Боразан Иванна: другие произведения.

Кохання без меж

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь] [Ridero]
Реклама:
Читай на КНИГОМАН

Читай и публикуй на Author.Today
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Изображение - savepic.su - сервис хранения изображений Кохання - дивна річ... Це почуття може нахлинути навіть у найневідповідніший момент і боротися проти нього даремно. Воно не має ні меж, ні бар'єрів. І якби тобі не хотілося, але все одно ти падаєш під його чарами...


Іванна Боразан

КОХАННЯ БЕЗ МЕЖ

   0x01 graphic
  
   ПЕРЕДМОВА

-I-

  - Пророцтво збувається! Пророцтво збувається! - кричав чоловік, вбігаючи в кімнату.
   Він на мить зупинився біля дверей переводячи дух. Його дихання було переривестим від бігу.
  - Зачини двері! - буркнув інший чоловік в кімнаті, сердито дивлячись на гостя.
   Той вмить підченився.
  - Думаєш я не бачу, - роздратовано продовжив господар дивлячись у вікно.
   Сонце поступово перетворювалося у чорний круг.
  - Затемнення сонця - це перша ознака, що пророцтво збувається, - невгавав гість. - Що будемо робити?
  - Нічого! - лаконічно промовив молодий чоловік, любуючись затемненням.
   Ця відповідь явно вразила непроханого гостя, бо той вдався до заперечень:
  - Як нічого? Як нічого? Якщо пророцтво й справді існує, то нам потрібно поспішати...
   Тут сивоволосий чоловік підійшов до свого співрозмовника і по-батьківськи торкнувся плеча.
  - Адаме, а як же трон? Дозволиш своєму братові зайняти трон? Тобі він належить по праву... Для цього ти народився! Ти законний король Нірванії. І якби не твоя мачуха, ти б давно був би на своєму місці... Та в нас ще є можливість повернути трон справжньому спадкоємцю, нам потрібно знайти ту дівчину першими і тоді...
  - Що тоді? - перервав старого Адам і відійшов у глиб кімнати. - Я уже втомився від боротьби... Можливо, так і на краще... Нікудишній з мене король вийде...
  - Не смій здаватися! Ти при своєму розумі? - ледь стримував себе гість.
  - Лестере! Знай своє місце! Я знаю, ти був мені за батька, але уже досить... Я не маленький і уже ситий по горло твоїми нотаціями... Я хочу побути на одинці...
   Натяк зрозумілий і Лестер направляється до виходу, але уже біля дверей додав:
  - Усе таки подумай, добре подумай! Зваж усе, що стоїть на кону...
   І за ним зачинилися двері.
   Чоловік з приреченим виразом обличчя сів за робочий стіл і панічно обняв голову руками.
  - Що робити? Що робити? - монотонно бурмотав він.
   Не хотілося йому втрачати трон, який батько залишив йому, не хотілося йому бачити мачуху при владі, яка з кожним разом все більше обдирає народ, щоб задовільнити всі свої капризи, але й не хотілося йому бігати за якимось дівчиськом, щоб повернути собі владу. Це нижче його достоїнства віддавати свою долю в руки незнайомки, щоб вона вирішувала хто буде королем, а хто ні.
  - Я візьму все у свої руки! Не буду я маріонеткою у руках якогось пророцтва!
  - Лестере! Лестере!
   Задиханий чоловік знову вбіг у кімнату з надією почути, що його господар прийняв правильне рішення.
  - Збирай військо! Ми вирушаємо в похід... - з кам'яним лицем промовив молодий чоловік.
   Адаме?!...
  - Ніяких заперечень! Це моє остаточне рішення!
   Плечі старого опустилися, але він слухняно пішов виконувати наказ...
  
  - Любий сину, глянь яка краса! - промовила приваблива жінка середніх літ.
  - Мамо, я зараз зайнятий!
  - Маріс! Підійди! - це було сказано властним тоном, не терплячим непокори.
   І молодий чоловік підкорився. Вони обоє вдивлялися в вікно, де крок за кроком чорна пляма затуляла сонце.
  - Краса правда?
   Чоловік тільки стиснув плечима.
  - Затемнення, як затемнення, нічого особливо нема.
  - Помиляєшся... Це не звичайне затемнення... Це вісник того, що пророцтво збувається... Пам'ятаєш історію, яку я тобі розповідала, так от, вона збувається... Скоро з'явиться дівчина, яка буде вирішувати вашу долю. І нам потрібно її знайти й переманити на нашу сторону. Ти законний король Нірванії і ми це докажемо за допомогою пророцтва. Удача на нашій стороні...
  
