- Хмм... Оболонь? - з сумнiвом повторив Командор i погладив лiвий пiдлокiтник крiсла. Потiм посунувся вправо i погладив правий пiдлокiтник. Неможливiсть виконати обидвi цi елементарнi дiй одночасно злегка дратувала.
- Так, "оболонь" чи "оболоня", - пiдтвердив ксенолiнгвiст. - Мiсцева морфологiя допускає обидва варiанти написання.
- Хмм... Шкода, що ми не вточнили правильний ще при першому аудiовiзуальному контактi. Ще мiсяць тому я нiзащо б... - Командор зiтхнув. - Вiрно говорять, що досвiд залишає нас з вiком. I що ж являє собою ця сама "оболоня"?
- Поки неясно. Але Ерiк Очi-й-Вуха з хвилини на хвилину має завершити сканування планетарної ноосфери в пошуках iнформацiї. А ось, до речi, й вiн.
Дверi командорської каюти безшумно сковзнули убiк, i на порозi з"явився Ерiк. Вiн провiв долонею по збуджених очах; обережно, немов боячись обпектися, поторкав мочки палаючих вух - i пояснив знiяковiло:
- Це варварська планета, мiй принц! Схоже, тут не чули про вiковi цензи на iнформацiю. Усе, що завгодно, - у вiльному користуваннi. Навiть... Навiть... - Губи його затремтiли.
- Заспокойтеся, мiй друг, - мовив Командор. - Я розумiю глибину вашого потрясiння. Що поробиш, у нашому положеннi вибирати нi з чого. Хто б нi простягнув нам руку допомоги, ми повиннi прийняти її з вдячнiстю. Навiть вiд варварiв. Але скажiть, Ерiк, чи вдалося вам пролити свiтло на цiкавлячу нас проблему? Що таке "оболоня" i з чим її їдять?
- Оболонь, - виправив Ерiк i знайшов у собi сили прямо глянути в очi принца, свiтло-блакитнi, в обрамленнi дрiбних напiвпрозорих вiйок. - Та її не їдять, а п'ють. Наскiльки менi вдалося з'ясувати, так називається сорт пива.
- Пива? - здивовано повторив Командор. - Що таке "пива"?
Iнформацiйний суперсенсор на прiзвисько Очi-й-Вуха зам'явся.
- Це не так просто пояснити. За одними джерелами пиво є алкогольним напоєм. За iншими воно не пiдпадає пiд чиннiсть закону про рекламу алкогольної продукцiї i придбати його може хто завгодно. Навiть... Навiть... - Вiн уронив голову на груди, i плечi його дрiбно затряслися.
- Ну, - поквапив Командор. - Будь ласка, вiзьмiть себе в руки.
Ерiк стиснув пальцi в кулак, зробив глибокий вдих i випалив у поривi запеклої рiшучостi:
- Особи, що не досягли вiсiмнадцяти рокiв. - Потiм пiдняв голову й додав у виправдання. - Не подумайте, мiй принц, що я спотворюю факти. Конкретно це мiсце я проскакував раз десять!
- НЕ досягли? - неголосно ойкнув ксенолiнгвiст. - Не "тi що досягли", а тi що "НЕ досягли"? Свята Корона, це справдi варварська планета!
Командор не сприйняв до уваги його голосiння. Вiн потеребив кiнчик носа i спробував наморщити чоло, але, звичайно ж, не змiг цього зробити за цiлком з'ясовних з погляду фiзiологiї причин.
- Алкогольний напiй? - промурмотав вiн. - Закон про рекламу?
- Я ж казав, що це непросто пояснити, - нагадав Ерiк, ледве не плачучи.
- А втiм... Немає часу на розбирання. Хвилина зволiкання може коштувати життя! Але чи вдалося вам з'ясувати головне? Де знаходиться ця загадкова "оболонь".
- Так, мiй принц. Вдалося. Осьде вона.
Ерiк зробив крок до голографiчного зображення планети, що висiло посерединi каюти, м'яко крутонув переливчасту кулю в долонях i впевнено тикнув пальцем у якусь точку на його поверхнi.
- Тодi вперед! - вiддав наказ Командор. - До речi, хто-небудь... знiмiть мене з цього крiсла.
"А може, не мудрувати? Взяти й написати: "Оболонь - Експортне"?" - без поспiху мiркував Максим, розвалившись у незвично м'якому крiслi свого начальника, яке цього ранку пустувало... тобто, вже нi. Iз вибагливим стiльчиком, що обертається, на якому Максим за звичкою вiдсиджував свiй, скажемо так, робочий час, крiсло Валерiя Олександровича не йшло нi в яке порiвняння. Розважатися в такому було одне задоволення, а працювати... Працювати, як не дивно, як i ранiше не хотiлося. Особливо коли зi всього вiддiлу залишився ти один, нiхто не зиркає через пап'є, не ричить людським голосом: "Ти, Широбоков, це - кiнчай менi дисциплiну розладжувати. Уночi зiвати будеш".
Нi, "Експортне" не пiде, вирiшив Максим пiсля пари позiхiв. Хоч воно i призначено здебiльшого на експорт, але ж не можна так-те вже - у чоло. Iмпортери на назву навряд чи купляться, а свої, навпаки, ще образяться, не стануть брати.
Вiн знову взяв зi столу дволiтрову баклажку з дослiдним зразком i задумливо поколихав на долонях.
