по 110-й вулиці в Амстердам, до собору святого Іоанна Богослова, щоб краще проконсультуватися з Эллеггуа. Власник, за її словами, доріг і дверей в цьому світі. Владика перехрестя, перетину людського і божественного. З цієї причини, стверджувала Хуана, в цій величезній церкви в Морнингсайд-Хайтс таємно було прочинене вікно для нього і місце поклоніння.
  
  'Ні в тому, ні в іншому світі нічого не можна зробити без його дозволу, - сказала вона.
  
  Коли він піднімався в гору, повз дротяної сітки і яка заклеєна плакатами фанери, де підпірна стіна території собору давним-давно була зруйнована дощем, пішов сніг. Він підняв комір, поправив капелюха і пішов далі, вже не звиклий до снігу. Хоча він був радий, що нарешті добрався до Амстердама. Він побачив неосвітлений неон V & T Pizza, ніби вказує на звичайне людське минуле проспекту, а потім він минув будинок священика і сад, що оточував вічно сухий фонтан з його шаленою скульптурою, де відрубана голова сатани звисала з величезною бронзовою клешні Святого Божого Краба. Саме ця скульптура найбільше зацікавила його, коли Хуана вперше привела його сюди, а також чотири павича в соборі, один з них альбінос і, за словами Хуаны, присвячений Орунмиле.
  
  Біля дверей собору не було охорони, але він знайшов їх всередині, очікують з пропозицією пожертвувати п'ять доларів. Хуана показала йому, як зняти капелюх, перехреститися і, не звертаючи на них уваги, прикидаючись, що не говорить по-англійськи, запалити свічку і прикинутися, що молиться.
  
  Таке великий простір всередині цієї церкви; Хуана сказала, що це найбільший собор в світі. І цим сніжним ранком він знайшов його пустельним, або так здавалося, і чомусь холодніше, ніж на вулиці. Тут панував туман, хмара звуків; найдрібніше ехо, виникаюче будь-яким рухом, здавалося, безперервно гойдалося між колонами і по кам'яній підлозі.
  
  Залишивши свою свічку горіти поруч з чотирма іншими, він попрямував у бік головного вівтаря, стежачи за власним диханням і один раз зупинившись, щоб озирнутися на тьмяне світіння гігантського вікна-троянди над дверима, через які він увійшов.
  
  Один з кам'яних відсіків, обрамлявших це величезний простір, належав Эллеггуа, і це було ясно видно за зображенням на кольоровому склі. Сантеру звіряється з таблицею символів, серед яких можна було б знайти три цифри і двадцять один, за яким оріша впізнає себе і буде пізнаний; чоловік піднімається на стовп, щоб встановити прослушку; інший чоловік вивчає монітор комп'ютера. Всі образи способів, якими світ і світи пов'язані, і всі ці способи підпорядковані орише.
  
  Мовчки, про себе, як вчила його Хуана, Тіто шанобливо привітався.
  
  В тумані звуків почулося якесь обурення, потім голосніше, ніж усі інші, його джерело відразу ж загубився в обертання і ворушіння луни. Тіто озирнувся назад, уздовж нефа, і побачив що наближається самотню фігуру.
  
  Він подивився вгору, на вікно Эллеггуа, де один чоловік користувався чимось на зразок миші, інший - клавіатурою, хоча форми цих знайомих предметів були архаїчними, незнайомими. Він попросив захисту.
  
  Старий, коли Тіто озирнувся, був схожий на якусь ілюстрацію перспективи і неминучості настання цього моменту. Плечі твідового пальто чоловіки були покриті снігом, а поля темної капелюхи притиснуті до грудей. При ходьбі його голова здавалася трохи опущеною. Його сиве волосся блищали, як сталь, на тлі тьмяного замазочных тонів каменю собору.
  
  І потім він опинився там, нерухомий, прямо перед Тіто. Він подивився Тіто прямо в очі, потім вгору, на вікно. 'Гутенберг,' сказав він, піднімаючи капелюх, щоб вказати на сантеру. - Семюел Морзе відправив перше повідомлення. - Він вказав на людину, що використовує миша. 'Обхідник. Телевізор. Останнім Тіто прийняв за монітор. Він опустив капелюх. Його погляд повернувся до Тіто. "Ти дуже схожий і на свого батька, і діда, - сказав він по-російськи.
  
  'Вона сказала тобі, що я буду тут? - Запитав Тіто по-іспанськи.
  
  'Немає' відповів старий з акцентом літнього кубинця, ' це було не для мого задоволення. Твоя тітка - грізна жінка. Я простежив за тобою сюди. Він перейшов на англійську: 'Минув деякий час з тих пір, як ми з тобою бачили один одного'.
  
  'Verdad.'
  
  'Але ми знову побачимося, і дуже скоро", - сказав старий. Тобі дадуть інший, ідентичний предмет. Ти принесеш мені, як і раніше. Як і раніше, за вами спостерігати за вами стежитимуть.'
  
  'Отже, Алехандро був правий?
  
  'Це не ваша вина. Ваш протокол надзвичайно коректний, ваша система вправна, ' вставив російський термін свого англійське пропозицію. - Було абсолютно очевидно, що за вами стежитимуть. Ми вимагаємо цього.'
  
  Тіто чекав.
  
  'Вони спробують схопити нас, сказав чоловік,' коли ви будете здійснювати доставку. У них нічого не вийде, але ви втратите для них товар. Це важливо, так само важливо, як ваш втечу і мій власний. І у вас є система саме для цього, чи не так?
  
  Тіто кивнув, лише злегка повернувши голову.
  
  'Але тоді,' сказав старий, ти поїдеш, до чого тебе готували. Місто більше не буде для тебе безпечним. Ти розумієш?
  
  Тіто подумав про своїй кімнаті без вікон. Про своєму комп'ютері. Про клавіатурі. Про вазу для Очун. Він згадав протокол, встановлений для його від'їзду і ретельно дотримуваний. Він абсолютно не уявляв, яке місце було б вибрано для нього крім цього протоколу. Він знав тільки, що це буде не Нью-Йорк. "Я розумію", - сказав він по-російськи.
  
  'Тут є арка,' сказав старий по-англійськи, - вона називається "Арка Перл-Харбора". Він подивився вгору і назад уздовж нефа. 'Одного разу мені вказали на нього, але я вже не можу згадати, де він знаходиться. У день нападу муляри відклали свої інструменти. Будівництво собору розтягнулося на десятиліття.
  
  Тіто повернувся і подивився вгору, невпевнений у тому, що він повинен був шукати. Арки були дуже високо над головою. Одного разу вони з Алехандро грали з наповненою гелієм майларовым дирижаблем в Беттері-парку. Маленький радіокерований дирижабль. З такою штукою тут можна було досліджувати ліс арок нефа, тіні його перевернутого глибоководного каньйону. Він хотів розпитати цієї людини про свого батька, запитати його, як і чому помер його батько.
  
  Коли він обернувся, людини вже не було.
  
  19 Риба
  
  Браун відвіз Милгрима назад належить корейцям пральню на Лафайєт-стріт, щоб припаркувати машину. З того, що Милгрим чув про те, що Браун припинив ранковий трафік стільникового зв'язку, Браун відчув, що з його командою потрібно більше розмовляти про те, що вони втратили IF.
  
  На цей раз Браун не потрудився нагадати Милгриму, що зовні є спостерігачі або що спроба втекти буде марною і болючою. Милгрим вирішив, що Браун почав припускати, що він, Милгрим, засвоїв спостерігачів (незалежно від того, існували вони чи ні, а Милгрим тепер сумнівався, що вони коли-небудь існували. "Це було цікаво", - подумав Милгрим.
  
  Браун не попрощався. Просто розвернувся і попрямував по західній стороні Лафайет.
  
  Милгрим і власник-кореєць, чоловік років сімдесяти, з нестаріючої і дивно невідображаючою зачіскою, що імітує синяво-чорне стрижку Кім Чен Іра, нейтрально дивилися один на одного. Милгрим припустив, що у Брауна тут були якісь домовленості, оскільки кореєць ніколи не питав, де знаходиться пральня Милгрима або чому в іншому випадку Милгрим годинами сидів на самому західному кінці червоного вінілового дивана, або читаючи свою книгу про середньовічному месіанізм, гортаючи журнали корейських пліток, або просто втупившись у простір.
  
  Милгрим розстебнув "Пола Стюарта", але сів, не знімаючи його. Він подивився на густий компост з рис знаменитостей на кавовому столику перед ним (пупки вважаються рисами обличчя?). і звернули увагу на випуск журналу Time з президентом, одягненим як пілот, на польотної палубі цього авіаносця. Цього випуску було вже майже три роки, вирішив він після деяких підрахунків, старше, ніж більшості цих журналів з плітками, до яких Милгрим іноді вдавався, якщо месіанізм дванадцятого століття опинявся незручно снодійним, що, безумовно, могло бути. Він засвоїв, що якщо він кивне тут, кореєць підійде і ткне його ребра згорнутої трубочкою. США.
  
  Однак у даний момент він був готовий до зустрічі з Вільямом Ювеліром і амурськими "Спиритуалами", які були, так би мовити, продовженням його улюбленої "єресі Вільного Духу". Він вже сунув руку в кишеню, щоб дістати пошарпаний томик, коли увійшла чорнява дівчина в високих коричневих чоботях і короткій білій куртці. Він спостерігав, як відбулася операція: кореянка дала їй квитанцію в обмін на дві пари темних штанів. Потім, замість того щоб піти, вона дістала телефон, почала жваво розмовляти по-іспанськи, підійшла до дивана і сиділа під час розмови, періодично і без особливого інтересу переглядаючи журнали з плітками на фанерному журнальному столику корейця. Президент Буш у своєму льотному костюмі зник майже одразу, але їй не вдалося знайти нічого такого, чого Милгрим не бачив раніше. Та все ж було приємно ділити з нею цю вінілову лавку і насолоджуватися звучанням мови, якої він не розумів. Він завжди припускав, що його, здавалося б, вроджене вільне володіння російською мовою якимось чином було сплачено втратою яких-небудь здібностей до романським мовам.
  
  Дівчина поклала телефон назад в свою велику сумочку, встала, мимоволі посміхнулася в його бік і вийшла.
  
  Він витягав книжку з кишені, коли побачив її телефон, що лежить на червоному вінілі.
  
  Він подивився на Корейському, хто читав "Уолл Стріт Джорнал". Ті дивні гравіювання портретів, на такій відстані, нагадав Милгрим відбитків пальців. Він знову подивився на телефон.
  
  Перебування в полоні змінило його. До приходу Брауна він автоматично прибрав телефон в кишеню. Тепер, коли він жив у світі стеження Брауна, здавалося б, випадкові зустрічі стали підозрілими. Була це справжня испаноговорящая красуня, знімала свої офісні штани для чищення, або вона була частиною команди Брауна? Дійсно це був нещасний випадок, що вона забула свій телефон?
  
  Але що, якщо це не так?
  
  Не зводячи очей з корейця, він взяв телефон в долоню. Він був ще теплим, невелика, але смутно шокуюча інтимність.
  
  Він встав. 'Мені треба у ванну.
  
  Кореєць подивився на нього, на його "Уолл Стріт Джорнал".
  
  'Мені потрібно в туалет.
  
  Склавши газету, кореєць підвівся, відсунув фіранку з тканини в квіточку і жестом запросив Милгрима пройти всередину. Милгрим швидко пройшов повз нагромадження промислового прасувального обладнання і увійшов у вузьку, пофарбовану бежевою фарбою двері з шовкової ширмою ТІЛЬКИ ДЛЯ СПІВРОБІТНИКІВ
  
  Стіни всередині кабінки були з фанери, пофарбованої в білий колір, що нагадало Милгриму будиночки в літньому таборі, який він відвідував у Вісконсині. Тут сильно, але не неприємно пахло дезинфікуючим засобом. Керуючись загальним принципом, Милгрим замкнув двері тендітна на вигляд тайванської фурнітурою золотистого кольору. Він опустив кришку унітазу, сів і глянув на телефон дівчини.
  
  Це була Motorola з дисплеєм для дзвінків і камерою. Модель, випущена кілька років тому, хоча, наскільки він знав, вони все ще продавалися. Якщо б він вкрав її для перепродажу, він був би розчарований. Як би те ні було, у нього був майже повний заряд акумулятора, і він перебував у роумінгу.
  
  Він подивився на календар 1992 року, на рівні своїх очей, приблизно в десяти метрах від нього. У серпні хтось перестав рахувати місяці. Він рекламував фірму по комерційній нерухомості і був прикрашений денний фотографією горизонту Нью-Йорка з різко насиченими кольорами в поєднанні з чорними вежами Всесвітнього торгового центру. Озираючись назад, вони виглядали настільки незвично, настільки монолітно науково-фантастично порожніми, нереальними, що тепер Милгриму здавалося, що вони були отфотошоплены на кожному зображенні, на якому він їх зустрічав.
  
  Під календарем, на виступі шириною в чотири дюйми, утвореному горизонталлю в обрамленні кабінки, стояла гола консервна банка, її боки злегка вкрилися іржею. Милгрим нахилився вперед і вивчив його вміст: тонкий шар гайок, болтів, дві пляшкові кришки, скріпки канцелярські кнопки, кілька невпізнаних металевих деталей, трупики дрібних комах. Все, що могло окислитися, було злегка, рівномірно проіржавілим.
  
  Він притулився спиною до бачка унітазу і відкрив телефон. В телефонній книзі були іспаномовні повні імена, що перемежовуються іменами дівчат, які в більшості випадків такими не були.
  
  Він по пам'яті ввів номер Фіша, закрив очі і натиснув "Відправити".
  
  Фіш, скорочення від Фішер, його прізвища, відповів до третього гудка. 'Алло?
  
  'Риба, привіт.
  
  'Хто це? - запитав я.
  
  'Милгрим.
  
  'Привіт. 'Фіш здавався здивованим, почувши його, але потім Милгрим припустив, що так і повинно бути.
  
  Фіш теж вживав бензо. Крім цього, більше всього у них було спільного з Деннісом Бердвеллом, дилером Милгрима. Колишній дилер, поправив себе Милгрим. І Милгрим, і Фіш давно перестали ходити по лікарях, і жоден з них нічого не доб'ється з допомогою нью-йоркській системи триразових рецептів. У Фіш були ресурси в Нью-Джерсі (як припустив Милгрим, пише лікар), але вони обидва залежали в першу чергу від Бердвелла. Або, скоріше, вони обидва залежали, оскільки Милгрим більше не міг. 'Як у тебе справи, Милгрим? - запитав я.
  
  У сенсі, у тебе є що-небудь зайве? 'Просто проходжу повз,' сказав Милгрим.
  
  'Про", - сказав Фіш. Він завжди був невисоким. Він робив що-то в комп'ютерній анімації, у нього були дівчина і дитина.
  
  'Фіш, ти не бачив Денніса? - запитав я.
  
  'Е-е, так. У мене є.
  
  'Як він себе почуває?
  
  'Ну, а він сердиться на тебе. Так він і сказав.
  
  'Він не сказав, чому?
  
  'Він сказав, що давав тобі гроші на щось, але цього не сталося.
  
  Милгрим зітхнув. 'Це правда, але я його підвів. Хлопець, через якого я пройшов, розумієш?
  
  Позаду голоси Фіша заплакала дитина. 'Так. Але, знаєш, я не думаю, що ти захочеш зв'язуватися з Деннісом в ці дні. Не таким чином. Голос Фіш звучав незатишно, і не тільки з-за плачу дитини.
  
  "Що ви маєте на увазі?
  
  'Ну,' сказав Фіш, ти ж знаєш. Це інші його речі'. Іншим наркотиком Денніса був кристалічний метамфетамін, який ставав все більш і більш його основним товаром у торгівлі, і який ні Милгрим, ні Фіш не використовували ні в найменшій мірі. Однак це викликало у інших клієнтів Денніса потреба в сильнодіючих заспокійливих периферичних речовинах, звідси й інтерес Денніса до бензосу, на який вони обидва покладалися для набуття спокою і ясності. 'Я думаю, він опускається", - сказав Фіш. 'Ти знаєш. Ще'.
  
  Милгрим підняв брови при вигляді веж-близнюків. 'Шкода це чути.
  
  "Ти ж знаєш, якими вони бувають.
  
  "Що ви маєте на увазі?
  
  'Параноїк,' сказав Фіш. 'Жорстокий.
  
  Денніс коли був студентом Нью-Йоркського університету. Милгрим, звичайно, міг уявити його сердитим, але уявити його жорстоким було натяжкою. 'Він колекціонує Зоряні війни пам'ятні речі, ' сказав Милгрим. 'Він сидить там всю ніч, шукає його на eBay.
  
  Настала пауза. Дитина Риби теж замовк, з моторошнуватої синхронністю. 'Він сказав, що найме чорних хлопців з Брукліна. Дитина знову почав кричати ще голосніше.
  
  'Чорт' сказав Милгрим, звертаючись не стільки до Риби, скільки до іржавій консервній банці. 'Зроби мені послугу.
  
  'Так?'
  
  'Не кажи йому, що ти чув від мене.
  
  'Легше,' сказав Фіш.
  
  'Якщо у мене буде добавка,' збрехав Милгрим, ' я подзвоню тобі. Він натиснув Відбій.
  
  Назовні, він допоміг нещасної пуерто-риканська дівиця перемістити червоний диван, щоб вона могла зазирнути під неї. Поки вона цим займалася, він ковзнув в її телефоні під hangnailed копія В Контакті, з Дженніфер Еністон на обкладинці.
  
  Він стояв, притулившись до сушарці, і читав про Ювеліра Вільяма, коли вона знайшла це.
  
  20 Тульпа
  
  Була у тієї жінки в інвалідному кріслі підставка для крапельниці на буксирі, яка однією рукою вела її через перехрестя, а інший підтримувала хромовану стійку у вертикальному положенні?
  
  Була вона безногої? Холліс не могла сказати, але після скейтбордистки без нижньої щелепи це не здавалося таким вже й важливим.
  
  'Ваша компанія тут, унизу?' запитала вона Бигенда, коли він повернув "Майбах" в провулок, який виглядав так, немов бойова машина "Бредлі" була б кращою для мудрої людини.
  
  Повз божевільної застиглої хвилі графіті, свого роду вуличної фрактальної хвилі Хокусая, і під опускающимся виступом згорнутої колючого дроту, яка вінчає ворота-сітки.
  
  'Так, - сказав він, вирулюючи на бетонну пандус заввишки п'ятнадцять футів, що примикає до стіни, яка, як їй здалося, повинна належати якомусь місту, нескінченно більш древньому, ніж Лос-Анджелес. Вавилон, мабуть, єдине його графіті з клинописом і непомітними, злодійкуватими канцелярськими малюнками, нанесеними на дивний цегла.
  
  "Майбах" тимчасово зупинився на плоскій платформі завдовжки з вантажівка, перед шарнірної металевої дверима. Над ним виднілися цибулинні нарости з димчастого чорного пластика, капсули з камерами і, можливо, ще щось. Двері, оздоблена чорним портретом Андре Гіганта в стилі пуантилізму оруелівського масштабу, повільно піднялася, похмурий погляд Андре змінився блиском галогенів. Бигенд в'їхав у схожу на ангар приміщення, менший, ніж порожня фабрика Боббі Чомбо, але все одно вражаюче. Там в ряд було припарковано з півдюжини однакових сріблястих седанів, поруч із новеньким жовтим навантажувачем і високими акуратними штабелями нових гіпсокартонних плит.
  
  Бигенд зупинив машину. Охоронець в бейсболці, в чорних формених шортах і в такій же сорочці з короткими рукавами розглядав їх з-за дзеркальних очок. До його правого стегна була пристебнута важка багатокомпонентна чорна кобура.
  
  Вона відчула раптове гостре бажання вибратися з "Майбаха" і підкорилася йому.
  
  Двері відчинилися, як якийсь викликає занепокоєння гібрид банківського сейфа та вечірньої сумочки від Armani, ідеально збалансована бомбостойкая міцність і абсолютна косметична гладкість. Шорсткий бетонну підлогу, всипаний крихтами гіпсу, за контрастом здавався заспокійливим. Охоронець махнув пультом дистанційного керування. Вона почула, як позаду них загриміла сегментована сталь.
  
  'Сюди, будь ласка,' сказав Бигенд, перекрикуючи стукіт закривається дверцята. Він відійшов від "Майбаха", не потрудившись закрити дверцята, тому вона теж залишила свою відкритою і пішла за ним. Вона озирнулася як раз в той момент, коли наздоганяла його, і побачила, що він стоїть відкритим, а всередині - м'яка, схожа на рот печера з сірої овечої шкіри під яскравим освітленням гаража з високою роздільною здатністю.
  
  'Ми втрачаємо кращу частину околиці району, оскільки рекультивація триває", - сказав він, ведучи її навколо десятифутового штабеля гіпсокартону.
  
  '"Краща частина"?
  
  'Більшість. Я сам буду сумувати за цим. Це вибиває відвідувачів з колії. Невпорядкованість - це добре. Минулого тижня ми відкрили новий офіс в Пекіні. Я не задоволений, зовсім немає. Три поверхи в новому будинку, ми нічого не могли з ними вдіяти. Але це Пекін. Він знизав плечима. 'А який у нас є вибір?
  
  Вона не знала, тому нічого не сказала. Він повів її вгору по широких сходах до приміщення, яке, очевидно, знаходилося в процесі перетворення у фойє. Інший охоронець, який вивчав вікна відеоспостереження на панелі, проігнорував їх.
  
  Вони увійшли в ліфт, кожна поверхня якого була покрита шарами гофрованого картону, покритого білою пилюкою. Бигенд підняв кришку і торкнувся кнопок управління. Вони піднялися на два поверхи, і двері відчинилися. Він жестом запросив її йти вперед.
  
  Вона ступила на потерту доріжку з такого ж картону, приклеєну до підлоги з якогось гладкого сірого матеріалу. Картон вів до столу для нарад з шістьма стільцями з боків. Над цим, на стіні, висів її портрет роботи Антона Корбейна, виконаний в ідеальному дозволі на екрані розміром близько тридцяти футів по діагоналі.
  
  'Чудовий образ,' сказав він, коли вона перевела погляд з нього на нього.
  
  'Мені це ніколи не було до кінця комфортно.
  
  'Тому що знаменитість - це свого роду тульпа", - сказав він.
  
  - Що "А'?
  
  'Спроецированная мислеформа. Термін з тибетського містицизму. Знамените "я" живе своїм власним життям. Воно може, при правильних обставин, нескінченно переживати смерть свого об'єкта. Це те, про що в буквальному сенсі говорить кожне спостереження за Елвісом.'
  
  Все це дуже нагадало їй про те, як Инчмейл дивився на ці речі, хоча насправді вона теж в це вірила.
  
  'Що станеться,' запитала вона його, ' якщо знаменитість помре першою?'
  
  'Дуже мало", - сказав він. 'Звичайно, в цьому і полягає проблема. Але зображення такого масштабу служать захистом від цього. А музика - найбільш позачасове із засобів масової інформації'.
  
  'Минуле не померло. Воно навіть не минуле", - цитую Инчмейла, цитирующего Фолкнера. "Не могли б ви переключити канали?'
  
  Він вказав на екран. На її місці з'явився Гак - радянський вантажний вертоліт, який знизу. 'Що ви про все це думаєте? Посмішка блиснула, як маяк. У цій кімнаті не було видимих вікон, і в даний момент цей екран був єдиним джерелом світла.
  
  Тобі подобається невлаштованість?
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Значить, я тобі подобаюся.
  
  "Ти мені дуже подобаєшся. І було б дуже недобре, якщо б це було не так. Вибитий з колії.
  
  Вона підійшла до столу для нарад і провела пальцем по його чорній поверхні, залишивши слабкий слід в гіпсовій пилу. 'Там дійсно журнал?
  
  'Все,' сказав Бигенд, 'потенційно'.
  
  'Все,' сказала вона, - потенційно нісенітниця собача'.
  
  'Думай про мене як про покровителя. Будь ласка.
  
  'Мені не подобається, як це звучить, спасибі.
  
  'На початку 1920-х років, - сказав Бигенд, - в цій країні все ще були люди, які ще не чули записану музику. Не так багато, але їх було небагато. Це було менше ста років тому. Ваша кар'єра 'звукозаписувального виконавця', – він робить лапки руками, – припала на кінець технологічного періоду, що тривав менше ста років, періоду, протягом якого споживачам записаної музики не вистачало коштів для виробництва того, що вони споживали. Вони могли купувати запису, але не могли відтворювати їх. Комендантська година була введена, коли монополія на засоби виробництва почала руйнуватися. До цієї монополії музикантам платили за виконання, видавали і продавали ноти або мали покровителів. Поп-зірка, якою ми її знали, – і тут він злегка вклонився в її бік, – насправді була артефактом гідний набагато більшого надміру вічної засобів масової інформації.
  
  'З –?
  
  'Про державу, в якій існували "масові" засоби масової інформації, якщо хочете, в усьому світі'.
  
  'На відміну від?
  
  'Складовий його'.
  
  Коли він це сказав, освітлення в кімнаті змінилося. Вона підняла очі на екран, де металевий синій гліф у вигляді мурашки зайняв весь екран.
  
  'Що у Чомбо у контейнері?' запитала вона.
  
  'Це контейнер Чомбо.
  
  'Твій контейнер.
  
  'Це не наш контейнер.
  
  '"Наш" - це ти і хто ще?
  
  'Ти'.
  
  'Це не мій контейнер.
  
  'Як я і говорив,' сказав Бигенд. І посміхнувся.
  
  'Тоді чий же це? - запитав я.
  
  'Я не знаю. Але я вірю, що ви могли б це з'ясувати.
  
  'Що в ньому? - запитав я.
  
  'Цього ми теж не знаємо.
  
  - А яке відношення до цього має Чомбо?
  
  'Очевидно, Чомбо знайшов спосіб дізнаватися, де він знаходиться, принаймні періодично.
  
  'Чому б тобі просто не запитати його?
  
  'Тому що це секрет. Йому щедро платять за те, щоб він зберігав це у таємниці, і, як ви помітили, його характер такий, що йому подобається зберігати секрети.
  
  'Тоді хто ж йому платить?
  
  'Це, здається, ще більша таємниця.
  
  'Як ви думаєте, це може бути власник контейнера?
  
  'Або його кінцевий адресат, якщо він коли-небудь у нього з'явиться? Я не знаю. Але ви, Холліс, той чоловік, якого я знайшов, з якою Боббі, швидше за все, поговорить.
  
  'Тебе там не було. Він був не дуже радий, що Альберто привів мене сюди. Ніяких натяків на подальші запрошення не надходило.
  
  'Ось тут я переконаний, що ти помиляєшся", - сказав він. 'Коли він звикне до думки, що ти можеш проводити більше часу з оку на око, ти цілком можеш з ним зв'язатися'.
  
  'А яке відношення до цього мають айподи?
  
  Він підняв брову.
  
  'Рауш сказав мені пошукати IPOD, використовувані для зберігання даних. Люди все ще це роблять?'
  
  'Chombo періодично завантажує дані на iPod і відправляє їх зі Сполучених Штатів'.
  
  'Якого роду дані? - запитав я.
  
  'Нібито музика. У нас не було можливості це з'ясувати.
  
  'Ти знаєш, куди він їх посилає?
  
  'Поки в Сан-Хосе, Коста-Ріка. Ми поняття не маємо, куди він може звернутися звідти.
  
  'Хто його отримує? - запитав я.
  
  'Хтось, чия робота, по суті, полягає в обслуговуванні дорогих поштових скриньок. Очевидно, в Сан-Хосе їх багато. Ми працюємо над цим. Ви там бували?
  
  'Немає'.
  
  'Там досить багато людей з ЦРУ на пенсії. І з DEA теж. У нас там зараз є дехто, хто намагається спокійно розібратися в що відбувається, хоча поки що, схоже, це ні до чого не призводить'.
  
  'Чому вас так зацікавило вміст контейнера Чомбо?
  
  Бигенд дістав з кишені піджака блідо-блакитну ганчірочку з мікрофібри, висунув стілець на коліщатках і гарненько витер з нього пилюку. 'Сідай? Він запропонував їй стілець.
  
  'Ні, дякую. Продовжуйте.
  
  Він сів. Він підняв на неї очі. 'Я навчився цінувати аномальні явища. Мене певним чином зацікавили дуже дивні речі, які люди роблять, часто таємно. Я часто витрачаю багато грошей, намагаючись розібратися в цих речах. Іноді з них виникають самі успішні спроби Blue Ant. Наприклад, Trope Slope, наша платформа для вірусних піарників, була заснована на фрагментах анонімних відеозаписів, розміщених в Мережі.'
  
  'Це ти зробив? Помістив цю штуку на задній план всіх цих старих фільмів? Це дійсно жахливо. Прошу вибачення за мій французький.
  
  'Там продається взуття. Він посміхнувся.
  
  'Отже, що ви очікуєте отримати від цього, якщо зможете з'ясувати, що знаходиться в контейнері Чомбо?
  
  'Поняття не маю. Взагалі ніяких. Саме це і робить це таким цікавим.
  
  'Я цього не розумію'.
  
  'Розвідка, Холліс, - це реклама, вивернута навиворіт.
  
  "Що це значить?
  
  'Секрети,' сказав Бигенд, вказуючи на екран, 'це круто'. На екрані з'явилися зображення, які стоять поруч зі столом, Бигенд ще не сів, зняті камерою десь угорі. Бигенд на екрані дістав з кишені блідо-блакитну ганчірку, висунув стілець і почав витирати пил з його підлокітників, спинки та сидіння. 'Секрети,' сказав Бигенд поруч з нею, ' це самий корінь холоднокровності.
  21 Софійська сіль
  
  Тіто перетнув Амстердам, минувши сірі, припорошені снігом стебла імпровізованого громадського саду, потім швидко закрокував 111-ій вулиці в бік Бродвею.
  
  Сніг перестав падати.
  
  Він впізнав свою двоюрідну сестру Вьянку далеко, у "Банко Популар", одягнену як підліток. Цікаво, подумав він, хто ще міг вийти, коли він повертався до Чайнатаун?
  
  До того часу, як він дістався до розділювальної смуги Бродвею, Вьянки вже не було видно. Вийшовши на західний тротуар, він повернув на південь, прямуючи до зупинки на 110-ій вулиці, руки в кишенях. Проходячи повз магазину рам, він підхопив її на руки в глибині дзеркала, що перетинав його по діагоналі, в декількох ярдів від його лівого плеча.
  
  Спускаючись в викладений плиткою жолоб метро, покритий тонким шаром заліза і асфальту, він відчув, як у нього перехопило подих.
  
  Місцевий номер 1 з'являвся, як знак, як раз в той момент, коли він досягав платформи. Він повільно повертався по шосе 1-Канал, потім йшов на схід. Він сів у потяг, впевнений, що Вьянка і принаймні двоє роблять те ж саме. Протокол для виявлення та ідентифікації переслідувачів вимагав мінімум трьох.
  
  Коли вони виїжджали з Шістдесят шостій вулиці, Карліто вийшов з машини ззаду. Машина Тіто була майже порожня. Вьянка сиділа попереду, очевидно, поглинена невеликий відеогрою.
  
  Карліто був одягнений у темно-сіре пальто, шарф трохи світліше, чорні шкіряні рукавички, з-за яких Тіто здавалося, що його руки вирізані з дерева, і чорні резиночки поверх начищених італійських черевик з телячої шкіри. Він виглядав консервативним, іноземцем, неассимилированным і якимось чином релігійним.
  
  Він сів ліворуч від Тіто. 'Хуана,' запитав він по-іспанськи, - з нею все в порядку?
  
  'Так,' сказав Тіто, ' здається, з нею все в порядку.
  
  'Ви зустрічалися з ним. - Це було не питання.
  
  'Так,' сказав Тіто.
  
  'У вас є свої інструкції.
  
  'Так'.
  
  Тіто відчув, як Карліто щось сунув йому в кишеню.
  
  'Бульгаро,' сказав Карліто, ідентифікуючи для нього об'єкт.
  
  'Пред'явлено звинувачення?
  
  'Так. Новий клапан.
  
  Болгарським знаряддям було вже майже півстоліття, але вони все ще діяли з великою ефективністю. Іноді виникала необхідність замінити клапан Шредера, встановлений в плоскому сталевому резервуарі, який також служив рукояткою, але рухомих частин було на диво мало. 'Заряджений?
  
  'Сіль,' сказав Карліто.
  
  Тіто згадав сольові картриджі з пожовклими пергаминовыми мембранами, які закривають обидва кінця картонної трубки довжиною в дюйм з дивним запахом.
  
  'Зараз ти повинен підготуватися до від'їзду.
  
  'Як довго? Тіто знав, що задавати таке питання не зовсім прийнятно, але Алехандро навчив його хоча б обмірковувати можливість задати саме таке питання.
  
  Карліто не відповів.
  
  Тіто був на межі того, щоб запитати, що його батько робив для старого, коли той помер.
  
  'Його не можна брати в полон. Карліто торкнувся вузла на своєму шарфі негнучкими руками в рукавичках. 'Тебе не можна брати в полон. Повинен бути захоплений тільки той товар, який ви доставляєте, і вони не повинні підозрювати, що ви їм його передали. '
  
  'Скільки ми йому винні, дядько?
  
  'Він бачив, як ми сюди дісталися. Він дотримав своє слово.
  
  Карліто встав, коли поїзд в'їхав на П'ятдесят дев'яту вулицю. Рука в рукавичці на мить лягла на плече Тіто. 'Молодець, племінник. 'Він повернувся і пішов.
  
  Тіто кинув погляд повз сідають пасажирів, сподіваючись побачити Вьянку все ще там, але вона теж зникла.
  
  Він засунув руку в бічну кишеню куртки і намацав незвичайне, ретельно зроблене зброю болгарина. Воно було складено недбало, загорнуте в свіжий білий бавовняний носовичок з Китаю, все ще жорсткий від проклейки.
  
  Коли ви дістаєте його з кишені, інші можуть подумати, що ви збираєтеся висякатися. Тіто, не дивлячись, знав, що картонний циліндрик з ретельно розмолотої сіллю заповнює всю дуже коротку бочку. Він залишив її там, де вона була. Тепер, коли гумові прокладки болгарки були замінені силіконовими, ефективний заряд міг підтримуватися до сорока восьми годин.
  
  Сіль, подумав він, болгарська? Де були виготовлені ці картриджі? У Софії? Можливо, в Москві? У Лондоні, де, за чутками, болгарин працював до того, як дід Тіто привіз його на Кубу? Або в Гавані, де він доживав свої дні?
  
  Поїзд від'їхав від Коламбус-Серкл.
  22 Драм - енд - бас
  
  Памела Мэйнуэринг, англійка, зі світлою чубчиком, повністю приховує лоб, відвезла Холлиса назад в "Мондріан" на одному з великих сріблястих седанів "Фольксваген". До цього вона працювала в Blue Ant в Лондоні, зголосилася добровільно, перш ніж виїхати, щоб зайнятися чимось іншим, але потім її запросили сюди, щоб допомогти контролювати розширення місцевого представництва фірми. 'Ти раніше не зустрічався з Хубертусом,' припустила вона, коли вони піднімалися по 101-му шосе.
  
  'Це було настільки очевидно?
  
  "Він сказав мені, коли йшов, щоб зустрітися з вами. Хубертусу подобається можливість попрацювати з новими талантами.
  
  Холліс підняв очі на пропливаючі повз волохаті верхівки пальм, чорні на фоні сірувато-рожевого сяйва. 'Зустрівши його, я вражений, що не чув про нього раніше.
  
  'Він не хоче, щоб ви чули про нього. Він також не хоче, щоб люди чули про Blue Ant. Нас часто називають першим вірусним агентством. Хубертусу не подобається цей термін, і на те є вагома причина. Висувати на перший план агентство або його засновника контрпродуктивно. Він каже, що хотів би, щоб ми могли діяти як чорна діра, відсутність, але звідси туди неможливо дістатися. Вони з'їхали з автостради. - Тобі що-небудь потрібно? - запитав я.
  
  'Прошу вибачення?
  
  'Хубертус хоче, щоб у тебе було все, що тобі може знадобитися. До речі, це буквально все, що завгодно, оскільки ти працюєш над одним з його спеціальних проектів.
  
  '"Особливий"?
  
  'Ніяких пояснень, ніяких названих цілей, ніякого обмеження бюджету, абсолютний пріоритет у будь черги. Він описує це як різновид сновидінь, еквівалент швидкого сну в компанії. Він вважає, що це необхідно '. Вона дістала візитку з кишеньки в сонцезахисному козирку "Фольксвагена" і передала її Холліс. 'Все, що завгодно. Просто подзвони. У тебе є машина?
  
  'Немає'.
  
  'Хочеш ось це? Я можу залишити його для тебе.
  
  'Ні, дякую.
  
  'Готівкою?
  
  'Я представлю квитанції.
  
  Памела Мэйнуэринг знизала плечима.
  
  Вони в'їхали на територію, минувши дверні скульптури. Холліс відкрила дверцята перш, ніж машина повністю зупинилася. "Дякую, що підвезла мене, Памела. Приємно було познайомитися. Спокійної ночі.
  
  'Спокійної ночі.
  
  Холліс закрив двері. Сріблястий седан виїхав назад на Сансет, вогні під'їзду "Мондрайна" тьмяніло в його кузові.
  
  Нічний охоронець відкрив їй двері, в мочці його вуха було щось на зразок декоративного застібки. 'Міс Генрі?
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Повідомлення для вас на стійці реєстрації,' сказав він, вказуючи напрямок. Вона попрямувала до столу, минувши дивний хрестоподібний диван, оббитий невинно білою шкірою.
  
  'Ось ви де", - сказала модель в сорочці за стійкою, представившись. Вона хотіла запитати його, чому він фарбує брови, але не стала. Він дістав квадратну коричневу картонну коробку зі стороною двадцять дюймів і попросив її підписати прикріплений до неї бланк з кількома копіями.
  
  'Дякую' сказала вона, піднімаючи його. Він був не дуже важким. Вона повернулася, прямуючи назад до ліфтів.
  
  І побачив Лору Хайд, вона ж Хайді, коли-то барабанщицю "Комендантської години", що чекає біля хрестоподібного дивана. Принаймні, зазначила якась тиха методична частина її свідомості, це доводило, що це справді був той, кого, як їй здалося, вона бачила, проїжджаючи повз Virgin Records, набагато раніше ввечері. 'Хайді? Хоча сумнівів бути не могло.
  
  'Лора,' поправив Хайд. На ній було те, що Холліс прийняла за Джирбо, щось на зразок Bladerunner погляд футбольної мами, ймовірно, менш недоречний в цьому вестибюлі, ніж багато інші речі. Її темне волосся, здавалося, були підстрижені у відповідності з цим, хоча Холліс змогла б пояснити, як.
  
  'Як поживаєш, Лора? - запитав я.
  
  'В мішку. Инчмейл дізнався номер мого мобільного від одного в Нью-Йорку. Колишнього друга. Наче номер Инчмейла був оплачений. 'Він подзвонив, щоб сказати мені, що ти тут.
  
  'Мені дуже шкода...
  
  О, це не ти. Правда. Лоуренс показує щоденні випуски в двох кварталах звідси. Якщо б мене тут не було, я був би там.
  
  'Він продюсує? - запитав я.
  
  'Режисирую.
  
  'Вітаю. Я не знав.
  
  'Я теж не знав.
  
  Холліс вагався.
  
  'Не на це я підписувалася. Її широкий рот з повними губами витягнувся в ідеально пряму лінію, що ніколи не було для неї хорошим знаком. - З іншого боку, це може протривати недовго.
  
  Мала вона на увазі режисуру свого чоловіка або свій шлюб? Холліс ніколи не вдавалося добре зрозуміти барабанщика. Як і ніхто інший, за словами Инчмейла, який стверджував, що саме тому барабанний дріб була необхідна - один з видів сигналів приматів, який завжди можна було побачити працюючим.
  
  'Не хочете чого-небудь випити або... Холліс повернулася, притискаючи до грудей коробку, стискаючи в лівій руці свою імпровізовану торбинку, і побачила, що лобі-бар змінився: з нього прибрали свічки і канделябри і приготували японський сніданок, або, у всякому разі, сніданок з чорними паличками для їжі, який ще не подали. Зовсім не бажаючи запрошувати Хайді до себе в кімнату, вона дозволила собі продовжити рух у напрямку нескінченно витягнутого мармурового столу.
  
  'Ніякої випивки", - сказала Хайді, вирішуючи це питання. "Що, чорт візьми, це означає?' Вказуючи в задню частину приміщення, за закритий і замкнений бар, зовні він нагадував величезний дорожній валізу на гумових колесах.
  
  Холліс звернула увагу на інструменти раніше, коли реєструвалася. Один барабан для гри в конга, набір бонго, акустична гітара і електричний бас, останні два висіли на дешевих хромованих підставках. Це були старі інструменти, навіть добре старі, але вона сумнівалася, що ними коли-небудь користувалися, зараз, або, звичайно, не дуже часто.
  
  Хайді продовжувала йти, плечі барабанщиці плавно перекочувалися під матово-синім блейзером Girbaud. Холліс згадала свої біцепси в сорочці без рукавів, коли на сцену вийшов Комендантську годину. Вона пішла за нею.
  
  'Що це за херня?' Люто дивлюся спочатку на інструменти, потім на Холлиса. 'Ми повинні думати, що Клептон загляне? Ми повинні думати, що вони хочуть, щоб ми приготували джем після того, як з'їли суші?'
  
  Холліс знала, що відраза Хайді до химерності декору насправді було продовженням її неприязні до мистецтва в цілому. Дочка техніка військово-повітряних сил, вона була єдиною жінкою, яку Холліс коли-небудь знав, яка любила зварювання, але тільки з метою ремонту чогось важливого, що насправді було зламано.
  
  Холліс подивилася на дерев'яну гітару без назви. 'Hootenanny time". Я думаю, вони відсилають до Венеції до "Бітлз". Пляж.
  
  'Відсилання". Лоуренс каже, що відсилає до Хічкока. В її устах це прозвучало як передача статевим шляхом.
  
  Холліс ще не зустрічалася з Лоуренсом, та й не чекала і не хотіла цього, а Хайді не бачила незабаром після закінчення Комендантської години. Несподівана поява Хайді тут, а тепер і цей погляд крупним планом на джазову сцену бітників з "Бойскаутів Америки" Старка, пробудили в ній всю біль Джиммі. Це було так, наче вона чекала, що він буде там, як ніби він повинен був бути там, як ніби він дійсно був там, просто не в фокусі або за якимось кутом. Хіба спіритуалісти не таким чином розставляли інструменти у своїх салонах для спіритичних сеансів? Хоча з цих чотирьох інструментів Electric bass, інструмент Джиммі, був єдиним, який ви не могли просто взяти в руки і зіграти, навіть якщо б були повні рішучості. Ні шнура, ні підсилювача, ні динаміка. "Що сталося з Пиньозом Джиммі?" - гадала вона.
  
  'Він приходив до мене за тиждень до смерті", - сказала Хейді, змусивши Холлиса здригнутися. 'Він був у тому місці за межами Тусона, провів там двадцять вісім днів. Сказав, що ходить на збори.'
  
  'Це було тут? - запитав я.
  
  'Так. Ми з Лоуренсом просто зустрічалися. Я їх не уявляла. Він відчував себе не в своїй тарілці, Джиммі. Я маю на увазі, для мене. Той аспект Хайді, який, як Холліс завжди з подивом згадувала, їй подобався, на мить виглянув з-за її різкості, щось дитяче і перелякане, потім зник. 'Ви були в Нью-Йорку, коли він помер?
  
  'Так. Але не на півночі штату. Я була в місті, але поняття не мала, що він повернувся. Я не бачила його майже рік.
  
  'Він був повинен тобі грошей.
  
  Холліс подивився на неї. 'Так. Він сказав. Я майже забув про це.
  
  'Він розповів мені про це, посівши у вас ці п'ять тисяч в Парижі, в кінці туру.
  
  'Він завжди говорив мені, що має намір повернути борг, але я не уявляв, як це може статися'.
  
  'Я не знала, як з тобою зв'язатися", - сказала Хайді, засунувши руки в кишені блейзера. 'Я припускала, що ти врешті-решт з'явишся. І ось ти тут. Мені шкода, що я не передав це тобі раніше.
  
  'Що?
  
  Хайді дістала з кишені блейзера потертий білий конверт розміром з лист і простягнула їй. 'П'ятдесят сотень. Точно так само, як він віддав їх мені.
  
  Холліс побачила власні ініціали, виведені блідо-червоною кульковою ручкою у верхньому лівому кутку. У неї перехопило подих. Вона змусила себе зітхнути. Не знаючи, що ще з ним робити, вона поклала конверт поверх коробки і подивилася поверх нього на Хайді. 'Дякую. Спасибі, що зберегла його для мене.
  
  'Це було важливо для нього. Я не відчував, що щось ще, про що він говорив, дійсно було важливо. Місце в Арізоні, програма відновлення, якесь речення, яке він повинен був зробити, в Японії... Але він хотів бути впевненим, що ти отримаєш свої гроші назад, і я думаю, що віддати їх мені було одним із способів зробити це. По-перше, ' вона примружилася, - як тільки він сказав мені, що повинен тобі, він зрозумів, що я не поверну йому гроші, щоб він витратив їх на прочуханку.
  
  Инчмейл сказав, що "Комендантську годину" був побудований на буквальному звуковому фундаменті впертості Хайді і войовничого недоліку уяви, але від усвідомлення цього ніколи не ставало легше ладнати з нею, і це було правдою з самого початку. Холліс завжди думала, що згодна з цим, але тільки зараз це здавалося більш інтуїтивним, ніж вона коли-небудь відчувала раніше.
  
  'Я йду звідси", - сказала Хайді, швидко стискаючи плече Холліс, що було дійсно винятковим проявом теплоти для неї.
  
  "До побачення"... Лаура.
  
  Спостерігаючи, як вона йде назад через вестибюль, повз хрестоподібного дивана і зникає.
  23 Два Мавра
  
  Браун залишив Милгрима в пральні корейця на дуже довгий час. Врешті-решт молодий кореєць, можливо, син власника, приніс китайське блюдо в коричневих пакетах, яке він підніс Милгриму без будь-яких коментарів. Милгрим розчистив місце серед журналів на фанерному кавовому столику і розпакував свій ланч. Простий рис, курячі нагетси без кісток у червоному барвнику № 3, шматочки овочів флуоресцентно-зеленого кольору, дрібно нарізане м'ясо brown mystery. Милгрим волів пластикову вилку паличок для їжі. "Якщо б ти був у в'язниці, - підбадьорював він себе, - ти б знайшов цю їжу ласощами". Якщо тільки ти не був в китайській в'язниці, припустила якась менш схильна до співпраці частина його особистості, але він методично пройшов через все це. З Брауном було краще їсти все, що можна, коли представлялася можливість.
  
  За їжею він думав про єресі Вільного Духу дванадцятого століття. Або Бог був усім, вірили брати Вільного Духу, або Бог був нічим. І Бог для них, безумовно, був усім. Не було нічого, що не було б Богом, та й справді, як це могло бути? Милгрим ніколи не захоплювався метафізикою, але тепер поєднання його укладення, ліків на вимогу і цього тексту починало розкривати те задоволення, яке можна отримувати від метафізичного споглядання. Особливо якщо ви розглядали цих Вільних Духом хлопців, які, здавалося, представляли собою комбінацію Чарлі Менсона і Ганнібала Лектера.
  
  І оскільки все в рівній мірі від Бога, вчили вони, ті, хто був найбільш близький до Божественності у всьому до останньої дрібниці, взяли за правило робити що завгодно взагалі, особливо все, що все ще заборонено тими, хто ще не отримав послання Вільного Духу. З цією метою вони займалися сексом з усіма, кого могли змусити замовчати, або ні, залежно від обставин – зґвалтування вважалося особливо праведним, а вбивство - в рівній мірі. Це було схоже на таємну релігію соціопатів, наділених взаємної владою, і Милгрим подумав, що це, ймовірно, самий грубий приклад людської поведінки, про який він коли-небудь чув. Хтось ніби Менсона, наприклад, просто не зміг би досягти успіху, опинившись серед братів і сестер Вільного Духу. Ймовірно, припустив Милгрим, Менсону б це не сподобалося. Що хорошого було б бути Чарлі Менсоном у цілому суспільстві серійних вбивць і насильників, кожен з яких переконаний, що він або вона безпосередньо проявляє Святого Духа?
  
  Але інший аспект Вільного Духу, який чарував його, і це відносилося до всього тексту, полягав в тому, як зароджувалися ці єресі, часто спонтанно порождаясь навколо якогось єдиного середньовічного еквівалента вашої більш відвертого бездомного бормотуна. Організована релігія, як він зрозумів, у ті далекі часи була чисто припущенням типу "сигнал-шум", одночасно засобом передачі інформації і послання, одноканальної всесвіту. Для Європи цей канал був християнським і віщав з Риму, але ніщо не могло транслюватися швидше, ніж людина може пересуватися верхи. Існувала ієрархія і високоорганізована методологія поширення сигналу зверху вниз, але тимчасова затримка, спричинена відсутністю технологій, призводила до майже катастрофічного співвідношенню, шум єресі постійно погрожував заглушити сигнал.
  
  Стук відкрилася двері відволік його від цих думок. Він відірвав погляд від залишків свого обіду і побачив вхідного надзвичайно великого чорношкірого чоловіка, дуже високого і дуже широкоплечого, одягненого в щільне чорне шкіряне пальто довжиною до стегон, двобортне і подпоясанное поясом, і чорну вовняну шапку для годинників, низько надвинутую на вуха. Сервіс кашкет нагадала Милгриму в'язані шерстяні головні убори, які хрестоносці носили під шоломами, а це, в свою чергу, робило шкіряний кашкет барнстормера схожою на свого роду подовжену кирасу. Чорний лицар, ступає в пральню з раннього вечірнього холоду.
  
  Милгрим не був упевнений, що чорні лицарі дійсно існували, але хіба мавр, якийсь африканський гігант, не міг звернутися в християнство і стати лицарем на службі Христу? Порівняно з цим Вільним Духом, це здавалося найвірогіднішим сценарієм.
  
  Тепер чорний лицар підійшов до прилавка корейця і запитав його, чи вміє він чистити хутра. Кореєць сказав, що не вміє, і лицар кивнув, погоджуючись з цим. Лицар обернувся і зустрівся поглядом з Милгримом. Милгрим теж кивнув, сам не знаючи чому.
  
  Лицар пішов. Через вікно Милгрим побачив, як він приєднався до другого, дивно схожого чорношкірому чоловікові, у ще одному чорному двобортному шкіряному пальто з поясом. Вони повернули на південь, по вулиці Лафайєт, в однакових чорних вовняних тюбетейках, і миттєво зникли з виду.
  
  Прибираючи свою порожню миску з-під пінопласту і тарілки з фольги, Милгрим випробував гнітюче відчуття, що чогось не приділив належної уваги. Як він не старався, він не міг згадати, що б це могло бути.
  
  Це був дуже довгий день.
  
  24 Маки
  
  В її затемненій кімнаті були запалені поминальні свічки. Поруч з ліжком білосніжного, застеленому світиться бавовною, стояв наповнений водою глечик. Вона поклала коробку, конверт зі стодоларовими купюрами покійного Джиммі Карлайла і свою саморобну вечірню сумочку на довгоногий мармуровий столик на кухні.
  
  Вона використовувала маленьке не заточене лезо в ручці кухонного штопора, щоб розрізати прозору стрічку, запечатывающую коробку.
  
  Там була записка, написана дивним шумерськими шрифтом, на прямокутнику простої сірої картки, що лежить на згині пухирчастої плівки. 'Вам потрібна ваша власна. Натисніть на. H.'
  
  Вона відклала це в сторону і підняла бульбашкову плівку. Щось чорне з матово-сріблястим. Вона витягла те, що, на її думку, було більш агресивно оформленої версією бездротового шолома, який вона використовувала, щоб подивитися на кальмарів у Боббі Чомбо. Крізь виріз корпусу вона побачила ті ж кілька простих сенсорних панелей. Вона перевернула пристрій, шукаючи логотип виробника, але нічого не знайшла. Вона знайшла ЗРОБЛЕНО В КИТАЇ у вигляді дрібного барельєфа, але тоді більшість речей були такими.
  
  Вона приміряла його, маючи намір лише поглянути на себе в освітлене свічками дзеркало, але, мабуть, доторкнулася до однієї з поверхонь управління. 'Локальна інсталяція в твоїй кімнаті,' сказала Оділь таким тоном, наче перебувала в кількох дюймах від вуха Холліс. Вона виявила, що лежить на заправленої ліжка, стискаючи в руках головний убір Бигенда, настільки несподіваним це було. - "Маки Моне". Ротч. Ротч? 'Маки і на якому б тлі вони не зростали, вони равноцветные'.
  
  І ось вони були там, злегка подрагивающие, червонувато-оранжеві, що вишикувалися у вигляді поля, яка заповнювала її кімнату, на рівні висоти ліжка.
  
  Вона похитала головою з боку в бік, розглядаючи ефект. 'Це стає частиною серії. Серія художника "Аржантей". Ротч. Ось воно знову. 'Вона всюди заповнила порожні місця маками Моне. Подзвони мені, коли отримаєш. Нам потрібно поговорити, у тому числі і про Чомбо. Вона вимовила це 'Шомбо'.
  
  'Оділь?' Але це був запис. Все ще сидячи на ліжку, вона сіла і провела лівою рукою за макам, яких, як вона знала, там не було. Їй майже здалося, що вона їх відчуває. Вона перекинула ноги через борт і опинилася на підлозі, з маками на колінах. Пробираючись крізь них до багатошаровим портьєрам, вона на мить відчула, що вони пливуть за полоненої нерухомій воді. "Можливо, художник не хотів цього", - подумала вона.
  
  Підійшовши до вікна, вона відсунула штори передпліччям і подивилася вниз на захід, наполовину чекаючи виявити, що Альберто усіяв вулицю мертвими знаменитостями, ще однією живою картиною слави і пригод, але нічого очевидного не було.
  
  Вона зняла його, повернулася до столу з-за раптового відсутності маків і торкалася різних поверхнях всередині, поки не загорівся зелений світлодіод. Укладаючи його назад в коробку, вона помітила дещо ще серед пухирчастої плівки.
  
  Вона витягла вінілову фігурку Блакитного мурашки. Вона поставила її на мармурову стільницю, взяла вечірню сумочку і віднесла її у ванну. Наповнюючи ванну гарячою водою поверх денного запасу гелю для душу, вона спустошила сумочку і переклала її звичайне вміст назад в неї.
  
  Вона спробувала воду, роздяглася і, забравшись у ванну, вляглася на спину.
  
  Вона більше не була впевнена, навіщо Джиммі знадобилося займати стільки грошей в Парижі, чому вона була готова розлучитися з ними і як вийшло, що вона змогла роздобути готівку.
  
  Вона дала йому їх у франках. Це було так давно.
  
  Вода була досить глибокою, щоб торкатися її обличчя, коли вона опустила потилицю на дно ванни. Острівець особи розміром з дитини над водою. Ісла-де-Холліс.
  
  Маки Оділії. Вона згадала опис Альберто про те, як він виліпив і освежевал нове пригода знаменитості. Вона припустила, що "Маки Оділь" - це інший, більш простий вигляд шкіри. Насправді, це може бути що завгодно.
  
  Вона частково висунула з води свою пониклу голову і почала втирати у волосся шампунь. 'Джиммі,' сказала вона, - ти виводиш мене з себе. Світ і так дивніше і дурніші' чим ти міг собі уявити. Вона опустила вимите волосся назад у воду. Ванна продовжувала наповнюватися з-за відсутності її мертвою подруги, і вона розплакалася ще до того, як змогла обполоснутися.
  25 Парк Сансет
  
  Вьянка сиділа, схрестивши ноги, на підлозі в кабінеті Тіто, поклавши на коліна плазмовий екран Sony. В одноразовому сіточці для волосся і білих трикотажних бавовняних рукавичках вона протирала Sony серветкою Armor All. Коли вона повністю витре його, він повертається в заводську упаковку, яка, в свою чергу, буде витерта.
  
  Тіто, у своїй сіточці для волосся і рукавичках, сидів навпроти неї, протираючи клавіші свого "Касіо". Коробка з миючими засобами чекала їх в холі, поруч з новим і дорогим на вигляд пилососом, який, за словами Вьянки, був німецьким. За її словами, з цього вакууму не виходило нічого, крім повітря, так що не залишалося ні вибилися волосків, ні інших слідів. Тіто допомагав своєму двоюрідному братові Еусебіо саме з цією процедурою, хоча у Еусебіо в основному були книги, кожну з яких, згідно з протоколом, треба було перегорнути у пошуках забутих вставок, а потім стерти. Причини відходу Еусебіо так і не були йому роз'яснені. Це теж було протоколом.
  
  Він подивився на симетрично розташовані отвори в стіні, куди був вмонтований "Соні". 'Ти знаєш, де Еусебіо? - запитав я.
  
  Вьянка відірвалася від витирання, її очі звузилися під білою паперовою стрічкою сітки для волосся. 'Доктора,' сказала вона.
  
  'Прошу вибачення?
  
  'Доктора. У Федеральному окрузі. По сусідству. А може, й ні. Вона знизала плечима і повернулася до витирання.
  
  Тіто сподівався, що йому не доведеться їхати в Мексику, в Мехіко. Він не залишав Сполучені Штати з тих пір, як його привезли сюди, і у нього не було бажання цього робити. В наші дні повернутися сюди може бути ще важче. У Лос-Анджелесі залишилися члени сім'ї. Це був його вибір, не те щоб у нього був. 'Раніше ми з Еусебіо практикувалися в systema", - сказав він, перевертаючи Casio і продовжуючи протирати.
  
  'Він був моїм першим хлопцем", - сказала Вьянка, що здавалося неможливим, поки він не згадав, що насправді вона не була підлітком.
  
  'Ви не знаєте, де він? - запитав я.
  
  Вона знизала плечима. 'Здогадуюся, доктор. Але краще не бути впевненим.
  
  'А як вони вирішують, куди тобі йти?
  
  Вона поклала серветку на контейнер Armor All і взяла шматочок пінопластової упаковки. Він ідеально прилягав до одного торця Sony. 'Це залежить від того, хто, на їхню думку, може тебе шукати. 'Вона взяла трубку на іншому кінці дроту.
  
  Тіто подивився на блакитну вазу. Він зовсім забув про це. Йому доведеться знайти для неї місце. Він думав, що знає, де.
  
  'Куди ви ходили після 11 вересня, - запитала вона, - до того, як переїхали сюди?'
  
  Він жив нижче каналу зі своєю матір'ю. 'Ми ходили в Сансет-парк. З Антулио. Ми зняли будинок з червоної цегли з дуже маленькими кімнатами. Менше, ніж ця. Ми їли домініканську їжу. Ми прогулялися по старому кладовищу. Антулио показав нам могилу Джої Галло. Він відклав Casio в бік і встав, знімаючи сітку для волосся. 'Я піднімаюся на дах,' сказав він. - Мені там треба дещо зробити.
  
  Вьянка кивнула, прибираючи свій "Соні" пінопластової оправі в картонну коробку.
  
  Він одягнув пальто, взяв блакитну вазу і, не знімаючи білих бавовняних рукавичок, сунув її в бічну кишеню. Він вийшов, зачинивши за собою двері. Він зупинився в коридорі, не в силах дати назву тому, що відчував. Страх, але він був на своєму місці. Щось ще. Межі території, сліпа безмірність? Він пішов далі, через пожежну двері і вгору по сходах. Діставшись до шостого поверху, він подолав останній проліт на дах.
  
  Бетон, покритий асфальтом, гравій, таємні сліди Всесвітнього торгового центру. Алехандро запропонував це в останній раз, коли був тут. Тіто згадав бліду пил, товстим шаром лежала на підвіконні вікна спальні його матері під Каналом. Він згадав пожежні сходи далеко від зруйнованих веж, завалені офісними паперами. Він згадав потворність швидкісної автомагістралі Гованус. Крихітний дворик перед будинком, де вони зупинялися з Антулио. Поїзд N з Юніон-сквер. Божевільні очі його матері.
  
  Хмари були схожі на гравюру в якийсь стародавній книзі. Світло, що позбавив світ фарб.
  
  Двері на дах виходила на південь, відкриваючись з похилою конструкції, яка підтримувала її каркас. У клиноподібної стіни цієї будівлі, зверненою на схід, були встановлені стелажі з нефарбованого дерева, давно посеревшего, і на них були розставлені або кинуто різні предмети. Проржавіле відро на коліщатках з ножним приводом для віджиму швабри. Самі швабри з лисими і сивим головками, обдерта фарба на їх дерев'яних ручках вицвіла до ніжних пастельних тонів. Білі пластикові бочки, на яких була зображена чорна рука скелета в чорно-білому ромбі, але вони були порожні. Кілька іржавих залізних ручних інструментів такого давнього віку, що їх неможливо ідентифікувати, принаймні Тіто. Іржаві галлоновые банки з-під фарби, паперові етикетки на яких вицвіли так, що їх неможливо було прочитати.
  
  Він дістав вазу з кишені і протер її пальцями в бавовняних рукавичках. У Очуне, повинно бути, безліч будинків, подібних цьому, подумав він, незліченна кількість вікон. Він поставив вазу на полицю, відсунув банку у бік, поставив вазу до стіни, потім відсунув банку назад, залишивши вазу захованої між двома банками. Що стосується цих дахів, то вони можуть бути знайдені завтра або залишатися недоторканими протягом багатьох років.
  