  - Метушня! Галасливе місто! Як це вже набридло, - бурчала я, біжучи парком.
  - Дівчино! Дівчино! Стій!
   Я обернулася на голос і побачила перед собою стару циганку.
  - На тебе чекає страшне випробування - звернулася вона до мене. - Ти втратиш усе, але знайдеш більше. Від тебе залежатимуть долі двох чоловіків... Та обирай серцем, а не розумом... Уже починається... Уже починається - бурмотала циганка, тикаючи пальцем у небо.
   - Небо, як небо, - сказала сама до себе, вдивляючить у безхмарну блакить. - Божевільна стара...
   Її словам я не надала ніякого значенння й поспішила по своїх справах. Сьогодні важливий для мене день: я нарешті отримала довгоочікуваний диплом і поспішала додому на святковий обід. Всі родичі зібралися, щоб мене привітати й мені не хотілося заставляти довго на себе чекати. Я витягнула із сумочки ключі від машини, вмостилася зручно й завела мотор. Не встигла відїхати кілька метрів, як на перехресті доріг я бачу, як на мене направляється автомобіль, і схоже водій не може впоратися з керуванням. Пекучий біль і темрява... А виною у всьому було несподіване затемнення сонця...

I-

  
  - Ваша дочка знаходиться в критичному стані, ми робимо все можливе, але...
  - Не потрібно, не треба, не говоріть так... Все добре, все буде добре, - як могла заспокоювала себе жінка та неслухняні сльози лилися рікою, ще мить і вони перетворилися в ридання.
   Всі родичі обступили її стараючись заспокоїти, але ніякі умовляння не допоможуть, коли ти знаєш, що твоя єдина дочка присмерті.
  - Лікаря! Лікаря!
   Прибіг медперсонал і непритомну жінку віднесли в палату. Медсестра метушилася біля пацієнтки: міряла тиск і температуру, і коли всі нормативи були в нормі увела заспокійливе.
  - Вона проспить до ранку... Ви також можете відпочити. Тут є вільне ліжко, я зараз принесу постіль, - увічливо запропокувала медсестра.
  - Дякую, - тільки це зміг промовити придавлений горем батько.
   Марісоль, хоч і була не рідною його дочкою, та він її любив, як рідну і не зможе пережити, якщо вона все таки помре... Вони обоє не зможуть і він лагідно глянув на свою дружину. Бліда, з чорними кругами під очима жінка зовсім не походила на ту жінку, яку він зустрів 20 років тому назад. Весела життєрадісна, завжди привітна й з усмішкою на обличчі продавщиня вмить полонила серце молодого й перспективного адвоката. Батьки, звичайно, були проти такого нерівного шлюбу: хто він, а хто вона, та ще й з дитиною богзна від кого. Та його це не стримувало й незабаром вони одружилися. І це були найщасливіші роки його життя. Мало того, що дружина була красунею, але й дуже розумною і майстринею на всі руки. Вона зуміла відкрити свій маленький бізнес - кондитерську, де завжди було багато відвідувачів, бо люди знали, що власниця завжди готує солодощі з любов'ю. Та попри роботу, його Міла була й хорошою дружиною і турботливою матір'ю. Ця, здавалося, тендітна жінка тримала на своїх плечах турботи всього світу. Вона встигала зробити все, й ніколи не жалілася на втому. Та зараз вона лежить безпорадна і він ніяк не може їй допомогти, не може перекласти вагу цієї ноші на свої плечі. Не може заглушити її біль...
   Міла ніколи не розповідала хто батько Марісоль, а я й не наполягав. Єдиний батько, якого вона знала був я, правда, нікому б не допомогла. Та й яка різниця, хто біологічний батько, головне хто був поряд, хто підтримував, хто опікувався нею, а решту формальності....
   І зараз дві найдоржчі мені людини лежать безпомічні, а я зарадити нічим не можу, й та безвихід мене вбиває.
   Заглянула в кімнату медсестра. Приресла постільну білизну, поміряла тиск у Міли й у мене, і зі словами `Усе гараз' пішла геть. А я продовжив себе з'їдати зсередини.
   Наступив довгоочікуваний ранок, але нічого хорошого він не приніс, лише нові розчарування. Марісоль впала в кому і хтозна коли вийде із неї і чи вийде взагалі. Міла ще більше знітилася, почорніло й осунолося від горя її красиве обличчя. Я ще більше упав у відчай. Тепер на все воля Божа, нам залишається тільки молитися...
  

