Кожен вважає, що вiн правий. I не має значення, чого це стосується: маленької суперечки звичайної побутової розмови чи конфлiкту галактичного рiвня, коли розумнi раси не можуть подiлити мiж собою цiлi галактики. Коли хтось хоче володiти усiм, не пiдозрюючи, що саме на його територiю вже зазiхають, бажаючи лишити усього, навiть того мiнiмуму, на який кожен має право. Поки хтось готує план до вторгнення на чужу територiю, робить першi кроки та тiльки починає свою агресiю, хтось iнший вже його реалiзує, вiд чого агресори стають потерпiлими вiд дiй бiльш розвиненої та могутнiшої цивiлiзацiї, вiд бiльш сильнiшого агресора. Тодi треба миритися кривдникам зi своїми скривдженими, щоб усiма разом побороти бiльш небезпечного ворога, який загрожує всьому, до чого ти звик.
1
Мене звуть Уляна. Я живу в цiй дешевiй квартирi на самiй поверхнi забрудненої планети, тобто на першому поверсi цього величезного хмарочоса, де бiльш багатшi мешканцi займають верхнi поверхи, маючи свою стоянку для власних електроавiамобiлiв. А на самих дахах хмарочосiв розмiщенi штучнi лiси, бо природних лiсiв давно вже не iснує на нашiй старенькiй планетi Жур. Скрiзь лiси розводять багатi люди у себе на дахах власних будинкiв заради задоволення та допомоги природi та власники будинкiв, якi хочуть заощадити, тому заради знижки в оплатi за комунальнi послуги розмiщують зеленi насадження на цих хмарочосах, квартири в яких дають в оренду. Ще є такi, як я, яким постiйно не вистачає грошей, тому я i такi, як я, саджають дерева у себе в орендованiй квартирi на балконi, щоб менше платити за житло.
Ще є державнi органiзацiї та заводи, якi роблять це за власний рахунок без очiкування на знижку чи без мотивiв альтруїста, бо iнакше Органiзацiя охорони навколишнього середовища планети Жур випише великi штрафи, через якi прийдеться закрити свiй бiзнес.
Всi цi заходи з приводу штучних лiсiв запровадили заради кисню, яркого так мало залишилось в атмосферi.
Сьогоднi перший мiй робочий день. С тих пiр, як я з двох рокiв пiшла у перший клас, як усi мої друзi, закiнчила чотирнадцять класiв загальноосвiтньої школи, як установлено в сучасному суспiльствi, у шiстнадцять поступила до унiверситету, закiнчивши його через вiсiм рокiв, як того потребує курс навчання за спецiальнiстю Помiчника воєнного керiвника по освоєнню нових планет та супутникiв, тiльки тепер (починаючи з дня вручення диплому) я можу дихати вiльно та не виконувати дома нiяких домашнiх вправ чи завдань.
I саме нещодавно я знайшла роботу, пройшовши безлiч шляхiв тестiв та пояснень, чому менi потрiбна саме ця робота i саме в цiй органiзацiї, продемонструвала усi свої здiбностi та знання. Насправдi, менi потрiбна була робота, а де саме, - це було неважливо. Авжеж, я хочу багато чого: найкращу роботу, розумну, розвиваючу, комфортну, але їсти я хочу сильнiше. А масове безробiття змушує радiти будь-якiй роботi. Батьки намагаються допомагати, вони - моя пiдтримка. Але їм постiйно не вистачає коштiв, вони на всьому заощаджують.
Спочатку менi треба для роботи ознайомитись з усiєю потрiбною iнформацiєю, потiм збиратися до дальнього польоту, свої речi, якi я не зможу забрати з собою, кудись дiти (продати, подарувати, вiдправити батькам поштою в сусiднє мiсто) та закрити оренду цiєї маленької, але затишної квартири.
Я збираюсь виходити на вулицю i щоб зразу не кашляти зовнi, заздалегiдь надiваю респiратор, бо поверхня планети Жур тепер в самiсiнькому туманi та в смородi. Нiчого не залишилось вiд тiєї гарної планети, якою колись була планета Жур. Навiть озер та рiчок чистих не лишилось - всi водойми давно забрудненi, а їх очищення - дороге задоволення, яке вiдбувалось на рiвнi держави, але надовго цього не вистачало: бруд швиденько накопичувався знов i знов, зводячи всi труди нанiвець.
Якщо виникає бажання десь поплавати - тодi в нагодi басейни на дахах тих самих хмарочосiв, в оточеннi тих самих штучних лiсiв. Але все це за окремi кошти. Так просто насолодитися приємним не вдасться.
Я прямую в сторону, де розташований авiалiфт, який перенесе мене на авiазупинку авiаавтобуса потрiбного менi маршруту.
Iснують ще орбiтальнi лiфти, якi переносять до орбiтальних кiлець, на яких розташованi готелi та науковi станцiї, дорогi помешкання, якi можуть собi дозволити лише найбагатшi представники нашої цивiлiзацiї. До речi, ми себе називаємо Абсолютами. Точнiше, нi я з кимсь ще, а саму нашу цивiлiзацiю представники цiєї ж цивiлiзацiї назвали Цивiлiзацiєю Абсолютiв, тому що ми, скорiше дехто з нас порахував, що данi розумнi iндивiдууми цивiлiзованого свiту абсолютно в усьому правi.
До найближчого орбiтального лiфту менi треба ще доїхати або долетiти на авiавтобусi.
Авiатранспорт може забирати пасажирiв з самої поверхнi, але маршрути авiавтобусiв не проходять через поверхню планети, лише кiнцевi зупинки розташованi на самiй поверхнi планети. Тому спочатку треба дiйти до авiалiфту, сiсти до авiаавтобуса, долетiти до орбiтального лiфту, пiднятися вище, на саму штучну орбiту, а потiм по орбiтальним поїздам добратися до моєї нової, точнiше першої в моєму життi роботи, початковий офiс якої розташований на орбiтальному кiльцi.