  Вона править прісними водами світу. Наймолодша з оріша жіночої статі, але її титул - Велика Королева. Дізнавшись себе у жовтому і золотому кольорах, в числі п'ять. Павичі належать їй, як і стерв'ятники.
  
  Голос Тіа Хуаны. Він кивнув на полицю, прихований вівтар, потім повернувся й спустився по сходах.
  
  Повернувшись у свою кімнату, він виявив, що Вьянка витягує диск з корпусу його комп'ютера. Вона підняла на нього очі. 'Ти скопіював те, що хотів зберегти?
  
  'Так,' сказав він, доторкаючись до Нано на шиї. Амулет. Там зберігалася його музика.
  
  Він зняв куртку, повісив його на вішалку і знову надів сітку для волосся. Сівши навпроти кузена, він знову почав ритуальну розбирання, це ретельне вычищение слідів, стирання. Як сказала б Хуана, обмивання порогу нової дороги.
  26 Папайя Грея
  
  Іноді, якщо Браун зголодніли до кінця дня і були в певному настрої, вони відправлялися в Gray's Papaya на спеціальне блюдо "Рецесія". Милгрим завжди брав з собою апельсиновий сік, тому що він здавався більш натуральним напоєм, менш схожим на сік. Там можна було замовити справжні соки, але не з фірмовим соком "Рецесія", і сік, схоже, не входив в меню ресторану Gray's experience, який складався з яловичих рулетів на грилі, м'яких білих булочок і водянистих солодких напоїв, що вживаються стоячи, при яскравому, жужжащем світлі флуоресцентних ламп.
  
  Коли вони зупинилися в "Нью-Йоркере", а, схоже, знову зупинилися, сьогодні ввечері "У Грея" було всього в двох кварталах на Восьмій авеню. Милгрима заспокоїла "Папайя Грея". Він пригадав, що колись-то два франки і напій, які були фірмовим блюдом на честь Рецесії, коштували 1,95 долара.
  
  Милгрим сумнівався, що Грей точно заспокоїв Брауна, але він точно знав, що Браун міг стати там щодо говірким. Він пив безалкогольне піна-колада зі своїми франками і розповідав про витоки культурного марксизму в Америці. Культурний марксизм, за словами Брауна, був тим, що інші люди називали політкоректністю, але насправді це був культурний марксизм прийшов в Сполучені Штати з Німеччини після Другої світової війни в хитрих головах групи моложавих професорів з Франкфурта. Франкфуртська школа, як вони себе називали, не втрачала часу дарма, неодноразово занурюючи свої інтелектуальні яйцекладущие клітини нічого не подозревающее тіло американської академічної еліти старої школи. Милгриму завжди подобалася ця частина; в ній була приваблива вінтажна науково-фантастична манера, уривиста і захоплююча, з зернистими монохромними зірками Єврокомісії в твідових піджаках і в'язаних краватках, що розмножуються, як Starbucks. Але у міру того, як тирада підходила до кінця, його завжди обескураживала точка зору Брауна про те, що Франкфуртська школа була єврейською, всі вони. 'Все. Останні. Один.' Акуратно складеною паперовою серветкою витирає гірчицю з куточків рота. 'Подивися.
  
  Саме це і сталося цього разу, після довгого дня, проведеного Милгримом в пральні. Браун тільки що сказав це, і Милгрим кивнув і продовжив жувати залишки своєї другої собаки, радіючи, що у нього в роті є щось, що заважає відповісти.
  
  Коли вони обидва доїли свої Фірмові страви, прийшов час повертатися по восьмий вулиці в "Нью-Йоркер". Рух було помірним, і в повітрі відчувалося щось на зразок дотику весни, легке передчуття тепла, яке Милгрим підозрював у галюцинації, але, тим не менш, вітав. Коли жовтий "хаммер" проїхав повз по найближчій смузі, коли вони їхали на південь, він помітив це. Ти б помітив, говорив він собі пізніше. Не те щоб це був справжній Hummer, просто один з тих недороблених, і не тільки тому, що він був жовтий, але й тому, що це був Hummer, і він був жовтий, і у нього були ці дурні противаги, які не оберталися разом з маточинами, а просто як би розгойдувалися там. І вони були жовтими, в тон жовтого, і на кожному з них було Щасливе Обличчя, чи, принаймні, на тих двох, що стояли на тротуарі, Милгрим міг бачити.
  
  Але що дійсно привернуло увагу Милгрима після того, як жовтий автомобіль, що прямував на північ, промайнув повз, так це те, наскільки сильно його водій і пасажир були схожі на двох мавританських лицарів пральні на Лафайет. Чорні в'язані тюбетейки, низько надвинутые на масивні черепа, і диванні простори грудей з чорної шкіри з гудзиками.
  
  Гілберт і Джордж на передніх сидіннях "хаммера".
  27 Міжнародна валюта поганого лайна
  
  Психологічно утримується товстим білим халатом від Мондріана, сонцезахисними окулярами і сніданком у номер, який складався з мюслі, йогурти і кавунового лікеру, Холліс відкинулася на спинку широкого білого крісла, поклала ноги на коротший з двох журнальних столиків з мармуровою стільницею і подивилася на вінілову фігурку синього мурашки на підлокітнику крісла. Він був безглазым; або, скоріше, його дизайнер вирішив не передавати його очі. У нього була рішуча посмішка, вираз мультяшного невдахи, повністю усвідомлює свій власний секретний статус супергероя. Його поза теж передавала це: руки злегка зігнуті з боків, кулаки стиснуті, ноги в Т-подібної стійки майстра бойових мистецтв. Стилізований під мультфільм єгипетський фартух і сандалі, на її думку, були відсиланням до иероглифическому вигляді логотипу компанії.
  
  Инчмейл сказав, що коли вам дарують нову ідею, ви повинні спробувати перевернути її, подивитися знизу. Вона взяла фігурку, очікуючи знайти захищеного авторським правом Блакитного мурашки, але нижні частини його лапок були гладкими і порожніми. Гарно оздоблені. Це була не іграшка, в усякому разі, не для дітей.
  
  Це нагадало їй про те часу, коли їх звукооператор Річі Нейджел потягнув войовничо незацікавленого Инчмейла на концерт Брюса Спрінгстіна в Медісон-сквер-Гарден. Инчмейл повернувся, задумливо зсутуливши плечі, глибоко вражений побаченим, але нехарактерно для себе не хоче говорити про це. Під тиском обставин він сказав тільки, що Спрінгстін на сцені використовував комбінацію Аполлона і Багза Банні, дуже складний акт фізичного володіння. Згодом Холліс з тривогою чекав, що Инчмейл проявить на сцені хоч що-небудь Командирське, але цього так і не сталося. Дизайнер цього "Синього мурашки", подумала вона, ставлячи штучку назад на підлокітник крісла, мріяв про щось подібне: Зевс і Багз Банні. Задзвонив її мобільний.
  
  "Доброго ранку. Инчмейл, як ніби викликаний тим, що вона подумала про нього.
  
  'Ти послав Хайді'. Тільки нейтрально-обвинувальний.
  
  'Вона ходила на задніх лапах?
  
  'Ви знали про гроші Джиммі?
  
  'Твої гроші. У мене були, але я забула. Він сказав мені, що вони у нього, що він збирається віддати їх тобі. Я сказав йому віддати це Хайді, якщо він не може віддати це тобі. В іншому випадку, це зникло б у дірі у нього на руці без найменшого збою. '
  
  "Ти мені нічого не сказав.
  
  'Я забув. З великим зусиллям. Придушив весь цей сумний епізод після своєї не такою вже несподіваною смертю.
  
  'Коли ви його бачили? - запитав я.
  
  'Я цього не робив. Він подзвонив мені. Приблизно за тиждень до того, як його знайшли.
  
  Холліс повернулася в кріслі, озираючись через плече на небо над Голлівудськими пагорбами. Абсолютно порожньо. Коли вона повернулася назад, то підібрала залишки лікеру. Не те щоб мені це не потрібно. Хоча я не впевнена, що з цим робити. Вона зробила ковток кавунового соку і поставила склянку.
  
  'Витрать їх. Я б не став намагатися покласти їх у банк.
  
  'Чому б і ні?
  
  'Ти не знаєш, де це було.
  
  "Я навіть не хочу знати, про що ти думаєш.
  
  'Сотня доларів - це міжнародна валюта, яка торгує всяким лайном, Холліс, і, отже, мета фальшивомонетників номер один. Як довго ти збираєшся пробути в Лос-Анджелесі?
  
  'Я не знаю. Чому?
  
  'Тому що я повинен бути там післязавтра. Дізнався хвилин двадцять тому. Я можу перевірити ці рахунки за вас.
  
  'Ти такий? Ти можеш?
  
  'Боларды'.
  
  'Прошу вибачення?
  
  'Болларди. Я можу їх виготовити.
  
  'Ви дійсно знаєте, як перевірити гроші на підробку?
  
  'Я живу в Аргентині, чи не так?
  
  'Анджеліна з дитиною приїдуть? - запитав я.
  
  'Можливо, пізніше, якщо ми з Боллардами підемо. А ти?
  
  'Я познайомився з Хубертусом Бигендом.
  
  'На що це схоже? - запитав я.
  
  'Цікаво.
  
  'Про боже.
  
  'Ми випили. Потім він відвіз мене туди, де будують нові офіси. У чомусь на кшталт резервуара Cartier.
  
  'В якому сенсі?
  
  'Непристойна машина.
  
  "Чого він хоче? - запитав я.
  
  'Я збирався сказати, що це складно, але насправді це розпливчасто. Надзвичайно розпливчасто. Якщо в тебе буде вільний від цих Придурків час, я тобі розповім'.
  
  'Будь ласка. Він повісив трубку.
  
  Телефон задзвонив у неї в руці. 'Так? Очікуючи запізнілою думки Инчмэйла.
  
  'Allo? Оллис?
  
  'Оділь? - запитав я.
  
  'У вас є досвід вживання маків?
  
  'Так. Красива.
  
  'Дзвонить людина з Вузла він каже, у вас є новий шолом?
  
  'Я так і роблю, спасибі.
  
  'Це смачно. Ти знаєш Силверлейк?
  
  'Примернотак.
  
  'Грубий?–
  
  'Я знаю Силверлейк.
  
  'Художниця Бет Баркер тут, в її квартирі. Ви прийдете, ви побачите квартиру, це оточення. Це аннотированное оточення, ви знаєте про це?'
  
  'Як прокоментовано?
  
  'Кожен об'єкт гиперпространственно позначений описом Бет Баркер, розповіддю Бет Баркер про цей об'єкт. На одному простому склянці для води двадцять міток'.
  
  Вона подивилася на білу орхідею, квітучу на кавовому столику вище, і представила, як на ньому лежать віртуальні картотеки. 'Звучить заманливо, Оділь, але це повинно статися в інший раз. Мені потрібно зробити деякі нотатки. Засвоїти те, що я вже побачив.'
  
  'Вона буде невтішна, Бет Баркер.
  
  'Скажи їй, щоб вище підборіддя.
  
  'Підборіддя?–
  
  'Я подивлюся це в інший раз. Правда. І маки чудові. Ми повинні поговорити про них.
  
  'А. Дуже добре. Вітали. 'Я передам Бет Баркер. До побачення.
  
  'До побачення. А Оділь?
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Твоє повідомлення. Ти сказав, що хочеш поговорити про Боббі Чомбо.
  
  'Я знаю, так.
  
  'Тоді так і зробимо. Поки що.
  
  Вона швидко встала, ніби це могло перешкодити телефону, який вона сунула в один з кишень халата, задзвонити знову.
  
  'Холліс Генрі. Хлопець на безіменній стоянці прокату автомобілів в декількох хвилинах ходьби від Сансет-стріт відірвав погляд від її прав. - Я бачив вас по телевізору? - запитав я.
  
  'Немає'.
  
  'Ви хочете повного зіткнення?
  
  'Так'.
  
  Він тричі переписав контракт. 'Підпис, ініціали двічі. Фільми?
  
  'Немає'.
  
  'Співак. В тій групі. Лисий хлопець з великим носом, гітара, англійська.
  
  'Немає'.
  
  'Не забудь наповнити його, перш ніж принесеш назад,' сказав він, дивлячись на неї знизу вгору з легким, хоча й неприхованим інтересом. 'Це була ти.
  
  'Ні,' сказала вона, беручи ключі, ' це не так. Вона підійшла до свого взятому напрокат чорному "Пасату", тримаючи коробку з-під "Синього мурашки" під пахвою, села всередину і поклала її на пасажирське сидіння поруч з собою.
  
  28 Братик
  
  Тіто і Вьянка упакували вміст його кімнати в десять пакунків різного розміру, кожний з яких був двічі загорнутий у якісні чорні мішки для сміття і заклеєний щільною чорною стрічкою. Таким чином, залишалися матрац Тіто, прасувальна дошка, довгоногий стілець з Канал-стріт і стара залізна вішалка для одягу. Вьянка, як було умовлено, забирала прасувальну дошку і стілець. Матрац, імовірно містить досить лусочок шкіри і волосся для аналізу ДНК, буде відправлений на смітник, як тільки Тіто покине будівлю. Вьянка запечатала його в два чорних пластикових пакета, перш ніж прибрати кімнату. Чорні пакети тепер видавали ковзний звук, коли сідаєш на матрац, і Тіто доводилося спати на ньому.
  
  Тіто знову доторкнувся до Nano, висевшему на шнурку у нього на шиї, вдячний за те, що у нього є музика.
  
  'Ми спакували чайник,' сказав він, ' і чайник. Ми не можемо приготувати чай.
  
  'Я не хочу витирати їх знову.
  
  'Карліто назвав нас з Алехандро чайниками", - сказав їй Тіто. "Це означало, що ми були неосвічені, але хотіли вчитися. Тобі знайомий цей спосіб вживання слова "чайник"?'
  
  'Ні,' сказала Вьянка, що виглядала під білої паперової сіточкою для волосся дуже гарненький і дуже небезпечний дитина. - Я знаю тільки, що це означає "чайник".
  
  'Слово хакера, по-російськи.
  
  Тобі ніколи не здавалося, що ти забуваєш російська, Тіто? ' запитала вона по-англійськи.
  
  Перш ніж він устиг відповісти, хтось легенько постукав у двері, згідно з протоколом. Вьянка піднялася зі свого матраца з особливою грацією, одночасно напруженою і зміїної, щоб відповісти. 'Брат' сказала вона і отперла двері.
  
  'Привіт, велья,' сказав Бразермен, киваючи Тіто і знімаючи чорну в'язану пов'язку, яка служила йому навушниками. Він збирав волосся у вертикальну копицю, забарвлену перекисом в особливий темно-оранжевий колір. За словами Хуаны, в Бразермане якийсь африканець проявився в кубинському, перш ніж змішатися з китайцем. Бразермен перебільшив це зараз, на свою користь і на користь сім'ї. У расовому відношенні він був абсолютно амбивалентен. Його іспанський, як хамелеон, спритно ковзав між кубинським, сальвадорским і чіланго, у той час як його чорношкірий американський часто був незрозумілий Тіто. Він був вище Тіто, худий, з видовженим обличчям, білки його очей налилися кров'ю. 'Ллапепи,' привітав він Вьянку кивком голови, відхиливши сосочок тому: підліток.
  
  'Привіт, Братику. Qué se cuenta?'
  
  'Все по-старому, - сказав Бразерман, нахиляючись, щоб зловити і стиснути руку Тіто. 'Людина години.
  
  'Я не люблю чекати,' сказав Тіто і встав, щоб позбутися занепокоєння зі спини і рук. Гола лампочка над головою здавалася яскравішою, ніж коли-небудь раніше; Вьянка її начисто витерла.
  
  'Але я бачив твою систему, кузен. Братман підняв білий пластиковий пакет для покупок. 'Карліто надсилає тобі взуття. Він передав пакет Тіто. На чорних черевиках з високими халявами все ще були біло-сині бирки з логотипом Adidas. Тіто сів на край упакованого матраца і зняв черевики. Він зашнуровал черевики Adidas і натягнув їх поверх бавовняних шкарпеток середньої щільності, зняв бирки і ретельно затягнув шнурки, перш ніж зав'язати їх. Він встав, переминаючись з ноги на ногу, знімаючи мірку з нових черевиків. 'Модель GSG9, - сказав Бразерман. 'Спеціальна поліція Німеччини.
  
  Тіто розставив ноги на ширину плечей, засунув Nano за виріз футболки, зітхнув і заправив їх назад, так що нові черевики менше ніж на фут не діставали до голої лампочки в стельовому світильнику. Він приземлився в трьох футах від своєї початкової позиції.
  
  Він посміхнувся Вьянке, але вона не посміхнулася у відповідь. 'Я зараз сходжу за їжею, - сказала вона. - Що б ти хотів? - запитала вона.
  
  'Все, що завгодно,' сказав Тіто.
  
  'Я почну завантажувати це,' сказав Бразермен, тицьнувши пальцем у купу чорних пакетів. Вьянка простягнула йому свіжу пару рукавичок з кишені куртки.
  
  'Я допоможу,' сказав Тіто.
  
  'Ні,' сказав Бразермен, натягуючи рукавички і погрозивши Тіто побілілими пальцями. 'Подвернешь щиколотку, вывихнешь що-небудь, і Карліто надере нам дупи.
  
  'Він правий,' твердо сказала Вьянка, знімаючи паперову сіточку для волосся і замінюючи її бейсбольною кепкою. 'Досить хитрувати. Дай мені свій гаманець.
  
  Тіто простягнув їй свій гаманець.
  
  Вона видалила два посвідчення особи, зовсім недавно надані родиною. Прізвище Еррера. Adiós. Вона залишила йому гроші та картку метро.
  
  Він перевів погляд з одного кузена на іншого, потім знову сів на матрац.
  
  29 Ізоляція
  
  "У Ризі є щось таке, - вирішив Милгрим, напівлежачи, повністю одягненим на своєму покривалі "Нью-Йоркер", - що нагадує йому про одному з езотеричних ефектів вживання виключно гарячого сичуаньського м'яса".
  
  Не просто гарячий, а правильно, зі знанням справи заправлений. Гарячий, як якщо б вам принесли тарілку з скибками лимона, які можна смоктати в міру необхідності, щоб частково нейтралізувати опік. Минуло багато часу з тих пір, як Милгрим їв таку їжу. Минуло багато часу з тих пір, як він їв їжу, яка доставляла йому хоч якесь незабутнє задоволення. Китайська, з яким він був знайомий найбільше в ці дні, був схожий на кантонський діалект, який йому підносили в пральні на Лафайєт, але тільки зараз він згадав це відчуття, дивно чудове, коли п'єш холодну воду поверх сильного опіку від перцю - вода повністю заповнювала рот, але чомусь не торкалася його, як срібляста мембрана товщиною в молекулу з китайської антиречовини, як заклинання, якась чарівна ізоляція.
  
  Різ був таким же, холодна вода була пов'язана з тим, щоб бути Милгримом, або, швидше, з тими аспектами буття Милгрима, або просто буття, які він знаходив найбільш проблематичними. Там, де який-небудь менш витончений склад був би спрямований на те, щоб позбутися від холодної води, Різ закликав його взяти її в рот, щоб насолодитися цією сріблястою мембраною.
  
  Хоча його очі були закриті, він знав, що Браун тільки що підійшов до суміжної двері, яка була відкрита.
  
  'Нація,' почув свій голос, - складається з своїх законів. Нація не складається з своєї ситуації в даний момент часу. Якщо мораль індивіда залежить від ситуації, цей індивід позбавлений моралі. Якщо закони країни залежать від ситуації, - у цієї країни немає законів, і незабаром вона перестане бути нацією. Він відкрив очі і побачив Брауна з частково розібраним пістолетом у руці. Чищення, змащення і перевірка внутрішнього устрою пістолета були ритуалом, що проводяться кожні кілька ночей, хоча, наскільки знав Милгрим, Браун не стріляв з пістолета з тих пір, як вони були разом.
  
  Що ти сказав? - запитав я.
  
  'Ви дійсно так боїтеся терористів, що зруйнуєте структури, які зробили Америку такою, яка вона є?' Милгрим почув, як він запитує це з почуттям глибокого здивування. Він говорив ці речі, не обдумуючи їх свідомо, або, принаймні, не в таких коротких висловах, і вони здавалися безперечними.
  
  'Якого хріна...
  
  'Якщо це так, ви дозволяєте терористові перемогти. Тому що саме в цьому, конкретно, його мета, його єдина мета: залякати вас, щоб ви відмовилися від верховенства закону. Ось чому вони називають його "терористом". Він використовує жахливі загрози, щоб змусити вас деградувати ваше власне суспільство.'
  
  Браун відкрив рот. Закрив його.
  
  'Це засноване на тому ж самому збої в людській психології, який дозволяє людям вірити, що вони можуть виграти в лотерею. За статистикою, майже ніхто ніколи не виграє в лотерею. За статистикою, терористичні атаки майже ніколи не відбуваються '.
  
  На особі Брауна з'явився вираз, якого Милгрим раніше не помічав. Тепер Браун кинув на покривало свіжу упаковку.
  
  'Спокійної ночі,' почув Милгрим свій голос, все ще ізольований сріблястою мембраною.
  
  Браун повернувся і безшумно повернувся в свою кімнату в одних шкарпетках, тримаючи в руці неповний пістолет.
  
  Милгрим підняв праву руку до стелі, прямо вгору, витягнувши вказівний палець і зігнувши великий. Він опустив великий палець вниз, виробляючи уявний постріл, потім опустив руку, абсолютно не маючи уявлення, що робити з тим, що тільки що сталося.
  
  30 Слід ноги
  
  Вона поїхала в Малібу, поклавши поруч з собою в коробці шолом Blue Ant. У Беверлі-Хіллз було сонячно, але до того часу, як вона дісталася до моря, в ньому з'явилося щось монохромне і солоне.
  
  Вона зайшла в "Глэдстоунз", взяла коробку з харчами і поставила її на масивну дерев'яну лавку навпроти своєї власної, поки доливала в свій сверхполезный готельний сніданок трохи юшки і велику порцію кока-коли. Світло на пляжі був подібний головного болю у пазухах носа.
  
  Сьогодні все було по-іншому, переконувала вона себе. Вона працювала на Node, і її витрати будуть покриті. Вона вирішила подивитися на це з іншого боку і не думати про себе як про співробітниці Бигенда або Blue Ant. Зрештою, ніяких реальних змін в її офіційному положенні не сталося; вона була позаштатним співробітником, який отримав завдання Node написати сім тисяч слів про локаційних обчисленнях і мистецтві. Така була ситуація, і вона могла з цим впоратися. У версії Bigend вона була менш впевнена. Пірати, їх човни, морські підрозділу ЦРУ, вантажні кораблі-бродяги, торгівля зброєю масового знищення та полювання за ним, транспортний контейнер, який розмовляв з Боббі Чомбо, – вона не була впевнена ні в чому з цього.
  
  Розплачуючись, вона згадала про гроші Джиммі, що залишилися в готелі "Мондріан", замкнених у маленькому сейфі з клавіатурою в її номері, з кодом, який відкривається на "КАРЛАЙЛ". Вона не знала, що ще з ними робити. Инчмейл сказав, що може сказати їй, чи було що-небудь з цього підробленим. Вона зрозуміє його на цьому, подумала вона, а потім продовжить далі.
  
  Думка про те, що я знову побачу її, розбудила в ній стару подвійність. Хоча це ніколи не було правдою, як часто писали журнали, що вона і Инчмейл були парою в жодному плотському або іншому звичайному сенсі, вони, тим не менш, були одружені якимось глибоким, хоча і безстатевим способом; спільна творчість, комендантська година під напругою, який Джіммі і Хайді по-різному підтримували разом. Зазвичай вона була вдячна долі, якою б вона не була, за те, що Инчмейл знайшов прекрасну Анджеліну і Аргентину, і тим самим здебільшого був вигнаний з її світу. Так було краще для всіх, хоча їй було б важко пояснити це кому-небудь, крім Инчмейла. І Инчмейл, ніколи не заплющував очі на фонове випромінювання своєї власної сингулярності, був би занадто готовий погодитися.
  
  Повернувшись до машини, вона поклала коробку в закритий багажник і дістала шолом, борсатися з незнайомими кнопками управління. Вона одягла цю штуковину, цікавлячись, чи виявив хто-небудь творчий підхід в безпосередній близькості.
  
  Карикатурно гладка рука статуї Свободи, що тримає факел на висоті добрих трьох поверхів, височіла над нею, затуляючи хворобливе світіння неба з солоного металу. Його зап'ястя, торчащее з піску Малібу, мало б розмір приблизно баскетбольного майданчика. Це було набагато більше, ніж насправді, це було кричуще копіювання, коли воно з'являлося на пляжі таким чином, і все ж йому вдавалося виглядати швидше меланхолійно, ніж безглуздо. Було б все так само в новому локативном світі Альберто? Чи буде це означати, що світ без тегів, без сценаріїв поступово заповниться віртуальними речами, такими ж красивими, потворними або банальними, як все, з чим ви вже стикалися в Мережі? Чи були які-небудь причини очікувати, що це буде краще, гірше? "Рука свободи" та її ліхтарик виглядали так, ніби їх відлили з матеріалу, з якого виготовили бежеву посуд Tupperware. Вона згадала, як Альберто описував свою працю по створенню скінів, текстур. Вона згадала ацтекських принцес з микрокошетками на його Фольксвагені. Їй стало цікаво, звідки взявся Wi-Fi для цього виробу.
  
  Вона зняла шолом і поклала його назад у коробку.
  
  На зворотному шляху, коли сонце поступово вийшло з-за обрію, вона вирішила спробувати знайти фабрику Боббі, хоча б для того, щоб по-іншому нанести його на свою карту. Це не повинно бути складно. Вона виявила, що її тіло пам'ятає Лос-Анджелес набагато краще, ніж голова.
  
  В кінці кінців вона виявила, що повернулася на Ромейн, виглядаючи поворот, який зробив Альберто. До тих пофарбованим у білий колір стін. Вона знайшла його, повернулася і побачила щось велике, яскраве і ще більш біле, просто удаляющееся. Вона зменшила швидкість, з'їхав на узбіччя. Дивилася, як довгий білий вантажівка повертає праворуч і зникає за дальнім кутом. Вона не розбиралася у вантажівках, але здогадалася, що це був такий довгий, якими вони бувають, без того, щоб задня частина перетворилася в окремий трейлер. Але досить великий, щоб перевезти вміст будинку з двома спальнями. Без розпізнавальних знаків, блискучий, білий. І зник.
  
  'Рис,' сказала вона, зупиняючись там, де зупинився Альберто. Вона могла бачити пофарбовану в зелений колір металеві двері, через яку вони увійшли. Тепер їй не подобалася діагональна тінь, яка перетинала її. Сонце стояло високо, і ця діагональ означала, що двері була відкрита на три дюйми або більше. Вперше вона побачила довгі, пофарбовані в білий колір горизонтально рифлені двері вантажного відсіку. Під'їжджай до нього на вантажівці і вивозять все, що захочеш.
  
  Вона відкрила багажник і вийшла зі своїм PowerBook через плече і картонною коробкою в руках. Вона поклала їх в багажник і закрила його, дістала свою торбинку, клацнула кнопкою, замикаючи машину, потім розправив плечі і підійшла до зеленої двері. Як вона і передбачала, двері були прочинені на кілька дюймів. В темряві, вирішила вона, нахиляючи голову, щоб заглянути всередину поверх сонцезахисних окулярів.
  
  Вона порилася в дрібних предметах на дні своєї сумочки дістала плоску маленьку світлодіодну лампочку на брелоку, єдиними ключами від якого були комерційний поштову скриньку, який вона більше не орендувала, і Клуб для охорони машини, якої у неї більше не було. Вона затулила ліхтарик між великим і вказівним пальцями, очікуючи, що батарейка сяде, але ні, він працював. Відчуваючи себе нерозумно, вона постукала в зелену двері, до болю вдаривши кісточки пальців. Вона була важкою і не ворухнулася, коли в неї постукали. 'Боббі? Алло? Це Холліс Генрі, Боббі ... - Вона поклала ліву руку на двері і штовхнула. Він гойдався плавно, але дуже повільно. Тримаючи світлодіод в правій руці, іншою вона зняла сонцезахисні окуляри і пішла у темряву.
  
  Світлодіод мало що поліпшував в плані видимості. Вона вимкнула його і стояла, чекаючи, поки очі звикнуть. Вона почала розрізняти точки і маленькі, тьмяні промені далеко. Дефекти фарбування затемнених вікон, припустила вона. 'Боббі? Це Холліс. Де ти?
  
  Вона знову включила світлодіод, на цей раз направивши його на підлогу. На диво яскравий, він висвітлив одну з білих ліній сітки Боббі. Зламаний, як вона побачила, з частковим відбитком одного з його клонів winkle-picker Keds. 'Ого, - сказала вона,' Ненсі Дрю. Боббі? Де ти?
  
  Вона описала світлодіодом повільну дугу на рівні талії, ледь розрізняючи панель перемикачів. Вона підійшла до них і натиснула на один. Позаду неї над головою, запалилося кілька великих галогенових ламп.
  
  Вона обернулася і побачила, тепер вже не несподівано, схожий на полі підлогу, порожній, якщо не рахувати намальованою борошном сітки GPS Боббі, збитою і частково стертою, як крейда на класній дошці, де були прибрані стіл, стільці та комп'ютери. Вона рушила вперед, обережно ступаючи, намагаючись не наступати на білий порошок. Схоже, там було безліч відбитків, і досить багато відбитків Боббі – або кого-то ще, одягненого в ті ж безглузді туфлі, що здавалося малоймовірним. Були і бежеві мундштуки з фільтром, недокуренные і розплющені про бетон. Навіть не взявши одну з них у руки, вона знала, що це "Мальборо".
  
  Вона подивилася на вогні, потім знову на відбитки пальців і недопалки. 'Боббі втік", - сказала вона, згадавши вираз обличчя Инчмейла.
  
  Хтось зняв Захисний Помаранчевий контур кальмара Арчі.
  
  Вона вийшла, намагаючись не торкатися до прочиненими зеленої двері. Вона дістала свій комп'ютер з чохла в багажнику, включила його і, поки він завантажувався, дістала шолом Blue Ant з коробки. Засунувши праву руку в шолом-скелет і сунувши PowerBook в ліву, вона закрила багажник і повернулася в будинок. Вона відкрила PowerBook і перевірила, підключилася до Боббі бездротова мережа 72fofHooav, до якої вона зверталася тут раніше. Підключилася, але вона чекала цього. Вона закрила ноутбук, затиснувши його під пахвою, поки намацувала харчування шолома й одягала її.
  
  Арчі зник.
  
  Але транспортний контейнер все ще був там, в його центрі щось світилося крізь дротяний каркас.
  
  Вона зробила крок вперед, і він зник.
  
  Вона почула тихий голос позаду себе, виголошений не по-англійськи. Вона почала повертатися, потім згадала, що спочатку потрібно зняти шолом.
  
  Пара стояла в дверному отворі, освітлена сонцем. Вони були невисокого зросту. Чоловік тримав мітлу з широким наконечником. 'Привіт,' сказав він.
  
  'Алло? Йду до них. "Я радий, що ви тут. Я йду. Ви можете бачити, що вони залишили безлад. Вказуючи за спину рукою, яку вона знову просунула крізь шолом.
  
  Чоловік сказав щось по-іспанськи, м'яко, але запитливо, коли вона проходила повз них. "До побачення,' сказала вона, не обертаючись.
  
  Пошарпаний сріблясто-сірий "Эконолайн" був припаркований поруч з узятим напрокат "Пассатом". Вона скористалася передавачем, коли підійшла до машини, швидко відчинила дверцята, села всередину, поклала шолом на пасажирське сидіння, PowerBook на підлогу, ключ у замку запалювання, рушила з місця, тепер у дзеркалі видно пом'яті задні двері Econoline, а потім вона набрала швидкість по Ромейн.
  
  31 Puro
  
  Бразерман зняв чорні пакети і занурив їх у свою вантажівку, потім стілець і прасувальну дошку, щоб доставити їх Вьянке. Вона повернулася з мискою для корейської яловичини. Їли вони втрьох, здебільшого мовчки, сидячи в ряд на обернутом в чорне матраці Тіто, а потім Бразерман і Вьянка пішли.
  
  Тіто залишився наодинці з матрацом, захованим під ним пістолетом болгарина, своєю зубною щіткою і пастою, одягом, в якій він піде на зустріч зі старим, старої залізної вішалкою, на якій висіла одяг, двома дротяними вішалками, своїм гаманцем, телефоном, білими бавовняними рукавичками, які він носив, і трьома запасними парами чорних шкарпеток, які він планував засунути за пояс своїх вільних чорних джинсів.
  
  Його кімната стала більше, незвичною. Викопні відбитки фанери на високій стелі не змінилися. Він почистив зуби у раковини і вирішив лягти спати в джинсах і футболці з довгими рукавами. Коли він вимкнув світло, темрява була абсолютною і не мала певних розмірів. Він встав і знову увімкнув світло. Він знову ліг на матрац в чорній обкладинці, пластик голосно шурхотів, і приклав до очей одну з пар нових чорних шкарпеток. Вони пахли свіжою шерстю.
  
  Потім Алехандро постукав у двері в протокольному, абсолютно знайомому ритмі. Знявши шкарпетки, Тіто скотився з матраца і постукав у відповідь, дочекався відповіді, потім відкрив двері. Його двоюрідний брат стояв у коридорі з в'язкою ключів у руці, від нього трохи тхнуло алкоголем, він дивився повз Тіто в порожню кімнату. 'Схоже на камеру", - сказав Алехандро.
  
  Ти завжди казав, що так воно і є.
  
  'Порожній' сказав Алехандро, входячи і закриваючи за собою двері. 'Я був у дядечків. Я повинен проінформувати вас про завтрашній день, але я тут, щоб розповісти вам більше, ніж повинен. - Він посміхнувся, і Тіто подумав, наскільки він, можливо, п'яний. 'Таким чином, у тебе немає іншого вибору, крім як вислухати мене.
  
  'Я завжди слухаю.
  
  'Слух - це зовсім інше. Дай мені ці шкарпетки. Тіто передав йому пару неношеных шкарпеток, і він розділив їх, натягнувши по одному на обидві руки. 'Я тобі дещо покажу. Він ухопився за поперечину стелажа руками, одягненими в шкарпетки. Алехандро частково потягнув стелаж на себе, підперши підстава колеса черевиком, щоб він не покотився. - Подивися під ним.
  
  Тіто нахилився і заглянув під багате відлите залізна підстава. Щось чорне, примотанное скотчем. - Що це? - запитав я.
  
  'Стеж за пальцями ніг,' попередив Алехандро, піднімаючи штангу і знову опускаючи її основа на підлогу.
  
  'Що це? - запитав я.
  
  'Він вловлює вхідний і вихідний трафік стільникового зв'язку. Обмін повідомленнями. Волапук. Коли ти отримаєш повідомлення з проханням передати iPod своєму старому, незалежно від твого номера, він його отримає.' Алехандро посміхнувся - вираз їх дитинства.
  
  'Хто? Хто вони такі?
  
  'Вороги старого.
  
  Тіто згадав їхні попередні розмови. 'Він з уряду? З ЦРУ?
  
  'Коли він був офіцером контррозвідки. Тепер він ренегат, гравець-шахрай, каже Карліто. Божевільний.
  
  'Божевільний?
  
  'Це до справи не відноситься. Карліто та інші підключили сім'ю до його операції. Підключили тебе. Але ти це знаєш. Ви не знали про це ба, - він вказав на стійку, - але дядька знали. Сім'я спостерігала, коли його сюди встановлювали, і зовсім недавно, коли замінювали батарейку.
  
  'Але ви знаєте, хто поклав його сюди?
  
  'Це складно. Алехандро підійшов до раковини і притулився до неї. 'Іноді, чим ближче до істини стаєш, тим складніше стає все. Чоловіки в барах, які пояснюють кожну похмуру таємницю цього світу, Тіто, ти помітив, що для розкриття будь таємниці потрібно більше трьох чарок. Хто вбив Кеннеді? Три чарки. Справжні мотиви Америки в Іраку? Три чарки. Відповіді за три чарки ніколи не можуть містити правди. Істина глибока, кузен, вона зміщується і тікає в тріщини, як маленькі ртутні кульки, з якими ми грали в дитинстві.
  
  'Розкажи мені.
  
  Алехандро підняв руки, зображуючи маріонетку з чорних шкарпеток. "Я старий чоловік, який колись зберігав секрети для тутешнього уряду, - сказав він про шкарпетці ліворуч, - але я ненавиджу певну політику, визначених фігур в уряді, яких я вважаю винними у злочинах. Можливо, я божевільний, одержимий, але розумний. У мене є друзі аналогічної спрямованості, можливо, менш божевільні і яким є що втрачати. З їх допомогою я дізнаюся секрети і замышляю–'
  
  'Воно нас чує? - запитав я.
  
  'Немає'.
  
  'Як ви можете бути в цьому впевнені?
  
  'Карліто попросив одного поглянути на це. Не просто дріт. Щось, що є тільки в уряду, і зберігати що незаконно.
  
  'Це що, уряд? - запитав я.
  
  'Підрядники", - сказав він, звертаючись до носка праворуч, - "ми підрядники. Ось як тут зараз все робиться. Ми, підрядники, працюємо на уряд, так. За винятком, - тут носок повернувся до Тіто і скривив губи для більшої виразності, - коли ми цього не робимо." Алехандро змусив шкарпетки вклонитися один одному і опустив їх. 'Можливо, вони працюють на когось в уряді, але не по державних справах. Але вони не обов'язково знають про це. Вони б не хотіли знати, чи не так? Іноді цим підрядникам найзручніше взагалі нічого не знати. Розумієте?'
  
  'Ні,' сказав Тіто.
  
  'Якщо б я був більш конкретний, я б придумав історію. Більшу частину цього я виводжу з того, що говорили Карліто та інші. Проте ось деякі речі, які є визначеними. Завтра ти зустрінешся з чоловіком в підвалі Prada, у відділі чоловічого взуття. Він дасть тобі iPod і певні інструкції. Ви вже отримали повідомлення тут, в Волапуке, з інструкцією доставити iPod старому на фермерський ринок на Юніон-сквер на годину дня. Ви підете звідси, як тільки отримаєте це повідомлення. Як тільки у вас з'явиться iPod, ви не будете нікуди конкретно переїжджати до першої години дня. Сім'я, звичайно ж, буде з вами.'
  
  'Решта були залишені в спеціальних скриньках", - сказав Тіто.
  
  'Але не в цей раз. Ти повинен бути в змозі дізнатися про цю людину пізніше. Ти повинен робити те, що він тобі скаже. Саме так, як він тобі скаже. Він зі старим.
  
  'Будуть ці підрядники намагатися забрати iPod?'
  
  'Вони не будуть намагатися затримати вас по шляху до місця доставки. Передусім, їм потрібен старий. Але їм також потрібен iPod, і вони зроблять все можливе, щоб зловити вас, як тільки старий попадеться їм у полі зору.'
  
  'Але ви знаєте, що мені було доручено зробити?
  
  'Так'.
  
  'Ти можеш пояснити, чому я повинен це зробити?
  
  'Мені здається,' сказав Алехандро, піднімаючи руку в шкарпетці, немов для того, щоб зазирнути в його неіснуючі очі, - що старий або ті, хто надсилає йому iPod, хочуть нагодувати кого-небудь puro'.
  
  Тіто кивнув. Пуро у своїй родині мав на увазі саму необґрунтовану брехня.
  32 Містер Сіппі
  
  Вона з'їла яловиче реберце-барбекю за п'ятдесят дев'ять доларів з смаженою картоплею з паперової тарілки на багажнику "Пасату", чекаючи, коли Альберто заїде в "Містер Сіппі", благословенний оазис миру і взаємної поваги, розташований в цілодобовому цілодобовому магазині на заправці "Арко" на розі Блейн і Одинадцятою.
  
  Ніхто не чіплявся до тебе у "Містері Сіппі". Вона знала це з свого попереднього перебування у Лос-Анджелесі, і саме це привело її сюди зараз. Недалеко від наметів під автострадою містер Сіппі обслуговував еклектичну клієнтуру, що складається з більш функціонально бездомних, секс-працівників різної статі і зовнішності, сутенерів, поліцейських, наркоторговців, офісних працівників, художників, музикантів, які втратили карту, а також життя, і всіх, хто серйозно шукає ідеальний смажену картоплю. Ви їли стоячи, якщо у вас була машина, в яку можна було занести їжу. Якщо у вас її не було, ви сідали на бордюр перед будинком. Обідаючи там, вона часто думала про те, що Організація Об'єднаних Націй могла б зайнятися чим-небудь гірше, ніж досліджувати тихоокеанські держави з смаженою картоплею.
  
  Тут вона відчувала себе в безпеці. Навіть якщо за нею стежили від нещодавно звільнився приміщення Боббі Чомбо на фабриці на Ромейн. Насправді вона так не думала, але їй виразно здавалося, що так і повинно було бути. Від цього відчуття у неї защеміло між лопатками, але тепер містер Сіппі прибирав це.
  
  Найближча до неї машина була кольору слонової кістки, яка прагнула до злегка майбахским пропорцій. Двоє молодих людей, які належали до неї, в просторих толстовках і химерних сонцезахисних окулярах, не їли. Замість цього вони спокійно возилися зі своїми цифровими ковпаками. Один сидів за кермом, терпляче постукуючи по ноутбука, в той час як інший стояв, втупившись на ліву передню кришку колеса, розділену навпіл похмуро пульсуючої лінією кольорових світлодіодів. Цікаво, подумала вона, чи були вони власниками автомобіля або чиїмось персоналом технічної підтримки? Харчування в Mr. Sippee міг порушити ці питання про незнайомих ролях, про закордонну економії за рахунок масштабу. Особливо коли вечеряв тут в досвітні годинники, як часто траплялося в комендантську годину після вечора в студії. Инчмейлу подобалося це місце.
  
  І ось класичний Volks bug, прикрашений ацтекскими принцесами з очима лані і квазифалли-тичними вулканами, проїхав повз чарівних колпаков, за кермом був Альберто. Він припаркував кілька машин неподалік і підійшов, коли вона доїдала останній шматочок картоплі.
  
  'Він поїхав,' жалібно сказав Альберто. 'Моя машина ціла? Озирається на інших відвідувачів.
  
  'Я знаю, що він поїхав,' сказала вона. 'Я ж тобі казала. І ніхто не чіпає твою машину у "Містері Сіппі'.
  
  "Ти впевнений? - запитав я.
  
  'Твоя машина безпеки. Де Боббі?
  
  'Зник'.
  
  'Ти ходив туди? - запитав я.
  
  'Не після того, що ти сказав. Але всі адреси електронної пошти скачуть. І його робота пропала. Не на серверах, якими він користується.
  
  'Той самий кальмар?
  
  'Все. Дві мої роботи в процесі. Шерон Тейт ...
  
  'Я не хочу цього знати.
  
  Він насупився, дивлячись на неї.
  
  'Вибач, Альберто. Я сам на взводі. Було моторошно ось так заявитися і виявити, що всі обчистили. До речі, у Боббі були прибиральники?
  
  'Прибиральниці?
  
  'Пара? Латиноамериканець, азіат? Середнього віку, невисокий?
  
  'За стандартами Боббі, коли я тебе туди водив, тут було чисто. Він просто дозволив всьому накопичитися. Він ніколи б нікому не довірив прибирання. Останнє місце, де він був, він з'їхав, тому що його постійно запитували, чи є у нього лабораторія з виробництва метамфетаміна. Він такий замкнутий, майже нікуди не виходить ...
  
  - А де він спав? - запитав я.
  
  'Він там спав.
  
  "Куди? - запитав я.
  
  'На блокноті, в сумці, на свіжому квадраті сітки. Кожен вечір.
  
  'У нього був великий білий вантажівка?
  
  'Я навіть ніколи не бачив, як він водить машину.
  
  'Він завжди працював один? - запитав я.
  
  'Немає. Він привів би сюди дітей, якби був у напрузі.
  
  'Ти з ким-небудь познайомився?
  
  'Немає'.
  
  Вона вивчала візерунок картопляного жиру на своїй порожній паперовій тарілці. Якщо ви досить знаєте грецький, подумала вона, ви могли б скласти слово, що означає передбачення, по візерунку жиру, залишеного на паперовій тарілці смаженою картоплею. Але це було б занадто довгим словом. Вона подивилася на автомобіль кольору слонової кістки зі світлодіодними колесами. 'У них що, дисплей зламаний?
  
  'Ви не зможете побачити зображення, якщо колеса не обертаються. Система визначає положення колеса і включає необхідні світлодіоди, щоб викликати зображення в режимі постійного бачення'.
  
  'Цікаво, їх роблять для "Майбаха'?
  
  "Що таке "Майбах"? - запитав я.
  
  'Машина. Боббі коли-небудь говорив про транспортних контейнерах?
  
  'Немає. Чому?
  
  'Може бути, чий-то фрагмент?
  
  'Він не говорив про роботах інших художників. Про рекламу, наприклад, про те кальмарі для Японії, звичайно'.
  
  'Ти знаєш яку-небудь причину, по якій він просто вибухнув таким чином?
  
  Альберто подивився на неї. 'Немає, якщо тільки щось у тобі не налякало його.
  
  'Невже я такий страшний?
  
  'Не для мене. Але Боббі є Боббі. Що мене турбує в цьому, крім втрати роботи, яка мене вбиває, так це те, що я не можу представити, щоб він зібрався з силами і з'їхав. Не настільки ефективно. В минулий раз, щоб вибратися з місця, де, як вони думали, у нього була лабораторія з виробництва метамфетаміна, в космос на Ромейн, йому знадобилося три дні. Він найняв якогось хитруна з поштовим фургоном. Врешті-решт мені довелося прийти, щоб допомогти йому, організувати це.'
  
  'Я не знаю, що мене це турбує, 'сказала вона, - але щось безумовно турбує'. Хлопці в толстовках всі ще були в своїх ковпаках, серйозні, як техніки НАСА, на передстартової підготовки. "Ти що, не збираєшся є?
  
  Він подивився на станцію Arco station і цілодобовий магазин. 'Я не голодний.
  
  'Тоді тобі не вистачає картопляного джему.
  
  33 Покривало
  
  Браун, в плащі і щільно облягав капюшоні, зшитому з одного з ковдр з поролоновою серцевиною the New Yorker, жестом вказав на горбисту бежеву рівнину міцним дерев'яним ціпком, по всій довжині прикрашеним традиційним малюнком сигаретних опіків. 'Ось' сказав він.
  
  Милгрим примружився у вказаному напрямку, в тому напрямку, в якому вони, здавалося, їхали вже деякий час, але побачив тільки дерев'яні конструкції, схожі на шибениці, переривають безлике простір. "Я нічого не бачу", - сказав Милгрим, готуючись отримати удар за незгоду, але Браун тільки повернувся, все ще вказуючи вперед своїм ціпком, і поклав іншу руку Милгриму на плече. 'Це тому, що воно знаходиться за горизонтом,' заспокійливо сказав Браун.
  
  "Що це?' - запитав Милгрим. Небо було насиченим, як тріщина, щось вулканічне палало за хмарами, які, здавалося, збиралися породити торнадо. 'Фортеця великого Болдуіна,' Браун оголосив, нахилившись ближче до очей Милгрима, - графа Фландрії, імператора Константинополя, сюзерена всіх князьків-хрестоносців Східної імперії.
  
  'Болдуін мертвий,' запротестував Милгрим, сам собі дивуючись.
  
  'Неправда,' сказав Браун, але все так само м'яко, як і раніше, жестикулюючи посохом. 'Он там височить його міцність. Хіба ти не бачиш?
  
  'Болдуін мертвий,' запротестував Милгрим, ' але серед бідняків всюди ходить міф про Сплячому імператора, і псевдо-Болдуін, який стверджує, імовірно, зараз ходить серед них.
  
  'Тут' сказав Браун, опускаючи свій посох і міцніше стискаючи плече Милгрима, ' він тут, єдиний і вірний.
  
  Милгрим побачив, що не тільки капюшон і плащ Брауна були зроблені з бежевого спіненого матеріалу, але і сама одяг була простою. Або, скоріше, покритий нею, оскільки вона відчувалася під його босими підошвами, як тонкий килим, розстелений на дюні.
  
  'Ось' говорив Браун, струшуючи його, щоб розбудити, ' ось воно. "Блекберрі" ткнувся йому в обличчя.
  
  'Олівець' почув Милгрим свій власний голос, перекочуючись на краю ліжка. Смужки денного світла на кордоні штор "Нью-Йоркера". 'Папір. Котра година?
  
  - Вдесятьпятнадцать.
  
  Тепер "Блекберрі" був у Милгрима, і він, примружившись, дивився на екран, без необхідності прокручуючи його. Що б це не було, воно було коротким. 'Олівець. Папір'.
  
  Браун простягнув йому листок з газети "Нью-Йоркер" і четырехдюймовый огризок жовтого олівця з позначкою про зубах, який тримав напоготові, тому що Милгрим наполягав, що йому потрібно вміти прати. 'Залиш мене в спокої, поки я цим займаюся.
  
  Браун видав дивний здавлений звук, в якому поєднувалися тривога і розчарування.
  
  'У мене вийде краще, якщо ти підеш в свою кімнату", - сказав Милгрим, дивлячись на Брауна. 'Я повинен зосередитися. Це не те ж саме, що переводити французький в старших класах. Це саме визначення ідіоматики. 'Він побачив, що Браун не знає, що це значить, і помітив своє власне задоволення цим фактом.
  
  Браун повернувся і вийшов з кімнати.
  
  Милгрим ще раз прокрутив повідомлення і почав перекладати, друкуючи великими літерами на бланку газети "Нью-Йоркер".
  
  ОДИН СЬОГОДНІ В
  
  Він зупинився і задумався.
  
  СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ЮНІОН - СКВЕР
  
  Він скористався гумкою, який майже зітлів, металевий наконечник дряпав папір.
  
  ФЕРМЕРСЬКИЙ РИНОК На ЮНІОН - СКВЕР
  
  17 ДОСТАВКА НА ВУЛИЦЮ ЗВИЧАЙНОГО КЛІЄНТА
  
  Це здавалося таким простим.
  
  Він припускав, що так воно і було насправді, але Браун чекав цього, щоб "ЯКЩО" отримав одне з цих повідомлень у своїй кімнаті, на один з постійно замінних "ЯКЩО" мобільних телефонів, де химерний маленький жучок під вішалкою для одягу також могла його вловити. Браун чекав цього з тих пір, як придбав Милгрима. Передбачалося, що попередні повідомлення були отримані в іншому місці, коли IF був відсутній і, здавалося, дрейфував по нижньому Манхеттену. Милгрим поняття не мав, звідки Брауну було відомо про цих попередніх постачання, але він знав, і Милгриму стало очевидно, що Брауну найбільше хотілося не "ЯКЩО" або що б це не було, що він доставляв, а цього "звичайного клієнта", другого "він" у телефонних розмовах Брауна, іноді також званого 'суб'єктом'. Милгрим знав, що Браун їв і спав піддослідним, а IF був всього лише певним посередником. Одного разу Браун примчав на Вашингтон-сквер, його люди незримо слідували за ним, але виявили, що Об'єкт зник, а ПФ прогулюється назад по Бродвею, як маленька чорна ворона, перебираючи вузькими чорними лапками по розбитому покрову закопченного снігу. Милгрим бачив це з вікна сірого "форда-Тауруса", від якого тхнуло сигарами, через тактичне нейлонове плече Брауна.
  
  Милгрим встав, масажуючи затерплі стегна, виявив, що його ширінка розстебнута, застебнув її, протер очі і всухом'ятку проковтнув ранкову порцію Риза. Він зрадів, знаючи, що Браун тепер не буде його перебивати. Він подивився на "Блекберрі" Брауна на прикроватном столику, поруч з переведеним "Волапуком".
  
  Сон повернувся. Ці штуки з шибеницями. Вони були у Босха, чи не так? Пристосування для тортур, підставки для величезних безтілесних органів?
  
  Він взяв "блекберрі" і листок паперу і попрямував до суміжної двері, яка, як зазвичай, була відкрита. 'Юніон-сквер, - сказав він.
  
  'Коли? - запитав я.
  
  Милгрим посміхнувся. 'Один. Сьогодні.
  
  Браун опинився перед ним, забираючи "блекберрі" і газету. 'Це все? Це все, що тут написано?
  
  'Так,' сказав Милгрим. 'Я повернуся в пральню?
  
  Браун пильно подивився на нього. Милгрим не задавав таких питань. Він навчився цього не робити. 'Ти йдеш зі мною', - сказав Браун. 'Можливо, тобі вдасться зробити прямий переклад'.
  
  'Ти думаєш, вони говорять на волапукском?
  
  'Вони говорять по-російськи", - сказав Браун. "Кубинсько-китайський". Старий теж говорить на ньому. Він відвернувся. Милгрим пішов у ванну і включив холодну воду. Зачіска не пройшла гладко. Він подивився на себе в дзеркало і зазначив, що йому не завадила б стрижка.
  
  Випиваючи склянку води, він задавався питанням, коли ж він перестав розглядати своє обличчя в дзеркалах, крім самих елементарних дій по догляду за собою. Він ніколи не бачив себе там. У якийсь момент він вирішив цього не робити.
  
  Він чув, як Браун розмовляє по телефону, збуджений, що віддає розпорядження. Він підставив зап'ястя під холодну струмінь з-під крана, поки майже не стало боляче. Потім вимкнув його і витер руки рушником. Він притулився лицем до рушника, уявляючи собі інших людей, незнайомців, чиї обличчя теж торкалися до нього.
  
  'Я не хочу більшого,' почув він слова Брауна. 'Я хочу менше і хочу краще. Вбий собі в голову, що це не твої піщані мавпочки. Ти зараз не там. Це оператори, вирощені з нуля. Ти втратив його на грьобаній станції Канал-стріт. Ти втратив його на Юніон-сквер, ти не хочеш знати. Ти чуєш мене? Ти не захочеш цього знати.'
  
  Милгрим припустив, що він теж не хотів знати, не в цьому сенсі, але все це було цікаво. Кубинці-китайці, нелегальні посередники, які говорили по-російськи і переписувалися на Волапуке? Хто жив в міні-лофтах без вікон на околиці Чайнатауна, носив APC і грав на клавішних? Хто не був піщаними мавпами, тому що це було не там?
  
  Коли у Милгрима виникали сумніви і він не був змушений просто насолоджуватися прийомом ліків, у нього була звичка голитися, за умови, що все необхідне було під рукою, як зараз. Він почав заводитися.
  
  Оператори. Вирощені з нуля.
  
  Старий. Це було б предметом обговорення.
  
  Він обернув рушник навколо шиї і кинув мочалку в гарячу воду, яка почала наповнювати раковину.
  34 Країна Примар
  
  'Эзейза,' сказав він.
  
  'Що це? - запитав я.
  
  'В аеропорту. Міжнародний термінал B.
  
  Вона додзвонилася йому на мобільний в Буенос-Айресі, після того як активувала свій для міжнародних дзвінків. Поняття не маю, чого це коштувало.
  
  'І ти прибудеш сюди післязавтра?
  
  'На наступний день. Переліт до Нью-Йорка довгий, але, по суті, ми просто летимо на північ; дивно летіти так далеко без будь-яких часових поясів. Я обідаю з одним, вечеряю там з кимось з лейбла Bollards. А наступного ранку виїжджаю з твоєї сторони.'
  
  'Здається, я щось вляпався, Редж, з цим завданням на Вузол .
  
  'Що ми тобі казали? У леді-дружини є номер телефону твого сина. Вона стає все більш різкою щодо нього з тих пір, як ти згадав його ім'я. Цього ранку вона дійшла до "нечистого". Або це внизу?'
  
  "Насправді я не знаходжу його настільки відразливим особисто, якщо не вважати його смаку до автомобілів, але мені не подобається відчуття величезних сум грошей на службі, ну, я не знаю. Він як жахливо розумний гігантський немовля. Або щось в цьому роді.'
  
  'Анджеліна каже, що він абсолютно аморальний на догоду власним цікавості.
  
  'Можливо, на цьому все. Але мені не подобаються речі, якими він зараз цікавиться, і мені не подобається, як мені здається, що навколо цього починають відбуватися події'.
  
  'Щось в цьому роді. Тобі так здається. Ти ведеш себе нехарактерно ухильно.
  
  'Я знаю,' сказала вона і зробила паузу, опустивши телефон, раптово усвідомивши, що її турбує. Вона знову приклав його до вуха. 'Але ми ж розмовляємо по телефону, чи не так?
  
  На його кінці дроту запанувало мовчання. Справжня, абсолютна цифрова тиша, позбавлена того випадкового фонового шипіння, яке вона колись приймала як належне під час міжнародного розмови, як небо над головою, коли була зовні. 'А", - сказав він. 'Що ж. Це завжди так. Як видається, стає все більш і більш'.
  
  'Поруч з ним уява розвивається швидше.
  
  'Гм. Тоді я з нетерпінням чекаю можливості почути більше про це особисто. Але якщо мій іспанський сьогодні хоча б частково працює, то мій рейс тільки що оголосили.
  
  'Хороша жарт, Редж.
  
  'Дзвоню тобі з Нью-Йорка.
  
  'Рис,' сказала вона, закриваючи телефон. Вона хотіла, мала потребу в тому, щоб розповісти йому про піратської історії Бигенда, про зустрічі з Боббі, про те, як побачила від'їжджаючий білий вантажівка і що це змусило її відчути. Вона знала, що він розбереться з цим. Не обов'язково надавати цьому більше сенсу, але просто його категорії були так несхожі на її. Можливо, несхожі ні на які інші. Але сталося дещо ще якесь усвідомлення того, що межа перейдена, на якусь двозначну територію вступили.
  
  Бигенд і машина його лиходія Джеймса Бонда, його недобудована штаб-квартира під стати, у нього занадто багато грошей, його велике гостре цікавість і його ввічлива готовність пхати носа куди заманеться. Це було потенційно небезпечно. Повинно було бути. Якимось чином, якого вона ніколи раніше не уявляла. Якщо він не брехав, він платив людям, щоб вони розповідали йому про секретних урядових програмах. Війна з тероризмом. Вони все ще називають це так? Вона вирішила, що трохи підхопила: жах. Прямо тут, в її руці, в "Старбаксе", боїться довіритися власним телефоном і тягнеться від нього мережі, натягнутої на ті моторошні штучні дерева, які ви бачили тут з шосе, на вежі стільникового зв'язку, замасковані гротескною штучної листям, листям в стилі кубізму, хвойними деревами в стилі ар-деко, на тонкий ліс, підтримує невидиму сітку, схожу на ту, що посипана борошном, крейдою, сибіркою, дитячим проносним, що б це не було. Дерева, за яким Боббі провів тріангуляцію. Мережа телефонного зв'язку, вся оцифрована, і всі, як вона повинна була передбачити, прослуховувалося. Ким би і чим би не вироблялися ті речі, які Бигенд пхав у свій бізнес. Де-то, вона повинна була вірити, все це було надто реально.
  
  Може бути, зараз вони вже були такими. Слухаючи її.
  
  Вона підняла очі і побачила інших відвідувачів. Щодо дрібних функціонерів в кіно, на телебаченні, в музиці, в іграх. Ніхто з них в цей момент не виглядав особливо щасливим. Але ніхто з них, ймовірно, не був так зворушений цим новим злом, цією тінню, що впала на неї.
  
  35 Guerreros
  
  Він залишив загорнутий в чорне матрац на підлозі, ключі - точно посередині, зубну щітку і пасту - на краю раковини, дротяні вішалки - на старій полиці, за якою ховався "жучок", який показав йому Алехандро. Він в останній раз закрив за собою двері і вийшов з будівлі, вийшовши в разюче свіжий яскравий день, нове сонце почало прогрівати залишки собачого лайна за зиму.
  
  Дійшовши до Бродвею, він купив паперовий стаканчик чорної кави і потягував його на ходу, дозволяючи ритму своїх кроків знайти свою систему. Він дозволив собі зосередитися на своєму прогресі, на своїй дорозі. Не могло бути нічого, крім дороги, поки він не виконає своє завдання, навіть якщо з якоїсь причини йому доведеться повернути назад або зупинитися.
  
  Дядьки, які навчали його системі, самі були навчені в'єтнамцем, колишнім солдатом, який приїхав з Парижа, щоб закінчити свої дні в селі Лас-Тунас. Тіто в дитинстві іноді бачив цієї людини на сільських сімейних урочистостях, але ніколи в Гавані і ніколи з ним не розмовляв. В'єтнамець завжди носив вільну чорну бавовняну сорочку без коміра, расстегнутую на талії, і коричневі пластикові сандалі для душу, потерті, кольору пилу на сільській вулиці. Тіто бачив, як він, коли чоловіки старші сиділи, попиваючи пиво і покурюючи сигару, вилазив на двоповерхову стіну з побілених бетонних блоків, яка давала не більше переваг, чим дуже неглибокі борозенки від розчину між рядами. Це було дивне спогад, оскільки ще дитиною Тіто вважав те, що він там побачив, неможливим у звичайному розумінні цього світу. Жодних оплесків зі сторони спостерігають дядечків, взагалі жодного звуку, тільки блакитний димок піднімається вгору, коли вони розкурюють свої сигари. І в'єтнамець піднімається, як цей дим у сутінках, і так само швидко, кінцівки не стільки рухаються, скільки вкрадаються в інші і постійно мінливі відносини зі стіною.
  
  Сам Тіто пізніше, коли прийшов його час вчитися у дядечків, навчався швидко і добре. Коли його сім'ї прийшов час покидати Кубу, його система вже була сильною, і дядька, які його навчали, були задоволені.
  