Ти ба, тяжкенька! Може, так i назвати - "Золоте"? Хоча нi, було вже - "Клiнськоє". Тодi "Платинове"? Теж нi, "Тiнькофф" ранiш нас похопився. А може...
Закiнчити думку Максимовi не дали дверi кабiнету, що вiдлетiли убiк i з гуркотом встряли в стiну. "Усе рiвно нiчого путнього в голову не йде", - за iнерцiєю додумав вiн, машинально щулячись у начальницькому крiслi i через пап'є в усi очi розглядаючи дивних гостей. На щастя, вони не були схожi нi на групу захоплення, нi на виконавчих приставiв вiд податкової, що наскочили з раптовою iнспекцiєю в штаб-квартиру процвiтаючої пивоварної компанiї. Строго кажучи, вони взагалi нi на кого не були схожi.
Першим у кiмнату, прихилившись, ступнув громило двометрового росту, вiд могутньої шиї до п'ят затягнутий у чорну шкiру, щедро присмачену заклепками, шипами й обручами з якогось тьмяного свiтлого металу. Постояв, заповнюючи собою дверний прохiд, оглянувся й зробив крок убiк. Того, хто увiйшов слiдом, Максим роздивився не вiдразу. Перешкодила iнертнiсть мислення i пап'є у виглядi виконаного з димчастого кришталю космiчного човна, що вiдсоткiв на сiмдесят загороджував поле зору. Тiльки обережно виглянувши зi свого укриття, Широбоков розглядiв ледь виступаючу над столом макiвку, прикрашену рiдкою поросллю свiтло-золотавого волосся й короною з того ж тьмяного металу, щоправда, надягнутою чомусь зубцями вниз. Слiдом за коротуном у коронi в кабiнет одночасно ввiйшли два хлопчика рокiв дев'яти, одягненi в яскравi камзольчики рiзних квiтiв. Той, що в синьому, був надзвичайно окатим i капловухим. Зелений камзол iншого, немов студентська шпаргалка, був поцяткований рiзноманiтними позначками, iєроглiфами й рунами.
Обвiвши кiмнату зором, зелений розгублено обернувся до синього.
- Знову нiкого! - сказав вiн. - Очi-й-Вуха, невже цього разу тебе все ж таки пiдвiв нюх?
- Не може бути, - вiдмахнувся синiй i немов радарна антена повiв головою зi сторони в сторону, придивляючись i прислухаючись. - Тут певно хтось є, але ми його просто не бачимо.
Максим у сотий раз вилаяв себе за те, що з'явився на роботi у вихiдний день, плекаючи в душi боязку надiю на оплату понаднормових; поскаржився, що не може злитися з навколишнiм середовищем, як хамелеон, i спробував у мiру скромних можливостей стати ще непомiтнiше. Однак спроба його провалилася з трiском, хрускотом i скрипом. Тобто, навпаки: спершу пiд Максимом по-зрадницьки скрипнуло крiсло, потiм захрумтiв пiд пiдошвою кинутий мимо кошика паперовий листок, i нарештi трiснуло в двох мiсцях випадково зачеплене лiктем пап'є.
Зрозумiвши, що його помiтили, Максим пiдiбрав космiчний човен з килима, товщина i ворсистiсть якого мало посприяли м'якiй посадцi. Похитав головою, розглядаючи кучеряву трiщину мiж житловим модулем i ходовою, встановив на попереднє мiсце i знову заклопотано гулькнув пiд стiл. Крекнувши, дотягся до зiм'ятого папiрця, акуратно розправив на колiнах i з глибокодумним видом прочитав власноручно зроблений запис: "Оболонь - Максолiтове? Нi!".
- От же вiн! - в один голос викликнули пацани, що начебто вiдстали вiд новорiчної маскарадної процесiї. Рiвно на мiсяць, подумав Широбоков, сковзнувши поглядом по аркушу перекидного календаря з написом "1 лютого".
- Хто тут? - здригнувшись - треба помiтити, дуже реалiстично, - запитав вiн.
Шкiряний велетень у два величезнi кроки перетнув кабiнет, навис над Максимом, який при його наближеннi вiдразу втиснувся в крiсло, i понадив працiвника схожим на рукоятку меча пальцем.
- Ви... до мене? - уточнив Максим, обачливо дивлячись на плечi велетня, що, усупереч законам перспективи, ставали чим вище, тим ширше.
- Ги-и... - ослабився гiгант, а десь iз-за столу, з того мiсця, де маячив притоплений поплавець коронованої макiвки, зненацька пролунало:
- Це залежить вiд того, ким ви є. Нам потрiбен головний по "Оболонi", це ви?
Питання було задано дитячим голоском, але таким тоном, що Максим, мабуть, не посмiв би промовчати у вiдповiдь навiть без велетня, що висiв над душею. Вiн лише трохи забарився, збираючись iз думками.
Головний по "Оболонi"? Це як подивитися. З одного боку, працює вiн тут без року другий мiсяць, зарплату от дотепер iспитову отримує. Випробують на ньому, виходить, чи довго проживе молодий фахiвець на таких грошиках. З iншого боку, напередоднi ввечерi, вирушаючи у Франкфурт на пивний ярмарок, Валерiй Олександрович пiдкреслив - i словесно, i владним змахом брiв, - що залишає Максима за старшого. Правда, тiльки у своєму вiддiлi i тiльки до понедiлка... Але хто його знає, чи не озвiрiє ця клепана туша, не заставши потрiбної їй людини на робочому мiсцi? Проте i брехати в такiй компанiї здавалося небезпечним. А раптом той капловухий окун може на слух вiдрiзнити правду вiд кривди?
