Казка може завжди бути поруч, навiть якщо свiт живе за законами космiчної цивiлiзацiї, для якої польоти до сусiдньої зiрки - звичайна справа, а дiти з народження отримують у подарунок живих роботiв-трансформерiв, якi виконують роль янгола-захисника протягом усього життя свого господаря.
Свiтiв багато. I серед них загубився один надзвичайний та яскравий. Свiт космiчної казки...
Роздiл 1
- Я не знаю, з ким роздiлити свiй смуток. - Промовила темноволоса дiвчина рокiв тринадцяти, торкаючись зображення крилатого єдинорога над своїми грудьми, сидячи на полу у темрявi в великiй кiмнатi. - Може розповiсти усе Олександру? Але чи зрозумiє вiн? Не мовчи, будь ласка, вiдповiдай...
Раптом вся кiмната заповнилася свiтлом, яке йшло з грудей дiвчини - з того зображення крилатого єдинорога. Потiм це зображення вiдокремилося вiд шкiри та застигло на де-якiй вiдстанi. Єдинорiг поступово вставав об"ємним, поки зовсiм не встав цiлком реалiстичним та вражаюче великим.
- Ти вибрав бiо-форму на цей раз. - Прокоментувала побачене дiвчинка.
- Тетянко, ти же знаєш, що я полюбляю бiльше живу, натуральну форму, анiж механiчну. - Вiдповiв єдинорiг.
- Ще ти мiг предстати передi мною у виглядi маленької ляльки, яка вмiє розмовляти. Вона теж жива та натуральна. Вiдносно. - Добавила Тетяна.
- Але не така зручна. - Промовив єдинорiг. - Ти мене кликала? Навiщо? Ти ж звичайно дуже рiдко розмовляєш зi мною. Що трапилось?
- Я дiзналася, що мої батьки... не мої батьки. Нi. Не зовсiм. Не зовсiм мої батьки. - Вiдповiла Тетяна.
- Що ти маєш на увазi?
- Я спробувала розповiсти мамi про те, що бачу її минуле, ще до мого народження, а вона злякалася, замiсть того, щоб зрадiти моїм здiбностям. Це мене здивувало. Я вiдчула в маминiй реакцiї щось пiдозрiле. I вирiшила усе перевiрити. Я затаїлася у кабiнетi батька, коли мати його покликала на негайну розмову. - Розповiла Тетяна.
- I що ти з"ясувала? - Спитав єдинорiг.
- Я з"ясувала, Свифту, мiй янголу-захиснику, що яйцеклiтини моєї матерi були дефектнi. Зi спадковою хворобою мiтохондрiй. З маминої яйцеклiтини витягнули ядерний матерiал i пересадили в здорову яйцеклiтину донора (з якої було видалено її власний ядерний матерiал). Але це не все. Деякi вiдрiзки ДНК були замiненi на вiдрiзки ДНК iнших людей та, навiть, iстот. Може, тварин. Лiкарi, якщо вже взялися за дiло, то хотiли зробити з мене щось особливе. З найкращими рисами. Ось i провели цю замiну. Звiсно, зi згоди моїх батькiв. А тепер мати боїться, що я успадкувала зi своїх батькiв-донорiв щось страшне. Ось чому вона не зрадiла моїм здiбностях, а тiльки захвилювалася. - Пояснила Тетяна усе своєму єдинорогу Свифту.
- Але ж вони перевiряли донорiв. - Промовив єдинорiг. - Нiчого поганого не повинно було бути в ДНК донорiв та в ДНК донора яйцеклiтини, iнакше вони не брали би участь в замiнi. Не хвилюйся так. Усе стане на свої мiсця. Все буде добре.
- Але це не все. - Продовжила Тетяна. - Мiй брат Альберт теж з"явився на свiт подiбним чином. Тiльки донор яйцеклiтини у нього - iнша жiнка. Чому це так - я не зрозумiла. Ось i виходить, що серед усiх наших бiологiчних батькiв двоє - це точно нашi мама та тато. Що тепер робити? Я все тепер знаю. Мої бачення пiдтверджуються реальними подiями. Що саме головне: подiями з мого життя. Ось так. Але i це не все. В наших ДНК з братом був використаний матерiал iстот з iнших планет. Ми з ним - деякого роду iнопланетяни.
- Не засмучуйся, Тетяно. - Пiдбадьорив єдинорiг Свифт. - Важливо те, що ти тепер знаєш, що твої бачення - реальнi, що це не iлюзiя, не плiд уяви, а справжнi бачення людини, яку тепер можна назвати ясновидицею.
- Може так i є... - Погодилась Тетяна. - Але я не зовсiм людина. I мiй брат теж.
Раптом вiдкрилися дверi. Та запалилося свiтло. Єдинорiг зник з простору i знову опинився над грудьми Тетяни у виглядi зображення, схожого на яскраву рiзнокольорову татуїровку. В кiмнату зайшов хлопчик рокiв п"яти.
- А що ти тут робиш? Та ще у темрявi? - Спитав хлопчик. - Я тебе всюди шукаю. Нарештi я тебе знайшов.