  І поки він вивчав звичаї дядечків, Хуана навчила його звичаям геррерос: Эллеггуа, Огуна, Ошоси і Осуна. Як Эллеггуа відкриває всі дороги, так і Огун розчищає кожну дорогу своїм мачете. Бог заліза і війни, праці; власник кожної технології. Цифра сім, кольори зелений і чорний, і Тіто тримав їх про себе зараз, коли йшов по Прінс-стріт, технологія болгарина була захована в носовій хустці у внутрішній кишені його чорної нейлонової куртки від APC. На самому краю сприйняття перебував Ошоси, мисливець і розвідник оріша. Ці троє, разом з Осуном, були прийняті присвяченим з геррерос. Хуана навчила його цим речам, як вона сказала спочатку, щоб глибше осягнути систему в'єтнамців з Парижа, і він бачив в очах своїх дядьків доказ цього, але ніколи не розповідав їм. Хуана навчила його і цього, до того, як зберігання знань у гідною конфіденційності допомагає досягти бажаних результатів.
  
  Він побачив, як Вьянка проїхала повз нього на маленькому мотоциклі, прямуючи в центр міста, розфарбований яскраво дзеркальний шолом повернувся в його бік, виблискуючи на сонці. Ошоси вже дозволив йому бачити менш специфічний спосіб. Життя вулиці, її пішоходи і рух ставали єдиним тваринам, органічним цілим. Допивши половину кави, він зняв пластикову кришку, сунув туди телефон і, закупоривши паперовий стаканчик, викинув його в перше-ліпше відро для сміття.
  
  До того часу, як він дістався до південно-західного кута Принсес і Бродвею, він уже плив разом з геррерос, пильним і зацікавленим учасником якоїсь невидимої процесії. Ошоси показав йому одягненого в чорне детектива з магазину з бусинкою у вусі, коли Эллеггуа ховав його від уваги цієї людини. Пройшовши повз толстого матового скляного циліндра ліфта магазину, він спустився по сходах, вбудованої в похилий підлогу. Він часто приходив сюди, щоб насолодитися незвичністю того, що відбувається, як на якомусь карнавальному атракціоні, зупиненому в середині ходу. Одяг ніколи йому не подобалася, хоча йому подобався її зовнішній вигляд, представлений тут. Для вулиці вона занадто багато говорила про гроші; це був одяг, скопійована Canal; по-своєму анонімна, але занадто легко описувана.
  
  Він побачив ще одного продавця, білого, в коричневому піджаку і чорній сорочці з краваткою. "Мабуть, у них є припаси на одяг", - подумав він, обігнувши білу модульну стіну з косметикою і підійшовши до чоловічого взуття.
  
  Герреро дізналися незнайомця, що стояв там з тригранним оксфордом з шкіри алігатора в руці. Сила впізнавання вразила.
  
  Прямий і широкоплечий, з дуже коротко підстриженим темним волоссям, інший, років тридцяти, повернувся. Поставив туфлю на полицю. 'Тисяча шістсот,' сказав він з якимось незнайомим теплим акцентом в англійській. 'Не сьогодні. Він посміхнувся, вишкіривши білі, але переповнені зуби. 'Знаєш Юніон-сквер?
  
  'Так'.
  
  'У північній частині парку, Сімнадцята вулиця, Гринмаркет. Рівно годину не з'являйся раніше. Якщо б ти це зробив, його б там не було. Якщо ти підійдеш ближче ніж на десять кроків, і нічого не станеться, зривайся і біжи. Вони подумають, що ти їх бачив. Деякі з них спробує схопити його. Інші спробують схопити тебе. Забирайся, але втрать це в процесі. Він опустив білий прямокутник айпода в сумці на блискавці в бічну кишеню куртки Тіто. 'Біжи до W, готель на розі Паркової та Сімнадцятою. Знаєш його?'
  
  Тіто кивнув, згадавши, що цікавився цією назвою, коли проходив повз цього місця.
  
  'Головний вхід зі сторони Парку, за рогом. Не через обертову двері, найближчу до куті; це ресторан готелю. Але насправді ви прямуєте саме туди, в ресторан. Повз швейцара, але потім направо. Не піднімайтеся сходами у вестибюль. Не заходьте у вестибюль, зрозуміло?
  
  'Так'.
  
  'Через двері праворуч, ви развернетесь. Ви прямуєте на південь. Коли дійдете до обертових дверей, на розі будівлі, наліво. В ресторан, прямо через нього, на кухню, виїжджайте на Вісімнадцяту вулицю. Зелений мікроавтобус з срібною написом, південна сторона Вісімнадцятої вулиці. Я буду там. ' Він повернув голову, наче розглядаючи вітрину з взуттям, більшість з яких сьогодні Тіто вважав дуже потворними. 'У них є рації, люди, які спробують вас схопити, і телефони, але все це буде відключено, як тільки ви рушите з місця.
  
  Тіто, прикинувшись, що роздивляється чорний черевик на блискавці, торкнувся пальцем його носка, ухильно кивнув і повернувся, щоб піти.
  
  Ошоси знав, що білий детектив у коричневому піджаку спостерігав за ними.
  
  Двері ліфта з матового скла від'їхала убік. З'явився Бразермен: високі волосся з мідними прожилками, остекленевшие очі, нетверда хода. Білий детектив миттєво забув про Тіто, який підійшов до ліфта, увійшов і натиснув кнопку двадцатифутового спуску на перший поверх. Коли двері зачинилися, Тіто побачив того, кого Геррерос дізнався, посміхається при наближенні детектива до Братерману, який ось-ось повинен був раптово стати тверезим, повним гідності і твердо, але ввічливо відмовлятися від втручання магазинного детектива.
  36 Окуляри, яєчка, гаманець і годинник
  
  До того часу, як Милгрим закінчив голитися і одягнувся, Браун проводив нараду в сусідній кімнаті. Милгрим ніколи раніше не бачив, щоб у Брауна були відвідувачі, а тепер у нього було троє, троє чоловіків. Вони прибули через кілька хвилин після того, як Браун подзвонив, і Милгрим мигцем побачив їх, коли вони входили в кімнату Брауна. З того мало, що йому вдалося розгледіти, він зрозумів, що вони були білими і традиційно одягнені, і це було все. Він подумав, не зупинялися вони теж тут, тим більше, що двоє з них були в сорочках з короткими рукавами і без пальто або піджаків.
  
  Тепер він чув, як вони розмовляють, швидко перемовлялися, але нічого не міг розібрати. Браун видавав різні рішучі звуки, "так" або "ні", і періодично переривався, щоб розповісти про те, що Милгрим прийняв за переглянуті стратегічні вимоги.
  
  Милгрим вирішив поставитися до цього як до можливості зібрати речі і, зваживши обставини, повернутися. Збори полягали в тому, щоб покласти книжку в кишеню пальто і подбати про туалетного приладдя. Він сполоснув і висушив леза своєї синьої пластикової бритви. Він використовував шматочок туалетного паперу, щоб привести в порядок нитки і ковпачок свого маленького тюбика зубної пасти Crest; поставивши ковпачок на місце, він акуратно згорнув тюбик до максимально можливої довжини, спостерігаючи, як він задоволено розпухає при цьому. Він вимив і сполоснув свою зубну щітку, висушив її щетинки одним шматком туалетного паперу, а потім недбало загорнув їх в інший. Він подумував взяти маленький шматочок мила "Нью-Йоркер", яке приємно намыливалось, але потім здивувався, чому він вирішив, що вони не повернуться.
  
  Щось затівалося. Назрівало. Він згадав, як читав "Шерлока Холмса" століття тому. Залишивши шматок мокрого мила на краю вкрита плямами мила і вусів раковини, він розіпхав інші свої пожитки по різних кишенях пальто. Він припускав, що у Брауна все ще будуть гаманець і посвідчення особи, які він конфіскував, коли вперше забирав Милгрима (він прикинувся поліцейським, і Милгрим не сумнівався в цьому, не при тій першій зустрічі), але в іншому ці засоби догляду за собою і його книга, плюс одяг, яка була на ньому, і пальто складали все матеріальне майно Милгрима. Плюс дві таблетки Риза по 5 мг. Він висипав передостанню дозу упаковки на долоню і задумався. Було це матеріальним надбанням, подумав він. Не від світу цього, вирішив він, ковтаючи це.
  
  Почувши, як нарада Брауна завершилося чимось, схожим на рішучий плескати в долоні, він підійшов до вікна. Насправді, йому не треба було бачити їх, або вони його. Якщо вони дійсно ще з ним не були достатньо знайомі. Але все ж таки.
  
  'Прибери це,' сказав Браун від дверей.
  
  'У мене все зібрано.
  
  "Ти хто такий?
  
  'Гра починається".
  
  'Ти хочеш зламати ребро?
  
  Але Милгрим бачив, що серце Брауна не лежало до цього. Він був відвернений, повністю зосереджений на майбутній операції, на тому, що потрібно було зробити зараз відносно IF і Об'єкта. В руці у нього був ноутбук в чохлі, а через плече перекинута інша чорна нейлонова сумка. Милгрим спостерігав, як він обшаривает себе вільною рукою в пошуках пістолета, наручників, ліхтаря, ножа і будь-яких інших речей, без яких він не виходив з дому. Окуляри, продекламував Милгрим про себе, яєчка, гаманець, годинник. 'Коли будете готові,' сказав він і пройшов повз Брауна в коридор.
  
  Коли в ліфті спрацював бензо-бустер, Милгрим відчув приємне збудження. Що-то дійсно затівалося, і поки це не означало ще чотирьох годин у пральні на Лафайєт, це обіцяло бути цікавим.
  
  Браун провів їх через вестибюль до головного входу і вивів на дивовижно яскраве сонячне світло. Коридорний тримав відкритою водійські двері нещодавно вимитої сріблястою "Королли" і простягав ключ, який Браун взяв, простягнувши чоловікові два долари. Милгрим обігнув "Короллу" ззаду і сів всередину. Браун ставив свій ноутбук та іншу сумку на підлогу за пасажирським сидінням. Милгрим знав, що коли вони їхали разом в такій машині, він їздив з дробовиком, ймовірно, тому, що так у нього було легше стріляти. Може бути, тому вони так це назвали? Він почув, як Браун замкнув двері.
  
  Браун попрямував на схід по тридцять четвертої. Погода стояла прекрасна, віщуючи даний настання весни, і Милгрим представив себе пішоходом, приємно прогулюється. "Ні, - подумав він, - пішохід, прогулюється всього з 5 мг Риза в руці". Він змінив зображення, повісивши чорну сумку Брауна на плече. Там, як він припустив, зберігався коричневий паперовий пакет з запасом Риза.
  
  'Червона команда один,' твердо сказав Браун, коли вони повернули праворуч на Бродвей. - На південь по Бродвею, на сімнадцяту. Він прислухався до якогось далекого голосу.
  
  Милгрим озирнувся і побачив сіру вилку в вусі Брауна, сірий провід зникав за коміром його куртки.
  
  'Я залишу тебе в машині,' сказав Браун, торкаючись до чого-то у себе на комірі, кнопка відключення звуку. 'У мене є жетони транзитного управління, які утримають дорожніх копів від цього, але я, мабуть, одягну на тебе наручники.
  
  Милгрим знав, що краще не висловлювати своєї думки з цього приводу.
  
  'Але це ж Нью-Йорк,' сказав Браун.
  
  'Так' невпевнено погодився Милгрим.
  
  'Ти схожий на наркомана. Коп думає, що ти керуєш машиною Управління транспорту, потім бачить, що ти прикутий до неї наручниками, один, недобре'.
  
  'Ні,' сказав Милгрим.
  
  'Отже, ніяких наручників.
  
  Милгрим нічого не відповів.
  
  'Сьогодні мені знадобляться ці наручники,' сказав Браун і посміхнувся. Милгрим не міг пригадати, щоб Браун коли-небудь бачив посмішку. 'З іншого боку, тобі знадобляться наркотики з цього пакету, не так?
  
  'Так' погодився Милгрим, який вже прийшов до такого ж висновку кількома хвилинами раніше.
  
  'Я повертаюся до цієї машини, а твоєї дупи в ній немає, тобі кінець'.
  
  Милгриму було цікаво, що, на думку Брауна, являло собою більш глибоке лайно для Милгрима в його нинішній ситуації, хоча вживання бензозаправки, коли він був бездомним і без гроша в кишені на вулицях Манхеттена, насправді повністю відповідало вимогам, за власним стандартам Милгрима, і, можливо, Браун знав це. 'Я вас зрозумів,' сказав Милгрим, намагаючись говорити таким тоном, який відповідав би тону Брауна, але не викликав у нього неприязні. Проте у нього було відчуття, що "закінчено" Брауна означало "мертвий", і це було дивне відчуття, ніж він очікував.
  
  'Прийнято,' сказав Браун голосам у себе в вусі. 'Прийнято.
  
  37 Фрираннеры
  
  "Геррерос" повели його вгору по Бродвею, крізь сонячне світло. Він не чекав цього, припускаючи, що добереться до Юніон-сквер на метро, а потім буде кружляти і кружляти до призначеної зустрічі. Але ні, і тому він йшов з ними так, як вони вели його. І незабаром він став просто йде людиною, ориши поширювалися через удавану звичайним усвідомлення, невидимі, як краплі чорнила в об'ємі води, його пульс був рівним, він насолоджувався грою сонячних променів на квіткових металевих прикрасах, які підтримували багато з цих старих будівель. Він знав, що це було ще більш високий стан готовності, хоча і уникав розглядати його безпосередньо.
  
  Якась частина його відчувала тривогу при думці про те, що він, цілком ймовірно, скоро покине це місто, можливо, до заходу сонця. Чомусь це здавалося неможливим, але коли-то, мабуть, здавалося неможливим, що він покине Гавану. Він не міг пригадати, сталося це, хоча покинув Кубу в настільки ж короткий термін, не взявши з собою нічого, крім одягу, в якій був, коли мати забирала його з ресторану. Він їв бутерброд з шинкою. Він досі пам'ятав смак хліба, різновиди квадратної булочки, яка була характерною рисою його дитинства. Де він буде завтра?
  
  Він перетнув Х'юстон. З пішохідного переходу злетіли голуби.
  
  Минулого літа він зустрів двох студентів Нью-Йоркського університету Вашингтон-сквер. Вони були фрираннерами, прихильниками чогось віддалено схожого на систему, а також практикували те, що вони називали обманом. Вони були чорношкірими і прийняли його за домініканця, хоча називали 'Китайцем'. Тепер, продовжуючи шлях на північ, він задавався питанням, чи приведе їх це сонце сьогодні на Вашингтон-сквер. Він насолоджувався їх суспільством, демонстраціями і обміном більш простими техніками. Він навчився ударів ззаду і іншим трюкам, які вони практикували, включивши їх в свою систему, але відмовився приєднатися до них у фриранне, за який їм вже були пред'явлені звинувачення в незначних порушеннях приватної власності або громадської безпеки. Він з нетерпінням чекав зустрічі з ними знову.
  
  Він минув Блікер, потім Грейт-Джонс-стріт, тезку останньої завжди представляли якимось велетнем, істотою з епохи будівель з металевими каркасами, у казанках, з вікнами другого поверху на рівні плечей. Вигадка Алехандро, часів його навчання у Хуаны. Він згадав, як Алехандро посилав його у видавництво Strand Books, яке він незабаром повинен був здавати, за назвами, надрукованими у певні роки, у певних країнах, на різних конкретних типах матеріалів. Їх не можна було купити ні за що, крім чистих форзаців, сторінок, які Тіто вважав ненаписаними історіями, які Алехандро повинен був заповнити складними особистостями.
  
  Він ішов далі, ні разу не озирнувшись, впевнений, що за ним не слід ніхто, крім родичів; якби це було інакше, він би був попереджений одним або іншим членом сім'ї з команди, яка, як він знав, не відставала від нього, розсипавшись по постійно перемещающемуся ділянці в два квартали по обох тротуарах, постійно змінюючи позиції згідно з протоколом КДБ, більш древнім, ніж Хуана.
  
  Тепер він побачив свого кузена Маркоса, що сходив з тротуару у полуквартале попереду. Маркос - фокусник, комп, з його темними кучерями.
  
  Він пішов далі.
  
  Викинувши телефон, він почав перевіряти час на годиннику, через вітрини банків і хімчисток, наближаючись до південного краю Юніон-сквер. Час на годиннику було не для оріша. Він сам повинен був координувати своє прибуття.
  
  П'ятнадцять до одного. На Чотирнадцятій східної вулиці, під дивними художніми цифрами, відчайдушно вказують час, яке ніхто не міг прочитати, він подивився разом з Ошоси в бік віддалених прилавків ринку з полотнами.
  
  А потім вони пройшли повз нього, сміючись, двоє його фрираннеров з саммер і Вашингтон-сквер. Вони його не бачили. Тепер він згадав, що вони жили в гуртожитку Нью-Йоркського університету, тут, на Юніон-сквер. Він дивився їм услід, шкодуючи, що не може піти з ними, в той час як оріша навколо нього ненадовго і дуже слабо колебали повітря, подібно спеки, що піднімається над серпневої мостовий.
  
  38 Маткові труби
  
  Вона лежала тихо, на спині, простирадло утворювала прохолодний темний тунель, і дала своєму тілу недвозначне дозвіл розслабитися. Це змусило її згадати, як вона робила те ж саме на верхній ліжку в туристичному автобусі, але зі спальним мішком замість простирадл і поролоновими затичками для вух замість того, щоб просити чергового переадресовувати її дзвінки і переводити дзвінок на її мобільному телефоні режим мовчання.
  
  Инчмейл називав це поверненням в утробу, але вона знала, що насправді все було навпаки: не стільки спокій від того, що ти ще не народився, скільки безмовність від того, що ти вже помер. Вона хотіла відчувати себе не зародком, а лежить фігурою, висіченим на вершині саркофага з холодного каменю. Коли одного разу вона пояснила це Джиммі Карлайлу, він весело сказав їй, що це майже саме те, чого він домагався з допомогою героїну. Що-то в цій розмові змусило її зрадіти, що її ніколи особливо не приваблювали наркотики, крім садових сигарет.
  
  Але все, що встряхивало її досить сильно, могло призвести до того, що вона увійде в режим пробірки, переважно в затемненій кімнаті. Догляд серйозних бойфрендів зробив це, як і закінчення комендантської години, її початкові великі втрати, коли луснула бульбашка доткомів (той факт, що ці активи були залишками серйозного бойфренда, якщо хочете подивитися на це з іншого боку) зробили це, і її подальші (і, як вона припускала, можливо, остаточні, враховуючи те, як розвивалися події) великі фінансові втрати зробили це, коли амбітна спроба її подруги Джардін потрапити в магазин інді-музики в Брукліні не так вже несподівано провалилася. Інвестиції в це спочатку здавалися чимось на зразок хобі, чимось веселим, необмеженим і навіть потенційно прибутковим, ніж вона могла дозволити собі ризикнути, враховуючи, що доткоми ненадовго принесли їй стан в кілька мільйонів, принаймні, на папері. Инчмейл, звичайно, лобіював, щоб вона скинула акції стартапів на те, що, як вона тепер знала, було їх розпеченим до білого кольору і абсолютно недовговічним піком. Инчмейл, будучи Инчмейлом, до того часу вже відмовився від свого власного, що зводило знайомих з розуму, оскільки всі вони вірили, що він відмовлявся від майбутнього. Инчмейл сказав їм, що від деяких варіантів майбутнього потрібно відмовитися, причому дуже сильно. І Инчмейл, звичайно ж, ніколи не вкладав і чверті свого чистого стану в основу великого, агресивно інді-орієнтованого підприємства роздрібної торгівлі. Продаючи музику на всій різноманітності тих платформ, які, врешті-решт, за наполяганням Инчмейла, були мертвими.
  
  Тепер вона знала, що в тунель її повернув той раптовий напад дивного страху в "Старбаксе"; страху, що Бигенд втягнув її в щось, що могло бути одночасно і надзвичайно езотерично небезпечним. Або, подумала вона, якщо розглядати це як процес, за сукупною чудності того, з чим вона зіткнулася з тих пір, як прийняла завдання від Вузла. Якщо дійсно Вузол існував. Бигенд, здавалося, говорив, що Вузол існує лише в тій мірі, в якій він може в кінцевому підсумку знадобитися.
  
  Вона зрозуміла, нехай і з запізненням, що їй потрібна друга кар'єра. Допомагати Хубертусу Бигенду задовольнити його цікавість було б недоречно, і вона точно знала, що "Блакитний мураха" не міг запропонувати їй нічого іншого. Вона неохоче зізналася собі, що завжди хотіла писати. Під час розквіту The Curfew вона часто підозрювала, що була однією з дуже небагатьох співачок, які проводили певну частину кожного інтерв'ю, мріючи опинитися по інший бік мікрофона. Не те щоб вона хотіла брати інтерв'ю у музикантів. Вона була зачарована тим, як все влаштовано в світі, і чому люди це роблять. Коли вона писала про речі, її сприйняття їх змінювалося, а разом з цим змінювався і її уявлення про саму себе. Якби вона могла зробити це і оплатити рахунки за продукти, чек ASCAP дозволив би сплатити орендну плату, і вона б подивилася, куди це може піти.
  
  У дні комендантської години вона написала кілька статей для Rolling Stone, ще кілька для Spin. Разом з Инчмейлом вона написала першу докладну історію Mopars, їх загальної улюбленої гаражної групи шістдесятих, хоча вони так і не змогли знайти нікого, хто погодився б заплатити їм за її публікацію. Зрештою, однак, він був надрукований у власному журналі Jardine's record store, і його публікація була однією з небагатьох речей, які вона отримала від цих конкретних інвестицій.
  
  Инчмейл, як вона здогадалася, сидів у бізнес-класі, прямуючи в Нью-Йорк, і читав The Economist, журнал, який він читав виключно в літаках, присягаючись, що після прибуття він швидко і незмінно забував кожне слово.
  
  Вона зітхнула. "Відпусти", - сказала вона собі, хоча поняття не мала, що саме.
  
  Уявним поглядом Альберто виник віртуальний пам'ятник Хельмута Ньютона. Дівчата з нітратом срібла вказували на окультні вітри порнографії і долі.
  
  'Відпусти,' сказала вона вголос і заснула.
  
  Коли вона прокинулася, між кількома шарами штор не було ніяких відблисків. Був уже вечір. Вона лежала в своїй простирадлі-тюбику, більше не потребуючи в ній таким чином. Край її тривоги відступив, не зовсім за горизонт, але достатньо, щоб збудити її цікавість.
  
  Де зараз Боббі Чомбо? Його відвезли разом з його обладнанням в Департамент (як назвав це Инчмейл) саморобної безпеки? Звинувачують (або ні) в участі в якусь схему контрабанди зброї масового знищення? Щось в прихованій глибинної особливості цих двох прибиральниць змусило її думати, що ні. Швидше, подумала вона, він втік, але зі значною допомогою. Приїхала якась команда, занурила його речі в той білий вантажівка і відвезла його в інше місце. Наскільки вона знала, він міг бути не більше ніж в декількох кварталах від першого місця. Але якщо він відрізав себе від Альберто і решти арт-сцени, які були її шанси знайти його знову?
  
  Де-то, подумала вона, дивлячись на майже невидиму білизну стелі затемненої кімнати, імовірно, був контейнер. Довгий прямокутний ящик з ... були вони зроблені із сталі? Так, вирішила вона, сталь. У неї було плотське знайомство з ірландським архітектором в одному з його заміських володінь в Деррі. Він перетворив його в студію. Величезні ілюмінатори, вирізані ліхтариком, скла в рамах з фанери. Безумовно сталеві. Його спочатку ізолювали для охолодження, вона згадала, як він говорив їй; ті, що простіше, занадто холодні, схильні до конденсації людського дихання.
  
  Вона по-справжньому ніколи не замислювалася про них раніше. Іноді їх можна було побачити на автострадах, складених так само щільно, як робот Оділь з конструктора Lego. Аспект сучасної реальності, настільки поширений, що залишається непоміченим, незаперечним. Вона припустила, що майже всі тепер подорожує в них. Не сировину, як вугілля або зерно, а промислові товари. Вона згадала новини про те, що вони зникли в морі під час шторму. Разламываются. Тисячі китайських гумових уточок, весело подпрыгивающих на величезних хвилях. Або кросівки. Щось про сотні викинутих на берег кросівок, права на які були відправлені окремо, щоб запобігти крадіжці. І хтось інший на яхті в гавані Канн розповідає страшні історії про трансатлантичних плаваннях; про те, як вони не тонули відразу, про контейнерах, викинутих за борт, і про мовчазною, невидимої загрози, яку вони становлять для моряків.
  
  Здавалося, вона пройшла через більшу частину страху, який відчувала раніше. Цікавість не витіснило його повністю, але вона повинна була визнати, що їй було цікаво. Одна з жахливих рис Бигенда, припустила вона, полягала в тому, що з ним у тебе був реальний шанс дещо з'ясувати. І де б ти тоді опинилася? Були речі, які самі по собі були вкрай проблематичні для вивчення? Безумовно, хоча це буде залежати від того, хто знав, що ти їх знаєш, вирішила вона.
  
  Але потім тихий сухий звук просовываемого під двері конверта, знайомий їй за гастрольного життя, раптово викликав, як і завжди, атавістичний страх ссавців перед вторгненням в гніздо.
  
  Вона ввімкнула світло.
  
  В конверті, коли вона підняла його з килима, була кольорова роздруківка на звичайному папері з фотографією білого вантажівки, припаркованої поруч з вантажним майданчиком орендованій Боббі Чомбо фабрики.
  
  Вона перевернула його і виявила напис, зроблений нечітким клинописным почерком Бигенда: 'Я у вестибюлі. Давай поговоримо. Х.'
  
  Цікавість. Час, який вона трохи задовольнила. І час, вона знала, щоб вирішити, чи готова вона продовжувати в цьому.
  
  Вона пішла у ванну, щоб підготуватися до нової зустрічі з Бигендом.
  
  39 Інструментальник
  
  Милгрим пам'ятав Юніон-сквер двадцятирічної давності, коли вона була місцем поламаних лавок і сміття, де труп міг залишитися непоміченим серед скорчившихся і нерухомих тіл бездомних. У ті дні, коли сам Милгрим не потребував в подібному місці, це був справжній базар наркотиків. Але тепер це були Barnes & Noble, Circuit City, Whole Foods, Virgin, а він, Милгрим, зайшов так далеко, як іноді здавалося, в протилежному напрямку. Пристрастився, якщо не надавати цьому дуже великого значення, до речовин, що протидіють напруги у глибині його єства; щось скрутили занадто туго, постійно загрожуючи зруйнувати його особу; вибухаючи, як ніби структура тенсегрити Бакмінстера Фуллера містила один елемент, який постійно стискалося всупереч балансу сил, необхідному для її підтримки.
  
  Така була емпірична природа явища, хоча він все ще був здатний абстрактно розглядати можливість того, що глибинна тривога, якою він знав її сьогодні, частково була артефактом субстанції.
  
  Як би те ні було, вирішив він, коли Браун припаркував сріблясту "Короллу" на південній стороні Сімнадцятої Східної вулиці, недалеко від Західної Юніон-сквер, додаткова доза японського ліки, якої він пригостив себе, безумовно поліпшила обстановку, не кажучи вже про несподівано хорошої погоди.
  
  "Міг би Браун припаркуватися тут", - подумав Милгрим. Це було не схоже на це, але після оголошення свого горлового мікрофона (або, можливо, своїм внутрішнім демонів), що "Червона команда номер один" на місці, Браун підняв свою чорну сумку з підлоги за сидінням Милгрима і витягнув пару ліцензій, тьмяно-офіційних на вигляд, упакованих в довгі прямокутні конверти на присосках з якогось прозорого, але злегка пожовклого пластику. Управління транспорту, в чорних кашкетах "сансериф". Милгрим спостерігав, як Браун облизав великий палець, розмазавши слину з увігнутим поверхонь двох присосок на одній з них, і притиснув його до внутрішній стороні верхньої частини лобового скла, прямо над рульовим колесом. Він опустив сумку назад за столом Милгрима, на його ноутбук. Він повернувся до Милгриму, дістаючи наручники, два браслети лежали у нього на долоні, ніби він збирався запропонувати Милгриму купити їх. Вони були такими ж професійно тьмяним, як і інші його улюблені речі. "Невже наручники роблять з титану", - подумав Милгрим. Якщо ні, то у них було щось на зразок обробки з штучного титану, як у сонцезахисних окулярів "Оуклі", які продаються на Канал-стріт. "Я сказав, що не збираюся садити тебе в машину в наручниках", - сказав Браун.
  
  'Немає' погодився Милгрим, старанно зберігаючи нейтралітет. - Ти сказав, що вони тобі знадобляться.
  
  'Ти не знаєш, що сказати, якщо з'явиться коп або інспектор дорожнього руху і запитає, що ти тут робиш'. Браун заклацнув наручники назад в маленьку пластикову кобуру на поясі.
  
  "Допоможіть мені, мене викрали", - подумав Милгрим. Або, краще: багажник цієї машини сповнений пластикової вибухівки.
  
  'Ти посидиш на лавці, позасмагаєш", - сказав Браун.
  
  'Вірно,' сказав Милгрим.
  
  Браун відкрив дверцята, і вони обидва вийшли. 'Тримай руки на даху машини,' сказав Браун. Милгрим так і зробив, в той час як Браун відкрив задні дверцята зі свого боку і нахилився, щоб закріпити другу табличку Transit Authority на внутрішній стороні заднього скла. Милгрим стояв, поклавши долоні на чисту, теплу дах "Королли". Браун випростався, закриваючи дверцята. Він клацнув ключем, замикаючи машину. 'Сюди, - сказав Браун, потім щось ще, чого Милгрим не розчув, ймовірно, через його ролі в "Червоній команді номер один".
  
  Ноутбук Брауна, подумав Милгрим. Сумка.
  
  Загорнувши за кут і побачивши, що перед ними розкинувся парк, Милгрим примружився, не готовий до простору, світла, деревам на межі обпадання листя, веселою парусинової штовханині Гринмаркета.
  
  Тримаючись поряд, він пішов за Брауном через Юніон-сквер на Захід і увійшов в Гринмаркет, минувши молодих матерів з колясками на коліщатках-квадроциклах і пластиковими пакетами з органічними смакотою. Потім вниз, повз будівлі часів WPA, яке він пам'ятав, тепер, мабуть, ресторану, але закритого. Вони вийшли на стежку, що перетинала парк на Шістнадцятій вулиці, з Лінкольном на постаменті в центрі. Милгрим згадав, як намагався зрозуміти, що це Лінкольн тримав збоку, в лівій руці. Складену газету?
  
  'Прямо тут,' сказав Браун, вказуючи на лавку, найближчу до Юніон-сквер-Вест, з південної сторони доріжки. 'Не в центрі. Тут. Він вказав на місце прямо поруч з круглим підлокітником, спроектований так, щоб бути навмисно негостинним для потилиці будь-якого втомленого людини. Милгрим сіл, вхопившись для цього за підлокітник, в той час як Браун витягнув з-за пояса своїх штанів тонку смужку блискучого чорного пластика, спритно обмотав її навколо підлокітника і зап'ястя Милгрима і застебнув, затягнувши з різким щелкающим звуком. В результаті з манжети, яку сформував Браун, залишилося близько фута зайвого пластику. Він відкрутив її в сторону, щоб вона не так впадала в очі, і випростався. 'Ми заїдемо за вами пізніше. Тримай свій рот на замку.'
  
  'Добре,' сказав Милгрим, витягаючи шию, щоб подивитися, як Браун швидко йде на південь, спиною до Зеленого ринку. Милгрим моргнув, переварюючи почуте, і побачив, як розбивається заднє скло Corolla на узбіччі. То прекрасна мить, як раз перед тим, як воно розлетілося на незліченні уламки. Якщо ви будете обережні, сигналізація може навіть не спрацювати. Можна було перегнутися через нерівний край скла і вхопитися за ремінець сумки Брауна, в якій, Милгрим був упевнений, лежав коричневий паперовий пакет Ризі. І піти.
  
  Милгрим опустив погляд на вузьку чорну смужку небиткого пластику навколо свого зап'ястя. Він поправив манжету пальто Пола Стюарта, щоб зробити своє становище менш помітним для перехожих. Якби Браун використовував звичайні кабельні стяжки з господарського відділу, як це виглядало, Милгрим знав, як їх зняти. Молочно-білі, напівпрозорі гнучкі наручники, які використовувала поліція Нью-Йорка, як він знав з досвіду, не так легко розстібалися. Цікаво, подумав він, Браун не хотів носити з собою нічого, що не було чорним або титановим?
  
  Милгрим недовго жив у квартирі в Іст-Віллідж з жінкою, яка зберігала аварійний запас валіуму в алюмінієвій коробці з-під риболовних снастей. В засувці коробки було отвір, в який можна було б вставити невеликий висячий замок, але вона віддала перевагу запечатати його пластиковою кабельної стяжкою, трохи зменшеною версією стяжки, яка зараз прив'язувала Милгрима до цієї лавці. Милгрим вирішив, що, коли виникне необхідність отримати доступ до запасів, що вона переріже зав'язку плоскогубцями або кусачки для нігтів, замінивши її новою, коли їй знадобиться знову запечатати коробку. Милгрим зауважив, що у цій процедурі було мало сенсу, але люди дійсно були схильні ексцентрично ставитися до своїх ліків. Він припустив, що зав'язки, подібно тисненої воскової печатки на листі, служили доказом того, що вона була останньою, хто відкривав коробку. Милгрим шукав її запас краваток, найпростіший спосіб обійти це, але не зміг його знайти.
  
  Однак він визначив, що кабельні стяжки насправді закриваються за допомогою крихітного формованого внутрішнього храповика. Як тільки він навчився вставляти плаский кінчик ювелірної викрутки, він зміг відкривати і закривати її краватки за своїм бажанням, навіть якщо вона коротко їх обрізала, як зазвичай робила.
  
  Факт його злодійства швидко залишив ці особливі відносини позаду, але тепер він нахилився вперед, перехилившись через коліна, щоб подивитися на неприбраний тротуар у себе під ногами. Він вже провів уявну інвентаризацію своїх кишень і знав, що у нього немає нічого схожого на ювелірну викрутку.
  
  Незатишно усвідомлюючи, що його можуть прийняти за деркача, шукає галюцинаторні фрагменти крека, він зосереджено обстежив місцевість. Він помітив і так само швидко відкинув уламок пляшкового коричневого скла довжиною в один дюйм. Розпиляти краватку було, принаймні, теоретично можливо, але він поняття не мав, скільки часу це може зайняти і спрацює взагалі, а ще він боявся порізатися. Скріпки для паперів, після того, що Браун, можливо, назвав би модифікацією в польових умовах, могла б підійти, але, за його досвідом, ви не знайдете скріпки або дротяних вішалок для одягу, коли вони вам потрібні. Але тут, в декількох футах від носка його лівого черевика, було щось тонке, прямокутна, мабуть металеве. Слабо поблескивало. Вхопившись за підлокітник неслухняною рукою, він ніяково підвівся з лавки, витягнувши ліву ногу якнайдалі і кілька разів зачепив предмет лівою п'ятою, намагаючись піднести його ближче. П'ятий або шостий ривок зробив свою справу, і він зміг підхопити свій приємний жорсткий і вузький приз вільною рукою, швидко повернувшись на лавку і прийнявши більш ортодоксальну позу.
  
  Він тримав його між великим і вказівним пальцями, як швачка свою голку, і уважно вивчав. Це була зламана скріпка від ручки або олівця, штампована з жерсті або латуні, і іржа покривала її дешеве покриття.
  
  Майже ідеально. Він перевірив його кінчик на маленькому отворі, через яке мав намір вийняти невидимий храповик. Занадто широкий, але ненабагато. Він знайшов особливо грубий шматок чавуну збоку від підлокітника і приступив до роботи.
  
  Було приємно літнім днем чимось зайняти руки, або, у всякому разі, долоні. 'Людина-інструментальник", - сказав Милгрим, запиливая свою чарівну заточку Гудіні.
  
  40 Танцюючий
  
  Тіто став на коліна і затягнув шнурки своїх кросівок Adidas GSG9S, шанобливо нагадавши Геррерос, що час настав. Він встав, розім'яв пальці ніг, перетнув Чотирнадцяту вулицю й подався через парк, тримаючи руку на айпод в пластиковому пакеті в кишені куртки.
  
  Одного разу Хуана в Гавані привела його в будівлю величезного і зовсім застарілого пишноти, хоча в ті дні він поняття не мав, що спорудження такого віку та складності можна знайти в якому-небудь іншому стані. У фойє на стінах і стелі були нанесені континенти й океани з потьмянілим штукатурки. Ліфт затрусився й заскрипів, піднімаючи їх на верхній поверх, і коли Хуана відчинив металеві двері, схожу на клітку, Тіто раптово усвідомив, що барабани, які він, мабуть, чув вже деякий час, можливо, з тих пір, як вони вперше опинилися на цій вулиці в Драгонесе. Поки вони чекали біля високих дверей єдиною квартири на поверсі, Тіто читав і перечитував написане від руки послання по-іспанськи на засмальцьованому листку коричневого паперу, прикріпленому до дверей чотирма товстими іржавими килимовими цвяхами: 'Входите в дусі Бога та Ісуса Христа, або не входите'. Тіто подивився на Хуану, піднявши брови в якомусь питанні, він не зовсім зміг сформулювати. 'З таким же успіхом тут могли б бути написані Маркс і Ленін", - сказала йому Хуана. Двері відчинила висока жінка в червоній хустці, з запаленою цигаркою в руці, яка широко посміхнулася, побачивши їх, і простягла руку, щоб доторкнутися до голови Тіто.
  
  Пізніше, під портретом матері Божої Гваделупської і ще одним портретом Че Гевари, висока жінка почала Танець Ходячих мерців, та Тіто, притулившись до Хуані, мружачись від диму сигар і ароматного лосьйону після гоління, спостерігав, як босі ноги м'яко шльопають по зруйнованому паркету.
  
  Тепер герреро були навколо нього, розмовляючи між собою мовою погоди, на мові високих швидких хмар. Він щулився у своїй куртці і пішов далі, крізь сонячне світло, до голих деревах з зеленими бруньками. Ошоси показував йому мертві точки в людській матриці площі фігури, які не були частиною несвідомого танцю, утвореного тут, на цій галявині серед будівель довгого міста. Він не дивився прямо на цих притворщиков, спостерігачів. Він змінив свій шлях, уникаючи їх.
  
  Підійшовши ближче до брезентовим прилавків ринку, він побачив старого, повільно продвигавшегося між прилавками з овочами у своєму довгому твідовому пальто, розхристаному назустріч денного тепла. Тепер він ходив з блискучою металевою палицею і, здавалося, відчував певні труднощі з ногою.
  
  Ошоси раптово повернувся, прослизнувши у Тіто подібно до вітру, сухого і несподівано теплому, показуючи йому зближення спостерігачів. Найближчим був високий, широкоплечий чоловік у сонцезахисних окулярах і синій бейсбольній кепці, який погано справлявся із завданням прикинутися, що недбало йде в напрямку старого, і на його лобі між окулярами і кепкою позначилася буква S напруги. Тіто відчув, що ці двоє позаду нього, як ніби Ошоси тицяє його великими пальцями в спину. Він змінив свій курс, даючи зрозуміти, що направляється до старого. Він уповільнив крок і демонстративно розправив плечі, сподіваючись, що люди позаду нього зрозуміють цю брехню тіла і відреагують на неї. Він побачив, як шевельнулись губи чоловіка в темних окулярах, і згадав, що сказав той, "Прада", про їх радіоприймачах.
  
  Система була в кожному падінні його чорних Адідас. Дістав айпод з кишені, тримав у відкритому пластиковому пакеті, не торкаючись до нього пальцями.
  
  Він був майже біля мети, в десяти кроках від чоловіка з Prada, але чорні окуляри був всього в трьох кроках від старого, коли старий розвернувся, граціозно змахнувши паличкою вгору і вбік, на відстані витягнутої руки, в сторону шиї чорних окулярів. Тіто побачив, як від удару палицею з чола чоловіки зникла буква S напруги, і на якийсь час здалося йому занадто довгим, з'явилося обличчя, що складається всього з трьох отворів: під козирком синьою бейсболки, подвійних прорізів сонцезахисних окулярів і такий же круглої і, здавалося, беззубою чорної діри рота. Потім чоловік вдарився об тротуар, як про щось обвалене, заряджена тростина важко загриміла поруч з ним, і Тіто відчув чиїсь руки на своїх плечах і перестав рухатися вперед.
  
  'Злодій!' закричав старий з великою силою, і голос його задзвенів. 'Злодії!
  
  Тіто відступив, коли інерція послідовників пронесла їх повз нього. Коли він спустився, Ошоси показав йому свого елегантного кузена Маркоса, ввічливо усміхненого між двома гарними вітринами з продуктами і выпрямляющегося після того, як дістав щось з-під дерев'яних козел для пили на фермерському прилавку. Шматок дерева, Маркос міцно вхопився за нього з обох кінців руками в рукавичках, впершись ногами, в той час як троє чоловіків, що йдуть у напрямку старого, здавалося, натрапили на невидиму стіну, а потім пролетіли крізь неї, піднявшись у повітря. Один з них приземлився на вітрину фермера, і жінки почали кричати.
  
  Маркос кинув дерев'яну ручку розтяжки вниз, немов виявивши, що вона забруднений брудом, і попрямував геть.
  
  Двоє чоловіків, які йшли за Тіто, усвідомивши, що він тепер позаду них, одночасно розгорнулися, зіткнувшись плечима. Той, що був поважче, плескав себе по чому-то на шиї. Тіто побачив дроти від радіоприймача. 'Червона команда перемогла", - люто заявив чоловік, з диким і незрозумілим упором на те, що це може бути за перемога, потім кинувся на Тіто, відштовхнувши свого товариша з дороги.
  
  Тіто доводилося маневрувати, немов в паніці, у різних напрямках, щоб створити у цих двох ілюзію того, що він майже спійманий. Бачачи незграбність того, хто тягнувся до нього, він вирішив, що будь-яка більш складна імітація незручності і втрати айпода буде витрачена даремно. Він кинув його прямо на дорозі чоловіка, від удару об тротуар відокремився квадратик білого пластику. Він зробив вигляд, що кидається за ним, щоб підкреслити той факт, що він був там. Його потенційний крадій, побачивши це, рефлекторно відкинув його убік. Перекотившись від удару, Тіто підбіг, коли важкий чоловік пірнув за айподом. Його напарник спробував заблокувати Тіто прийомом, який він, можливо, пам'ятав по американському футболу. Тіто вивернувся між його ніг і відштовхнувся – судячи з різкого вскрику від болю, це, мабуть, одне з ахіллесових сухожиль чоловіки.
  
  Тіто побіг на південь, геть від перехрестя Сімнадцятої вулиці Парковій, куди прямував. Повз хлопця з взуттєвого відділу Prada, в забрызганном фарбою комбінезоні, в одній руці жовта коробка з трьома короткими чорними антенами.
  
  Навколо Тіто бігали оріша, важко дихаючи, як величезні собаки; розвідник і відкривач, відкривач і ясновидець. Осун, чия роль була загадкою.
  
  41 Гудіні
  
  З клацанням, який він скоріше відчув, ніж почув, крихітний храповик в центрі кабельної стяжки відсунувся вбік для модифікованого затиску для кулькової ручки Милгрима. Він зітхнув, насолоджуючись моментом незвичного тріумфу. Потім послабив краватку, не знімаючи його з підлокітника лави, і вивільнив зап'ясті. Тримаючись за упор зап'ястям, він як можна більш недбало оглянув парк. Брауна ніде не було видно, але було справу з трьома іншими, яких він мигцем бачив у кімнаті Брауна в "Нью-Йоркере", плюс з тими, хто входив в Червону команду Брауна.
  
  Чому, дивувався він, такі команди завжди були червоними? З "зубів і пазурів" команди чоловіків люблять коричневі. Рідко навіть сині. Ніколи зелені, ніколи чорні.
  
  Повз нього рухався пішохідний потік сонячного дня по всій ширині парку. Він знав, що тут були люди, які бавилися тим, що знаходяться тут. Грали в ігри. Гра Брауна, гра IF і тих, хто працював з ним. Він зазначив, що поблизу не було поліції, і це здалося йому дивним, хоча, по правді кажучи, він так давно не проходив цим шляхом, що поняття не мав, яке присутність вони вважали за краще зберегти в даний момент.
  
  'Повинно бути, вона була несправна", - сказав він вголос про тросової стяжці, репетируючи репліку на випадок повернення Брауна, перш ніж він зможе зібратися з духом настільки, щоб відійти від цієї лавки. 'Тому я і чекав тебе.
  
  Дуже великі руки лягли на плечі Милгрима і придавили. "Дякую, що почекали,' виголосив глибокий, розмірений голос, ' але ми не детективи. Милгрим подивився на руку, що лежить на його лівому плечі. Це була величезна рука чорношкірого чоловіка з рожевими, блискуче відполірованими нігтями. Милгрим закотив очі, обережно витягаючи шию, і побачив поверх величезного виступу з чорної кінської шкіри, всіяною гудзиками, могутній чорний підборіддя, ідеально поголений.
  
  'Ми не детективи, містер Милгрим. - Другий чорношкірий чоловік, обогнувший дальній кінець лави, розстебнув свій важкий, схожий на кирасу мундир, оголивши двобортний жилет з парчі "чорне на чорному" і атласну сорочку з майстерним коміром кольору артеріальної крові. 'Ми взагалі не поліція.
  
  Милгрим витягнув шию ще трохи, щоб краще розгледіти того, чиї руки лежали у нього на плечах, як двохфунтові мішки з борошном. На них обох були облягаючі вовняні шапочки, які, як він тепер пам'ятав, були в пральні на Лафайет. 'Добре,' сказав він, бажаючи що-небудь сказати, що завгодно.
  
  Кінська шкура рипнули, коли другий чоловік влаштувався на лаві, його величезне, обтягнуте шкірою плече торкнулася плеча Милгрима. 'У вашому випадку, містер Милгрим, я б не був у цьому впевнений.
  
  'Ні,' сказав Милгрим.
  
  'Ми шукали тебе,' сказав той, що тримав руки на плечах Милгрима. 'Не дуже активно, ми повинні визнати першими. Але як тільки ви запозичили телефон цієї молодої леді, щоб зв'язатися зі своїм другом Фішем, у нього на дисплеї висвітився номер. Фіш, будучи одним містера Бердвелла, негайно зателефонував йому. Містер Бердвелл зателефонував по цьому номеру. Він створив соціальну мережу для леді, яка в будь-якому випадку підозрювала вас у спробі вкрасти її телефон, ви розумієте? Ви так далеко мене зрозуміли, містер Милгрим?
  
  "Так", - сказав Милгрим, відчуваючи ірраціональне, але дуже сильне бажання знову надіти кабельну стяжку, як ніби це чарівним чином повернуло б хід подій назад, повернувши його назад в безтурботний парк, яким він був кілька хвилин тому, здавався тепер справжнім раєм безпеки та світла.
  
  'Ми випадково опинилися поблизу, - сказав той, що був поруч з ним,' і поїхали в Лафайєт, де і знайшли тебе. З тих пір, надаючи послугу містерові Бердуеллу, ми спостерігали за вашими пересуваннями, містер Милгрим, очікуючи можливості поговорити з вами наодинці.
  
  Руки на його плечах раптово стали важче. 'Де цей ублюдок, схожа на копа, з яким ви завжди водитесь, містер Милгрим? Він привіз вас сюди.
  
  'Він не коп,' сказав Милгрим.
  
  'Він тебе про це не питав, - сказав той, що був поруч з ним.
  
  'Ого, - вигукнув той, що стояв ззаду, - білий старий просто нанеси цьому хлопцеві порізи!'
  
  'Злодій!' крикнув чоловік з боку Зеленого ринку. 'Злодії! Милгрим помітив там рух.
  
  'Це місце повинно бути облагороджена,' сказав чоловік поруч з Милгримом, наче ображений безладом. 'Тут по два мільйони за одиницю.
  
  'Чорт' сказав той, що був позаду, відпускаючи плечі Милгрима, ' це провал.
  
  'Він з Управління по боротьбі з наркотиками!' вискнув Милгрим, кидаючись уперед, його поношені шкіряні підошви кошмарно ковзали, як ноги в якомусь давньому мультфільмі, в якому стрибає затвор проектора. Або дуже, дуже поганий сон. І частиною цього сну, коли він біг, було те, що він все ще тримав перед собою, немов крихітний меч, свій болісно відточений ключ Гудіні.
  42 Йдучи
  
  Дядька повчали, що Система по можливості уникає переслідування. Система віддає перевагу не тікати; скоріше, вона йде. Розходження було важко висловити, але його легко продемонструвати з допомогою чогось такого простого, як спроба зчеплення зап'ясть через стіл. Зап'ясті, натренована у systema, зникло.
  
  Але Тіто, якого направили в певне місце із загадковою назвою W, більше не міг повною мірою практикуватися у догляді, мистецтво якого залежить від відсутності справжнього напрямку. Бути переслідуваним, як запевняв його Ошоси, означало змиритися з певним недоліком. Але і для цього існувала система, і він вирішив продемонструвати це зараз, на швидкості вхопившись за спинку лавки, падаючи, перекочуючись, піднімаючись із збереженням інерцією, але рухаючись у протилежному напрямку. Досить проста справа - витрачати імпульс в кидку, але він почув, як дитина зрадів, побачивши це.
  
  Найближчий з трьох його переслідувачів якраз огинав лавку, коли Тіто перестрибнув через неї, пройшов повз нього і вибіг на стежку, тепер вже біжить на схід. Він озирнувся. Двоє інших, непідготовлені раби власної інерції, пронеслися повз першого і мало не врізалися в лаву запасних. Він бачив, як Маркос спіткнувся про них. У одного з них був закривавлений рот.
  
  З Ошоси за плечем Тіто побіг у бік Східної Юніон-сквер і Шістнадцятій вулиці. Оріша хотіли, щоб він забрався геть з парку і його передбачуваною геометрії переслідування. Таксі виїхало перед ним, коли він дістався до смуги руху на Юніон-сквер-Іст; він переліз через його капот, зустрівшись поглядом з водієм, коли той прослизав повз лобового скла, тертя обпекло його стегно через джинси. Водій натиснув на клаксон і втримав його, і рефлекторно включилися інші клаксони, раптово пролунав нерівний рев, який посилився до крещендо, коли троє його переслідувачів досягли потоку машин. Тіто озирнувся і побачив людину з закривавленим ротом, лавирующего між переповненими бамперами, тримає щось на зразок жетона. Тіто здогадався, що це значок.
  
  Тіто втік на північ, низько пригнувшись, навмисно уповільнюючи крок, пробираючись крізь натовп, деякі з якої зупинялися, щоб подивитися, до чого клаксони. З вікон ресторану визирали особи. Він озирнувся і побачив, як чоловік із закривавленим ротом прибрав зі свого шляху жінку, коли біг за Тіто.
  
  Тіто прискорився, Ошоси помітив, що його переслідувач все ще наздоганяє. Він перебіг Сімнадцяту вулицю, не зменшуючи швидкості. Побачив вхід в ресторан, що обертається двері. Він побіг далі, до входу в готель, прикриваючи його прозорим скляним виступом. Під рукою переляканого швейцара в чорній сорочці, повз тільки що вийшла жінки. Він побачив Бразермена, спускається з двома широкими мармуровими сходами, розділеним центральним огорожею. Бразерман був одягнений у форму Federal Express і тримав у руках плоску червоно-біло-синю картонну коробку. Він ніколи раніше не бачив Бразермена в шортах. Коли Тіто кинувся праворуч, його нові черевики зачепилися за білий мармур, він почув, як чоловік із закривавленим ротом зачинив за собою двері.
  
  Він мигцем побачив звивистий виступ сходи в глибині вестибюля і почув характерний звук, з яким Бразермен, виходячи, випустив тридцять фунтів двенадцатимиллиметровых сталевих шарикопідшипників через хитромудре дно коробки FedEx на білий мармур.
  
  Тіто рвонув на південь, Ошоси вказав, що його переслідувач, який, мабуть, не зорієнтувався, відстав усього на кілька кроків.
  
  В ресторан, пробігаючи повз ряди столиків біля вікон, що виходять на південну сторону; повз недовірливих облич відвідувачів, які миттю раніше затримувалися над десертами та кави.
  
  Чоловік із закривавленим ротом схопив його за ліве плече, і він врізався в стіл, разлетевшись їжею і скляним посудом, закричала жінка. У момент зіткнення Эллеггуа, з нудотною швидкістю який піднявся на Тіто, простягнув праву руку Тіто назад, зняв з пояса чоловіки і тепер одночасно лівою рукою вихопив пневматичний пістолет болгарина і вистрілив з-під правої пахви Тіто.
  
  Нелюдський крик розірвав "оришу", коли Тіто побачив світний знак "Виїзд" і проскочив у двері під ним, повз навантажених візків помічників офіціанта. Кухонний персонал в білому шарахнув з його шляху. Він посковзнувся на мокрому, трохи не впав, побіг далі. Знак "Вихід". Вискочив назовні, на раптовий сонячне світло, коли позаду нього спрацювала сигналізація.
  
  Великий зелений фургон з акуратними сріблястими літерами, одна з його подвійних задніх дверей відкрита. Чоловік з Prada, більше не одягнений у робочий комбінезон художника, простягає руку.
  
  Тіто простягнув йому значок в шкіряній оболонці, який Эллеггуа зняв з пояса переслідувача.
  
  Він клацанням відкрив його. 'Лід' сказав він сунув його в кишеню. Він заштовхнув Тіто у вантажівку. Темне, пусте, яке пахне дизелем приміщення з дивним тьмяним освітленням. 'Ви вже зустрічалися. Він вистрибнув з вантажівки, зачинив і замкнув двері.
  
  'Сідайте,' сказав старий з лавки, закріпленої уздовж всього простору брезентовими пасками. 'Ми б не хотіли, щоб ви постраждали в разі раптової зупинки.
  
  Тіто переліз через спинку м'якою лавки. Виявивши два кінця простого ременя безпеки, він пристебнув їх, поки водій включав передачу, прямуючи на захід, потім звернув на північ, на паркувальну.
  
  'Сподіваюся, вони забрали його у вас?" запитав старий по-російськи.
  
  'Так, вони це зробили", - відповів Тіто по-англійськи.
  
  'Дуже добре,' сказав старий по-російськи. 'Дуже добре.
  
  43 Понг
  
  Лобі-бар знову був повний.
  
  Вона знайшла його таким, що сидить за довгим алебастровим столом і перекусывающим з прямокутної тарілки чимось схожим на суші, загорнуті в сире м'ясо. 'Хто зробив знімок?' запитала вона, коли підійшла досить близько, щоб запитати тихо і бути почутою.
  
  'Памела. Вона чудовий фотограф.
  
  'Вона стежила за мною? - запитав я.
  
  'Немає. Вона спостерігала за Чомбо. Дивилася, як він збирає речі і їде.
  
  'Ви впевнені, що він з'їхав сам? Його не заарештувало Міністерство внутрішньої безпеки?
  
  'Я сумніваюся, що DHS дозволило б йому палити цигарки і плутатися під ногами, поки вони збирали докази'.
  
  'Я б не хотів мати можливість це з'ясувати. А ти?
  
  "Звичайно, ні. Не хочете чогось випити?
  
  'Не зараз, дякую. Я б хотів, щоб ти пояснив, якщо те, що ти мені досі розповідав, правда, чому тебе це не турбує. Я б на твоєму місці турбувався. Насправді, я виявив, що це так. Якщо ви разнюхивали про таємних американських програмах, спрямованих на перехоплення контрабандної зброї, я б припустив, що у вас є деякі шанси нарватися на неприємності. Якщо ні, і те, що ти мені розповіла, правда, чому б і ні? Це прозвучало більш переконливо, ніж вона мала намір, але це здавалося правильним.
  
  'Будь ласка,' сказав він, ' сідайте.
  
  Табурети тут були навмисно не підібрані один до одного. Той, що стояв поруч з ним, нагадав їй витягнуті фігурки воїнів масаї, вирізані з залізного дерева, але без небезпечних загострених частин. Він був з полірованого алюмінію, щось на зразок Генрі Мура. 'Ні, дякую.
  
  'Я не знаю, що може бути в цьому конкретному контейнері, Холліс. Ти мені віриш?
  
  Вона подумала про це. 'Можливо. Це залежить.
  
  'Від чого саме? - запитав я.
  
  'Про те, що ти, можливо, збираєшся розповісти мені далі.
  
  Він посміхнувся. "Куди б ми з цим не зайшли, я ніколи не зможу точно сказати тобі, як я опинився залучений. Це прийнятно?
  
  Вона подумала про це. 'Так'. Це дійсно не звучало так, ніби це обговорюване питання.
  
  'І мені потрібно дуже щира прихильність моєму підприємству, якщо ми хочемо продовжити цю розмову. Мені потрібно знати, що ти зі мною, перш ніж я розповім тобі більше. Але, будь ласка, зрозумійте, що я не можу розповісти вам більше, не поглибивши вас в саму суть справи. Це питання, в якому володіння інформацією рівносильно залученості. Ви розумієте?' Він узяв червоний флешмаки, серйозно подивився на нього, потім відправив в рот.
  
  У чому б не був замішаний Бигенд, вирішила вона, це було глибоко. Глибоко і, можливо, центральне. До чогось, поки вона не могла зрозуміти, до чого саме. Вона згадала, як побачила білий вантажівка, що виїжджає з-за рогу, і зрозуміла, що дійсно хоче знати, куди він подівся і чому. Якщо вона уявляла, що ніколи не дізнається, то з якоїсь причини побачила "Рівер Фенікс" Альберто, розпростертого на бетоні "Гадючьей кімнати". Інший фінал.
  
  Бигенд доторкнувся до губ серветкою для коктейлю, запитально звівши брови.
  
  'Так,' сказала вона. 'Але якщо я коли-небудь виявлю, що ти брешеш мені, навіть за недомолвке, все скінчено. Будь-які зобов'язання з мого боку. Скінчено. Зрозумів?
  
  'Добре,' сказав він, знову натягуючи посмішку і жестом запрошуючи офіціанта. 'Випити.
  
  'Подвійний скотч,' сказав Холліс. 'Одну порцію.
  
  Вона подивилася вниз, на світний алебастр. Всі свічки. Напої. Жіночі зап'ястя. Що вона зробила?
  
  'Так співпало,' сказав він, спостерігаючи за удаляющимся підтягнутим задом офіціанта з точно таким же виразом обличчя, яке вона бачила, коли він розглядав свій маки, ' що сьогодні вранці я дещо дізнався. Дещо про Боббі.
  
  'Я б не подумала, що "випадково" коли-небудь було безпечним поняттям, коли мова йде про такому матеріалі'. Вона вирішила ризикнути табуреткою Masai, знайшовши її напрочуд зручною.
  
  'Кажуть, навіть у клінічного параноїка можуть бути вороги.
  
  'Тоді в чому ж справа?
  
  'Боббі, як я вже деякий час знаю, його роботодавці доручили йому щонайменше два завдання.
  
  'Хто такі?
  
  'Не знаю. Втім, завдання Боббі Чомбо: одна з них, як я вам уже казав, полягає в прослуховуванні "Летючого голландця" в морських контейнерах. Коли він взявся за цю роботу, йому дали набір якихось параметрів і завдання виловити один конкретний сигнал з безлічі інших. Він це зробив. Робить це й досі. Контейнер періодично посилає сигнал, що повідомляє про його місцезнаходження і, ймовірно, про те, що він не був зламаний. Це переривчастий сигнал, зашифрований, і він змінює частоти, але якщо ви Боббі, очевидно, ви будете знати, коли і де його слухати.'
  
  'А яка вигода того, хто йому платить?
  
  'Не знаю. Але я припускаю, що це не їх контейнер, не їхній сигнал. Зрештою, їм довелося заплатити Боббі, щоб він знайшов для них. Ймовірно, після того, як заплатив комусь іншому за інформацію, яку вони йому дали, щоб він допоміг йому знайти це. Досить обхідний шлях, якщо це взагалі їх власність, хоча я не виключаю повністю.'
  
  'Чому б і ні?
  
  'Ніколи не було хорошою ідеєю. Я, по суті, агностик. У всьому.
  
  'У чому ж тоді полягає друге завдання Боббі Чомбо?
  
  'Це те, що я тільки що дізнався. Коли ми були в Blue Ant, я казав тобі, що він постачає iPod в Коста-Ріку.
  
  'Вірно. Музика, ти сказав.
  
  'Що ви знаєте про стеганографії?
  
  "Я навіть не знаю, як це вимовляється.
  
  'Інша задача Боббі полягає в складанні докладних журналів фіктивних пошуків сигналу-контейнера. Ці його вигадки, математичні, грандіозні, оповідають про його постійних пошуках і повної невдачі знайти ключ, який у нього вже є, але якого він вдає, що у нього його немає. Він схилив голову набік. 'Ви стежили за цим? - запитав я.
  
  'Він фальсифікує докази того, що досі не виявив сигнал?
  
  "Абсолютно вірно. На даний момент він склав три таких епосу. Він зашифровує їх стеганографическим способом на дисках iPod – ' Її перервала поява її напою.
  
  'Ще раз, що це було за слово?' запитала вона, коли офіціант пішов.
  
  'Стеганографически". Він поширює свій фіктивний журнал дій дуже тонко, використовуючи багато музики. Якщо він дав вам ключ, або якщо ви маєте достатньо потужними можливостями розшифровки, ви можете витягти його з музики.'
  