Я пiднiмаюсь на авiалiфтi. Бачу аеропорт, на якому лiтаки сiдають саме на дахи будiвель, на яких розташованi смуги. Ще зi свiтлин пiдручника по iсторiї пам"ятаю, як ранiше лiтаки сiдали та злiтали зi смуг, розташованих на поверхнi. Це вже так давно у минулому. Зараз i пасажирiв з аеропортiв таксi забирають з дахiв через такi ж лiфти. Або таксi зупиняються на поверхнi, забирають пасажирiв i пiднiмаються у повiтря. Але таким способом рiдко хто користується. Спуститися на поверхню i чекати там на клiєнта - можна лишитися самого клiєнта.
Я вже сiдаю до аероавтобуса. I ми прямуємо в сторону найближчого орбiтального лiфту, по дорозi зупинялись на зупинках, якi затвердженi даним маршрутом.
Нас багато. Абсолюти вже давно живуть та працюють на майже всiх планетах та супутниках нашої зоряної системи Талiус. Ми iснуємо на космiчних тiлах, придатних для життя i, навiть, нi.
Якщо планета чи супутник дарують придатнi умови для життя - там живуть багатiї, тому що купити там територiю - дуже-дуже дорого. Новi мешканцi так само знищують природу, як знищувала цивiлiзацiя Абсолютiв на планетi Жур. А тi небеснi тiла, на яких життя в принципi iснувати не може, але вони багатi на кориснi копалини, i за них хтось готов платити, не радують умовами для iснування - i абсолюти працюють на цих супутниках та планетах заради житла, їжi, води та дешевого одягу. Вони живуть в штучних мiстах, працюючих як одна закрита система, в якiй переробляються вiдходи, а брудна вода знову стає чистою, i нетерпляче чекають на космiчнi кораблi, якi привозять цi їжу, воду та одяг.
В космiчному просторi багато зоряних вiтрил, якi накопичують зоряну енергiю та передають її на планети та супутники, де живуть чи iснують абсолюти.
Ну, все, я майже приїхала. Ось вiн, орбiтальний лiфт.
2
Бiля дверей для входу до орбiтального лiфту зiбралося багато абсолютiв. Всi чекали своєї черги. Незабаром пiдiйшов лiфт.
Спочатку треба було пройти регiстрацiю та доорбiтальний огляд.
Я зайняла чергу. Абсолюти, у тому числi я, просувалися повiльно.
Нарештi у мене попросили паспорт.
- Вам куди? - Спитала робот-контролер.
- До Мiжпланетної компанiї Рояджера. - Вiдповiла я.
- Оплатiть, будь ласка. Цiну ви бачите на монiторi.
Я оплатила карткою.
- Ось вас квиток. Щасливої дороги, Уляно Вiллiс.
- Дякую.
Я зайшла до вiдкритого лiфту. Знайшла своє мiсце та сiла, поклавши свiй багаж поруч в спецiально вiдведений комод, закривши його на замок, щоб не вiдкрився через вiбрацiю.
Прийшлось чекати ще бiля двадцяти хвилин, перш нiж прийшов робот-працiвник цiєї служби орбiтального лiфту. Вiн все перевiрив, у тому числi, щоб усi були пристебнутими, авжеж, правильно, комусь допомiг пристебнутися, а потiм зачинив дверi, залишившись з нами. Вiн сiв бiля пульту керування, пристебнувся. Провiв своїм металевим пальцем для iдентифiкацiї, ввiв код - та перед ним з"явилась полупрозора панель керування, майже перед його обличчям. Вiв вибрав потрiбнi команди - i я почала вiдчувати, що ми пiднiмаємося. А через прозорi стiнки самого лiфту я дивилась на гарний краєвид, на хмарочоси, якi ставали ще меншими, на горизонт, яркий все бiльш починав нагадувати дугу напiвкулi.
Ось воно... ще один вертикальний рух. Вище. Вище. Вгору. Якомога вище. Тепер я бачу бiльшу частину планети.
Ми прибули. Треба було виходити та шукати свiй напрямок.
Дверi вiдчинились. Я вийшла. Я опинилась в прозорiй залi, що аж голова пiшла кругом. Я бачила пiд собою через прозору пiдлогу свою планету. Прозора зала вела до кiлькох тунелiв, на яких бiли номери. Тунелi були теж прозорi. А як ще iнакше? Не можна закривати зоряне свiтло вiд планети. Тому всi орбiтальнi конструкцiї прозорi. Навiть квартири, якi знаходяться на орбiтах, теж прозорi, крiм окремих кiмнат, як туалетна кiмната, душова, спальня, якi, звiсно залишаються непрозорими, але їх стiнки не можна робити темними. Але таких квартир дуже мало, не у кожного вистачить коштiв на таке дороге помешкання.
Що стосується космiчного бруду, який кружляє на орбiтi, то вiн постiйно спалюється роботами-чистильниками. А до знищення вiдстежується, щоб цей руд не пошкодив нiякої орбiтальної конструкцiї. До речi, усi орбiтальнi конструкцiї хоча i здаються прозорими, але усi вони покритi прозорою плiвкою з захистом вiд зоряної радiацiї. А що стосується метеоритiв, якi кружляють в нашiй зорянiй системi чи ще чогось, наприклад, комет, що можуть нашкодити орбiтальним будiвлям, лiфтам, тунелям, то цi шкiдники не пiдпускаються до орбiти Жур взагалi.
Бiля кожного тунелю стояв робот-супроводник.
