Боразан Иванна: другие произведения.

Кохання без меж

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Реклама:
Новинки на КНИГОМАН!


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Изображение - savepic.su - сервис хранения изображений Кохання - дивна річ... Це почуття може нахлинути навіть у найневідповідніший момент і боротися проти нього даремно. Воно не має ні меж, ні бар'єрів. І якби тобі не хотілося, але все одно ти падаєш під його чарами...


Іванна Боразан

КОХАННЯ БЕЗ МЕЖ

   0x01 graphic
  
   ПЕРЕДМОВА

-I-

  - Пророцтво збувається! Пророцтво збувається! - кричав чоловік, вбігаючи в кімнату.
   Він на мить зупинився біля дверей переводячи дух. Його дихання було переривестим від бігу.
  - Зачини двері! - буркнув інший чоловік в кімнаті, сердито дивлячись на гостя.
   Той вмить підченився.
  - Думаєш я не бачу, - роздратовано продовжив господар дивлячись у вікно.
   Сонце поступово перетворювалося у чорний круг.
  - Затемнення сонця - це перша ознака, що пророцтво збувається, - невгавав гість. - Що будемо робити?
  - Нічого! - лаконічно промовив молодий чоловік, любуючись затемненням.
   Ця відповідь явно вразила непроханого гостя, бо той вдався до заперечень:
  - Як нічого? Як нічого? Якщо пророцтво й справді існує, то нам потрібно поспішати...
   Тут сивоволосий чоловік підійшов до свого співрозмовника і по-батьківськи торкнувся плеча.
  - Адаме, а як же трон? Дозволиш своєму братові зайняти трон? Тобі він належить по праву... Для цього ти народився! Ти законний король Нірванії. І якби не твоя мачуха, ти б давно був би на своєму місці... Та в нас ще є можливість повернути трон справжньому спадкоємцю, нам потрібно знайти ту дівчину першими і тоді...
  - Що тоді? - перервав старого Адам і відійшов у глиб кімнати. - Я уже втомився від боротьби... Можливо, так і на краще... Нікудишній з мене король вийде...
  - Не смій здаватися! Ти при своєму розумі? - ледь стримував себе гість.
  - Лестере! Знай своє місце! Я знаю, ти був мені за батька, але уже досить... Я не маленький і уже ситий по горло твоїми нотаціями... Я хочу побути на одинці...
   Натяк зрозумілий і Лестер направляється до виходу, але уже біля дверей додав:
  - Усе таки подумай, добре подумай! Зваж усе, що стоїть на кону...
   І за ним зачинилися двері.
   Чоловік з приреченим виразом обличчя сів за робочий стіл і панічно обняв голову руками.
  - Що робити? Що робити? - монотонно бурмотав він.
   Не хотілося йому втрачати трон, який батько залишив йому, не хотілося йому бачити мачуху при владі, яка з кожним разом все більше обдирає народ, щоб задовільнити всі свої капризи, але й не хотілося йому бігати за якимось дівчиськом, щоб повернути собі владу. Це нижче його достоїнства віддавати свою долю в руки незнайомки, щоб вона вирішувала хто буде королем, а хто ні.
  - Я візьму все у свої руки! Не буду я маріонеткою у руках якогось пророцтва!
  - Лестере! Лестере!
   Задиханий чоловік знову вбіг у кімнату з надією почути, що його господар прийняв правильне рішення.
  - Збирай військо! Ми вирушаємо в похід... - з кам'яним лицем промовив молодий чоловік.
   Адаме?!...
  - Ніяких заперечень! Це моє остаточне рішення!
   Плечі старого опустилися, але він слухняно пішов виконувати наказ...
  
  - Любий сину, глянь яка краса! - промовила приваблива жінка середніх літ.
  - Мамо, я зараз зайнятий!
  - Маріс! Підійди! - це було сказано властним тоном, не терплячим непокори.
   І молодий чоловік підкорився. Вони обоє вдивлялися в вікно, де крок за кроком чорна пляма затуляла сонце.
  - Краса правда?
   Чоловік тільки стиснув плечима.
  - Затемнення, як затемнення, нічого особливо нема.
  - Помиляєшся... Це не звичайне затемнення... Це вісник того, що пророцтво збувається... Пам'ятаєш історію, яку я тобі розповідала, так от, вона збувається... Скоро з'явиться дівчина, яка буде вирішувати вашу долю. І нам потрібно її знайти й переманити на нашу сторону. Ти законний король Нірванії і ми це докажемо за допомогою пророцтва. Удача на нашій стороні...
  
  - Метушня! Галасливе місто! Як це вже набридло, - бурчала я, біжучи парком.
  - Дівчино! Дівчино! Стій!
   Я обернулася на голос і побачила перед собою стару циганку.
  - На тебе чекає страшне випробування - звернулася вона до мене. - Ти втратиш усе, але знайдеш більше. Від тебе залежатимуть долі двох чоловіків... Та обирай серцем, а не розумом... Уже починається... Уже починається - бурмотала циганка, тикаючи пальцем у небо.
   - Небо, як небо, - сказала сама до себе, вдивляючить у безхмарну блакить. - Божевільна стара...
   Її словам я не надала ніякого значенння й поспішила по своїх справах. Сьогодні важливий для мене день: я нарешті отримала довгоочікуваний диплом і поспішала додому на святковий обід. Всі родичі зібралися, щоб мене привітати й мені не хотілося заставляти довго на себе чекати. Я витягнула із сумочки ключі від машини, вмостилася зручно й завела мотор. Не встигла відїхати кілька метрів, як на перехресті доріг я бачу, як на мене направляється автомобіль, і схоже водій не може впоратися з керуванням. Пекучий біль і темрява... А виною у всьому було несподіване затемнення сонця...

I-

  
  - Ваша дочка знаходиться в критичному стані, ми робимо все можливе, але...
  - Не потрібно, не треба, не говоріть так... Все добре, все буде добре, - як могла заспокоювала себе жінка та неслухняні сльози лилися рікою, ще мить і вони перетворилися в ридання.
   Всі родичі обступили її стараючись заспокоїти, але ніякі умовляння не допоможуть, коли ти знаєш, що твоя єдина дочка присмерті.
  - Лікаря! Лікаря!
   Прибіг медперсонал і непритомну жінку віднесли в палату. Медсестра метушилася біля пацієнтки: міряла тиск і температуру, і коли всі нормативи були в нормі увела заспокійливе.
  - Вона проспить до ранку... Ви також можете відпочити. Тут є вільне ліжко, я зараз принесу постіль, - увічливо запропокувала медсестра.
  - Дякую, - тільки це зміг промовити придавлений горем батько.
   Марісоль, хоч і була не рідною його дочкою, та він її любив, як рідну і не зможе пережити, якщо вона все таки помре... Вони обоє не зможуть і він лагідно глянув на свою дружину. Бліда, з чорними кругами під очима жінка зовсім не походила на ту жінку, яку він зустрів 20 років тому назад. Весела життєрадісна, завжди привітна й з усмішкою на обличчі продавщиня вмить полонила серце молодого й перспективного адвоката. Батьки, звичайно, були проти такого нерівного шлюбу: хто він, а хто вона, та ще й з дитиною богзна від кого. Та його це не стримувало й незабаром вони одружилися. І це були найщасливіші роки його життя. Мало того, що дружина була красунею, але й дуже розумною і майстринею на всі руки. Вона зуміла відкрити свій маленький бізнес - кондитерську, де завжди було багато відвідувачів, бо люди знали, що власниця завжди готує солодощі з любов'ю. Та попри роботу, його Міла була й хорошою дружиною і турботливою матір'ю. Ця, здавалося, тендітна жінка тримала на своїх плечах турботи всього світу. Вона встигала зробити все, й ніколи не жалілася на втому. Та зараз вона лежить безпорадна і він ніяк не може їй допомогти, не може перекласти вагу цієї ноші на свої плечі. Не може заглушити її біль...
   Міла ніколи не розповідала хто батько Марісоль, а я й не наполягав. Єдиний батько, якого вона знала був я, правда, нікому б не допомогла. Та й яка різниця, хто біологічний батько, головне хто був поряд, хто підтримував, хто опікувався нею, а решту формальності....
   І зараз дві найдоржчі мені людини лежать безпомічні, а я зарадити нічим не можу, й та безвихід мене вбиває.
   Заглянула в кімнату медсестра. Приресла постільну білизну, поміряла тиск у Міли й у мене, і зі словами `Усе гараз' пішла геть. А я продовжив себе з'їдати зсередини.
   Наступив довгоочікуваний ранок, але нічого хорошого він не приніс, лише нові розчарування. Марісоль впала в кому і хтозна коли вийде із неї і чи вийде взагалі. Міла ще більше знітилася, почорніло й осунолося від горя її красиве обличчя. Я ще більше упав у відчай. Тепер на все воля Божа, нам залишається тільки молитися...
  