  'І ймовірність перевірки iPod менше, ніж ноутбука?
  
  Він знизав плечима. 'Залежить від того, хто проводить перевірку.
  
  'І як ти цього навчився?
  
  'Я не можу тобі сказати. Вибач, але це має пряме відношення до того, як я опинився втягнутий, і ми домовилися, що я не можу це обговорювати.
  
  'Чудово. Насправді це було не так, тому що вона могла уявити, як він використовує його, коли вважатиме за потрібне. Але вона розбереться з цим по ходу справи.
  
  'Але я вже говорив вам, що знаю, що він відправляє їх до запитання в Коста-Ріку.
  
  'Правильно'.
  
  'Де досі я втратив їх слід, але не раніше, ніж вловив запах відставних офіцерів американської розвідки. Що є досить своєрідним понгом. Звичайно, нічого схожого на ім'я не додається. Але тепер я чую, що айподам Боббі пересилають нові, з Сан-Хосе. '
  
  "Куди їдемо? - запитав я.
  
  'Нью-Йорк. Якщо тільки мене не розігрують. Але, схоже, чоловік, якому Боббі відправляє їх в Сан-Хосе, ледачий. Або нервує. Справжній адресат ніколи їх не забирає. Але вони наймають того ж чиновника для відправки їх назад. Через DHL. За адресою на Канал-стріт. Китайський імпортер. '
  
  'Боббі стежить за нерухомих контейнером", - сказала вона. "Він створює неправдиві докази того, що він його ще не знайшов. Він відправляє ці докази комусь в Коста-Ріку, який потім відправляє їх назад в Нью-Йорк ...'
  
  'Ти пропустив один крок. Він відправляє лист комусь в Коста-Ріку, чия робота, очевидно, відповідно до побажань роботодавців Боббі, полягає в тому, щоб розписатися за нього, а потім передати його комусь іншому, належного одержувача. Людина, якій Боббі відправляє пошту, - звичайний квазикриминальный поштову скриньку. Але передбачуваний одержувач так і не прийшов за своєю здобиччю. Замість цього він уклав угоду з поштовою скринькою, щоб просто перевернути його. Розумієте, це пробіл, вада в чиїйсь архітектурі.'
  
  'Чий? - запитав я.
  
  'Поняття не маю.
  
  "Не могли б ви розповісти мені, як ви дізналися, що вони їдуть в Нью-Йорк?
  
  'Я відправив туди декого з оберемком готівки. Зробив поштової скриньки несподівану пропозицію. Такий вже це місто.
  
  "І це все, що ви отримали за свої гроші?
  
  'Це і відчуття, що містер Постбокс вважає геронтократію колишнього співробітника ЦРУ деспотичною і бажає піти далі на південь, подалі від них'.
  
  Вона ще раз прокрутила це в голові, помішуючи єдиний кубик льоду в своєму віскі. 'Так що ти думаєш?
  
  'Когось обманюють. Когось змушують повірити, що хтось інший знає про контейнері, але не може його знайти. Як ви думаєте, навіщо комусь це робити?
  
  'Щоб змусити людини, яким належить контейнер, повірити, що його не відстежують. Хоча насправді це так.
  
  'Це дійсно так виглядає, чи не так?
  
  'Що?"
  
  'У нас є пробіл, яким треба скористатися. Ми знаємо, що хто-то в Сан-Хосе трохи дистанціюється, не дотримуючись букви плану. Той, хто повинен був отримати ці iPod і забрати їх для повторного відправлення цього не робить. Замість цього вони платять поштової скриньки за те, щоб просто перевернути iPod. Я уявляю, як вони налякані. '
  
  'Від кого? - запитав я.
  
  'Можливо, про те, кому належить вміст цього контейнера. Це дуже цікаво. І тепер у нас є ще один пробіл.
  
  'Що саме?
  
  'Памела встановила на вантажівку пристрій GPS-стеження приблизно за годину до вашого приїзду.
  
  'Господи,' сказала вона, ' вона це зробила? Вона що, Джеймс Бонд?'
  
  'Нічого подібного. Любить трохи пограти, Памела. Він посміхнувся.
  
  'Де він, ця вантажівка? - запитав я.
  
  Він дістав Treo з кишені куртки і набрав послідовність на клавіатурі. Примружився. 'В даний момент на північ від Сан-Франциско.
  44 Стратегія виходу
  
  Милгрим виявив, що прямує до припаркованої "Королле" Брауна, чи, радше, він виявив, що його тіло, зведене судомами і задыхающееся від незвичного галопу, нерівно рухається в тому напрямку, який, як він припускав, було спільним. У нього був спільний позатілесний досвід, між ривком з лавки запасних і наданням себе таким чином, і він поняття не мав, де можуть бути ці чорношкірі джентльмени. Він сподівався, що вони повірили йому на слово, що Браун був агентом DEA. Оскільки один з них спонтанно прийшов до висновку, що готується арешт, можливо, так воно і було. Денніс Бердвелл навряд чи заплатив би кому-небудь достатньо, щоб вчинити інакше; малоймовірно, що він взагалі найняв їх. Милгрима це шокувало. Його спроби розгледіти їх, якими б нетвердыми вони не були, не привели ні до яких великим постатям, закутаним у шкіру. Як, втім, і ні до кого, хто виглядав би як член якоїсь Червоної команди. Ні навіть до самого Брауну.
  
  Зелений ринок раптово спорожніла, якщо не вважати тих, кого він прийняв за продавців продуктів, всі вони, здавалося, намагалися скористатися мобільними телефонами, а деякі з них кричали один на одного в досить істеричною манері.
  
  Тепер сирени наростали, завиваючи далеко. Наближалися. Здавалося, їх було багато.
  
  Незважаючи на нестерпний біль у боці, від якої йому хотілося зігнутися навпіл, він змусив себе залишатися приблизно у вертикальному положенні і рухатися так швидко, як тільки міг.
  
  Він перетинав Юніон-сквер-вест на Сімнадцятій вулиці і вже бачив "Короллу", коли кілька сирен одночасно завили і замовкли. Він озирнувся назад, на Сімнадцяту вулицю, і побачив поліцейську машину і машину швидкої допомоги, які стояли під кутом на перехресті у Парк, їх фари на даху переливалися червоним і синім. Три однакових чорних позашляховика з'явилися зі сходу, на Сімнадцятій вулиці, без сирени, і висадили громіздкі фігури в чорному, які на такій відстані Милгриму здалися одягнені в скафандри. Це була нова суперполиция після 11 вересня, здогадався він, хоча і не міг згадати, як вони повинні називатися. Загони Самсона? Деякі з них увійшли в будівлю через кутовий вхід. Тепер з'явилася перша з того, що, судячи з усього, було кількома пожежними машинами.
  
  Немає часу дивитися на це, захоплююче видовище, яким він його знайшов. Сумка Брауна все ще була в машині.
  
  Але вуличний пейзаж, як він тепер зрозумів з гострим уколом тривоги, здавався абсолютно позбавленим чого-небудь, що він міг би використовувати, щоб розбити вікно машини. Його рука кілька разів сомкнулась на неіснуючій рукоятці недорогого молотка-лапи корейського виробництва, яким він в останній раз користувався, щоб залізти всередину автомобіля, але потім чиясь рука, немов лещата, сомкнулась на його лівому плечі, у той час як праве зап'ястя було вивернуто за спину з майже вывихивающей силою.
  
  'Вони пішли,' тихо сказав Браун. 'Вони глушили наші рації і частоти стільникового зв'язку. Якщо ми розмовляємо, вони пішли. Забирайся зараз же. Решта вже забралися. Вони тримають його під вартою? Команда "Геркулеса"? Браун зітхнув. 'Чорт' сказав він остаточно.
  
  Команди Геркулеса, подумав Милгрим. От і все.
  
  'Рухайтеся,' наказав Браун. 'Вони оточують територію. Він ривком відчинив задні дверцята "Королли" і заштовхнув Милгрима всередину обличчям вперед. - На підлогу, ' скомандував він.
  
  Милгриму вдалося просунути ноги всередину як раз в той момент, коли Браун зачинив двері. Він відчув запах щодо нового автомобільного килима. Його коліна стояли на чорній сумці і ноутбуці Брауна, але він знав, що момент, якщо він коли-небудь був, пройшов. Він зосередився на тому, щоб дихати рівніше і придумати виправдання того, що прийшов без наручників.
  
  'Пригніться,' сказав Браун, сідаючи за кермо і заводячи двигун. Він від'їхав від тротуару. Милгрим відчув, що він повертає праворуч на Юніон-сквер-Вест, потім пригальмував. Передня пасажирська двері відчинилися, і хтось забрався всередину. Вони знову від'їжджали, грюкнувши дверима.
  
  'Дай це мені,' сказав Браун.
  
  Милгрим почув якийсь шерех.
  
  'Ви користувалися рукавичками? Рівне спокій в голосі Брауна, як Милгрим знав з досвіду, було поганим знаком. День першої червоної команди в парку, повинно бути, пройшов невдало.
  
  'Так,' сказав хтось. Чоловічий голос, можливо, знайомий з попередньої зустрічі в Нью-Йоркере". "Ця деталь відірвалася, коли він її впустив'.
  
  Браун нічого не відповів.
  
  'Що сталося?' запитав інший. 'Вони чекали на нас?
  
  'Може бути, вони завжди когось чекають. Може бути, їх цьому навчили. Страшенно цікава концепція, чи не так?'
  
  'Як Девіс? - запитав я.
  
  'По-моєму, це було схоже на зламану шию.
  
  'Ти не казав, що він небезпечний.
  
  Милгрим закрив очі.
  
  'Блэкуотер" підставив твою дупу через тупості?' Спитав Браун. 'Це те, що я дізнаюся, коли запитаю у них?'
  
  Іншого нічого не сказав.
  
  Браун зупинив машину. 'Вилазь, - сказав він. 'Їдь з міста. Сьогодні вдень.
  
  Милгрим почув, як відчинилися двері, чоловік вийшов, двері зачинилися.
  
  Браун поїхав далі. 'Прибери транзитний талон із заднього скла,' сказав Браун.
  
  Милгрим забрався на заднє сидіння і зняв присоски зі скла. Вони збиралися повертати на Чотирнадцяту вулицю. Він озирнувся на Юніон-сквер-Вест і побачив чорний автомобіль команди "Геркулес", блокуючий перехрестя. Він обернувся, сподіваючись, що Браун не накаже йому знову лягти на підлогу, і обережно поставив ноги по обидві сторони від ноутбука і сумки Брауна. 'Ми повертаємося в "Нью-Йоркер'?
  
  'Ні,' сказав Браун, ' ми не збираємося повертатися в "Нью-Йоркер"".
  
  Замість цього Браун поїхав в пункт прокату автомобілів в Трайбеці.
  
  Вони взяли таксі до Пенсільванського вокзалу, де Браун купив два квитки в один кінець до Вашингтона на метро.
  
  45 Ламається Каркас
  
  'Як ти думаєш, куди прямує вантажівка? - Запитала Холліс біля басейну, затишно влаштувавшись на краю гігантського футон Старк.
  
  'Не Затоку,' сказав Бигенд, що сидів поруч з нею так глибоко, що вона не могла його бачити. - Скоро ми дізнаємося, Портленд це чи ні. Або Сіетл.
  
  Вона влаштувалася зручніше, спостерігаючи, як вогні маленького літака перетинають порожній центр сяючого неба. "Ти ж не думаєш, що вони попрямують в глиб материка?
  
  'Ні,' сказав він, - я думаю, мова йде про порту з контейнерним комплексом'.
  
  Вона підвелася, наскільки могла, на правому лікті, намагаючись розгледіти його обличчя. 'Це наближається?
  
  'Можливо, саме це і означає раптовий від'їзд Боббі, а не просто те, що ти його сполошив.
  
  'Але ти думаєш, що це станеться?
  
  'Це цілком можливо.
  
  'Ти знаєш, де це знаходиться?
  
  'Гак", - сказав він. 'Пам'ятаєш його? Той великий російський вертоліт? Вертоліт, здатний пролетіти сотні миль, забрати наш контейнер з одного судна і перенести його на інше?'
  
  'Так'.
  
  'Сьогодні є кілька цікавих можливостей відстежувати комерційні перевезення. Я маю на увазі конкретне судно. Але я сумніваюся, що якась з них допоможе нам відстежити наш таємничий ящик, тому що я думаю, що суду постійно змінюються. В морі. Ми вже чули про використання цього поважного гака, але вам не потрібно бути таким великим, щоб перекласти один сорокафутовый контейнер з одного судна на інше. Звичайно, за умови, що вам не потрібно летіти на ньому надто далеко. До речі, наш літак сорокафутовый. Все або сорок, або двадцять. Стандартизація. Контейнери, повні товарів. Пакети, повні інформації. Ніякого брейкбола.'
  
  - Що "Ні"?
  
  'Металобрухт. Неконтейнеризованный вантаж. Старомодні перевезення. Ящики, зв'язки. Якими були перевезення раніше. Я думав, що з точки зору інформації, найбільш цікаві елементи, для мене, звичайно зводяться до прориву. Традиційний людський інтелект. Хтось щось знає. На відміну від інтелектуального аналізу даних і всього іншого.'
  
  "Я нічого не розумію ні в інтелектуальному аналізі даних, - сказала вона, - ні в решті'.
  
  'Ми купуємо інтелектуальний аналіз даних в Blue Ant'.
  
  'Акції якої-небудь компанії?
  
  'Немає. Думаю, ви могли б сказати, що ми підписуємося. Або сподіваємося на це. Справа непроста.
  
  'До чого? - запитав я.
  
  'У швейцарців є система, відома як Onyx, заснована на Echelon, системі, спочатку розробленої британцями та американцями. Onyx, як і Echelon, використовує програмне забезпечення для фільтрації вмісту супутникового зв'язку по певних пошукових запитах. Пости прослуховування Onyx розташовані в Циммервальде і Хайменшванде в кантоні Берн, а також у Леуке в кантоні Вале. Я провів тиждень в Хайменшванде, коли мені було тринадцять. Dada.'
  
  'Прошу вибачення?
  
  'Dada. Моя мати займалася дослідженням малолітньої дадаїста.'
  
  'Швейцарці? У швейцарців така система?
  
  'Минулого місяця,' сказав він, ' недільний випуск Blick опубліковано секретний звіт уряду Швейцарії, заснований на перехопленнях Onyx. У ньому описувався факс, відправлений урядом Єгипту в їх посольство в Лондоні, в якому згадувалися таємні місця тримання під вартою ЦРУ в Східній Європі. Уряд Швейцарії відмовилося підтвердити існування звіту. Однак вони негайно ініціювали судові процедури проти видавців за витоку секретного документа.'
  
  "Ти можеш "підписатися" на щось подібне?
  
  'Банкірам, - сказав Бигенд, - потрібна достовірна інформація'.
  
  'Що?"
  
  'Blue Ant потрібні хороші банкіри. І так сталося, що вони швейцарці. Але у нас поки немає обхідних шляхів. Нові умови пошуку повинні бути схвалені незалежною комісією '.
  
  Очі зіграли з нею злий жарт. В глибині сяючого неба, здавалося, звивалися величезні напівпрозорі істоти. Щупальця довжиною з туманність. Вона моргнула, і вони зникли. І що?
  
  'Поки що тільки в двох членів цієї комісії були причини прихильно поставитися до пропозицій наших банкірів. Але подивимося. Вона відчула, як він сів. 'Ще по чарці?
  
  'Тільки не для мене.
  
  'Але ви бачите,' сказав він, - абсолютну складність такого роду розвідки і, звичайно, вроджені обмеження. Не кажучи вже про те, що ми поняття не маємо, хто ще може відстежувати пошукові запити. Ти, однак, з твоїм потенціалом зблизитися з Боббі Чомбо ... Він встав, потягнувся, поправив піджак і повернувся, нахиляючись, щоб запропонувати їй руку. Вона взяла його, дозволивши йому допомогти їй піднятися на ноги. 'Ти справжній брейкбек, Холліс. Блиснула посмішка. 'Ти бачиш?
  
  'Я продовжую намагатися тобі сказати. Йому зовсім не сподобалося, що Альберто привів мене туди. Для Боббі це було очевидним порушенням угоди. Ти можеш подумати, що він утік з міста, тому що прибуває корабель, але я знаю, як мало йому сподобалося, що я з'явився.
  
  'Перше враження,' сказав він. 'Воно може змінитися.
  
  'Сподіваюся, ти не чекаєш, що я просто так знову наткнуся на нього?
  
  'Надай все це мені. Спочатку я повинен подивитися, куди він прямує. А поки попрацюй з Філіпом. Подивися, що ще можуть показати тобі Оділь і її друзі. Не випадково, що Боббі Чомбо працює в двох, здавалося б, різних сферах. Важливо те, що ми поговорили, досягли угоди. Я радий знати, що ми будемо працювати разом.'
  
  'Дякую' машинально сказала вона, потім зрозуміла, що це дійсно все, що вона могла сказати. 'Спокійної ночі,' сказала вона, перш ніж пауза встигла дуже затягнутися.
  
  Вона залишила його там, поруч з фікусами в гігантських квіткових горщиках.
  
  46 VIP
  
  'У вас немає при собі посвідчення особи,' сказав старий по-англійськи, вимикаючи маленьку камеру, на якій він кілька разів переглядав відеозапис.
  
  'Ні,' сказав Тіто. До стелі вантажівки були прикріплені два дешевих пластикових ліхтарі на батарейках, тьмяно освітлювали їх двох на незручній лавці. Тіто вважав повороти вантажівки, намагаючись простежити за їх напрямком. Він припустив, що зараз вони знаходяться на північний захід від Юніон-сквер, прямуючи на захід, але впевненості в цьому ставало все менше.
  
  Старий дістав з кишені конверт і передав його Тіто. Тіто розірвав його і дістав водійські права штату Нью-Джерсі зі своєю фотографією. Реймон Алсин. Тіто придивився до фотографії уважніше. Здавалося, що це він, хоча він ніколи не позував для неї і ніколи не одягав сорочку, яку носив Рамон Алсин. Він подивився на підпис. Спочатку йому потрібно було потренуватися малювати його догори ногами, як вчив його Алехандро. Йому було незручно мати посвідчення особи, підпис якого він ще не вивчив. Хоча, якщо вже на те пішло, нагадав він собі, він не вмів водити машину.
  
  Старий забрав конверт назад і поклав його назад у кишеню. Тіто дістав гаманець з кишені куртки і сунув права за прозоре віконце, зазначивши при цьому, що хтось ретельно подряпав ламіновану поверхню прав, неодноразово виймаючи їх з іншого гаманця і кладучи назад. Він подумав про Алехандро.
  
  'Що ще у вас є?' запитав старий.
  
  'Одне з болгарських рушниць,' сказав Тіто, забувши, що незнайомець може їх і не знати.
  
  'Лечков. Віддай це мені.
  
  Тіто дістав пістолет в носовій хустці. Коли він передавав його старому, на його чорні джинси потрапила крихта дрібної білої солі.
  
  'З нього стріляли'.
  
  'Я скористався ним в ресторані готелю", - сказав Тіто. 'Мене збиралися схопити. Один з чоловіків, які прийшли за мною, був утікачем'.
  
  'Сіль? Старий делікатно принюхався.
  
  'Морська сіль. Дуже дрібна.
  
  Лечкову подобалося стверджувати, що він зробив парасольку, яким убили Георгія Маркова. Він цього не робив. Як і ці, його роботи, здавалося, належали до більш ранньої епохи. Швидше за все, він починав як сільський велосипедний механік. 'Він сховав хусточку і пістолет під пальто. Тобі довелося їм скористатися, не так?'
  
  Тіто подумав, що, як би добре цей чоловік не був знайомий з історією своєї родини, він не повинен знати про оріша. Пояснення того, що Эллеггуа вирішив скористатися пістолетом болгарина, не допоможе. 'Не в обличчя", - сказав Тіто. 'Низько. Хмара защипало йому очі, але вони не постраждали'. Ймовірно, це було правдою, наскільки пам'ятав Тіто, але вибір, якщо такий був зроблений, належав Эллеггуа. 'Вода позбавить від сліпоти'.
  
  'Білий порошок", - сказав старий, і Тіто вирішив, що зайві зморшки на його топорщащихся щоках означають посмішку. 'Не так давно це було б дуже складно. Тепер я сумніваюся в цьому. У будь-якому випадку, ви не будете проносити це через металодетектори перед посадкою.'
  
  - На посадку, ' сказав Тіто, в горлі у нього раптом пересохло, а в животі скрутився страх.
  
  'Ми залишимо це,' сказав старий, як ніби відчув паніку Тіто і хотів підбадьорити його. - Який-небудь інший метал?
  
  Щільненько в темряві маленького літака, притулившись до теплого металу, стискаючи ноги матері, її рука в його волоссі, двигун натужно гуде під їх вагою. Безмісячна ніч. Ледь видніються дерева. 'Немає' видавив Тіто.
  
  Вантажівка зупинилася. До нього долинув рев, барабанний дріб, глибока і жахлива. Раптово одна задня двері відчинилися, і проник всередину сонячне світло. Хлопець із взуттєвого відділу Prada швидко вліз всередину. Старий відстебнув ремінь безпеки і перекинувся через лавку. Тіто зробив те ж саме, порожній, переляканий. 'Юніон-сквер перекрита", - сказав той, що з Prada.
  
  'Позбався від цього,' сказав старий, передаючи іншому болгарський пістолет в носовій хустці. Він дістав з кишені фотоапарат і зняв пальто, чоловік з "Прада" допоміг йому надіти світлий плащ. 'Знімай куртку,' наказав старий Тіто.
  
  Тіто послухався. Представник Prada вручив йому коротку зелену куртку з чимось вишитим жовтим на спині. Тіто надів її. Йому вручили зелену кепку з жовтим дзьобом., JOHNSON BROS. "ДЕРЕН І ГАЗОН" спереду жовте. Він надів його. 'Сонцезахисні окуляри, - сказав представник Prada, простягаючи Тіто пару. Він склав куртку Тіто в маленьку чорну нейлонову сумку, застебнув її і простягнув йому. 'Окуляри,' нагадав він Тіто. Тіто надів їх.
  
  Вони вибралися на сонячне світло, в моторошний рев. Тіто побачив знак на ланцюжку в декількох футах від вантажівки.
  
  ВЕРТОЛІТНИЙ МАЙДАНЧИК AIR PEGASUS VIP
  
  За дротяною сіткою ревуть вертольоти.
  
  І тут з'явилася Вьянка на своєму мотоциклі, її обличчя було приховано дзеркальним козирком. Він побачив, як чоловік з Prada передав їй болгарський пістолет, загорнутий у носову хустку. Вона засунула його за пазуху куртки, швидко помахала Тіто на прощання і пішла, її виття двигуна загубився за гуркотом вертольотів.
  
  Тіто, відчуваючи, як його шлунок наповнюється холодним важким страхом, пішов за іншими це VIP-приміщення.
  
  І коли вони пройшли через металошукач, і показали свої посвідчення особи, і пригнулися, тікаючи, під обертовими лопатями, і були пристебнуті ременями, і рев посилився, поки що-то, здавалося, не підхопив вертоліт, немов на тросі, і не поніс його геть, набираючи висоту, через Гудзон, Тіто міг закрити очі. Так що він не бачив міста, коли вони піднімалися, і не бачив, як він віддалявся позаду нього.
  
  Зрештою, все ще не розплющуючи очей, він зміг витягнути свій Nano з-за пазухи сорочки, витягнути навушники з лівого переднього кишені джинсів і знайти гімн, який він грав на своєму Casio, богині Очун.
  47 N - я вулиця
  
  На деревах часів Громадянської війни за Філадельфією водилися привиди.
  
  Раніше траса проходила поряд з вулицями, забудованими крихітними рядами будинків, в кварталах, де бідність, здавалося, була настільки ж ефективна, як, за чутками, нейтронна бомба. Вулиці були настільки ж позбавлені населення, наскільки їхні вікна були скляними. Самі будинки, здавалося, належали не стільки іншим, скільки іншій країні; можливо, Белфасту, після якоїсь сектантської біологічної атаки. Остови японських автомобілів на вулицях, черевом униз на голих колісних дисках.
  
  Але минувши Філадельфію і прийнявши ще одну таблетку, Милгрим почав уловлювати проблиски інших привидів, можливо, ангелів. Післяполудневе сонце забарвило проїжджаючі мимо лісу лисячим вогнем Максфілда Періша, і, можливо, саме це епілептичний мерехтіння, викликане рухом поїзда, викликало цих істот. Він знаходив їх нейтральними, якщо не сказати доброзичливими. Вони належали цього пейзажу, цього часу і часу року, а не його історії.
  
  Через прохід в "Метролайнере" Браун розмірено стукав по своєму броньованому ноутбука. На особі Брауна відбилося занепокоєння, коли він писав, Милгрим знав, і тепер він побачив це знову. Можливо, Браун не був впевнений в своїх письменницьких здібностях або зазвичай був готовий до того, що написане ним буде відкинута або піддано надмірній критиці з боку тих, кому він писав. Або йому просто було незручно повідомляти про відсутність успіху? Наскільки знав Милгрим, Брауну ніколи не вдавалося те, що він, здавалося, намагався зробити, за допомогою IF і предмета. Захоплення об'єкта, здавалося, був виграшною позицією для Брауна, і Браун намагався, але йому це не вдалося. Захоплення чого б то не було, "ЯКЩО", передане суб'єкту, здавалося ще однією, хоча і другорядної, виграшною позицією, і, можливо, Браун досяг успіху в цьому сьогодні на Юніон-сквер. Захоплення IF ніколи не здавався виграшною позицією. Милгрим припустив, що якщо б вони захопили IF, і об'єкт, і велика родина IF були б попереджені про гру Брауна. Установка перехоплювача сигналів в кімнаті IF була б зведена нанівець. Отже, припустив Милгрим, Браун зараз складав свій звіт про те, що сталося на Юніон-сквер.
  
  Але він вважав малоймовірним, що в якомусь подібному звіті буде згаданий він або чорношкірі спільники Денніса, і це, ймовірно, було дуже добре. Він був стурбований тим, що Браун ще не згадав йому про те, що його виявили більше не прикутим наручниками до лавки, але він відчував себе підготовленим; наручники самі по собі не спрацювали, і Милгрим, відчувши недобре в парку, взяв на себе сміливість повернутися до машини Брауна, щоб полегшити їх від'їзд.
  
  Втомившись від сонячних променів, що пробиваються крізь дерева, він подумав, що міг би почитати свою книгу. Але покласти руку на потерту обкладинку в боковій кишені "Пола Стюарта" було все, на що він здатний. Потім він заснув, притулившись щокою до теплого скла, і прокинувся тільки від того, що Браун тряс його за плече, коли вони під'їжджали до Юніон Стейшн у Вашингтоні.
  
  Він виявив, що тепер жахливо одеревенел, без сумніву, з-за нехарактерних для нього фізичних вправ в парку, а також з-за викиду адреналіну, викликаного страхом, який зробив це можливим. Ноги у нього були як ходулі, коли він, похитуючись, випростався, струшуючи крихти з сендвіча з індичкою, який їв перед Філадельфією. 'Рухайся,' наказав Браун, штовхаючи його вперед. У Брауна були ноутбук і сумку, що висіла на стегнах, як у вьючной коні, з ременями, що перетинають груди. Милгрим підозрював, що Брауна колись вчили цьому на курсі за оптимальною безпеки ручної поклажі. У нього було відчуття, що Браун імпровізував відносно мало і ніколи не відчував особливої легкості; він був людиною, який вірив, що є способи щось робити, і що саме так все і повинно бути зроблено.
  
  Крім того, подумав Милгрим, він з усіх сил намагався не відставати від нього на платформі, був авторитарним людиною, але з тим, що, як припускав Милгрим, було фундаментальною потребою підкорятися наказам.
  
  Тріумфалізм станції витончених мистецтв змусив Милгрима раптово відчути себе дуже маленьким. Його шия вжалась в комір пальта від Пола Стюарта. Йому здавалося, що він бачить себе і Брауна з висоти цих прикрашених арок, вони вдвох, як жуки, далеко внизу, котяться по величезного мармурового простору. Він змусив себе визирнути з-за плеча на камінь з написами, алегоричну скульптуру, позолоту - всю помпезність і серйозність американського Ренесансу іншого молодого століття.
  
  Вийшовши на вулицю, де повітря було просякнуте тональністю забруднення, не нью-йоркської, і злегка душноватой, Браун швидко посадив їх у таксі, за кермом якого сидів таєць в жовтих мисливських окулярах, і вивів звідти план на вулиці, який Милгрим взагалі ніколи не міг осягнути. Круги, радіальні проспекти, масонські складності. Але Браун дав водієві адресу на N-стріт, і Милгрим запам'ятав його, той інший алфавітний місто, такий несхожий. Одного разу, в перші дні правління першої адміністрації Клінтона, він провів тут три тижні у складі команди, переводившей торгові звіти Росії для лобістської фірми.
  
  У якийсь момент вони звернули з жвавій торговій вулиці, повної торгових марок торгових центрів, і несподівано опинилися в більш тихому районі, повністю житловому, забудованому невеликими старими будинками. У федеральному стилі, згадав Милгрим, а також те, що це, мабуть, Джорджтаун, згадав з семінару по стилю, проведеного в таунхаусі. Не такі, як ті, повз які вони проїжджали, але більш величні, з обнесли стіною садом на задньому дворі, в якому Милгрим, вислизнувши за косяком, виявив величезну черепаху і ще більш великого кролика, домашніх тварин місцевого жителя, яких він передбачав, але тепер згадав як про якомусь чарівному моменті дитинства. У цьому дитинстві Милгрима було мало чарівних моментів, міркував він, тому, можливо, він переніс цю зустріч тому, за суб'єктивною тимчасової лінії, щоб компенсувати це. Але безумовно, це був Джорджтаун, ці вузькі фасади з матового цегли, дерев'яні віконниці, пофарбовані в чорний колір, відчуття, що Марта Стюарт і Ральф Лорен старанно працювали б над інтер'єрами, нарешті разом, покриваючи спочатку чудові поверхні шаром золотистого бджолиного воску, натертим вручну.
  
  Їх раптово зупинилося таксі, їдкі жовті окуляри водія стали коричневими. 'Ти тут? - запитав він.
  
  "Ймовірно", - безмовно відповів Милгрим, коли Браун простягнув чоловікові кілька складених банкнот і наказав Милгриму вийти.
  
  Черевики Милгрима ковзали по цеглинах, стертим з роками без кутів. Він піднявся слідом за Брауном за трьома високим гранітним щаблях, стоптаним століттями ніг. Пофарбована в чорний колір двері під простим віялоподібним світильником була прикрашена федеральним орлом нещодавно відполірованою латуні, таким старим, що він нагадував не орла, якого Милгрим коли-небудь бачив, а якась істота з більш давньої міфології, можливо, фенікса. Відлитий, як припустив Милгрим, майстрами, які ніколи не бачили орла, тільки якусь гравіювання з його зображенням. Тепер увага Брауна була прикута клавіатурою з матової нержавіючої сталі, вбудованої в косяк, на якій він вводив код, скопійований з листка синього паперу. Милгрим подивився вгору по вулиці і побачив миготливі дорогі старомодні вуличні ліхтарі. Десь у кінці кварталу гавкала дуже велика собака.
  
  Коли Браун завершив свою послідовність дій, двері видала вражаючий лаконічний механічний звук, отпираясь сама.
  
  'Всередину,' наказав Браун.
  
  Милгрим взявся за вигнуту латунну ручку, натиснув на клямку і штовхнув. Двері безшумно відчинилися. Він увійшов, відразу зрозумівши, що будинок порожній. Він побачив довгу латунну пластину з репродукціями старовинних вимикачів. Він натиснув на найближчий до дверей, накривши пальцем круглу точку з перламутру. Над ними світилася чаша з червоного скла з бронзовим обідком в квіточку. Він подивився вниз. Полірований сірий мармур.
  
  Він почув, як Браун закрив за собою двері, і замок знову видав той же звук.
  
  Браун натиснув ще кілька кнопок на латунній платівці, освітивши далекі приміщення. Милгрим побачив, що він не дуже помилився щодо Марти і Ральфа, хоча меблі була несправжньою. Це було схоже на меблі у вестибюлі більш традиційного готелю Four Seasons.
  
  'Мило,' почув Милгрим свій голос.
  
  Браун повернувся на подушечці однієї ноги, вирячивши очі.
  
  'Вибач,' сказав Милгрим.
  
  48 Монтаук
  
  Тіто сидів, рішуче закривши очі, занурений у свою музику.
  
  Крім вібрації і шуму двигуна, ніщо не вказувало на рух вперед. Він поняття не мав, в якому напрямку вони рухаються.
  
  Він залишався в музиці, з Очун, яка допомагала йому піднятися над страхом. Зрештою, він побачив її як води струмка, що перетинають гальку, спускаються схилом пагорба крізь густу рослинність. Він зауважив птаха над головою, над струмком, за верхівками дерев.
  
  Він відчув, як машина закрутилася. Чоловік з Prada, який сидів поруч з ним, торкнувся його зап'ястя. Тіто відкрив очі. Чоловік показував, щось кажучи. Тіто зняв навушники Nano, але як і раніше нічого не чув, тільки звук двигуна. Через вигнуте пластикове вікно він бачив море внизу, низькі хвилі накочували на кам'янистий пляж. На широкій трав'янистої галявині, оточеній низьким коричневим лісом, білі будівлі були розташовані навколо прямокутної петлі бежевою дороги.
  
  У старого, який сидів у кріслі перед Тіто, поруч з пілотом, на вухах були великі сині навушники. Тіто ледь помітив пілота, закривши очі, як тільки йому вдалося пристебнути ремінь безпеки. Тепер він побачив руку чоловіка в рукавичці на зігнутої сталевої палиці, його великий палець натискав кнопки на рукоятці, схожою на ту, що в грі.
  
  Округлий, злегка неправильної форми, квадрат дороги і білі будівлі неухильно збільшувалися в розмірах. Найбільша з будівель, явно житловий будинок, з нижніми крилами, тянувшимися з обох боків, стояло за петлею, звернене до моря, широкі вікна дивилися порожньо. Інші будівлі, згруповані як можна далі на петлі, позаду будинку, здавалися будинками поменше і просторим гаражем. Коли коричневий ліс закінчився, тут не було ні дерев, ні кущів. Будівлі, які, як він тепер міг бачити, були зроблені з пофарбованого в білий колір дерева, виглядали вичищеними. Він знав, що в цьому північному кліматі дерев'яні будинки можуть простояти дуже довго, оскільки, здавалося, в них нічого їсти. На Кубі тільки сама тверда деревина болотних лісів Сапата могла так довго протистояти комах.
  
  Він побачив довгу чорну машину, що стояла з одного боку бежевою петлі, на півдорозі між великим будинком і будинками поменше.
  
  Вони заходили на посадку над пляжем, пісок пролітав під ними, низько над похилим сірої дахом великого будинку. Машина неймовірно завмерла в повітрі, потім кинулася до трави.
  
  Старий зняв навушники. Представник Prada простягнув руку, відстібаючи ремінь безпеки Тіто. Він передав Тіто сумку з його курткою APC. Шлунок Тіто стиснувся, коли вертоліт торкнувся твердої землі. Тон його рева змінився. Представник Prada відкрив дверцята і жестом запросив Тіто виходити.
  
  Тіто вибрався назовні, і вітер від гвинтів мало не збив його з ніг. Низько пригнувшись, так як вітер бив у очі, він схопився за кепку, щоб її не здуло. Людина з Prada, заліз під фюзеляж і допоміг йому спуститися через дверцята з протилежного боку. Підкоряючись жестам чоловіки, все ще пригинаючись, він поповз за ними в напрямку чорної машини. Висота рева змінилася.
  
  Тіто обернувся і побачив, як вертоліт набирає висоту, немов у якомусь незграбному фокусі. Раптово він розвернувся в бік моря, над великим будинком, потім піднявся вище, віддаляючись на тлі безхмарного неба.
  
  Під раптово настала тиші він почув голос старого і водночас відчув подих холодного вітру з моря: 'Вибачте за форму. Ми подумали, що для вас буде краще зробити особливе враження на вертолітному майданчику.'
  
  Чоловік з "Прада" нахилився, дістаючи ключі з-під лівого переднього колеса чорного "Лінкольн Таун Кар". 'Чарівне містечко, чи не правда?' сказав він, дивлячись у бік гаража і будиночків поменше.
  
  'Недобудований, за нинішніми стандартами,' сказав старий.
  
  Тіто зняв сонцезахисні окуляри, розглянув їх, вирішив не залишати і поклав в один бічний кишеню куртки для догляду за газоном. Він поклав кепку в інший і зняв куртку. Він відкрив чорну нейлонову сумку, дістав куртку APC, витрусив її і надів. Він поклав зелену куртку в сумку і застебнув її на блискавку.
  
  'Так було в сімдесятих, коли його продавали трохи менше ніж за триста тисяч', - сказав представник Prada. 'Зараз вони просять сорок мільйонів'.
  
  "Я впевнений, що так і є", - сказав старий. 'Мило з їх боку, що вони дозволили нам приземлитися'.
  
  'Ріелтор запропонував більш низьку ціну за умови, що умови будуть досить простими. Доглядачам, звичайно, було наказано не турбувати нас. 'Він натиснув кнопку на ключі, які тримав у руці, відчинив дверцята з боку водія.
  
  'Правда? Наскільки я багатий, то в такому випадку?
  
  'Дуже'.
  
  'В силу чого саме? - запитав я.
  
  'Порнографія в Інтернеті'. Сідаю за кермо.
  
  'Ти серйозно? - запитав я.
  
  'Готелі. Мережа бутік-готелів. У Дубаї. 'Він завів машину. 'Поїдеш зі мною попереду, Тіто.
  
  Старий відчинив задні дверцята. Він озирнувся на Тіто. 'Поїхали. Він сів у машину і зачинив дверцята.
  
  Тіто обійшов довгий блискучий чорний капот, зазначивши номери Нью-Джерсі, і сів всередину.
  
  'Я Гаррет,' представився чоловік за кермом, простягаючи руку. Тіто потиснув йому руку.
  
  Тіто зачинив дверцята. Гаррет включив передачу на "Лінкольні", і вони поїхали вперед, під колесами хрустів подрібнений сланець.
  
  'Фрукти і сендвічі,' сказав Гаррет, вказуючи на кошик між ними. 'Вода. Він проїхав по петлі до гаража і будинкам поменше, потім звернув праворуч, виїхавши на бежеву дорогу, що веде в коричневий ліс.
  
  'Скільки часу це займе?' - запитав старий.
  
  'Тридцять хвилин, в цей час року, - сказав Гаррет. - через Амагансетт і Іст-Гемптон, по шосе 27.
  
  'Тут є сторожка біля воріт?
  
  'Немає. Ворота. Але ріелтор дав нам код виходу.
  
  Шини автомобіля на глинистому покритті були приглушені темними подушечками з розчавлених сухого листя.
  
  'Тіто,' сказав Гаррет, ' я помітив, що ти тримав очі закритими, коли йшов. Не любиш вертольоти?
  
  'Тіто,' сказав старий, - не літав з тих пір, як покинув Кубу. Цілком можливо, що це був його перший вертоліт'.
  
  'Так,' сказав Тіто.
  
  'А' сказав Гаррет і поїхав далі. Тіто втупився в коричневу глибину лісу. Він не їхав так далеко від міста з тих пір, як покинув Кубу.
  
  Незабаром той, хто називав себе Обладунки, зупинив машину в декількох футах від низьких, важких на вигляд воріт з оцинкованої сталі. 'Допоможи мені з цим,' сказав Гаррет, відкриваючи дверцята. 'Він з мотором, але коли я був тут з ріелтором, ланцюжок весь час зісковзувала.
  
  Тіто вийшов. Відразу за воротами було двосмугове асфальтове покриття. Гаррет відкрив сіру металеву коробку, прикріплену до білої дерев'яній стійці, і скористався вбудованої в неї клавіатурою. Запах лісу був насиченим і дивним. Маленький звір пробіг по гілках над головою, але Тіто не міг його розгледіти, тільки гілка залишилася погойдуватися. Завив електромотор, і ланцюг, схожа на дуже довгу велосипедну ланцюг, частина воріт, почала підстрибувати і деренчати.
  
  'Допоможи йому просунутися,' сказав Гаррет. Тіто взявся за ворота і штовхнув вправо, на звук двигуна. Ланцюг зачепилася, ворота сіпнулися в бік, слідуючи рейковому виступу з того ж металу. 'В машині. Там є балка, яка закриває їх, коли ми проїжджаємо.
  
  Тіто озирнувся з переднього сидіння, коли задня частина "Лінкольна" виїхала за ворота. Вони закрилися досить плавно, але Гаррет зупинився, вийшов і повернувся, щоб перевірити, чи повністю вони закриті. 'За цим треба доглядати", - сказав старий. 'У потенційного покупця створюється враження, що все в поганому стані'.
  
  Гаррет сів назад. Вони звернули на асфальт, і Гаррет поїхав, набираючи швидкість. 'Сьогодні більше ніяких вертольотів, Тіто, - сказав він.
  
  'Добре,' сказав Тіто.
  
  'Строго з нерухомим крилом, на наступному етапі'.
  
  Тіто, який дивився на банани в кошику між ними, передумав.
  
  'Нога?' запитав Тіто.
  
  '"Сессна Голден Ігл", - сказав старий, - 1985 року випуску. Одна з останніх, які вони зробили. Дуже зручна. Тиха. Ми зможемо поспати.
  
  Тіто захотілося ще сильніше втиснутися у сидінні. Він побачив попереду будівлі. - Куди ми їдемо? - запитав я.
  
  'Прямо зараз,' сказав Гаррет, - в аеропорт Іст-Гемптон.
  
  'Приватний літак,' сказав старий, ' жодних перевірок безпеки, жодних посвідчень особи. Ми дістанемо вам що-небудь більш вигідне, ніж водійські права штату Нью-Джерсі, але сьогодні вам нічого не знадобиться.
  
  - Спасибі, - сказав Тіто, не в змозі придумати, що ще сказати. Вони пройшли невеликий будинок з намальованим знаком, Обід автомобілі на стоянці перед ним. Тіто подивився на банан. Він не їв з учорашнього вечора з Вьянкой і Бразерманом, і Геррерос більше не було з ним. Він взяв банан і почав рішуче чистити його. "Якщо мені доведеться вчитися літати, - сказав він своєму шлунку, - я відмовляюся голодувати, займаючись цим". Його шлунок, здавалося, не був переконаний, але він все одно з'їв банан.
  
  Гаррет поїхав далі, а старий нічого не сказав.
  
  49 Гнилий
  
  Оділь сиділа в білому кріслі, поклавши білого робота на спинку у себе на колінах, і тикала білим олівцем Мондріана у механізм з пластикових шестірень і чорних гумок. 'Вони ламаються, ці штуковини.
  
  'Хто це готував? - Запитала Холліс зі свого стільця. Схрестивши ноги під халатом. Вони пили каву в номері. Дев'ятій ранку, після того, що для Холліс було напрочуд спокійне вночі.
  
  'Сільвія Ротч,' представилася Оділь, водячи олівцем по столу. Щось клацнуло. 'Приємного апетиту,' сказала Оділь.
  
  'Ротч? Як це пишеться? Власний білий олівець Холлиса напоготові.
  
  'R-O-I-G,' видавила з себе Оділь, яка ледве вимовляла літери по-англійськи.
  
  "Ти впевнений? - запитав я.
  
  'Каталонська,' сказала Оділь, нахиляючись, щоб покласти робота правою стороною вгору на килим. 'Це складно.
  
  Холліс записала це. Ройг. 'Маки, вони характерні для її робіт?
  
  'Вона торгує тільки маками", - сказала Оділь, її очі стали величезними з-під гладких серйозних брів. 'Вона заповнює маками весь торговий центр "Меркат де Флорес". Старий квітковий ринок'.
  
  'Так,' сказала Холліс, відкладаючи олівець і наливаючи собі свіжий кави. 'Коли ви залишали повідомлення, ви згадали, що хотіли поговорити про Боббі Чомбо.
  
  'Фер-гас-сон,' вимовила Оділь, виділяючи три склади.
  
  'Фергюсон?
  
  'Його звуть Роберт Фергуссон. Він канадець. "Шомбо" - це його художнє прізвисько.
  
  Холліс сприйняла це за ковтком кави. 'Я цього не знала. Як ти думаєш, Альберто це знає?
  
  Оділь знизала плечима у тій складній французькій манері, яка, здавалося, вимагала трохи іншої будови скелета. 'Сумніваюся. Я знаю, тому що мій хлопець працював у галереї у Ванкувері. Ти знаєш це?
  
  'В галереї? - перепитав я.
  
  'Ванкувер! Він прекрасний.
  
  'Так, - погодилася Холліс, хоча насправді максимум, що вона бачила в цьому місці, були їх номери в Four Seasons і внутрішність їх досить маленького закладу, переробленого другого поверху в стилі танцювального залу для таксі на дивно вільної від руху артерії центру міста, повної театрів. Джиммі доводилося нелегко. Вона постійно залишалася з ним. Не найкращий час.
  
  'Мій хлопець, він знав Боббі як діджея.
  
  'Він канадець? - запитав я.
  
  'Мій хлопець - француз.
  
  'Я маю на увазі Боббі.
  
  'Звичайно, він канадець. Фергуссон.
  
  'Він добре його знав? Я маю на увазі, твого хлопця?
  
  'Він купив її у нього,' сказала Оділь.
  
  'Це було до того, як він поїхав у Орегон працювати над проектами GPSW?
  
  'Не знаю. Здається, так. Три роки? У Парижі мій хлопець бачить фотографію Боббі, прем'єру в Нью-Йорку, Дейла Кьюсака, його спогади про Наталі, ти знаєш це?'
  
  'Ні,' сказав Холліс.
  
  'Боббі займається геохакингом для Кьюсака. Мій хлопець сказав мені, що це Роберт Фергуссон'.
  
  'І все ж ти можеш бути впевнений?
  
  'Так. Деякі інші тутешні художники знають, що він канадець. Можливо, це не такий вже великий секрет.
  
  'Але Альберто не знає?
  
  Не всім це потрібно. Усім потрібен Боббі. Щоб працювати в цій новому середовищі. Для цього він кращий. Але самітник. Ті, хто знає його раніше, стають дуже обережними. Вони не говорять про те, чого не хоче Боббі.'
  
  'Оділь, ти що-небудь знаєш про те, що Боббі нещодавно ... переїхав?
  
  'Так' серйозно відповіла Оділь. 'Його електронна пошта відскакує. Серверів там немає. Художники не можуть зв'язатися з ним з приводу незавершених робіт. Вони викликають занепокоєння.
  
  'Альберто сказав мені. Ви не знаєте, куди він міг піти?
  
  'Це Шомбо. Вона взяла свою каву. 'Він може бути де завгодно. Оллис, ти поїдеш зі мною в Силверлейк? Відвідати Бет Баркер?
  
  Холліс обдумала це. Оділь була недоиспользуемым активом. Безумовно, якщо її хлопець (колишній?) дійсно знав Боббі Чомбо-Фергюсона. 'Це у неї квартира з віртуальної анотацією?
  
  'Межпространственная маркування,' поправила Оділь.
  
  "Боже, допоможи мені", - подумала Холліс.
  
  Задзвонив її мобільний. 'Так?
  
  'Памела. Мэйнуэринг. Хубертус просив мене передати тобі, що, схоже, вони збираються в Ванкувер.
  
  Холліс подивився на Оділь. 'Він знає, що Боббі канадець?
  
  'Взагалі-то, - сказала Памела Мэйнуэринг,' так.
  
  'Я тільки зараз дізнався.
  
  'Ви обговорювали його минуле з Хубертусом?
  
  Холліс подумала про це. 'Немає.
  
  'Отже, ось ти де. Він пропонує тобі поїхати. В Ванкувер.
  
  'Коли? - запитав я.
  
  'Якщо б ви вилетіли негайно, то могли б встигнути на рейс "Ейр Канада" в годину дня.
  
  'Коли будуть останні новини?
  
  - О восьмій вечора.
  
  'Тоді замовляй номер на двох, - сказала вона. 'Генрі і Річард. Я тобі передзвоню.
  
  'Готово,' сказала Памела і зникла.
  
  'Оллис,' запитала Оділь, ' що це?
  
  'Ти можеш приїхати в Ванкувер на кілька днів, Оділь? Сьогодні увечері. Повністю за рахунок Node квиток. Переліт, готель, будь-які витрати.
  
  Брови Оділь поповзли вгору. 'Невже?
  
  'Так'.
  
  'Знаєш, Оллис, "Ноде" платить за те, щоб доставити мене сюди, платить за "Ле Стандарт'...
  
  'Тоді поїхали. Як щодо цього?
  
  'Звичайно' відповіла Оділь, ' але чому?
  
  'Я хочу, щоб ти допомогла мені знайти Боббі.
  
  'Я постараюся, але...' Оділь продемонструвала свою французьку анатомію потиску плечима.
  
  'Добре,' сказав Холліс.
  50 Шепоче галерея
  
  Милгрим прокинувся у вузькій ліжку, вкритий єдиною фланелевою простирадлом з малюнком у вигляді мушок для лову форелі, часткових річкових пейзажів і повторюваного зображення рибалки, забрасывающего вудку. Наволочка була зроблена з такого ж матеріалу. На стіні навпроти задньої спинки ліжка висів великий плакат із зображенням голови американського орла на тлі розвіваються складок "Олд Глорі". Схоже, він роздягнувся перед сном, хоча й не пам'ятав, як робив це.
  
  Він подивився на плакат за склом в простій золотий пластиковій рамці. Він ніколи не бачив нічого подібного. У цього було м'яке, викликає занепокоєння порнографічне якість, як ніби мова йшла про вазелінових лінзах, хоча він припускав, що насправді вони більше не займаються, вазелиновые лінзи. Ймовірно, все це було зроблено на моніторі. Однак орлине око був гіперреалістично яскравим і схожим на бусинку, як ніби його намалювали так, щоб зафіксувати на лобі глядача. Він думав, що гасло якимось чином допоміг би підштовхнути в певному патріотичному напрямку. Однак тільки ці звивисті хвилі смуг, кілька зірочок в одному кутку і скошена і кутаста голова цієї дійсно досить кровожерливої хижої птахи були самі по собі дуже знаковими.
  
  Він подумав про дивну істоту, схожу на фенікса, на вхідних дверях внизу.
  
  Але потім він згадав, що їв піцу, яку Браун замовив на кухні внизу. Пепероні і три сиру. І холодильник, в якому було шість банок дуже холодної пепсі і більше нічого. Він згадав, як відчув гладкі білі кола нагрівальних елементів на плиті, чого раніше не бачив. Браун взяв з собою піцу в свого роду кабінет, а також стакан і пляшку віскі. Милгрим ніколи раніше не бачив, щоб Браун пив. Потім він почув, як Браун розмовляє по телефону через зачинені двері, але нічого не зміг розібрати. А потім, як він здогадався, побалував себе ще одним Різом.
  
  Іноді, як він зауважив зараз, сидячи на краю ліжка в нижній білизні, на наступний ранок трохи перебір допомагав розрядити обстановку. Він підняв голову і зустрівся поглядом з орлиним оком, схожим на дуло пістолета. Швидко відвівши погляд, він підвівся, оглянув кімнату і почав обшукувати її, спокійно і з ефективністю, народженої практикою.
  
  Очевидно, що вона була оформлена як кімната хлопчика і в стилі іншої частини будинку, хоча, можливо, з трохи меншими зусиллями. Не Ральф Лорен, а якась дифузійна лінія. Він ще не бачив ні одного справжнього антикваріату, якщо не вважати орла зовні, який міг би бути оригінальним навіть для дому. Меблі була фальшиво старої і досить незграбної, швидше за все, виробленої в Індії чи Китаї, ніж в Північній Кароліні. "Якщо вже на те пішло, - подумав він, помітивши порожній вбудований книжкова шафа в кімнаті, - він не бачив ні однієї книги".
  
  Він обережно, безшумно висунув кожен ящик маленького бюро. Всі порожні, крім нижньої, в якій лежала дротяна вішалка для одягу, загорнута тканиною, з надрукованим назвою та адресою хімчистки в Бетесде та двома шпильками. Він опустився на коліна на килим і заглянув під бюро. Нічого.
  
  На маленькому письмовому столі в колоніальному стилі, оздобленому, як і бюро, досить пошарпаної блакитною фарбою, не було нічого, крім дохлої мухи і чорною кульковою ручки з написом ВЛАСНІСТЬ УРЯДУ США у білому. Милгрим засунув ручку за еластичний пояс нижньої білизни, в якому на той момент не було кишень, і обережно відкрив те, що він правильно прийняв за дверцята шафи. Петлі скрипіли від невикористання. Порожні вішалки дзвеніло на гачку. У шафі не виявилося нічого, крім кількох вішалок для одягу, на одній з яких висів маленький темно-синій блейзер з майстерно вишитим золотом гербом. Милгрим порився в його кишенях і знайшов зім'ятий паперову серветку і огризок крейди.
  
  Куртка на хлопчика і шматок крейди опечалили його. Йому не подобалося думати про цій кімнаті як про дитячу. Можливо, колись тут були й інші речі, книги та іграшки, але чомусь так не здавалося. Кімната наводила на думку про важке дитинство, можливо, не надто відрізняється від того, яке було у самого Милгрима. Він вийшов з шафи, закривши дверцята, і підійшов до синього стільця зі спинкою-драбинкою, на якому була розвішана його одяг. Забувши про урядової ручці США, він тицьнув нею себе, одягаючи штани.
  
  Одягнувшись, він підійшов до задернутым смугастим шторам на єдиному вікні кімнати. Розташувавшись так, щоб якомога менше відсувати зовнішній край однієї фіранки, він виявив, що прийняв через вулицю N, у похмурий день. Але під кутом вниз він також побачив праве переднє крило припаркованої машини, чорне і ретельно відполірована. Велика машина, судячи з того, що він міг розгледіти за її крилом.
  
  Він одягнув пальто Пола Стюарта, виявивши в кишені свою книжку, запхав у внутрішню кишеню казенну ручку й спробував відкрити двері кімнати, виявивши, що вона не замкнена.
  
  Обшитий панелями, вистелену килимом коридор, освітлений тепер стельовим вікном. Він подивився через перила вниз, на два прольоти, на м'яко поблискуючий сірий мармур коридору, в який вони увійшли вчора ввечері. Одна з центральних, але мінімальних сходових шахт, які зустрічаються в будинках цього століття, дуже довга і вузька, що йде задом наперед. Поряд з його вухом дзенькнула про фарфор ложка. Він різко розвернувся, здригнувшись. - Я ціную це, - сказав невидимий Браун з нехарактерною для нього ноткою подяки.
  
  Коридор був порожній.
  
  'Я розумію, з чим вам доводиться працювати,' промовив голос, якого Милгрим ніколи раніше не чув, що говорив був так само близько, невидимий. 'Ви використовуєте кращих людей, які у вас є, і виявляєте, що їх не вистачає. Ми бачимо це занадто часто. Я, звичайно, розчарований, що ви не змогли його затримати. У світлі вашої попередньої невдачі, я думаю, було б розумно спробувати сфотографувати його. Чи Не так? Щоб бути готовим сфотографувати його в будь-якому випадку, на випадок, якщо він знову втече. "У цієї людини були манери юриста", - подумав Милгрим. Він говорив повільно і чітко, ніби вважав само собою зрозумілим, що на нього звернуть увагу.
  
  "Так, сер,' відповів Браун.
  
  "Тоді у нас, принаймні, був би шанс дізнатися, хто він такий.
  
  'Так'.
  
  Широко розкривши очі, вчепившись у перила, немов це були поручні корабля під час шторму, Милгрим дивився вниз, на далекий вузький ділянку мармурової підлоги, відчуваючи смак власної крові. Він прикусив внутрішню сторону щоки, коли ложка дзенькнула про кавову чашку. Розмова Брауна за сніданком відбивався від мармурової підлоги, припустив він, або його засмоктало в цю щілину федеральної сходів, або і те, і інше. Цікаво, думав він, стояли тут діти сто років тому, пригнічуючи хихикання над якимось іншим розмовою?
  
  "Ви говорите, що інформація, призначена для нього, вказує на те, що він як і раніше не володіє здатністю до відстеження, отже, не знає про місцезнаходження або здатності передбачити пункт призначення.
  
  'Хто б не працював над цим,' сказав Браун, 'схоже, він не справляється з роботою'.
  
  'А наші друзі,' сказав інший, - чи здатні вони визначити, переглядаючи цей матеріал, що саме так безуспішно шукають?'
  
  'Оцінкою займається людина, яка нічого про це не знає. Для нього це просто інформація, і він постійно аналізує секретні дані'.
  
  -Уряд? - перепитав я.
  
  'Телекомунікаційна компанія", - сказав Браун. "Ви знаєте, хто займається розшифровкою. Вони ніколи не дивляться на продукт. І у нашого аналітика є всі підстави приділяти якомога менше уваги тому, про що це може бути насправді. Я подбав про це.'
  
  'Добре. Я так і зрозумів.
  
  Столові прилади голосно загупали по тарілці, здавалося, так близько, що Милгрим поморщився. 'Отже,' сказав інший чоловік, - ми можемо принести їжу додому?
  
  'Я вважаю, що так воно і є.
  
  'Отже, вантаж нарешті прибуває в порт. Через стільки часу.
  
  'Але не в конусі,' сказав Браун.
  
  Конус? Милгрим моргнув, на мить злякавшись, що вся ця розмова може бути якийсь безпрецедентною слуховий галюцинацією.
  
  'Немає' погодився інший, 'поки ще не на американській землі'.
  
  КОНУС, подумав Милгрим, в столицях Четвертого липня. Континентальна частина Сполучених Штатів.
  
  'І які поточні шанси на те, що його відкриють для огляду?' запитав чоловік.
  
  'Вкрай малоймовірно", - сказав Браун. 'Кілька більш ймовірно проведення гамма-сканування, але в цьому випадку вміст і упаковка виглядають нормально. Насправді ми самі зробили це в гамма-режимі в попередньому порту заходу, щоб подивитися, як це читається. '
  
  'Так,' сказав інший, 'я це бачив'.
  
  'Отже, ви згодні?' спитав Браун.
  
  'Я знаю,' сказав інший. 'Які кроки робляться у вашу відсутність в Нью-Йорку?
  
  Брауну потрібен час, щоб відповісти. 'Я відправив команду в кімнату ПБ для зняття відбитків пальців і вилучення пристрою спостереження. Вони знайшли двері відкритими і все, що було покрито шаром свіжої латексної фарби. Навіть лампочка. Ніяких відбитків пальців. І на айпод, звичайно, їх не було. Пристрій було там, де я його залишив, під вішалкою для одягу, але вони викинули його зовні.'
  
  'Вони його не знайшли? - запитав я.
  
  'Якщо б вони дійсно знайшли його, вони могли б не робити нічого, що вказувало б на це'.
  
  'Ви хоч трохи наблизилися до розуміння того, хто вони такі?
  
  'Це одна із самих маленьких сімей організованої злочинності, що діють у Сполучених Штатах. Може бути, буквально сім'я. Нелегальні посередники, в основному контрабандисти. Але це свого роду бутік, дуже дорогий. Порівняно з ними Mara Salvatrucha виглядає як UPS. Вони китайці кубинського походження і, ймовірно, всі нелегали.'
  
  'Ти не можеш дістати ЛІД, щоб згорнути їх для тебе?
  
  'Спочатку ви повинні знайти їх. Ми знайшли хлопця і простежили за ним до будинку, намагаючись знайти об'єкт. Ми знайшли його, наскільки це взагалі можливо, виходячи з того, що ви розповіли нам про цей предмет. Інші схожі на примар.' Милгрим виявив, що тепер він знав Брауна досить добре, щоб почути нотки певного безумства в його голосі. Йому стало цікаво, чи розуміє це інший чоловік.
  
  'Привиди? Тон співрозмовника був абсолютно нейтральним.
  
  'Проблема' сказав Браун, - в тому, що вони були навчені. Дійсно навчені. Щось на зразок досвіду роботи в розвідці на Кубі. Мені потрібна була б така професійна команда, а цього ще не сталося, чи не так?'
  
  'Ні,' сказав інший, ' але, як ти сам якось сказав, насправді це не наша проблема. Він - наша проблема. Але якщо він знає, що ми робимо, то тепер ми знаємо, що він не знає, коли і де. Можливо, пізніше ми зможемо направити адекватний професіоналізм у бік ваших фасилітаторів. Коли це не має до нас ніякого відношення, звичайно. І нам, безумовно, доведеться з'ясувати, хто наш чоловік, і щось з ним зробити. '
  
  На столі загримів фарфор, коли хтось встав. Милгрим відпустив перила і повернувся в свою кімнату двома довгими, болісними, перебільшено обережними кроками. Він з найбільшою обережністю закрив двері, зняв куртку, повісив його на спинку стільця, зняв черевики і забрався під простирадло з малюнком у вигляді риболовлі, натягнувши до підборіддя. Він заплющив очі і лежав зовсім нерухомо. Він почув, як зачинилися вхідні двері. За мить він почув, як завівся двигун і від'їхала машина.
  
  Через невизначений проміжок часу він почув, як Браун відкриває двері. 'Прокидайся,' сказав Браун. Милгрим відкрив очі. Браун підійшов до ліжка і зірвав простирадло. 'Як, чорт візьми, ти можеш спати в такому одязі?
  
  'Я заснув,' сказав Милгрим.
  
  'Ванна далі по коридору. Там є халат і мішок для сміття. Склади все, що на тобі надіто, в мішок для сміття. Прийми душ, поголися, одягни халат і спустися на кухню підстригтися.
  