Я вибрала потрiбний менi тунель, на якому номер спiвпадав з номером на моєму квитку. Робот перевiрив мiй квиток, просканувавши його штучними очима:
- Проходьте, будь ласка,
Я увiйшла та сiла на мiсце з комодом для багажу з замком. Пристебнулась.
Робот пiдiйшов до мене.
- Покладiть, будь ласка, свiй квиток на цю панель. Комп"ютер зчитає ваш маршрут.
Я поклала квиток до полупрозорої панелi, з якої прочитався маршрут. Робот-супроводник вiдiйшов. Мене просканувало якесь червоне свiтло, а потiм почався горизонтальний рух. Я вже вiдчула на собi цю швидкiсть. Пiдi мною проносились кiлометри вздовж поверхнi планети. Цiлi мiста не можна було розiбрати, а країни за мить залишалися позаду.
Я виїжджала з одного тунелю, заїжджала до iншого. Такi собi хвилястi перемiщення.
Останнiй тунель закiнчився. Мiй транспорт завернув влiво, ми з моїм транспортом зупинились бiля шикарної арки. Я встала зi свого крiсла, забравши свiй багаж. Я пiдiйшла до цiєї арки та подзвонила в дверi.
3
Я через прозорi дверi бачила, як на той сторонi працюють багато людей та роботiв. А ще далi, як би на горизонтi, хтось обслуговує космiчний корабель, який зiстикувався з цiєю Мiжпланетною компанiєю Рояджера. Космiчний корабель з"єднався з цiєю станцiєю даної компанiї нижньою частиною.
Я чекаю.
До мене звернувся приємний жiночий голос, який лунав зверху бiля камери:
- Добридень! Що вам потрiбно?
- Я - Уляна Вiллiс. У мене сьогоднi перший робочий день.
- Вам повиннi були видати пропуск. Скористайтеся ним, будь ласка.
- Зараз пошукаю, сподiваюся, я його не забула.
Я знайшла в своїй сумцi пропуск.
- Прикладiть пропуск, будь ласка, до панелi, яка перед вами.
Я доклала пропуск до панелi, яка була на рiвнi моєї правої руки.
Дверi вiдчинилися. Тепер треба було пройти через турнiкет. Бiля турнiкета теж була панель.
- Прикладiть пропуск i на цю панель. - Той же голос запропонував. - I штовхайте перегородку. Вiд себе. Добре.
Я штовхнула перегородку, вона покрутнулась. Я пройшла.
- Покладiть свої речi на сканер. - Попросив голос зверху.
Я поклала на смугу свої речi, якi проїхали в сканер, там зупинились, просканувались, а потiм виїхали з iншої сторони сканера.
- А тепер пройдiть останнiй етап iдентифiкацiї: по райдужнiй оболонцi ока. Пройдiть до сканера очей, будь ласка.
Я пройшла далi - i предi мною була прозора закрита арка з камерою на рiвнi очей. Я пiдiйшла до цiєї камери та зупинилась перед нею.
- Подивiться, будь ласка, в цю камеру. - Все той же приємний голос.
Я дивилась, поки по моєму обличчi проходило червоне свiтло, яке зупинилося на рiвнi моїх очей. Потiм дверi цiєї арки в"їхали в стiни.
Я пройшла через цю вже вiдкриту арку, яка зразу ж зачинилась, як тiльки я пройшла.
Тепер я опинилась всерединi корпорацiї Мiжнародна компанiя Рояджера.
Слiдом за мною зайшли ще кiлька абсолютiв.
- Вибачте, менi потрiбен вiддiл N 2. - Спитала я у тих, хто щойно увiйшов.
- Вам потрiбно йти в ту сторону. - Показала менi напрямок одна з жiнок. - Зверху буде написано: "Вiддiл N 2".
- Дякую. - Вiдповiла я.
Не знаючи, куди йти, я пiшла в напрямку, який менi показали, перiодично дивлячись вгору.
Неприємно, коли в перший робочий день не знаєш, куди йти. Але я проходила тести та оформлювалася на цю Мiжнародну компанiю Рояджера в їх офiсi, який знаходиться на поверхнi планети. Авжеж, на деяких пiдприємствах, коли оформлюєшся до них на роботу, кiлька разiв приходиш до свого вiддiлу, щоб у своїх майбутнiх керiвникiв пiдписати безлiч паперiв, в яких вказано, що такого працiвника беруть та беруть на таку посаду в такий вiддiл з таким окладом. На iнших пiдприємствам спочатку спiлкуєшся зi своїм майбутнiм керiвництвом, тебе запевняють, що саме тебе беруть, а потiм проходиш усю комiсiю, - та лише в кiнцi оформлення дiзнаєшся, який вiддiл, а потiм вже, коли все оформлено, всi перевiрки пройдено, - тебе заводять до твого керiвника, який сам веде тебе до твого вiддiлу та знайомить з усiма твоїми вже теперiшнiми спiвробiтниками.
Ось так.
Нарештi...
Нарештi я знайшла його: "Вiддiл N 2".
4
Я стояла та дивилась, як усi копошились, заходячи всередину космiчного корабля та виходячи з нього через спецiальне пристосування, яке допомагало пiднятися вгору, де був сам цей космiчний корабель состикований з дахом Мiжнародної компанiї Рояджера. Бiля стiнок-меж цього вiддiлу стояли прозорi столи та стiльцi, а на столах багато сучасної комп"ютерної технiки, ось таких маленьких вузьких коробочок, з яких з"являється вiртуальна прозора панель та така ж клавiатура.
Мене нiхто не помiчав - усi були зайняти своєю справою чи їм просто було байдуже на мене.
Я набралась смiливостi та пiдiйшла до одного хлопця, який був найближче до мене.