Промучившись хвилину, Максим вибрав з безлiчi в принципi правдомовних вiдповiдей єдину iнтуїтивно вiрну.
- У даний час - так, - обережно сказав вiн.
- Дуже добре! - донiсся бадьорий писк iз-за столу. - У такому випадку... Грюель, будь ласка, постав мене о-ось туди!
Велетень слухняно нахилився i з обачнiстю, яку в ньому важко було запiдозрити, поставив на сидiння стiльця для вiдвiдувачiв свого маленького пана. Як i слiдувало очiкувати, їм виявилася дитина, майже немовля, на вигляд не бiльше двох рокiв вiд народження. Крiм корони, вона була одягнений у м'якi чобiтки i блискучий бiлоснiжний плащ, схожий на складенi за спиною ангельськi крильця. При поглядi на Максима на пухленькому личку маляти з"явилася недитяча недовiра.
- Хмм... А ви впевненi, що саме ви тут найголовнiший?
- Ну-у... Якщо взяти до уваги, що крiм мене зараз у всьому будинку лише пара прибиральниць i охоронець... До речi, як вам вдалося обминути охорону?
- Про що це вiн, Карл? - немовля нетерпляче обернулося до дитини, що виглядала старше, у зеленому камзолi з лiтерами.
- Менi здається, що його турбує доля тiєї кумедної людини, що намагалася перешкодити нам увiйти, - зробивши крок уперед, шанобливо вклонився той.
- Ах, ось воно як. Так, нам довелося його нейтралiзувати.
- Е-е-е... - сказав Максим i покосився на схрещенi на груди велетня руки, що товщиною бiльше нагадували ноги.
- Не хвилюйтеся, з ним усе добре. Ми тiльки-то скористалися симпатайзером. Якщо хочете, можете глянути на свого товариша.
До цього моменту Максим був радий скористатися будь-як приводом, аби вiдстрочити продовження небезпечної бесiди. Зi складнiстю розминувшись з велетнем, вiн на ватяних ногах добрався до дверей кабiнету i, мiцно схопившись за косяк, виглянув у коридор.
З того мiсця, де стояв Максим, пост охорони було видно чудово. Два столи, складенi буквою "Т", стiлець i сидячий на ньому Сергiйович. Зростом i шириною плечей лише трохи програвав вiн шкiряному гiганту, на дозвiллi розважався жонглюванням двопудовими гирями i плетiнням японських журавликiв з восьмидюймових цвяхiв, - а зараз сидiв в пiвоберта до Максима i з запалом милувався яскравою червоною кулькою на своїй широкiй, немов млинець вiд штанги, долонi. Не помiчаючи нiчого навкруги, Сергiйович то вiддаляв руку з кулькою i захоплено цокав язиком, то пiдносив до самого обличчя i витягував губи трубочкою, начебто збирався поцiлувати яскраво-червону iскорку. Останнiй раз подiбну екзальтацiю на обличчi охоронця порядку Максим спостерiгав з мiсяць тому, пiсля того як Сергiйович рядком уклав уздовж плiнтуса чотирьох пiдпилих дембелiв, що завiтали до офiсу з метою погрiтися. Здається, вiн навiть нашiптував кульцi нiжнi слова!
Повернувшись на своє мiсце - вiрнiше сказати, на мiсце Валерiя Олександровича, окуповане незаконно i, здається, на лихо, - Максим помiтив, що бiльше не боїться. На мiсце страху i нервової напруженостi прийшли апатiя i повна байдужiсть до своєї подальшої долi. Зокрема, вiн зовсiм не образився, коли нахабний карапуз у крiслi навпроти, буравлячи Максима допитливими оченьками, пролепетав:
- I все ж таки менi б хотiлося бути впевненим на сто вiдсоткiв. Скажiть, чи немає когось у вашому оточеннi, хто нехай не такий головний, але... молодший?
- Нi, - буркнув Максим, i упустив лiктi на стiльницю, придавивши зверху важкою головою. Справдi, куди вже молодше? "Молодший маркетолог" - ось що напишуть у його трудовий у тому випадку, якщо вiн успiшно завершить iспитовий перiод. Тобто, принаймнi, доживе до його закiнчення.
- Що ж... - По обличчю карапуза було видно, що вiн на щось зважився. - У такому випадку нам, очевидно, прийдеться мати справи з вами. Сподiваюся, вас не занадто зачепило моя, дозволю собi зауважити, цiлком природна недовiра?
- Аж нiяк, - у тон нахабi вiдповiв Широбоков.
- Ось i славно. Задля вибачення, можу вiдзначити, що незважаючи на похилий вiк, я не спостерiгаю на вашому обличчi явних ознак виродження, - продовжував знущатися недомiрок у коронi. - У вас помiркований погляд i зв'язна мова. Повинен визнати, що для своїх рокiв ви чудово збереглися! Таких, як ви, у нас називають вундер... вундер... - Малюсiнькi пальчики незграбно клацнули.
- Вундеральте, мiй принц, - негайно прийшов на допомогу зелений камзол.
Похилий вiк! - поморщився Максим. Так йому тiльки в березнi стукне вiсiмнадцять!