  'Ви робите стрижки? - Здивовано запитав Милгрим.
  
  'Тут економка. Він тебе підстриже і зніме мірку для одягу. І якщо я застану тебе сплячою в ній, ти пошкодуєш про це. Браун повернувся на підборах і вийшов з кімнати.
  
  Милгрим лежав, дивлячись у стелю. Потім він встав, дістав з кишені куртки туалетні приналежності і пішов прийняти душ.
  
  51 Сессна
  
  Тіто виявив, що може спати в літаку.
  
  У цьому були диван і два стільці, позаду невеликий, заставленій приладами кімнати, де сидів товстий сивочолий пілот. Гаррет і старий сиділи в двох обертових кріслах з відкидною спинкою. Тіто лежав на дивані, дивлячись в вигнутий стелю, оббитий, як і диван, сірою шкірою. Старий сказав Тіто, що це американський літак. Це був один з останніх у своєму роді, зроблений в 1985 році, сказав він, коли вони піднімалися по маленькій сходах на коліщатах по злітно-посадковій смузі аеропорту Іст-Гемптон.
  
  Тіто поняття не мав, навіщо йому знадобився такий старий літак. Можливо, він належав йому, подумав Тіто, і він просто зберіг його. Однак, якщо він був таким старим, то був схожий на американські автомобілі в Гавані, які теж були дуже старими і мали форму китів, зроблених з блідо-вершкового, матово-зеленого і рожевого кольорів, прикрашені величезними хромованими зубами і плавниками, кожен дюйм яких був натерт до ідеального блиску. Коли вони йшли до нього від "Лінкольна", Гаррет і старий, кожен з багажем, який вони дістали з багажника, Тіто, незважаючи на всі його побоювання, був зачарований його лініями, тим, як він блищав. У нього був дуже довгий, дуже гострий ніс, пропелери, вбудовані в його крила з обох сторін, і ряд круглих вікон.
  
  Пілот, товстий і усміхнений, здавалося, був дуже радий бачити старого і сказав, що давно не бачився. Старий сказав, що це справді було так, і що він в боргу перед пілотом. Пілот сказав, що він цього не зробив, ні на половину, і взяв два валізи і сумку Тіто, і поклав їх у простір, вбудоване в крило, за одним з двигунів, заховавши, коли він закрив його.
  
  Тіто закрив очі, піднімаючись по сходах, і тримав їх закритими, поки Гаррет ходив паркувати машину. 'Скорочуємо час", - сказав пілот передній частині літака, в той час як Тіто сидів на дивані з закритими очима. 'Тут операція від світанку до заходу'. Старий нічого не сказав.
  
  Зліт був для нього майже таким же важким випробуванням, як і політ на вертольоті, але він тримав напоготові свій Nano і закрив очі.
  
  Врешті-решт, він спробував відкрити їх. Захід заливав вікна, засліплюючи його. Рух літака було плавним, і, на відміну від вертольота, створювалося відчуття, що він дійсно летить, а не його несе, підвішений до чогось іншого. Тут було тихіше, ніж у вертольоті, і диван був зручним.
  
  Гаррет і старий включили маленький світ, одягли навушники з мікрофонами і поговорили один з одним. Тіто слухав свою музику. Зрештою двоє чоловіків розклали маленькі столи. Старий відкрив ноутбук, і Гаррет розгорнув якісь плани, вивчаючи їх і відзначаючи механічним олівцем.
  
  В каюті стало тепло, але не незручно. Тіто зняв куртку, склав її, щоб використовувати як подушку й заснув на сірому дивані.
  
  Коли він прокинувся, була ніч, і світло було вимкнене. Через вхід у кімнату, де сидів пілот, він міг бачити безліч різних джерел світла, маленькі екрани з лініями і символами.
  
  Покидали вони Сполучені Штати? Як далеко міг пролетіти такий літак? Чи він міг долетіти до Куби? До Мексики? Він не вважав імовірним, що вони летіли на Кубу, але Вьянка сказала, що, на її думку, Еусебіо був в Мехіко, в районі під назвою Докторес, і це повернуло його до дійсності.
  
  Він подивився на старого, чий профіль ледь можна було розгледіти на тлі мерехтливих вогників приладів: той спав, опустивши підборіддя. Тіто спробував уявити його з їх дідусем в Гавані, давним-давно, коли і революція, і машини, схожі на китів, були ще в новинку, але ніяких образів не виникло.
  
  Він закрив очі і полетів крізь ніч, десь над країною, яка, як він сподівався, все ще була Америкою.
  52 Шкільний одяг
  
  Милгрим знайшов економку на кухні, де, за словами Брауна, він повинен був бути, вона мила посуд після сніданку, перш ніж відправити її в пральну машину. Це був невисокий чоловік у темних брюках та накрохмаленому білому піджаку. Милгрим увійшов у кухню босоніж, закутаний у просторий халат з щільною махрової тканини бордового кольору. Чоловік подивився на свої ноги.
  
  'Він сказав, що ти подстрижешь мене", - сказав Милгрим.
  
  'Сідайте,' сказала економка. Милгрим сидів на кленовому стільці біля такого ж столика і спостерігав, як покоївка прибирає останні продукти для сніданку в пральну машину, закриває її і включає.
  
  'Є де-небудь яйця? - Запитав Милгрим.
  
  Економка нерозуміюче подивилася на нього, потім дістала електричні машинки для стрижки волосся, гребінець і ножиці з чорного портфеля, що стояв на білій стійці. Він покрив Милгрима тим, що, як припустив Милгрим (плями від джему), було скатертиною від сніданку, провів гребінцем з вологим волоссям Милгрима, потім почав стригти їх, наче знав, що робить. Закінчивши з ножицями, він скористався ними для стрижки ззаду і з боків шиї Милгрима. Він відступив назад, роздумуючи, потім використовував гребінець і ножиці для декількох незначних змін. Він змахнув серветкою зі скатертини на підлогу обрізання волосся Милгрима. Милгрим сидів, чекаючи, коли йому подадуть дзеркало. Чоловік приніс мітлу і совок для сміття з довгою ручкою і почав підмітати волосся. Милгрим встав, подумавши, що завжди є щось сумне в тому, щоб бачити власні волосся на підлозі, зняв скатертину, струснув її і поклав на стіл. Він повернувся, щоб піти.
  
  'Почекайте,' сказала економка, продовжуючи підмітати. Коли підлога знову став чистим, він прибрав свої перукарські приналежності назад в портфель і дістав жовту матерчату рулетку, ручку і блокнот. 'Зніми халат,' сказав він. Милгрим так і зробив, радіючи, що не виконав наказ Брауна занадто буквально і залишився в трусах. Економка швидко і ефективно зняла з нього мірки. 'Розмір взуття?
  
  'Дев'ять,' відповів йому Милгрим.
  
  'Вузький? - перепитав я.
  
  'Середній'.
  
  Економка зробила позначку. 'Іди,' сказав він Милгриму, роблячи проганяє жест своїм блокнотом, ' іди, іди.
  
  'Без сніданку?
  
  'Йди'.
  
  Милгрим вийшов з кухні, гадаючи, де може бути Браун. Він заглянув у кабінет, де Браун напередодні ввечері пив віскі. Вона була обставлена так само, як і весь будинок, але з великою кількістю темного дерева і вертикальних смуг. І, як він побачив, там були книги. Він ступив до дверей, озирнувся, швидко підійшов до того, що взяв за книжкову шафу. Це був один з тих предметів, дверцята якого були оббиті шкіряними корінцями старовинних книг. Він нахилився, щоб ближче розглянути залишки цих обтягнутих шкірою томів. Ні, це був цілісний шматок шкіри, відлитий поверх дерев'яної форми у вигляді окремих корінців книг. У ретельно вицвілому золотом тисненні на них не було ні справжніх назв, ні імен авторів. Це був дуже складний артефакт, що масово вироблений ремісниками однієї культури в туманній імітації того, що колись було культурою іншого. Він відкрив його. Полку позаду була порожня. Він швидко закрив її.
  
  В коридорі він оглянув роботу економки в дзеркалі, усеянном штучними пігментними плямами. Охайно. Сверхконвенционально. Стрижка юриста або ув'язненого.
  
  Він стояв на прохолодному сірому мармурі біля підніжжя щілини сходового колодязя. Він тихенько клацнув язиком, уявляючи, як цей звук всмоктується в щілину.
  
  Де був Браун?
  
  Він піднявся наверх і забрав пластиковий пакет для сміття з ванною разом зі своєю бритвою, зубною щіткою і пастою. Він пішов у спальню хлопчика, де додав до вмісту пакету свої труси. Оголений під просторим халатом, він зняв книгу з пальто Пола Стюарта, висів на стільці зі спинкою-драбинкою. Він зняв з вішалки пальто в гастрономі незадовго до того, як Браун знайшов його. Вона не була новою, коли він отримав її, їй вже виповнився сезон, і її давно пора було почистити. Він поклав книгу на синій письмовий стіл, взяв пальто і відніс його в шафу. Він повісив його на вішалку, найближчу до синього блейзера хлопчика. 'Я привів тобі друга, - прошепотів він. Тобі більше не потрібно боятися.
  
  Він зачинив за собою дверцята шафи і вже брався за книжку, коли Браун відкрив двері з коридору. Він подивився на стрижку Милгрима. Він простягнув йому хрусткий паперовий пакет з "Макдоналдса", поцяткований кількома напівпрозорими плямами жиру, взяв пакет для сміття, зав'язав вузол на його горловині і пішов з ним.
  
  Жир від яйця Макмаффина капнув на халат, але Милгрим вирішив, що це не його проблема.
  
  Пройшло, як йому здалося, трохи більше години, коли увійшла економка з двома паперовими пакетами для покупок і чорною вінілової сумкою-вішалкою, на всіх було написано JOS. A. BANK.
  
  'Це було швидко", - сказав Милгрим.
  
  'Маклін,' сказала економка, як ніби це все пояснювало. Він кинув дві сумки на ліжко і повернувся до дверцятах шафи з сумкою для вішалок, коли Милгрим забрав її в нього.
  
  'Дякую' сказав Милгрим.
  
  Чоловік повернувся і пішов.
  
  Милгрим відкрив сумку-вішалку і знайшов чорну куртку на трьох гудзиках з суміші вовни та поліаміду. Він поклав її на ліжко, поверх сумки-вішалки, і почав розпаковувати одну з сумок з покупками. Він знайшов дві пари темно-синіх бавовняних трусів, дві пари сірих шкарпеток середньої щільності, білу майку без рукавів, дві сині оксфордські сорочки на гудзиках і пару темно-сірих вовняних штанів без шлевок, петель і гудзиків по обидві сторони від пояса. Він згадав, що Браун забрав його ремінь в перший день. В іншому була коробка з-під взуття. В ньому була пара досить сумних шкіряних оксфордів на гумовій підошві, звичайний офісний одяг. Також чорний шкіряний гаманець і проста чорна нейлонова сумка.
  
  Милгрим одягнувся. Туфлі, які, на його думку, були дешевими, насправді допомогли. В них він менше відчував, що повертається в школу-інтернат або надходить на службу в ФБР.
  
  Увійшов Браун з краваткою в синьо-чорну смужку на руці. На ньому були темно-сірий костюм і біла сорочка. Милгрим ніколи раніше не бачив його в костюмі і припустив, що він тільки зараз зняв краватку. 'Одягни це. Ми тебе фотографуємо. Він спостерігав, як Милгрим знімає піджак і зав'язує краватку. Він припустив, що краватки, на його думку, були чимось на кшталт ременів.
  
  'Мені потрібно пальто,' сказав Милгрим, натягуючи свій новий піджак.
  
  'У тебе він є.
  
  'Ти сказав мені скласти все в сумку.
  
  Браун насупився. 'Там, куди ми прямуємо,' сказав Браун, - тобі знадобиться плащ. Внизу. Тебе будуть фотографувати.
  
  Милгрим спустився вниз, Браун пішов за ним.
  53 Щоб доставити їм задоволення
  
  Мобільний Инчмейла не відповідав. Вона спробувала зателефонувати за номером W, але їй сказали, що його там більше немає. Він вже в дорозі? Ймовірно. Їй була ненависна думка про те, що вона буде сумувати за нього, хоча вона припускала, що він мав намір побути тут якийсь час, якщо збирався продюсувати альбом. Ванкувер був не так вже далеко, і вона не припускала, що пробуде там довго.
  
  Оділь подзвонила з "Стандард", щоб дізнатися назва готелю у Ванкувері. Вона сказала, що хоче повідомити про це своїй матері в Парижі. Холліс не знала. Вона зателефонувала Памелі Мэйнуэринг.
  
  'Де ми зупинилися? - запитав я.
  
  'Квартира. Я бачила тільки фотографії. Все зі скла. Над водою.
  
  'У Хубертуса є квартира?
  
  'Компанія. Там ніхто не живе. Ми не відкривалися в Канаді. У наступному році ми починаємо в Монреалі. Хубертус говорить, що нам потрібно почати там; він каже, що Квебек - уявна країна.
  
  "Що це значить? - запитав я.
  
  'Я тут тільки працюю,' сказала Памела. 'Але у нас є люди у Ванкувері. Один з них зустріне вас і відвезе на квартиру.
  
  'Чи можу я поговорити з Хубертусом?
  
  'Вибачте,' сказала Памела, ' у нього зустріч в Сакраменто. Він подзвонить вам, коли зможе.
  
  'Дякую' сказала Холліс.
  
  Вона подивилася на шолом, який надіслав їй Бигенд. Вона подумала, що краще взяти його з собою, на випадок, якщо у Ванкувері є локативные малюнки. Однак це не було схоже на те, що ви могли б безпечно перевірити, і це було б незручно для ручної поклажі.
  
  Перш ніж почати збирати речі, вона зателефонувала своїй матері в Пуерто-Вальярту. Її батьки зараз зимували там, але до їх повернення в Эванстон залишалася тиждень. Вона спробувала пояснити, що робила в Лос-Анджелесі, але не була впевнена, що її мати зрозуміла це. Як і раніше, дуже прониклива, але все менше цікавиться речами, з якими ще не була знайома. Вона сказала, що з батьком Холліс все було в порядку, якщо не рахувати того, що в кінці сімдесяти років він проявив шалений і нехарактерний для нього інтерес до політики. Що, за її словами, не сподобалося її матері, тому що це тільки розлютило його. 'Він каже, це тому, що ніколи ще не було так погано,' сказала її мати, ' але я кажу йому, що це тільки тому, що він ніколи раніше не приділяв цьому стільки уваги. І це все через Інтернету. Раніше людям доводилося чекати газету або новини по телевізору. Тепер це схоже на поточну воду з крана. Він сідає з цією штукою в будь-який час дня і ночі і починає читати. Я кажу йому, що він все одно нічого не може з цим вдіяти.'
  
  'Це дає йому поживу для роздумів. Ти знаєш, людей твого віку корисно мати інтереси'.
  
  'Ти не той, хто повинен його слухати.
  
  'Передавай йому привіт, і я скоро відвідаю тебе. Або з Канади, або коли повернуся.
  
  'Це було в Торонто?
  
  'Ванкувер. Я люблю тебе, мамо.
  
  'Я теж люблю тебе, люба.
  
  Вона підійшла до вікна, подивилася вниз на рух на Сансет-стріт. Її батьків ніколи не влаштовувала її співоча кар'єра. Її мати, зокрема, ставилася до цього так, як ніби це була якась прикра хвороба, щось несмертельна, що, тим не менш, серйозно втручалася в твоє життя, заважаючи тобі мати справжню роботу, і від якої не було конкретного ліки, окрім як просто дозволити їй йти своєю чергою і сподіватися на краще. Її мати, здавалося, розглядала будь-який дохід від співу як свого роду допомога по інвалідності, яке ти отримуєш за те, що змушений миритися з цим станом. Що насправді було не так вже далеко від ставлення самої Холліс до мистецтва і грошей, хоча, на відміну від своєї матері, вона знала, що в тебе може бути такий стан, але ти ніколи не отримаєш ніякої компенсації. Якщо б бути співачкою і письменницею того типу, якою вона була, коли-небудь виявилося надто складно, вона була абсолютно впевнена, що просто перестала б цим займатися. І, можливо, саме це і сталося насправді. Несподіваний поворот у її кар'єрі, комендантську годину, застав її зненацька. Инчмейл був одним з тих людей, які, очевидно, з народження точно знали, що від них вимагається. Для нього все було по-іншому, хоча, можливо, плато після підйому по дузі не сильно відрізнялося. Жоден з них насправді не хотів бачити, як може виглядати спуск по дузі, подумала вона. З залежністю Джиммі в якості точки пунктуації, порожній, героїнового кольору віхою, загнаної в те, з чого було зроблено це плато, і з творчим застоєм у групі, вони всі вирішили кинути це. Вони з Инчмейлом намагалися зайнятися іншими справами. Як і Хайді-Лора, припустила вона. Джиммі тільки що помер. Инчмейлу, схоже, це вдалося найкраще. Побачивши її в цей раз, вона не отримала такого позитивного уявлення про життя Хайді, але з іншого боку, Хайді було так само важко зрозуміти, як будь-якої людини, якого Холліс коли-небудь знала.
  
  Вона виявила, що покоївки насправді зберегли і згорнули бульбашкову плівку, яка була в коробці від Blue Ant. Вона стояла на полиці в шафі. Миттєве оновлення чайових. Вона поклала упаковку, коробку і шолом на високий кухонний стіл.
  
  Роблячи це, вона помітила блакитну фігурку мурашку, яка стояла на одному з журнальних столиків. Вона, звісно, залишила б її. Вона знову подивилася на нього і зрозуміла, що не може. Вона відчувала, що це була якась частина її, яка так і не подорослішала. Дорослу жінку не змусили б брати з собою цей антропоморфний шматок литого вінілу, коли вона виходила з кімнати, але вона знала, що так і зробить. І їй навіть не подобалися подібні речі. Хоча вона б не залишила це. Вона підійшла і підняла це. Вона взяла б це з собою і віддала кому-небудь, переважно дитині. Не стільки тому, що у неї були якісь почуття до цієї штуці, яка, зрештою, була всього лише шматком рекламного пластику, скільки тому, що вона сама не хотіла б залишитися в готельному номері.
  
  Але вона вирішила не брати його в ручну поклажу. Вона не хотіла, щоб співробітники TSA публічно витягали його з коробки разом із шоломом. Вона кинула його в сумку Barneys, в якій лежала її більш модний одяг.
  
  Оділь була незадоволена тим, що вони не зупинилися в готелі у Ванкувері. За її словами, їй подобалися готелі Північної Америки. "Мондріан" їй подобався більше, ніж "Стандарт". Думка про орендованій квартирі розчарувала її.
  
  'Я думаю, це дійсно щось, судячи з того, що вони сказали", - сказав їй Холліс. 'І там ніхто не живе'.
  
  Вони сиділи на задньому сидінні міський машини, про яку Холліс домовилася з готелем, і рахунок був виставлений в її номер. Коли вона повертала "Пасат", хлопця, який майже впізнав її, там не було. Вона знала, що вони наближаються до Лос-Анджелесу; крізь затемнені вікна вона могла бачити ці дивні погойдуються штуковини, схожі на нафтові свердловини на схилі пагорба. Вони були там з тих пір, як вона вперше приїхала сюди. Наскільки вона знала, вони ніколи не припиняли рух. Вона перевірила час на своєму телефоні. Майже шість.
  
  'Я зателефонувала своїй матері,' сказала Холліс. - Я зробила це, тому що ти згадав свою.
  
  'Де вона, твоя мати? - запитав я.
  
  'Puerto Vallarta. Вони їздять туди взимку.'
  
  'З нею все в порядку?
  
  'Вона скаржиться на мого батька. Він старше. Я думаю, з ним все в порядку, але вона думає, що він одержимий американською політикою. Вона каже, що це дуже злить його'.
  
  'Якщо б це була моя країна,' сказала Оділь, сморщив носик, ' я б не сердилася.
  
  'Немає? - Запитала Холліс.
  
  'Я б весь час пив. Приймав таблетки. Що завгодно'.
  
  'Так-то воно так, - сказав Холліс, згадавши мертвого Джиммі, - але я б не подумав, що ти захочеш доставити їм таке задоволення.
  
  "Хто?", запитала Оділь, сідаючи, раптово зацікавившись. 'Кому я могла б принести задоволення?
  
  54 ЛІД
  
  Тіто прокинувся, коли колеса "Сессны" торкнулися землі. У вікна лилося сонячне світло. Він схопився за спинку дивана. Вони мчали по землі, звук двигунів змінювався. Літак уповільнив хід. Зрештою, його пропелери зупинилися. Він сів у раптовій тиші, кліпаючи на плоскі поля, ряди низькою зелені.
  
  'Тут достатньо часу, щоб розім'ятися і пописати,' сказав пілот, встаючи зі свого місця. Повертаючись в салон, він пройшов повз Тіто. Він відсунув дверцята і, висунувшись, відчинив її. 'Гей, Карл, - покликав він, посміхаючись, когось, кого Тіто не міг бачити, - спасибі, що прийшов. Хтось притулив верх звичайної алюмінієвої драбини до нижньої частини дверей, і пілот спустився по ній, рухаючись повільно, обдумано.
  
  'Витягни ноги,' сказав Гаррет Тіто, встаючи зі стільця. Тіто сіл, спостерігаючи, як Гаррет почав спускатися по сходах. Тіто протер очі і підвівся.
  
  Він спустився на утрамбовану землю прямої дороги, що йде в обох напрямках через плоскі зелені поля. Пілот і чоловік у синьому комбінезоні і солом'яним ковбойському капелюсі розмотували чорний гумовий шланг з котушки на кузові невеликого автоцистерни. Він озирнувся і побачив старого, спускається по трапу.
  
  Гаррет дістав пляшку мінеральної води, зубну щітку і тюбик зубної пасти. Він почав чистити зуби, зупиняючись, щоб сплюнути білу піну на землю. Він прополоскав рот водою з пляшки. 'Зубна щітка у тебе є?
  
  'Ні,' сказав Тіто.
  
  Гаррет дістав нераспечатанную зубну щітку і передав йому разом з пляшкою води. Поки Тіто чистив зуби, він спостерігав, як старий пройшов деякий час по дорозі, потім встав спиною до них і помочився. Закінчивши з зубною щіткою, Тіто вилив залишки води на щетину, витрусив насухо і запхав у внутрішню кишеню куртки. Він хотів запитати, де вони, але протокол спілкування з клієнтами завадив йому.
  
  'Західний Іллінойс,' сказав Гаррет, немов прочитавши його думки. 'Належить одному.
  
  'З ваших?
  
  'У пілота. Один літає, тримає тут бензин. Чоловік у ковбойському капелюсі смикнув за шнур в кузові вантажівки, заводячи двигун насоса. Вони відійшли подалі від раптово піднявся запаху палива.
  
  'Як далеко він може полетіти? - Запитав Тіто, дивлячись на літак.
  
  'Трохи менше тисячі двохсот миль на повному баку. Залежно від погоди і кількості пасажирів.
  
  'Здається, це не так вже далеко.
  
  'Пропелер з поршневим двигуном. Таким чином, нам доводиться постійно стрибати, але це тримає нас під прицілом всіх видів радарів. Ми не побачимо жодного аеропорту. Всі приватні злітно-посадочні смуги.
  
  Тіто не думав, що він мав на увазі справжній радар.
  
  'Джентльмени, - сказав старий, приєднуючись до них, - доброго ранку. Здається, ви нарешті-то добре виспалися, - сказав він Тіто.
  
  'Так' погодився Тіто.
  
  Нащо ти зняв цей значок Імміграційної і митної служби, Тіто? ' запитав старий.
  
  ЛІД. Тіто згадав, як Гаррет сказав "лід", коли вручав йому цю штуку. Тепер він поняття не мав, навіщо він це зробив. І Эллеггуа, а не він, зняв футляр для значка з пояси чоловіки. Він не міг їм цього сказати. 'Я відчув це у нього на поясі, коли він намагався мене утримати", - сказав він. 'Я подумав, що це може бути зброя.
  
  'Тоді ви вирішили використовувати болгарську сіль?
  
  'Так,' сказав Тіто.
  
  'Мені цікаво дізнатися, що з ним сталося. Однак я припускаю, що його ненадовго взяли під варту, що викликало судовий скандал. Поки якась організація, що займає досить високе положення в DHS, не наказала його звільнити. Ти, ймовірно, зробив своєму людині послугу, Тіто, взявши цей значок. Малоймовірно, що він справді належав йому. Ти визволив його від необхідності відмовлятися пояснювати це, поки не подіє його доза. '
  
  Тіто кивнув, сподіваючись, що тепер тема закрита.
  
  Потім вони встали, спостерігаючи за заправкою літака.
  55 Синдром фантомного пістолета
  
  'Міллер,' представився Браун зі свого величезного білого шкіряного крісла, що стояло на десяти футах брудно-білого ворсистого килима. 'Вас звуть Девід Міллер. Той же день народження, той же вік, те ж місце народження.
  
  Вони сиділи в літаку Gulfstream на злітно-посадковій смузі аеропорту імені Рональда Рейгана. У Милгрима було власне біле шкіряне крісло з відкидною спинкою. Він не був у цьому аеропорту з тих пір, як він став Національним. Через міст з Джорджтауна. Він знав, що це Гольфстрім, тому що там була майстерно вирізьблена латунна табличка з написом 'Гольфстрім W на глянцевому дерев'яній обшивці вікна поруч з його кріслом. Клен з висоти пташиного польоту, подумав він, але занадто блискучий, як обробка лімузина, який дійсно старався. В цій каюті було багато всього. І ще багато білої шкіри, полірованої латуні і сірувато-білій шерсті. 'Девід Міллер,' повторив він.
  
  'Ви живете в Нью-Йорку. Ви перекладач. Російська.
  
  'Я росіянин? - запитав я.
  
  Ваш паспорт, 'сказав Браун, показуючи один, темно-синій з блідо-золотим оздобленням,' американський. Девід Міллер. Девід Міллер не наркоман. Девід Міллер, в'їхавши в Канаду, не буде мати при собі наркотиків і не буде перебувати під їх впливом". Він подивився на годинник. На ньому знову були сірий костюм і біла сорочка. 'Скільки в тебе цих таблеток? - запитав я.
  
  'Один' сказав Милгрим. Це було дуже серйозно, щоб брехати.
  
  'Візьміть,' сказав Браун. - Я хочу, щоб ви відразу пройшли митницю.
  
  - В Канаді?
  
  - У Ванкувері.
  
  'А більше пасажирів не буде? - Запитав Милгрим. "Гольфстрім" виглядав так, ніби вміщував чоловік двадцять або біля того. Або стати декорацією для повнометражного порнофільму, оскільки більша частина сидячих місць складалася з дуже довгих білих шкіряних диванів, плюс спальня в задній частині, яка виглядала як природна для ваших більш офіційних знімків за гроші.
  
  'Ні,' сказав Браун, 'таких немає'. Він сунув паспорт назад у кишеню піджака, потім поплескав себе по правому стегну, де зберігав пістолет. Милгрим бачив, як Браун робив це п'ять разів з тих пір, як вони покинули N-стріт, і микроиммаж, який завжди супроводжував це, переконав його, що Браун залишив свій пістолет. А також свою чорну нейлонову сумку. Милгрим подумав, що Браун страждає на синдром фантомного зброї, як людина з ампутованими кінцівками, якому не терпиться почухати пальці на ногах, яких більше немає.
  
  Двигуни "Гольфстріму" заробили, або запустилися, чи як ви це називаєте. Милгрим виглянув з-за спинки свого білого шкіряного крісла в передню частину салону, де гофрована біла шкіряна завіса відділяла кокпіт. Очевидно, там, нагорі, був пілот, хоча Милгрим його ще не бачив.
  
  'Коли ми приземляємося,' сказав Браун, підвищуючи голос, щоб перекричати шум двигунів, ' до літака виїжджають митники. Вони піднімаються на борт, вітаються, я вручаю їм паспорти, вони відкривають їх, повертають назад, прощаються. Ось що відбувається на такому літаку, як цей. Номери наших паспортів та паспорта пілота були вказані, коли він заповнював план нашого польоту. Не ведіть себе так, ніби очікуєте, що вони поставлять вам які-небудь питання. Літак почав вирулювати.
  
  Коли він рвонувся вперед, рев його двигунів посилився, і, здавалося, він злетів майже прямо в повітря, Милгрим виявився абсолютно не готовий. Ніхто навіть не сказав їм пристебнути ремені безпеки, не кажучи вже про кисневих масках або рятувальних жилетах. Це здавалося не тільки неправильним, але і глибоко, майже фізично, аномальним. Як і крутизна цього підйому, заставлявшая Милгрима, стояв обличчям назад, відчайдушно чіплятися за білі, обтягнуті повстю руки.
  
  Він виглянув у вікно. І побачив, як Вашингтонський національний аеропорт імені Рональда Рейгана видаляється, швидше, ніж він припускав, і так плавно, як ніби хтось збільшив зображення в зворотному напрямку.
  
  Коли вони вирівнялися, Браун зняв взуття, встав і попрямував в задню частину літака. Милгрим припустив, що там повинен бути туалет.
  
  Ззаду він побачив, як рука Брауна торкнулася того місця, де не було його пістолета.
  56 Генрі і Річард
  
  Коли вони виходили із залу митниці, блідий хлопчик з дуже рідкою борідкою тримав прямокутник з білого картону, на якому зеленим маркером було написано ГЕНРІ І РІЧАРД . На ньому був запорошений, без сумніву, дорогий костюм сажотруса в стилі Діккенса. 'Це ми,' сказала Холліс, зупиняючи візок з багажем поруч з ним і простягаючи йому руку. 'Холліс Генрі. Це Оділь Рішар.
  
  'Олівер Слейт", - представився він, засовуючи свій плакат під мишку. 'Як спритність рук', пропонуючи свій для рукостискання спочатку Холлису, потім Оділь. 'Оллі. Блакитний мураха Ванкувера.'
  
  'Памела сказала мені, що тут, нагорі, ні офісу,' сказала Холліс, штовхаючи візок до виходу. Було кілька хвилин на дванадцяту.
  
  'Офісу немає,' сказав він, йдучи поруч з ними, ' але це не означає, що немає роботи. Це центр ігрового дизайну, і у нас є клієнти через інші офіси, так що практичний досвід, як і раніше, потрібен. Дозвольте мені підштовхнути вас до цього.'
  
  'Не треба, спасибі'. Вони вийшли через автоматичні двері і пройшли повз натовп курців після польоту, які відновлювали нормальний рівень нікотину в крові. Оділь, очевидно, належала до нового покоління некурців французів і була в захваті від того, що Холліс більше не курив, але Спритний Оллі, коли вони йшли за ним по смугастого ділянці критою дороги, дістав жовту пачку сигарет і закурив.
  
  Холліс почала щось згадувати, але потім її вразила різниця в повітрі після Лос-Анджелеса. Це було схоже на сауну, але прохолодну, майже вогку.
  
  Вони піднялися по пандусу на криту стоянку, де він розплатився кредитною карткою за паркування, потім підвів їх до своєї машини, великим "Фольксвагену", схожому на той, на якому їздила Памела. Вона була перламутрово-білою, з маленьким стилізованим синім символом мурашки зліва від заднього номерного знака. Він допоміг їм покласти сумки і її картонну коробку в багажник. Він впустив наполовину викурену сигарету і розчавив її подовженим, ретельно зношеним черевиком, який, на її думку, підходив до його зовнішнього вигляду.
  
  Оділь вибрала дробовик, який, здавалося, припав йому до смаку, і незабаром вони вже були в дорозі, а в голові Холлиса судорожно крутилося щось напівзабуте. Вони проносилися повз великих будівель, пов'язаних з аеропортом, немов іграшки на акуратному, бідно деталізованому макеті хобі якогось гіганта.
  
  'Ви будете четвертими мешканцями в нашій квартирі", - сказав він. 'Минулого місяця там була команда еміра Дубая зв'язків з громадськістю. У них був тут свій бізнес, але вони хотіли зустрітися з Хубертусом, тому ми запросили їх туди, і Хубертус приїхав. До цього до нас двічі приїжджали люди з нашого лондонського офісу. '
  
  'Значить, це не будинок Хубертуса?
  
  'Я вважаю, що це так,' сказав він, змінюючи смугу руху, щоб під'їхати до мосту, ' але одне з багатьох. Вид приголомшливий'.
  
  Холліс побачила неприємно яскраві ліхтарі на високих стовпах за поруччям мосту, що підносяться над видимим безладом промислових підприємств. Задзвонив її мобільний. 'Вибачте, - сказала вона. 'Так?
  
  'Де ти?' запитав Инчмейл.
  
  'У Ванкувері.
  
  'Однак я перебуваю у вестибюлі вашого болісно претензійного готелю.
  
  'Прости. Вони послали мене сюди. Я намагався додзвонитися до тебе, але твій мобільний не відповідав, а в готелі сказали, що ти поїхала.
  
  'Розсадник локативного мистецтва?
  
  'Поки не знаю. Тільки що приїхав.
  
  'Де ви зупинилися? - запитав я.
  
  'У квартирі, яка є у Синього Мурашки.
  
  'Вам слід наполягти на серйозних готелях.
  
  'Що ж,' сказала вона, поглянувши на Оллі, який слухав Оділь, - мені сказали, нам це сподобається.
  
  'Це королівське "ми"?
  
  Куратор з Парижа, яка спеціалізується на локативном мистецтві. Вони привезли її в Лос-Анджелес для роботи. Вона буде дуже корисна тут. У неї є зв'язки.'
  
  'Коли ти повернешся сюди? - запитав я.
  
  'Я не знаю. Не повинно бути довго. Скільки ти там пробудеш?
  
  'Стільки, скільки потрібно для виробництва Болардів. Завтра ми вперше оглядаємо студію.
  
  'Який з них?
  
  'Місце на Вест-Піко. Після нашого часу. Багато є.
  
  'Є ніж?'
  
  'Після нашого часу. Чому, наприклад, існують такі типи з Зоряні війни шоломи, що стоять біля підніжжя під'їзної доріжки до Мармонту і дивляться прикуті? Я бачив їх раніше, коли реєструвався.
  
  'Вони оглядають пам'ятник Хельмута Ньютона. Я знаю художника, Альберто Корралеса.
  
  'Але там же нічого немає.
  
  Тобі потрібен шолом, ' пояснила вона.
  
  'Боже милостивий.
  
  - Ви зупинилися в готелі "Мармон'?
  
  'Так і буде, коли я повернуся через Сансет.
  
  'Я подзвоню тобі, Редж. Мені пора.
  
  'Тоді поки що.
  
  Минувши далеко перший міст і все ще залишаючись на широкій вулиці, на яку вони згорнули, вони проїхали через ряд ретельно оформлених магазинів і ресторанів. Джиммі Карлайл, який два роки грав на бас-гітарі у групі в Торонто, перш ніж приєднатися до the Curfew, сказав їй, що канадські міста виглядають так само, як американські на телебаченні. Але в американських містах не так багато галерей, вирішила вона, нарахувавши п'ять в декількох кварталах, а потім вони опинилися на іншому мосту.
  
  Її телефон задзвонив знову. 'Вибачте, - сказала вона. 'Алло?
  
  'Привіт,' сказав Бигенд. - Де ти? - запитав я.
  
  'В машині, з Оллі і Оділь, їдемо до тебе додому.
  
  'Памела сказала мені, що ти взяв її з собою. Навіщо?
  
  'Вона знає когось, хто знає нашого друга", - сказала вона. 'До речі, про кого, чому ви не сказали мені, що він канадець?'
  
  'Це не здавалося важливим", - сказав Бигенд.
  
  'Але тепер я тут. Він тут?
  
  'Не зовсім. Ми припускаємо, що оформляємо документи у митного брокера в штаті Вашингтон. GPS збігається з адресою брокера.
  
  - І все ж. Ти пам'ятаєш, що я говорив тобі про чесність зі мною.
  
  'Бути канадцем,' сказав Бигенд, ' навіть у сьогоднішньому напруженому світі не завжди перше, що я б згадав про кого-то. Спочатку, коли ми обговорювали його, я поняття не мав, що він піде в такому напрямку. Пізніше, я вважаю, це вилетіло в мене з голови.'
  
  Ти думаєш, він іде? Вона спостерігала за їх водієм.
  
  'Немає. Я думаю, там, нагорі, щось відбувається.
  
  "Що?"
  
  'Те, що бачили пірати,' сказав він.
  
  Вони спустилися з мосту у раптово відкрився низький каньйон з набагато більш низькопробної нічним життям. Вона уявила собі вантажний контейнер Боббі, підвішений над вулицею, більш загадковий, ніж будь гігантський кальмар з неоновою шкірою.
  
  'Але ми знайдемо кращий спосіб обговорити це, чи не так?
  
  "Він теж не довіряє телефонами", - подумала вона. 'Правильно'.
  
  'У тебе є пірсинг? - запитав він.
  
  Вони згорнули направо.
  
  'Прошу вибачення?
  
  'Пірсинг. Якщо ти зробиш це, я повинен попередити тебе про ліжка в головній спальні. Верхній поверх.
  
  'На ліжку.
  
  'Так. Очевидно, ви не захочете лізти під нього, якщо у вас є магнітні наконечники. Сталь, залізо. Або кардіостимулятор. Або механічні годинники. Дизайнери ніколи не згадували про це, коли показували мені плани. Мова йде виключно про візуальному оформленні простору внизу. Магнітна левітація. Але тепер я повинен попередити кожного гостя по черзі. Вибачте.'
  
  'Поки я така, якою мене створив Бог", - сказала вона йому. 'І я не ношу годинника'.
  
  'Тоді не варто турбуватися,' весело сказав він.
  
  'Я думаю, ми на місці", - сказала вона їм, коли Оллі звернув з вулиці, де, здавалося, все було побудовано тиждень тому.
  
  'Дуже добре,' сказав він і повісив трубку.
  
  "Фольксваген" з'їхав по пандусу, коли піднялися ворота. Вони в'їхали в гараж, яскраво освітлений лампами галогеновими сонячного відтінку над блідим, глянсовим бетонною підлогою без найменших масляних плям. Шини машини заскрипіли, коли Оллі пригальмував поруч з іншим величезним "Фольксвагеном" перлинно-білого кольору.
  
  Коли вона вийшла, то відчула запах свіжого бетону.
  
  Вони дістали свої речі з вантажівки, і Оллі видав кожному по парі білих магнітних карток без розпізнавальних знаків. 'Це для ліфта, - сказав він, взявши ліфт Холліс і провівши ним по дверям з полірованої нержавіючої сталі,' і доступу на рівні пентхаузів. Опинившись всередині, він знову змахнув ним, і вони піднялися, швидко і безшумно.
  
  'Думаю, я не хочу класти це під ліжко,' сказав Холліс, явно спантеличивши Оділь, і повернув їй конверт.
  
  'Ні,' сказав він, коли ліфт зупинився і його двері відкрилися, ' ні ваших кредитних карток.
  
  Вони пішли за ним по короткому, вистеленому килимом коридору, яким міг би проїхати фургон. 'Використовуй іншу картку, - сказав він їй. Вона переклала коробку в ліву руку і взяла другу картку. Він відкрив дуже велику двері з чорного дерева, яка, як вона побачила, була добрих чотирьох дюймів завтовшки, і вони увійшли в приміщення, яке могло б бути центральним залом очікування національного аеропорту якоїсь крихітної, надбагатих європейської країни, кишенькового Ліхтенштейну, заснованого на виробництві найдорожчих мінімалістичних світильників, коли-небудь вироблялися.
  
  'Квартира' сказала вона, піднімаючи очі.
  
  "Так, звичайно,' сказав Оллі Слейт.
  
  Оділь кинула сумку і попрямувала до скляного завіси, більш широкому, ніж старомодний театральний екран. З інтервалом приблизно в п'ятнадцять футів вид перекривали стійки. За ним, з того місця, де стояв Холліс, виднілося тільки нерозрізнене сіро-рожеве світіння з кількома далекими червоними крапками.
  
  'Приголомшливо!' вигукнула Оділь.
  
  'Смачно, чи не правда? Він повернувся до Холліс. 'Ти в господарській спальні. Я тобі покажу. 'Він взяв коробку і повів її вгору по двох прольотах запаморочливо підвішеною сходи, кожна сходинка якій була зроблена з двухдюймового матового скла.
  
  Ліжко Бигенда являла собою ідеальний чорний квадрат зі стороною десять футів, паряться в трьох футах над підлогою з чорного дерева. Вона підійшла до нього і побачила, що він був прив'язаний до якої б то ні було сили, що підтримує його, тонкими плетеними тросами з чорного металу.
  
  'Думаю, я могла б приготувати що-небудь на підлозі,' сказала вона.
  
  'Всі так кажуть", - сказав він. 'Тоді вони пробують'.
  
  Вона повернулася, щоб щось сказати, і при цьому побачила, як він просить у дівчини за стійкою в ресторані "Стандард" сигарети American Spirit. Та ж жовта пачка. Та ж борода. Як мох навколо водостоку.
  
  57 Попкорн
  
  Комерційні авіалайнери схожі на автобуси, вирішив Милгрим, розглядаючи фактурний стелю в своїй кімнаті в цьому "Бест Вестерні". Але "Гольфстрім" - це як таксі. Або як мати машину. Зазвичай багатство не справляло на нього враження, але його досвід роботи в Gulfstream, не кажучи вже про декорі Вегаса, змусив його зіткнутися з проблемами масштабу. Він припустив, що більшість людей ніколи б не ступили на такий щабель. Це була така річ, про існування якої ти знав, яку ти приймав як належне, нехай і теоретично, як щось, що належить деяким людям. Але більшості людей, як він тепер підозрював, ніколи не доведеться змиритися з реальністю цієї речі.
  
  І він не знав, на що схоже проходження звичайної канадської митниці, але все пройшло саме так, як сказав Браун, у версії Gulfstream. Вони приземлилися в великому аеропорту, потім підрулили до темного місця, зовні майже нічого не було видно. Під'їхав позашляховик з включеними фарами, і з нього вийшли двоє чоловіків у формі. Піднявшись на борт, один в куртці з золотими ґудзиками, а інший в облягаючому пуловері в рубчик з матерчатими латками на плечах і ліктях, вони взяли три паспорти, які вручив їм пілот, відкрили кожен, порівняли з роздрукуванням, подякували і пішли. Той, що був у светрі командос, був зі Східної Індії і виглядав так, немов піднімав тяжкості. Це було все. Пілот поклав паспорт в кишеню і повернувся в кабіну. Милгрим навіть не чув, щоб він говорив. Вони з Брауном взяли свої сумки і пішли, спустившись по довгих сходах, яку, мабуть, хтось прикотив до літака.
  
  Було холодно, повітря було вологим і наповненим шумом літаків. Браун підвів їх до припаркованій машині, понишпорив під переднім бампером і дістав ключі. Він відкрив її, і вони сіли всередину. Браун повільно від'їхав, а Милгрим, що стояв поруч з ним, озирнувся на вогні бензовозу, що котилося до Гольфстріму.
  
  Вони проїхали повз дивного пірамідального будівлі і зупинилися біля воріт з сіткою. Браун вийшов та набрав кілька цифр на клавіатурі. Ворота з гуркотом від'їхали в бік, коли Браун повернувся в машину.
  
  Коли вони в'їжджали, в місті було дуже тихо. Безлюдно. Пішоходів майже не було. Дивно чисто, позбавлене фактури, як у відеоіграх до того, як вони навчилися забруднювати кути. Поліцейські машини, які виглядали так, наче їм особливо нікуди було їхати.
  
  'А що з літаком? - Запитав Милгрим, коли Браун швидко їхав по довгому багатошарового бетонного мосту через те, що він прийняв за другу з двох річок.
  
  - А що щодо цього?
  
  'Це почекає? - запитав я.
  
  'Це повертається до Вашингтона.
  
  'Це відмінний літак", - сказав Милгрим.
  
  'Це те, що можна купити за гроші в Америці", - твердо сказав Браун. 'Люди кажуть, що американці материалистичны. Але знаєш чому?'
  
  'Чому?' запитав Милгрим, більше стурбований такою нехарактерно експансивної манерою висловлювання з боку Брауна.
  
  'Тому що у них є речі краще", - відповів Браун. 'Інших причин немає'.
  
  Милгрим думав про це зараз, лежачи і дивлячись в стелю. Текстура стелі була покрита крихтами жорсткого пінопласту розміром з кілька останніх шматочків, що залишилися в порожній пакет з-під попкорну. Вони були матеріалом, цими текстурирующими деталями, як і Gulfstream. Але майже кожен отримав ці деталі в ході звичайного життя. Він припустив, що гроші потрібні просто для того, щоб відволіктися від деяких речей. "Гольфстрім", однак, був річчю іншого роду. Якимось незвичним чином його турбувало, що у Брауна був доступ до таких речей. Милгрим відчував, що Браун належав "Нью-Йоркеру" або "Бест Вестерну". Ламінат з низькою роздільною здатністю пікселів. "Гольфстрім", таунхаус в Джорджтауні з економкою, яка стригла волосся, - це чомусь здавалося неправильним.
  
  Але потім він подумав, що, можливо, у Брауна насправді немає тих зв'язків у DEA, які він собі уявляв. Може бути, він запозичив літак у людей, у яких отримав замовлення? Вони конфіскували речі у серйозних дилерів, чи не так? Човни. Літаки. Ви читали про це.
  
  Це також пояснило б ворсистое килимове покриття.
  58 Розмова про алфавіті
  
  Пілот прямував по шосе.
  
  Тіто міг бачити це зараз, сидячи поруч з ним попереду, страх якимось чином розсіявся після зльоту з Ілінойса і пропозиції пілота зайняти місце поруч з ним.
  
  "Як незнайомець поруч з тобою в автобусі, - подумав він зараз, - боїшся, потім несподівано встаєш, виходиш. Бережи свою матір і квиток на рейс з Куби в окремому ящику". Так було набагато краще.
  
  Подяку Эллеггуа; нехай шляху будуть відкриті.
  
  Плоска місцевість, по якій вони їхали з тонким прямим лініям шосе, називалася Небраска, сказав йому пілот, натискаючи кнопку на своєму навушнику, яка дозволяла Тіто чути його через власний динамік.
  
  Тіто з'їв один з сендвічів з індичкою, які чоловік в ковбойському капелюсі і на заправці дав їм в Іллінойсі, обережно підбираючи крихти, спостерігаючи, як під ними розгортається Небраска. Доївши сандвіч, він склав коричневий паперовий пакет, в якому його принесли, сперся ліктем про оббитий повстю виступ у верхній частині дверей, там, де починалося вікно, і поклав голову на складену чашкою руку. У навушниках пролунав клацаючий звук. 'Офіс інформаційної експлуатації,' почув він голос старого.
  
  'Але це програма DARPA,' сказав Гаррет.
  
  'Дослідження і розробки DARPA, але завжди призначалися для IXO.
  
  'І він перейшов на бета-версію?
  
  'Шостий флот використовує під назвою Fast-C2AP, ' сказав старий. - Дозволяє знаходити деякі кораблі так само просто, як перевіряти онлайн курс акцій. Але це не PANDA, ні в якому разі. Прогнозний аналіз дій по розгортанню ВМС. Якщо це не буде спрощено, PANDA зрозуміє моделі поведінки комерційних судів, як місцевих, так і глобальні; їх маршрути, звичайні обходи за паливом або оформленням документів. Якщо корабель, який завжди курсує між Малайзією і Японією, з'являється в Індійському океані, ПАНДА це помічає. Це чудова система, не в останню чергу тому, що вона дійсно сприяла б підвищенню безпеки в країні. Але, та, схоже, він дійсно отримав доступ до бета-версії і зіставив посудину в ній з самим останнім сигналом скриньки.'
  
  'У такому випадку, відпрацьовує свою платню,' сказав Гаррет.
  
  'Але я запитую себе,' сказав старий, ' з ким ми тут маємо справу? Він якийсь геній або, зрештою, просто талановитий і зухвалий зломщик?'
  
  'І в чому ж різниця?' запитав Гаррет після паузи.
  
  'Передбачуваність. Невже ми ненавмисно створюємо монстра, призначаємо йому ці речі, сприяємо йому?
  
  Тіто подивився на пілота, вирішивши, що той навряд чи прислухається до цієї розмови. Він керував літаком, спираючись на коліна, і заповнював прогалини в білому паперовому бланку на пошарпаному алюмінієвому планшеті, схожому на коробку, з відкидною кришкою. Тіто подумав, чи не з'явиться там який-небудь контрольний сигнал, можливо, лампочка, яка могла б вказати Гаррету і старому, що його навушники включені.
  
  'Мені здається, це абстрактна проблема", - сказав Гаррет.
  
  'Не для мене,' сказав старий, - хоча це, звичайно, не так вже й терміново. Одна з нагальних проблем сьогодні - надійна наша система позиціонування. Якщо нашу коробку поставлять не в тому місці, все ускладниться. Дуже ускладниться.'
  
  'Я знаю,' сказав Гаррет, ' але вони Водії, ці двоє. Досвідчені працівники. Коли-то вони б "втрачали" такі коробки. Вивозили їх прямо звідти. Тепер, з підвищеним режимом безпеки, вони навіть не думають про подібні речі. Але хороші гроші за установку там, де вони найбільше потрібні, це зовсім інше.'
  
  'Якщо вже на те пішло, - сказав старий, - якщо на цій коробці немає того ж коду власника, коду продукту, шестизначного реєстраційного номера та контрольної цифри, які були на ній, коли її бачили востаннє, наші водії не знайдуть її для нас, чи не так?'
  
  'Так і є,' сказав Гаррет. 'В кожній передачі зашифровані одні і ті ж ISO-позначення.
  
  'Не обов'язково. Це обладнання було запрограмовано, коли на коробці були ці маркування. Ми не можемо бути впевнені, що це все ще так. Я просто не хочу, щоб ви забували, що у нас є інші варіанти.
  
  'Я не знаю'.
  
  Тіто зняв навушники.
  
  Не торкаючись ні до однієї з кнопок, він повісив його на гачок над дверима, відкинув голову назад і прикинувся сплячим.
  
  Розмова про алфавіті. Йому це не сподобалося.
  59 Чорний Зодіак
  
  Браун взяв напрокат дивно потворну і незручну чорну човен під назвою "Зодіак". Пара величезних надутих чорних гумових труб, з'єднаних спереду грубим вістрям, твердий чорний підлогу між ними, чотири сидіння з високими спинками, встановлених на стійках, і найбільший підвісний мотор, чорний, який Милгрим коли-небудь бачив. Пункт прокату на пристані, де була пришвартована ця штука, забезпечив кожного з них напівжорстким плавучої курткою - червоною нейлоновою одягом, мабуть, підбитої листами ледь еластичного пінопласту. Від Милгрима пахло рибою, і він натирав собі шию.
  
  Милгрим не міг пригадати, коли в останній раз плавав у човні, і вже точно не очікував, що опиниться в ній сьогодні, чи не першим ділом з ранку.
  
  Браун увійшов через двері, що з'єднувала їх кімнати, це тепер вже знайоме пристрій, і розбудив його, хоча і не дуже сильно. Сірих коробок тут на дверях не було, і Милгриму довелося припустити, що Браун залишив їх у Вашингтоні разом з пістолетом, великим складним ножем і, можливо, ліхтариком і наручниками. Але сьогодні Браун був одягнений у свою чорну нейлонову куртку поверх чорної футболки, і Милгриму здалося, що в ній він виглядає набагато більш комфортно, ніж у костюмі.
  
  Після мовчазної сніданку з кави і яєць у ресторані готелю вони спустилися в підземний гараж і забрали машину, "Форд Таурус" з бюджетної наклейкою поруч із заднім номерним знаком. Милгрим став віддавати перевагу Corolla.
  
  З досвіду Милгрима, міста вміють розкриватися на обличчях своїх жителів, особливо по дорозі вранці на роботу. Таким чином, існував свого роду базовий індекс ублюдочности, який можна було прочитати по особам, які ще не зіткнулися з реальністю того, що вони збиралися робити. За цим стандартам, думав Милгрим, вивчаючи обличчя та мова тіла, поки Браун вів машину, у цього місця був дивно низький індекс ебливости. Скажімо, ближче до Коста-Меса, ніж до Сан-Бернардіно, принаймні, в цій частині міста. Це дійсно нагадало йому Каліфорнію більше, ніж він очікував, хоча, можливо, справа була в цьому сонячному світлі, більше в Сан-Франциско, ніж в Лос-Анджелесі.
  
  Потім він почув, що Браун насвистує собі під ніс, ведучи машину. Йому здалося, що беззвучно, але з чимось схожим на життєрадісність або, у всякому разі, з певним ступенем позитивного збудження. Вловлював він атмосферу натовпу цим сонячним, але трохи похмурим ранком? Милгрим сумнівався в цьому, але, тим не менш, це було дивно.
  
  Двадцять хвилин потому, з деяким трудом знайшовши потрібне місце, вони опинилися на стоянці поруч із пристанню для яхт. Вода, далекі гори, вежі з зеленуватого скла, виглядають так, немов їх побудували минулої ночі, човни з білими щоглами, чайки, які займаються чайкиными справами. Браун згодовував квиткового автомату якісь великі срібно-золоті жетони.
  
  "Що це?' Запитав Милгрим.
  
  'Дводоларові монети,' сказав Браун, який, як знав Милгрим, по можливості уникав користуватися кредитними картками.
  
  'Хіба двійки не приносять нещастя? - Запитав Милгрим, згадавши щось про гроші на іподромі.
  
  'Пощастило, що вони не гребаные трійки,' сказав Браун.
  
  Тепер, коли величезний підвісний мотор заревів, марина і місто залишилися позаду. "Зодіак" ковзав по дуже холодною на вигляд сіро-зеленій воді, скляний відтінок якої мало чим відрізнявся від відтінку веж, що піднімаються над пристанню. Льотна куртка, якою б жорсткою і пахучої вона не була, була приємно захищена від вітру. Манжети шкільних штанів Милгрима Джоса А. Бенкса майоріли навколо щиколоток, як вимпели. Браун керував човном на ногах, нахилившись вперед, лише злегка пристебнутий ременями до сидіння, вітер дув йому в обличчя під несподіваними кутами. Милгрим сумнівався, що Браун все ще насвистував, але, схоже, йому це все ще доставляло занадто велике задоволення. Та насправді він, схоже, не був так вже добре знайомий з процесом відкидання, якщо це так називалося. Їм знадобилася допомога орендаря.
  
  Солоний вітер, що дув їм назустріч, щипав Милгриму очі.
  
  Він озирнувся і побачив острів або півострів, на якому не було нічого, крім дерев, з яких стирчав найвищий підвісний міст, схожий на Оклендский затоку.
  
  Він вище застебнув блискавку на куртці, втягуючи шию всередину. Йому хотілося втягнути всередину руки і ноги. Якщо вже на те пішло, йому хотілося, щоб там була кімната, досить велика для розкладачки, і щоб він міг витягнутися, поки Браун веде човен. Щось на зразок намету з напівжорсткими червоними нейлоновими стінками. Він міг би жити з рибним запахом, просто полежати, сховавшись від цього вітру.
  
  Милгрим озирнувся на місто, на гідролітак, що піднімається з води. Попереду він побачив кілька великих кораблів на різній відстані, їх корпуси були розфарбовані навпіл чорною і червоною фарбою, а за ними, як він припустив, знаходився порт, де гігантські помаранчеві руки витягувалися вдалині, над береговою лінією, здавалася суцільною через візуальної складності промисловості.
  
  Ліворуч від них, на якомусь протилежному, більш віддаленому березі, стояли ряди темних резервуарів або силосних веж, ще більше кранів, ще більше вантажних суден.
  
  "Люди платять за подібні враження", - подумав він, але це його не втішило. Це був не паром на Стейтен-Айленд. Він з якоюсь шаленою швидкістю підстрибував на щось, що нагадало йому страшну складну гумову ванну, з якої, як він одного разу бачив, Володимир Набоков гордо позував на старій фотографії. Природа, на думку Милгрима, завжди була надто великою для комфорту. Її просто занадто багато. Вся ця історія з видом. Особливо якщо всередині нього, в межах видимості, було відносно мало того, що було створено людиною.
  
  Він побачив, що вони наближаються до того, що він спочатку прийняв за якусь плаваючу кубистическую скульптуру в приглушених тонах Кандинського. Але коли вони підійшли ближче, він побачив, що це був корабель, але такий перевантажений, так глибоко втиснутий у воду, що червона частина його нижній частині корпусу була занурена у воду, і виднівся тільки чорний колір. Його чорна корму, проте, стирчала досить по-корабельному, під абсурдистської масою ящиків, показуючи його таким, яким він був. Ящики були кольору залізничних товарних вагонів, переважав тьмяний коричнево-червоний, хоча інші були білими, жовтими, блідо-блакитними. Тепер він був майже досить близько, щоб прочитати напис на кормі цього корабля, коли його відволікло відкриття корабля поменше, обтягнутого чорними шинами, немов для подіуму якогось ексцентричного дизайнера, який люто притискався до високої чорної кормі і збивав величезну V-образну струмінь пінистої білої води. Браун різко повернув штурвал "Зодіаку", змусивши його двічі підстрибнути на білій воді. Милгрим побачив назву буксира, Сонце Лева, потім підвів погляд на набагато більш високі літери на задній частині корабля, їх біла фарба була покрита іржею. M / V Зірка Ямайки, і під нею, трохи меншими білими великими буквами, ПАНАМА-СІТІ.
  
  Браун заглушив двигун. Вони похитувалися на місці, раптово припинивши рев підвісного мотора. Милгрим почув далекий дзвін і щось схоже на свисток поїзда.
  
  Браун дістав з кишені своєї спортивної куртки металеву трубочку з химерним малюнком, відкрутив кінчик і витяг сигару. Він викинув трубку за борт, защипнул кінчик сигари маленькою блискучою штучкою, сунув отщипнутый кінчик в рот і прикурив від шестидюймовой фальшивої сигарети "Бик", з тих, що в корейських закусочних продавали для прикурювання крека. Він зробив довгу ритуальну затяжку сигарою, потім випустив велика хмара насиченого синього диму. 'Сучий син,' сказав він з тим, що Милгрим, вражений усім цим, сприйняв як величезне і незрозуміле задоволення. 'Подивися на цього сучого сина.' Дивлячись на квадратну плаваючу купу ящиків, яка була вантажним судном "Ямайка Стар", Милгрим не міг розібрати торговельні марки на коробках, хоча й бачив, що вони там були. Повільно віддаляється в міру того, як буксир терпляче підштовхував його до свого шляху.
  
  Милгрим, безумовно, не бажаючи порушувати цей особливий момент, яким би він не був, сидів там, слухаючи, як маленькі хвилі плескаються про гладкий і здутий борт "чорного Зодіаку".
  
  'Сучий син,' знову тихо сказав Браун і затягнувся сигарою.
  60 Прокручування кодів
  
  Холліс прокинулася на ліжку Бигенда на магнітній підвісці з відчуттям, що це вівтар, на вершині якої-небудь ацтекської піраміди. Платформа для жертвоприношень. І вона побачила, що над ним дійсно було щось на зразок піраміди, споруда зі скляними стінами, яке, як вона підозрювала, було вершиною саме цієї вежі. Вона повинна була визнати, що спала добре, скільки б магнетизму ні ввібрала в себе в процесі. Можливо, це полегшувало суглоби, як ті браслети, які замовляють поштою. Або, можливо, насправді це зробила піраміда, тонкі енергії загострили її прану.
  
  'Привіт,' покликав Оллі Слейт поверхом нижче. - Ти встав? - запитав я.
  
  'Зараз буду з тобою.
  
  Вона зісковзнула з ацтекського вівтаря, який ледь погойдувався, причому дуже дивним чином, і натягнула джинси і топ, кліпаючи при цьому від дорогою порожнечі цієї спальні, або спальної вежі. Як лігво якого-небудь продуманого до дрібниць літаючого монстра.
  
  Не звертай уваги на море, сказала вона собі, на гори. Не дивися. Дуже гарний вигляд. Вона знайшла ванну, де ніщо особливо не нагадувало звичайні зручності, розібралася, як користуватися кранами, вмилася і почистила зуби. Босоніж вона спустилася вниз, щоб зустрітися з Оллі, можливо, щоб зустрітися з ним лицем до лиця.
  
  'Оділь пішла прогулятися,' сказав він, сідаючи за довгий скляний стіл, на якому лежала відкрита коробка FedEx і різні шматочки чорного пластику. - Який у вас телефон? - запитав я.
  
  'Моторола'.
  
  'Прямий роз'єм калібру дві цілих п'ять десятих міліметра,' сказав він, вибираючи один з асортименту. 'Це надіслав Хубертус. Вказуючи на найбільший з чорних шматочків. 'Це скремблер'.
  
  - А що він робить? - запитав я.
  
  'Ви підключаєте його до роз'єму гарнітури на своєму телефоні. Він використовує алгоритм цифрового шифрування. Ви програмуєте шестнадцатизначный код, і алгоритм повторює код шифрування приблизно шістдесят тисяч разів. У вас є сімнадцять годин на те, щоб підготуватися, перш ніж схема повториться. Хубертус вже зарядив і запрограмував цю. Він хоче, щоб ви використовували її, коли будете розмовляти удвох. '
  
  'Це мило,' сказала вона.
  
  'Чи можу я взяти ваш телефон?
  
  Вона дістала його з кишені джинсів і простягнула йому.
  
  'Дякую. Він під'єднав його до чорного прямокутника, нагадаємо їй про защелкивающихся фасадах автомобільних CD-плеєрів. 'У нього є власне зарядний пристрій, який підійде до твого телефону. Ребром долоні він скинув зайві чорні шматочки і упаковку назад в коробку FedEx. 'Я приніс фрукти та випічку. Зараз буде кава.
  