-ІІI-

  
   Я прокинулася з головним болем. Хотіла встати, але в очах потемніло і я знову безпомічно впала на ліжко. Двері відчинилися і в кімнату зайшла старенька жіночка.
  - Уже прокинулася? - ласкаво промовила вона. - А я тобі супчику принесла.
   І тут мій живіт зрадливо забурчав, відчувши запах супу. Вона посміхнулася.
  - Давай допоможу!
   І мила старенька допомогла мені сісти й підклала подушку, щоб мені було зручніше сидіти.
  - Тепер я тебе погодую, - сказала вона і взяла ложку.
   Я хотіла заперечити та старенька вмить перебила:
  - Ні, ти ще надто квола. Я за тобою доглядатиму.
   І більше не заперечуючи їла з рук своєї доглядальниці. Суп був неймовірно смачним і я з'їла його повністю.
  - Молодчинка!... А тепер відпочивай. Якщо буде щось потрібно, тільки поклич. Я Меліса.
  - Мене Марісоль звати...
  - Знаю... Спи дочко, спи...
  
  - Ти казав, що вона має бути вже тут! Де вона?
  - Не знаю Ваша Величносте, - тремтячим голосом відповів сививилосий чоловік. - в пророцтві сказано, що після першого затемнення наслідниця червоних кілець з'явиться на наших землях. А як з'явиться і коли - не написано.
  - З'ясуй! - дратівливо перебила його королева. - І негайно мені доповіш, як знайдеш її.
  
  - Військо вже готове? - запитав Адам, розглядаючи ранкову газету.
  - Так Ваша світлосте, - відповів Лестер. - Подавати Ваш сніданок? - як нівчому не було додав слуга.
  - Я не голодний. Принеси тільки каву.
  - Слухаюся!
   Новини були, як завжди не втішні. Народ щодня обкладали новими податками, а королівська сім'я і парламент жили у своє задоволення.
  - Коли це вже скінчиться? - роздратовано буркнув Адам.
  - Ваша кава... - Лестер поставив горнятко чорної кави на стіл і відійшов від столу.
  - Дякую Лестере!... Можеш іти.
  - Адаме, - не офіційно звернувся він до принца. - Ти щось дізнався про дівчину?...
  - Геть Лестере! Не дратуй мене! Ця тема раз і на завжди закрита! Я не збираюся бігати за якимось дівчиськом... Тобі ясно?!
   Лестер без вагань підченився. Він надто любив свого господаря, щоб перечити йому. І знав, що Адам любить і поважає його, хоч і не показує цього. Також і знав, що йому добряче перепаде від принца, коли той дізнається, що його вірний слуга таємно наводить справки про дівчину, яка здатна посадити його господаря на трон. Але ще ні слуху, ні духу про загадкову юнку. Ніхто не знає як вона має з'явитися і звідки. Просто в такий то час має бути і все. Але минуло вже два дні з моменту затемнення, а ще нічого не змінилося. Можливо, Адам і правий, і все це просто казка для дітей і старий чаклун всіх надув. Та потрібно бути дуже уважними і за всім стежити, бо королева хитра і може щось задумати. Поки, що шпигуни в замку мовчать, значить `стара відьма' також нічого не знає. Треба швидше за них знайти дівчину, інакше королева знищить старшого принца й усе королівство...
  