- Альбертику, я розмовляла зi своїм захисником. - Вiдповiла Тетяна. - А навiщо ти мене шукав?
- Менi наснилися бабуся с дiдусем. Я знову бачив ту мить, коли вони подарували тобi на твiй день народження свiй корабель, який дозволяє мандрувати через паралельнi свiти. Менi знову стало так сумно, що їх немає поруч, що вони покинули нас, скориставшись подiбним кораблем, i зараз десь у якомусь паралельному Всесвiтi живуть, забувши про нас. - Проговорив Альберт.
- Вони про нас не забули. Може, вони не можуть знайти дороги назад, додому. - Припустила Тетяна.
- Тодi треба їх знайти та повернути. - Запропонував Альберт. - Тiльки тебе вони навчили керувати своїм винаходом. Тiльки ти зможеш повести цей корабель, який зараз припадає пилом в твоїй майстернi.
- Менi поки-що не дозволять батьки робити такi ризикованi кроки. - Вiдповiла Тетяна.
- Але ж нiхто не дiзнається. - Промовив Альберт.
- Дiзнається, якщо я не зможу повернутися або буду вiдсутня тривалий час. - Пiдкреслила Тетяна.
- Таню, а чому твiй захисник з тобою розмовляє, а мiй дракон ще нiколи не виходив на зв"язок зi мною? - Спитав брат у сестри.
- Тому що в тебе ще не виникло ситуацiї, коли потрiбна допомога захисника. Коли тобi буде важко, твiй захисник обов"язково з тобою зв"яжеться. - Вiдповiла Тетяна.
- А тодi що у тебе трапилось таке серйозне, що твiй захисник вирiшив з тобою поговорити? - Захвилювався Альберт.
- Нiчого такого страшного. Я тобi потiм усе розкажу. Давай краще я тобi почитаю книжку. Але не в сучасному виглядi. Не з електронної книги, а вiзьмемо старовинну книгу, надруковану на паперi понад тисячу рокiв тому. - Запропонувала Тетяна.
- А як книга, якiй понад тисячу рокiв, збереглася настiльки, що її можна тримати в руках, щоб читати? - Здивувався Альберт.
- Ще тисячу рокiв тому усi паперовi, шкiрянi, папiрусовi та iншi книги обробили спецiальними засобами, щоб зберегти якомога найдовше, зробили електроннi копiї з них та залишили в подiбних бiблiотеках та кабiнетах, як ця. - Пояснила Тетяна своєму молодшому брату. - Нам пощастило, що у батькiв є така велика колекцiя старих книг у майже первiсному видi. Вже давно не видають паперових книг. Лише електроннi. Час великих бiблiотек закiнчився. Тiльки у деяких є такi бiблiотеки. Звiсно, в державних установах вони теж залишилися. У бiльшостi випадкiв заради iнтер'єру, декорацiї чи екзотики. Зараз я щось виберу цiкаве. - Тетяна пiдiйшла до великої шафи та дiстала якусь велику книгу. - Дивись. Казки... зараз вiдкрию першу сторiнку. I почну.
Тетяна почала читати. Але Альберт чомусь почував себе не так зручно.
- Тетяно! Менi так нецiкаво. Краще давай почитаємо книгу у звичному видi звичним способом. - Попрохав Альберт свою сестру.
- Добре. Але таким чином, як я читала тiльки що, читало усе людство протягом кiлькох тисячолiть. - Тетяна закрила книгу та положила її на полку, з якої брала. Потiм вона вiдiйшла до середини кiмнати, сiла на пухнастий килим, дiстала з карману своєї сукнi електронну книгу невеличкого формату, включила її та проговорила. - Я виберу об"ємний режим.
Коли Тетяна це сказала, вона доторкнулася до потрiбних прозорих кнопок на самому екранi. Через декiлька секунд з екрану полилося свiтло, яке у просторi оформило щось схоже на майже прозору книгу зi виблискуючими сторiнками. Тетяна почала перегортати цi неiснуючi сторiнки, якi просто висiли у просторi, проникаючи руками в цю книгу. Таня почала читати. Герої зi сторiнок казки з"являлися перед дiтьми, виконуючи озвученi Тетяною дiї. Майже як фiльм. Читаєш - i тут же йдуть потрiбнi живi картинки, такi собi кадри з кiно. Але об"ємнi та такi, що огортають глядачiв своїм зображенням, проникаючи в них.
- Ось в такому видi менi подобаються книги. - Зробив висновки Альберт. - Я не розумiю старих речей.
- Менi теж не подобаються старi речi. - Погодилася Тетяна. - Просто хотiла тобi показати, як воно було. Ознайомити з iсторiєю. Прочитаю ще кiлько сторiнок - а потiм спати.
- Добре. - Промовив Альберт.
"- Може менi i справдi спробувати полiтати на кораблi дiдуся? - Замислилася Тетяна. - Нiхто ж не дiзнається, якщо я повернуся дуже швидко"
Тетяна з Альбертом дочитали казку. Потiм Тетяна спитала:
- Помалюєш трошки?