  'Дякую.
  
  Він поклав на стіл в'язку ключів від машини. Вона побачила сріблясто-блакитну емблему "Фольксвагена". 'Це для запасного "Фаетона" внизу. Ви водили такий?
  
  'Немає'.
  
  'Вам потрібно стежити за шириною. Він так схожий на Passat, що легко забути, наскільки він ширше. Подивіться на намальовані лінії, коли сядете; це нагадає вам '.
  
  'Дякую'.
  
  'Тоді я йду,' сказав він, встаючи і засовуючи коробку під мишку. Цим ранком він був у футболці та джинсах, і те, і інше, здавалося, оброблялося інструментом Dremel приблизно стільки годин, скільки пристрій Bigend могло прокручувати свої коди. "Він виглядає втомленим", - подумала вона, але, можливо, це просто з-за бороди.
  
  Коли він пішов, вона пошукала кухню і кави. Виявилося, що вона знаходиться в іншому кінці цього приміщення і замаскована під бар, але кавоварка і італійський тостер видавали її. Вона поставила чашку назад на стіл. Задзвонив її мобільний, різні світлодіодні ефекти схвильовано затанцювали на чорній панелі скремблера.
  
  'Алло? - запитав я.
  
  'Hubertus. Олівер сказав мені, що ти вже встав.
  
  'Так і є. Ми "безлад"?
  
  'Так і є.
  
  'У тебе теж такий є?
  
  Ось як це працює'.
  
  'Він занадто великий, щоб поміститися в кишені.
  
  'Я знаю,' сказав він, - але мене все більше хвилює конфіденційність. Все це, звичайно, щодо'.
  
  'Це не зовсім особиста справа?
  
  'Це більш приватно, ніж ... немає. У Оллі є коробка з Linux-машиною, яка може прослуховувати триста бездротових мереж одночасно.
  
  'Навіщо йому знадобилося це робити?
  
  Він на мить замислився. 'Тому що він може, я вважаю.
  
  'Я хочу поговорити з тобою про Оллі.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Він зайшов у ресторан "Стандард", коли я зустрічалася з Оділь і Альберто. Купив пачку сигарет.
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Він перевіряв мене? Для тебе?
  
  'Звичайно. Як ти думаєш, що ще він міг робити?
  
  'Просто перевіряю,' сказала вона. 'То є так. Просто хочу переконатися.
  
  'Нам потрібно було зрозуміти, як ви з ними в злагоді. На той момент ми все ще приймали рішення'.
  
  Синій мураха - 'ми", - подумала вона. 'Тоді ближче до центру, де Боббі?'
  
  'Там, нагорі,' сказав він. - Де-то там.
  
  'Я думав, ти зможеш простежити за ним.
  
  'Про вантажівці. Вантажівка стоїть у дворі лізингової фірми у місті-супутнику під назвою Бернабі. Бобі і його обладнання вивантажили біля складу, на північ від кордону, сьогодні рано вранці. З-за цього Олівер не спав всю ніч. Він спустився з GPS-координатами туди, де вони зупинилися. '
  
  І що?
  
  'Зрозуміло, нічого. Ми припускаємо, що вони помінялися машинами. Як справи з Оділь?
  
  'Вона вийшла прогулятися. Коли вона повернеться, я спробую з'ясувати, які потенційні зв'язки у неї можуть бути тут, з Боббі. Я тримався подалі від цього, коли летів сюди. Здавалося, занадто рано.'
  
  'Добре,' сказав він. 'Якщо я вам знадоблюся, зателефонуйте по телефону.
  
  Вона спостерігала, як скремблер здійснює свій маленький танець світлодіодів, коли зашифроване з'єднання було розірвано.
  61 Справа про Пелікана
  
  У Монтані вони взяли чорний пластиковий кейс Pelican case. Це була не чергова зупинка для заправки, хоча Тіто передбачав, що скоро у них буде така зупинка. Пілот приземлився на пустельному ділянці сільського шосе на світанку. Тіто побачив, як до них під'їхав старий пошарпаний універсал, на даху якого стояли двоє чоловіків, але потім Гаррет сказав йому триматися подалі від вікон. 'Вони не хочуть бачити нікого, кого не знають.
  
  Гаррет відкрив двері каюти, і йому передали чорний кейс. Він видався дуже важким. Гаррет не намагався підняти його. Він напружився, втягуючи його всередину, у той час як хтось, кого Тіто не міг бачити зовні, штовхнув його. Тіто здалося, що це і водонепроникний пластиковий футляр "Пелікан", який Алехандро іноді використовував для зберігання документів і припасів. Потім двері зачинилися, він почув звук двигуна універсалу, і пілот почав вирулювати. Коли вони злетіли, Тіто здалося, що він відчуває додаткову вагу.
  
  Коли вони вирівнялися, старий підніс жовтий пластиковий інструмент ближче до чорного ящика, потім показав Гаррету свідчення на його екрані.
  
  Через годину вони знову приземлилися на сільській смузі, де їх чекав ще один вантажівка avgas.
  
  Вони пили каву в паперових стаканчиках з термоса, який приніс співробітник avgas, поки вони з пілотом заправляли літак.
  
  'Це дійсно найбільша навантаження, яку він зібрав, чи не так?' - сказав Гаррет старому.
  
  "Він сказав мені, що використовував JB Weld для герметизації наконечників", - сказав старий.
  
  "І це все? - Запитав Гаррет.
  
  'Коли я був хлопчиком, ми закладали отвори в блоках двигунів з допомогою JB Weld'.
  
  'Ймовірно, вони були не такими радіоактивними", - сказав Гаррет.
  
  62 Сестра
  
  'Це Сара,' сказала Оділь, коли Холліс знайшла її в переповненому кафе у внутрішньому дворику муніципальної галереї. В Фаетоні була система навігації на основі GPS, але також була карта. Вона прикинула, що могла б дійти сюди пішки за той час, який потрібен їй, щоб завести машину, знайти місце припаркуватися. І Оллі був правий щодо того, що вона широка. І все це у відповідь на те, що Оділь подзвонила і запросила її пообідати з кимось цікавим.
  
  'Привіт,' сказав Холліс, беручи дівчину за руку. 'Я Холліс Генрі.
  
  'Сара Фергюсон.
  
  Холліс підтягувала до себе кований стілець, розмірковуючи, чи не втратила вона свій шанс попросити Оділь відкласти відвідування місцевих художників, коли французький куратор сказав: 'Фергуссон'.
  
  О, ' сказав Холліс.
  
  'Сара - сестра Боббі. На Оділь були вузькі сонцезахисні окуляри в чорній оправі.
  
  'Так' відповіла Сара, як здалося Холліс, без особливого ентузіазму. - Оділь сказала мені, що ви познайомилися з Боббі в Лос-Анджелесі.
  
  'Я так і зробив", - сказав Холліс. 'Я пишу статтю про локативном мистецтві для Node, і ваш брат, здається, ключовий гравець'.
  
  'Вузол? - запитав я.
  
  'Це щось новеньке", - сказав Холліс. Могли Бигенд або Рауш знати, що Оділь була знайома з сестрою Боббі? 'Я не знав, що у нього була сестра'. Вона подивилася на Оділь. 'Ти художниця, Сара?
  
  'Немає' відповіла Сара, ' я працюю в галереї. Не в цій.
  
  Холліс подивилася на це модернізоване будівля банку чи уряду. Побачила паблік-арт, статую корабля, встановлену там, де починалася дах.
  
  'Нам потрібно зайти в будинок за їжею,' сказала Оділь.
  
  Всередині була збудована висококласна чергу в кафетерії, яка з якоїсь причини змусила Холліс відчути, що вони в Копенгагені. Люди перед ними виглядали так, ніби кожен з них міг впізнати дюжину класичних сучасних стільців по імені дизайнера. Вони вибрали бутерброди, салати і напої; Холліс скористалася своєю кредитною карткою, сказавши Сарі, що ланч включений. Node. Коли вона поклала гаманець назад у сумочку, то побачила конверт із п'ятьма тисячами доларів Джиммі. Вона мало не залишила його в електронному сейфі в номері готелю "Мондрайн".
  
  "Сара схожа на Боббі", - подумала Холліс, коли вони сіли за свій столик, але на дівчині це виглядало краще. У неї були темні волосся, красиво підстрижені, і вона була одягнена для роботи в галереї, яка продавала твори мистецтва людям, які чекають певної серйозності поведінки. Поєднання сірого і чорного, гарні туфлі.
  
  'Я поняття не мала, що ти знайома з сестрою Боббі,' сказала Холліс Оділь, беручи свій сендвіч.
  
  'Ми тільки що познайомилися,' сказала Сара, беручи вилку. "Виявляється, у нас є спільний колишній. Вона посміхнулася.
  
  'Клод,' сказала Оділь, ' в Парижі. Я говорила тобі, Оллис, він знав Боббі.
  
  'Так, ти це зробив.
  
  'Я дзвоню йому,' сказала Оділь. 'Він дає мені номер Сари.
  
  'Не перший дзвінок від незнайомої людини з приводу Боббі за останні двадцять чотири години,' сказала Сара, ' але, принаймні, є зв'язок через Клода. І ти не розсердився.
  
  'Інші розсердились? - Запитала Холліс.
  
  'Деякі з них, так. Інші просто нетерплячі.
  
  'Чому? Якщо ви не заперечуєте, що я питаю.
  
  'Тому що він дурень,' сказала Сара.
  
  'Художники в Лос-Анджелесі", - сказала Оділь. 'Вони намагаються знайти Боббі. Його геохаки не працюють. Їх роботи пропали. Електронна пошта відскакує'.
  
  'Мені надійшло багато дзвінків. Хтось там, внизу, мабуть, знав, що у нього тут сестра, і я в списку підозрюваних.
  
  'Я знаю одного художника, який працює з ним", - сказав Холліс. 'Він був дуже засмучений'.
  
  'Хто? - запитав я.
  
  'Alberto Corrales.'
  
  'Він плакав? - запитав я.
  
  'Немає'.
  
  'Він плакав по телефону,' сказала Сара, наколюючи скибочку авокадо. 'Весь час говорив, що втратив свою річку.
  
  'Але ви не знаєте, де ваш брат?
  
  'Він тут,' сказала Сара. 'Моя подруга Аліса бачила його сьогодні вранці на Коммершиал Драйв. Вона знає його з середньої школи. Вона зателефонувала мені. Насправді, вона зателефонувала мені хвилин за двадцять до тебе, ' сказала вона Оділь. 'Вона привіталася. Він не міг ухилитися від відповіді; він знав, що вона знає, що це він. Звичайно, вона поняття не мала, що люди в Лос-Анджелесі шукають його. Він сказав їй, що приїхав в місто, щоб поговорити з лейблом про випуск компакт-диска. Звичайно, це було перше, що я дізнався про його присутність тут.'
  
  'Ви близькі один до одного?
  
  'Невже це так схоже на правду?
  
  'Вибач,' сказав Холліс.
  
  "Ні, вибач, - сказала Сара. 'Просто він такий докучливий, такий безвідповідальний. Зараз він такий же егоцентричний, яким був у п'ятнадцять. Нелегко мати у брата такого обдарованого монстра.
  
  'Яким чином обдарований? - Запитала Холліс.
  
  'Математично. Програмне забезпечення. Ти знаєш, що він назвав себе на честь програмного забезпечення, розробленого в Національній лабораторії Лоуренса Берклі? Чомбо.'
  
  - А чим Чомбо... займається?
  
  'Він реалізує кінцево-різницеві методи розв'язання рівнянь в приватних похідних на блочно структурованих, адаптивно удосконалених прямокутних сітках'. Сара скорчила коротку і, ймовірно, несвідому гримасу.
  
  "Не могли б ви це пояснити?
  
  'Ні слова про це. Але я працюю в галереї сучасного мистецтва. Чомбо - улюблене блюдо Боббі. Він каже, що ніхто по-справжньому не цінує Чомбо, не розуміє Чомбо так, як він. Він говорить про це так, немов це собака, яку він зміг навчити робити те, чого ніхто ніколи не думав навчати собаку. Приносити речі. Перевертатися. Вона знизала плечима. 'Адже ти теж його шукаєш, чи не так?
  
  'Так' відповіла Холліс, відкладаючи сендвіч.
  
  'Чому?
  
  'Тому що я журналіст і пишу про локативном мистецтві. І він, здається, в центрі всього цього, і, звичайно ж, він у центрі свого раптового відсутності і того розлади, що це викликало '.
  
  'Ти раніше грав в цій групі,' сказала Сара. 'Я пам'ятаю це. З тим англійським гітаристом.
  
  'Комендантську годину,' сказала Холліс.
  
  'І тепер ви письменник? - запитав я.
  
  'Я намагаюся бути таким. Я думав, що буду в Лос-Анджелесі кілька тижнів, досліджуючи це. Потім Альберто Корралес познайомив мене з Боббі. Потім Боббі зник'.
  
  '"Зник" - це трохи драматично, - сказала Сара, - особливо якщо ти знаєш Боббі. "Зник", як називає це мій батько. Як ти думаєш, Боббі захотів би тебе побачити?
  
  Холліс задумалася. 'Немає', - сказала вона. "Він був незадоволений Альберто за те, що він привіз мене до себе в Лос-Анджелес, в свою студію. Я не думала, що він захоче знову мене бачити'.
  
  'Йому сподобалися твої пластинки,' сказала Сара.
  
  'Так сказав Альберто,' сказав Холліс, 'але насправді він не любив відвідувачів'.
  
  'У такому разі,' сказала Сара і зробила паузу, переводячи погляд з Холліс на Оділь, потім назад. - Я скажу вам, де він.
  
  'Ти знаєш?
  
  'У нього квартира в Іст-сайді. Приміщення в будинку, яке раніше було меблевою фабрикою. Там хтось живе, коли він у від'їзді, і я іноді стикаюся з нею, тому знаю, що воно все ще у нього. Якщо він тут, а не там, я був би дуже здивований. На Кларк Драйв.'
  
  'Кларк? - запитав я.
  
  'Я дам тобі адресу,' сказала Сара.
  
  Холліс дістала ручку.
  63 Виживання, ухилення, опір і втеча
  
  Тіто спостерігав, як старий складає номер" Нью-Йорк Таймс ", який він читав. Вони сиділи у відкритому джипі, на капоті якого крізь тьмяно-сіру фарбу, нанесену пензлем, проступали плями червоної іржі. Тіто міг бачити Тихий океан, цей новий океан. Пілот доставив їх сюди з материка і виїхав, довго прощаючись зі старим наодинці. Тіто бачив, як вони потисли один одному руки, потиск було міцним.
  
  Він спостерігав, як "Сессна" перетворилася в точку, а потім зникла.
  
  'Я пам'ятаю, що бачив гранки керівництва ЦРУ по проведенню допитів, яке нам надіслали неофіційно для коментарів", - сказав старий. 'У першому розділі були викладені способи, з допомогою яких тортури в корені контрпродуктивні для розвідки. Аргумент не мав нічого спільного з етикою, все було пов'язано з якістю продукту, з тим, щоб не розбазарювати потенційні активи '. Він зняв окуляри в сталевій оправі. 'Якщо людина, яка постійно повертається до вас з питаннями, уникає вести себе так, немов він ваш ворог, ви починаєте втрачати уявлення про те, хто ви є. Поступово, у кризі самості, яким стає ваш полон, він направляє вас до відкриття того, ким ви стаєте.'
  
  'Ви допитували людей?' запитав Гаррет, тримаючи під ногами футляр з "чорним пеліканом".
  
  'Це інтимний процес", - сказав старий. 'Виключно про близькість'. Він простягнув руку, потримав її, як ніби над невидимим полум'ям. 'Звичайна запальничка змусить чоловіка розповісти вам все, що, на його думку, ви хочете почути. Він опустив руку. 'І позбавить його можливості коли-небудь знову довіряти вам, навіть трохи. І затвердить його в самовідчутті, як це роблять деякі речі. Він поплескав по складеній папері. 'Коли я вперше побачив, що вони роблять, я зрозумів, що вони вивернули старі уроки навиворіт. Це означало, що ми використовували методи, спеціально розроблені корейцями для підготовки ув'язнених до показових судових процесів. Він замовк.
  
  Тіто почув плескіт хвиль.
  
  Вони сказали, що це все ще Америка.
  
  Джип, накритий брезентом і гілками, чекав їх біля вивітрилася бетонної злітно-посадкової смуги, яка, за словами Гаррета, колись належала метеостанції. У кузові джипа лежали мітли. Хтось використовував їх, щоб підмести бетон, готуючись до їх приземлення.
  
  Гаррет сказав, що скоро прийде човен, щоб відвезти їх до Канади. Тіто подумав, наскільки великий це буде човен. Він уявив собі туристичний катер Circle Line. Айсберги. Але сонце тут було теплим, вітерець з моря ласкавим. У нього було таке почуття, ніби він опинився на краю світу. Край Америки, земля, яка, як він бачив, розгорталася під "Сессной", майже зовсім порожня. Маленькі міста Америки вночі були схожі на втрачені коштовності, розкидані по підлозі величезної темної кімнати. Він спостерігав за ними з вікна "Сессны", уявляючи, як там сплять люди, можливо, віддалено чуючи слабкий гул їх двигунів.
  
  Гаррет запропонував Тіто яблуко і ножа, щоб розрізати його. Це був грубий ніж, які можна побачити на Кубі, з ручкою, покритої облупленою жовтою фарбою. Тіто відкрив його, виявивши ДУК-ДУК віддруковано на лезі. Воно було дуже гострим. Він розрізав яблуко на четвертинки, витер лезо з обох сторін про штанину джинсів, повернув його Гаррету, потім запропонував скибочки фруктів. Гаррет і старий взяли по одному.
  
  Старий подивився на свої потерті золотий годинник, потім перевів погляд на воду.
  
  64 Глокающий
  
  'Зароби трохи лайна,' сказав Браун таким тоном, немов відрепетирував фразу, простягаючи Милгриму пачку різнокольорових іноземних купюр. Вони були блискучими і хрусткими, прикрашеними металевими голограмами і, як здалося Милгриму, друкованими схемами.
  
  Милгрим, який сидів на пасажирському сидінні "Тауруса", подивився на Брауна. 'Прошу вибачення?
  
  'Чорт' сказав Браун. 'Дурь.
  
  'Наркота?
  
  'Знайди мені дилера. Не якого-небудь хлопця на розі. Кого-небудь з бізнесу'.
  
  Милгрим подивився на вулицю, на якій вони припаркувалися. П'ятиповерхові цегляні торговельні будівлі в едвардіанському стилі, покриті лаком нещасливості крека або героїну. Коефіцієнт ублюдочности в цій частині міста то підвищується, то знижується.
  
  'Але що ти намагаєшся купити?
  
  'Наркотики,' сказав Браун.
  
  'Наркотики,' повторив Милгрим.
  
  'У тебе три сотні і гаманець без документів. Якщо тебе заберуть, я тебе не знаю. Тебе забирають, ти забуваєш паспорт, за яким прийшов, як ти сюди потрапив, мене, все. Назви їм своє справжнє ім'я. Зрештою, я тебе витягну, але якщо ти спробуєш мене обдурити, то опинишся там назавжди. І якщо ти зможеш вмовити хлопця укласти угоду в гаражі, це великий плюс.'
  
  'Я ніколи не був тут раніше", - сказав Милгрим. "Я навіть не знаю, чи це вулиця'.
  
  "Ти жартуєш? Подивися на це.
  
  'Я знаю,' сказав Милгрим, - але місцевий житель повинен знати, що відбувається на цьому тижні. Сьогодні. Тут знаходиться бізнес, або поліція просто перемістила його на три квартали південніше? Ось так.'
  
  'Ти виглядаєш,' сказав Браун, ' як наркоман. У тебе все вийде.
  
  'Я невідоме. Мене можуть прийняти за інформатора.
  
  'Он' наказав Браун.
  
  Милгрим вийшов, тримаючи на долоні складену іноземну готівку. Він подивився вниз по вулиці. Всі магазини були забиті. Фанера, обклеєна безліччю зморщених від дощу афіш фільмів і концертів.
  
  Він вирішив, що краще всього вести себе так, як ніби він купує фармацевтичні препарати власного виробництва. Він подумав, що це відразу підтвердить його справжність, оскільки він знав, що просити, і що одиницями будуть таблетки. Таким чином, якщо б йому справді вдалося щось купити, можливо, це навіть варто було б зберегти.
  
  День раптово з'явився яскравіше, ця незнайома, але дивно знайома вулиця - цікавіше. Дозволивши собі майже повністю забути Брауна, він попрямував з новою енергією.
  
  Годину і сорок хвилин, коли йому запропонували три види героїн, кокаїн, крек, метамфетамін, Перкодан і бутони марихуани, він виявив, що укладає угоду на тридцять десяток таблеток валіуму по п'ять штук за штуку. Він поняття не мав, чи виявляться вони справжніми і чи існують вони взагалі, але у нього була впевненість експерта в тому, що з нього, як з очевидного туриста, просять заплатити щонайменше вдвічі більше діючої ставки. Відокремивши сто п'ятдесят доларів, які вимагав продавець, він примудрився засунути другу половину за халяву лівого носка. Він робив подібні речі автоматично, купуючи наркотики, і більше не згадував про якусь конкретну подію, яке призвело до адаптації даної стратегії.
  
  Сцинк, названий так, принаймні, для цілей цієї угоди, був білим, можливо, років тридцяти з невеликим, з рудиментарними нотками стилю фігуриста і високим коміром з хитромудрими татуюваннями, який, як припустив Милгрим, приховував деякі ранні і, ймовірно, невдалі рішення в іконографії. Приховування, можливо, тюремної роботи. Видимі татуювання на шиї або особі, на думку Милгрима, наводили на думку, що чоловік, імовірно, не був поліцейським, але тюремний вигляд викликав інші, менш приємні асоціації. З точки зору зручності, 'Сцинк' теж не був особливо втішним. Милгрим не був упевнений, що це таке.; він подумав, що це або рептилія, або амфібія. Ськинк безумовно не був самим надійним на вигляд продавцем, з яким Милгрим стикався під час своєї прогулянки цієї різноманітної вулиці, але поки що він був єдиним, хто позитивно відреагував на прохання Милгрима купити валіум. Хоча, за його словами, у нього при собі не було. "Вони так рідко бувають", - подумав Милгрим, хоча розуміюче кивнув, показуючи, що його влаштовують будь приготування Скинка.
  
  'Тут, вище по вулиці,' сказав Ськинк, мнучи кільце у верхній частині правої брови.
  
  Милгрима це завжди турбувало. Вони здавалися більш вразливими до інфекції, ніж інші, більш центральні, більш традиційні частини обличчя. Милгрим вірив в еволюцію і знав, що еволюція в значній мірі сприяє двосторонньої симетрії. Асиметричні особини, як правило, менш конкурентоспроможні у більшості видів. Хоча він і не збирався згадувати про це Скинку.
  
  'Сюди' зловісно сказав Ськинк, бочком ступаючи в передпокій. Він відкрив двері в алюмінієвій рамі, первісне скло якої було замінено фанерою.
  
  'Тут темно,' запротестував Милгрим, коли Ськинк схопив його за плечі і потягнув у густий аміачний запах сечі. Сцинк сильно штовхнув його, і він впав спиною на те, що, по всій видимості, було сходами, їх болючий удар ускладнився гучним гуркотом падаючих пляшок. 'Остинь,' швидко порадив Милгрим раптово настала темряві, коли Ськинк зачинив за собою двері. 'Гроші твої. Ось.
  
  Потім Браун з'явився в дверях, в короткій спалах сонячного світла. Милгрим скоріше відчув, ніж побачив, як Браун відірвав Скинка від землі і жбурнув його головою вперед на сходи, між ніг Милгрима.
  
  Ще кілька порожніх пляшок впали зі сходів.
  
  Неприємно яскравий промінь, викликаний з кімнати ІФ в Лафайете, ковзнув по скрюченному Сцинку. Браун нахилився, провів однією рукою по попереку Скинка, потім крякнув від зусилля, обома руками перевернув його. Милгрим побачив, як освітлена плямою рука Брауна розстібає ширінку обвислих штанів Скинка. 'Глок,' хрипко вимовив Браун, витягуючи, немов якийсь огидний фокусник, великий пістолет із розстібнутих штанів Скинка.
  
  Потім вони знову опинилися на вулиці, сонячне світло здавався тепер нереальним. Повертаюся в "Таурус".
  
  '"Глок", - повторив задоволений Браун.
  
  Тут Милгрим, до свого полегшення, згадав, що це була марка пістолета.
  65 Східний Ван Хален
  
  Вона відкрила PowerBook на стійці крипто-кухні Bigend, прийнявши Wi-Fi як належне. Їй повідомили, що жодна з її надійних мереж не була доступна, але хотіла вона приєднатися до BAntVanc1?
  
  Фраза 'надійні мережі' на мить викликала у неї бажання розплакатися. Вона не відчувала, що в неї є.
  
  Взявши себе в руки, вона побачила, що Бигенд не активував свій WEP. Пароль не потрібен. Але потім у нього з'явився Оллі, припустила вона, який міг підслуховувати розмови сотень інших людей по Wi-Fi одночасно, так що, можливо, це все врівноважити.
  
  Вона зареєструвалася в BAntVanc1 і перевірила свою електронну пошту. Нічого. Навіть ніякого спаму.
  
  У сумочці задзвонив телефон. Він все ще був підключений до шифратору. Як би це спрацювало, якщо б дзвонив хто-небудь інший, а не Бигенд? Вона відповіла. 'Алло?
  
  'Просто перевіряю,' сказав Бигенд, і раптово їй не захотілося розповідати йому про Сару.
  
  Реакція на її раптове відчуття його повсюдності, якщо ще не реальною, то потенційної. Як тільки він утвердиться у вашому житті, він буде там, яким не може бути жодна звичайна людина, навіть жоден звичайний бос. Як тільки вона прийме його, після певного моменту, завжди буде можливість, що він подзвонить їй, щоб сказати 'Просто перевіряю", перш ніж вона зможе навіть запитати, хто дзвонить. Хотіла вона цього? Могла вона дозволити собі цього не робити?
  
  'Поки нічого,' відповіла вона, гадаючи, не передав Оллі якимось чином їх розмова за обідом в Лос-Анджелес. 'Я тут погортала мистецьких колах Оділь. Хоча у неї їх багато, і це не може бути зроблено занадто явно. Невідомо, хто може повідомити йому, що я тут у пошуках.'
  
  'Я думаю, він там,' сказав Бигенд, 'і я думаю, що ви з Оділь в даний час - наш найкращий шанс знайти його'.
  
  Вона мовчки кивнула. 'Це велика країна", - сказала вона. 'Чому б йому не піти туди, де його з меншою ймовірністю знайдуть?'
  
  'Ванкувер - це порт,' сказав Бигенд. 'Іноземний контейнерний порт. Наш піратський скриня. Він там, щоб стежити за розвантаженням, але не для вантажовідправників. Пішла абсолютно безмовна оцифрована пауза. 'Я хочу підключити вас до даркнету, який ми створюємо для себе'.
  
  'Що це? - запитав я.
  
  'По суті, приватний Інтернет. Невидимий для користувачів, які не є його членами. Скремблированные телефони на даний момент є просто ниточками навколо наших пальців, що нагадують нам про фундаментальному відсутність приватності. Оллі працює над цим.'
  
  'Тут хтось є,' сказала вона. 'Мені потрібно бігти. Вона повісила трубку.
  
  Залишивши свій PowerBook відкритим на кухонному столі, кришка якого, інкрустована наклейками, була найяскравішою річчю в полі зору, якщо не рахувати цього виду, вона піднялася нагору, роздяглася і довго стояла під душем. Оділь вирішила подрімати після обіду.
  
  Вона висушила волосся і одяглася, знову одягла джинси, кросівки. Знайшовши серед свого одягу фігурку Синього мурашки, вона озирнулася в пошуках сідала для нього. Вибрав виступ з гладкого, як тальк, бетону висотою в голову і поставив на нього мурашки в стилі ікони. З-за цього виступ виглядав трохи безглуздо. Ідеальний.
  
  Складаючи речі, вона випадково натрапила на свій паспорт і кинула його в сумку Barneys.
  
  Вона одягла бавовняний темний жакет, взяла сумочку і спустилася в крипто-кухню, де закрила свій PowerBook і написала Оділь записку на звороті квитанції про плату за візу, яку залишила на стійці: 'Повернуся пізніше. Холліс.'
  
  Вона знайшла Фаетон там, де залишила його, пішла раді Оллі нагадати собі, який він широкий, трохи попрацювала з картою з бардачка, не стала включати екран GPS (він говорив, якщо йому дозволяти) і виїхала на вулицю під післяполудневе сонце, відчуваючи розумну впевненість, що зможе знайти будинок Боббі, і зовсім не впевнена, що буде знати, що робити, коли знайде.
  
  Судячи по карті, він жив не так вже далеко звідси.
  
  Годину пік. Після кількох переїздів, спрямованих на те, щоб спрямувати її на схід, через все місто, вона попливла за течією, якою б вона не була. Просуваючись більш або менш неухильно на схід, серед пасажирів, які, як вона припустила, прямували в східні сателіти, вона побачила, що будинок Боббі, ймовірно, перебував не так вже й близько, принаймні, не в психогеографическом плані. Ділянка Бигенда, розташований на вершині однієї з веж у строкатій огорожі з зеленого скла, вздовж того, що, як значилося на її карті, називалося Фальш-Крик, був елітним у двадцять першому столітті. Тут вона в'їжджала в те, що залишилося від зони легкої промисловості. Те, як вони будували на території залізниці, коли землі було в надлишку. Мало чим відрізняється від атмосфери, що панує в орендованому будинку Боббі на Ромейн, хоча зараз він тут і там усіяний великими об'єктами абсолютно нової столичної інфраструктури, більшість з яких, мабуть, все ще перебуває у стадії будівництва.
  
  Коли вона, нарешті, повернула наліво, на широку, що йде з півночі на південь вулицю під назвою Кларк, вона минула химерну інфраструктуру і опинилася в більш скромній, більш пошарпаної архітектурі, здебільшого обшитої вагонкою. Авторемонтні майстерні, що не мають виборчих прав. Дрібні виробники ресторанної меблів. Відновлені хромовані стільці. Там, де, як вона здогадалася, знаходилася ця широка вулиця, упиравшаяся в далекі гори, мабуть, був зведений якийсь воістину приголомшливий радянський конструктивістський проект, можливо, в запізнілу честь дизайнера, який заробив собі путівку в Гулаг в один кінець. Величезні божевільні важелі з пофарбованої в помаранчевий колір сталі, нахилені у всіх напрямках, під будь-яким кутом.
  
  Але що, чорт візьми, це було?
  
  Портвейн Бигенда, здогадалася вона. І Боббі так близько.
  
  Побачивши вулицю, на якій жив Боббі, вона повернула направо.
  
  Тепер вона зізналася собі, що збрехала Бигенду, і це її турбувало. Вона сказала йому, що буде працювати з ним до тих пір, поки він не буде приховувати інформацію або брехати їй, і тепер вона зробила це саме по відношенню до нього. Їй це було неприємно. Симетрія була занадто очевидною. Вона зітхнула.
  
  Вона проїхала до кінця кварталу, знову повернула направо і пригальмувала за покритим іржею сміттєвим контейнером з написом EAST VAN HALEN , намальованої на задній стінці рідким чорним аерозолем-бомбою.
  
  Вона дістала з сумочки свій телефон і шифратор Бигенда, зітхнула і зателефонувала йому.
  
  Він відповів негайно. 'Так?
  
  'Оділь знайшла свою сестру.
  
  'Дуже добре. Чудово. І що?
  
  'Я недалеко від його будинку. Його сестра сказала нам, де це. Вона думає, що це те місце, де він буде. 'Вона не бачила потреби говорити йому, що знала про це, коли говорила з ним в останній раз. Вона все владнала.
  
  'Так ось чому ти в кварталі на схід від Кларк Драйв? - запитав він.
  
  'Рис,' сказала вона.
  
  'На цій вітрині вказані тільки головні вулиці", - сказав він перепрошуючи.
  
  'Ця машина точно повідомляє вам, де я перебуваю!
  
  'Це заводський варіант", - сказав він. 'Багато фаетони поставляються в корпоративні автопарки на Близькому Сході. Там стандартна функція безпеки. До речі, чому вона тобі розповіла? Ти знаєш?'
  
  'Тому що, по суті, він їй набрид. Непростий брат з сестрою. Я тільки хвилину тому бачив ваш портвейн. Він в кінці вулиці.
  
  'Так,' сказав він, ' зручно. Що ти збираєшся робити?
  
  'Я не знаю", - сказала вона. 'Озирнись трохи'.
  
  'Хочеш, я пришлю Оллі? - запитав я.
  
  'Немає. Сумніваюся, що надовго затримаюся.
  
  'Якщо я не побачу, як машина повернеться до дому сьогодні ввечері, і від тебе не буде звісток, я пришлю Оллі.
  
  'Цілком справедливо. Вона повісила трубку.
  
  Вона сиділа там, дивлячись на сміттєвий контейнер Іст Ван Хален. За ним, на відстані декількох машин, був вихід у провулок. Провулок, який, як вона припустила, міг вести до якого-небудь заднього входу в будь-якому з цих будівель, що належали Боббі.
  
  Вона вийшла, активувавши сигналізацію Фаетона. 'Бережи свою крипто-розкішну дупу", - сказала вона машині. 'Я повернуся'.
  
  66 Пінг - понг
  
  Тіто сидів на забрызганном фарбою сталевому табуреті, дивлячись на брудне світловий люк з закріпленого дротом скла. Голуби продовжували сідати на його вершину і злітати, ляскаючи крилами, в чому він сумнівався, інші чули. Гаррет і старий розмовляли з людиною, який чекав їх тут, в цьому тьмяному приміщенні на третьому поверсі, в місті і країні, про яких Тіто раніше чи навіть думав.
  
  Човен, що прийшла за ними, була білою; довгою, низькою, дуже швидкою. На пілоті були великі сонцезахисні окуляри і щільний нейлоновий капюшон, і він взагалі нічого не сказав.
  
  Тіто спостерігав, як острів і його злітно-посадкова смуга вилучалися і, нарешті, зникли, хоча на це пішло багато часу.
  
  Кілька разів міняючи напрям, вони наблизилися до іншого острова. Скелі з м'якого, вивітреного вітром каменю. Кілька маленьких ізольованих будиночків з видом на море. Вони пройшли вздовж берегової лінії до дерев'яного пірса, який виступає з більш високою, більш солідною на вигляд пристані. Він допоміг Гаррету витягнути з човна чорного пластикового Пелікана. Гаррет сказав, що він занадто важкий, щоб піднімати його за пластикові ручки; вони можуть зламатися під його вагою.
  
  Пілот білого катери, нічого не сказавши, швидко попрямував в сторону, відмінну від тієї, в яку він прийшов.
  
  Тіто почув собачий гавкіт. Чоловік підійшов до поручнів високою пристані і помахав їм рукою. Гаррет помахав у відповідь. Незнайомець відвернувся і пішов.
  
  Старий подивився на годинник, потім на небо.
  
  Тіто почув шум гідролітака ще до того, як побачив його, що заходить на посадку всього в декількох футах над водою. 'Не кажи нічого", - сказав йому Гаррет, коли гвинт літака зупинився і він проплив останні кілька ярдів до пірсу.
  
  'Як ся маєте, панове?' запитав пілот, чоловік з вусами, спускаючись на найближчий понтон, поки Гаррет тримався за крило літака.
  
  'Дуже добре, - сказав старий, - але, боюся, у нас надмірна вага. Він вказав на Пелікана. 'Зразки мінералів.
  
  'Геолог?' запитав пілот.
  
  'На пенсії, - сказав старий, посміхаючись, - але, здається, я все ще тягаю каміння'.
  
  'Проблем бути не повинно'. Пілот відкрив люк в бічній частині літака, який зовсім не був схожий на "Сессну". У нього був тільки один пропелер, і він виглядав створеним для роботи. Тіто спостерігав, як Гаррет і пілот стягують ящик з "Пеліканом" з причалу й піднімають у люк.
  
  Він побачив, як старий з полегшенням випустив повітря крізь стиснуті губи, коли вони завантажили в літак, не впустивши.
  
  'Як довго ми тут пробудемо?' запитав старий пілота.
  
  'Всього двадцять хвилин,' сказав пілот. 'Викликати вам таксі?
  
  'Ні, дякую,' сказав старий, забираючись в літак. 'У нас є свій транспорт.
  
  Вони приземлилися на річці, поряд з дуже великим аеропортом, де Тіто, все ще вражений горами, які він бачив далеко, допоміг Гаррету занурити валіза "Пелікан" і ще кілька одиниць їх багажу на візок і піднятися по довгому пандусу зі сталевої сітки.
  
  Тіто сидів на краю візки, дивлячись у бік річки, де в променях післяполудневого сонця вирулював для зльоту ще один гідролітак. Захрустел гравій, коли Гаррет і старий під'їхали на білому фургоні. Тіто допоміг Гаррету занурити в нього чемодан та інші їхні сумки.
  
  У фургоні було всього два сидіння, ззаду не було бічних вікон. Тіто влаштувався на корточках на ящику з "Пеліканом". Старий озирнувся. 'Не сідай на це", - сказав він. 'Це не піде на користь твоїм нащадкам'. Тіто відійшов від ящика і замість подушки використовував свою сумку.
  
  Після цього, поки вони їхали містом, він майже нічого не бачив. Фрагменти будівель крізь лобове і заднє скла. Поки вони не приїхали сюди, Гаррет не відкрив задні двері на лише частково заасфальтовану алею, де між розбитим асфальтом і пооббиваними стінами по обидва боки росли дивні зелені папороті. Він допоміг Гаррету зі справою про Пелікана, піднявся на два прольоти старими дерев'яними сходами і опинився в цій довгій, захаращеній кімнаті.
  
  Де їх чекав цей дивний чоловік, якого вони називали Боббі. Хвороба матері Тіто, що почалася в Сансет-парку, куди вони поїхали погостювати до Антулио після нападу на тауерс, змусила його дуже турбуватися з приводу людей, які вели себе певним чином.
  
  Він ходив взад і вперед, цей Боббі, курив і майже постійно говорив. Гаррет і старий слухали, слухали і дивилися один на одного.
  
  Боббі сказав, що для нього недобре робити це вдома. Йому було недобре перебувати тут, у своєму рідному місті, займаючись цим, але особливо йому було недобре перебувати тут, у власному домі, займаючись цим, з ящиком в декількох кварталах звідси. Тіто подивився на футляр з пеліканом. Це Боббі мав на увазі, кажучи про коробці?
  
  'Але ти знав це,' тихо сказав старий. 'Ти знав, що якщо це прийде сюди, то буде і там.
  
  'Вони перевіряли це вже три рази,' сказав Боббі. - Це не входить в схему. Я думаю, що вони тут, і я думаю, що вони відстежують це звідси, і я думаю, що вони відстежують це, коли об'їжджають околиці, намагаючись отримати візуальне уявлення. Я думаю, що вони ось так близько. Занадто близько. ' Він кинув цигарку, розчавив її черевиком і витер долоні про брудні білі джинси.
  
  Тіто задумався, що означає 'перевірено'.
  
  'Але, Боббі,' м'яко сказав старий, ти не сказав нам, де саме він знаходиться. Де він? Його розвантажили? Нам дійсно треба це знати.
  
  Боббі прикурював чергову сигарету. 'Це там, де ти хотів. Саме там, де ти хотів. Я тобі покажу. 'Він попрямував до довгих столів, старий і Гаррет пішли за ним. Боббі схвильовано застукав по клавіатурі. 'Ось тут.
  
  'Це означає, що у них немає нікого всередині, інакше вони б перетасували це глибше в колоду'.
  
  'Але ти ж розумієш, вірно? Боббі примружився крізь дим.
  
  'Це тебе не стосується, Боббі,' сказав старий ще м'якше. 'Ти виконав довгу і дуже відповідальну роботу, але зараз вона підходить до кінця. Гаррет отримав твій останній внесок, як ми і домовлялися. Тіто спостерігав за руками старого, чому щось пригадавши, як той бив його палицею на Юніон-сквер.
  
  Гаррет зняв з пояса пейджер, подивився на нього. 'Доставлено. Я буду через п'ять хвилин.' Він подивився на старого. 'З тобою все в порядку?
  
  'Звичайно'.
  
  Боббі застогнав.
  
  Тіто поморщився, згадавши свою матір.
  
  'Я до цього не готовий,' сказав Боббі.
  
  'Боббі, - сказав старий, тобі не до чого бути готовим. Тобі дійсно більше нічого робити, окрім як стежити за ящиком для нас. Тобі немає необхідності їхати звідси сьогодні ввечері. Або протягом наступних трьох місяців, якщо вже на те пішло. Ми скоро поїдемо по своїх справах, а ти залишишся тут. З твоїм останнім платежем. Заздалегідь. Як і домовлялися. Ти надзвичайно талановитий, виконав приголомшливу роботу і скоро зрозумієш, що можеш розслабитися.'
  
  'Я не знаю, хто вони,' сказав Боббі, ' і знати не хочу. Я не хочу знати, що у них в коробці.
  
  'Ти не знаєш. Ти теж не знаєш.
  
  "Я боюся", - сказав Боббі, і Тіто почув свою матір після нападів.
  
  'Вони поняття не мають, хто ви такий", - сказав старий. "Вони поняття не мають, хто ми такі. Я маю намір залишити'.
  
  Тіто почув, як Гаррет і хтось ще піднімаються по сходах. Нагорі з'явилася жінка, Гаррет слідував за нею. У джинсах і темній куртці.
  
  'Що вона тут робить? Боббі відкинув волосся з переляканих очей. - Що це? - запитав я.
  
  'Так' рівним голосом відповів старий. 'Гаррет, що це?
  
  'Я Холліс Генрі,' випала жінка. 'Я познайомилася з Боббі в Лос-Анджелесі.
  
  'Вона була у провулку", - сказав Гаррет, і тепер Тіто побачив, що він тримає довгий прямокутний сірий кейс з однією ручкою.
  
  'Її не повинно було тут бути,' сказав Боббі таким тоном, наче ось-ось заплаче.
  
  'Але ти її знаєш, Боббі?' запитав старий. 'З Лос-Анджелеса?
  
  'Найдивніше,' сказав Гаррет, ' що я теж її знаю. Не те щоб ми зустрічалися раніше. Вона Холліс Генрі, з "Комендантської години'.
  
  Старий підняв брови. 'Комендантську годину?
  
  'Мої улюблені в коледжі. Оркестр. Він винувато знизав плечима, вага довгого валізи пригибал одне плече.
  
  'І ви тільки що знайшли її в провулку?
  
  'Так,' сказав Гаррет і раптом усміхнувся.
  
  'Я щось упускаю, Гаррет?' - запитав старий.
  
  'Принаймні, це не Моріссі", - сказав Гаррет.
  
  Старий насупився, потім подивився на дружину поверх окулярів. 'І ви приїхали провідати Боббі?
  
  'Я тепер журналістка", - сказала вона. 'Я пишу для Node'.
  
  Старий зітхнув. 'Боюся, я з цим не знайомий.
  
  'Це бельгійське. Але я бачу, що засмутила Боббі. Пробач, Боббі. Я піду.
  
  'Я взагалі не думаю, що це була б гарна ідея", - сказав старий.
  
  67 Рухомий
  
  Милгрим сидів поруч з Брауном на одній з двох лавок в дуже маленькому парку, під голими гілками ряду молодих кленів. Перед ним було п'ятдесят футів коротко підстриженою трави, шестифутовый паркан із сітки, пофарбованої в зелений колір, короткий крутий спуск, порослий ожиною, широке гравійне дорожнє полотно, пофарбоване в іржаво-червоний колір чотирма лініями колії, мощена дорога і величезна купа металевих ящиків, які він бачив на кораблі в гавані. Він спостерігав, як по дорозі швидко проїхав обтічний вантажівка з синім металічним причепом, тащивший за собою довгу, покриті іржею сіру коробку, до якої, очевидно, були прикріплені колеса.
  
  За купою ящиків виднілися гори. За ними - хмари. Вони викликали у Милгрима занепокоєння, ці гори. Вони не виглядали так, як ніби могли бути справжніми. Занадто великі, занадто близько. У сніговій шапці. Як логотип на початку фільму.
  
  Він подивився направо, зосередившись натомість на величезному, майже невыразительном прямокутному айсбергу з бетону без вікон, висотою, ймовірно, у п'ять поверхів. На його фасаді величезними простими літерами сансерифа, врізаними в бетон між масивними литими колонами, він прочитав
  
  BC ICE & COLD STO RAGE LTD
  
  ЛЮТЬ. Він глянув на екран ноутбука Брауна, діловито переміщається по екрану, де супутникові зображення цього портового району збільшувалися і зменшувалися; їх заміняли, на них накладали жовті сітки.
  
  Браун назвав це "нападом на охорону" з тих пір, як реквізував "Глок" Скинка. Це означало, що Милгрим роз'їжджав з відкритим броньованим ноутбуком Брауна на колінах, оголошуючи про бездротових мережах у міру проходження через них. Ноутбук вимовив це рівним, задихається, особливо безстатевим голосом, який Милгрим визнав явно неприємним. Милгрим поняття не мав, що у людей є такі мережі в їх будинках і квартирах, сама їх кількість вражає уяву, і що вони простягаються далеко за межі фактичної власності власника. Деякі люди назвали їх на честь себе, інших називали просто "default" або "network", а деяких називали такими речами, як 'DarkHarvester" і "Doom-smith'. Робота Милгрима полягала в тому, щоб стежити за вікном на екрані, яке вказувало, захищена мережа. Якщо мережа була незахищена і мала сильний сигнал, Браун міг припаркуватися і використовувати свій комп'ютер для виходу в Інтернет. Коли він робив це, з'являлися кольорові супутникові зображення порту. Браун міг збільшити їх, дозволяючи Милгриму бачити верхівки окремих будівель і навіть прямокутники окремих коробок. Спочатку Милгриму це здалося злегка цікавим, але тепер, після трьох годин спілкування, він був готовий до того, що Браун знайде те, що шукав, і відвезе його назад в Best Western.
  
  Однак ця лавка була зручніше, ніж сидіти в машині, і у Брауна, здавалося, була міцна зв'язок з квартирою ('СиндиНет') в триповерховому оштукатуреному комплексі позаду них, з пофарбованими в коричневий колір сталевими балконами, заставленими барбекю, пластиковими стільцями і велосипедами. Але тепер у Милгрима заныла дупа. Він встав і потер її. Браун був поглинений тим, що робив. Милгрим пішов вперед з жорсткою короткою траві, очікуючи, що його зупинять. Наказу не було.
  
  Дійшовши до зеленої огорожі, він заглянув за нього і побачив ліворуч від себе прямокутний помаранчевий паровоз дизельного поїзда з тупим носом, намальованим чіткими діагоналями чорним по білому. Він нерухомо стояв на найближчих шляхах, поруч з прямокутним білим знаком, явно призначеним для читання машиністами, на якому було написано ХІТЛІ. На жовтому трикутнику в декількох футах перед ним, ЗНИЗИТИ ШВИДКІСТЬ. Він прочитав назви окремих коробках в їх стопках.: HANJIN, COSCO, TEX, "K" LINE, MAERSK SEALAND. За ними, далі вглиб порту, виднілися високі будівлі невідомого призначення і ті самі помаранчеві крани, які він бачив з чорного Зодіаку.
  
  Він озирнувся на Брауна, сгорбившегося над своїм маленьким екраном, втраченого для всього світу. 'Я міг би втекти", - тихо сказав Милгрим самому собі. Потім він доторкнувся до пофарбованої в зелений колір сталевий поперечини, венчавшей паркан, повернувся і пішов назад до лавки.
  
  Він сумував за своїм пальто.
  
  68 Клацання
  
  Холліс подумала, що він трохи схожий на Вільяма Берроуза, за вирахуванням богемного субстрату (або, можливо, метадону). Як людина, якого запросили полювання на перепелів з віце-президентом, але він занадто обережний, щоб не потрапити під кулі. Окуляри в тонкій сталевій оправі. Його решту волосся акуратно підстрижене. Дійсно гарне темне пальто.
  
  Тепер вони сиділи обличчям один до одного на потертих металевих стільцях, які, можливо, колись служили у церковному залі. Його ноги були схрещені. На ньому були туфлі, які нагадали їй старих французьких священиків, які їздять на велосипеді. Чорні оксфорди з шкарпетками, відполіровані до тьмяного блиску, але на товстій підошві з чорної гуми.
  
  'Міс Генрі,' почав він, потім зробив паузу, його голос нагадав їй співробітника американського консульства, якого вона зустріла в Гібралтарі, коли їй було сімнадцять і у неї вкрали паспорт. 'Прошу вибачення. Ви не одружені?'
  
  'Немає'.
  
  'Міс Генрі, ми опинилися в незручному становищі.
  
  'Містер....?
  
  'Вибачте,' сказав він, " але я не можу назвати вам своє ім'я. Мій друг сказав мені, що ви музикант. Це правда?'
  
  'Так'.
  
  'І ви кажете мені, що ви ще й журналіст за завданням британського журналу. Сива брова піднялась над дугою з полірованої сталі.
  
  'Вузол. Базується в Лондоні.
  
  'І ви звернулися до Боббі в Лос-Анджелесі з приводу вашої статті?
  
  'Я так і зробила. Хоча не можу сказати, що він був задоволений тим, що я це зробила. 'Вона глянула на Боббі, який скорчився на брудній підлозі, обхопивши руками коліна і ховаючи очі за чубчиком. З іншого з цих крісел темноволосий хлопчик цікавою невизначеною раси спостерігав за Боббі з вираженням, яке вона вважала поєднанням чарівності і занепокоєння.
  
  Інший чоловік, який виявив її в провулку і так ввічливо, але твердо запросив піднятися сюди, тепер відкрив довгий сірий кейс, який йому дав чоловік, за яким вона крадькома спостерігала, як він зустрівся в провулку. Недостатньо непомітно. Тепер це лежало з піднятою кришкою на одному з довгих столів, але, сидячи тут, вона не могла бачити, що в ньому знаходилося.
  
  'Вибачте, що прийшла сюди,' сказала вона. 'Він у жахливому стані.
  
  'У Боббі стрес,' сказав старий. 'Його робота.
  
  'Локативное мистецтво?
  
  'Боббі працював на мене, допомагаючи з моїм проектом. Він наближається до завершення. Стрес, який відчуває Боббі, пов'язаний з цим. Ви прибули в самий невідповідний час, міс Генрі.
  
  'Холліс.
  
  'Ми не можемо відпустити тебе, Холліс, поки не завершимо те, заради чого прийшли сюди.
  
  Вона відкрила рота, щоб заговорити, потім закрила його.
  
  'Ми не злочинці, Холліс.
  
  'Вибачте, але якщо ви не злочинці і не поліція, я не розумію, чому я не можу піти, коли захочу.
  
  "Абсолютно вірно. Справа в тому, що ми маємо намір зробити ряд кримінальних злочинів, як по канадському, так і за американським законодавством.
  
  'Тоді чому ви, власне, не злочинці?
  
  'Не у вашому звичайному розумінні", - сказав він. 'Наша мотивація явно нестандартна, і те, що ми маємо намір зробити, наскільки я знаю, ніколи раніше не робилося. Проте я можу вас запевнити, що ми не збираємося нікого вбивати і сподіваємося нікому не заподіяти фізичної шкоди.'
  
  '"Передбачати" в даному контексті звучить не надто обнадійливо. І я не думаю, що ти захочеш розповісти мені, що саме ти задумав.
  
  'Ми маємо намір завдати шкоди певного об'єкту власності та його змісту. Якщо ми доб'ємося повного успіху, – і тут він коротко посміхнувся' – збиток залишиться непоміченим. На початковому етапі.
  
  'У вас є яка-небудь оптимальна причина, по якій ви воліли б, щоб я припустив, що ви мені це розповідаєте? Може бути, ми могли б просто зупинитися на цьому. Зекономимо час. В іншому випадку я не бачу причин для того, щоб ви мені щось розказували.'
  
  Він насупився. Схрестив ноги. Поставивши чорні туфлі priest на підлогу, він на дюйм або близько того відкинувся назад на задніх ніжках стільця. 'Якщо б мій колега не був абсолютно переконаний у вашій особистості, міс Генрі, все було б зовсім по-іншому.
  
  "Ти не відповів на моє питання.
  
  'Потерпіть мене. Є публічна історія і є таємна історія. Я пропоную присвятити вас в таємну історію. Насправді не тому, що ви журналіст, а тому, що ви, в якійсь мірі, знаменитість.'
  
  'Ти хочеш розповісти мені свої секрети, тому що я колись була співачкою в групі?
  
  'Так,' сказав він, " хоч і не тому, що ти раніше була співачкою в групі, зокрема. Тому що ти, в силу того, що була популярною співачкою ...
  
  'Ніколи не був настільки популярний.
  
  'Ви вже є частиною історії, якою б маленькою ви хотіли її бачити. Я тільки що перевірив кількість переглядів Google і прочитав вашу статтю у Вікіпедії. Запрошуючи вас стати свідками того, що ми маємо намір зробити, я, по суті, використовую вас як свого роду капсулу часу. Ти станеш цеглою для каміну, за яким я залишу звіт, хоча це буде твій звіт про те, що ми тут робимо.'
  
  Вона подивилася на нього. 'Найстрашніше, що я думаю, ти серйозно.
  
  'Так. Але я хочу, щоб ти зрозумів ціну, перш ніж погоджуватися.
  
  Хто сказав, що я погоджуюся?
  
  'Якщо тобі судилося стати свідком історії, Холліс, ти обов'язково стаєш частиною того, чому стаєш свідком.
  
  'Чи можу я вільно писати про те, що я можу побачити?
  
  'Звичайно,' сказав він, ' хоча, добровільно погодившись супроводжувати нас, в очах закону ймовірно, ви стаєте співучасником. Що ще більш серйозно, людина, якій ми збираємося перешкодити, могутній і має всі підстави приховувати інформацію про те, чого ви могли б стати свідками. Але це буде ваша справа. Якщо ви погодитеся піти з нами.'
  
  'А якщо я цього не зроблю?
  
  'Ми попросимо кого-небудь відвезти вас в інше місце і тримати там, поки ми не підемо. Це ускладнить нам завдання, так як це означає переміщення Бобі і його обладнання, оскільки ви вже знаєте про це місце, але це не повинно стосуватися. Якщо ви виберете цей варіант, вам жодним чином не заподіють шкоди. З зав'язаними очима, але без шкоди.'
  
  Вона побачила, що чоловік із провулка довгий закрив валізу, і до нього приєднався, в кінці другого довгого столу, темноволосий хлопчик. 'Я не розумію, чому у вас є які-небудь причини довіряти мені у цьому", - сказала вона. 'Чому ви вірите, що я не подзвоню в поліцію, як тільки звільнюся?'
  
  'Урядова організація, членом якої я був, навчила мене дуже швидко оцінювати характер. Моя робота полягала в прийнятті важливих кадрових рішень, часто буквально поспішних, в надзвичайно складних умовах", - сказав він. Він встав.
  
  'Якщо вже на те пішло,' сказала вона, дивлячись на нього знизу вгору, ' чому я повинна тобі вірити?
  
  'Ви не порушите нашу угоду, якщо ми його підпишемо, - сказав він, - тому що ви просто не з таких. З тієї ж причини ви будете довіряти нам. Тому що, насправді, ти вже це робиш.'
  
  Потім він повернувся, підійшов до чоловіка з провулка і почав тиха розмова.
  
  Вона почула скрегіт запальнички, коли Боббі, сидячи на підлозі, прикурював "Мальборо".
  
  "Цікаво, - подумала вона, - де б спав Боббі без своїх сіток?" Потім помітив прямо перед стільцем старого тонку, порошно-блакитну, ідеально пряму лінію, яку проводять теслярським крейдою і натягнутою мотузкою.
  
  Потім побачив ще один, перетинає перший під прямим кутом.
  
  69 Магніти
  
  Гаррет відвів Тіто до дальнього кінця другого столу, де на половині аркуша свіжої фанери були розкладені десять дисків, кожен не товщі дрібної монети і близько трьох дюймів у діаметрі.
  
  Хтось побризкав їх бірюзово-блакитний фарбою, потім злегка напудрил темно-сірої, потім покрив матовим верхнім шаром. Кожна з них лежала у власному розмитому плямі від надмірної кількості лаку. Три аерозольних балончика стояли в ряд на одному кінці фанери. Надівши латексні рукавички, Гаррет обережно підняв один, оголивши під ним ідеальний коло необрызганной фанери. Він показав Тіто незабарвлену зворотний бік з яскраво-сріблястого металу. 'Рідкоземельні магніти, - сказав він, - розмальовані так, щоб максимально відповідати кольору коробки'. Він вказав на дві роздруківки, фотографії вантажного контейнера брудно-бірюзового кольору. 'Коли ви кладете один з них на плоску сталеву поверхню, його важко зняти, хіба що тонким ножем або лезом викрутки. У нас їх десять, але вам потрібно закрити максимум дев'ять отворів. Запасний - на випадок, якщо ти упустити один з них, але постарайся цього не зробити.'
  
  'Як мені їх нести? - запитав я.
  
  'Вони або злипаються так, що їх майже неможливо розділити, або відштовхуються один від одного, в залежності від того, в яку сторону вони звернені. Тому ти скористаєшся цим. Він вказав на прямокутник з жорсткого чорного пластика, обмотаний сріблястою стрічкою. Через два отвори на одному кінці був протягнутий моток оливкової паракорда. - Під стрічкою були м'які пластикові конверти, по одному для кожного диска. Ви носите його в кишені джинсів спереду, потім вішаєте на шию для лазіння. Витягайте їх по одному, закриваючи дев'ять отворів. Вони повинні повністю закривати будь-відколи, а також герметизувати отвір.'
  
  "Що таке "відколюванню"?
  
  'Коли куля пробиває пофарбовану сталь,' сказав Гаррет, ' вона згинає сталь всередину. Фарба не еластична, тому вона руйнується. Частина її випаровується. У результаті виходить яскрава, блискуча сталь, видима навколо отвору. Сам отвір не більше кінчика вашого пальця. Візуально кульовий отвір визначається за сколу, тому ми повинні його закрити. І ми хочемо забезпечити як можна більш щільну герметизацію, тому що не хочемо спрацьовувати датчики. '
  
  'А коли вони будуть закриті?
  
  'Ти повинен сам знайти вихід. Людина, яка тебе прийме, не зможе нам у цьому допомогти. Ми ще раз переглянемо карти і супутникові знімки. Не піднімайтеся, поки не згасне опівнічний дзвінок. Коли закриєте двері, вилазьте. Коли вийдете, зателефонуйте нам. Ми заїдемо за вами. В іншому випадку телефон призначений тільки для екстрених випадків.'
  
  Тіто кивнув. 'Ви знаєте цю жінку? - запитав він.
  
  'Я не зустрічав її раніше", - сказав Гаррет після паузи.
  
  'Я бачив її плакати в магазинах на Сент-Маркс-Плейс. Чому вона тут?
  
  'Вона знає Боббі,' сказав Гаррет.
  
  'Він незадоволений, що бачить її?
  
  'У нього взагалі щось на зразок нервового зриву, чи не так? Але ми з тобою повинні зберегти це в центрі уваги місії, вірно?
  
  'Так'.
  
  'Добре. Коли підеш в бокс, на тобі буде це. Він вказав на чорну маску з фільтром у великому пакеті на блискавці. 'Ми не хочемо, щоб ти що-небудь вдихав. Коли дістанете з стопки, засуньте його куди-небудь, де його якийсь час не знайдуть. І, звичайно, без відбитків пальців. '
  
  'Камери?
  
  'Скрізь. Але наша коробка знаходиться на верхньому ярусі стелажа, і якщо все йде як треба, вона знаходиться в сліпій зоні. В інший час ти ховаєшся, а ми сподіваємося на краще.
  
  'Ця жінка, - запитав Тіто, стурбований тим, що здавалося серйозним порушенням протоколу, якщо вона не одна з вас і ви ніколи раніше не бачили, звідки ви знаєте, що на ній немає прослуховуючого пристрою?
  
  Гаррет вказав на три чорні антени глушилки в жовтому корпусі, які Тіто бачив у нього на Юніон-сквер, в кінці столу. 'Тут нічого не транслюється,' тихо сказав він, ' не так?
  
  70 Фо
  
  Браун повів Милгрима в напівтемний, наповнений пором в'єтнамська-ресторан, в якому взагалі не було англійською вивіски. Це було схоже на передпокій сауни, яку Милгрим знайшов приємною, але пахло дезинфікуючим засобом, без якого він міг би обійтися. Здавалося, що це було щось інше, давним-давно, але Милгрим визнав неможливим сказати, що це могло бути. Можливо, шотландська чайна. Фанера сорокових років з млявими акцентами в стилі деко, давно прихована під численними шарами відколотою білої емалі. Вони їли фо, спостерігаючи, як тонкі скибочки рожевої яловичини поседевают в неглибокій калюжі гарячого, майже безбарвного бульйону, поверх паростків і локшини. Милгрим ніколи раніше не бачив, щоб Браун користувався паличками для їжі. Браун виразно знав, як прибрати тарілку з фо, і акуратно. Закінчивши, він відкрив свій комп'ютер на їхньому чорному пластиковому столі. Милгрим не міг бачити, що він робить. Він припустив, що тут може бути Wi-Fi, що просочується з єдиного поверху вище, або що Браун, можливо, переглядає файли, які він завантажив раніше. Стара пані принесла їм свіжі пластикові стакани з чаєм, який міг би зійти за гарячу воду, якщо б не специфічний оцтовий присмак. Було сім годин вечора, і вони були єдиними відвідувачами.
  