Якщо, звичайно, одоробало з ковадлами замiсть кулакiв не стукне його до того.
- У кого це "в вас"? - байдужливо запитав Широбоков. - Звiдкiля ви узагалi взялися?
- О, це довга iсторiя! - попередив зелений камзол, а синiй закотив величезнi очi до стелi, начебто вiдшукуючи на ньому мiкроскопiчнi трiщинки.
- Нiчого, - заспокоїв Максим, згадавши Сергiйовича i його нову любов, яскраву i, схоже, взаємну. - Думаю, йо до завтрашнього ранку нас нiхто не хватиться. Валяйте, розповiдайте.
I йому розповiли.
Коли король Нюк, володар маленької планетарної держави Чальдина, почав забувати своє нескладне, по сутi, iм'я, природа змилостивилася над старим i послала до нього спадкоємця. Малий, ледь почавши говорити, охрестив себе Ромуальдом i поставив батьковi вимогу не затягувати процедуру передачi повноважень. Тому як тiльки спадкоємець змiцнiв настiльки, що навчився вiдривати вiд столу королiвську печатку, старий монарх iз полегшенням зняв корону зi своєї, потемнiлої вiд прожитого, голови i переклав на юну голiвку Ромуальда, а сам пiшов на покiй. Зненацька для себе вiн захопився бодiбiлдiнгом, парасерфiнгом, фрiдайвiнгом i iншими безневинними забавами, якими люблять потiшатися пенсiонери, тi що благополучно перейшли шiстнадцятирiчний рубiж. А оскiльки екс-королева як i ранiше всюди супроводжувала свого чоловiка, то не було нiчого дивного в тому, що три роки поспiль, десь у промiжку мiж двадцятиденним марш-кидком через пустелю та сходженням на крижаний пiк, вона принесла чоловiку другу дитину, також хлопчика.
Весь перший рiк свого iснування малюк мовчачи зносив тягар екстремального способу життя, бовтаючись у похiдному ранцi за спиною в матерi, однак пiсля закiнчення цього термiну люб'язно попрохав представити його до королiвського двору, як того вимагає закон i правила пристойностi. Переглянувшись i спiльними зусиллями згадавши, що означає "до двору", колишнi король i королева зручнiше перехопили весла (а справа була пiд час швидкiсного сплаву по гiрськiй рiцi) i направили тримаран нагору за течiєю, туди, де на самiй вершинi оточенi нiмбом хмар виростали з гранiту стiни й вежi їхньої фамiльної резиденцiї.
Однак "до двору" молодий принц не прийшовся. Ромуальд зустрiв новоз'явленого брата, м'яко кажучи, без ентузiазму i навiть вiдмовився вiд бесiди з ним, порушивши тим самим неписане правило про поважне вiдношення до молодших. Причину подiбного поводження неважко було зрозумiти. Розпещений владою Ромуальд у свої чотири з хвостиком почував себе ще цiлком здатним подбати про довiрену йому планету-державу, i не горiв бажанням передавати кермо влади в чужi, нехай навiть бiльш гiднi, руки. Закон про успадкування недвозначно вимагав вiд нього поступитися своїми правами молодшому нащадку королiвського роду, але амбiцiї не дозволяли цього зробити. А може бути, що тягар влади притиснув свiдомiсть монарха, змусив передчасно розтратити вiдпущений запас кмiтливостi, i тепер вiн не усвiдомлював своїх дiй. Як би те нi було, замiсть того, щоб усадити молодшого брата на трон i водрузити на його голову корону, Ромуальд вирiшив вiдправити небажаного родича у вигнання. Заслати на безлюдний острiв. Ув"язнити у острозi. Словом, куди завгодно, де завгодно, аби подалi й на довше. Придворне оточення Ромуальда не насмiлилося заперечити його рiшення, оскiльки здебiльшого складалося з ретроградiв, тих, що розмiняли другий десяток та були згоднi на все, тiльки б тихо провести залишок свiдомого життя на теперiшнiх посадах. Лише кiлька обурених голосiв пролунало в пiдтримку законного спадкоємця i древнiх традицiй. Батьки опального принца, на той час ледве розрiзняли право та лiво i також не змогли забезпечити сина iстотною пiдтримкою в боротьбi за трон. Але ж в один з рiдких моментiв просвiтлiння батько Нюк урочисто вручив сину свої порванi боксерськi рукавицi.
У такiй ситуацiї маленькому принцу не залишалося нiчого, крiм як, не чекаючи вирiшення власної долi, разом iз горсткою прихильникiв вскочити в перший працюючий зорелiт та, не знайшовши допомоги i спiвчуття на рiднiй планетi, спробувати вiдшукати їх на однiй iз сусiднiх.
- I ось ми тут, - закiнчив свою розповiдь Командор, власнонаречений лiдер малюсiнького загону повстанцiв.
- Так ти... ви дiйсно принц? Треба ж! Адже я тiльки-но тiльки побачив вас... тебе - вiдразу подумав: ось вiн, маленький принц! - зiзнався Максим, вiд хвилювання плутаючи в займенниках i ховаючи за долонею посмiшку глупуватого розчулення.
