Люблю самотнiсть... Коли навколо сутiнки... Огортають тiло теплим спогадом про бабусину хустку. наче оживляють її, повертають з минулого. навкруг тихо, немов у небуттi, в яке провалюєшся як у глибокий сон. Падаєш, летиш, а дна - немає... як нема проблем та обов"язкiв. Тiльки сутiнки, тиша й бабусина хустка.
Самотнiсть, що не дере серце на частини, навiть навпаки - заквiтчує душу поезiєю, волею та спокоєм. коли нiчого не iснує... Лише я... Я i листок паперу, що ретельно занотовує всi найменшi порухи моєї душi. Навкруги сутiнки, тиша й воля, котра має запах свiжих чорнил та чорного шоколаду. Воля, яка наповнює тебе доверху. Ось ти не витримуєш i... Нема сил , тiльки радiсть...I сутiнки, i тиша, i чорний шоколад...
Рука безшумно ковзає по листку, крок за кроком, знак за знаком вимальовуючи твою душу.
Сутiнки розтiкаються, мов розтанув шоколад у руцi; тиша грає свої акорди, звiльнюючи серце, що так вже втомилось вириватись iз грудей. I ти летиш крiзь небо i землю, крiзь вiдстань i час, крiзь тишу i шоколад.
А навколо нiкого... Лиш ти... I мить тишi, що поглинає тебе ще в польотi. Засмоктує, як болото, а ти пiдкоряєшся... Захлинаєшся у щастi, гинеш i молишся їй... Читаєш молитви, очi сяють невимовною радiстю... Чи то радiсть? Може то зiрки спалахнули, щоби згаснути? Та що б то не було, тобi спокiйно - душу полонили тиша i сутiнки, що наче чорний шоколад, який розтанув у руцi...