  Милгрим відчував себе краще. Він попросив Брауна перекусити у літл-парку, і Браун, поглинений тим, що робив на ноутбуці, розстебнув блискавку на сумці і простягнув Милгриму цілу нераспечатанную упаковку з чотирьох банок. Тепер, за вертикальною ширмою Брауна, Милгрим дістав із пляшечки другу порцію Риза і запив її чайної водою. Він взяв книгу з машини, вирішивши, що Браун, ймовірно, попрацює з ноутбуком. Тепер він відкрив її.
  
  Він знайшов кохану голову: 'Еліта аморальних суперменів' (2).
  
  "А що це ви продовжуєте читати?' несподівано спитав Браун з іншого боку екрану.
  
  - 'Еліта аморальних суперменів", - відповів Милгрим, здивований, почувши, як його власний голос повторює назву глави, яку він тільки що прочитав.
  
  'Це те, що ви всі думаєте", - сказав Браун, відвернувшись. 'Ліберали'.
  
  Милгрим почекав, але Браун більше нічого не сказав. Милгрим знову почав читати про бегинцах. Він заглибився в квинтинистов, коли Браун заговорив знову.
  
  "Так, сер, це я.
  
  Милгрим завмер, потім зрозумів, що Браун користується своїм мобільним.
  
  "Так, сер, слухаюсь,' повторив Браун. Пауза. 'Слухаюсь. Ще одне мовчання. Завтра. Тиша. "Так, сер.
  
  Милгрим почув, як Браун закрив телефон. Почув брязкіт посуду на вузькій сходах будинку на N-стріт. Той самий сер? Людина в чорній машині?
  
  Браун зажадав рахунок.
  
  Милгрим закрив книгу.
  
  Вологість у повітрі загрожувала впасти, але цього не сталося. Більш великі краплі впали з дерев і проводів. Це сталося, коли вони були в сауні pho, волога іншого роду. Гори сховалися за неясними смугами хмар, зменшивши чашу неба таким чином, що Милгрим знайшов це втішним.
  
  'Ти бачиш це? - Спитав Браун. 'Бірюзовий. Один із трьох найкращих?
  
  Милгрим примружився через австрійський монокуляр, який Браун використовував у фургоні спостереження в Сохо. Чудова оптика, але він не міг намацати точку фокусування. Туман, фари, сталеві ящики, складені як цегла. Незграбна гра - головоломка шматки труб, портали величезних бурових вишок, все це погойдується, накладаючись один на одного, як сміття в кінці калейдоскопа. І тоді все склалося для нього воєдино, один блакитний прямокутник, найвищий в стопці. 'Я бачу це,' сказав він.
  
  'Які шанси, - сказав Браун, грубо відбираючи монокуляр, - що вони встановлять його так, щоб ми могли його бачити?
  
  Милгрим вирішив, що до цього питання краще всього поставитися як до риторичного, і промовчав.
  
  'Це над землею,' сказав Браун, притискаючи окуляр з м'якою підкладкою до очниці. 'Високо. Менше імовірності підробки. Здавалося, навіть незважаючи на цю, здавалося б, кращу новину, Браун все ще був вражений побаченим.
  
  Вони стояли перед новою сірої двенадцатифутовой сіткою, поруч з довгою, непоказною таверною з бежевого цегли, з якої, як не дивно, виріс маленький коричневий чотириповерховий готель в едвардіанському стилі під назвою "Прінстон". Милгрим зауважив, що тутешні бари, здавалося, належали цим рудиментарним готелям. Тут також була велика супутникова тарілка, настільки архаїчного зразка, що він міг уявити, як молода людина визнає її оригінальною для будівлі.
  
  Позаду них був Т-подібний перехрестя, обсаджена деревами вулиця, переходить у вулицю, на якій стояв Прінстон. Порт, подумав Милгрим, був схожий на довгий, але дивно вузький макет потягу, який обіймав стіни кімнати відпочинку дідуся мого друга. Принстонская вулиця межувала з ним, недалеко від маленького парку Синдинета.
  
  'Видно з вулиці", - сказав Браун, монокуляр ніби виріс у нього очі. 'Які шанси проти цього?'
  
  Милгрим не знав, а якщо б і знав, то не обов'язково розповів би Брауну, який, очевидно, був дуже стривожений і нещасливий із-за цього. Але, підбадьорений другим ударом, він все ж намагався змінити тему: 'Родина IF в Нью-Йорку?'
  
  - А що щодо них? - запитав я.
  
  'Адже вони не переписувалися на волапукском? Тобі не потрібен був переклад.
  
  'Наскільки нам відомо, вони не пишуть ніяких повідомлень. Вони не дзвонять. Вони не відправляють електронних листів. Вони не показувалися. Крапка.
  
  Милгрим подумав про перехватчике сигналів, яким скористався Браун, щоб обійти звичку IF постійно міняти телефони та номери. Він згадав свою власну пропозицію Брауну доручити це АНБ, використовувати той Ешелон або щось в цьому роді. Те, що тільки що сказав Браун, змусило його замислитися, чи не робить це хто-небудь вже зараз.
  
  'Сідай в машину,' сказав Браун, повертаючись до припаркованого "Таурусу". 'Мені не потрібно, щоб ти думав, не сьогодні ввечері.
  71 Важко бути єдиним цілим
  
  "Що ти знаєш про відмивання грошей, Холліс?' запитав старий, передаючи їй кругле блюдо з фольги з горошком і паніром. Вони вчотирьох їли індійську їжу в дальньому кінці другого довгого столу. Вони зробили замовлення, що, за припущенням Холліс, і було тим, що ви робили, якщо замишляли те, що замишляли ці люди, і не хотіли виходити на вулицю.
  
  Боббі, який не любив індійську кухню і не хотів сидіти з ними, задовольнявся великий простий піцою з сиром, яку потрібна окрема доставка.
  
  'Торговці наркотиками,' сказала вона, накладаючи пластиковою виделкою горошок на білу паперову тарілку, ' заробляють купу грошей. Хтось сказав мені, що великі хлопці викидають п'ятірки і одиниці на вітер, занадто багато проблем. Инчмейл любив факти, що стосуються будь-якого роду незаконного поведінки. 'Але важко купити щось дуже суттєве з купою готівки, а банки дозволяють вносити тільки певну суму, тому хлопцеві з сумками готівкових доводиться погоджуватися на більшу знижку від кого-то, хто може повернути їх в обіг за нього'.
  
  Старий поклав собі рис з різнобарвними цяточками і шматочки курки в яскраво-коричневому соусі. 'Досить велика сума готівки являє собою негативний актив. Що б ви могли зробити, скажімо, з десятьма мільйонами, якщо б не могли пояснити, звідки вони взялися?'
  
  Навіщо він їй це говорить? 'І скільки ж це буде, десять мільйонів? Вона подумала про п'ять тисяч Джиммі в своїй сумочці. 'Сотнями.
  
  'Завжди сотнями", - сказав він. "Менше, ніж ви думаєте. Два й чотири десятих мільярда у сотнях займали стільки ж місця, скільки сімдесят чотири пральні машини, хоча і були значно важче. Мільйон сотнями важить близько двадцяти трьох фунтів і вміщується в маленькому валізі. Десять мільйонів сотнями важать трохи більше двохсот тридцяти фунтів.'
  
  'Ти сам бачив ці два й чотири десятих мільярда?' Вона подумала, що варто запитати.
  
  'Червень 2004 року,' сказав він, ігноруючи питання, ' Федеральний резервний банк Нью-Йорка відкрив своє сховище в неділю, щоб підготувати цю суму до відправки в Багдад на борту пари вантажних літаків C-130.
  
  - В Багдаді?
  
  'Ми відправили до Іраку майже дванадцять мільярдів доларів готівкою в період з березня 2003 року по червень 2004 року. Ця червнева поставка призначалася для покриття передачі влади від Коаліційної тимчасової адміністрації тимчасовому уряду Іраку. Найбільший разовий грошовий переказ в історії ФРБ Нью-Йорка.'
  
  'Чиє це було? Це було єдине питання, який прийшов їй в голову.
  
  'Іракські фонди, створені в основному за рахунок доходів від нафти і знаходяться у довірчому управлінні Федеральної резервної системи згідно з положеннями резолюції Організації Об'єднаних Націй. Фонд розвитку Іраку. При найкращих обставинах, скажімо, в такій країні, як ця, в мирний час, відстежити кінцевий розподіл навіть одного мільярда практично неможливо. Нагляд за дванадцятьма мільярдами в ситуації, подібній іракської? Сьогодні буквально неможливо з будь-яких достовірністю сказати, куди саме пішла більша частина цих грошей.'
  
  'Але його використовували для відновлення країни?
  
  'Невже це так схоже на правду?
  
  'Це утримувало тимчасовий уряд на плаву?
  
  'Думаю, так і було. Дещо. 'Він почав їсти, обережно, методично і з явним задоволенням.
  
  Вона зустрілася поглядом з англійцем, який знайшов її в провулку. У нього було темне волосся, підстрижені дуже коротко, ймовірно, в спробі надати стилістичний відтінок раннього облисіння за чоловічим типом. Він виглядав яскраво, подумала вона. Яскравий, підтягнутий і, ймовірно, кумедний. Він міг би їй сподобатися, подумала вона, якщо б він не був якимось міжнародним злочинцем, терористом, піратом. Ким би не були ці роботодавці Боббі. Або мультикультурний злочинець, не варто забувати мрійливого виду хлопця в чорному, невизначено етнічного, але чому-то безумовно не американця. Старий був таким же американцем, яким став, але в тому, що вона вважала якимось зовсім недавно архаїчним чином. Хтось, хто був би за що-то відповідальним в Америці, коли всім заправляли дорослі.
  
  'Приєднуйтесь до мене,' запросив містер Тямущий Злочинець з іншого кінця столу, вказуючи на стілець поруч зі своїм. Старий з набитим ротом махнув рукою, показуючи, що вона повинна сісти. Вона взяла свою тарілку і обійшла навколо столу, помітивши жовту прямокутну пластикову коробку, нічим не примітну, якщо не рахувати трьох коротких чорних антен, кожна трохи різної довжини, перемикача включення-виключення і червоного світлодіода. Що б це не було, воно було включено.
  
  Вона поставила свою тарілку на стіл і сіла поруч з ним.
  
  'Я Гаррет,' представився він.
  
  'Я не думав, що ви тут користуєтеся іменами.
  
  'Ну, - сказав він,' не прізвища. Але це моє справжнє ім'я. Принаймні, одне з них.
  
  'Чим ти займався, Гаррет, до того, як почав займатися тим, чим займаєшся зараз?
  
  Він задумався. 'Екстремальні види спорту. В результаті - якась лікарня. Штрафи і невелика в'язниця заодно. Виготовляв реквізит для фільмів. Також робив для них трюки. І чим ти займався в проміжку між "Важко бути єдиним цілим" і тим, чим займаєшся зараз? Він підняв брови.
  
  'Невдало зіграв на фондовій біржі. Вклав гроші в музичний магазин одного. Що ти вважаєш "екстремальними" видами спорту?'
  
  'В основному, бейсджампінг.
  
  '"База"? - запитав я.
  
  Скорочення. B будівля, A антена, S проліт, наприклад, мости, арки або купола, E земля, скеля або інше природне утворення. Бейсджампінг.'
  
  'З якою найвищої висоти ти коли-небудь стрибав?
  
  'Я не можу вам сказати, - сказав він, 'ви б подивилися'.
  
  'Я не можу просто погуглити "Гаррет" і "бейсджампінг'?
  
  'Я використовував своє ім'я для бейсджампінг'. Він одірвав довгу смужку від підгорілого на вигляд кола наана, згорнув його і використав, щоб намазати їм залишилися тандурі і панір.
  
  'Іноді я шкодую, що не назвала своє ім'я інді-рок-співачки.
  
  'Тіто, он там' вказую на хлопчика в чорному, ' він побачив твій плакат на площі Святого Марка.
  
  '"Тіто" - це його ім'я для бейсджампінг?
  
  'Може бути, це єдине ім'я, яке у нього є. У нього дуже велика родина, але я ще ні від кого з них не чув прізвищ. 'Він витер рот паперовим рушником. 'Ти думаєш завести дітей? - запитав він її.
  
  'Я - це що?
  
  'Вибач,' сказав він. 'Ти вагітна?
  
  'Немає'.
  
  'Як би ви поставилися до опромінення певною кількістю радіації? Нехай це буде невизначену кількість. Насправді не дуже велика. Ймовірно. Насправді трохи ризиковано. Але, ймовірно, не так вже й погано.
  
  Ти ж не жартуєш, правда?
  
  'Немає'.
  
  'Але ви не знаєте, скільки?
  
  'Стільки ж, скільки пара серйозних рентгенівських знімків. Це якщо все піде оптимально, чого ми від них очікуємо. Однак, якщо виникнуть проблеми, їх може бути більше.
  
  - Якого роду проблема? - запитав я.
  
  'Складний. І малоймовірний.
  
  'Чому ти питаєш мене про це?
  
  'Тому що він,' вказуючи на старого, - хоче, щоб ви пішли зі мною і подивилися, як я роблю те, для чого я тут. В цьому є певна ступінь ризику, як описано вище.
  
  'Тебе здивувало, що він запросив мене?
  
  "Не зовсім", - сказав він. 'Він вигадує це по ходу справи, і досі він в основному був прав. Більш дивно, що ти така, ніж те, що він запросив тебе, якщо ти розумієш, що я маю на увазі. Холліс Генрі. Хто б у це повірив? Але якщо він хоче, щоб ти була там, будь ласка. Ти не повинен відволікати мене або впадати в істерику, але він каже, що ти не з таких. Я б не подумав, що ти на моєму місці. Але я повинен був запитати тебе про радіаційний ризик. Не хотів би, щоб це було на моїй совісті, якщо щось піде не так.'
  
  'Мені не потрібно ні з чого зістрибувати?' Вона згадала, як Инчмейл описував стокгольмський синдром, ніжність і вірність, які людина нібито може відчувати навіть до самого жорстокого викрадачеві. Вона задавалася питанням, чи може вона відчувати щось подібне тут. Инчмейл думав, що в Америки розвинувся стокгольмський синдром по відношенню до власного уряду після 11 вересня. Але потім вона подумала, що їй дійсно варто було б з більшою ймовірністю розвинути це відчуття по відношенню до Бигенду, ніж до цих трьом. Кожне її внутрішнє чуття підказувало їй, що Бигенд був нескінченно більш моторошним викрадачем (виключаючи Боббі, звичайно, хоча зараз він навряд чи здавався актором в цій справі).
  
  'Зовсім нічого,' сказав він. 'І я теж.
  
  Вона моргнула. 'Коли це?
  
  'Сегоднявечером.
  
  'Так скоро?
  
  'Пробило північ. Буквально. Але установлення на місці вимагає деякого часу. Він глянув на годинник. 'Ми їдемо звідси у десять. У мене є деякі останні приготування, а потім я займуся йогою.'
  
  Вона подивилася на нього. Ніколи в житті, подумала вона, у неї не було такого уявлення про те, куди вона може піти, ні в короткостроковій, ні в довгостроковій перспективі. Вона сподівалася, що короткий термін дозволить розраховувати на тривалий, але чомусь з тих пір, як вона увійшла в цю кімнату, все це було так незвично, що у неї не було часу злякатися.
  
  'Скажи йому, що я згодна,' сказала вона. 'Скажи йому, що я приймаю його умови. Я йду з тобою.
  72 Горизонт подій
  
  'Ця куртка, в яку ми одягли тебе в Нью-Йорку для вертольота", - сказав старий, обходячи Тіто, який тільки що надів нову чорну толстовку з капюшоном, подаровану йому Гарретом.
  
  'Він у мене,' сказав Тіто.
  
  'Одягни це поверх толстовки. Ось твоя каска. 'Він простягнув Тіто жовтий шолом. Тіто приміряв його, зняв, поправив білу пластикову пов'язку на голові, знову надів. 'Капелюх і куртку, звичайно, знімеш по дорозі. І зараз же віддай мені права з Нью-Джерсі. Пам'ятаєш своє ім'я?
  
  'Рамон Алсин,' представився Тіто, виймаючи візитку з гаманця і простягаючи її старому.
  
  Старий простягнув йому прозорий пластиковий пакет, в якому були телефон, дві пластикові картки і пара латексних рукавичок. 'Зрозуміло, ні відбитків пальців на контейнері, ні магнітів. Ти як і раніше Реймон Алсин. Права Альберти і картка громадянства. Це всього лише реквізит, костюм, а не серйозні документи. Ні те, ні інше не витримає перевірки. Телефон швидко набере будь-який з двох наших номерів.'
  
  Тіто кивнув.
  
  'У людини, з яким ти зустрінешся в Прінстоні, на шиї буде бейджик Реймона Алсина з твоєю фотографією. Це теж не витримає перевірки, але вам потрібно, щоб вас бачили в ньому.'
  
  "Що таке "Альберта"? - запитав я.
  
  Провінція. Штат. Канади. Чоловік, з яким ви зустрінетеся в готелі Princeton, буде припаркований на Пауелл, на захід від готелю, у великому чорному пікапі з закритою ліжком. Це дуже великий чоловік, дуже огрядний, з густою темною бородою. Він посадить вас в кузов вантажівки і відвезе на контейнерний термінал. Він там працює. Якщо вас виявлять у вантажівці, він заявить, що не знає вас, а ви заявите, що не знаєте його. Ми, звичайно, дуже сподіваємося, що цього не станеться. Тепер ми знову пройдемося по картах. Де він припаркує вантажівка. Де знаходиться штабель. Якщо вас затримають після установки магнітів, спочатку втратьте телефон, потім картки і шийну бирку. Будьте в замішанні. Погано говорите по-англійськи. Вам буде ніяково, якщо це відбудеться, але у них не буде можливості дізнатися, що ви тільки що зробили. Заявіть, що шукали роботу. Вас заарештують за незаконне проникнення на територію, а потім посадять за ґрати за звинуваченням в імміграції. Ми зробимо все, що зможемо. Як і ваша родина, звичайно. ' Він передав Тіто інший пакет, на цей раз з пачкою пошарпаних банкнот. 'На випадок, якщо ти вийдеш сьогодні ввечері, але з якоїсь причини не зможеш зв'язатися з нами. У такому разі тримайся подалі від сторонніх очей і зв'яжися зі своєю сім'єю. Ти знаєш як.'
  
  Тіто кивнув. Старий зрозумів протокол. 'Вибачте,' сказав Тіто по-російськи. 'Але я повинен запитати вас про мого батька. Про його смерть. Я знаю дуже мало, окрім того, що в нього стріляли. Я вважаю, що він, можливо, працював на вас. '
  
  Старий насупився. 'Твого батька застрелили", - сказав він по-іспанськи. 'Чоловік, який стріляв в нього, агент DGI Кастро, був божевільним, параноїком. Він вважав, що твій батько підпорядковувався безпосередньо Кастро. Насправді він підпорядковувався мені, але це не мало ніякого відношення до підозрами щодо його вбивці, які були безпідставні. Він подивився на Тіто. 'Якщо б я менше цінував дружбу твого батька, я міг би збрехати тобі зараз і сказати, що за його смертю стояла якась висока мета. Але він був людиною, який цінував правду. Чоловік, який стріляв в нього, незабаром після цього загинув у бійці в барі, і ми припустили, що це була робота генерального інспектора, який до того часу визначив, що він був неврівноваженим і абсолютно ненадійним.'
  
  Тіто моргнув.
  
  'У тебе було нелегке життя, Тіто. Хвороба твоїй матері теж. Твої дядьки стежать за тим, щоб вона отримувала відмінний догляд. Якщо б вони не могли, я б зробив це сам.
  
  ∗
  
  Тіто допоміг Гаррету віднести ящик з "Пеліканом" назад у фургон. 'Вся справа в зап'ястях,' сказав Гаррет. 'Не можу ж я напружувати їх сьогодні, борючись з цим виродком.
  
  'Що в ньому? - Запитав Тіто, навмисно ігноруючи протокол, коли вони заносили чорний кейс в задню частину фургона.
  
  'В основному свинець, - сказав Гаррет. 'Тут майже суцільний шматок свинцю.
  
  Старий сидів поруч з Боббі, тихо розмовляючи з ним, заспокоюючи його. Тіто слухав. Боббі більше не нагадував йому свою матір. Страх Боббі був на якійсь іншій частоті. Тіто здогадався, що він краще дозволити цього руйнувати себе, запросив це, використовував це, щоб звалити провину на інших, намагався контролювати їх за допомогою цього.
  
  Страх матері Тіто після падіння веж викликав глибокий і постійний резонанс, недоторканий, поступово руйнує основи того, ким вона була.
  
  Він подивився на темне вікно в даху і спробував відчути Нью-Йорк. Вантажівки гуркотіли по металу на Канал-стріт, сказав він собі. Поїзди проносилися мимо, під тротуаром, по лабіринту, який його сім'я нанесла на карту з винятковою ретельністю. В якомусь сенсі він став господарем кожного куточка кожної платформи, кожній лінії огляду, безлічі ключів, комор, шафок; театр появ і зникнень. Він міг би намалювати карти, скласти графіки, але тепер виявив, що починає вірити в це. Як російські голоси на його плазмовому телевізорі Sony, на стіні кімнати, яка йому більше не належала.
  
  'Я Холліс,' випала жінка, простягаючи руку. 'Гаррет сказав мені, що тебе звуть Тіто.
  
  Вона була гарна, ця жінка, що в якомусь простому сенсі. Дивлячись на неї зараз, він зрозумів, чому з її зображенням робили плакати. 'Ви один Боббі? - запитав він.
  
  "Насправді я не дуже добре його знаю,' сказала вона. 'Ви давно знайомі з Гарретом?
  
  Тіто подивився на Гаррета, який підмів собі ділянку підлоги, роздягнувся до чорних трусів і футболки і виконував асани. 'Немає", - сказав він.
  
  Старий сидів і читав новинний сайт на одному з комп'ютерів Боббі.
  
  Тіто і Боббі віднесли вниз інші речі. Довгий сірий валізу, алюмінієву складану ручний візок з бандажами, чорний штатив фотографа, важку брезентову сумку.
  
  'Ми йдемо прямо зараз,' сказав Гаррет.
  
  Старий потиснув руку Тіто, потім Гаррету. Потім він простягнув руку жінці. 'Я задоволений нашою угодою, міс Генрі,' сказав він їй. Вона потиснула йому руку, але нічого не сказала.
  
  Тіто, закутаний від талії до пахв, під курткою і толстовкою, в шестидесятифутовую чорну нейлонову альпіністську мотузку, з рідкісноземельними магнітами спереду джинсів, з чорним респіратором, стирчить з бічної кишені зеленої куртки, і жовтої каскою під пахвою, першим спустився по сходах.
  73 Сили спеціального призначення
  
  Поїздка куди-те, чого вона ніколи не бачила, вночі, у фургоні з двома чоловіками, з обладнанням, нагадала їй про початок Комендантської години, за вирахуванням Хайді Хайд. Яка завжди наполягала на тому, щоб вести машину, і могла б сама занурити всі речі, якщо б довелося.
  
  Гаррет за кермом. Ідеальні п'ятдесят кілометрів на годину за цією малокомплектній промислової смузі. Плавні, продумані зупинки. Рівномірне прискорення. Зразковий водій. Немає підстав зупиняти його.
  
  Тіто ззаду, сидить як можна далі від чорного пластикового кейса. Білий айпод вставлений у вуха, він киває в такт якогось ритму, який міг чути тільки він. Виглядає зануреним в транс. Як дитина в кімнаті відпочинку. Навіщо вони обернули його цієї чорної мотузкою? Повинно бути, це незручно, але він не виглядав збентеженим. Вона спостерігала, як він відпрацьовував з ним трюк, перш ніж Гаррет і старий загорнули його в нього. Швидко обв'язують один кінець навколо вертикальної труби, туго затягую, потім відступаю назад і клацаю. Вузол затягується туго і міцно, коли він тягне за нього, але миттєво відпускається, коли він клацає. Він зробив це три рази. Вона не могла встежити за його руками, коли він зав'язував вузол. Він був досить симпатичним, у спокої, майже жіночним, але коли він рухався цілеспрямовано, він ставав красивим. Що б це не було, вона знала, що у неї самої немає. Це було її слабкістю на сцені. Инчмейл одного разу відправив її до викладача французької мови в Хакні, намагаючись змінити це. Чоловік сказав, що навчить її ходити як чоловік, що це зробить її дуже сильною на сцені. Зрештою, вона задовольнила його, але ніколи навіть не думала спробувати це на сцені. Проте одного разу, коли вона продемонструвала це Инчмейлу, після кількох чарок він сказав, що заплатив хороші гроші за те, щоб навчити її ходити, як Хайді.
  
  Гаррет повернув направо, на головну вулицю, прямуючи на схід. Одноповерховий магазин, прокат автомобілів, ресторанна меблі. Через кілька кварталів він повернув наліво. Вони попрямували вниз по схилу, туди, де колись був район скромних каркасних будинків. Кілька будинків все ще стояли там, але неосвітлені, пофарбовані в один темний колір, без оздоблення. Заповнювачі в грі про нерухомість, поряд з невеликими заводами, кузовними майстернями, фабрикою пластмас. Ділянки смітної трави, які колись були газонами, викривлені стародавні фруктові дерева. Тут немає пішоходів, майже немає руху. Він подивився на годинник, пригальмував, погасив фари і заглушив двигун.
  
  'Як ти це вляпався?' запитала вона, не дивлячись на нього.
  
  'Я чув, що хтось шукає дійсно незвичайний набір навичок", - сказав він. 'У мене був друг, який служив в SAS, ще один ентузіаст бази. Ми стрибали разом в Гонконзі. Взагалі-то, до нього звернулися першим, і він цього не хотів. Він сказав, що занадто військовий, недостатньо нетрадиційний. Він порекомендував мене, і я приїхав у Лондон, і він взяв мене з собою на зустріч. Я не міг у це повірити, але на ньому був краватку. Ублюдок. Дивовижні. Виявилося, що це був його клубний краватку, єдиний, який у нього був. Клуб спецназу. Туди ми і пішли. Я поняття не мав, що він взагалі існує.
  
  'Як це виглядало? Його краватку.
  
  'Чорно-сірий, в тонку діагональну смужку. Вона відчула, що він дивиться на неї. - І сам, що очікує в ніші поряд з вітальнею.
  
  Вона знала, що він мав на увазі старого. Вона подивилася у вікно, насправді нічого не бачачи.
  
  'Він представив нас і залишив мене наодинці. Кавник огидного кави. Олдскульний британський кави. У мене був заготовлений список питань, але я їх так і не поставила. Просто відповіла на його. Це було схоже на якусь дивну інверсію сценарію Кіплінга. Цей старий, цей американець, в костюмі з Севіл-Роу, який він, ймовірно, купив в шістдесятих, задає мені ці питання. Наливає огидний кави. Він відчуває себе як вдома в цьому клубі. Крихітна прикраса на лацкані його костюма, стрічка для якоїсь медалі, розміром не більше віконного скла з кислотою. Він похитав головою. 'Зачепило. Я попався на гачок'. Посміхається.
  
  'Повинно бути, є речі, про які я не повинна тебе питати,' сказала вона.
  
  'Не зовсім. Просто питання, на які я не повинен відповідати.
  
  Нащо він це робить, що б це не було?
  
  'Раніше він працював у національної безпеки американського уряду. Кар'єрист. Вийшов на пенсію за кілька років до 11 вересня. Чесно кажучи, я думаю, що після терактів він став трохи диким. Насправді, розлютився. Не краща ідея зачіпати цю тему. Схоже, у нього були дуже хороші зв'язки. Друзі всюди. І багато з них теж розсердилися, принаймні, почувши, як він це розповідає. Старі шпигуни. Більшість на пенсії, деякі не зовсім, деяких незабаром витіснили, тому що вони не дотримувалися лінії партії.'
  
  'Ти хочеш сказати, що він не один?
  
  'Не зовсім, немає. Мені найлегше думати про нього як про злегка не в собі, правда. Думаю, вони теж так думають, хоча це не заважає їм надавати йому допомогу і фінансувати. Дивно, що можна зробити з невеликою кількістю грошей, коли в тебе розв'язані руки. Він такий же проникливий, як всі, кого я зустрічав, навіть гостріше, але у нього є нав'язливі ідеї, теми, в яких він дивний. Одна з них, велика, стосується людей, які наживаються на війні в Іраку. Він розбирається в речах, дізнається, що робили певні люди. Завдяки своїм різним зв'язків він щось чує, складає шматочки воєдино.'
  
  'Для чого? - запитав я.
  
  'Щоб він міг трахатися з ними, відверто кажучи. Трахатися з ними. Знову. Боком, якщо в нього вийде. Любить це. Живе заради цього.
  
  Хто ці люди? - запитав я.
  
  'Я і сам не знаю. Він каже, що так буде краще. Він також каже, що досі ні про кого з них я не чув.
  
  'Він розповідав мені про відмивання грошей, про величезні постачання готівки в Ірак'.
  
  "Так, справді", - сказав він, глянувши на годинник. Він повернув ключ запалювання. 'Ми довели їх до сказу цим. Він грає з ними в кішки-мишки. Він посміхнувся. "Змушує їх думати, що вони кішки'.
  
  'Мені здається, тобі самому це подобається.
  
  'Знаю. Дійсно знаю. У мене дуже різноманітний і своєрідний набір навичок, і зазвичай ніде застосувати і половину з них. Досить скоро я стану занадто старий для більшої їх частини. По правді кажучи, я, напевно, вже радий. Головна причина, по якій у нас тут на задньому сидінні наш чоловік Тіто. Змія на льоду, наш Тіто. ' Він повернув праворуч, ще раз наліво, і вони стояли на світлофорі, повертаючи ліворуч на вулицю із жвавим рухом, з великою кількістю вогнів. Він простягнув руку назад і ляснув по спинці свого сидіння. 'Тіто! Приготуйтеся!'
  
  'Так?' запитав Тіто, виймаючи з розетки свій айпод.
  
  'Готель вже в полі зору. Під'їжджаю. Перелезай через леді, ось сюди, вилазь з тієї сторони. Він припаркований відразу за готелем, чекає тебе.
  
  'Добре,' сказав Тіто, коли фургон уповільнив хід, засовуючи свої білі пробки назад в капюшон толстовки.
  
  У той момент він виглядав, подумала вона, як дуже серйозний п'ятнадцятирічний підліток.
  74 Як зазначено
  
  Милгрим подумував про те, щоб запропонувати Брауну Різ, коли помітив, що йде по тротуару ІФ. Вони прямували на схід по вулиці, де знаходився готель Princeton, знову наближалися до неї, але направлялися, як припустив Милгрим, для чергового сеансу Wi-Fi, люб'язно наданого CyndiNet.
  
  У цих місцях вони виїжджали заднім ходом прямо на рейки. Милгрим припустив, що з їх задніх вікон можна було розгледіти залиті світлом штабеля ящиків. Навіть від деяких з них, від однієї конкретної бірюзовою коробки, в якій так помітно підкреслювався коричневий колір.
  
  Він знав, що насправді не збирався пропонувати Брауну спробувати Різ, але він дійсно вірив, що зараз це, ймовірно, було б непогано. Браун періодично щось бурмотів, і коли він цього не робив, Милгрим бачив, як рухаються м'язи його щелепи. Милгрим іноді, хоча й рідко, давав транквілізатори цивільним особам, людям, у яких не було звички. Але тільки якщо вони, на його думку, відчували серйозну потребу, і якщо він сам був досить добре забезпечений. Він завжди пояснював, що у нього є рецепт (часто у нього їх було кілька) і що ці ліки абсолютно безпечні, якщо їх використовувати за призначенням. Він просто не вдавався до питання про те, хто або що може направляти.
  
  Він ніколи раніше не бачив Брауна таким напруженим.
  
  Браун увійшов в його життя за тиждень до Різдва, на Медісон-стріт, солідна фігура, застебнута на блискавку в тій же чорній куртці, що була на ньому сьогодні. Рука на плечі Милгрима. Щось блиснуло в чорному футлярі для значка. 'Ти їдеш зі мною'. І це було все. В машину, яка з таким же успіхом могла бути і цієї, за кермом якої сидів посміхається молодий чоловік у краватці, прикрашеному Гуфі у костюмі Санта-Клауса.
  
  Два тижні потому вони з Брауном сиділи за столиком біля вікна того журнального закладу на Бродвеї і їли сендвічі, коли повз пройшов "ЯКЩО" на чорному шкіряному "свинячому пирозі".
  
  І ось він знову з'явився, ІФ, але вже в короткій яскраво-зеленій куртці, з жовтим шоломом будівельника, затиснутим під пахвою. Щось на зразок молодого Джонні Деппа, але етнічного, відправився на роботу в нічну зміну. Милгриму це чомусь здалося дивним. Смак будинку. - Ось це "ЯКЩО", - сказав він, вказуючи.
  
  'Що? Де?
  
  'Ось. Зелена куртка. Це він, вірно?
  
  Браун пригальмував, вдивляючись, крутонув кермо і різко розвернув "Таурус" вліво на смугу зустрічного руху, цілячись в "ІФ".
  
  У Милгрима було часом побачити, що люто кричить дівчина на пасажирському сидінні різко загальмувала перед ними машини насправді показувала їм середній палець.
  
  У нього було часом побачити, як на обличчі ІФ з'явився вираз "Таурус", очі хлопчика розширилися від подиву.
  
  У нього було зазначити сумовитість бежевого цегли готелю "Прінстон".
  
  У нього було часом побачити, як IF робить щось явно неможливе: злітає прямо в повітря, підтискає коліна, перевертається, "Таурус" та Милгрим пролітають прямо через те місце, яке він займав миттю раніше. Потім "Таурус" зачепив щось, що не було "ЯКЩО", і блідо-тверда штука, схожа на дуже велику дитячу іграшку, заповнену бетоном, якимось чином з'явилася взагалі нізвідки між Милгримом і приладовою панеллю.
  
  На "Таурусе" пролунав сигнал тривоги.
  
  Вони не рухалися.
  
  Він подивився вниз і побачив щось у себе на колінах.
  
  Він підняв його. Дзеркало заднього виду.
  
  Жахлива, тверда, бліда штука, яка поранила його обличчя, сдувалась. Він тицьнув у неї дзеркалом. 'Подушка безпеки,' сказав він.
  
  Він подивився наліво, почувши, як відкривається дверцята машини Брауна. Подушка безпеки Брауна, не сдувшаяся, вінчала рульову колонку, як якесь безіменне, зловісне пристрій у вітрині магазину ортопедичних товарів. Браун відмахнувся від нього, слабо, але люто. Стояв, похитуючись, спираючись на відкриті двері.
  
  Милгрим почув виття сирени.
  
  Він подивився на ноутбук Брауна, який лежав у чорній нейлонової сумці між сидіннями. Він спостерігав, як його рука розстебнула блискавку на боковій кишені, увійшла і з'явилася з кількома бульбашкових упаковками. Він виглянув назовні, поверх своєї сдувающейся подушки безпеки, і побачив, як Браун, який, схоже, пошкодив ногу, незграбно підстрибнув до закритого відра для сміття, дістав з куртки "Глок" Скинка і швидко засунув його під підпружинений чорний клапан. Він допрыгал назад до машини, тепер повільніше і обережніше, і притулився до загадково помятому капоту. Його очі зустрілися з очима Милгрима. Він наполегливо махнув рукою. Он.
  
  Милгрим нагадав своїй руці, сміливою, але розсіяною, покласти бульбашкові упаковки в кишеню.
  
  Двері заклинило, але потім вона відчинилися, ледь не впустивши його на тротуар. З "Прінстона" вийшла натовп. Бейсболки і непромокаємий одяг. Волосся як на концерті Dead.
  
  'Іди сюди,' наказав Браун, упираючись долонями в капот і намагаючись перенести вагу тіла на пошкоджену ногу.
  
  Милгрим побачив що наближаються, миготливі вогні, швидко наближаються вниз по схилу зі сходу. - Ні, - сказав він, - вибачте, - і, повернувшись, попрямував на захід так швидко, як тільки міг. Чекаючи руки, будь руки, що лежить на його плече або передпліччя.
  
  Він почув, як сирена обірвалася на півслові. Побачив вихор червоних вогнів позаду себе, відкинутий на тротуар і пожвавив його тінь.
  
  Його рука, що лежить в кишені куртки Джоса А. Бенкса, вирішила витягти монету зі свого міхура. Він не зовсім схвалив це, але потім проковтнув всуху, так як не любив розсипчасті таблетки. Він побачив намальовані лінії пішохідного переходу як раз в той момент, коли загорівся світлофор, і перейшов його, не відриваючи погляду від маленького яскравого пиктоглифа на далекій стороні.
  
  Потім він пішов угору по схилу у відносну темряву, улюлюкання пораненого Тауруса затихало у нього за спиною.
  
  'Вибачте", - сказав він, прямуючи до високих темних хатах, вимальовуються на тлі низької реклами сорокових років, у той час як його ділова, розумна рука похлопывала по власних кишенях, як ніби він був якимсь мандрівним п'яницею, з яким вона зіткнулася. Підводимо підсумки. Гаманець. Новий, порожній. Зубна щітка. Зубна паста. Пластикова бритва в пакунку туалетного паперу. Він зупинився, обернувся, дивлячись вниз по схилу на вулицю, де Браун намагався вбити "ІФ". Йому захотілося повернутися в "Бест Вестерн", подивитися на фактурний стелю. Якийсь старий фільм по телевізору, звук приглушений, тільки невеликий рух краєм ока. Ніби як завести домашню тварину.
  
  Він пішов далі, відчуваючи мертві риб'ячі очі старих будинків. Пригнічений цією темрявою, тишею, примарою якогось давно зниклого домашнього затишку.
  
  Але потім, немов з нізвідки, з'явилися верхні поверхи іншої вулиці, іншого, кращого світу, з усією зловісної серйозністю великої галюцинації. Немов світиться зсередини, красномовна вивіска тютюнової крамниці з позолотою; поруч з нею - універсальний магазин; ще. Район похмурих темних будинків відтворюється перед ним у своїй невинності в цей самий сокровенний момент.
  
  Потім він побачив, як камера і плавно опустилася повернулася на кінці витягнутого металевого важеля, підхоплюючи яскраве зображення, і зрозумів, що це декорація, побудована, як він тепер зрозумів, в чорних і невидимих руїнах якогось випотрошеного ливарного цеху. 'Вибач,' сказав він і пішов далі, повз вантажівок постачальників провізії і дівчат з раціями, його кісточка почала свербіти.
  
  Він нахилився, щоб почухати його, і виявив сто п'ятдесят канадських доларів, засунутих за халяву його носка, що залишилися після експедиції з "Глокингом".
  
  Але що ще краще, в інший, нескребущей руці він виявив свою книгу.
  
  Випроставшись, він притулив її до щоки, охоплений вдячністю за те, що вона все ще у нього. У ній, за потертій паперовою обкладинкою, жили пейзажі, фігури. Бородаті єресіархи в прикрашених дорогоцінними каменями одязі, зшитих з селянських ганчірок. Дерева схожі на гігантські мертві сучки.
  
  Він обернувся і подивився назад, на чітке, неземне сяйво знімального майданчика.
  
  Він був упевнений, що Браун зараз поїде, спілкуватися з поліцією. В готелі "Прінстон" можна було перекусити сендвічем і кока-колою, що давало стільки здачі, скільки потрібно на автобус або навіть таксі. І тоді він знайде свій шлях на захід, в центр цього міста, і притулок, і, можливо, план дій.
  
  'Квинтин,' сказав він, починаючи спускатися з пагорба в бік Прінстона. Квинтин був кравцем. Втілений Бог Духовних розпусників. Спалений за розбещення шановних дам Турне в 1547 році.
  
  Історія була дивною, подумав Милгрим. Глибоко дивною.
  
  Проходячи мимо, він кивнув дівчатам з їх викликають раціями в кобурах. Красуні з світу, який Квинтин міг би дізнатися.
  75 Привіт, друже
  
  Ошоси, скаут і мисливець, врізався в Тіто в середині атаки. Він почув, як сіра машина врізалася в ліхтарний стовп, коли його чорні "Адідас" опинилися на тротуарі, плутаючи причину і наслідок. Оріша негайно штовхнула його вперед, потім, як дитина, яка ходить з лялькою, роблячи маріонетку з її кінцівок. Голова Ошоси була величезною, розширюється міхур притискав його до сірої внутрішньої частини черепа. Він хотів закричати, але Ошоси затиснув пальцями з холодного вологого дерева його горло. 'Приятель', - почув він чийсь голос. 'Ей, приятель, ти в порядку?' Ошоси провів його повз голосу, його серце калатало в обмотаною мотузкою грудній клітці, як знавісніла птах.
  
  Схожий на ведмедя бородатий чоловік у важкій темному одязі, побачивши аварію, забирався в кабіну величезного пікапа. Тіто вдарив долонею по плоскому чорного стеклопластиковому покриття кузова пікапа. Пролунав глухий гул.
  
  'Якого хріна ти робиш?' крикнув йому у відповідь чоловік, сердито висовуючись з відкритої двері.
  
  'Ти тут заради мене", - сказав Ошоси, і Тіто побачив, як очі чоловіка розширилися над чорною бородою. 'Відкрий це'.
  
  Чоловік відбіг назад, його обличчя було дивно білим, він рвав застібку чохла. Вона відкрилася, і Тіто втягнув себе всередину, впустивши каску, коли звалився на великий аркуш бездоганно чистого коричневого картону. Він почув сирену.
  
  Щось вдарило його по руці. Жовтий пластик з прикріпленим до нього жовтим шнурком. Ідентифікаційний значок. Кришка з скловолокна з гуркотом опустилася, і Ошоси зник. Тіто застогнав, борючись з позивами до блювання.
  
  Він почув, як грюкнули дверцята вантажівки, заревів двигун, а потім вони набрали швидкість.
  
  Людина, який переслідував його на Юніон-сквер. Один з тих двох, що були у нього за спиною, он там. Цей чоловік був тут і тільки що намагався його вбити.
  
  Його ребра боліли через жорстоко намотаною мотузки. Він дістав телефон з кишені джинсів і відкрив його, радіючи світла екрану. Він швидко набрав перший з двох номерів.
  
  'Так? Старий.
  
  'Один з тих, хто стояв у мене за спиною на Юніон-сквер.
  
  'Тут?
  
  'Він намагався збити мене своєю машиною перед готелем. Він врізався у стовп. Поліція вже на підході'.
  
  'Де він?" - запитав я.
  
  'Я не знаю'.
  
  'Де ти знаходишся? - запитав я.
  
  'У вантажівці твого друга.
  
  Ти поранений? - запитав я.
  
  'Я так думаю'.
  
  Сигнал зашипів і зник. Пропав.
  
  Тіто скористався світлом телефону, щоб оглянути кузов вантажівки, який виявився порожнім, якщо не вважати каски і ідентифікаційної бирки в жовтій рамці. Реймон Алсин. На фотографії був схожий хто завгодно. Він перекинув шнур через голову, закрив телефон і перекотився на спину.
  
  Він лежав, сповільнюючи дихання, потім перевірив своє тіло, методично потягуючись, на предмет розтягнень або інших пошкоджень. Як могла людина з Юніон-сквер піти за ним сюди? Жахливі очі крізь вітрове скло сірої машини. Він вперше побачив що наближається смерть в очах іншої людини. Смерть батька від рук божевільного, сказав старий.
  
  Вантажівка зупинилася на світлофорі, потім повернув ліворуч.
  
  Тіто поставив телефон на вібрацію. Поклав його назад в бічну кишеню джинсів.
  
  Вантажівка уповільнив хід, зупинився. Він почув голоси.
  
  Потім вони поїхали далі, за деренчавим металевих грат.
  76 Зйомка на місці
  
  Висадивши Тіто і проїхавши зовсім недалеко по цій смузі низинних магазинів з ремонту кузовів автомобілів і суднових приладдя, Гаррет повернув направо, на парковку того, що здавалося набагато більш високим будинком, побудованим в зовсім іншому масштабі. За ним вони загальмували поруч з парою блискучих нових сміттєвих контейнерів і низкою спеціальних контейнерів для вторинної переробки. Сміттєві контейнери, як вона побачила, були покриті рідкими фотозображеннями з шовкографією. Вона відчула запах комерційного мистецтва.
  
  'Ми розташування розвідників, - сказав він, беручи оранжевий картон Виробництво плакат від між сидіннями і поставити його на приладовій панелі.
  
  'Яка фотографія?
  
  'Без назви", - сказав він, - 'але насправді у нього не такий вже мізерний бюджет. Навіть за голлівудськими стандартами'. Він пішов, і вона зробила те ж саме.
  
  І був приголомшений, виявивши прямо там, за двенадцатифутовым огорожею і декількома залізничними шляхами, яскраво освітлені простори порту. Вогні були схожі на вогні на ігровому полі, але вище. Похмурий штучний денне світло. Височіють ряди бетонних циліндрів, плавно сполучених як абстрактні скульптури. Зерносховище, здогадалася вона. Якийсь інший, набагато більш високотехнологічний скульптор використав величезні, дивно ефемерно виглядають чорні ємності, одна з яких димів, як котел, в прохолодному повітрі. За ними, набагато вище, височіли титанічні крани в конструктивістському стилі, які вона мигцем помітила, коли проїжджала повз. Між рейками і цими великомасштабними скульптурами розташовувалися геометричні фігури з гофрованого металу без вікон і величезна кількість транспортних контейнерів, складених один на одного, як кубики якого-небудь надзвичайно обережного дитини. Вона представила каркасний контейнер Боббі, підвішений над усім цим, невидимий, як водоспад Альберто на тротуарі під "Кімнатою Гадюк".
  
  Це місце, вона здогадалася, створювало білий шум в якомусь неймовірно величезному масштабі. Залізна атмосфера, відчувається кістками. Проведеш тут день, і перестанеш це помічати.
  
  Вона обернулася, подивилася на будівлю, за яким він припаркувався, і знову була вражена масштабом. Вісім високих поверхів, площа основи досить широка і глибока, щоб можна було прийняти її за куб. Масштаби старого промислового будинку в Чикаго тут чужорідні.
  
  'Робоче місце для проживання,' сказав він, відкриваючи задні двері фургона. 'Оренда студії. Він дістав візок, обгорнуту банджі, відчепив їх, розгорнув і розклав її. Потім довгий сірий чемодан, який він акуратно поклав на тротуар поряд з візком. Він не рухався занадто швидко, подумала вона, але він рухався так швидко, як тільки міг, насправді не рухаючись занадто швидко. 'Ви не могли б понести цей штатив і сумку? Він міцно вхопився за чорний футляр, тихо крекчучи, коли повертав його і опускав на візок. Він поклав на нього зверху сірий футляр під кутом до висунутої ручці і почав замикатися все це за допомогою бандажів.
  
  'Що в ньому?' запитала вона, маючи на увазі полотняну сумку, витягуючи складений штатив і засовуючи його під пахву.
  
  'Оптичний приціл. І фартух.
  
  Вона взяла його за полотняні ручки. 'Важкий фартух.
  
  Він зачинив і замкнув задні дверцята фургона, нахилився, щоб взятися за ручку візка.
  
  Вона озирнулася на штабелі контейнерів, думаючи про піратської історії Бигенда. Деякі з них були досить близько, щоб прочитати назви компаній. ЯН ХВ. CONTSHIP.
  
  Він потягнув навантажену візок вгору по схилу, до подвійної двері, що нагадала їй фабрику Боббі. Вона пішла за ним, важка полотняна сумка вдарялась про її коліно, коли він скористався одним з декількох ключів, щоб відкрити одну з дверей.
  
  Двері зачинилися за нею, закрившись на замок, коли вона увійшла. Підлога з коричневою керамічної плитки, білосніжні стіни, гарні світильники. Він повертав інший ключ, на цей раз в сталевий панелі ліфта. Він натиснув кнопку, яка загорілася. Широкі емальовані двері розчинилися, відкриваючи погляду ліфт розміром з кімнату, обшитий занозистой нефарбованої фанерою. 'Серйозний вантаж,' схвально сказав він, вкатывая візок з сірими і чорними ящиками, перетягнутими чорними бандажами. Вона поставила полотняну сумку на заляпаний фарбою підлогу ліфта, поруч з нею. Він натиснув кнопку. Двері закрилися, і вони почали підніматися.
  
  'Я любив комендантську годину, коли вчився в коледжі', - сказав він. 'Я маю на увазі, що люблю до цих пір, але ти розумієш, що я маю на увазі'.
  
  'Дякую' сказала вона.
  
  'Чому ви розлучилися?
  
  'Групи схожі на шлюби. Або, може бути, тільки хороші схожі. Хто знає, чому добрі працюють, не кажучи вже про те, чому вони перестають працювати'.
  
  Ліфт зупинився, його двері відкрилися, оголивши коричневу плитку. Вона пішла за ним по білому коридору.
  
  'Ти бував тут раніше?' запитала вона.
  
  'Немає. 'Він припаркував візок біля під'їзду і дістав ключі. 'Я послав подругу домовитися про оренду на вечір. Вона тут займається кіновиробництвом, знає, що сказати. Вони думають, що ми оглядаємо його для нічної зйомки, перевіряємо ракурси. Він повернув ключ запалювання. 'Але ми дійсно перевіряємо ракурси, так що схрестіть пальці. Він відкрив двері і втягнув візок всередину. Вона пішла за ним. Він намацав вимикач.
  
  Висока, частково височіє біле приміщення, освітлене галогенними світильниками, натягнутими, як прищіпки з нержавіючої сталі, на натягнутих високих кабелях. Вона побачила, що хтось працював тут зі склом. Масивні плити із скла з зеленою облямівкою товщиною в кулак, деякі розміром з двері, були вставлені, як компакт-диски, в нерівні конструкції з тьмяного оцинкованих труб. Повітроводи з гофрованого фольги, фільтри HEPA, витяжні вентилятори. Робота не здавалася їй такою вже привабливою, якщо в роботі використовувалося матове скло. Вона поставила важку сумку на верстат, притулила до нього триногу і почухала ребра під курткою, думаючи про товченому склі.
  
  'Вибачте,' сказав він, беручи штатив, ' я поки побуду оператором. Він підійшов до широкого вікна зі сталевими наличниками і швидко встановив штатив. "Не могли б ви відкрити сумку, будь ласка, і принести оптичний приціл? Вона відкрила і виявила щось подібне сірого телескопа з сильно усіченою формою, що лежить поверх гладких складок блідо-блакитного пластику. Вона принесла йому об'єктив, спостерігала, як він встановив його на штатив, зняв чорні ковпачки з об'єктивів і подивився крізь них, вносячи корективи. Він присвиснув. 'О. Боже. Рис. Він присвиснув. 'Прошу вибачення.
  
  "Що?"
  
  'Майже убитий. Он тим козирком даху. Дивись.
  
  Вона примружилася через оптичний приціл.
  
  Бірюзовий контейнер, здавалося, ширяв над похилою металевим дахом будівлі без вікон. Вона припустила, що він, мабуть, був укладений поверх інших, так вони це робили.
  
  'Дуже не пощастило, якби дах була на фут вище", - сказав він. 'Ми б і гадки не мали'. Він схилився над візком, відчіпляючи бандажі. Він відніс довгий футляр до верстата і обережно поставив його поряд з полотняної сумкою. Він повернувся до візку, яка тепер лежала на підлозі, а зверху на ній лежав чорний футляр. Він опустився на коліна і дістав з кишені куртки щось жовте розміром з айпод. Він підніс це до корпусу, щось натиснув, потім підніс ближче, переглядаючи зображення на екрані.
  
  'Що це? - запитав я.
  
  'Дозиметр. Російська. Надлишки. Відмінне співвідношення ціни і якості.'
  
  'Що ти тільки що зробив?
  
  'Підрахували рівень радіації. Все добре. Він посміхнувся їй, стоячи на колінах на підлозі.
  
  Вона раптом відчула себе ніяково, спостерігаючи за ним. Вона озирнулась по сторонам, помітивши білий брезент на блискавці, приклеєний так, що він закривав секцію під горищем. Прикинувшись зацікавлена цим, вона підійшла і частково розстебнула білу нейлонову блискавку, шестифутовую ширінку, яка загиналася набік, ближче до низу. Вона просунула голову всередину.
  
  У чиєсь життя. Життя жінки. Вміст маленької квартири було втиснуте в цей простір. Ліжко, комод, валізи, книжкові шафи, одяг, що висить на підпружиненому стрижні. З полиці дивиться чиєсь дитинство, набиту акриловим хутром. Паперовий стаканчик з "Старбакса" з кришкою, забутий на розі комода Ікеа. Світло, що пробивається крізь білий брезент, був неуважним і молочним. Вона раптово відчула себе винною. Схилила голову, застебнула блискавку.
  
  Він відкрив довгий сірий футляр.
  
  В ньому була гвинтівка. Або погляд якогось сюрреаліста на неї. Його дерев'яний каркас з шалено зернистої тропічної деревини був биоморфным, якимось нелогічним, як щось з пейзажу Макса Ернста. Барило, який, як вона припустила, повинен бути з блакитної сталі, як і інші металеві деталі, був укладений в довгу трубку з блискучого сірого сплаву, яка нагадала їй дорогу європейську кухонне начиння. Як скалка від Cuisinart. Але все ж, якимось чином, абсолютно безперечно, це була гвинтівка з оптичним прицілом і чимось ще, підвішеним під її кухонним дулом.
  
  Він розгортав маленький чорний матерчатий мішечок, у якого, здавалося, був свій власний внутрішній пластиковий каркас.
  
  "Що це?' запитала вона.
  
  'Ловить снаряди, коли вони викидаються", - сказав він.
  
  "Ні, - сказала вона, - це,' вказуючи на пістолет.
  
  'Тридцятий калібр. Стовбур на десять обертів, з чотирма канавками.
  
  "Він сказав мені, що ти нікого не збираєшся вбивати. Позаду нього, у вікні, вона побачила скляні чорні резервуари, такі дивно тендітні на вигляд, з нерівними пасмами пари. Що було б, якби він застрелив їх?
  
  Задзвонив її мобільний.
  
  Відступивши від нього, вона порилася в сумочці в пошуках телефону і витягла його разом зі скремблером, болтающимся на обривку кабелю. - Холліс Генрі.
  
  'Оллі зовні,' сказав Бигенд.
  
  Гаррет втупився на неї, все ще тримаючи чорну патронташную сумку, немов якийсь езотеричний елемент вікторіанського траурного спорядження.
  
  Вона відкрила рота, щоб заговорити, але нічого не змогла вимовити.
  
  'Ми втратили вас незабаром після того, як ви вийшли з машини,' сказав Бигенд. - Вона все ще там, де ви її залишили. Потім ви повернулися і попрямували на північ Кларк. Ви в безпеці?
  
  Гаррет нахилив голову і підняв брови.
  
  Вона подивилася на бовтається скремблер, розуміючи, що в ньому має бути ще один пристрій GPS Памели. Ублюдок.
  
  'Я в порядку", - сказала вона. 'Оллі, проте, безумовно, не є плюсом'.
  
  'Може, мені відправити його додому?
  
  'Переконайтеся, що ви це зробите. Якщо ви цього не зробите, це порушить угоду'.
  
  'Готово,' сказав він і пішов.
  
  Вона закрила телефон. 'Працюю,' сказала вона.
  
  'Вони не могли зв'язатися з вами раніше, - сказав він. 'Я увімкнув глушник, коли піднімав вас нагору. Можливо, на вас був прослуховування кабель. Залишив його включеним, поки ви не опинилися на борту. Треба було сказати тобі раніше, але у мене на думці одне. Вказуючи на рушницю, яка лежала на сірому пенопластовом ложі.
  
  Що ти плануєш робити з цим, Гаррет? Думаю, прийшов час розповісти мені.
  
  Він підняв його. Здавалося, вона струмує навколо його рук, великий палець справді здався крізь одне плавно вирізаний отвір. 'Дев'ять пострілів, - сказав він. 'Затвор зведений. Одна хвилина. Рівномірно розподілені по сорока м кортеновской сталі. На фут вище дна контейнера. Цей фут очищає внутрішню раму, через яку ми не змогли проникнути. Він подивився на годинник. 'Але послухай,' сказав він, - ти можеш подивитися, як я це роблю. Я не можу підготуватися і пояснити тобі це одночасно, принаймні, в деталях. Ти знаєш, що він сказав тобі правду. Ми не збираємося нікого поранити. Він прикріплював чорний пакет до гвинтівки. Він поклав його назад на сірий пінопласт. 'Пора тобі надіти фартух,' сказав він, залазячи в полотняний пакет і витягуючи товсті складки блідо-блакитного пластику. Вона вислизнула на всю довжину.
  
  'Що це? - запитав я.
  
  'Фартух рентгенолога,' сказав він, надягаючи їй на голову синю м'яку петлю і заходячи їй за спину, де вона почула, як він розстебнув, а потім застебнув липучку. Вона подивилася вниз, на синю трубку без грудей, в яку перетворилася її тіло, і зрозуміла, чому сумка була такою важкою.
  
  - А ти хіба не збираєшся його одягнути?
  
  'Я,' сказав він, дістаючи з сумки щось набагато меншого розміру, 'обійдуся цієї метеликом'. Він закріпив цю штуковину у себе за шиєю, основна її частина під підборіддям. 'Захист щитовидної залози. До речі, ти не міг би відключити дзвінок на своєму телефоні?
  
  Вона дістала його і так і зробила.
  
  Він одягав довгу чорну нейлонову куртку на товсту трубку гвинтівки. Вона придивилася до неї уважніше і побачила петлі з нейлонової тасьми. Він подивився на годинник. Знову перевірив дозиметр, на цей раз стоячи посеред студії. Підійшов до вікна в залізній рамі. Вона побачила, що він розділений на п'ять рядів стійок, але відкриваються тільки ті, що з обох кінців. Він відкрив ту, що була ближче до кута кімнати. Вона відчула прохолодний вітерець, приправлений чимось, що пахне електрикою. 'Три хвилини, - сказав він. 'Іди.
  
  Він опустився на коліна поруч з чорним пластиковим футляром і відкрив його. Витяг тридюймовий шматок тьмяно-сірого свинцю і поклав його на підлогу. У свинцевому блоці, заполнявшем футляр, було просвердлено дев'ять отворів. Ряд з п'яти, інший з чотирьох. З кожного отвору стирчали скрутки чогось на зразок обгорткового паперу. Один за іншим, використовуючи ліву руку, він витягнув їх, дев'ять обгорнутих плівкою картриджів з вузькими шийками, і поклав кожен на долоню правої руки. Він встав, дбайливо притискаючи їх до себе, і швидко підійшов до верстата, де з приглушеним дзвоном міді поклав їх на сіру піну. Він розгорнув їх, помістивши кожну чорну нейлонову петлю, як мексиканські бандити носять кулі поперек грудей в мультфільмах. Він подивився на годинник. 'Хвилина. До півночі. Він підняв гвинтівку і направив її на стіну. Його великий палець поворухнувся. На стіні з'явилася яскрава точка червоного світла і зникла.
  
  'Ти збираєшся вистрілити в контейнер.
  
  Стверджувальне бурчання.
  
  'Що в ньому? - запитав я.
  
  Він підійшов до вікна, рушниця висіла в нього на поясі. Він озирнувся на неї, синій щиток щитовидної залози нагадував погану водолазку. 'Сто мільйонів доларів. На підроблених піддонах уздовж підлоги. Приблизно чотирнадцять дюймів глибиною. Трохи більше тонни американських сотенних. '
  
  'Але чому,' запитала вона, ' чому ти знімаєш це?'
  
  - "Ремінгтон Сильвертипс". Видовбаний. Він відкрив затвор, витягнув з нейлоновою петлі патрон і вставив його в патронник. 'Всередині кожного з капсулі для брахітерапії. Терапія раку локалізує дію на злоякісні тканини, жаліючи здорові. Він подивився на годинник. 'Вони проводять попередню імплантацію трубок, вставляють капсули. Высокорадиоактивные ізотопи. Він скинув гвинтівку до плеча, тепер стовбуром у вікно, повернувшись до неї спиною. 'Цезій, у цьому,' вона почула його слова.
  
  Потім з ілюмінатора долинув звук зумера або електричного дзвінка, і він стріляв, катапультувався, перезаряджав, стріляв знову в плавному машинному ритмі, поки чорні петлі не спорожніли, і зумер, ніби за якимось помахом чарівної палички, припинився.
  77 Провисшая мотузка
  
  Герреро не чекали його, коли він вийшов з темного кузова вантажівки, мружачись від штучного сонячного світла. Замість цього він виявив Очуна, спокійного і гнучкого серед цього шуму і заліза, сотень двигунів, переміщення величезних вантажів.
  
  Вона надала йому розкутість, яку він інакше не відчув би після зустрічі з божевільним в сірій машині і, надто раптово, з Ошоси.
  
  Стоячи збоку від переповненого проходу між штабелями контейнерів, він випустив чорну мотузку, змеящуюся по його ребрах, злегка погойдуючись, щоб підбадьорити її. Коли вона лягла біля його ніг, він підняв її кінець і, згорнувши, перекинув через плече. Переконавшись, що його ідентифікаційний жетон видно, він підібрав дві запечатані, майже порожні банки з фарбою з купи подібних речей і пішов далі, намагаючись ступати трохи швидше і цілеспрямованою, ніж чоловіки навколо нього. Він відійшов убік, пропускаючи спеціалізовані машини, вилочні навантажувачі, фургон першої допомоги.
  