Вiн повiрив Командору вiдразу й назавжди. Не тiльки через червону кульку, що вiдключила здорованя-охоронця не гiрше, нiж удар кувалдою у чоло. I не вiд того, що побачив вiдразу трьох не по роках тямущих хлоп'ят. Просто ось так подивився в блакитнi, наче Земля на знiмку зi супутника, очi маляти, перевiв погляд на пап'є у виглядi ракети, що вже нiколи не злетить, тому що трiснула в двох мiсцях, - i повiрив.
Напевно, тому, що дуже хотiв повiрити. I в глибинi душi завжди очiкував чогось подiбного.
- Принц, - з подихом повторив хлопчик. - Нажаль, тiльки за походженням.
- Але ця корона...
- Корона? - Тонкi губи склалися в гiрку iронiчну усмiшку. - Ця дешева платинова пiдробка? О, нi, це терновий вiнець, зубцi якого впиваються менi в шкiру, щоб я нi на мить не забував про пережиту ганьбу i приниження. Але нiчого, прийде час - i цей символ вигнання замiнить справжня виблискуюча корона Чальдiни з найчистiшої, шляхетнiшої жерстi!
- Але... чому? - запитав Широбоков, що остаточно розгубився при згадцi про платину i жерсть.
- Що чому?
- Усе чому! - Зусиллям волi Максим змусив жвавий рiй питань в головi вишикуватися один по одному. - Насамперед , чому у вас... перепрошую... чальдiйцiв?
- Чальдiнiан, - виправив його зелений камзол.
- Ага, чальдiнiан - такi дивнi традицiї спадкування? Чому трон i корона повиннi лишитися молодшому сину короля, а не старшому, що було б логiчнiше?
- Тобто ... як це? - оторопiв принц. - Що значить логiчнiше? - I так подивився на Максима, наче каявся у своїх недавнiх словах про осмислений погляд i зв'язане мовлення. - Але ж... чим людина молодше, тим вона розумнiше, хiба нi? - Заговорив вiн тоном дорослого, котрому трапляється пояснювати дитинi очевидне. - Коли ми з'являємося на свiт, наш мозок зберiгає в собi все, що коли-небудь знали i пам'ятали нашi пращури. Родова пам'ять, невже ви забули про це? Чому дитина мовчить першi мiсяцi життя? Тому що усi знає!
- Звiсно, жарт, - згодився принц. - Але з неабиякою часткою правди. Принаймнi розмовляти i забувати людина починає приблизно в тому самому вiцi - один рiк. До цього моменту вона в повному обсязi володiє усуспiльненим досвiдом, що встигли накопичити її пращури. Пiсля нього - щодня, якщо не щогодини, що-небудь втрачає, розтрачуючи знання по крупицях. Мало кому вдається зберегти до п'ятнадцяти рокiв хоча б маленьку валiзку з того величезного багажу знань, що дається нам вiд народження. Бiльшiсть пiдходить до цього рубежу порожнем: iнтелект на нулi, зате вiдмiнно розвиненi рефлекси, яким не заважає - прошу вибачення за каламбур - зайва рефлексiя. Ось як це вiдбувається на Чальдiнi. А у вас, землянiнiв, хiба не так?
- Землян, - уточнив Максим. - Що ви, зовсiм не так! Нам нiчого не дається вiд народження. Ну, крiм зичного голосу i кепського характеру. Щоб опанувати знаннями, землянам приходиться довго i завзято учитися.
- Нам теж приходиться вчитися - щоб не так швидко забувати. У конкретному вiцi кожен чальдiнiанiн зобов'язаний вибрати собi iм'я та майбутню професiю. Пiсля цього вiн день за днем тренує пам'ять, щоб важливi для нього спогади залишалися з ним як умога довше. Наприклад, Карл постiйно освiжає свої пiзнання в областi лiнгвiстики, Ерiк кожну вiльну хвилину нагострює навички iнформацiйного сканування, а я... я намагаюся не розучитися керувати державою. I доки це не вiдбулося...
Коли Командор замовкав, вiн ставав невiдрiзним вiд звичайної дитини. Зараз, з пiдгорнутими губками i мокрою дорiжкою на щоцi, вiн нагадував маля, у якого обманом вiдiбрали улюблену iграшку... чи улюблену планету.
- Розумiю, розумiю. - Максим поквапився вiдвернути спiврозмовника вiд тяжких дум. - А зараз - увага, питання на мiльйон! Чим саме я можу статися у пригодi?
- Ми не знаємо, - зiзнався принц. - Тобто, не знаємо, чим, але точно знаємо, що це повиннi бути саме ви.
- Це ще звiдкiль?
- Поясни йому, Ерiк.
- Авжеж, мiй принц. - Вiд пронизливого погляду синього камзола Максим пощулився. - Перш, нiж висадитися на вашу планету, нам вдалося настроїти iнфопортал i за допомогою голопроекции вступити у контакт з одним iз мiсцевих мешканцiв. Вiн i порадив звернутися по допомогу до вас.
- До мене? - Максим недовiрливо хмикнув, прикидаючи в головi, хто з його знайомих здатний на настiльки дурний жарт. - А хто це був?
- Джерело, гiдне довiри, - ухильно вiдповiв Ерiк, потiм опустив свої нереальнi очi i навiть, як здалося Широбокову, злегка зменшив розмах вух. - Тобто... так нам здавалося тодi. Ми ж не знали, що у вас, землян...
- Це вже не має значення, - перервав його белькотання маленький принц, знову стаючи Командором. - Наш пiлот саме зараз переживає кризу середнього вiку - йому майже десять! Ще тиждень зволiкання - i вiн розучиться водити зорелiт. Так що або нам допоможете ви, або нiхто. Зважуйтеся!