- Я новенька. До кого менi пiдiйти? - Спитала я.
- Я поняття не маю. Менi байдуже. - Вiдповiв вiн.
Тут втрутилась у розмову якась дiвчина:
- Тобi треба до керiвника. Зараз вiн у командировцi. Скорiше, вона. Керiвницю звуть Анастасiя Юрiївна. А замiсть неї той хлопець. Пiдiйди до нього, його звуть Вiталiй Володимирович.
- Дякую. - Подякувала я та попрямувала до Вiталiя Володимировича.
Я пiдiйшла до Вiталiя Володимировича.
- Привiт, Уляно! Не дивуйся, що я тебе знаю, хоча ти зi мною не знайома: я дивився твою анкету. Я тобi покажу твоє робоче мiсце. Воно бiля керiвника. Пiшли - Запропонував Вiталiй Володимирович пiти за ним, щоб показати менi моє робоче мiсце. - Ось тут сiдай. Це твiй комп"ютер, його налаштують на доступ для тебе, у нас це називається "закрiплять" за тобою. Ти будеш вводити свiй пароль кожен раз, коли будеш вмикати свiй комп"ютер. Додому його брати не можна. А то на тебе оформлять Акт розкрадання. Взагалi нiчого виносити з роботи, крiм своїх речей, не можна. На цьому мiсцi сидiв один працiвник, який звiльнився, поки тобi не налаштували комп, можеш зайти через його аккаунт. Ось його пароль... Без введення пароля ти не зможеш користуватися нашою внутрiшньою програмою, яка працює як пошта та як велика база даних усiєї потрiбної тобi iнформацiї. Тобi треба поки що вивчити базову iнформацiю, яка знаходиться... ось тут. Давай я тобi покажу, де це знаходиться. Входимо в цю папку. Тут вся iнформацiя, яка тобi потрiбна. Поки що вибираємо цей документ. I все: вивчай. Тут тобi вистачить на цiлий день.
Передi мною вiдкрився великий вiртуальний кольоровий документ к картинками, схемами, визначеннями та опис планет, супутникiв та їхнiм населенням i усього, що менi, виявляється, потрiбне.
Я поринула в безлiч iнформацiї, яка вiртуально оточила мене зi всiх сторiн, нiби я потрапила в прозору кулю, в якiй безлiч яскравих картинок та багато насиченого кольору тексту.
5
Отже, почнемо.
Ми живемо в зорянiй системi Талiус, в якiй нараховується дванадцять планет. Звичайних планет, не карликових чи тому подiбних. Карликових ще бiльше.
Перша, найближча, планета до зiрки Талiус - це планета Аза. Вона розташована занадто близько до зiрки, щоб її населяти, тому тiльки термiчно захищенi космiчнi кораблi можуть пiдходити так близько до Талiуса та сiдати на поверхню Ази. Цi кораблi безпiлотнi, вони викопують кориснi копалини на самiй поверхнi планети.
Друга планета вiд зiрки Талiус - це Мото. На цiй планетi теж дуже спекотно та радiацiйно, але абсолюти пристосувалися жити в таких умовах: їх життя вiдбувається в самiсiньких пустелях, але в захисних мiстах, щоб не перегрiтися, захисний шар яких не пiдпускає спеку та радiацiю. Всерединi планета не така гаряча, тому абсолюти п"ють з пiдземних рiчок, а мiста уходять далеко пiд поверхню, але бiльша частина мiст саме на поверхнi, де розташовано багато зоряних панелей, через якi отримують зоряну енергiю, яка так потрiбна для життя та видобування корисних копалин. В цих же мiстах розводять рослини, подалi вiд зоряної радiацiї та нестерпної спеки.
Третя планета вiд Талiуса - це Жур, моя рiдна, але вона вже вичерпала усi свої потенцiали. Точнiше, це ми все вичерпали з нашої рiдної планетi. А iнакше не може бути. Мабуть. Населення абсолютiв постiйно збiльшується, потрiбно бiльше територiї, їжi та енергiї. Ми провиннi жити в злагодi з природою, тримати природний баланс. Це все теоретично. Це в теорiї, а на практицi виходить все по-iншому.
Четверта планета вiд нашої зiрки - планета Ката. Але в даному випадку нас цiкавить її супутник Орi, на якому абсолюти живуть хорошим життям. Цей супутник має густi лiси, багато рiчок та морiв. Туди бiжать пiти вiд iндустрiалiзацiї, урбанiзацiї. Цей супутник дуже дорогий: на ньому дуже-дуже, занадто дорогi дiлянки землi. Тi, хто змiг собi дозволити купити за таку цiну шматок незайманої територiї, живуть в злагодi з природою. Орi охороняється як заповiдник. Тому будувати житло можна лише з природного пошкодженого матерiалу, наприклад, якщо дерево само впало. Рубати здоровi рослини не можна. На Орi мiсцевих мешканцiв не знайдено.
Ще є одне диво - це супутник Дека супутника Орi. Дека - невеличке космiчне тiло. Але на ньому є, як не дивно, мiсцеве населення. Мiсцевих назвали, незалежно вiд назви, яку вони дали самi собi, Небi. ДНК абсолютiв зв"язали з ДНК небiв - i отримали АбсоНебi. Що небi, що абсонебi живуть в злагодi з природою та мiж собою. Абсолюти залишились на Дека, продовжують вивчення та ставлять експерименти. Бувають сутички мiсцевих з абсолютами.
П"ята планета вiд зiрки Талiус - це планета Зуба. Абсолюти зумiли вплинути на ДНК мiсцевих, яких назвали Вети, змiнили мiсцевих, тобто ветiв, - i отримали з ветiв нових мешканцiв планети Зуба - аветiв. Абсолюти залишились на Зубi, виховують аветiв по новим правилам, як абсолютiв. Нiхто не проти, бо дiти народжуються вже аветами, а свою дитину будеш любити такою, яка вона є.
