Думка
Знову думка вовтузиться в мозку
в намаганнi знайти слова
про кохання мого вiдголоски,
про мої безперечнi права
бути поруч, дивитися в очi,
цiлувати троянд пелюстки,
по стежинах блукати до ночi,
дорогої торкатись руки.
Годi вже! Я не хочу, не хочу
знову схожi писати рядки!
Я змiню поетичний почерк,
розмiшаю з думками думки,
щоб у цвiт зодягнулася мова,
у яскравi галузки тепла,
ароматом лилася бузково,
чарувала, плекала, вела...
Важко сум розливається воском,
По порожнiх тенетах клiтин...
Знову думка вовтузиться в мозку
В намаганнi притулок знайти.
Зазирни
Зазирни у душу молоду-пропащу,
наче в очi каламутнi - зазирни.
Не питай мене нiчого. Спробуй краще
переглянути мої дiвочi сни,
прочитати почуття мої та мрiї...
Я вiд тебе таємниць не бережу!
Зазирни, нехай душа тебе зiгрiє,
все одно я бiльше неї не скажу.
* * *
Хочу бути самою собою
i з собою насамотi,
i коли iду поруч з тобою,
скiльки б не довелося iти!
I над злою чужою юрбою,
з перебитими болем крильми
хочу бути самою собою -
перед Богом i перед Людьми!
I як хтось буде прагнути душу
перетерти на свiй манер,
все одно залишитися мушу
я такою, яка тепер.
Якщо навiть хтось люттю гiркою
найдорожче усе вiдiтне,
все одно я залишусь такою,
бо ТАКУ ти кохаєш мене!
Осквернили
На небi зiрка мружилась остання,
дивилась в очi крiзь завiсу сну...
Ми отруїли молоде кохання.
Ми осквернили полум'ям бажання
його святу i вiчну таїну.
Торкнутися безоднi не посмiли -
не зважилися на останнiй крок...
Та щось тремтливе в дотиках згубили,
щось неосяжно свiтле... I ступили
на шлях солодких i п'янких думок.
I божевiльних, як життя, i грiшних...
Невже такi безсилi я i ти?
Невже кохання ще хоча б на трiшки
не можна було чистим зберегти?
* * *
Милий, пригадай моє обличчя,
посмiхнися спогадом собi.
Ми не разом вже, здається вiчнiсть,
але ти - в менi, а я - в тобi.
Вдарило життя - i не востаннє,
розкидало нас - кого куди.
Та не похитнулося кохання,
бо ж i ти - в менi, i я - в тобi.
Не для нашої любовi - зрада,
жалюгiднi порухи бiди...
Ти - менi, а я - тобi - розрада,
ти - в менi, а я - в тобi, завжди!
* * *
Три любовi благають взаємностi,
мрiють поруч довiку iти,
три любовi вмирають вiд ревнощiв.
А четверта любов - це Ти.
Три, не схожi, як рiзнi всесвiти,
кожна зве до своїх орбiт,
обiцяє плекати й пестити,
захищати вiд слiз i бiд.
Ти ж не клявся у вiрнiй вiчностi,
скромно дужим накрив крилом
i до нiг кинув море нiжностi
i безмежне своє тепло.
Три любовi до серця просяться,
мов три казки iз трьох країн,
гамiрливо до нього мостяться...
Але Ти увiйшов - один.
Вони все гомонять прискiпливо,
що такої бiльш не знайти,
бо я - мрiя, i сонця свiтло...
Але доля моя - це Ти!
Вони троє - як рiзнi сповiдi.
Вони милi, але - чужi.
Вiд них вiє далеким холодом,
а вiд Тебе - теплом душi.
I нехай там болять, обпеченi,
три любовi - як три Свiти,
буть без Сонця вони приреченi,
бо мiй Всесвiт - єдиний - ТИ!
Всесвiт
Мене в обiйми дужi кличе Всесвiт вiчний,
усi галактики кидаючи до нiг.
Його мiльйонний зорегляд, святий i грiшний,
всi таємницi для очей моїх зберiг.
Його душi неусвiдомлена безмежнiсть,
серцебиття його мiжгалактичний ритм
тепер менi цiлком i повнiстю належать.
Тепер для мене все негаснуче горить.
Вiн пестить пальцями-сузiр'ями волосся,
цiлує нiжно у розчуленi вуста,
i вмить менi стає так солодко i млосно,
що не лякає незбагненна висота.
I я лечу! Лечу без крил i без ракети.
Лечу в тепло його мозолистих долонь,
за хвiст пiймавши неприборкану Комету
i перервавши їй тисячолiтнiй сон.
Я розриваюсь на дрiбнi метеорити,
щоб всi побачити системи i свiти,
i позаймати всi незайманi орбiти,
i ним самим в собi не знайдене - знайти.
Вiн сам не вiдає, який же вiн прекрасний!
Вiн сам не знає, як бентежить його тьма!
В його обiйми мене кличе серце власне,
а не пiти за власним серцем сил нема!
1996-1998
|