-IV-

  
  - Як ти почуваєшся дитино моя? - запитала турботливо Стара Меліса.
  - Спасибі, уже краще. - відповіла я. - Дякуючи вішій турботі.
   Стара усміхнулася.
  - Трансформація далась тобі не легко,але я тебе поставлю на ноги.
   Яка ще трансформація? Що вона має на увазі? Аврію? Та я не стала придиратися до слів й наполягати на своєму.
  - А можна мені на вулицю? Хочу подихати свіжим повітрям.
  - Звичайно що можна, люба моя.- Давай зіприся на мене, я ьобі допоможу.
   Бабуся Меліса, як вона просила себе називати, відчинила двері і ми опинилися на чудовій галявині, яка може бути зображена тільки на картинах. Кругом зелений ліс, невеличка поляна з різнобарвними квітами, а посередині малентка дерев'яна хатинка. Вдалині від шуму, гаму, міської суєти... Я вдихнула на повні груди і солодке повітря пронизало все моє тіло, гармонія заполонила душу, я відчула що живу.
  - Бабусю, а чому мене не відвезли в лікарню?
   Ми мило бесідували на крильці будинку, попиваючи трав'яний чай, і я нарешті хотіла вивідати що до чого.
  - І чому моїх батьків не має? Вони, що не знають?
  - Доню моя, стільки запитань. Давай попорядку... Тут не має лікарень. Є тільки лікарі та знахарі. Вонм лікують людей, хоча тут не так часто хворіють як у вас.
  - Що значить `у вас'? - перепитала я. - Ми що так далеко від міста? Але ж аварія була у місті... Чому мене відвезли десь в село?
  -- Ніхто тебе не відвозив, ти сама сюди потрапила, - спокійно пояснювала стара.
  - Як же так? Я не могла... Я не пам'ятаю... - розгублено говорила я. - Чому я тут ви знаєте?
  - Бо так написано в пророцтві!
   В якому ще пророцтві? Стара точно збожеволіла. Треба зателефонувати батькам, хай мене заберуть звідси. Я їй звичайно вдячна, але досить з мене цього божевілля! Та я перевела розмову в інше русло.
  - А батьки мої знають де я? Їм повідомили, що зі мною все гаразд?
  - Вони знають де ти, ба більше вони дивляться на тебе.
   Я озирнулася навкруги, але нікого не побачила? Вона, що хартує зі мною?
  - Тоді я тоже хочу на них подивитися, - думала перехитрю її.
  - Ходімо...- тільки сказала стара Меліса.
   Значить не все втрачено, значить батьки дійсно поряд. Але чому ми заходимо в середину будинку? По скайпі говорити будемо? Але ні! Я бачу, як стара Меліса протирає дзеркало, щост під ніс бурмочачи і запалює свічку. І як вказці у дзеркала з'являється картинка. Я отетеріло витріщилася на страру. Вона що відьма? Куди я потрапила? Та зараз для мене було важливіше побачити своїх близьких. Але те, що я побачила просто не вкладалося в моїй голові. Як таке можливе: я тут і там? Це сон? Чи я збожеволіла? Тут напоміч прийшла Меліса.
  - Не бійся дитя... Те, що ти бачиш шокує тебе та ти згодом усе зрозумієш і привикнеш... А зараз я тобі все поясню...
  - А як взагалі можливе, що я тут і там і чому я не рухаюся? Чому мої батьки такі нещасні?
  - Ти пам'ятаєш, що потрапила в автокатастрофу? Це був початок пророцтва. Ти була між життям і смертю, тільки так ти змогла сюди потрапити, тільки так відкривається портал у наш світ для посторонніх...
  - Який ще ваш світ? Світ один...
  - Ти помиляєшся, світів багато... Але вони відсторонені один від одного. Лише одиниці можуть перетинати портал безпечно. Інших це вбиває. Тому було видано закон для всіх, про заборону перетину порталів, тільки обрані люди могли перейти в інший світ і то в крайньому випадку і зі згоди верховного чаклуна...
   Мій мозок відмовлявся вірити почутому. Але факт залишається фактом: існує дві мене у різних, за словами Меліси, світах і це мене не подитячому лякає. Та все моє єство не хотіло приймати цей абсурдний факт. Має бути якесь логічне пояснення, бо таке просто не реальне. Я виходить сильно вдарилася головою й у мене галюцинації. Точно галюцинації! Чи мене чимось обпоїли. Чай! То був галюциногенний чай і я тепер бачу те, чого насправді не існує. Так! Так! Це логічно!
  - Бачу дитино моя, ти мені не віриш! Ну нічого, скоро все сама зрозумієш... Я піду, ти побуть з ними на одинці...
   Я підійшла до дзеркала впритул, щоб усе розгледіти і зрозуміти. Біла лікарняна палата, я нерухомо лежу на ліжку з усіма трубочками, дротиками, апаратами, які не дають мені померти. Мої батьки сидять поруч... Які вони втомлені й знедолені. Як хочеться підійти до них й обняти, заспокоїти, сказати, що все буде добре. Але я не можу... Як мені передати послання? І я доторкнулася до дзеркала. Мене наче током вдарило й я швиденько забарала руку. Але там щось трапилося. Всі заметушилися. І я чую мамин голос:
  - Вона попорохнула пальцями, я бачила. Моя донечка жива і скоро отямиться.
   Лікар безнадійно кивнув головою, але я бачила, як світилося мамине обличчя надією. Це придаватиме їй сили жити далі. А мені потрібно розібратися зі ситуацією, що зараз навколо... Що врешті-решт тут коїться...
  

-V-

  
   У замку метушня. До королеви прийшов посланець і після того усе перетворилося на бджолиний рой. Слуги бігали то туди, то сюди і ніхто не зміг збагнути у чому річ. Знали лиш три людини: королева, принц, ну і вісник новини. Йшли приготування до від'їзду королівської сім'ї. Але що ж трапилося? Що заставило їх так поспішати? Насправді новин було дві: перша, що її ненависний пасинок готується до війни з ними, а друга, що нарешті знайшлася та, що зможе все змінити. Тому не вагаючись вони рушили в путь за нею. Треба ж утерти носа тому `засранцю', який посмів тягатися з нею й претендувати на трон. Та ще й війну затіяв, жалюгідний! Але вони тепер покажуть йому хто є хто. У них буде наслідниця червоних кілець і він не завадить цьому.
   Звичайно, ніякого дівчиська їй не хотілося бачити з її красенем-сином, але чого не зробиш заради влади. А дівчина, зробивши свлю справу, може зникнути, померти від хвороби чи від нещасного випадку. Головне щоб усі зрозуміли, що її син - істинний король і не сміли піднімати бунт.
  - А як ти зрозумів, що вона саме там? Надіюся ми даремно не мчимося в таку далечінь?
  - Ну що Ви Ваша Величносте, я б не посмів... - заикаючись від страху говорив сивоволосий чоловік. - Магія допомогла мені... Одна із каблучок засвітилася. А це може значити тільки одне - вона тут!... Потім прослідкувавши слід магічного джерела я дізнався де саме воно було, а далі мої люди прочесали місцевість і знайшли хатину, де повинна бути вона.
  - Ми прибули! - крикнув хтось зі слуг.
   Сонце було уже за обрієм, коли королівська сім'я ступила крок на дикі землі свого володіння. Капризна королева, як і завжди, не захотіла затруднювати себе хотьбою, тому слуги несли її у вишуканому паланкіні. Принц скакав на вороному коні і поблизу його свита. Птахи кружляли над ними дивуючись незвичній для цієї місцевості картині. Вдалині почувся голос сови і все. Ніби усе завмерло, чекаючи, що ж буде далі...
  