Ще один феномен - це великий супутник Зуби - Требi. Требi та Зуба обертаються навколо загального центру, який десь рiвно мiж ними. На Требi живуть тiльки мiсцевi. З ними не вийшло знайти контакт. ДНК мiсцевих, яких назвали комi, не змогли зв"язати з ДНК абсолютiв. З комi постiйнi сутички. Мiсцевi дуже сильнi та хоробрi. Абсолюти не змогли утриматись на поверхнi. Холодно ззовнi, але планета гаряча, товстий шар атмосфери, який утримує тепло самої планети. Погано видно через густе повiтря. Мiсцевi орiєнтуються тiльки на дотик та на звуки.
Шоста планета вiд Талiуса - Форi. Мiсцеве населення - лiнi. Абсолюти висадили кораблi. Змiнили ДНК мiсцевих - отримали абсолiнiв. Життя на Форi в холодi. Абсолюти, лiнi та абсолiнi живуть в печерах та пiд поверхнею. Важкi умови, щоб добувати та доставляти кориснi копалини.
Природнi супутники на орбiтi Форi: Мячi та Диби. На цих супутниках живуть рослини та абсолюти.
Сьома планета вiд Талiуса - Хука. Вона уся вкрита водою. Усi жителi живуть у водi, наче русалки. Абсолюти через змiни в ДНК зробили з отекiв (мiсцевих) абсоотекiв, якi теж дихають пiд водою, як отекi. Їжа: водорослi та риба.
Восьма планета вiд нашої зiрки - Хандро. Мiсцевi - подрi. З них абсолюти зробили абсоподрiв. Сама планета - майже пустеля, але але не така гаряча, скорiше тепла, з густою атмосферою. Жителi отримують воду з пiдземних рiчок та з кактусiв i дерев, якi накопичують її з тих же пiдземних рiчок.
Дев"ята планета вiд Талiуса - без ознак присутностi мешканцiв. Її назвали Соста.
Десята планета - Бiлi.
Одинадцята - Кара.
Дванадцята планета, на самiй околицi зоряної системи Талiус, - це планета Рнар.
Є ще iншi космiчнi тiла, якi розташованi ще далi i обертаються навколо зiрки Талiус, але вони не такi великi, разом бiльше схожi на астероїднi кiльця.
Це основна iнформацiя по нашiй зорянiй системi. Не вся, але цього менi вже вистачить. Зроблю невелику перерву. Заварю собi чаю.
6
Я пiдiйшла зi своєю чашкою, в яку вже встигла покласти пакетик чорного чаю з бергамотом, до автомату з водою. Тримаючи чашку лiвою рукою, пiднесла її до виходу гарячої води та натиснула правою рукою на кнопку.
Пiшла до свого робочого мiсця. А там на столi вже лежить з"єднаний скрiпкою документ з кiлькох сторiнок, а якому написанi рiзнi резолюцiї з рiзними прiзвищами, пiдкресленими, останнє прiзвище - моє. Пiд ним написано: "проробити".
Читаю документ, намагаюсь зрозумiти, що з ним робити. Починаю на комп"ютерi набирати чернетковий варiант того, що, менi здається, треба оформити. Запитую номер принтера. Друкую. Вiдношу до Вiталiя Володимировича. Вiн коректирує. Пояснює, що менi треба зробити з цим документом.
- Це змiниш. I вiддаш Наташi, яка надрукує на бланку, потiм пiдiйдеш до мене з готовим документом. - Проговорив Вiталiй Володимирович. - У тебе тиждень. Через тиждень ми вирушаємо в командировку на невизначений термiн. За цей термiн ти поки що пооформлюй такi документи, а мiж ними повивчай потрiбну тобi iнформацiю. Я тобi зараз скину її на пошту. Сiмнадцятого прийдеш сюди вже з речами, якi будуть тобi потрiбнi протягом кiлькох рокiв. Скiльки буде триватиме командировка, нiкому ще не вiдомо, але не менше двох рокiв, це точно. Ну, все, йди, працюй. - Покомандував тимчасовий мiй керiвник.
Я пiшла на своє робоче мiсце. Вiдкрила свою пошту - i побачила нову папочку з рiзними файлами. Почала вивчати. Знову навкруги мене з"явились текст, картинки з зображенням планет.
Але раптом мене перервали...
- Уляно! - Мене окликнув Вiталiй Володимирович. - Плани змiнились. - Твоя командировка починається завтра. За сьогоднi владнаєш усi справи дома - i завтра чекаю тебе з речами саме тут.
Що ж. Прийдеться попросити батькiв подiти кудись мої речi, а квартиру я поверну сама з оренди, з можливiстю трохи протримати житло, поки мої батьки не приїдуть i не заберуть мої речi. Отже, оренду закрию з платаю ще десь на два тижнi вперед.
- Завтра вийде твоя керiвниця. Ранiше, нiж планувалося. Ми не очiкували, що так вийде. - Продовжив Вiталiй Володимирович. - Поїдемо, скорiше полетiмо, усi разом: я, ти, Анастасiя Юрiївна та ще дехто. Взагалi, уся команда. Виникли деякi проблеми. Ми летимо в сусiдню галактику. Отож поки все, що ти вивчаєш, вiдклади на потiм. Скоро обiд. Пiсля обiду закiнчиш оформлення того документа. А завтра усе потрiбне вивчиш на кораблi до входу в космiчний сон та пiсля виходу з нього. Сон не буде тривати довго, тому що ми полетимо вздовж космiчних струн.