-ІІI-

  
   Я прокинулася з головним болем. Хотіла встати, але в очах потемніло і я знову безпомічно впала на ліжко. Двері відчинилися і в кімнату зайшла старенька жіночка.
  - Уже прокинулася? - ласкаво промовила вона. - А я тобі супчику принесла.
   І тут мій живіт зрадливо забурчав, відчувши запах супу. Вона посміхнулася.
  - Давай допоможу!
   І мила старенька допомогла мені сісти й підклала подушку, щоб мені було зручніше сидіти.
  - Тепер я тебе погодую, - сказала вона і взяла ложку.
   Я хотіла заперечити та старенька вмить перебила:
  - Ні, ти ще надто квола. Я за тобою доглядатиму.
   І більше не заперечуючи їла з рук своєї доглядальниці. Суп був неймовірно смачним і я з'їла його повністю.
  - Молодчинка!... А тепер відпочивай. Якщо буде щось потрібно, тільки поклич. Я Меліса.
  - Мене Марісоль звати...
  - Знаю... Спи дочко, спи...
  
  - Ти казав, що вона має бути вже тут! Де вона?
  - Не знаю Ваша Величносте, - тремтячим голосом відповів сививилосий чоловік. - в пророцтві сказано, що після першого затемнення наслідниця червоних кілець з'явиться на наших землях. А як з'явиться і коли - не написано.
  - З'ясуй! - дратівливо перебила його королева. - І негайно мені доповіш, як знайдеш її.
  
  - Військо вже готове? - запитав Адам, розглядаючи ранкову газету.
  - Так Ваша світлосте, - відповів Лестер. - Подавати Ваш сніданок? - як нівчому не було додав слуга.
  - Я не голодний. Принеси тільки каву.
  - Слухаюся!
   Новини були, як завжди не втішні. Народ щодня обкладали новими податками, а королівська сім'я і парламент жили у своє задоволення.
  - Коли це вже скінчиться? - роздратовано буркнув Адам.
  - Ваша кава... - Лестер поставив горнятко чорної кави на стіл і відійшов від столу.
  - Дякую Лестере!... Можеш іти.
  - Адаме, - не офіційно звернувся він до принца. - Ти щось дізнався про дівчину?...
  - Геть Лестере! Не дратуй мене! Ця тема раз і на завжди закрита! Я не збираюся бігати за якимось дівчиськом... Тобі ясно?!
   Лестер без вагань підченився. Він надто любив свого господаря, щоб перечити йому. І знав, що Адам любить і поважає його, хоч і не показує цього. Також і знав, що йому добряче перепаде від принца, коли той дізнається, що його вірний слуга таємно наводить справки про дівчину, яка здатна посадити його господаря на трон. Але ще ні слуху, ні духу про загадкову юнку. Ніхто не знає як вона має з'явитися і звідки. Просто в такий то час має бути і все. Але минуло вже два дні з моменту затемнення, а ще нічого не змінилося. Можливо, Адам і правий, і все це просто казка для дітей і старий чаклун всіх надув. Та потрібно бути дуже уважними і за всім стежити, бо королева хитра і може щось задумати. Поки, що шпигуни в замку мовчать, значить `стара відьма' також нічого не знає. Треба швидше за них знайти дівчину, інакше королева знищить старшого принца й усе королівство...
  