- Так. - Вiдповiв Альберт.
Тетяна провела кiлька разiв по екрану електронної книги, а потiм вiддала її Альберту.
- Малюй. - Запропонувала вона.
- Дякую. - Прошепотiв Альберт.
- Я себе не можу уявити без цiєї електронної книги, яка може бути книгою, аркушем для малювання з рiзними кольорами олiвцiв та фарб i блокнотом для записiв. Але ж ранiше цього не було. Просто не iснувало. - Помiркувала Тетяна.
- Ранiше i нас не було. - Добавив Альберт.
- Тобi ж лише п"ять рокiв! А ти робив такi дорослi висновки! - Захопилася Тетяна своїм братом. - Молодець! В тебе є розум.
- У всiх є розум. Тiльки у одних вiн малий, а в iнших великий. А ось с однаковим розумом по об"єму все одно розмiрковують по-рiзному. Менi теж подобається моя електронна книга. Я постiйно вмикаю її, коли хочу послухати якусь казку. Але я хочу, щоб мої батьки частiше читали менi самi. - Висловив своє побажання Альберт.
- Батьки дуже занятi. Це дуже важка справа керувати Асоцiацiєю Зоряних Систем. Батьки мало часу можуть присвячувати нам. Зате у мене є електронна книга, за допомогою якої я читаю, малюю та записую свої думки. В будь-якому випадку вона стає менi в нагодi. Я нiкому це не розповiдала, а тобi скажу. Я мрiю стати письменником. Але не таким, як бiльшiсть, книжки яких мало хто купує. Я хочу стати таким письменником, якого будуть читати у всьому Всесвiтi. - Подiлилася своїми думками Тетяна.
- А про що ти будеш писати? - Спитав Альберт.
- Я ще не знаю. Може, щось психологiчне. - Вiдповiла Тетяна.
- А що таке психологiчне? - Здивувався Альберт.
- Це... про те, чому людина поступила так, а не iнакше. Про хвилювання та емоцiї. Це спроба пояснити, чому немає у когось щастя у життi. Про те, як треба себе змiнити, щоб це щастя прийшло. Це для того, щоб розумiти iнших. - Спробувала пояснити Тетяна.
- Це нудно. Пиши краще про свiти, яких не iснує. - Попросив Альберт свою сестру. - Казки усiм подобаються. I дорослим, i дiтям.
- Добре. - Погодилася Тетяна. - Казки для дорослих - це фантастика та фентезi. Мабуть, я краще буду писати казки для дiтей, тому що сама дитина. Все? Помалював? Пiдемо лягати спати?
- Тепер швиденько спати. - Тетяна взяла брата за руку. - Пiдемо?
- Пiдемо, авжеж. - Слухняно Альберт пiшов разом зi своєю старшою сестрою довгим коридором.
- Зараз тебе вкладемо у лiжечко. - Проговорила Тетяна, коли вони вже стояли бiля дверей кiмнати Альберта. - Заходь, будь ласка.
Тетяна вiдкрила дверi, щоб зайшов брат у свою кiмнату.
- Можна я посплю з тобою сьогоднi? - Спитав Альберт.
- Нi. Спи в своєму затишному лiжку. Я можу побути в твоїй кiмнатi, поки ти не заснеш. А потiм пiду. - Вiдповiла Тетяна.
- Не йди, будь ласка, коли я засну. Залишися. Я тебе дуже прошу. Я маленький, а лiжечко велике. Помiстимося удвох. - Умовляв Альберт.
- Добре. Залишуся. Я посплю на диванi. А ти - у своєму лiжку. Але я буду поруч с тобою. Зроби свої воднi процедури, обов"язковi перед сном, тобi допоможе твiй робот-няня, а потiм в лiжечко спати. - Покомандувала Тетяна. - Я тебе почекаю. А потiм, коли ти закiнчиш свої справи, я пiду до себе, там дещо зроблю та скоро повернуся. Коли я буду вiдсутня, з тобою побуде та пограє твоя няня.
- Цей робот? - Альберт показав на робота, який стояв поруч та чекав наказiв. - З ним нецiкаво менi. З тобою у тисячi разiв краще.
- Ну, все! Час iде. Давай я тобi допоможу, щоб ти справився швидше. Заходь у ванну кiмнату. Ось так. Зроби те, що роблять перед сном, щоб постiль була сухенькою. Почистив зубки? Добре. А тепер у лiжечко. Я на двадцять хвилин вiдiйду та обов"язково повернуся. - Пообiцяла Тетяна i вийшла з кiмнати брата.
"- Я спробую. Я полiтаю. Але не сьогоднi. Треба виспатися. Краще робити ризикованi справи бадьорим та несонним. - Подумала Тетяна. - Я вiдчуваю, що дуже хочу побувати в рiзних свiтах. Може там знайду частку себе, яку постiйно менi не вистачає. Мене постiйно туди щось кличе, але це я зрозумiла тiльки зараз"
Роздiл 2
- Добридень! - Поздоровався хлопець, який стояв на порозi. - Тетяна дома?