   Меліса повернулася уже вечоріло. Я готувала вечерю. Нічого не знаючи про їхню кухню я все таки зуміла потушити овочі, які знайшла у коморі і пожарити кусок м'яса. Старенька дуже зраділа моїй ініціативі, бо була дуже втомленою. Ми сіли за стіл і приступили до трапези.
  - Дякую тобі дитино за твою доброту до старої. Усе було дуже смачно, хоч і не привично на смак.
   І тут вона наче згорбилася й побіліла.
  - Нам треба поспішати, маю тобі розказати історію. Я думала, що в мене вдосталь часу, але вони знайшли тебе щвидше.
   Хто мене знайшов? Нікого поблизу не має...
  - Так от, давним давно, коли я ще була молода, ходили розповіді про умілого чаклуна, який здатний бачити майбутнє...
   Та не змогла продовжити Меліса, бо у двері постукали і стара ще більше напружилася. Я пішла відчиняти і перед моїм взором постали людт у дивних чорних костюмах. Вони розступилися впускаючи на перед молодого чоловіка і привабливу жінку. Жінка зморщила своє миле личко від відрази, але помітивши мій погляд, змінила свій вираз на більш привітний.
  - Добрий вечір, - почулися від них привітання.
  - І вам добрий, - грубо відповіла Меліса.
   А я не могла збагнути чому вона так себе вела, адже, від неї завжди віяло теплом. Тай люди ніби хороші. Дивно правда одягненні, але з вигляду багаті.
   Красива жінка середніх років зі світлим елегантно підібраним волоссям, довгим пишним платтям і коричневою накидкою розшитою золотими нитками, перебирала з ноги на ногу та Меліса не спішила запрошувати їх у хату. Поряд неї стояв високий привабливий блондин, схожий на жінку, яку я щойно описувала. У чорних штанах, у білій сорочці й дивному темному піджаку. Кругом них стояли чоловіки у темних шкіряних костюмах з лицями наче із каменю. Лише один з них відрізнявся: сивоволосий чоловік був схожий на клоуна. У своєму голубому костюмі з манжетами кругом ніг, рук і шиї він скидався на веселуна, бракувало лишень червоного носа й розмальованого обличчя.
   Я подумала, що це реклама для цирку, інколи таке практикують, щоб закликати людей подивитися їхнє шоу. Але чому Меліса така насторожена. Вона, що цирк не любить?
  - От ми і знову зустрілися, - холодно промовила красива гостя. - Ніколи б не подумала, що ти можеш жити у таких злиднях.
  - Я на відміну від тебе, не залежу від матеріальних цінностей.
   Вони що знайомі? - пронеслося в моїй голові. - Ось чому Меліса так себе веде.
  - Досить обмінюватися компліментами, - то чи жартома, чи то серйозно сказав блондин. - Дозвольте пройти у вашу хату, а то не має правди в ногах.
   І без згоди старої увійшов, а за ним і жінка та сивоволосий чоловік, решту вийшли за двері. Мені це здалося дурним тоном, лише згодом я дізналася, що передімною не хто інший, а королівська сім'я, тому не дивно, що вони вели себе так зухвало. Мені з першого погляду вони не сподобалися, але як вчила мене мама - не можна судити про людей, незнаючи їх. Тому свою неприязнь я сховала далеко в собі.
  - Ти уже здогадалася чому ми прийшли, - зверхньо промовила блондинка.
   На що Меліса лише хмикнула.
  - Дозволь представитися миле дитя, - звернулася вона до мене. - Я королева Ясмін, це мій син і принц цих земель Маріс, - показала вона на блондина поруч неї. - А це мій радник і друг - Харлі.
   Це мало, мабуть, мене вразити, що я знайомлюся з королівською родиною, але ні, не вразило. Я зі спокійним виглядом потиснула їм руки і представилася сама. Королева це помітила, судячи по її вигляду, але нічого не сказала. Я так зрозуміла. Вона привикла до захоплень щодо її персони, але я не хотіла лицемірити по-перше, а по-друге - це було схоже на дурний розіграш. Королева і принц - це щось новеньке. Добре, що хоч загубленою принцесою мене не вважають. Ні, я знаю, що ряд країн ще мають королів і королев, але це скоріше формальність, ніж справді монархія. А в Україні й поготів, це щось за межами реального і це `виносило мені мозок'. Розмови про трансформацію, інші світи, тепер ці королеви з принцами перед моїми очима. Я що у божевільній?
   Королева з її помічником явно не могли збагнути, що зі мною не так, раз-у-раз отетеріло переглядаючись. Принц ніжно дивився на мене, здавалося, що йому було байдуже, що діється навкруги.
  - Вона нічого не знає, - прийшла їм на допомогу Меліса. - Я ще не встигла їй розповісти правду.
  - Нічого страшного ми їй все розкажемо, - весело прощебетала королева.
   Вона явно була задоволена таким поворотом подій, її обличчя аж засяяло від почутого. За то, нічого не розуміла про яку правду вони городять.
  - Розповіш їй свою правду?
  - Не верзи дурниць Мелісо, - фиркнула вона.- Правда є правда.
  - Так я й тобі повірила, - буркнула стара.
  - Розумій як хочеш... А нам уже пора.
  - Збирайся дитино, - лагідно промовила до мене бабуся Меліса. - Ти поїдеш з ними.
  - Куди? -чи то зі страхом, чи то із збентеженням вирвалося у мене. - Нікуди я не поїду. Я залишуся тут, поки все не стане на свої місця.
  - Ти не можеш тут більше залишатися... Ти повинна піти з ними.
  - Але я не хочу, - майже жалібно сказала я.
  - Мусиш! Інакше пророцтво не збудеться.
  - Яке ще пророцтво? Про що ви говорите?
  - Ти усе зрозумієш дитино моя... Згодом ти усе зрозумієш. А зараз іди у свою кімнату і переодягнися в дорогу.
   Я хотіла розридатися, але стримувала себе. Не хочу нікому показувати, як мені страшно, тому слухняно попленталася у свою кімнату. На ліжку лежав приготовлений для мене одяг. Я наділа чорні теплі штани і светер. Накинула накидку, схожу на королівську, тільки більш просту і черевики, які знайшла в кутку кімнати. Усе, як надиво мого розміру й приготовлено заздалегіть, дякуючи Мелісі. Але як вона могла здогадатися, що це знадобиться -залишалося для мене загадкою, яку я не мала ні сил, ні бажання зараз розгадувати. Я почувалася овечкою, яку ведуть на заклання. І змирившись зі своєю участю, принаймні мені так тоді здалося, я постала перед ними. Королева зневажено підвела брову оглядаючи мене і єхидно промовила, скоріше у сторону Меліси, ніж до мене:
  - Потім підберемо тобі одяг, який більше личить носити молодим леді.
   І фиркнувши у сторону Меліси попрямувала до виходу. Принц проявив толерантність і взяв мене попід руку й допоміг покинути дім. І я навіть не попрощалася зі старою...

-VI-

  
   Дорога була довгою і важкою. І я думала, що мене уже нічим не здивуєш, але помилялася. На нас чекали сотні слуг й не менше коней, а в придачу ще й два паланкіни. В мене `очі на лоба повилазили' від побаченого, хотілося бігти чим подальше звідти, але було уже досить темно, тому ішого виходу не було, як сісти в один із паланкінів. Королева сіла в інший, а принц граціозно стрибнув на коня й я мимоволі залюбувалася цією картиною з відкритого вікна.
   Ряд слуг з ліхтарями рушили вперед, решту послідували за ними. Але це був не єдиний сюрприз, який чекав на мене. На дорозі стояла карета, запряжена четвіркою коней. Тут що люди не чули про автомобілі? Але мені нічого не залишалося як послідувати приміру королеви. Після мене зайшов принц, а завершив процесію `клоун' як його назвала. І ми рушили. Ніхто з пасажирів не хотів порушувати тишину і всю дорогу ми проїхали майже мовчки. Королева зі своїм сивоволосим другом, здавалося, були не задоволені цїєю подорожжю, враз то з її уст, то з уст її порадника вдихи невдоволення. Але ж я не просили їх їхати за мною, тому й не реагувала на їхню поведінку. Навіть і її син не проявляв особливої уваги до своєї каприхної матері. Його увага була прикута до моєї персони, а я у свою чергу придивлялася до нього. Ми сиділи один навпроти одного, але детально розгледіти мені його не вдавалося. Було темно, лише невеликі фонарі з зовнішньої частини карети давали якесь світло, але цього було не досить, щоб розгледіти все в деталях. Я ще в хатині Меліси побачила наскільки принц привабливий, а зараз моя уява і спогади домальовували приховані деталі. Ідеально зачесане світле волосся, овальне обличчя із ямочкою на бороді, голубі очі й рівний тонкий ніс. Зовнішньо він був дуже схожий на свою матір й йому передалися по наслідству всі аристократичні риси королеви. І те, як він себе поводив, тримав себе, показувало, що він і справді з аристократичної родини. А його харизма розподіляла до себе, заворожувала, притянувала все ближче і ближче. А ті погляди, які він кидав у мій бік, не залишили б байдужою жодну дівчину. Я навіть забула де я знаходжуся і що хочу втекти...
   Нарешті ми прибули і перед моїм зором постав величезний замок, освітлений з усіх сторін. Я протерла очі, чи часом не обманює мене зір, але ні, все залишилося незмінним.
   `Добре, що в них електрика є - це вже плюс. Хоч не в середньовіччі опинилися!' - раділа моя підсвідомість.
   Ми піднялися по сходах й двері нам відчинив дворецький зі словами `Ласково просимо!' Все було казково красивим і багатим. Підлога з чорного мрамуру сяяла чистотою, стіни обвішані картинами й золотими канделябрами з маленькими світячими лампами та найбільше заворожувала велика хрустальна люстра, яка красуваляся на стелі. Я аж відкрила рота від здивування.
   " Я що потрапила в казку?"
   Та розгядати більше мені не дозволив наказ королеви, який відправляв мене у приготовану для мене кімнату. І в той час я почувалася дитиною, яку батьки відправляють спати в назначений час, хоча була уже давно не дитиною. І у свої 22 роки не дозволю щоб мною маніпулювали. Та глянувши на обличчя королеви у мене відпало будь-яке бажання сперечатися з нею. Схоже, вона не терпить не послуху.
   Моя кімната була теплою, що уже добре й затишною на перший погляд. Прислуга розстелила мені ліжко й принесла змінний одяг. Я переодягнулася й хотіла вже лягти в ліжко, була уже пізня ніч і я хотіла поскоріше забутися у сні, але в двері постукали. Це молоденька дівчина принесла мені гаряче молоко перед сном. Молоко, я не дуже то любила, але все таки зробила ковток. І чудо! Молоко виявилося дуже смачним. Відчувався солодкий смак меду й терпкий смак кориці й імбиру. Таке поєдання мені дуже сподобалося. І з легким серцем і душею я лягла в ліжко, але все таки думки не давали мені заснути.
  
