Бiлi мухи лiтали навколо тихо шурхочучи своїми крилами засипаючи вулицi, сонце поволi повзло за обрiй. Це був магiчний час, час який заворожував. Надворi вжне не день ,а до ночi ще далеко. Легкий морозець щипав за нiс i щоки прохожих, люди снували туди сюди у своїх справах, збивалась у купки молодь i вiд них чулося веселе гигикання. Дiвчата зiбравшись в стайки тихенько переговорювалися озираючись навколо, наче робили щось погане. Бабцi та мамки бачачи це тихенько посмiювалися , супили брови i качали головами та нiчого не робили.
Сьогоднi був особливий день i справа зовсiм не в тому, що сьогоднi свято i можна чесно нiчого не робити, ходити по ярмарцi i розважатись. Сьогоднi особливий час для кожної дiвчини, адже сьогоднi Андрiя. Особливий день, а точнiше вечiр, вечiр гадань.
Пiдногами скрипiв снiг, дiвчина в червоненькiй хустинi неслась вниз по вулицi. Пiдбiгши до однiєї зi стайок вона весело всiх привiтала i витягнула з їх гурту одну панночку в хутрянiй шапцi потягнула за собою вниз по вулицi.
-Єська, швидше воруши ногами, а то до ночi не встигнемо. Мамця пiшла по справах i лишила мене на нiч саму. Сьогоднi порозважаємось, я бачила куди вона свої книги поховала i ще дещо...
- Велька, тiльки до мене забiжимо вiдпросимось.
Сонце котилось далi i далi, а дiвчати вже набiгались по селi i неслись кудись в сторону лiсу. Там на узлiссi , якщо придивитись можна побачити невеличку хатинку , саме туди вони i направлялись.
Влетiвши в сiни Еська як завжди збила щось, чортихнулась i на помацки найшовши дверi зайшла в хату:
- скiльки до тебе ходжу нiяк не можу зайти по-людськи, може то твоя мамця мене так не любить га, от подивилась вона якось - так з тих пiр...
- Не говори дурницi. Роздягайся давай i запали свiчi з грубкою , а я книги принесу i наливочку ягiдну,- брови Еськи поповзли в гору.- Та це для хоробростi , ми ж багато не будемо тiльки скуштуємо.
Велька була молодою дiвкою рокiв 16 i як то кажеться мала все присобi. Довге руде волосся було заплетене в косу, яка лежала пiвколом на голову, файна фiгура, великi карi очi i рожевi щоки притягували погляд молодикiв. Через пару мiсяцiв i їй стукне 17, а там вже i свататись пiдуть. Це турбувало i саме цим пояснювався її сьогоднiшнi ажiотаж.
Адже так їй повезло , так повезло , думала вона. Вона зможе погадати, погадати на справжнiх закляттях. Так добре, що жонi старости закортiло сьогоднi розродитись, а мамця єдина знахарка на всю округу от i побiгла вона до неї.
Полум'я свiчки тремтiло вiд її дихання i протягiв горища, якi гуляли пiд стрiхою. Рука пошарпала зверху над балками i витягла щось в тряпчинi. Трясищими руками Велька розгоруна мотаний клубок, i побачила книгу в червонiй шкiрi. Посмiшка засiяла на лицi i вона поспiшила до хати.
Скрипнули дверi вiдволiкаючи Ельку вiд печi:
-Ну ,що принесла?
- А то,- посмiхнулась та,- i книгу i наливку.- Як пiдтвердження своїх слiв згрузила все це на стiл.....
Годинник пробив 11 разiв, коли двi голови вiдiрвалися вiд книги.
--
Ну , що на зеркало? - спитала Велька з горящими очима. Елька посмiхнулась i кивнула.
Шивдко найшлося i зеркала i свiчi i чарки для наливки. Подруги випили по однiй для хоробростi i сiли перед дзеркалом. Перша взялась до нього Елька.
-А що говорити треба?
- Слухай мене,- сказала друга дiловим тоном,- сiдай навпроти дзеркала великого, а мале до рук бери, двi свiчi поряд постав, а як я вийду в iншу кiмнату, то малим проведи по колу навколо великого 3 рази i скажи : "Суджений, ряджений, менi судьбою показаний , до мене прийди себе покажа, мене подивись".
- I все?