- Привiт, Олександру. - Вiдповiла гарна жiнка. - Тетяна в своїй кiмнатi, вона чекає на тебе. А... ось i Тетяна.
Таня швиденько спускалася по сходам.
- Мамо, я погуляю с Олександром. Я на вечерю не прийду. - Промовила Тетяна. - Ми поїмо в моїй майстернi. Я куплю пiцу в найближчому магазинi.
- Ну... домашня їжа краще. Не зловживай пiцою. - Повчила мати. - Добре. Але в дев"ять щоб була вдома.
Тетяна схватила Олександра за руку та побiгла з ним до своєї майстернi.
- Чому ти так поспiшаєш? - Спитав Олександр.
- У нас мало часу. - Вiдповiла Тетяна.
- Для чого? - Здивувався Олександр.
- Для поїздки. Нас чекає неймовiрна подорож. - Проговорила Тетяна.
- Куди? - Не розумiв нiчого хлопець.
- Побачиш. - Вiдповiла дiвчина.
Олександр був однолiтком Тетяни. Вони познайомилися ще у дитячому садку. Хоча вони вчилися в рiзних школах (Олександр був таким собi невизнаним генiєм, який полюбляв науку, а Тетяна вчилася в школi з посиленим вивченням мистецтва), але друзi постiйно були разом пiсля занять.
Пiдлiтки вже стояли в просторiй майстернi.
- Зараз я це включу - i потраплю в iнший свiт. - Промовила Тетяна, сiдая в якусь дивну машину.
- Тобi ж не можна. Тобi не дозволяли поки що керувати цiєю машиною. - Захвилювався Олександр.
- Ти зi мною? Чи зараз побiжиш усе розказувати моїм батькам? - Спитала Тетяна. Олександр стояв i мовчав. - Я на п"ять хвилин. Тiльки туди i назад. Я можу i сама, якщо ти не хочеш. Ми не будемо нiкуди iти. Тiльки постоїмо на мiсцi. Та подивимося. На усе. На iнший свiт.
- Ну, добре. Але на п"ять хвилин. - Погодився Олександр.
- Ось i добре. Сiдай. - Запропонувала Тетяна. - Зараз усе настрою. Треба вибрати мiсце. Бачиш цю карту зоряного неба? Зеленим видiленi екзо-планети, на яких безпечно знаходитись. З точки зору умов перебування. А що нас чекає з точки зору доброзичливостi та гостинностi iстот, якi живуть на цих планетах, - це побачимо на власнi очi та вiдчуємо на собi. Як говорять, перевiримо методом тику. Я хочу на цю планету. - Тетяна показала пальцем на великiй прозорiй панелi, яка розташовувалась прямо перед їх очима. - Це перша планета, на якiй був мiй дiдусь. Одна її сторона постiйно знаходиться у темрявi, бо якимсь дивним чином обертається навколо зiрки з системи з трьох зiрок, тому на цiй темнiй сторонi снiг, лiд. Завдяки цьому темрява не така темна, бо снiг вiдбиває свiтло з iншої сторони планети, яка постiйно знаходиться пiд прямими променями своєї зiрки, та отримує далеке свiтло двох iнших зiрок. Отже на iншiй сторонi - пустеля. Сядемо на умовнiй границi темряви з льодом та яскравої пустелi.
- Добре. Тiльки машина буде герметично закрита на будь-який випадок? - Захвилювався Олександр.
- Не хвилюйся. Машина нас захистить вiд будь-яких перепадiв температури, тиску та вiд радiацiї. - Заспокоїла Тетяна. - Я готова. Герметично закриваю усi шлюзи. I - полетiли!
Роздiл 3
- Не можу повiрити... - Прошепотiв Олександр. - Це неймовiрно. Це фантастика.
- А я знала, що так буде. Там пекуча пустеля. А ось тут освiтлена темрява. - Прокоментувала Тетяна. - Дивись у небо! Як це гарно, коли в небi аж три зiрки, виконуючих роль сонця.
- Гарно, але не практично. - Поправив Олександр Тетяну.
- Чому? - Спитала Тетяна.
- Тому що траєкторiя планети не постiйна, не гармонiчна. Двi iншi зiрки постiйно порушують, коливають орбiту планети навколо ii зiрки, так називаємого Сонця. Це жити, як на вулканi, - не знаєш, коли вибухне. - Пояснив Олександр.
- Та годi тобi. Все одно гарно. - Образилась Тетяна.
- Коли ми будемо повертатися? Думаю, п"ять хвилин все вийшли. - Помiтив Олександр.
- Вийшли. Зараз повернемося на свою планету. - З досадою вiдповiла Тетяна.
Через кiлька хвилин Тетяна з Олександром дивились на стiни майстернi.
- Я можу встигнути на вечерю. - Промовила Тетяна.
- Побудь зi мною ще деякий час. - Попрохав Олександр.
Тетяна подивилась на Олександра. Усмiхнулася. А потiм раптом несподiвано поцiлувала Олександра.
- Ти що робиш? - Здивувався Олександр.
Тетяна почервонiла. А потiм спробувала пояснити.