  - Принц нічого так... Привабливий, увічливий, толерантний і так дивився на мене... Шкода, що ми не зустрілися при інших обставинах... І хоч яка б не була красива казка, в якій я знаходжуся, я все одно втечу звідси і чим швидше, тим краще...
  - А вона красуня! - захопливо сказав принц Маріс. - Я й не чекав...
  - Тобі яка різниця? - буркнула королева. - Ти повинен думати про трон, а не про якесь дівчисько. Усе й так буде формально.
  - Одне одному не заважатиме, - коментував принц.- Я можу отримати королівство й красуню-дружину в придачу.
  - Можеш погратися у кохання, але нічого не зіпсуй!
   Королева повернулася у свої покої, а принц продовжував стояти біля вікна, любуючись місяцем і думаючи про свою нову знайому...
  

-VII-

  
  - Доброго ранку пані! - розбудив мене голос молодої дівчини, яка вчора принесла мені молоко.
  - Доброго! - сонно відповіла я протираючи очі.
  - Віднині я буду вам прислуговувати. Мене звати Ельвіра... Ви прийміть душ і переодягніться, - показала вона на стопку одягу на кріслі, - А я за той час принесу Вам поснідати.
  Неохоче я встала з ліжка і не правилась у ванну кімнату. І о! Хоч зовні замок був схожий на середньовічний, та усередині модернізований найкращими новинками. Такої ванної кімнати я ще не бачила у своєму житті: тут тобі і ванна і душова кабіна, а по сусідству з ними, за окремими з дверима, ще й сауна. І усе з білого мармуру. 'Тут уміють жити на всю котушку'- подумала я. Якщо у мене такі покої, то що говорити які у самої королеви. Я зняла одяг і попрямувала в душ. Іншими процедурами я насолоджуюся пізніше... Але це був не єдиний сюрприз за цей ранок. Одяг, який принесла мені Ельвіра увів в мене у ступор: як це надягати, а тим більше носити, я не знала. Була нижня сорочка потім ще дві спідниці, і сама сукня. Вона була досить непогана, синього кольору з голубим мереживом. Я ще знайшла дві підозрілі речі, це я так зрозуміла - нижня білизна. Сказати, що вона була дивною, це нічого не сказати. Мінімалізм у них схоже не в моді. З білизною я так-сяк впоралася, коли знову зайшла Ельвіра з тацею їжі. Вона допомогла мені з рештою одягу і зробила мені зачіску на їхній лад. А ще показала, як наводити макіяж їхніми засобами. Вони відрізнялися формами, але ефект той самий. І через кілька хвилин я побачила даму з 19-го століття, яка готується до балу. Цікаво, а тут проводять бали. І ніби читаючи мої думки Ельвіра промовила:
  - Ви така красуня. Сьогодні на балу ви всіх вразити своєю красою.
  - На балу? перепитала я.
  - Так, сьогодні вечором королева з принцем влаштовують бал у вашу участь.
  - У мою честь? Але я...
  - Ви наша майбутня принцеса, всі повинні дізнатися про це, так говорила королева, - щебетала Ельвіра
  А я не могла збагнути яка ще принцеса. Я взагалі-то звичайна дівчина і явно не королівського роду. Для чого це все?...
  - Я уже піду, - сказала дівчина. - А ви поїжте. Принц уже чекає на вас унизу.
  Принц чекає на мене? Це щось новеньке! Але це і мій шанс вивідати все... Я швиденько поїла омлет і випила горнятко кави й помчала униз. Хоча помчала це сильно сказано, одяг сковував всі мої рухи. Я привикла до більш комфортнішого одягу, а сукні це не мій 'коник'. За своє життя я надягала їх лише кілька разів на весілля і випускні в школі й в університеті, а тут жінки щодня піддаються цим тортурам...
   Принц, як завжди елегантний, чекав мене у вітальні. Він читав газету й пив запашний чай. Побачивши мене, він посміхнувся, склав газету й поспішив до мене.
  - Доброго ранку красуне! - фліртуючи сказав він.
  - І Вам доброго Ваша Величносте!
  - Що за формальності? Зви мене просто Маріс.
  - Але...
  - Ніяких 'але'! А тепер ходи я покажу тобі замок.
  - Залюбки, - усміхнулася я і взяла принца під руку
  - Це родинний замок, - почав трактувати принц історію замку. - Наша сім'я при владі ще з 18-го століття, коли мій предок відвоював ці землі у попереднього короля. Ну звичайно, ми модернізували його. Моя мама любить вишуканість.
  'Так, я помітила це.'
  - Вона все переробила на свій лад. Тут набагато комфортніше, ніж у інших замках. - задаволено сказав Маріс.
  'Любов і повага читалися у кожному його слові про маму. Він пишався, що є її сином і прагнув бути схожим на неї.' - така думка склалася у мене.
  - Замок ділиться на два крила, - продовжував принци. - В правому крилі живе королівська сім'я зі своїми слугами, а ліве крило для принців і принцес. Одним словом - спадкоємців, продовжувачів королівського роду... Є ще Вежа Плачу. Вона приєднана до лівого крила. Ходить легенда, що один з королів, мій предок, збудував її для своєї дочки, яка опозорила сім'ю вступивши у зв'язок з онуком його кровного ворога: попереднього власника даних земель. Чоловіка, спочатку тримали у цій вежі, а потім стратили, відрубавши голову. А принцеса так і залишилася запертою у ній, поки не померла. Звідти постійно долинав плач принцеси, яка молила пощади, але батько-король був невблаганним. Кажуть у пориві гніву вона прокляла весь його рід, й досі усі наступники престолу бояться цього прокляття, бо королі помирали в страшних муках, інколи й від зради близької людини. Чесно кажучи, я не вірю у ці дурниці, але історія говорить сама за себе. Можливо, це співпадіння й люди потім собі придумали прокляття, а, можливо, й прада. Хіба кажуть, що цей король помирав у страшній агонії, постійно повторюючи ім'я своєї дочки, яка все таки наклала на себе руки, невитримавши важкої долі. Деякі поговорюють, що чули голос нібито померлої принцеси у кімнаті помираючого короля. А потім його знайшли з спотвореним від страху обличчям. Чи то правда, чи видумки достовірно не відомо, але все таки у нашій родині є цей страх даного прокляття. Та й ще зараз поговорюють про якесь там пророцтво... Одним словом: у нас полюбляють цікаві казочки, які навіюють страх...
  - Якщо ти хотів мене налякати, то тобі майже вдалося. Але майже, - сміючись додала я. - Я з не полохливих.
  'Якби ти тільки знав, що я сама потрапила у реальну казку, яка добряче навіює страх. Так, що якимось страшилками мене не налякати.'
   Ми не зводили один з одного очей і я постійно ловила себе на тому, що не відривала погляду від його губ, коли він говорив й тишком-нишком розглядала його. На вигляд йому було років 25-26 поків. Сьогодні він був у синьому костюмі й мені підкралася думка, що це було навмисне, що наш одяг мав однаковий тон. Мимоволі я посміхнулася. Невже принц хоче привернути мою увагу? Що йому потрібно від мене?
   Не знаю, що зі мною трапилося, але зараз ці питання мене не надто хвилювали, я насолоджувалася часом проведеним з принцем і його кумедними розповідями, і хай йому грець, але він хороший оповідач. І мене надто сильно до нього манило, що уводило мене одночасно в паніку і ніжний трепет. Я хотіла більше проводити з ним час, пізнавати його, але це було скоріше на духовному рівні, ніж сексуальному. І тому я вирішила дати собі більше часу, щоб зрозуміти усю суть моїх почуттів.
  - У праве крило нам дорога поки що заборонена, - порушив надто затягнуту тишину принц і я була вдячна йому за це. - Мама не любить непроханих гостей... Зате я можу показати ліве крило і сад. Ходімо покажу тобі мою кімнату..
  - Охоче! - сказала я і ми поспішили сходами на гору.
  - А від чого у вас світло? - запитала я принца, коли ми повільно рухалися коридором.
  - Ми все беремо від природи: сонце - ось усе що нам потрібно. Сонячні батареї дають нам електрику і гарячу воду. Магічні механізми накопичують сонячне світло протягом літа і ми маємо запас енергії на цілий рік.
  'Знову магія - подумала я. - Куди я потрапила?'
  - Ось і моя кімната! Заходь!
  Ми вступили у святая святих принца Маріса. Кімната, як скромно сказав принц, була більш схожа на цілий будинок. Тут була і вітальня, і спальяня й ванна кімната, навіть робочий кабінет. В останній і повів мене Маріс. Велика бібліотека - ось, що кинулося найперше мені в очі. Я 'кинулася' до заповненених полиць з різноманітними книгами, але всі вони були на невідомих мені мовах. І я розчаровано перевела свій погляд на інші речі в кімнаті. Збоку стояв робочий стіл й шкіряний диван для комфортно читання книг. Та було й те що привернуло мою увагу й підняло настрій - це телескоп. Схоже наш принц цікавився астрономією.
  - Я люблю дивитися на зорі, - сказав принц бачачи, що я не заводжу очей з телескопу. - Може колись подивимось разом.
  Я посміхнулася у відповідь і лише кивнула. Я б дуже хотіла, та ще більше я хочу повернутися додому.
   Нашу екскурсію перервали на цій 'ноті'. Королева кличе мене на примірку сукні для сьогоднішнього балу. Як не прикро було мені залишати принца, але я все таки проміняла компанію принца на нудну компанію королеви й модистки, як і тут називають.
  Мене хотіли вирядити у рожеву сукню, усю в маленьких трояндах, чому я була категорично проти. Із тяжкою бідою я все-таки настояла на своєму і вибрала простеньку червону сукню з квадратним вирізом у стилі ампер. Королева була багряна від люті і від моєї зухвалості, як вона сказала, але її нічого не залишалося, я твердо стояли на своєму...
  

