Наче звiр у норi, зник останнiй вагон, У метро на перонi вiн мене не простив, I один лише свiдок i суддя - саксофон, Саксофоне миленький, ти мене вiдпусти.
Пр: Помовчи, саксофон! Помовчи, не чiпай мою долю! Ти не все зрозумiв, вiн до мене повернеться знов. Помовчи, саксофон! Прошу я, будь чуткiшим до болю, Взагалi, що ти знаєш, Що ти знаєш про нашу любов.
Я забуду про все, щоб згадать його руки, В пiдземельний пiрну незакiнчений сон, Де змiшались докупи рiзнi долi i звуки: Шелест крокiв людських i жебрак-саксофон.
Пр.
Зникнуть десь у пiтьмi рiки слiз i пробачень, Чиїсь руки чужi мене вiзьмiть в полон, Поведуть у метро - центр розлук i побачень, По дорозi моїй, знову ти - саксофон.