- Ти ж сам мене зараз це дуже сильно просив зробити. Аж в головi досi чутно твiй голос, який прохає: поцiлуй мене, поцiлуй. - Здивувалась Тетяна. - Що я зробила не так?
- Нi. Ти зробила все так, як треба. - Вiдповiв Олександр. - Але я тебе цього не просив. Вголос не просив... лише у думках. Ти прочитала мої думки...
- Нi про що. Ти нiкому не розповiдай, що в мене є здiбностi телепатiї. - Попросила Тетяна. А потiм добавила. - Я i не знала, що ти в мене закоханий. Я думала - ми хорошi... дуже хорошi друзi. А воно ось що... Не хвилюйся, я нiкому не розповiм твою таємницю. Я про твоє велике та єдине кохання на все життя. А ти не розповiдай про мої здiбностi.
Олександр не мiг поворушитися вiз здивування.
- Розслабся та не хвилюйся. I перестань мене соромитися. Адже смiшно соромитися своєї майбутньої дружини. Стiй. Не смiй непритомнiти. Я ж не говорю, що весiлля буде зараз. Коли нам буде по двадцять рокiв, ось тодi, може, i одружимося. Я бачу, що ранiше цього не буде. Ми ще дуже молодi, щоб сiм"ю свою заводити саме зараз. - Наговорила стiльки всього Тетяна, що Олександр все таки втратив на мить розум, впавши в обiйми своєї майбутньої дружини. - Тобi вже краще?
- Так. Краще. Щось трохи запаморочилося в головi. - Вiдповiв Олександр. - А чому ти думаєш, що ми з тобою одружимося? Я ще тобi не пропонував одружитися... Але якщо ти хочеш, можемо i одружитися. Хоч зараз. Тiльки нам цього поки не дозволять. Зарано ще.
- Я це бачу. Бачу майбутнє. Тiльки це ще одна таємниця. Домовилися? - Тетяна подивилася на Олександра. - Ти тепер знаєш i зберiгаєш двi мої таємницi. Домовилися?
- Домовилися. - Погодився Олександр.
Роздiл 4
"- Я хочу перевiрити одну планету, про яку менi залишив дiдусь дивнi розповiдi. - Подумала Тетяна. Вона була одна в майстернi. - Дiдусь говорив про планету Земля, на якiй мене чекає щось неймовiрне. Вiн просив, щоб я на Землю лiтала сама i виходила з корабля, приймаючи форму невидимки як для машини, так i для себе. Дуже цiкаво. Ось координати, якi менi залишив дiдусь. Вiн говорив, що я потраплю в країну Україна, в мiсто Запорiжжя. I там мене чека. Сюрприз. Зараз ми це перевiримо"
Тетяна вже запустила свою машину i опинилася на окраїнi мiста. Вона вже була в режимi невидимки, тому нiхто не побачив її появи. Анi машини, а нi самої дiвчини не було видно.
Тетяна швиденько вийшла з машини та направилась по заданим координатам. Її тiло було прозорим. А думки переповнювали увесь розум.
Ось Тетяна пiдiйшла до дев"ятиповерхового будинку, побудованому бiльше тридцяти рокiв тому, та завмерла на мiсцi. Бiля будинку гуляла вона, але на вигляд тридцяти рокiв, з дитиною. Нi! Це ж її брат, Альберт. Але йому трохи бiльше року. Цього не може бути!
Тетяна трохи послiдкувала за своєю копiєю та дiзналась, що її теж зовуть Тетяна, а хлопчика - теж зовуть Альберт.
"- Це ж треба... В якомусь паралельному свiтi живе моя копiя, яка мене трохи старше. I з нею копiя мого брата, який в цьому свiтi менi не брат, а рiдний син. - Помiркувала Тетяна. - Дiйсно, дивно... Менi пора додому. Там мене чекає мiй Альберт. Мiй рiдний братику Альберт. Як я хочу тебе обняти, як ця жiнка обнiмає свого сина. Менi раптом стало тебе не вистачати"
Роздiл 5
Коли Тетяна повернулася, вона що сили побiгла додому та попрямувала до кiмнати брата. Вiдкривши дверi в дитячу кiмнату, вона пiдiйшла до брата, який щось конструював, та мiцно його обняла.
- Я тебе люблю, братику. - Прошепотiла Тетяна.
- Я теж тебе люблю. - Проговорив Альберт.
Роздiл 6
- Пам"ятаєш, Альбертику, ти говорив, що я можу пошукати дiдуся с бабусею. Ти пропонував зараз користуватися машиною, яку менi подарував дiдусь. - Почала розмову Тетяна. - Так ось. Я мандрую. Я подорожую у просторi. Поки тiльки у просторi. Я можу тебе взяти з собою в одну таку подорож. Хочеш?
- Звичайно хочу! - Вигукнув Альберт. - А куди?
- Спочатку я тобi покажу планету Земля. - Вiдповiла Тетяна своєму брату. - А потiм й iншi свiти. Ну, що? Готовий? Тодi пiшли. Тiльки батькам не розповiдай.
Тетяна повела брата до своєї майстернi.