-VIII-

  
  
  Бал в мою честь! Ніколи б не повірила, якби не бачила власними очима. Замок 'ходив ходуном' у приготуванні до свята. Туди-сюди метушилися слуги, а я у свою чергу метушилися біля дзеркала. Ельвіра зробила мені чудову зачіску: підібрала мої чорні кучері у форму ракушки і приколола гребінцем з червоними каменями. Я зробила собі макіяж у стилі смокі айс і червоною, але не дуже яскравою помадою провела по губах. Королева буде в шоці, але я і так звідси скоро утечу, так, що її думка мене не дуже хвилювала. А цей час, який я проведу тут, я проведу для свого задоволення, і байдуже хто що думає. Життя коротке і хтозна чи доля подарує мені ще один шанс.
   Унизу уже збиралися люди, грала повільно музика. Гості гомоніла, а мене пронизував страх. Що ж буде далі? Як себе поводити на балу? Звичайно, я бачила фільми і читала книги про принцес і принців, які зустрічалися на балах, як танцювали не зводячи пристрасних поглядів один з одного. Але то були казки, а тут все насправді! Мене знобило від переживань.
  Оголосили прихід королеви. Почулися оплески й гудіння натовпу.
  - Пані і панове! Я дуже вдячна вам за те, що ви відмінили всі справи й прийняли наше запрошення.
  ' Щось не дуже нагадає манери королеви. Схоже й вона може інколи бути уввічливою!'
  - Хочу вам представити одну молоду особу через яку ми зібралися тут. Прошу любити і шанувати Марісоль - спадкоємиця червоних кілець.
  'Чого спадкоємиця?'
  Та не встигла я збагнути що до чого, як принц підхопив мене за руку і повів до королеви. Вона була явно не задоволена моїм зовнішнім виглядом, але й виду не подала. ' Ото стриманість!' - подумала я.
  - Марісоль, дитино моя! Дозволь представити тебе двору.
  І тут кожен присутній підходив до мене для знайомства. Я думала кінця краю тому не буде, але старалася увічливо посміхатися й не показувати наскільки мене це стомило.
   Заграв повільний вальс, гості закрутилася в танці. Я також з якимось вельможем. Потім нас запросили на святкову вечерю і я здивувалася скільки може гостей поміститися за цим столом. Там було приблизно 500 людей, але всі почувалися комфортно. Вечеря була дуже смачною. Я за життя стільки не їла. Подавали вишукані закуски, м'ясний суп й запечені перепілки з картопляним п'юре, а ще салати й десерти. Було щось схоже на панакоту з полуничним соусом й шоколадні бісквіти з кремом.
  Знову заграла музика й принц запросив мене на танець. Всі гомоніли за нашими спинами та мене це не дуже сильно хвилювало. А чого правду ховати, принц мені подобався та я йому начебто, так що усе зрозуміло тут. Поруч з ним я забувала про все: як я потрапила сюди, чого чекають від мене, а головне, що врешті-решт коїться? Цей вечір я хотіла провести з ним, а потім будь що буде. Завтра буде новий день і я все виясняв, а зараз я хочу насолоджуватися моментом...
  