- Добре. - Погодилась я та пiшла до себе. Взяла телефон та подзвонила додому. - Мамо, ви можете забрати мої речi, бо я завтра улiтаю?.. В сусiдню галактику...
7
Я стою перед космiчним кораблем, який состикований з Мiжпланетною компанiєю Рояджера, На корабель поспiшно заносять технiку, матерiали, зброю, воду, запаковану їжу. Завантажують тiльки необхiдне.
Майже. Ще трохи власних речей персоналу.
Через час вiдлiтаємо.
Що на мене чекає, я i сама ще не знаю. Те, що почнеться нове життя в котрий раз, я вже точно не сумнiваюсь.
- Уляно, заходь. - Звернулась до мене Анастасiя Юрiївна.
- Добре, Анастасiє Юрiївно.
- Називай мене Настя. На найближчий час ми будемо однiєю родиною. - Максу! Пiдожди! Пiдiйди до нас. - Окликнула Настя дуже гарного хлопця, який проходив поруч. У мене аж затримався подих, нiкого красивiшого за нього не бачила. - Уляно, це Макс, наш металевий помiчник. А це - Уляна, моя новенька помiчниця.
- Привiт. Приємно познайомитись. - Промовила я. - Що значить "металевий"? Макс працює з металом?
- Це теж, Уляно. Я - робот з частиною живого мозку. - Вiдповiв Макс. - Один працiвник Мiжпланетної компанiї Рояджера майже загинув при виконаннi службових обов"язкiв, але отримав несумiжнi з життям пошкодження, тому, поки мозок не помер остаточно, його частину зберегли, розробили мене зi своїм власним мозком та добавили в мене цю збережену частину мозку цього загиблого абсолюта, залишивши менi його пам"ять та досвiд.
- Все. Вже час. Збираємось. Скоро буде сигнал посадки. - Попередила Настя.
Ми пройшли всередину великого космiчного корабля, кожний в свою каюту. Я перевiрила свою шафу. В нiй вже стояла коробка з моїми речами, зафiксована ременями. Я закрила шафу та почала оглядати свою каюту. Шафа, стiл, крiсло, лiжко. Все закрiплено, щоб не зрушило з мiсця.
Пролунав сигнал посадки:
- Посадка розпочалася. Зайдiть, будь ласка, до космiчного корабля, знайдiть свою каюту, сядьте до свого крiсла, пристебнiться, обов"язково покладiть свою руку на контрольну панель бiля правої руки для контролю присутнiх та чекайте наступних розпоряджень. - Це Настя (моя керiвниця та капiтан корабля) почала приготування до зльоту.
Я сiла в своє крiсло, пристебнулась, поклала свою праву руку на панель, щоб вiдобразити свою присутнiсть на космiчному кораблi та почала чекати.
- Я просканувала присутнiх. Всi на мiсцi. Корабель готовий до старту. Роз"єднуємося. Вiдходимо на безпечну вiдстань. Починаємо злiт. - Пролунало звiдусiль. - 10, 9, 8, 7, 6, 5, 4, 3, 2, 1, пуск.
8
Ми вiддаляємося вiд рiдної планети Жур. Через прозорi стiни корабля бачу, як ми тендiтно обходимо всiх учасникiв космiчного руху, якi заполонили простiр в зорянiй системi Талiус.
- Уляно, гравiтацiя увiмкнена, можеш покинути своє крiсло. Прочитай iнформацiю, яка тобi прийшла на почту. - Чую голос Настi зi всiх сторiн своєї каюти. - Твiй комп"ютер находиться в ящику в столi, вiдчини його. У тебе година перед тим, як ми почнемо входити в космiчний сон. Через годину чекаю на тебе в каютi для космiчного сну.
Отже, я вiдстебнулася та стала з крiсла. Пiдiйшла до столу, який був овальної форми, щоб в будь-якому випадку вiдключення гравiтацiї не вдаритися об гострi краї. Подивилась на стiл i побачила нарис "торкнiться мене".
Виходить, сенсорна кнопка на самiй поверхнi. Я торкнулась напису - i з самого столу пiднявся ящик, який був захований всерединi стола таким чином, що, не знаючи про те, що в столi є якiйсь ящики, навiть i не подумаєш, що в ньому вони iснують.
Я взяла свiй комп. Увiмкнула його та перевiрила свою пошту.
Ага... Новий файл. Нова об"ємна iнформацiя обволокла мене зi всiх сторiн. Ми, виходить, прямуємо в далеку вiд нас галактику Семенi, в зоряну систему Зезi, де живе якесь войовниче населення, яке нещодавно влаштувало повстання i прогнало нас, тобто абсолютiв, а скорiше загарбникiв, тому що в даному випадку ми такими є, зi своєї територiї. Але абсолюти не покинули їхню планету, яку, до речi, нашi назвали, планетою Дика, тобто дикунiв, яких нiяк не можуть скорити. Абсолюти залишились на орбiтi, не в змозi утриматись на поверхнi. Отже, поверхню покинули, але саму планету абсолюти ще не залишили, якi постiйно обстрiлюють з неба це нi в чому не винне мiсцеве населення, яке живе на своїй територiї, яка так сподобалась чужинцям через рiдкiснi кориснi копалини, густi лiси, чистi водойми та чари, якi постiйно вiдбуваються на планетi Дика.
Все незвичне. Настiльки, якщо прибрати смiливих диких мешканцiв, що здається, нiби потрапляєш в казку в якiй повнiстю вивертає свiдомiсть навиворiт.
По-перше, сама зiрка Зезi - зелена, такою вона в принципi не може бути.
По-друге, бiля системи Зезi вибухнуло кiлька наднових, якi знищили усi iншi планети цiєї системи, а самiй планетi Дика пощасливило на момент вибуху не потрапити пiд цi променi вибуху. Але через цi вибухи в небi планети Дика постiйно горить кiлька дуже яскравих зiрок. Тому нiч свiтла, майже така, як день.