-IV-

  
  - Як ти почуваєшся дитино моя? - запитала турботливо Стара Меліса.
  - Спасибі, уже краще. - відповіла я. - Дякуючи вішій турботі.
   Стара усміхнулася.
  - Трансформація далась тобі не легко,але я тебе поставлю на ноги.
   Яка ще трансформація? Що вона має на увазі? Аврію? Та я не стала придиратися до слів й наполягати на своєму.
  - А можна мені на вулицю? Хочу подихати свіжим повітрям.
  - Звичайно що можна, люба моя.- Давай зіприся на мене, я ьобі допоможу.
   Бабуся Меліса, як вона просила себе називати, відчинила двері і ми опинилися на чудовій галявині, яка може бути зображена тільки на картинах. Кругом зелений ліс, невеличка поляна з різнобарвними квітами, а посередині малентка дерев'яна хатинка. Вдалині від шуму, гаму, міської суєти... Я вдихнула на повні груди і солодке повітря пронизало все моє тіло, гармонія заполонила душу, я відчула що живу.
  - Бабусю, а чому мене не відвезли в лікарню?
   Ми мило бесідували на крильці будинку, попиваючи трав'яний чай, і я нарешті хотіла вивідати що до чого.
  - І чому моїх батьків не має? Вони, що не знають?
  - Доню моя, стільки запитань. Давай попорядку... Тут не має лікарень. Є тільки лікарі та знахарі. Вонм лікують людей, хоча тут не так часто хворіють як у вас.
  - Що значить `у вас'? - перепитала я. - Ми що так далеко від міста? Але ж аварія була у місті... Чому мене відвезли десь в село?
  -- Ніхто тебе не відвозив, ти сама сюди потрапила, - спокійно пояснювала стара.
  - Як же так? Я не могла... Я не пам'ятаю... - розгублено говорила я. - Чому я тут ви знаєте?
  - Бо так написано в пророцтві!
   В якому ще пророцтві? Стара точно збожеволіла. Треба зателефонувати батькам, хай мене заберуть звідси. Я їй звичайно вдячна, але досить з мене цього божевілля! Та я перевела розмову в інше русло.
  - А батьки мої знають де я? Їм повідомили, що зі мною все гаразд?
  - Вони знають де ти, ба більше вони дивляться на тебе.
   Я озирнулася навкруги, але нікого не побачила? Вона, що хартує зі мною?
  - Тоді я тоже хочу на них подивитися, - думала перехитрю її.
  - Ходімо...- тільки сказала стара Меліса.
   Значить не все втрачено, значить батьки дійсно поряд. Але чому ми заходимо в середину будинку? По скайпі говорити будемо? Але ні! Я бачу, як стара Меліса протирає дзеркало, щост під ніс бурмочачи і запалює свічку. І як вказці у дзеркала з'являється картинка. Я отетеріло витріщилася на страру. Вона що відьма? Куди я потрапила? Та зараз для мене було важливіше побачити своїх близьких. Але те, що я побачила просто не вкладалося в моїй голові. Як таке можливе: я тут і там? Це сон? Чи я збожеволіла? Тут напоміч прийшла Меліса.
  - Не бійся дитя... Те, що ти бачиш шокує тебе та ти згодом усе зрозумієш і привикнеш... А зараз я тобі все поясню...
  - А як взагалі можливе, що я тут і там і чому я не рухаюся? Чому мої батьки такі нещасні?
  - Ти пам'ятаєш, що потрапила в автокатастрофу? Це був початок пророцтва. Ти була між життям і смертю, тільки так ти змогла сюди потрапити, тільки так відкривається портал у наш світ для посторонніх...
  - Який ще ваш світ? Світ один...
  - Ти помиляєшся, світів багато... Але вони відсторонені один від одного. Лише одиниці можуть перетинати портал безпечно. Інших це вбиває. Тому було видано закон для всіх, про заборону перетину порталів, тільки обрані люди могли перейти в інший світ і то в крайньому випадку і зі згоди верховного чаклуна...
   Мій мозок відмовлявся вірити почутому. Але факт залишається фактом: існує дві мене у різних, за словами Меліси, світах і це мене не подитячому лякає. Та все моє єство не хотіло приймати цей абсурдний факт. Має бути якесь логічне пояснення, бо таке просто не реальне. Я виходить сильно вдарилася головою й у мене галюцинації. Точно галюцинації! Чи мене чимось обпоїли. Чай! То був галюциногенний чай і я тепер бачу те, чого насправді не існує. Так! Так! Це логічно!
  - Бачу дитино моя, ти мені не віриш! Ну нічого, скоро все сама зрозумієш... Я піду, ти побуть з ними на одинці...
   Я підійшла до дзеркала впритул, щоб усе розгледіти і зрозуміти. Біла лікарняна палата, я нерухомо лежу на ліжку з усіма трубочками, дротиками, апаратами, які не дають мені померти. Мої батьки сидять поруч... Які вони втомлені й знедолені. Як хочеться підійти до них й обняти, заспокоїти, сказати, що все буде добре. Але я не можу... Як мені передати послання? І я доторкнулася до дзеркала. Мене наче током вдарило й я швиденько забарала руку. Але там щось трапилося. Всі заметушилися. І я чую мамин голос:
  - Вона попорохнула пальцями, я бачила. Моя донечка жива і скоро отямиться.
   Лікар безнадійно кивнув головою, але я бачила, як світилося мамине обличчя надією. Це придаватиме їй сили жити далі. А мені потрібно розібратися зі ситуацією, що зараз навколо... Що врешті-решт тут коїться...
  