- Ти дуже маленький, я зараз буду вiдповiдати за твою безпеку. Тому ми почнемо подорож з безпечної планети, а iншi мандрiвки залишимо на потiм, коли ти пiдростеш. А беру тебе з умовою, що ти усю подорож, коли ми прибудемо на iншу планету, будеш увесь час мовчати, щоб нас не видати. Я зроблю нас невидимками. Тому нас нiхто бачити не буде. I цю машину нiхто не побачить. Я зможу її тiльки вiдчути, коли натисну на свiй пульт-браслет. Я буду тримати тебе за руку чи держати на руках, щоб я тебе не втратила в цьому режимi. Хоча оцей браслет, - Тетяна одягла брату щось на руку, - допоможе тебе вiдчути та знайти. На крайнiй випадок я зроблю тебе видимим - i легко тебе вiдшукаю. Готовий до подорожi?
- Так. - Вiдповiв Альберт.
- Тодi - тримайся!
Через мить вони були на мiсцi. Тетяна повела брата, тримаючи його за руку, на дитячий майданчик, на якому вже гралися жiнка з дитиною. Але вони зупинилися трохи подалi вiд самого майданчика.
- Це ж... - Почав було говорити Альберт.
- Ти ж обiцяв мовчати, тцс... - Зупинила Тетяна Альберта. - Якщо хочеш щось сказати, говори шепотом.
- Це ж ми з тобою. - Прошепотiв Альберт. - Тiльки вiку iншого. Як це таке буває?
- Це паралельний свiт. Виходить, що в одному з паралельних свiтiв ми теж iснуємо, навiть з нашими з тобою iменами. Але не як брат i сестра, а як мати та її синочок. Тому ця жiнка набагато старше хлопчика. Ти ж бачиш, рiзниця бiльша, нiж у нас з тобою. - Пояснила шепотом Тетяна. - Трохи тут побудемо - i додому на вечерю.
- Вони нас зовсiм не бачать? - Спитав Альберт.
- В даному режимi не бачать. Але чути можуть. Тому веди себе тихесенько. - Попросила Тетяна брата.
Тетяна з Альбертом простояли десь хвилин п"ятнадцять, а потiм попрямували до своєї чарiвної машини, яка увесь цей час була на режимi невидимки. Тетяна за допомогою свого пульта-браслета вiдшукала цю машину, на дотик знайшла дверi та разом з Альбертом, якого увесь цей час тримала за руку, сiла у машину. Закрила дверi, поставила їх на блокування - i дiти вирушили додому на вечерю.
Альберт з Тетяною знову опинилися в майстернi. Але їх вже чекали.
- Олександр... - Здивовано проговорила Тетяна.
- Я прийшов у гостi до своєї нареченої. - Промовив Олександр. - Виявилося, що її не було там, де менi сказали шукати.
- Тетяно, до якої нареченої? Олександр одружується? З ким? - Спитав Альберт.
- Зi мною. Але це жартома. - Пояснила Тетяна Альберту. - Ми з Олександром грали в цю гру.
- А якщо вас будуть шукати батьки, що ви їм скажете? Де були? - Запитав Олександр.
- Я не можу вiдповiсти на це. Доведеться тобi нас прикривати. - Вiдповiла Тетяна.
- Ладно. Подивимося. - Погодився Олександр. - Але тiльки тодi, коли дам згоду на це божевiлля.
- Ось i домовились. Пiшли, повечеряємо разом. - Запропонувала Тетяна.
- Дякую, але я вже повечеряв. Я тебе почекаю в твоїй майстернi. - Сказав Олександр.
- Тiльки не чiпай машину. - Попередила Тетяна.
- Нiчого зi мною не станеться. Не хвилюйся. Нiчого чiпати не збираюсь. - Заспокоїв Олександр Тетяну.
Альберт з Тетяною пiшли, а Олександр сiв в саму машину, вiдкинув голову та задрiмав. Через деякий час хлопець увi снi змiнив положення i випадково зачепив кiлька важелiв. Машина раптом закрилася. Олександр вiд такого шуму одразу прокинувся. Але було вже пiзно. Зображення поплило, перетворившись на бiлi хвилястi смуги.
Роздiл 7
А потiм все. Тиша. Бездiяльнiсть, спокiй.
I раптом якесь чудовисько вкусило машину, зробивши в нiй велику дiрку, та дiстало Олександра. Вiн навiть не встиг зрозумiти, у чому справа.
- Захиснику, прийди до мене. - Заблагав Олександр.
- Я не можу. - Вiдповiло зображення собаки над грудями Олександра. - Мене не пускає те, що чудовисько тримає тебе за груди в тому мiсцi, де я знаходжусь. Треба почекати.
Чудовисько принесло Олександра на якiйсь смiтник та кинуло його у величезну яму. Поки вiн летiв, зображення з грудей Олександра перетворилося на величезного робота-трансформера, який кинув сiтку, щоб спiймати падаючого у бездну хлопця.
- Дякую, Ричарду! - Крикнув Олександр трансформеру. - Вiднеси мене до тiєї машини, з якої мене викрав цей звiр.