По-третє, є на поверхнi планети якiйсь джерела незрозумiлої енергiї, що всi, хто потрапляє в них, парять в повiтрi, наче птахи. Цi потоки чарiвної енергiї можна побачити: вони виходять з самої поверхнi полупрозорими хвилястими зеленими лiнiями, якi навiть можна вiдчути, торкнувшись до них. Ось i виходить, що париш наче серед водоростiв повiтря, яке нiколи тебе не бере у полон своїх лiнiй.
Через цю красу удари з Космосу абсолюти проводять одиничнi, дуже точнi, щоб не пошкодити самi цi джерела казкової енергiї та саму красу поверхнi, її неповторний свiт.
Якщо була б потрiбна лише поверхня з її корисними копалинами, давно б абсолюти усе б знищили потужним ударом з орбiти, але залишається наказ зберегти усю цю казку непошкодженою.
Яка моя роль в цьому - менi поки що невiдомо.
Чим я можу допомогти? Правда, я лiнгвiст та психолог. Але є комп"ютернi переводчики, якi завжди поруч. Хоча... вони так перекладають. А, якщо хтось вимовляє нечiтко, то комп"ютер не завжди розпiзнає змiст сказаного. I ще може перекласти не так чiтко, як хочеться, донести зовсiм iншу думку, до того ж ми бiльше розумiємося на iнтонацiї, нiж програма.
Сподiваюсь, я буду в нагодi.
9
- Усi в каюту для космiчного сну. - Пролунав звiдусiль голос Настi.
Ну все. Вже час.
Я вийшла до довгого коридору, з одного боку який ввiв до Центру керування, а з iншого були каюти пасажирiв та технiчнi вiдсiки.
Космiчний корабель не був замалим, але зайвого простору теж не було.
Я попрямувала в каюту для космiчного сну, як i iншi учасники загальної справи.
В цiй каютi Макс укладав усiх бiологiчно живих пасажирiв в спецiальнi капсули. Йому допомагали iншi такi ж самi роботи, але виконанi не так ювелiрно та майстерно. Дивлячись на iнших металевих помiчникiв, можна було зрозумiти, що вони - несправжнi абсолюти, металевi, хоча їх шкiра була зроблена зi спецiального силiкону, який виглядав майже натуральною шкiрою. Але рухи, якiйсь вiдтiнки зовнiшностi видавали цих роботiв.
А Макс - це був шедевр.
Я не могла вiдiрвати вiд нього очi. Я закохалася в нього по самiсiнькi вуха.
А все через те, що я давно бажала кохання. Пристрасного, несамовитого, щоб задихатися вiд самого бажання, щоб сходити з розуму вiд того, що знаходишся поруч. Я хочу до тебе доторкнутися...
Прийшла моя черга. Менi пощастило: особисто Макс буде займатися мною.
Вiн доторкнувся до мого зап"ястя, щоб зняти мої бiологiчнi показники. Його руки були замiсть сканувальних приладiв, оснащенi датчиками, а результати вiн отримував у себе в головi, а при необхiдностi вiн їх вiдображав на тильнiй сторонi долонi.
- Ти закохана. - Констатував Макс. - У тебе зашкалюють усi показники, якi говорять про закоханiсть. Твiй органiзм нiби кричить про це. I саме коли я дивлюсь тобi в очi, твоє серцебиття рiзко пiдсилюється, настiльки, що я хвилююсь, щоб у тебе не виникло серцевого нападу. - А потiм вiн додав пошепки. - Це я так на тебе впливаю? Невже ти закохана в мене?
Я ледве помiтно схвально похитала головою.
- Уляно! Я - робот. В мене не потрiбно закохуватися. Давай ти трохи заспокоїшся. Я тебе покладу в капсулу останньою. Почекай в цьому крiслi. Менi треба перевiрити твоє самопочуття.
Макс прийнявся за роботу. Вiн поступово, без поспiху вкладав кожного до капсули, зачиняв її та вводив до космiчного сну.
Приблизно через годину всi абсолюти вже спали своїм космiчним сном.
Залишилася я та роботи. I Макс, звiсно.
- Я пам"ятаю зi свого попередника, частина мозку якого в менi, що кохати - це добре. А кохатися - це найсильнiшi вiдчуття, якi можна отримати за все життя. Якщо ти не проти, я хочу спробувати поцiлуватися, щоб самому вiдчути, що це таке.
- Нi, я не проти. - Погодилась я. - Я цього хочу. Дуже хочу.
Макс спробував поцiлувати мене. Спочатку у нього це вийшло не дуже умiло. А потiм вiн спробував ще. Я йому вiдповiла.
Менi дуже сподобалось.
- Дякую тобi. - Промовив Макс.
- I тобi спасибi. - Подякувала я Максу.
- Мабуть, приємно бути живим i жити, вiдчувати усе те, що вiдчувають живi. Ну, все. Вiдволiклись i досить. Навкруги камери вiдеоспостереження, якi усе фiксують. Всi вже давно сплять космiчним сном. Зараз я перевiрю твої показники, Уляно, i буду пiдбирати для тебе потрiбний режим входу до космiчного сну. Все в нормi. Лягай в цю капсулу. Надобранiч, Уляно! Буду чекати твого пробудження. Побачимось через двадцять рокiв...
10
Я прокинулась. Бiля мене стояв Макс.