-V-

  
   У замку метушня. До королеви прийшов посланець і після того усе перетворилося на бджолиний рой. Слуги бігали то туди, то сюди і ніхто не зміг збагнути у чому річ. Знали лиш три людини: королева, принц, ну і вісник новини. Йшли приготування до від'їзду королівської сім'ї. Але що ж трапилося? Що заставило їх так поспішати? Насправді новин було дві: перша, що її ненависний пасинок готується до війни з ними, а друга, що нарешті знайшлася та, що зможе все змінити. Тому не вагаючись вони рушили в путь за нею. Треба ж утерти носа тому `засранцю', який посмів тягатися з нею й претендувати на трон. Та ще й війну затіяв, жалюгідний! Але вони тепер покажуть йому хто є хто. У них буде наслідниця червоних кілець і він не завадить цьому.
   Звичайно, ніякого дівчиська їй не хотілося бачити з її красенем-сином, але чого не зробиш заради влади. А дівчина, зробивши свлю справу, може зникнути, померти від хвороби чи від нещасного випадку. Головне щоб усі зрозуміли, що її син - істинний король і не сміли піднімати бунт.
  - А як ти зрозумів, що вона саме там? Надіюся ми даремно не мчимося в таку далечінь?
  - Ну що Ви Ваша Величносте, я б не посмів... - заикаючись від страху говорив сивоволосий чоловік. - Магія допомогла мені... Одна із каблучок засвітилася. А це може значити тільки одне - вона тут!... Потім прослідкувавши слід магічного джерела я дізнався де саме воно було, а далі мої люди прочесали місцевість і знайшли хатину, де повинна бути вона.
  - Ми прибули! - крикнув хтось зі слуг.
   Сонце було уже за обрієм, коли королівська сім'я ступила крок на дикі землі свого володіння. Капризна королева, як і завжди, не захотіла затруднювати себе хотьбою, тому слуги несли її у вишуканому паланкіні. Принц скакав на вороному коні і поблизу його свита. Птахи кружляли над ними дивуючись незвичній для цієї місцевості картині. Вдалині почувся голос сови і все. Ніби усе завмерло, чекаючи, що ж буде далі...
  