- Так я не проти допомогти, - спробував пояснити Широбоков. - Просто нiяк не уторопаю, чим саме. Менi ще навiть не вiсiмнадцять, в армiї не служив, з видiв зброї володiю хiба що лопатою. У випадку чого можу правильно надягти протигаз i розiбрати автомат за пiвхвилини. Щодо зiбрати - i те не упевнений. Так, у дитинствi я, як i всi, мрiяв стати космонавтом, але став поки що тiльки молодшим маркетологом у компанiї, що робить пиво, i я просто не знаю...
- Пиво? - перебив його Командор. - Давно збирався запитати, що таке пиво?
- Ну... це... - Як часто буває при спробi визначити елементарне поняття, Максим вiдчув складнiсть. - Пиво воно i є пиво. Ось!
Вiн узяв зi столу баклажку безiменного поки продукту i машинально вiдкрутив кришечку.
- Ммм, як приємно пахне, - прокоментував Командор, присуваючись ближче.
Ерiк i Карл теж наблизилися до столу, наче загiпнотизованi, а Грюэль, що i так стояв упритул, схилився над вiдкупореною пляшкою, поводячи зi сторони убiк величезним, як двосотватна лампочка, носом.
- Хочете спробувати? - розгублено запропонував Максим.
Четверо iнопланетних гостей тiльки голосно й узгоджено ковтнули.
Зробивши далеко не першу за сьогоднi посадову провину, Широбоков дiстав з тумбочки Валерiя Олександровича, переустаткованої в минибар, трохи рiзнокалiберних посудин. З гiркою наповнив кружки собi i велетню. Не заощаджуючи на пiнi, розмашисто плеснув у гранованi склянки Ерiку i Карловi. Подумавши, капнув i принцу - саму малiсть, на денце чарки - але все рiвно якийсь час потiм почував себе незатишно, начебто споював малолiтнiх. Запропонував:
- Ну... за зустрiч?
- Так. За зустрiч i за нашу перемогу! - проголосив принц i поважно кивнув Максимовi, пiднявши чарку на рiвень очей. - З вашою допомогою.
Максим знизав плечима й отхлебнул з кухля.
- Ммм... На смак вона ще приємнiше, - помiтив Командор, поправляючи терново-платиновый вiнець, що з'їхав на чоло.
- Воно, - виправив допитливий лiнгвiст. - Пиво середнього роду.
- Я мав на увазi не будь-яке пиво, а конкретно "Оболонь", - холодно заперечив Командор.
- Прошу вибачення, мiй принц, - потупився Карл. - Ви цiлком правi. Це чудовий напiй. I, якщо хазяїн не проти, я б не вiдмовився повторити.
- Справдi , - пiдтримав принц, теплiшаючи обличчям вiд одного лише погляду на пляшку з нерiвним написом "ЗРАЗОК" на звичайному листочку, що тимчасово замiнював етикетку.
- Ги-и, - по-своєму виразив згоду Грюэль.
- А менi, виходить, цiлий вечiр розливати? - поскаржився для виду Широбоков.
- Ну, ви ж головний по "Оболонi"! - резонно помiтив Ерiк.
Максим знову знизав плечима i розлив по другий.
- Гей, Грюль! Грю-уша! - страшним шепотом говорив вiн кiлька годин потому. - Ти це, чуєш? На нiч корону поклади куди-небудь на холод. У морозильник чи там що у вас замiсть нього. Щоб з ранку, того...
Велетень зупинився й обернувся в дверях. На його руках, згорнувшись домашнiм кошеням, мирно посапував принц. Терновий вiнець, щоб не втратився, Грюель насунув собi на макiвку, але через невiдповiднiсть розмiрiв символ мучеництва постiйно зiсковзував набiк, норовлячи зависнути на вусi величезною сергою. На лiвому плечi велетня бовтався Ерiк. Його очнi яблука, що розмiром не поступались великому ранету, безладно рухалися за напiвприкритими вiками, вiд чого здавалося, що й увi снi суперсенсор продовжує сканувати iнформацiйний простiр. Карл поки ще тримався на власних ногах, держачись за правий лiкоть Грюеля. Обернувшись разом з гiгантом, вiн широко посмiхнувся Максимовi i вiдправив йому повiтряний поцiлунок.
Грюель мовчачи кивнув i вийшов, старанно притискаючи до грудей сплячого принца. Широбоков так i не зрозумiв, чи дiйшло до велетня хоч щось зi сказаного.
- Тому, завтра на свiтанку, як домовилися. На старiй автостоянцi за кiльцевою, - про усякий випадок нагадав вiн гучнiй порожнечi коридору.
Нiхто не вiдповiв йому. Навiть Сергiйович, що, поклавши пiд щоку кулак, спав на своєму робочому мiсцi. З кулаку назовнi пробивалося ледь помiтне червонувате сяєння, а на розслабленому обличчi охоронця читалася повна гармонiя мiж зовнiшнiм i внутрiшнiм свiтом.
- Ну i добре, - сказав Максим, закриваючи за собою дверi.
Справдi добре. Навiть чудово.
Перше в iсторiї взаємин двох рас переговори пройшли успiшно. Можна сказати, на вищому рiвнi.