- Я тебе розбудив ранiше строку. Усi камери вiдеоспостереження вимкненнi. Я хочу... Ти ж у мене закохана i через це не будеш, мабуть, проти. Я хочу зайнятися з тобою сексом. Спробувати це. Я пам"ятаю, як це робиться i якi вiдчуття при цьому з"являються, але це пам"ять мого попередника, частина мозку якого в моїй головi. Але я хочу це вiдчути сам, на власному досвiдi. Моя конструкцiя дозволяє це. Я хочу вiдчути, що вiдчуваєте ви. Я хочу отримати тi вiдчуття найвищої насолоди, про якi усi так говорять, i про яку збереглась iнформацiя в живiй частинi мого мозку. Займемося один раз та потiм я тебе знову покладу в цю капсулу для входу в космiчний сон. Ти не проти зайнятися зi мною сексом?
Я слухала Макса i не могла повiрити своїм вухам. Да, я цього хотiла. Бiльше всього на свiтi. Да, вiзьми мене усю!
- Я не проти! Я цього хочу. Але я незаймана. У мене це буде вперше.
- Це не проблема. Я знаю майже все, тому що я робот - i в мене велика пам"ять, в яку занесли все, що хотiли. Я багато читаю, сканую рiзнобiчну iнформацiю. I ще: я розглядав таку випадковiсть, тому пiдготувався. Я зроблю все, як треба, щоб тобi не було так боляче.
- Добре.
Макс протягнув менi руку. Допомiг менi вилiзти зi своєї капсули.
- Пiшли, зробимо це в моїй каютi. - Запропонував Макс.
Ми пройшли до його каюти. Макс пропустив мене вперед.
Я опинилась в абсолютно порожньому примiщеннi, в якому на пiдлозi лежали рушник та подушка.
- А де лiжко? - Спитала я.
- Я - робот. Менi воно не потрiбне.
- А як же ми?.. Будемо?...
- Ми будемо це робити на пiдлозi. Так краще для отримання бiльших вiдчуттiв. Не хвилюйся, ось рушник, на якому ти будеш лежати. I ось подушка для твоєї голови. З приводу плям не турбуйся: все легко очиститься. Якщо ти не хочеш на пiдлозi, можемо пiти в твою каюти.
- Нi, краще у тебе на пiдлозi. - Вiдповiла я.
- Почнемо. - Пiдсумував Макс.
Я розгубилася. Макс це помiтив.
Вiн почав дiяти.
Я стояла i нiчого не робила.
Макс почав мене роздягати, одночасно цiлуючи моє тiло.
Потiм роздягнувся сам. Не знаючи, що вiн робот, я б нiколи би не подумала, що такий звичайний гарний хлопець - не справжнiй абсолют, а зроблений з пластику, силiкону та з металу.
Макс взяв мене на руки та поклав на пiдлогу. Вiн розсунув мої ноги та, продовжуючи цiлувати моє тiло, увiйшов усередину мене. Швидко та впевнено. I почав ритмiчно рухатися.
- Ай! Боляче! - Крикнула я в момент, коли вiн увiйшов, але з деякою затримкою.
Макс зупинився.
Але тепер я хотiла продовження. Мене переповнило бажання, яке наростало глибоко всерединi. I я почала сама ритмiчно рухатися.
Макс пiдхопив мiй ритм. I ми продовжили в єдиному ритмi танцювати танець-ритуал кохання.
- Я тебе кохаю! - Скрiзь сльози промовила я.
Напруження збудження наростало. Поки не почало щось рефлекторно всерединi скорочуватися.
Потiм я вiдчула полегшення.
А Макс продовжував. Його захопив увесь процес.
А потiм вiн прискорився i зупинився.
- Дякую тобi. - Промовив Макс.
- I тобi дякую. - Проговорила я. - Я хочу залишитися з тобою. Я не хочу засинати.
- Нi, тобi треба в капсулу. Iнакше, коли всi прокинуться молодими, ти зустрiнеш їх постарiлою на двадцять рокiв. I ще: нас покарають, особливо мене, що ми вiдступили вiн приказу. Мене зовсiм через це вiдсунуть вiд управлiння цим кораблем. Давай одягатися. Тобi вже час спати. А менi - залишатися капiтаном космiчного корабля, поки його капiтан в космiчному снi. Та вмикати вiдеоспостереження, пiдкоректувати цю вiдсутнiсть запису, як нiчого не було. Камери розмiщенi повсюди. Камер не має лише у вбиральнiй та над лiжком в ваших каютах. На записах камер вiдеоспостережень не буде цiєї приємної миттi. Але я все буду пам"ятати.
Ми одяглися, прийшли до каюти для космiчного сну.
Макс все перепровiрив та поклав мене спати своїм двадцятирiчним космiчним сном.
- Я буду чекати твого пробудження, Уляно!
- Я буду чекати зустрiчi з тобою, Максу!
11
Я прокинулась. Рiзко. Не так, як в перший раз. Моя капсула вiдкрилась. Бiля мене вiдкрились й всi iншi капсули.
Роботи швидко допомагали нам вибратися з них. Де капсула не вiдкрилась, там намагалися її вiдкрити власноруч. Тодi з таких капсул дiставали напiвживих абсолютiв чи мертвих i приводили їх до тями, роблячи реанiмацiйнi вправи.
Горiло червоне освiтлення.
- Ти жива. Це добре. Як почуття? - Пiдбiг до мене Макс, просканував мене. - Все в нормi. Я до iнших, вибач.
- Рада була тебе бачити. - Промовила я вслiд.
Я озирнулась навкруги. Вже не так швидко, як зразу пiсля пробудження. Уважним оком я подивилась бiльш старанно, щоб не впустити нiякої деталi. I... Я замерла вiд здивування...
Вiд Вiталiя Володимировича вiдiйшли роботи, залишивши його в непритомному станi, а Анастасiю Юрiївну намагалися врятувати.
Через деякий час спроби її повернути до життя припинились.