   Меліса повернулася уже вечоріло. Я готувала вечерю. Нічого не знаючи про їхню кухню я все таки зуміла потушити овочі, які знайшла у коморі і пожарити кусок м'яса. Старенька дуже зраділа моїй ініціативі, бо була дуже втомленою. Ми сіли за стіл і приступили до трапези.
  - Дякую тобі дитино за твою доброту до старої. Усе було дуже смачно, хоч і не привично на смак.
   І тут вона наче згорбилася й побіліла.
  - Нам треба поспішати, маю тобі розказати історію. Я думала, що в мене вдосталь часу, але вони знайшли тебе щвидше.
   Хто мене знайшов? Нікого поблизу не має...
  - Так от, давним давно, коли я ще була молода, ходили розповіді про умілого чаклуна, який здатний бачити майбутнє...
   Та не змогла продовжити Меліса, бо у двері постукали і стара ще більше напружилася. Я пішла відчиняти і перед моїм взором постали людт у дивних чорних костюмах. Вони розступилися впускаючи на перед молодого чоловіка і привабливу жінку. Жінка зморщила своє миле личко від відрази, але помітивши мій погляд, змінила свій вираз на більш привітний.
  - Добрий вечір, - почулися від них привітання.
  - І вам добрий, - грубо відповіла Меліса.
   А я не могла збагнути чому вона так себе вела, адже, від неї завжди віяло теплом. Тай люди ніби хороші. Дивно правда одягненні, але з вигляду багаті.
   Красива жінка середніх років зі світлим елегантно підібраним волоссям, довгим пишним платтям і коричневою накидкою розшитою золотими нитками, перебирала з ноги на ногу та Меліса не спішила запрошувати їх у хату. Поряд неї стояв високий привабливий блондин, схожий на жінку, яку я щойно описувала. У чорних штанах, у білій сорочці й дивному темному піджаку. Кругом них стояли чоловіки у темних шкіряних костюмах з лицями наче із каменю. Лише один з них відрізнявся: сивоволосий чоловік був схожий на клоуна. У своєму голубому костюмі з манжетами кругом ніг, рук і шиї він скидався на веселуна, бракувало лишень червоного носа й розмальованого обличчя.
   Я подумала, що це реклама для цирку, інколи таке практикують, щоб закликати людей подивитися їхнє шоу. Але чому Меліса така насторожена. Вона, що цирк не любить?
  - От ми і знову зустрілися, - холодно промовила красива гостя. - Ніколи б не подумала, що ти можеш жити у таких злиднях.
  - Я на відміну від тебе, не залежу від матеріальних цінностей.
   Вони що знайомі? - пронеслося в моїй голові. - Ось чому Меліса так себе веде.
  - Досить обмінюватися компліментами, - то чи жартома, чи то серйозно сказав блондин. - Дозвольте пройти у вашу хату, а то не має правди в ногах.
   І без згоди старої увійшов, а за ним і жінка та сивоволосий чоловік, решту вийшли за двері. Мені це здалося дурним тоном, лише згодом я дізналася, що передімною не хто інший, а королівська сім'я, тому не дивно, що вони вели себе так зухвало. Мені з першого погляду вони не сподобалися, але як вчила мене мама - не можна судити про людей, незнаючи їх. Тому свою неприязнь я сховала далеко в собі.
  - Ти уже здогадалася чому ми прийшли, - зверхньо промовила блондинка.
   На що Меліса лише хмикнула.
  - Дозволь представитися миле дитя, - звернулася вона до мене. - Я королева Ясмін, це мій син і принц цих земель Маріс, - показала вона на блондина поруч неї. - А це мій радник і друг - Харлі.
   Це мало, мабуть, мене вразити, що я знайомлюся з королівською родиною, але ні, не вразило. Я зі спокійним виглядом потиснула їм руки і представилася сама. Королева це помітила, судячи по її вигляду, але нічого не сказала. Я так зрозуміла. Вона привикла до захоплень щодо її персони, але я не хотіла лицемірити по-перше, а по-друге - це було схоже на дурний розіграш. Королева і принц - це щось новеньке. Добре, що хоч загубленою принцесою мене не вважають. Ні, я знаю, що ряд країн ще мають королів і королев, але це скоріше формальність, ніж справді монархія. А в Україні й поготів, це щось за межами реального і це `виносило мені мозок'. Розмови про трансформацію, інші світи, тепер ці королеви з принцами перед моїми очима. Я що у божевільній?
   Королева з її помічником явно не могли збагнути, що зі мною не так, раз-у-раз отетеріло переглядаючись. Принц ніжно дивився на мене, здавалося, що йому було байдуже, що діється навкруги.
  - Вона нічого не знає, - прийшла їм на допомогу Меліса. - Я ще не встигла їй розповісти правду.
  - Нічого страшного ми їй все розкажемо, - весело прощебетала королева.
   Вона явно була задоволена таким поворотом подій, її обличчя аж засяяло від почутого. За то, нічого не розуміла про яку правду вони городять.
  - Розповіш їй свою правду?
  - Не верзи дурниць Мелісо, - фиркнула вона.- Правда є правда.
  - Так я й тобі повірила, - буркнула стара.
  - Розумій як хочеш... А нам уже пора.
  - Збирайся дитино, - лагідно промовила до мене бабуся Меліса. - Ти поїдеш з ними.
  - Куди? -чи то зі страхом, чи то із збентеженням вирвалося у мене. - Нікуди я не поїду. Я залишуся тут, поки все не стане на свої місця.
  - Ти не можеш тут більше залишатися... Ти повинна піти з ними.
  - Але я не хочу, - майже жалібно сказала я.
  - Мусиш! Інакше пророцтво не збудеться.
  - Яке ще пророцтво? Про що ви говорите?
  - Ти усе зрозумієш дитино моя... Згодом ти усе зрозумієш. А зараз іди у свою кімнату і переодягнися в дорогу.
   Я хотіла розридатися, але стримувала себе. Не хочу нікому показувати, як мені страшно, тому слухняно попленталася у свою кімнату. На ліжку лежав приготовлений для мене одяг. Я наділа чорні теплі штани і светер. Накинула накидку, схожу на королівську, тільки більш просту і черевики, які знайшла в кутку кімнати. Усе, як надиво мого розміру й приготовлено заздалегіть, дякуючи Мелісі. Але як вона могла здогадатися, що це знадобиться -залишалося для мене загадкою, яку я не мала ні сил, ні бажання зараз розгадувати. Я почувалася овечкою, яку ведуть на заклання. І змирившись зі своєю участю, принаймні мені так тоді здалося, я постала перед ними. Королева зневажено підвела брову оглядаючи мене і єхидно промовила, скоріше у сторону Меліси, ніж до мене:
  - Потім підберемо тобі одяг, який більше личить носити молодим леді.
   І фиркнувши у сторону Меліси попрямувала до виходу. Принц проявив толерантність і взяв мене попід руку й допоміг покинути дім. І я навіть не попрощалася зі старою...