- Слухаюсь, хазяїне. - Промовив трансформер-пес на iм"я Ричард. I в ту ж мить вдарив чудовисько, яке намагалося несподiвано напасти на нього.
Чудовисько вiдлетiло дуже далеко вiд мiсця подiй.
Робот-пес швиденько перетворився на лiтак, в затишному крiслi якого сидiв пiлот-новачок Олександр.
Лiтак тримав курс на пошук машини, через яку мандрiвники опинилися в цьому дивному мiсцi.
До речi, про дивне мiсце, в якому застрягли цi двоє...
Навкруги усе було синiм. Блискучим синiм. Гарно, але не дружньо. Зi всiх сторiн лунав рев.
Коли Ричард та Олексiй прибули до мiсця, де була та доленосна машина, там вже копошилися iншi такi ж монстрi, як той, що викрав Олександра.
- Я не вмiю керувати тiєю машиною. - Прокоментував Олександр. - Зараз марно в її сiдати, при тому, що цi чудовиська можуть мене вбити. Почекаємо поки в небi над цим мiсцем.
- Добре, хазяїне. - Вiдповiв трансформер-собака.
- Дивись, Ричарде, у них зiрка голубого кольору. Через це все здається бiльш синiм. А все таки з точки зору художника тут гарно. Можна й картини писати. Особливо з тих невеликих пагорбкiв. - Замислився Олександр. - А як же нас знайде Тетяна? Невже ми тут опинилися навiки?
- Я можу тебе, хазяїне, вiдвести сам додому через Космос по прямiй траєкторiї. Але це займе тридцять рокiв. При максимальнiй швидкостi. Але в мене не має запасу їжi для вас. Енергiю я можу брати з зiрок. А ось їжу я нiде не знайду для тебе, хазяїне. - Вiдповiв Ричард.
- Застрягли. - Пiдсумував Олександр. - Нiчого. Ми почекаємо i щось придумаємо. Цi ж iстоти щось їдять. Може i менi пiдiйде.
А тим часом в небi зiрка покинула свiй пост, а замiсть неї з"явилось два великих природнiх супутника. Настала нiч.
Роздiл 8
- Олександру, де ти? - Гукала Тетяна. - Так... моя машина в активнiй фазi. Що ж ти накоїв, друже? Так, подивимось на траєкторiю. Ясно. Ну ти i вибрав мiсце для мандрiвок.
Тетяна сiла в машину та рушила в дорогу.
Роздiл 9
- Дивись, машина свiтиться. - Проговорив Олександр.
Через мить в неї сидiла Тетяна.
Чудовиська намагалися прокусити скло та iншi поверхнi, але раптом їх стало кидати вiд машини, нiби їх вдарило струмом. Потiм машина уся оновилася - i вiд пошкоджень не залишилося й слiду.
Чудовиська з вереском побiгли хто куди, подалi вiд машини.
Ричард приземлився на поверхню. Тетяна вiдкрила машину. Олександр вискочив з лiтака-трансформера та сiв у машину. Трансформер знову перетворився на зображення над грудями Олександра.
Машина зачинилася. I зникла з поля зору.
Роздiл 10
- Як ти мене злякав. - Промовила Тетяна. - Ти не уявляєш, як я за тебе злякалася.
- Ти не уявляєш, як я злякався! Просто жак. - Прокоментував Олександр. - Я тобi зараз усе розповiм.
I Олександр усе розповiв з самого початку.
- Може, ще одну подорож? - Запропонувала Тетяна. - Але вибираю я. Ти вже вибрав якесь пекельне мiсце.
- Може iншим разом. - Вiдповiв Олександр.
- Ладно. Згодна. Вiдпочивай. Поки що.
Тетяна та її раннi подорожi по паралельних свiтах
Пролог
"- Яйцеклiтини моєї матерi були дефектнi. Зi спадковою хворобою мiтохондрiй. З маминої яйцеклiтини витягнули ядерний матерiал i пересадили в здорову яйцеклiтину донора (з якої було видалено її власний ядерний матерiал). Деякi вiдрiзки ДНК були замiненi на вiдрiзки ДНК iнших людей та, навiть, iстот. Може, тварин. Звiсно, зi згоди моїх батькiв.
Мiй брат Альберт теж з"явився на свiт подiбним чином. Тiльки донор яйцеклiтини у нього - iнша жiнка. В наших ДНК з братом був використаний матерiал iстот з iнших планет. Ми з ним - деякого роду iнопланетяни.
Казка може завжди бути поруч, навiть якщо свiт живе по законам космiчної цивiлiзацiї, для якої польоти до сусiдньої зiрки - звичайна справа, а дiти з народження отримують у подарунок живих роботiв-трансформерiв, якi виконують роль янгола-захисника протягом усього життя свого хазяїна. Вони можуть приймати три форми: бiо-форму, бути маленькою лялькою та будь-якою машиною.
Мого трансформера зовуть Свифт. Вiн - єдинорiг.
Трансформер мого найкращого друга Олександра - пес, такий собi собака на iм"я Ричард.