-IX-

  
  
  - На балу у честь спадкоємиці червоних кілець, зібрався весь вищий світ Нірванії. Та всіх затьмарила своєю красою винуватиця торжества. Символічно одягнена у червону сукню Марісоль, так звуть спадкоємницю, покоряла чоловічу авдиторію. Та єдиним кавалером, якому вона приділяла увагу, був сам принц Маріс. Схоже, весілля не за горами. Можливо, ми уже знаємо ім'я наступного короля Нірвані...
  Адам зі злості кинув газету, яку щойно читав.
  - Будь прокляте все! - кричав він.
  - Я Вам говорив Ваше Високосте, треба було шукати ту дівчину.
  - Заткнися Лестера!
  - А що ви тоді хочете? Королева часу даремо не тратить, дівчина у них, говорить про весілля. А Ви знаєте, що це означає!
  - Знаю Лестер! Знаю!... Але я так легко не здамся! - скули його 'ходили' від злості.
  - Ми що викрадемо спадкоємицю? - з надією запитав слуга.
  - Ти що збожеволів? Нікого ми викрадати не будемо. Завтра ж виступаємо з військом на світанку.
  - Але ж Ваша Високосте...
  - Ніяких 'але' Лестере! Виконуй наказ!
  Слуга вийшов, а Адам піднялась з підлоги газету й розгорнув її.
  'А дівчина й справді красуня'- подумав він. - І щось закололо його в грудях. Це часом не ревність? На фотографії мило посміхалися до нього зведений брат і, можливо, його майбутя дружина...
  Як і було сказано, військо було готове до наступу. Адам знав, що означає війна, знав і те, що доведеться воювати з близькими колись йому людьми, але іншого виходу він не бачив. Краще війна, ніж впасти до ніг якогось дівчиська і молити, щоб вибрала його. Ніяке пророцтво не заважатиме йому зробити задумане. Трон по праву належить йому і він буде за нього боротися...
  
  
  - Ваша Величносте! Ваша Величносте! Біда! Принц Адам веде своє військо сюди. Буде війна! - кричав посланець Марісу, коли ми гуляли по саду.
  Схоже екскурсія знову відміняється, - понуро подумала я. Але справа виходить була серйозна раз принц вмить побілів як смерть й поспішив у замок. Я ж звісно за ним. Як і очікувалося на нього вже чекала королева також стривожена. Що тут відбувається? І хто такий принц Адам? Матір з сином переглянулися, а потім глянули на мене.
  - Сядь дитино моя,- сказала мені королева. - Час тобі дізнатися усю правду...
  Ну нарешті!' - цього я й чекала. Але не думала, що буде так легко. Тут щось насторожило мене, королева нічого просто так не робить - це вже я встигла зрозуміти.
  Ми присіли на диван у вітальні. Королева навіть це робить з пафосом. Нам подали чай, схоже, її величність підготувалася до розмови. Ну що ж, подивимося, що буде далі...
  - У короля Едуарда є ще один син - принц Адам від першої дружини. Та померла коли Адам був ще маленький від якоїсь хвороби. Згодом король одружився зі мною та Адам з першого моменту нашого знайомства не злюби в мене і щоб я не робила нічого не допомагало. Це дуже тривожило короля, але він не хотів сильно тиснути на малого сироту, хотів йому дати час змиритися. Але йшов час а Адам так і бунтував, звинувачуючи мене й свого батька у підлості. Ми старалися у всьому йому догодити, але мені вже терпець урвався, та й у короля він був на межі. Потім у нас народився спільний син Маріс,- показала вона на принца. - Ми думали це трохи зблизить нашу родину, та стало ще гірше: він нас ще більше зненавидів, особливо батька, звинувачував його за любов до молодшого сина. Ревність - думали ми, і старалися бути до нього поблажливими. Він все таки дитина. Та Адам все більше ставав капризним але все йому прощалася. - тут обличчя королеви перетворилося у зневажливу гримасу. Та це було лише кілька секунд. Вона зробила ковток зі свого горнятка і коли опустила його, її обличчя уже сяяло доброчесністю.
  'Ого! Яка чудова гра!' Та вслух я нічого не говорила. Не спорю, королева явно не була невинною, але, можливо, вона і правду говорить. Висновок я і так зроблю не з її слів...
  - Йшли роки і незважаючи на існування брата, Адам думав, що займе трон після батька. Та король все не наважувався сказали хто ж буде після нього. Він так і помер не встигши оголосити престолонаслідника, - її величність витерла фальшиву сльозу і продовжила. - Він навіть вчинив переворот, але йому не вдалося зробити бажане. У той момент я дуже переживала за долю свого сина, щоб його злий брат не вчинив братовбивства. Та цей інцидент не лишився не поміченим: це дуже підкосило здоров'я уже не молодого короля. Він був у потрясінні. Ще б пак, його син намагався його вбити, кого б це не підкосило. Негідник втік, так і не отримавши бажаного, дехто стверджує, що зараз він знаходиться у замку своєї матері на півночі королівства. Та ні батько-король, ні я ніколи не переслідували його. Хай живе як хоче, тільки б нас не чіпав. Та сталося непередбачуване: принц про якого ми не чули уже кілька років, оголосив нам війну, і в даний час наступає з військом...
  Королева закінчила свою розповідь на сумній ноті. Я вагалася вірити їй чи ні. Та одне я знала точно: хтось та наступає з війною, раз так метушаться в замку й ім'я славнозвісного Адама я вперше почула не від королеви, значить він все таки існує і судячи з новинами, сюди він аде не з благими намірами...
  - Але й у вас є також військо! - констатувала я, хоча абсолютно нічого не знала про дане королівство, але логіка мені підказулала, що так має бути. У кожної держави є своя армія, значить і у королівства має бути. - І я думаю, не мале, так що не переживайте. Ви переможете, я знаю, й правда восторжествує, - збуджено говорила я, а саму охопив страх. Це як не як війна...
  - Дякую тобі дорогенька моя, - 'замурликала' королева. Мої слова явно їй лестили. Та справа була не тільки в тім. Ти права, але ми маємо ще один козир 'в рукаві' і це ти моя дорога.
  - Я? - перепитала я.
  - Ти!
  - Я явно нічого не розуміла.
  - Але я нічого не тямлю у війні, - збентежено лепетала я.
  - А тобі не треба. Ти - зброя, яка здатна зупинити все!
  Мені не нажарт стало страшно. Вони мене в жертву хочу принести! От воно й пророцтво! Згадалася казка про Ганза і Гретель, які потрапили в солодкий і дім і там їх відьма відгодовувала їх, щоб потім з'їсти. Невже й мене таке чекає? Мене задобрюють, щоб потім вбити...
  - Не бійся Марісоль, ми з тобою нічого не зробимо. Ти тому так побіліла? Справа у пророцтві, - стала пояснювати королева. - Колись давно один могутній чаклун напророкував, що лише той гідний сісти на трон, кого обере спадкоємиця двох кілець. І з'єднають вони свої життя клятвами вічної любові, а їхні обручки зясяють червоним сяйвом, і Нірванія побачить свого нового короля. Лише в той момент закляття зникне й королівство розцвіте. І якщо ти, хоч трохи нас жалієш, - після невеликої паузи звернулася до мене королева,
  - якщо мій син тобі хоч трохи любий, вийде за нього заміж у найближчий час...
  - Мамо!- крикнув Маріс. - Збав обороти! Може не будеш за нас вирішувати...
  - А як ви знаєте що я та хто вам потрібен? - я перебила їхні перепалки.
  - Так було сказано у простві: у перше затемнення з'явиться дівчина з невіданих земель й до третього затемнення вона повинна зняти прокляття. Наступне затемнення має відбутися за місяць, так що у нас не так багато часу, а якщо бути відвертим, взагалі не має. Ми не можемо дотримуватися всіх інструкцій, війна стукає у наші двері, тому вирішувати треба швидко.
  - Мамо дозволь мені вирішити це питання? А ти будеш мати час подумати,- звернувся принц до мене.
  - Я згідна!
  Сказати, що вони були здивовані моєю відповіддю, це нічого не сказати.
  - Але в мене є одна умова: я вам даю те, що вам потрібно, а ви дасте, що мені потрібно.
  - Що завгодно, - радісно прощебетала королева.
  - Після церемонії ви відправити мене додому... Це весілля буде формальністю...
  - Я в ту ж мить пошлю за чаклуном і дізнаюся чи це можливо, - задоволено говорила королева Ясмін, більше, ніж я сподівалася.
  Схоже, мене тут потребують як п'яте колесо в машині. Лише принц зніяковіло гляну на мене, можливо, тільки йому буде шкода, що я піду.
  От і розставили всі крапки над 'і'. Все стало на свої місця. Але я надто прагматично сприймала це все: принц мені подобається, але не настільки, щоб я залишилася тут назавжди. Та й ніхто цього не хоче. Це буде договір з умовами вигідними для обох сторін: я допоможу принцу Марісу сісти на трон і назавжди позбавитися жорстокого принца Адама, а вони подаруй мені шанс повернутися додому...
  