Насамперед сама собою народилася назва для нового сорту пива. "Оболонь - Королiвське", на смак Максима звучало непогано. Командор i Ерiк роздiлили його точку зору, Карл хотiв було запропонувати варiант "Останнiй довiд", але вчасно згадав про субординацiю, а задоволене "Ги-и" велетня нiяк не позначилося на результатах голосування.
Крiм того, на зльотi фантазiї Максим по iнерцiї придумав назву для наступного сорту пива, безалкогольного, виробництво якого планувалося почати через тиждень.
Першу партiю нового бренду - два пакунка "Королiвського" банкового - Широбоков вiдразу вигiдно продав. Вiрнiше, обмiняв на два платинових браслети, що до цього прикрашали грюелєвскi зап'ястя, тобто, висловлюючись яснiше, вiдрiзнялися нежартiвливими розмiрами. I хоча Максим не знав поточних цiн на платину на свiтовому ринку дорогоцiнних металiв, вiн у будь-якому випадку вважав наслiдок угоди непоганим додатком до iспитової зарплатнi.
Але ж цей контракт став тiльки першою вiхою в iсторiї тривалого, як вiн сподiвався, спiвробiтництва Землi та Чальдiни, у якому самому собi Максим вiдводив скромне мiсце головного менеджера у мiжпланетному експортi.
Так що, якщо подумати, iнодi приходити на роботу в недiлю дуже навiть корисно.
З цими думками Максим пiдiйшов до вiкна, дiстав через штору останню, ледве не з боєм вiдiбрану у велетня баклажку, на днi якої ще щось плескалося, i, закинувши голову, вихлебтав її прямо з горлечка. Пiсля чого замружився, потряс головою i вимовив з почуттям:
- За мирний космос!
- Ваша корона, принц! - сказав Карл, старанно дивлячись убiк.
Пiсля вчорашнiх пригод у Командора теж не було бажання зустрiчатися з ним очима. Та й узагалi довго тримати їх вiдкритими здавалося суцiльною мукою.
- Холодненька! - в'яло зрадiв вiн, насуваючи корону нижче на чоло.
Мабуть, нiколи ще дотик тернового вiнця не був таким приємним, подумав принц, посмiхнувся своїй думцi й вiдразу про це пошкодував.
- За декого не вiдповiм, але ви, мiй принц, були, як i завжди, суцiльна бездоганнiсть, - тактовно збрехав ксенолiнгвiст.
- Так? - У голосi Командора вiдчувався сумнiв. - Навiть те, що я пам'ятаю, звергає мене у знiяковiлiсть. Але ж, здається, я пам'ятаю далеко не все.
"I слава Коронi!" - думкою подякував Карл, згадуючи, як принц стрибав i крутився на стiльцi, безглуздо хихикав, а у вiдповiдь на несподiвану пропозицiю Максима "Хочеш, я намалюю тобi баранчика?" улiз на стiл, де прийнявся бекати, мекати та буцати всiх, до кого мiг дотягнутися.
- Ну так усе це дрiбницi в порiвняннi з головним, - прийшов до утiшливого висновку принц. - Головне ж полягає в тому, що джерело нас не пiдвило. Максим Широбоков дiйсно виявився саме тим, хто нам потрiбний, а його чудова "Оболонь" - тiєю таємною зброєю, що допоможе нам повернути... повернути... повернути потоптану справедливiсть, - iз третьої спроби виговорив вiн, знову охнув та додав: - Однак!
- Води? - зрозумiло уточнив лiнгвiст.
- Мабуть, так, - погодився принц, про усяк випадок утримавшись вiд кивка. Напившись, вiн продовжив: - Як показав нещодавнiй експеримент, земне пиво дiє на чальдiнiан, як аттрактивнi феромони на тварин, iншими словами, нестримно притягує. Його хочеться пити знову i знову, знову i знову, знову i... - Карл стримано кашлянув у кулак, i Командор пiдняв на нього очi, погляд яких помалу прояснявся. - Загалом, поки не закiнчиться. Єдина бiда: у великих кiлькостях пиво погане позначається на розумових здiбностях i загальному станi органiзму. Причому, що є немаловажним, у першу чергу воно виводить з ладу наймудрiших. Ви теж це помiтили, Карл?
- О, так! - вiдповiв той i не став нiчого додавати, хоча мiг би. Як це забудеш! Вiн вiдмiнно пам'ятав, що першим закуняв на столi Його майбутньої Величностi, небагато пiзнiше вiдключився Ерiк. Що було далi, щоправда, вiн пам'ятав уже не так добре. Як би те не було, краще всiх експеримент перенiс безмозкий Грюель. Вiн добрався до зорелiта сам, допхав iнших i, здається, у нього навiть вранцi не болiла голова.
- Ми обов'язково повиннi використовувати унiкальнi властивостi "Оболонi" у нашiй боротьбi, - проголосив принц. - Для цього нам потрiбно, щоб пиво якимсь чином потрапило на очi Ромуальду. Яким саме - справа технiки. Наприклад, ми принесемо його як символiчний дарунок у знак нашої добровiльної вiдмови вiд престолу. Нiби-то. Вiн зробить ковток i не зможе зупинитися. Як самий мудрий - у своєму оточеннi, звичайно, - Ромуальд упаде першим. Його прибiчники, позбавившись свого лiдера, будуть уже не такими небезпечними для нас. Так, але спершу переллємо пиво з дорогоцiнних бляшаних посудин у щось бiльш придатне. Землянi все ж таки дивнi люди. Так звертаються з жерстю, начебто на Землi її - як грязi. Нi, навiть гiрше - приблизно як ми з платиною. Цi баночки пiдуть на пiдкуп придворних i на закупiвлю озброєння. Хоча, якщо усi пiде за планом, зброя нам навряд чи знадобиться. - У свiтло-блакитних очах принца засяяв пророчий вогонь, спокiйна впевнена посмiшка торкнула його вуста. - Цей переворот нашi нащадки будуть пам'ятати як велику пивну революцiю. Безкровну, хоча i не безалкогольну. Головне...