-VI-

  
   Дорога була довгою і важкою. І я думала, що мене уже нічим не здивуєш, але помилялася. На нас чекали сотні слуг й не менше коней, а в придачу ще й два паланкіни. В мене `очі на лоба повилазили' від побаченого, хотілося бігти чим подальше звідти, але було уже досить темно, тому ішого виходу не було, як сісти в один із паланкінів. Королева сіла в інший, а принц граціозно стрибнув на коня й я мимоволі залюбувалася цією картиною з відкритого вікна.
   Ряд слуг з ліхтарями рушили вперед, решту послідували за ними. Але це був не єдиний сюрприз, який чекав на мене. На дорозі стояла карета, запряжена четвіркою коней. Тут що люди не чули про автомобілі? Але мені нічого не залишалося як послідувати приміру королеви. Після мене зайшов принц, а завершив процесію `клоун' як його назвала. І ми рушили. Ніхто з пасажирів не хотів порушувати тишину і всю дорогу ми проїхали майже мовчки. Королева зі своїм сивоволосим другом, здавалося, були не задоволені цїєю подорожжю, враз то з її уст, то з уст її порадника вдихи невдоволення. Але ж я не просили їх їхати за мною, тому й не реагувала на їхню поведінку. Навіть і її син не проявляв особливої уваги до своєї каприхної матері. Його увага була прикута до моєї персони, а я у свою чергу придивлялася до нього. Ми сиділи один навпроти одного, але детально розгледіти мені його не вдавалося. Було темно, лише невеликі фонарі з зовнішньої частини карети давали якесь світло, але цього було не досить, щоб розгледіти все в деталях. Я ще в хатині Меліси побачила наскільки принц привабливий, а зараз моя уява і спогади домальовували приховані деталі. Ідеально зачесане світле волосся, овальне обличчя із ямочкою на бороді, голубі очі й рівний тонкий ніс. Зовнішньо він був дуже схожий на свою матір й йому передалися по наслідству всі аристократичні риси королеви. І те, як він себе поводив, тримав себе, показувало, що він і справді з аристократичної родини. А його харизма розподіляла до себе, заворожувала, притянувала все ближче і ближче. А ті погляди, які він кидав у мій бік, не залишили б байдужою жодну дівчину. Я навіть забула де я знаходжуся і що хочу втекти...
   Нарешті ми прибули і перед моїм зором постав величезний замок, освітлений з усіх сторін. Я протерла очі, чи часом не обманює мене зір, але ні, все залишилося незмінним.
   `Добре, що в них електрика є - це вже плюс. Хоч не в середньовіччі опинилися!' - раділа моя підсвідомість.
   Ми піднялися по сходах й двері нам відчинив дворецький зі словами `Ласково просимо!' Все було казково красивим і багатим. Підлога з чорного мрамуру сяяла чистотою, стіни обвішані картинами й золотими канделябрами з маленькими світячими лампами та найбільше заворожувала велика хрустальна люстра, яка красуваляся на стелі. Я аж відкрила рота від здивування.
   " Я що потрапила в казку?"
   Та розгядати більше мені не дозволив наказ королеви, який відправляв мене у приготовану для мене кімнату. І в той час я почувалася дитиною, яку батьки відправляють спати в назначений час, хоча була уже давно не дитиною. І у свої 22 роки не дозволю щоб мною маніпулювали. Та глянувши на обличчя королеви у мене відпало будь-яке бажання сперечатися з нею. Схоже, вона не терпить не послуху.
   Моя кімната була теплою, що уже добре й затишною на перший погляд. Прислуга розстелила мені ліжко й принесла змінний одяг. Я переодягнулася й хотіла вже лягти в ліжко, була уже пізня ніч і я хотіла поскоріше забутися у сні, але в двері постукали. Це молоденька дівчина принесла мені гаряче молоко перед сном. Молоко, я не дуже то любила, але все таки зробила ковток. І чудо! Молоко виявилося дуже смачним. Відчувався солодкий смак меду й терпкий смак кориці й імбиру. Таке поєдання мені дуже сподобалося. І з легким серцем і душею я лягла в ліжко, але все таки думки не давали мені заснути.
  