-Та-та, тiльки то теж 3 рази скажи, i в дзеркало дивись i як побачиш рядженого незабудь сказати "чур мене" , а то забере тебе , ще той iнший.
Еська з розумним виглядом покивала та й виперла подругу за дверi.
Рижоволоска нервово мiряла кiмнату кроками, адже не кожен день чаруєш по справжньому, все може статись, я вона все не виходить. Погляд на годинник i голова вiдмiтила що минуло iще 10 хвили. Вже минуло пiвгодини ще 5 хвилин i можна панiкувати, промайнула думка в свiдомостi. I як тiльки вона про це подумала вiдкрились дверi i заглянула ошалiла подруга. Волосся скуйовджене , очi виряченi , а на устах безумна посмiшка.
--
Ну , що там, роздивилась?- налетiла Велька.
--
Роздивилась -роздивилась..- i полилась розповiдь про майбутнього судженого. Велька уважно слухала i заздрила, заздрила такому щастю. А що? Еська впiзнала майбутнього чоловiка, це буде Святко, син мiсцевого княжича. Каравесь видний високий, сiроокий та й не бiдний дарма , що молодший син, батько не образить видасть шмат землi щоб жити. Здохнула i рiшечу заявила :
--
Ну тепер моя черга, може i менi який княжич привидиться...
Вiск капав на пiдсвiчник з напiвзгорiвшої свiчки, в зеркалi вiдображалось молоде лице дiвчини з карими очима, руки обводили iнше дзеркало, по пустiй кiмнатi роздавався шепот "Сужений, ряжений судьбою предказаний, прийди, себе покажи на мене погляди ...".
Сказавши це в третє Вельки з очiкуванням почала вдивлятись в дзеркало. Спочатку вона бачила тiльки мiст який утворювали свiчки , посидiвши хвилин з 10 їй почали терпнути руки , а в головi почали з`являтись думки про те, що судженого їй мабуть Бог не дав. Але от-от щось затемнiло на кiнцi моста i почало приближуватись. Карi очi з нетерпiнням вдивлювалися в темний силует , який с кожною секундою наближався. Вона вдивлювалася намагаючись побачити знайому риси, але все було щентно.
-Ближче, ближче, -як молитву промовляла вона,- покажись, на мене подивись...
Силует наближався i риси проявлялись, але Велька як не намагалась нiяк немогла роздивитись хто це .
--
Покажись, подивись...- Балагала вона.
Силует все ближчав i ближчав, але обличчя було розмитим. В головi замаячила думка, що варто сказати "чур мене", а то буде лихо, але так гiрко вiд того, що лице не роздивилась. А хай ще трохи в перед пiдiйде i я побачу.
Кап -кап вiс стiкав на стiл, свiчки догорали, а лице майже на кiнцi дороги. Вже можна роздивитись Довге темне волосся i такi ж темнi очi, але все iнше розмито. Велько вiд нетерплячки йорзала на табуретцi, в очiкуваннi побачити свого єдиного.
За вiкном була снiжна буря в коменi завивало, а вiтер кидав в вiкно зальодянiлi краплi води. Була справжня вiдьомська нiч. "Ближче, ближче". Носився шепiт по кiмнатi. Особливо сильний порив вiтру вирвав легеньку застiбку на вiкнi, вiтер увiрвався до кiмнати гасячи всi свiчки. I саме в це момент Велька побачила обличчя. Чорнi очi, чорне волосся, тонкий прямий нiч, трохи пухкi губи. Це був справжнiй янгол, такого красеня рудоволоска ще не бачила, губи розтягнулися в посмiшщi.
Дзеркало засвiтилось з середини , а на лицi з'явилася зла посмiшка, рука з тонкими пальцями показалась з дзеркала i поманила за собою...
Вiтер вив за вiкном Елька спала сидячи на стiльцi i снився їй прекрасний свiтловолосий княжич.
Вiтер вив за вiкном, а в домi старости вперше за декiлька годин було тихо, нi крикiв нi плачу, а тiльки тихе сопiння втомленої матерi i її дитини.
Вiтер вив за вiкном, залiтав в кiмнату , озирав всi кутки , проносився над розбитими дзеркалом i вилiтав через комин.
Вiтер вив за вiкном, а в передi була дорого зi свiчок , темрява i вiчнiсть.