Трансформер мого братика Альберта дракон, який ще не виходив на зв"язок зi своїм хазяїном.
Усi цi янголи-захисники знаходяться у станi спокою над грудями свого господаря у виглядi мальовничої татуїровки та чекають свого часу, коли їх покличуть на допомогу. I в будь-яку мить вони готовi захистити свого хазяїна, навiть якщо вiн не попросить цього сам"
Роздiл 1
- З чотирнадцятирiчним днем народження тебе! - Промовив Олександр, вiддаючи Тетянi в руки свiй подарунок. - Тримай, це тобi.
- А що це? - Спитала Тетяна.
- Вiдкрий. - Запропонував хлопець.
Тетяна вiдкрила коробка та дiстала браслет з вигравiруваними словами: "повертайся, я завжди буду тебе чекати"
- Це для того, щоб ти знала, що на тебе чекають в цьому свiтi, що не треба затримуватися в iнших свiтах. I щоб у тебе не виникало бажання залишитись десь у гостях назавжди. - Пояснив Олександр.
- Спасибi! Зараз ж його одягну. - I в одну мить браслет вже красувався на руцi Тетяни. - Давай зараз вiдсвяткуємо мiй день народження з усiма, а потiм я покажу тобi свiй сюрприз. - Пояснила Тетяна. - Я тобi покажу таке казкове мiсце. Я про нього, про це казкове мiсце, дiзналася з щоденникiв дiдуся. I хочу все на власнi очi сама подивитись.
- Добре. - Вiдповiв Олександр.
Роздiл 2
Тетяна з Олександр вже сидiли в загадковiй машинi Тетяни.
Дiвчина щось настроювала, потiм машина закрилась, заблокувалась i вiдправила мандрiвникiв на зустрiч новим пригодам.
Все... тиша. Небо затягнуте густим, але прозорим туманом з рожевим вiдтiнком. Через нього було трохи видно великий шар зiрки, що займала близько половини цього дивного неба.
А в самому небi лiтали єдинороги.
В рiчках текла чорна маса, ґрунт був зеленим.
- Свифту, давай полiтаємо з iншими єдинорогами? - Запропонувала Тетяна.
Але Свифт мовчав.
- Тетяно, ти же знаєш, що захисник виходить на зв"язок тiльки, коли потрiбна допомога. - Роз"яснив Олександр. - Пiшли, погуляємо вздовж тих водоспадiв.
- Пiшли...
Вони гуляли, розмовляли, переходили через дивнi мотузковi мости.
Було добре вдвох.
Але раптом з тiєї чорної маси з рiчки вистрибнула бiла змiя пiд кiлометр у довжину.
- Свифту!
- Ричарду!
Закричали дiти, щоб покликати своїх захисникiв.
Через мить захисники були лiтаючими машинами, якими керували Тетяна та Олександр вiдповiдно.
Змiя намагалася вкусити Ричарда, але тiльки вона його схопила за хвiст, як пролунав скрегiт - i змiя з писком вiдпустила собаку-трансформера та повернулась у свої води. Але залишилася на тому ж мiсцi, з якого вистрибнула, i чекала слушної нагоди для нападу.
- У дiдуся це мiсце позначене саме як рай. - Промовила Тетяна
- Ось тобi i рай. - Висловив свою думку Олександр.
Коли трансформери пролiтали вздовж цiєї дивної рiки, то у водi бачили багато таких дивних змiй бiлого кольору, якi намагалися вкусити лiтаки, вистрибуючи достатньо високо у небо.
Лiтаки повернули дiтей до того мiсця, де була машина.
Пiдлiтки сiли до неї. Трансформери прийняли вид татуїровок. I всi попрямували додому.
- Я дам iм"я моїй машинi - машина подорожей. Або авто для мандрiвок по паралельних свiтах. - Проговорила Тетяна, коли машина вже стояла в її майстернi.
Роздiл 3
- Таню! Я хочу з тобою в мандрiвку! Вiзьми мене з собою! В якийсь дивний свiт, де живуть дракони, лицарi! Дуже хочу. - Попросив брат свою сестру.
- Це небезпечно. З тобою щось може трапитись. - Вiдповiла Тетяна.
Але Альберт був з наполегливих хлопцiв. Вiн увесь день ходив за Тетяною та прохав. Нарештi Тетяна погодилась та вибрала серед записiв дiдуся саме той паралельний свiт, де досi живуть рицарi, лiтають драконi, якi видихають вогонь.
- Але ми поїдемо не самi. Я вiзьму с собою Олександра. - Попередила Тетяна. - Коли вiн прийде, ми будемо вирушати у подорож.
- Спасибi, сестричко! Ти найкраща! - Зрадiв Альберт.
- Головне, щоб з тобою нiчого не трапилось. - Добавила Тетяна.
Через годину Олександр був в гостях у Тетяни.
Через десять хвилин троє дiтей вже чекали ту саму мить, коли машина подорожей перемiстить всiх в старий свiт лицарiв та принцес.
- Ось, Альбертику, ми вже на мiсцi. Дивись, там стародавнiй замок. - Показала Тетяна рукою.