  - Принц нічого так... Привабливий, увічливий, толерантний і так дивився на мене... Шкода, що ми не зустрілися при інших обставинах... І хоч яка б не була красива казка, в якій я знаходжуся, я все одно втечу звідси і чим швидше, тим краще...
  - А вона красуня! - захопливо сказав принц Маріс. - Я й не чекав...
  - Тобі яка різниця? - буркнула королева. - Ти повинен думати про трон, а не про якесь дівчисько. Усе й так буде формально.
  - Одне одному не заважатиме, - коментував принц.- Я можу отримати королівство й красуню-дружину в придачу.
  - Можеш погратися у кохання, але нічого не зіпсуй!
   Королева повернулася у свої покої, а принц продовжував стояти біля вікна, любуючись місяцем і думаючи про свою нову знайому...
  

-VII-

  
  - Доброго ранку пані! - розбудив мене голос молодої дівчини, яка вчора принесла мені молоко.
  - Доброго! - сонно відповіла я протираючи очі.
  -
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

 Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на Lit-Era.com  
  К.Марго "Не будите Спящую красавицу!" (Любовное фэнтези) | | Т.Серганова "Дети Тьмы. Непокорная" (Любовное фэнтези) | | Валь_С "Дура бестолковая" (Короткий любовный роман) | | А.Хоуп "Тайна Чёрного дракона" (Любовная фантастика) | | Л.Петровичева "Обрученная с врагом" (Романтическая проза) | | К.Кострова "Отчим" (Романтическая проза) | | К.Корр "История о том, как демоны женились" (Любовная фантастика) | | С.Волчок "В бой идут..." (ЛитРПГ) | | Л.Морская "Ведьма в подарок" (Любовное фэнтези) | | Ю.Чернышева "Судьба из комнаты напротив" (Молодежная проза) | |
Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Е.Ершова "Неживая вода" С.Лысак "Дымы над Атлантикой" А.Сокол "На неведомых тропинках.Шаг в пустоту" А.Сычева "Час перед рассветом" А.Ирмата "Лорды гор.Огненная кровь" А.Лисина "Профессиональный некромант.Мэтр на учебе" В.Шихарева "Чертополох.Лесовичка" Д.Кузнецова "Песня Вуалей" И.Котова "Королевская кровь.Проклятый трон" В.Кучеренко, И.Ольховская "Бета-тестеры поневоле" Э.Бланк "Приманка для спуктума.Инструкция по выживанию на Зогге" А.Лис "Школа гейш"
Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"