  Коли він вирішив, що зайшов так далеко, як слід, він обігнув штабель контейнерів і повернувся, все так же швидко крокуючи, як людина, якій потрібна фарба і який точно знає, куди йде.
  
  Що він і зробив, коли знаходився в п'ятнадцяти метрах від штабеля, увінчаного контейнером старого, коли зазвучали дзвіночки і зумери, які інформуватимуть про початок нічної зміни. Подивившись вгору, йому здалося, що він побачив у повітрі якесь обурення, швидко переміщається по всій довжині бірюзового контейнера. Він згадав, як герреро скручували повітря на Юніон-сквер. Але їх тут не було.
  
  Він відставив банки з фарбою в бік, де про них не можна було спіткнутися, дістав з кишені латексні рукавички, надів їх і підійшов до кінця ряду з трьох контейнерів. Двері були розташовані в одному кінці, як йому і сказали. Він витягнув чорний респіратор з кишені куртки і дістав його з сумки. Сунувши сумку в кишеню, він зняв каску, надів респіратор, поправив його і знову надів каску. Жодна з цих речей не була особливо хороша для натягування каната, подумав він, але Очун погодився. Він відступив убік, кивнувши, коли повз проїхав навантажувач.
  
  Дверцята контейнерів закривалися вертикальними сталевими стрижнями на петлях, опечатаними металевими табличками і кольоровим пластиком. Він витягнув пластиковий прямокутник з-за пазухи джинсів, натягнув паракорд поверх каски і виліз по трьом дверним поперечин, підошви його черевиків Adidas GSG9 легко чіплялися за фарбовану сталь дверей. Він піднявся, як запропонував Очун, як ніби був радий зробити це, маючи на увазі не більше мети, ніж довести, що він може.
  
  Його дихання в чорному респіраторі було гучним. Він проігнорував це. Досягнувши слизькій від вологи кришки бірюзового контейнера, він виліз нагору і рушив далі від краю.
  
  Він присів навпочіпки, раптово усвідомивши щось, чого не міг дати назви. Богиня, шум порту, старий, десять розфарбованих дисків, висіли в нього на шиї, мов порожні символи. Щось повинно було змінитися. У світі, в його житті, він не знав. Він закрив очі. Побачив м'яко світиться блакитну вазу там, де він її сховав, на даху свого будинку.
  
  Прийми це.
  
  "Я знаю", - сказав він їй.
  
  Пригнувшись, він рушив до дальнього кінця контейнера. У кожному куті, як пояснив Гаррет, була скоба, щось на зразок петлі, за допомогою якої ці коробки можна було скріплювати разом. Він просунув один кінець мотузки в скобу на стороні, найбільш віддаленої від океану, яку не міг бачити. Він перейшов до протилежного кінця, дістав мотузку і зав'язав інший її кінець вузлом. Чорна мотузка зісковзнула з даху контейнера, закріплений з обох кінців. Він подивився вниз на провісшимі мотузку, там, де вона звисала з борту синього контейнера. Він сподівався, що правильно оцінив міцність нейлону. Це була хороша мотузка, альпіністська.
  
  "Хочу", - сказав він Очуну і зісковзнув вниз по мотузці, пригальмовуючи себе за боки своїх "Адідас".
  
  Повільно, притиснувши долоні в рукавичках до фарбованої сталі, він випростався на канаті, злегка зігнувши коліна. Між шкарпетками його чорних черевиків був бетон. Прямо перед його обличчям було перше кульовий отвір Гаррета. Сталь навколо нього була голою, краю блищали. Він витягнув перший зі своїх магнітів з пластикового кишеньки і приклав його до отвору. Вона з'єдналася з контейнером з різким клацанням, зачепивши складку його латексної рукавички. Він обережно вивільнив руку і зняв бовтається шматочок. Він поворушив лівою ногою, лівою рукою, правою ногою, правою рукою. Він закрив другу дірку, на цей раз обережно, щоб не зачепити рукавичку. Під ним проїхав навантажувач.
  
  Він згадав, як приніс старому перший айпод на Вашингтон-сквер, поруч з шаховими столиками. Сніг. Тепер він розумів, як це все змінило, привело його сюди. Він закрив третю лунку. Рушив далі. Він згадав, як їв суп з Алехандро. Четвертий диск з клацанням встав на місце. Він рушив. П'ять. Під ним пройшли троє чоловіків у пластикових касках з круглими ґудзиками, двоє червоних, один синій. Він стояв, притиснувши долоні до холодної сталі. Шість. Він згадав, як втік з Геррерос за Юніон-сквер. Сьомий і восьмий були у футі один від одного. Клац, і клац. Дев'ять.
  
  Він видерся назад, упираючись ногами в синю стіну. Він розв'язав вузол на тому кінці і відпустив мотузку. Він підійшов до іншого кінця, де вона висіла прямо, звиваючись на бетоні внизу, і зісковзнув вниз. Він стягнув гарячий респіратор, ковтнув прохолодного нефільтрованого повітря і розв'язав другий вузол. Мотузка впала йому в руки, він швидко змотав її і пішов геть.
  
  Подалі від контейнера старого він викинув мотузку, респіратор і пакет, в якому вони були доставлені в сміттєвий контейнер. Він залишив свої изодранные рукавички на крилі навантажувача. Зелена куртка вирушила в порожній мішок з-під цементу та в інший контейнер.
  
  Він натягнув капюшон своєї чорної толстовки і надів каску. Очун пішов. Тепер він повинен вибратися з цього місця.
  
  Він побачив, як у сотні ярдів перед ним повільно прогрохотал дизельний поїзд, розмальована чорно-білими діагоналями. Він тягнув складу з платформ, в кожній з яких було по контейнеру.
  
  Він пішов далі.
  
  Він майже вибрався назовні, коли з нізвідки з'явився вертоліт, висвітлюючи рейки міхуром шалено яскравого світла. Він витратив всього десять хвилин, намагаючись знайти стежку через ожину, після того як зістрибнув з поїзда. Він думав, що все ясно, що у нього достатньо часу. І ось він тут, у джинсах, тих, що зачепилися за дріт, на верхівці шестифутового огорожі, як дитина, без усякої системи. Він побачив, як вертоліт злетів вгору, потім полетів у бік, де, мабуть, було море. Продовжуючи повертати. Повертаюся. Він зістрибнув з паркану, відчуваючи, як рвуться джинси.
  
  'Чувак,' сказав хтось, - ти повинен знати, що у них там є датчики руху'.
  
  'Повертаюся,' сказав інший хлопчик, вказуючи пальцем.
  
  Тіто скочив на ноги, приготувавшись бігти. Раптово вузький парк наповнився тремтячим, здавалося б, позбавленим тіней світлом, вертоліт пролетів десь високо над молодою зеленим листям дерев. Тіто і ще троє - у центрі балки. Двоє з них перекинули через спинку лавки повнорозмірне електричне піаніно, показуючи вертольоту пальцем вільної руки. Інший, посміхаючись, тримав білу собаку з вовчими плечима на червоному нейлоновому повідку. 'Я Ігор, чувак.
  
  'Реймон. Коли згасло світло.
  
  'Не хочеш нам допомогти з переїздом, чувак? У нас нове місце для тренувань. Пиво.
  
  'Звичайно,' сказав Тіто, знаючи, що йому потрібно забратися з вулиці.
  
  'Ти у що-небудь граєш?' запитав Ігор.
  
  'Клавішні.
  
  Біла собака лизнула Тіто руку.
  
  'Добре,' сказав Ігор.
  78 Інший барабанщик
  
  'Моя сумочка,' сказала вона, коли вони їхали назад до Боббі. 'Її немає на задньому сидінні. - Вона витягує шию.
  
  'Ти впевнений, що не віддав його нашим мусорщикам?
  
  'Немає. Він був прямо там, поруч зі штативом. Гаррет хотів подарувати штатив одного, який організував для них студію. Він сказав, що це була хороша фотографія, а його друг був фотографом. Все інше було передано його 'мусорщикам', які чекали на стоянці, двом чоловікам забрызганном бетоном пікапі, яким платили за те, щоб вони простежили, щоб це стало частиною фундаменту складу, який вони заливали тим ранком.
  
  'Мені дуже шкода,' сказав він, 'але ми дійсно не можемо повернутися'.
  
  Вона подумала про шифраторе Бигенда, який зовсім не боялася втратити. Але потім згадала про гроші від Джиммі. 'Чорт'. Але потім, як не дивно, вона виявила, що рада покінчити і з цим. Щось у цьому було гнітюче, неправильне. В іншому, крім її телефону, шифратора, ключів від Фаетона і квартири, прав і єдиною кредитної картки, там були тільки трохи косметики, ліхтарик і кілька м'ятних льодяників. Тепер вона згадала, що її паспорт залишився у Бигенда.
  
  'Повинно бути, вони забрали його помилково", - сказав він. 'Але це була строго одностороння транзакція. Вибачте'.
  
  Вона подумала, не розповісти йому про GPS-трекер, але вирішила не робити цього. 'Не турбуйся про це.
  
  'Ключі від машини були у вас в сумочці? - запитав він, коли вони звернули з Кларк-стріт.
  
  - Так. Він припаркувався на вулиці і за кутом, тут, за сміттєвим баком, просто, перш ніж ви отримаєте ваш... алея.' Вона тільки що побачила високу постать у чорному, що виходить з маленької синьої машини, припаркованої за переливається тушею Блакитного Мурашиного Фаетона.
  
  "Хто це?" - запитав я.
  
  'Хайді,' сказала вона. Коли він проїжджав повз синьої машини і Фаетона, вона побачила, як Инчмейл випростався з іншого боку, бородатий і більше лисий, ніж вона його пам'ятала. 'І Инчмейл.
  
  'Редж Инчмейл? Серйозно?
  
  'Проїдеш провулок,' сказала вона, ' зупинися тут.
  
  Він так і зробив. "Що відбувається?
  
  'Не знаю, але мені краще забрати їх звідси. Я не знаю, що тобі ще потрібно зробити, але тримаю парі, що-небудь знайдеться. Я попрошу їх врятувати мене. Я думаю, що, ймовірно, саме для цього вони тут і знаходяться.'
  
  'Взагалі-то, - сказав він, - це хороша ідея.
  
  "Як мені знову зв'язатися з тобою?
  
  Він простягнув їй телефон. 'Не телефонуй за нього нікому іншому. Я подзвоню тобі, коли з нашого боку все трохи проясниться.
  
  "О'кей,' сказала вона вискочила з машини і побігла назад по тротуару, щоб перехопити Хайді Хайд у байкерському куртці, яка прямувала до неї з якоюсь трехфутовой кийком, загорнутої в папір, в руці. Вона почула, як позаду неї від'їхав фургон.
  
  "Що відбувається?' запитала Хейді, постукуючи по долоні подарунковій ключкою.
  
  'Ми вибираємося звідси,' сказав Холліс, проходячи повз неї. 'Як довго ти тут сидиш?
  
  'Тільки що прийшла,' сказала Хейді, повертаючись.
  
  'Що це? Вказуючи на клуб.
  
  'Держак від сокири.
  
  'Чому?
  
  'Чому б і ні?
  
  'А ось і вона,' сказав Инчмейл, розкурюючи маленьку сигару, коли вони підійшли до синьої машині. - Де, чорт візьми, тебе носило?
  
  'Витягни нас звідси, Редж, зараз же.
  
  'Хіба це не ваша машина? Вказуючи на Фаетон.
  
  'Я загубила ключі'. Смикаю задні дверцята синьої машини. "Не могли б ви, будь ласка, відкрити це?' Вона відкрилася. 'Відвезіть мене куди-небудь", - сказала вона, сідаючи. 'Зараз же.
  
  'Ваша сумочка,' сказав Бигенд, - недалеко від перетину Мейн-стріт і Гастінгс. В даний час прямує на південь по Мейн-стріт. Очевидно, пішки.
  
  'Повинно бути, його вкрали,' сказала вона. 'Чи знайшли. Як швидко ти зможеш доставити сюди Оллі з запасним комплектом ключів? На початку розмови вона сказала йому, що знаходиться саме в цьому барі. В іншому випадку, вона зрозуміла, їй довелося б турбуватися.
  
  'Майже миттєво. Ти зовсім поруч з квартирою. Я знаю це місце. Там готують дуже пристойний "пизо моджадо".
  
  'Нехай він принесе ключі. Мені щось не хочеться сидіти в барі. 'Вона закрила телефон Инчмейла і повернула йому. 'Він каже, тобі варто спробувати "пизо мохадо", - сказала вона.
  
  Инчмейл підняв брову. "Ти знаєш, що це означає "волога підлога"?
  
  'Помовч хвилинку, Редж. Мені треба подумати. За словами Бигенда, незадовго до півночі він наказав Оллі виїхати, коли вона йому сказала, з будівлі для живої роботи на Пауелл-стріт. Блок GPS в скремблере, за словами Бигенда, залишався там близько п'ятнадцяти хвилин, потім попрямував на захід. Судячи по швидкості, очевидно, в автомобілі. Автобус, припустив Бигенд, тому що він зробив кілька коротких зупинок, не на перехрестях. Вона уявила, як він дивиться це на величезному екрані в своєму кабінеті. Світ як гра. За його словами, він припустив, що це була вона, і попрямував назад у квартиру, але потім індикатор GPS переключився на те, що, за словами Оллі, було найбіднішим поштовим індексом на душу населення в країні. Вона знала, що вже вирішила, з причин настільки ж очевидним, наскільки і таємничим, що не хоче більше мати нічого спільного ні з "п'ятдесятьма сотнями" Джиммі Карлайла, ні з "жучковым шифратором" Бигенда.
  
  'Телефон' сказала вона Инчмейлу. - І картку "Віза'.
  
  Він поклав телефон на стіл перед нею і дістав гаманець. 'Якщо ви робите покупку, я б вважав за краще, щоб ви використовували той "Амекс". Це для ділових витрат.
  
  'Мені потрібен їх восьмисотый номер, щоб повідомити про крадіжку моєї картки", - сказала вона. Оллі приїхав, коли вона розбиралася з Visa, що позбавило її від необхідності розмовляти з ним. Инчмейл був хороший в позбавленні від таких людей, як Оллі. Який швидко пішов.
  
  'Пий, - сказала вона, вказуючи на бельгійське пиво "Инчмейл". - Де Хайді? - запитала я.
  
  'Балакаю з барменом,' сказав він.
  
  Холліс висунулася з їх білою вінілової кабінки і помітила Хайді, беседующую з блондинкою за стійкою. Инчмейл наполіг, щоб вона залишила рукоятку сокири в їх синьої "Хонді", взятій напрокат.
  
  "Що ти тут робиш?' запитала вона його. 'Я маю на увазі, я ціную, що ти прийшов переконатися, що зі мною все гаразд, а як ти опинився там, де знайшов мене?
  
  Виявилося, що Болларди не були готові відправитися в студію. У двох з них був грип. Я дзвонив в Blue Ant. Кілька разів. Насправді їх немає в книзі. Потім мені довелося достукатися до самого Бигенда, що було схоже на реверс-інжиніринг кожної звичайної концепції корпоративної структури. Однак, коли я добрався до нього, він був всюди навколо мене.'
  
  'Він був таким?
  
  'Він хоче "Важко бути одним" для реклами китайських автомобілів. Я маю на увазі, для розповсюдження по всьому світу. Тільки машина китайська. Він давно її не чув. Зустріч з тобою оживила його пам'ять. Швейцарський режисер, бюджет п'ятнадцять мільйонів доларів.'
  
  'Для реклами автомобілів?
  
  'Їм потрібно справити враження.
  
  Що ти сказав? - запитав я.
  
  'Немає. Звичайно. Нога, з якою ти завжди починаєш, вірно? Немає. Але потім він перейшов до цієї дійсно цікаво структурованої нісенітниці про те, як він турбувався про тебе тут, у Ванкувері. Лайно Джеймса Бонда в службовій машині, ти не зареєструвався, чому я не взяв "Блакитний мурашиний Лір" хвилин через п'ятнадцять, і не перевірив, як ти.'
  
  'Так ти це зробив?
  
  'Не відразу. Я не люблю, коли мене розігрують, а твій чоловік - суцільна гра.
  
  Холліс кивнув.
  
  'Я обідав з Хайді. Я розповів їй про це. І, звичайно, вона вкусила. Стала турбуватися про тебе. І тоді я заразився. Навіть при тому, що я розумів, що йому було б вигідно затягнути нас обох сюди як нешкідливого пригоди, а потім він запропонував би це нам двом.'
  
  'Що подати? - запитав я.
  
  'Реклама китайських автомобілів. Він хоче, щоб ми перезаписали "Hard to Be One" з іншими текстами. Тексти пісень про китайських автомобілях. Але я заразився цією параноєю з других рук від нашого іншого барабанщика. І ось ми з нею в її машині прямуємо в Бербанк. Я думаю, нам треба було більше часу, щоб доїхати до Бербанка, ніж знадобився літак, щоб дістатися сюди. У мене був паспорт, у неї - водійські права, і ми обидва дісталися сюди в тому, в чому стояли. '
  
  'І вона купила держак від сокири?
  
  'Ми добралися до того району, де ти залишив машину, і їй це не сподобалося. Я сказав, що вона абсолютно неправильно це зрозуміла, втративши культурний підтекст, і що насправді це не було небезпечно, не в цьому сенсі. Але вона зупинилася на лісоповалі і зібрала інструменти. Мені він нічого не пропонував.'
  
  Тобі б це не підійшло. 'Вона сунула руку під куртку і сильно почухала ребра. 'Пішли. Мені треба в душ. Я був там, де раніше було товчене скло. І цезій.
  
  'Цезій? - запитав я.
  
  Вона встала і взяла дві чисті білі картки, які залишив Оллі.
  79 Виконавець і репертуар
  
  Звідки, ти кажеш, ти родом?' - запитав чоловік з лейблу Igor, пропонуючи Тіто відкриту пляшку пива.
  
  'Нью-Джерсі,' сказав Тіто, який цього не робив. Коли вони дісталися до репетиційної майданчики, він подзвонив Гаррету і сказав йому, що робота виконана, але, на його думку, сьогодні ввечері йому краще триматися подалі від вулиці. Він не згадував про вертольоті, але у нього було відчуття, що Гаррет знав.
  
  Він прийняв пиво, притискаючи холодну пляшку до лоба. Йому подобалося грати. "Геррерос" ненадовго прийшли в кінці.
  
  'Приголомшливо", - сказав продавець. 'Ваша родина звідти?'
  
  'Нью-Йорк,' сказав Тіто.
  
  'Вірно,' сказав продавець і теж сьорбнув пива. 'Приголомшливо.
  80 Монгольська Смертоносний Черв'як
  
  'Зал очікування бізнес-класу для повітряних мудаків,' з ентузіазмом проголосив Инчмейл, оглядаючи центральну частину першого поверху квартири Бигенда.
  
  'Нагорі є спальня в тому ж стилі, - сказала йому Холліс. 'Я покажу тобі, після того як прийму душ.
  
  Хайді поклала рукоятку сокири, все ще загорнуту, на стійку поруч з ноутбуком Холліс.
  
  'Оллис! Оділь стояла нагорі ширяють скляних сходових плит в тому, що, за припущенням Холліс, могло бути дуже великий хокейної майкою. 'Боббі, ти знайшов його?
  
  'На зразок того. Це складно. Спускайся і познайомся з моїми друзями.
  
  Оділь босоніж спустилася по плитах.
  
  'Редж Инчмейл і Хайді Хайд. Оділь Рішар.
  
  'Ça va? Що це? Помічаю держак сокири.
  
  'Подарунок' сказала Холліс. 'Вона поки не знайшла, кому її подарувати. Мені треба в душ.
  
  Вона піднялася нагору.
  
  Фігурка Синього Мурашки була там, де вона її залишила, на виступі, все ще готова до дії.
  
  Вона роздяглася, перевірила на наявність висипки, якої, на щастя, там, схоже, не було, і прийняла довгий, дуже ретельний душ.
  
  Цікаво, що зараз затівають Гаррет і старий? Куди подівся Тіто після того, як вони висадили його? Чому її сумочка або, принаймні, шифратор Бигенда опинилися на вулиці? Що являв собою Монгольський Хробак Смерті в її нинішній ситуації? Вона не знала.
  
  Невже вона тільки що бачила, як сто мільйонів доларів були опромінені гранулами медичного цезію 30-го калібру? Бачила, якщо Гаррет говорив правду. Навіщо тобі це робити? Вона намыливалась в третій раз, коли до неї дійшло.
  
  Щоб було неможливо прати. Цезій. Він не вийшов би при пранні.
  
  Вона навіть не подумала спитати його, оскільки він зібрав речі, щоб залишити студію. Насправді вона ні про що його не питала. Вона розуміла, що йому абсолютно необхідно робити те, що він робить, робити це, а не говорити про це. Він був так гранично зосереджений, перевіряючи все з допомогою дозиметра, переконуючись, що нічого не залишилося позаду.
  
  Вона була впевнена, що не залишала там свою сумочку. Хтось, мабуть, забрав її з фургона, коли вона несла сумку, щоб віддати мусорщикам.
  
  Вона витерлася рушником, одяглася, перевірила, чи на місці її паспорт, потім висушила волосся.
  
  Коли вона спустилася вниз, Инчмейл сидів на краю двадцатифутового дивана, обтягнутого шкірою майже такого ж кольору, як сидіння в "Майбаху" Бигенда, і читав повідомлення на своєму телефоні. Хайді і Оділь стояли, здавалося, на відстані половини кварталу полірованого бетону, милуючись видом, темрявою і світлом, немов фігури, вставлені в архітектурний креслення, щоб проілюструвати масштаб.
  
  'Твій Бигенд,' сказав він, відриваючись від телефону.
  
  'Він не мій Бигенд. Але він буде твоїм Бигендом, якщо ти продаси йому права на автомобільну рекламу "Важко бути одним".
  
  'Звичайно, я не можу цього зробити.
  
  'З міркувань художньої цілісності?
  
  'Тому що нам трьом довелося б погодитися. Ти, я, Хайді. Ми спільно володіємо правами, пам'ятаєш?
  
  - Я кажу, що це залежить від тебе. - Вона сідає поруч з ним на диван.
  
  'І чому ж це так? - запитав я.
  
  'Тому що ти все ще в бізнесі. У тебе все ще є частка.
  
  'Він хоче, щоб ти це написав.
  
  'Що написати?
  
  'Зміни в тексті пісні.
  
  'Щоб перетворити це на автомобільний дзвін?
  
  'Тема. Гімн. Постмодерного брендингу'.
  
  '"Важко бути їм"? Серйозно?
  
  'Він пише мені смс кожні півгодини. Хоче уточнити. Він з тих чоловіків, від яких у мене можуть захворіти задні зуби. Насправді.'
  
  Вона подивилася на нього. 'Де Монгольський Хробак Смерті?
  
  "Що ви маєте на увазі?
  
  'Я не знаю, чого мені тепер слід боятися найбільше. А ти? Ти розповідав мені про Death Worm, коли ми були в турі. Про те, що це було настільки смертоносно, що майже не залишилося ніяких описів.'
  
  "Так", - сказав він. 'Воно може плюватися отрутою або електричними розрядами'. Він посміхнувся. 'Або ихором", - сказав він.
  
  'І він сховався в дюнах. У Монголії.
  
  'Так'.
  
  "Так що я взяла його на озброєння. Зробила його чимось на зразок талісмана від мого неспокою. Я уявляла його яскраво-червоним ...'
  
  'Вони яскраво-червоні,' сказав Инчмейл. 'Червоні. Безглазые. Товсті, як стегно дитини.
  
  'Це стало формою, яку я надавав будь-якого серйозного страху, з яким не міг впоратися. У Лос-Анджелесі, день чи два тому, ідея Бигенда і його журналу, якого насправді не існує, той рівень дивацтва, у що він вляпався, і захопив мене з собою, про який я навіть не можу вам розповісти, все це було схоже на Хробака Смерті. Там, у дюнах.'
  
  Він подивився на неї. 'Радий тебе бачити.
  
  'Радий тебе бачити, Редж. Але я все ще в замішанні.
  
  'Якщо б це було не так, в наші дні, - сказав він, - ти, певно, був би психопатом. Найгірші з них дійсно зараз сповнені пристрасті, чи не так? Але що мене вражає, так це те, що зараз ти не здаєшся по-справжньому наляканою. Збентежена, але я не відчуваю страху.'
  
  "Я тільки що бачила, як дехто, кілька людей,' сказала вона йому, 'сьогодні ввечері вчинили найдивнішу річ, яку, як я собі уявляю, я коли-небудь бачила'.
  
  'Правда? Він раптом став серйозним. 'Я тобі заздрю.
  
  'Я думав, що це буде тероризм або злочин в якомусь більш традиційному розумінні, але це було не так. Я думаю, що насправді це було ...'
  
  "Що?"
  
  'Жарт. Жарт, яку потрібно бути божевільним, щоб дозволити собі.
  
  Ти знаєш, я б хотів знати, що це було", - сказав він.
  
  'Я знаю. Але я занадто часто давав своє слово в цій справі. Я дав його Бигенду, потім знову комусь іншому. Я б сказав тобі, що в кінці кінців розповім, але я не можу. За винятком того, що я, можливо, зможу. В кінці кінців. Це залежить. Розумієш?
  
  'Ця молода француженка лесбіянка?' запитав Инчмейл.
  
  'Чому?
  
  'Здається, її фізично тягне до Хайді.
  
  'Я б не сказав, що це якийсь особливий ознака лесбіянства.
  
  'Немає?
  
  'Хайді являє собою свого роду гендерна перевагу самій собі. Для деяких людей. І багато з них чоловіки '.
  
  Він посміхнувся. 'Це правда. Я зовсім забув.
  
  Пролунав акорд.
  
  'Материнський корабель,' сказав Инчмейл.
  
  Холліс спостерігала, як Оллі Слейт забив позвякивающую, покриту тканиною візок. Вона побачила, що він знову був у своєму дорогому костюмі сажотруса, але тепер чисто поголений. 'Ми не були впевнені, що ви встигли поїсти,' сказав він. І потім, звертаючись до Холлису: 'Хубертус просив вас зателефонувати йому.
  
  'Я все ще переварюю", - сказала вона йому. 'Завтра'.
  
  'Ти подаєш сніданок,' сказав Инчмейл, опустивши руку на плече Оллі, не даючи Холлису можливості відповісти. 'Якщо ти збираєшся досягти успіху в цьому і перестати бути реконструктором Громадянської війни, - він смикнув за лацкан костюма сажотруса, – тобі доведеться навчитися виконувати своє завдання.
  
  'Я втомилася,' сказала вона. 'Зараз мені треба поспати. Я подзвоню йому завтра, Оллі.
  
  Вона піднялася нагору. Світанок був у самому розпалі, його було багато, і в полі зору не було нічого, що нагадувало б штору або портьєру. Вона зняла джинси, забралася на ліжко Бигенда на магнітній підвісці, натягнула ковдру на голову і заснула.
  81 У проміжку між усім
  
  'Ви не можете дати мені номер телефону? Електронну пошту?' Людина з лейбла Ігоря виглядав зневіреним.
  
  'Я переїжджаю", - сказав Тіто, виглядаючи фургон Гаррета з вікна другого поверху репетиційного залу. "Я перебуваю десь посередині". Він побачив білий фургон.
  
  'У вас є моя візитка,' сказав чоловік, коли Тіто побіг до дверей.
  
  'Реймон!' прокричав Ігор на прощання, взявши акорд на гітарі. Інші зааплодували.
  
  Спустившись по сходах і вибігши за двері, він перебіг мокрий тротуар, відкрив пасажирські дверцята фургона і забрався всередину.
  
  'Вечірка? - Запитав Гаррет, від'їжджаючи від тротуару.
  
  'Група. Репетирує.
  
  'Ти вже граєш у групі?
  
  'Сиджу всередині.
  
  'У що ти граєш? - запитав я.
  
  'Клавішні. Людина з Юніон-сквер, він намагався вбити мене. Машиною.
  
  'Я знаю. Нам довелося звернутися в місцеву службу підтримки, щоб переконатися, що він звільнений з-під варти.
  
  'Вийти?
  
  'Він пробув у них всього годину або близько того. Звинувачення пред'явлено не буде. Вони зупинилися на світлофор. Гаррет повернувся, щоб подивитися на нього. - У його машини відмовило рульове управління. Аварія. На щастя, ніхто не постраждав.'
  
  'Там був ще один чоловік, пасажир,' сказав Тіто, коли загорівся зелений.
  
  'Ви впізнали його? - запитав я.
  
  'Немає. Я бачив, як він йшов.
  
  'Чоловік, який намагався збити тебе, той, хто прийшов за айподом в парку, відповідав за те, щоб знайти нас в Нью-Йорку.
  
  - Це він встановив "жучок" в моїй кімнаті?
  
  Гаррет глянув на нього. 'Не знав, що тобі про це відомо.
  
  'Мені розповів мій двоюрідний брат.
  
  'У тебе багато кузенів, чи не так? Гаррет посміхнувся.
  
  'Він хотів мене вбити", - сказав Тіто.
  
  'Не самий надійний інструмент у шухляді столу, наш чоловік. Ми припускаємо, що він був так засмучений в Нью-Йорку, намагаючись схопити тебе або нас, що, коли побачив тебе тут, втратив самовладання. Теж переживав за прибуття коробки. Ми бачили, як він втрачав її кілька разів, за останній рік або близько того, і хтось завжди отримував травму. Сьогодні ввечері це був він. У поліцейському звіті сказано, що все не так серйозно. Накладено декілька швів. Великий синець на нозі. Він може водити машину.'
  
  'Прилетів вертоліт", - сказав Тіто. 'Я поїхав на поїзді туди, де міг бачити вуличні ліхтарі, житловий будинок за парканом. Можливо, я включив датчики руху'.
  
  'Ми думаємо, ваш чоловік викликав вертоліт. Щось на зразок загальної тривоги. Він би зробив це, як тільки вийшов з-під варти. І наказав посилити охорону в порту. Тому що він бачив тебе.'
  
  'Мій протокол був поганим", - сказав Тіто.
  
  'Твій протокол, Тіто,' сказав Гаррет, пригальмовуючи посеред безликого кварталу за чорною машиною, - біса геніальний. Він вказав на чорну машину. 'Для тебе - кузен.
  
  'Тут?
  
  'Більше ніде,' сказав Гаррет. 'Я заберу тебе завтра. Він хоче, щоб ти дещо побачив.
  
  Тіто кивнув. Він вийшов з фургона і пішов вперед, виявивши Алехандро за кермом чорного "Мерседеса".
  
  'Кузен,' сказав Алехандро, коли Тіто сів у машину.
  
  'Я вас не чекав,' сказав Тіто.
  
  'Карліто хоче переконатися, що ви влаштувалися,' сказав Алехандро, заводячи "Мерседес" і від'їжджаючи. - Я теж.
  
  'Домовилися? - запитав я.
  
  'Сюди' сказав Алехандро. 'Якщо тільки ти не віддаєш перевагу Мехіко.
  
  'Немає'.
  
  'Це не тому, що вони думають, що на Манхеттені тобі буде так спекотно,' сказав Алехандро.
  
  'Протокол' сказав Тіто.
  
  'Так, але також і нерухомість.
  
  'Як це так? - запитав я.
  
  'Карліто купив тут кілька квартир, коли це було дешевше. Він хоче, щоб ти жила в одній, поки він вивчає можливості тут.
  
  'Можливості?
  
  'Китай,' сказав Алехандро. 'Карліто цікавиться Китаєм. Китай тут, зовсім поруч.
  
  'Близько? - перепитав я.
  
  'Ось побачиш,' сказав Алехандро, повертаючи на перехресті.
  
  "Куди ми прямуємо? - запитав я.
  
  'Квартира. Нам потрібно обставити її. Що-небудь менш примітивне, ніж те, де ти жив в минулий раз.
  
  'Добре,' сказав Тіто.
  
  'Твої речі там,' сказав Алехандро. 'Комп'ютер, телевізор, це піаніно.
  
  Тіто подивився на нього і посміхнувся. 'Gracias.'
  
  'De nada,' said Alejandro.
  82 У Біні
  
  Незнайомий гудок стільникового Гаррета розбудив її. Вона лежала на ліжку Бигенда на магнітній підвісці, гадаючи, що дзвонить. 'Чорт", - сказала вона, зрозумівши, що це повинно бути. Вона відскочила від дивацтва, почувши, як один з чорних кабелів загудів, коли його натиснули, а потім відпустили. Вона знайшла телефон в передньому кишені вчорашніх джинсів.
  
  'Алло? - запитав я.
  
  "Доброго ранку,' привітався Гаррет. 'Як поживаєш?
  
  'Ну,' сказала вона, з подивом відзначивши, що це звучить буквально правдиво. 'А ти?
  
  'Дуже добре, хоча я сподіваюся, що ти ще поспав. Як ти ставишся до традиційного канадському робочого сніданку? Тобі потрібно бути тут через годину. Є дещо, що ми хотіли б показати вам, за умови, що все піде за планом.'
  
  'Невже так і є?
  
  'Пара ускладнень. Ми дізнаємося досить скоро. Але в цілому ознаки хороші.
  
  Що б це значило, подумала вона. Невже бірюзова скринька випускає хмари радіоактивності кольору грошей? Але він не був схожий на стривоженого людини. 'Де це? Я візьму таксі. Я не знаю, чи повернули вже мою машину, і мені не хочеться сідати за кермо.'
  
  - Це називається "У Біні", - сказав він. 'Три "е". Ручка є?
  
  Вона записала адресу.
  
  Спустившись вниз, одягнувшись, вона виявила на своєму ноутбуці Синій конверт із зображенням Мурашки. Поперек нього дуже красивим курсивом, авторучкою, було написано: 'Ваша сумочка або, у всякому разі, пристрій в даний час знаходяться в поштовій скриньці Канади на розі Гір-стріт і Кіфер-стріт. Вкладено на випадок непередбачених витрат. З найкращими побажаннями, ОС."В ньому було двісті канадських доларів п'ятірками, десятками і двадцятками, скріплених дуже красивою скріпкою.
  
  Поклавши це в кишеню, вона вирушила на пошуки кімнати Оділь. Коли вона знайшла її, вона була в два рази більше її напівлюкси в "Мондрайне", хоча і без претензій на ацтекський храм. Оділь, однак, хропла так голосно, що у неї не вистачило духу розбудити її. Йдучи, вона помітила на підлозі поруч з ліжком рукоятку сокири, все ще загорнуту.
  
  Коли вона вийшла на вулицю, на вулиці все ще було дуже тихо. Вона подивилася на будинок Бигенда, але він був занадто високим, щоб показати їй що-небудь з його квартири. Площа його займала менше, ніж весь периметр, нижні поверхи по мірі підйому звужувалися назовні. В одному з них виднілися скошені зеленуваті скляні вікна спортзалу, де мешканці в акуратній одязі тренувалися на однаково білих тренажерах. Як деталь на малюнку Х'ю Ферріса, що зображає певне ідеалізоване міське майбутнє, подумала вона, але така, до якої Ферріс, можливо, ніколи б не додумався. Отримайте спортивний зал зі скляними стінами і нешкідливі білі привиди заводського обладнання, але втратьте високі криволінійні скляні мости, що з'єднують сусідні вежі.
  
  Однак, схоже, таксі не було взагалі. Однак через десять хвилин вона помітила одну, жовте, з "Приусом". Він зупинився перед нею, його водій був бездоганно ввічливим сикхом.
  
  Чому, вона задавалася питанням, коли він прямував маршрутом, який, як вона припускала, був більш відпрацьованої та ефективною версією того, яким вона користувалася раніше, шифратор Бигенда і, можливо, її сумочка опинилися в поштовій скриньці? Хтось поклав його туди, припустила вона, або той, хто його взяв, або хтось, хто знайшов його пізніше.
  
  Без пробок в годину пік поїздка була швидкою. Вони вже їхали по Кларк-стріт, і там, за лобовим склом "Пріуса", виднілися помаранчеві конструктивістські герби порту, тепер розташовані по-іншому і, після вчорашнього вечора, зовсім по-іншому звучать.
  
  Вони минули кут, веде до закладу Боббі. Цікаво, там він ще, подумала вона. Як він? Вона відчула укол співчуття до Альберто. Їй не подобалося бачити, як він втрачає самовладання.
  
  Вони перетнули головний перехрестя. Кларк, навпаки, поділявся по обидві сторони повністю піднятою проїжджої частини, увінчаною такими знаками, які вимагають посвідчення особи з фотографією. Повинно бути, це вхід у порт.
  
  Її водій пригальмував перед дивно зрушеної з місця маленької закусочної з білого бетонного блоку. КАВА НА СНІДАНОК В КАФЕ БІНІ ПРОТЯГОМ УСЬОГО ДНЯнамальований дуже просто, давним-давно, на шматках облупленої фанери, пофарбованої в білий колір. У нього була сітчаста двері з червоною дерев'яною рамою, що надавало йому тут кілька чужорідний вид.
  
  Вона розплатилася і дала чайові водієві, підійшла й зазирнула в єдине вікно з дзеркальним склом. Заклад було дуже маленьким: два столика і стійка з табуретками. Гаррет помахав рукою зі свого табурета біля стійки, найближчого до вікна.
  
  Вона увійшла в будинок.
  
  Гаррет, старий і Тіто сиділи за стійкою. Там було чотири табурета, і той, що між Гарретом і старим, пустував. Вона сіла на нього.
  
  'Привіт,' сказала вона.
  
  "Доброго ранку, міс Генрі,' сказав старий, киваючи в її бік.
  
  Проходячи повз нього, Тіто нахилився вперед, соромливо посміхаючись.
  
  'Привіт, Тіто,' сказала вона.
  
  'Ти, напевно, захочеш вареного,' сказав Гаррет. 'Якщо тільки ти не любиш варене.
  
  'Варене - це прекрасно.
  
  'І бекон,' додав старий. 'Неймовірно.
  
  'Правда? "У Біні" було саме звичайне заклад, в якому вона коли-небудь бувала. Якщо не вважати містера Сіппі. Але "У Біні" була домашня забігайлівка, нагадала вона собі.
  
  'Шеф-кухар раніше працював на" Куїн Елізабет", - сказав старий. - На першому.
  
  В глибині кімнати дуже старий чоловік, то китаєць, то малазиец, зігнувся майже вдвічі біля пофарбованої в білий колір чавунної плити, яка, мабуть, була старша за нього самого. Єдиною річчю в "Биниз", яка, здавалося, не була старою, був сталевий витяжна шафа, підвішений над великої квадратної плитою.
  
  Звідти доносився приємний запах бекону.
  
  Дуже тиха жінка за прилавком, не чекаючи запрошення, принесла їй чашку кави. 'Яйця-пашот середнього розміру, будь ласка. Стіни були обвішані картинами східної кухні в химерних рамках. Холліс припустила, що це місце знаходилось тут, коли вона народилася, і виглядало б майже так само, хоча і без масивної витяжки з нержавіючої сталі над плитою.
  
  'Радий, що ви змогли бути тут цього ранку", - сказав старий. 'Це була довга ніч, але, схоже, вона пішла нам на користь'.
  
  'Дякую' сказав Холліс, ' але я все ще маю лише дуже туманне уявлення про те, що ви задумали, незважаючи на те, що я бачив, як Гаррет робив минулої ночі.
  
  'Тоді розкажи мені, як ти уявляєш, що ми робимо,' сказав він.
  
  Холліс додала в свій кава молока з дуже холодного сливочника з нержавіючої сталі. 'Гаррет сказав мені, що–' вона глянула на жінку, що стояла поруч з літньою куховаркою, – в коробці була... велика сума?
  
  'Так? - запитав я.
  
  'Гаррет, ти не перебільшував?
  
  'Ні,' сказав Гаррет. 'Сто.
  
  'Мільйон,' рівним голосом відповів старий.
  
  'Що зробив Гаррет?... Ти говорив про відмивання. Він... заразився? Я прав?
  
  'Дійсно,' сказав старий, ' він це зробив. Настільки ретельно, наскільки це було можливо в даних обставинах. Снаряди будуть ефективно розпорошені при попаданні. Звичайно, потім вони стикаються з практично суцільними блоками папери виключно високої якості, розташованими по краях. Але нашою метою було не знищити цю папір, а швидше утруднити безпечне поводження з нею. А також позначити його, якщо хочете, для певних видів виявлення. Хоча за останні п'ять років у цьому виді зондування не було помітно великого прогресу. Ще одна покинута область.' Він відсьорбнув чорної кави.
  
  'Ти ускладнив процес відмивання.
  
  'Я б хотів сподіватися, що це неможливо", - сказав він. 'Але ви повинні розуміти, що для людей, які першими організували те, щоб сотня була поміщена в цю коробку, той факт, що вона взагалі повернулася сюди, вже межує з катастрофою. Спочатку вони не збиралися повертати його в Північну Америку або взагалі яку-небудь частину Першого світу. Занадто громіздке кількість. Однак є економіки, в яких такі гроші можна обміняти на ту чи іншу річ без занадто великої знижки, і вони мали намір направити їх до тієї чи іншої з цих економік.'
  
  'Що сталося? - Запитала Холліс, думаючи про те, як дивно, що у неї є хоча б загальне уявлення про те, якою буде відповідь.
  
  'Він був виявлений при транспортуванні групою американських розвідників, яким було доручено шукати вантаж зовсім іншого роду. Їм було наказано негайно припинити розслідування, але таким чином, що це створило бюрократичну пролом в структурі справи, і з цієї причини, як і по іншим, це в кінці кінців привернуло мою увагу.'
  
  Холліс кивнув. Пірати.
  
  'З точки зору отримання прибутку від війни, міс Генрі, це мізерна сума. Проте я знаходжу це відвертою нахабністю або, можливо, повною відсутністю уяви. З дверей ФРС Нью-Йорка, в кузов вантажівки в Багдаді, то одне, то інше, а потім поплисти на ньому подалі.'
  
  Вона якраз збиралася згадати про Гаку, згадавши про гігантському російською вертольоті, і прикусила губу.
  
  'У ході з'ясування, хто були залучені сторони, я дізнався, що цей конкретний контейнер був оснащений пристроєм, яке відстежувало його місцезнаходження і, в деякій мірі, його цілісність, і таємно передавала інформацію залученим сторонам. Вони знали, наприклад, коли це було відкрито американської розвідувальної групою. І це вивело їх із себе.'
  
  'Прошу вибачення?
  
  'У них здали нерви. Вони почали шукати інші заклади, ринки простіше, можливо, з більш високими знижками, але з меншим ризиком. Значить, скринька вирушила у своє власне, дуже незвичайну подорож, і у них ніколи нічого толком не виходило, ні одне з цих можливих отмываний. Він подивився на неї.
  
  Як вона здогадалася, за цим стежили його друзі.
  
  'І я припускаю, що до того часу вони були налякані. Він став чимось на зразок постійного жителя в системі, ніколи не з'являючись. Поки не потрапив сюди, звичайно '.
  
  'Але чому, врешті-решт, це відбулося?
  
  Він зітхнув. 'Справи у цих людей йдуть на спад. Я щиро сподіваюся на це. Залишилося зробити менше, і вітер починає дути з потенційно більш чистого напрямку. Кількість такого роду, навіть з досить жорсткою знижкою, починає здаватися вартим. Принаймні, для дрібної риби. І не помиліться, це дрібна риба. Жодних осіб, які ви бачили по телевізору. Чиновники. Бюрократи. Коли я знавав таких, як вони, в Москві та Ленінграді.'
  
  'Значить, тут, в Канаді, є щось, що вони можуть з цим зробити?
  
  'Ця країна, звичайно, не позбавлена ресурсів такого роду, але немає. Не тут. Він прямує на південь, через кордон. Ми думаємо, в Айдахо. Швидше за все, на перевал під назвою Портхілл. Трохи південніше Крестона, Британська Колумбія.'
  
  'Але не буде там набагато складніше відмивати? Вчора ввечері ви сказали мені, що таку кількість незаконної готівки являє собою негативний актив'.
  
  'Я вважаю, вони уклали між собою угоду.
  
  'З ким? - запитав я.
  
  'Церква' сказав він.
  
  'В церкву? - перепитав я.
  
  'Такий, з власної телевізійною станцією. Такий, з прилеглою закритій пам'яткою. В даному випадку, з прилеглим закритим співтовариством.
  
  'Господи,' сказала вона.
  
  'Я б сам так далеко не заходив", - сказав він і кашлянув. 'Проте, як мені сказали, стодоларові купюри в тарілці для збору пожертв - це норма'.
  
  Тепер жінка з'явилася з-за прилавка, через плити, і поставила одну тарілку з яєшнею та беконом перед Холлисом, а другу - перед старим.
  
  'Подивіться на це", - сказав він. 'Вишукано. Якщо б ви були в готелі "Імперіал" в Токіо і замовили яйця-пашот з беконом і тостами, то те, що вам подали б, нічим не відрізнялося б від цього. Презентація.'
  
  І вона побачила, що він правий. Бекон був ідеально пласким, жорстким, невагомим, без жиру, хрустким. Якимось чином спресованим. Яйця-пашот, запечені віночком, однаково ідеальні на невеликий картопляної подушці. Дві скибочки помідора і гілочка петрушки. Сервіровані з невимушеною, витонченою елегантністю. Жінка повернулася з маленькими тарілочками тостів, намазаних маслом, для кожного з них.
  
  'Ви двоє, їжте, - сказав Гаррет. 'Я поясню.
  
  Вона розбила виделкою перше яйце. М'який жовтий жовток.
  
  'Тіто був на контейнерному складі минулої ночі, опівночі, коли пролунав дзвінок.
  
  Вона кивнула з набитим беконом ротом.
  
  'Я проробив у коробці дев'ять дірок. Залишивши дев'ять маленьких, але болісно помітних кульових отворів. Коли сьогодні коробку витягли з цього штабеля і поставили на бортовий причіп, ці дев'ять отворів були б абсолютно очевидні. Крім того, при їх відкритті існувала ймовірність того, що датчик на об'єкті зареєструє вміст цезію. За винятком того, що Тіто забрався наверх і заклеїв кожне отвір виготовленим на замовлення магнітним пластиром, одночасно запечатавши і, ми сподіваємося, замаскувавши їх.'
  
  Вона подивилася через стійку туди, де Тіто подавав тарілку з яєчнею. Їхні погляди на мить зустрілися, і він почав їсти.
  
  'Ти сказав, що сьогодні вони погрузили його на вантажівку,' сказала вона.
  
  'Так'.
  
  'І вони везуть його в Сполучені Штати через Айдахо?
  
  'Ми думаємо, в Айдахо. Однак підрозділ всередині все ще функціонує, і Боббі стежить за цим для нас. Ми повинні бути в змозі передбачити, де вони збираються перетнути кордон.
  
  'Якщо нам це не вдасться,' сказав старий, 'і вони проникнуть в країну непоміченими, у нас є інші варіанти'.
  
  'Хоча ми воліємо, щоб випромінювання було виявлено на переході", - сказав Гаррет.
  
  'І так і буде?' запитала вона.
  
  'Звичайно, так і буде, якщо прикордонникам буде сказано чекати цього", - сказав Гаррет.
  
  'Правильна комбінація дзвінків,' сказав старий, витираючи білосніжною паперовою серветкою яєчню з губ, 'і точне визначення часу допоможуть нашим фінансистам позбутися від будь-яких спільників на контрольно-пропускному пункті'.
  
  Жінка принесла Гаррету яєчню. Він почав їсти, посміхаючись.
  
  'І який буде результат цього? - Запитала Холліс.
  
  'Світ проблем,' сказав старий, - для кого-то. Зрештою, багато чого може залежати від водія. Ми дійсно не знаємо. Хоча ми, звичайно, 'і він посміхнувся ширше, ніж вона бачила його раніше' – будемо раді це з'ясувати.
  
  'Згадайте диявола,' сказав Гаррет, знімаючи з пояса пейджер, зчитуючи що-то з його маленького екрану. 'Боббі, він говорить, подивися вгору. Йде.
  
  'Іди сюди,' сказав старий, підводячись, все ще тримаючи в руці серветку. Він підійшов ближче до вікна. Вона пішла за ним. Відчула, що Гаррет встав у неї за спиною.
  
  І потім бірюзовий контейнер на майже невидимому причепі-платформі, выглядевшем так, немов до нього приклеїли колеса, спустився по пандусу до перехрестя, запряжений бездоганно чистим, блискучим, червоно-білим і сильно хромованим тягачем, його здвоєні вихлопні труби нагадали їй кожух Cuisinart на стовбурі гвинтівки Гаррета. За кермом сидів чорнявий чоловік з квадратною щелепою, який, як їй здалося, був схожий на поліцейського або солдата.
  
  'Це він,' почула вона тихий голос Тіто.
  
  'Так,' сказав старий, коли загорівся світлофор і вантажівка з контейнером перетнули перехрестя, піднялися по Кларк-стріт і зникли, - це так.
  
  83 Страткона
  
  'І ви пишете дисертацію про баптистів, містер Милгрим?' місіс Мейзенхелтер поставила на стіл срібну підставку для тостів на дві скибочки.
  
  'Анабаптисти,' поправив Милгрим. 'Це дійсно смачна яєчня-брехуха.
  
  'Я використовую воду, а не масло", - сказала вона. 'Сковороду мити трохи складніше, але я віддаю перевагу її такою. Анабаптисти?'
  
  'Так, вони беруть у цьому участь,' сказав Милгрим, розламуючи свій перший тост, - хоча насправді я концентруюся на революційному месіанізм'.
  
  'Ви говорите, з Джорджтауна?
  
  'Так'.
  
  'Це у Вашингтоні'.
  
  'Так'.
  
  'Ми раді бачити у себе вченого", - сказала вона, хоча, наскільки він знав, вона керувала цим готелем типу "ліжко та сніданок" самостійно, і він, здавалося, був єдиним гостем.
  
  'Я щасливий, що знайшов таке тихе і приємне місце", - сказав він. І він був щасливий. Він бродив по безлюдному Китайським кварталом, за словами місіс Мейзенхелтер, це був найстаріший житловий район міста. Не дуже багате, це було очевидно, але було очевидно, що це почало змінюватися. Місце в процесі того, що зробила Юніон-сквер, припустив він. Пансіон місіс Мейзенхелтер "Ліжко та сніданок" був частиною цього перехідного періоду. Якби їй вдалося залучити гостей, які допомогли б їй заплатити за нього, вона могла б досягти успіху пізніше, коли справи підуть на лад.
  
  'У вас є плани на день, містер Милгрим?
  
  'Я повинен зайнятися своїм втраченим багажем,' сказав він. 'Якщо він не знайшовся, мені треба буде пройтися по магазинах.
  
  'Я впевнена, вони знайдуть його, містер Милгрим. Якщо дозволите, я повинна сходити в пральню.
  
  Коли вона пішла, Милгрим доїв тост, відніс продукти для сніданку в раковину, сполоснув їх і піднявся до себе в кімнату, поклавши товстий плоску пачку сотенних, схожу на книгу в м'якій обкладинці дивної форми, в лівий бічний кишеню штанів Джоса А. Бенкса. Це була єдина річ, яку він узяв з торбинки, не рахуючи телефону, маленького світлодіодного ліхтарика і пар кусачок для нігтів корейського виробництва.
  
  Решта, включаючи те, до чого був підключений телефон, він опустив у червоний поштову скриньку. У неї не було канадських готівки, у гарної, смутно знайомої жінки були водійські права штату Нью-Йорк, а з кредитними картками було більше проблем, ніж вони того варті.
  
  Сьогодні йому потрібно було купити лупу і маленьку ультрафіолетову лампу. Ручку для перевірки валюти, якщо він зможе її знайти. Банкноти виглядали добре, але йому потрібно було переконатися. Він вже бачив два вказівника на зниження кількості американських сотень.
  
  Але спочатку таємні флагеланти Тюрінгії, вирішив він, сідаючи на край покривала з очерету і послаблюючи шнурки на черевиках.
  
  Його книга лежала в ящику прикроватного столика з телефоном, державної ручкою США, ліхтариком і кусачки для нігтів. Його місце в книзі було відзначено єдиним уривком конверта, який він зберіг, у верхньому лівому кутку, позначеним 'HH' блідо-червоною кульковою ручкою. Якимось чином це здавалося частиною чогось.
  
  Він згадав, як сідав у автобус напередодні ввечері з сумочкою під пахвою, під курткою. Він вже отримав здачу в Прінстоні, як планував раніше, впорався про автобусах і вартості проїзду, і у нього була напоготові точно така сума в незнайомих, дивно чистих на вигляд монетах.
  
  Він сидів, майже єдиний пасажир, на півдорозі ззаду, біля вікна, у той час як його рука, непомітно, немов очікуючи нападу, досліджувала те, що спочатку здавалося звичайним і безперспективним, що стосувалося гаманця.
  
  Тепер, замість того щоб взяти книгу, він взяв телефон. Він був включений, коли він його знайшов, і він одразу ж вимкнув його. Тепер він включив. Нью-йоркський номер. Роумінг. Майже повна зарядка. В телефонній книзі, схоже, теж були вказані в основному нью-йоркські номери, тільки по іменах. Дзвінок був переведений в режим мовчання. Він поставив його на вібрацію, щоб переконатися, що він працює. Так і було.
  
  Він вже збирався знову змусити його замовкнути, коли той почав вібрувати у нього в руці.
  
  Його рука відчинила його і піднесла до вуха.
  
  'Алло?' він почув, як хтось, чоловік, сказав: "Алло?'
  
  'Ви помилилися номером,' сказав він по-російськи.
  
  'Це виразно правильний номер", - сказав чоловік на іншому кінці дроту з акцентом, але цілком справним російською.
  
  'Ні,' сказав Милгрим раніше по-російськи, ' це неправильний номер.
  
  'Де ти знаходишся? - запитав я.
  
  'Тюрінгія. Він закрив телефон, тут же відкрив його знову і вимкнув.
  
  Його рука вибрала другу ранкову порцію, що було цілком розумно при даних обставинах.
  
  Він поклав телефон назад в ящик столу. Зараз йому здавалося, що зберігати його недобре. Він позбудеться від нього пізніше.
  
  Він відкривав свою книгу, готовий продовжити з того місця, де зупинився, історію маркграфа Фредеріка Безстрашного, коли раптом побачив Сент-Маркс-Плейс у жовтні минулого року. Він розмовляв з Фішем перед магазином старих платівок, місцем, де дійсно продаються пластинки на вінілі, і через вітрину, чорно-біле жіноче обличчя дивилося на нього зі стіни. І на мить, відкинувшись на подушки, він зрозумів, хто це був, і що він теж знав її якимось іншим чином.
  
  Але потім він почав читати.
  84 Чоловік , який застрелив Уолта Діснея
  
  'Це непогано", - сказав Боббі, проливаючи трохи другого "пизо мохадо" і відкидаючись на спинку стільця, щоб побачити дах будівлі Бигенда через шолом Холлиса. 'Ваги працюють'.
  
  Инчмейл дійсно справив на нього надзвичайне вплив, подумала Холліс. Вона безперечно була права щодо того, що він фанат Инчмейла, але вона не очікувала, що тривога до такої міри вщухне. Хоча частково це могло бути пов'язано з тим, що він був на п'ять днів відсторонений від того, що вона звикла вважати грошовим шансом, оскільки Гаррет і старий, як вона припустила, що давно пішли.
  
  Тіто, як вона знала, хоча і абсолютно випадково, все ще був тут чи був тільки сьогодні вдень. Вона бачила його в торговому центрі під "Чотирма сезонами", куди переїхала, коли Бигенд приїхав з Лос-Анджелеса. Він був з чоловіком, який міг бути старшим братом, з прямими чорними волоссям до плечей, розчесаним на прямий проділ. Судячи по сумках, вони ходили за покупками. Тіто виразно побачив її і посміхнувся, але потім відвернувся, прямуючи у інший торговий зал, прикрашений торговими марками.
  
  'Мені подобається відсутність деталей", - сказав Инчмейл. 'Ранній Дісней'.
  
  Боббі зняв шолом, відкинувши убік чубок. 'Але це не Альберто. Це тому, що ти хотів цього вчора. Якщо б ти залишив на ньому Альберто, він здер з нього шкіру, як персонажа з фільму жахів. Він поклав шолом на стіл. Вони стояли біля бару на Мейнленд, куди вона вперше пішла з Инчмейлом і Хайді в ту ніч, коли повернулася з ними.
  
  'Ці Болларди,' запитала Оділь, зробивши наголос на другому складі, ' вони бачили це?
  
  'Просто захоплення кадру", - сказав Инчмейл. Коли Холліс і Оділь розповіли йому про Боббі Чомбо, покинув місцевих артистів Лос-Анджелеса, і про те, що Альберто втратив свій Рівер, у нього виникла ідея звернутися до Боббі з пропозицією відеозйомки від the Bollards. Пісня називалася 'i'm the Man Who Shot Walt Disney", улюблений матеріал Инчмейла, який він повинен був продюсувати для них в Лос-Анджелесі. Боббі був режисером, а відеокліп підняв платформу, представивши локативное мистецтво більш широкої аудиторії, в той час як шоломи, подібні Hollis's, все ще перебували на стадії бета-тестування. Щоб бути впевненим, що Боббі виконає свої покинуті зобов'язання в Лос-Анджелесі, Инчмейл прикинувся великим шанувальником Альберто. З Оділь в якості посередника все налагодилося дуже швидко, і їм вдалося добитися того, щоб Боббі відновив роботу всіх інших на нових серверах, що він вже зробив.
  
  Хайді повернулася до таємниць свого шлюбу в Беверлі-Хіллз, залишивши Оділь спочатку невтішною. Однак Боббі, схоже, успішно розібрався з проблемами геохакинга щонайменше десятків художників і подбав про це. Холліс припустив, що це дало французькому куратору якийсь серйозний стрибок у статусі, що-те хороше, що можна забрати додому. Не те щоб Оділь виявляла особливого бажання це зробити. Вона все ще жила у Бигенда, ділячи квартиру з ним, в той час як Холліс жила в "Чотири пори року" в кімнаті поруч з кімнатою Инчмейла.
  
  Відео Боббі для the Bollards, з захопленого схвалення Філіпа Рауша, стало частиною її все ще ненаписаної статті для Node.
  
  Після сніданку у Біні вона вирішила розповісти Бигенду, що її тримали в полоні, хоча і дуже м'яко і ввічливо, у проміжку між від'їздом з дому Боббі і поверненням туди. Це був сценарій, який старий передбачив, сам того не бажаючи; це було те, що, за його словами, вони зроблять, якщо вона не зможе прийняти його умови. З зав'язаними очима, передана невідомої третій стороні і містилася в невідомому місці, поки Гаррет не повернувся, щоб відвезти її назад до Боббі. Поняття не маю, чим вони займалися тієї ночі. Оскільки Боббі теж не знав точно, що вони зробили, і оскільки він не був посвячений у її угоду зі старим, їй не потрібно було турбуватися про те, що він скаже Бигенду, що вона бреше. І збрехати про це Бигенду було тим, що, як вона вирішила, вона просто зобов'язана була зробити.
  
  І Бигенд, зі свого боку, робив це на подив легко. Здавалося, що з появою реклами його китайських автомобілів вартістю в мільйони доларів він відсунув свій набіг на таємний світ на задній план. Якщо воно дійсно все ще стоїть на плиті. Вона припустила, що він скористається зустріччю з Боббі, рано чи пізно, і извлекет всі шматочки головоломки, які могли бути у Боббі, але це було не її справа. Вона вирішила, що відтепер частиною її бізнесу буде бути той цеглинка для каміну, за яким старий вирішив заховати секрет того, що він зробив.
  
  Що, мабуть, все ще залишалося великим секретом, оскільки ніде взагалі не з'являлося інформації про захоплення вантажівки, коли він в'їжджав в Айдахо з Канади. Однак вони сказали їй чекати цього. Спочатку все, повинна була розгортатися в країні примар і цілком могло залишитися там на дуже довгий час, і саме тому він довірив їй це в першу чергу.
  
  'Оллис,' говорила Оділь у неї за спиною, ти повинна поглянути на віллі Энчмейла.
  
  'Я так не думаю", - сказала вона, повертаючись і виявляючи фотографію прекрасною Анджеліни, що тримає на руках пускає слину малюка Віллі Инчмейла у внутрішньому дворику в Буенос-Айресі. 'Він достатньо лисий,' сказала вона, ' але де борода?'
  
  'Він схиблений на перкусії,' сказав Инчмейл, перекидаючи залишки свого "пизона". - І на цицьки.
  
  Холліс потягнулася за шоломом. Скоро, дуже скоро їй доведеться відповідати Инчмейлу з приводу реклами китайських автомобілів. Ось чому вони всі були тут, у цій весні, яка з кожним днем ставала все більш безглуздо красивою, а не в Лос-Анджелесі, де Инчмейл тимчасово призупинив роботу над своїми Тумбами. Він хотів це зробити. За його словами, тепер він батько, годувальник, і якщо для цього треба було "Важко бути ним", продаючи китайські автомобілі, то так тому і бути.
  
  Зі свого боку, вона все ще не могла сказати.
  
  Вона одягла шолом, включила його і подивилася вгору, туди, де гігантський мультяшний Монгольський Хробак Смерті у виконанні Альберто, його хвіст, звивистий крізь різні вікна пірамідального гнізда Бигенда, як вугор крізь череп корови, велично махал в ночі, високий і червоний.
  Завдяки
  
  Сьюзан Еллісон, Норм Коклі, Антон Корбейн, Клер Гібсон, Ейлін Ганн, Йохан Кугельберг, Підлогу Маколі, Роберт Макдональд, Березня Міллард, Р. Триллинг, Джек Вомак
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"