- Що? - запитав Карл, коли вiдчув, що тривала пауза грозиться перерости в хвилину мовчання.
- Протриматися, - сказав принц, рiзко сполотнiвши, i зжав кулачки. - Доставити "Оболонь" на Чальдiну. Без утрат.
Карл тiльки голосно зiтхнув на знак згоди.
- Сподiваюся, пиво гарне замкнено?
- Не сумнiвайтеся, мiй принц.
- А ключ?
- Ключ у надiйному мiсцi.
- У якому? - подавшись уперед, з надiєю запитав принц.
- Не пам'ятаю, - збрехав лiнгвiст, дивлячись у пiдлогу, i це була кривда задля порятунку.
Скорiше б закiнчився полiт, цi три доби змушеного неробства. На Чальдiнi принаймнi йому потрiбно буде органiзувати двiрський переворот, затвердитися на престолi, оновити кабiнет мiнiстрiв, переглянути закон про вiковi цензи - словом, там знайдеться, чим зайняти себе, щоб не думати щохвилини про два пакунки чудового холодного пива, що так приємно шипить i сходить солодкою пiною, коли вiдкриваєш банку...
Не думати! - обiрвав майбутнiй король потiк незносно-солодких думок. Не думати, не дивитися, а головне - не нюхати! Iнакше не втриматися.
Нiчого, нiчого, заспокоїв вiн себе. Спочатку революцiя, потiм коронацiя... За цими приємними турботами сам не помiтиш, як iз Землi прийде посилка вiд Максима. До речi, не забути б наладити портал! Максим обiцяв, що до того часу з'явиться нове пиво, таке ж смачне, але й таке, що зовсiм не впливає на тверезiсть думок. Воно буде називатися "Маленький принц", невiдомо навiщо пiдкреслив вiн i якось дивно подивився на Командора.
Начебто чекав чогось.
Чого?
Сергiй стояв на однiй нозi i розв'язував шнурок на черевику, коли маленький Андрiйко ввiрвався у вiтальню й прикував його до мiсця повiдомленням:
- Пап, а я iнопланетян бачив!
"Як, знову?!" - захотiлося позiхнути Сергiю, хоча в минулий раз це були, здається, усе-таки привиди.
Однак вiн впорався з першою реакцiєю i навiть посмiхнувся сину без тiнi сарказму.
- Це такi, як у рекламi?
До слова мовити, йому не подобалася реклама сиру "Хохланд", що був за назвою начебто б свiй в обробну дошку, а насправдi вироблявся за нiмецьким рецептом.
- Нi-i, - замотав головою Андрiйко. - Узагалi ж це був один iнопланетянин. Ось такий. - Вiн сильно витрiщив очi та пальцями настовбурчив ушi.
- А-а... - простягнув Сергiй, ще не вирiшивши, як правильно реагувати на фантазiю сина. - I чого вiн вiд тебе хотiв?
- Вiн сказав, що на їхнiй планетi обижають одного маленького хлопчика. Спадкоємця.
- Хто обижає?
- Власник планети. Вiн поганий.
- Володар, тобто король? - звично уточнив Сергiй. - А чому поганий?
- Тому що не хоче уступати хлопчику своє мiсце.
- В автобусi?
- Ну та-ат! - ображено заволав Андрiйко. - Що ти все жартуєш? Вiн не хоче, щоб хлопчик став власником планети замiсть нього.
- Тобто королем, - наполегливо повторив батько. - I цей поганий король не хоче уступати законному спадкоємцю свiй... що?
- Стiлець, - роздратовано буркнув син. - Великий спецiальний стiлець для власника планети.
- Цей стiлець називається троном. Ну-ка, скажи: тр-р-рон!
- Пап, давай потiм! - заблагав Андрiйко.
- Ну добре. I ти, зрозумiло, допомiг цьому маленькому хлопчику?
- Ти що, папа, взагалi? Я ж сам ще маленький, а в поганого власника - цiле вiйсько! Але я сказав iнопланетянину, хто може йому допомогти.
- О! Напевно, ти порадив йому звернутися до нашого мiнiстра оборони?
- Ага. Тiльки, ти ж знаєш, я не мiг сказати йому... Ну...
- Мiнiстр?
- Так. I замiсть цього сказав "найголовнiший".
- Зрозумiло. I як ти думаєш, твоя рада допомогла прибульцям?
Хлопчик знизав плечима.
- Сподiваюся...
- Ну i молодець! Вiд iменi всiх незаслужено скривджених iнопланетян виголошую тобi подяку. - Папа сунув руку в сумку i щось там пошукав. - I нагороджую... нагороджую... додатковим стаканчиком морозива!
Андрiйко вiдсалютував батьку i, з радостi втративши пильнiсть, дзвiнким голосом вiдрапортував: