- Менi усе набридло. Хочеться пiти з цього життя. Зникнути. Непомiтно. Просто зникнути - i все. Я - повна невдаха. I я не хочу цього життя. Я ненавиджу все, що мене стосується. Я ненавиджу все, що роблю. Я хочу заснути та... Та не прокинутися. Я хочу заснути назавжди.
1
Монiка вiдкрила очi: її розбудив дуже гучний звук.
За вiкном все навкруги здригалося та руйнувалося, стiни її квартири почали трiскатися та нахилятися у рiзнi боки.
Монiка зiскочила з лiжка та кинулася до отвору дверей.
Тiльки-но вона це зробила, як будинок, в якому вона жила, миттєво провалився, залишивши лише тримальнi стiни.
Вiд здивування Монiка не могла поворухнутися.
Хтось їй крикнув:
-Чого стоїш, дурепо?!! В укриття бiжи!
- А де воно? - Запитала Монiка.
- Там. В пiдвалi. Було десь тут...
Вiд будинка майже нiчого не залишилось. А вхiд до пiдвала було повнiстю завалено.
- Що трапилось? - Монiка запитала у того чоловiка, що стояв поруч.
- Не знаю, але я бачив лiтаки, якi скидали бомби. Я йшов з нiчної змiни i нiчого не пропустив з цього видовища. Бачу, тебе пiдняли з лiжка.
- Мене звуть Монiка. Почекай, десь тут була моя шафа. Ось. Ця сукня вцiлiла. Ось цi туфлi теж цiлi. Зараз одягнуся. Гарний стiлець! Ну, як я тобi?
- А я - Iгор. В бiлизнi менi подобалось бiльше. А в туфлях буде незручно. Як хочеш. Пiшли, пошукаємо живих та спочатку вийдемо з руїн мiста. А потiм будемо йти на захiд. Добре, що ми живемо на краю мiста, бiла полей. Мабуть, це нас i врятувало. Думаю, бiльшiсть ударiв припало на центр мiста. Гадаю, iншим дiсталося бiльше.
- Пiдожди. Будь ласка. Я переодягнусь. Я кажусь тобi дурепою, але нам казна скiльки iти, я надягну улюблену сукню, пошукаю свої документи та грошi та вiзьму свою клатч-сумку. А ось мiй телефон. Цi речi дивом вцiлiли. Це - все, що в мене залишилось. Я не можу додзвонитися до батькiв. Нiякого сигналу. Може, вся iнфраструктура зруйнована. Шкода, що ми не чуємо жодного голосу живої людини. Я готова. Я подобаюсь тобi? Я навiть спробую посмiхнутися. Ти мовчиш... Не хочеш менi вiдповiдати... Добре... Тобi не до мене... Я все зрозумiла: тобi не подобається моя поведiнка. Годi базiкати. Ну, все, я йду на зустрiч невiдомому. Веди нас, мовчану.
Через годину чоловiк та жiнка вийшли на краєвид з горами, якi торкалися моря. Їх цiлувало ранкове свiтло.
Бiженцi пройшлися по верхiвцi однiєї невеличкої гори.
А потiм перед ними з"явився чудовий вид на рiчку.
Мимо них пробiг кiнь, якого чоловiк та жiнка намагалися зловити, щоб бiльше не йти пiшки. Але всi зусилля були марнi.
Ще двi години - Iгор та Монiка опинилися в пекучiй пустелi, через яку треба було пройти.
- Я вважала, що моє заплановане звiльнення з посади водiя таксi через масове використання роботiв-мобiлей, - це найгiрше, що зi мною трапилось. Виявляється, моє безробiття - не така бiда. - Пiдсумувала Монiка.
Коли вони вийшли з пустелi, то побачили ще одне зруйноване мiсто.
А бiля нього спокiйний берег рiчки.
- Давай зупинимося, поїмо те, що змогли знайти по дорозi в зруйнованих магазинах та у лiсi. Вiдпочинемо та пiдемо далi.
- Обiйми мене, будь ласка, менi дуже погано. Поцiлуй мене. Я хочу вiдчути захист. Я хочу заспокоїтися. - Благала Монiка зi сльозами на очах.
Iгор обiйняв Монiку. Вони почали цiлуватись. А потiм роздягати один одного. Через мить вони вже лежали голi на узбiччi та дарили один одному найвижчу насолоду.
Через двадцять хвилин молодi люди вже обiдали тим, що знайшли.
Раптом над ними знову пролетiв лiтак, потiм вiн розвернувся у повiтрi, а через мить на горизонтi почав пiднiматися великий гриб вибуху.
- Зараз вiд нас залишаться лише тiнi. - Промовив Iгор.
Але несподiвано Монiка та Iгор опинилися у сферi краплеподiбної форми, яка швидко пiднiмала їх над поверхнею планети, а потiм вiддаляла їх вiд рiдного небесного тiла.
Вони потрапили на космiчний корабель. А потiм у цьому космiчному кораблi досягли свiтлової швидкостi та пройшли скрiзь Чорну дiру.
Коли корабель вилетiв через Бiлу дiру по iншу сторону, опинившись в новiй галактицi, Монiцi та Iгорю звернулася iстота через думки, не використовуючи жодної знайомої їм мови:
- Ви - єдинi, хто вижив з вашої планети. Iншi знищили самi себе. Також знищили свою ж планету. Ми продовжимо ваш рiд через ваше iснування, але вже на новiй планетi. Ми залишимо вас на планетi, де є всi умови для життя. Ми будемо допомагати, якщо це знадобиться.