|
|
||
Это не мои стихи. Предыстория такова: мое школьное образование набирало обороты, когда в стране началось стихийное бедствие под названием "Перестройка". Свеженезависимая Украина так тщательно насаждала свои национальные атрибуты, что надолго отбила у многих русскоязычных детей любовь к украинскому языку. И все-таки красивые стихи по ходу школьной программы были, мне многое нравилось и... я переводила их на русский. Не дословно, литературно, и, по молодости лет, может, местами коряво. А теперь, случайно найдя старые записи, я подумала - а может не зря? Как вы думаете? | ||
|
|
I я її зустрiти не зумiв. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несмiливих снiв. Вона прийшла, заквiтчана i мила, I руки лагiдно до мене простягла, I так чарiвно кликала й манила, Такою нiжною i доброю була. I я не чув, як жайвiр в небi тане, Кого остерiгає з висоти... Прийшла любов непрохана й неждана Ну як менi за нею не пiти? |
|
|
З глибин вiкiв i гордо, й величаво Встає легендами овiяне iм'я. Минуле -- сон, але слiпа змiя Не отруїла доблестi i слави. То ж не орда завзята i кривава Нежданно появилася в степах, Щоб у сплюндрованих i спалених мiстах Шумiли оргiї i варварськi забави. То встала Русь в кольчузi i шоломi, Щоб їй стихiя покорилась дика, I вiв її у далi невiдомi Син Перуна Олег-владика... I Вiзантiя снила крiзь туман -- Пiдводив голову народжений титан. II Пiдводив голову народжений титан, I йшли назустрiч вiчностi i смертi Нездоланi, гарячi i упертi Дружини непокiрливих слов'ян. Русь не дрiмала, стомлена i млява, Забившися ведмедем у барлiг, Бо вiдчували грек i печенiг Вiдлуння крокiв князя Святослава. Цвiли хоругви руськi на Дунаї, I Доростол навiки записав, Що мертвий воїн сорому не має. I ворог знав, пiдступний i лукавий, Що витязь тут не здобичi шукав I вiйни йшли не тiльки ради слави. III I вiйни йшли не тiльки ради слави, Бо iншiй все корилося метi -- Меч Святослава прокладав путi Для мудростi ясної Ярослава. Коли була Європа в забуттi Та iстина у вогнищах палала, Антична мудрiсть гордо оживала В твоїм, о Русь, допитливiм життi. За яснi зорi i за тихi води Iшли в бої сини твого народу I гинули, слабiючи вiд ран. Але тебе ця кров не зупиняла, Бо ти й тодi, хай пiдсвiдомо, дбала За кращу, свiтлу долю всiх слов'ян. |
|