-X-

  
  
  - У нас тільки два дні для підготовки до весілля, - говорила сину королева під час сніданку. - Сьогодні я пришлю модистку, щоб зробила примірку для весільної сукні Марісоль й для твого костюма. Харлі уже займається запрошеннями, а Матіасу, я поручили зайнятися розпорядженням щодо вечері й прикрас зали. А ти поїдь до священика і узгодять з ним час для вінчання, бо я уже втомилася
  - Ой моя невгамовна матусю! - підлещувався принц до матері. - Скільки звалилася на твої тендітні плечі. Може, не будемо так поспішати...
  - Ти що здурів! - рявкнула королева й стукнула кулаком по столі. - Щоб я більше такого не чула! Я для кого стараюся? Га?
  - Знаю що для мене, але, що люди подумай про таке раптове весілля?
  - А мені начхати, що скажуть люди! Вони ще потім дякую скажуть, що не дозволила твоєму схибленому братику зруйнувати їхні будинки й забрати їхні життя. Ти думаєш я у захваті від цієї ситуації? Якби я могла, ти б давно уже сидів на троні! А та проклята Меліса зі своїм коханцем й їхніми підступами от уже 20 років не дають мені спокійно жити. Якщо є хоч найменший шанс добитися свого, я все зроблю навіть не сумніваюся! А тепер ще й твій братик наступає нам на п'яти, але нічого через два дні ми вб'ємо двох зайців: одночасно я 'утру носа' своїм ворогам й посиджу тебе на трон. Лише тоді я зможу спокійно видихнути й насолоджуватися життям...
  Принц лишень холодно кивнув королеві у знак згоди і зробив вигляд, що знову повертається до трапези, але думки його були далекі від споживання їжі. Він думав про Марісоль. Ця дівчина дійсно запала йому в душу і йому не хотілося втрачати її. Думав, що відтягнувши на довший час дату їхнього весілля, вона зможе закохатися у нього й не захоче піти. А так... Але в нього ще є два дні і він постарається змінити її рішення про повернення додому.
  - Принеси мені трав'яного чай в мою кімнату, - вивів Маріса зі ступору мамин голос. А то в мене голова розболілася. Я піду приляжу, - тепер вона звернулася до сина.
  - Й не забудь про священика.
  - Добре мамо! Відпочивай...
  Та як писав Блок: 'И вечный бой! Покой нам только снится!' Так можна сказати і про королеву. Про спокій вона може тільки мріяти, адже на кону все її життя й життя її сина. Не просто так вона переступали через усе, навіть убивала, щоб утриматися 'на плаву' й дійти до фіналу. І за крок до перемоги, вона не дозволить щоб все пішло шкереберть.
  Королівські шпигуни знаходяться у кожному куточку королівства і постійно звітують королеві, особливо про її пасинка. Тому вона знала і про новий вихід принца Адама, точніше його підданого: карети, які їздить без коней, а на сонячній енергії. Це дозволить їм швидше добратися сюди, але знала й те, що їх недостатньо для всіх воїнів і для зброї. Принц занадто квапився воювати, що не встиг змайструвати більше, а отже як не крути вони все одно будуть користуватися кінним транспортом, а це все-таки трохи призупинить їх. Так, що все-про-все у них є два-три дні запасу. Після завтра зранку Маріс і Марісоль одружується. І якщо б військо Адама підспіло швидше, вони все одно не встигнуть їм завадити й результат стане очевидним: вони програють в будь-якому випадку. Вони або здадуться і підуть з позором, або все-таки буде війна і проллється багато крові, але їхньої крові. Будь-який громадянин Нірванії стане на захист свого короля, а не на бік якогось узурпатора. І яким би не було становище - вони виграють. Нарешті їй вдасться побачити або прениженим свого пасинка, або ще краще - мертвим. Єдине, що важливе - це те, що її син буде королем, решту дрібниці. Щодо Марісоль, то її доля уже вирішена. Після усіх церемоній королівський чаклун відправить її туди, де вона забажає. Тут скажемо, що вона померла, а для Маріса ми підберемо хорошу й послушну дружину. Надто Марісоль непередбачувана, а це може стати переломним моментом у стосунках матері й сина. Якщо Маріс підпаде під вплив цієї норовливої дівки, він може піти проти королеви, а це ніяк не входило в її плани. Добре, що все склалося саме так, і не прийдеться брехати сину про смерть дівчини, він сам побачив що він її нецікавить, що вона хоче повернутися додому. От і не буде даремно надіятися.
  Та найголовніше, що радувало королеву - це те, що вона зможе помститися найбільшому своєму ворогові - Мелісі.
  - Це стерво зіпсувало все моє життя! - злісно крикнула королева. - Але скоро ти побачиш, що не з тою зв'язалася. Ти побачиш мою перемогу!
  І тут спогади повернули її на двадцять років тому назад, коли усе ця історія лишень починалася...
  

-XI-

  
  
  Молода королева переступила поріг замку. Ніхто не бачив красивішої й миліший жінки у жодному зі світі. Це був час процвітання Нірванїі, дякуючи королю Едуарду. Він сильно тужив за своєю Анікою, яку так раптово втратив. Але роки йшли, життя продовжувалося, й материнська любов і ласка були потрібні маленькому синові. Спочатку він думав, що одружується лише заради сина, але коли побачу свою наречену, то вмить піддався її чарам. Але ні син, ні його сестра не поділяли його думку про нову дружину. Так, вона була трохи капризною, але це не означало, що вона погана людина. Але король бачив те, що хотів бачити, і ніхто не міг відкрити йому очі на правду. Молода королева робила все можливе, щоб завоювати королівську прихильність, крім краси жінка володіла неабияким розумом, що допомагало їй плести інтриги, особливо коли в неї самої народився син. Вона не могла допустити щоб її син був лише підлеглим свого старшого брата короля, коли може сам стати королем. Ясмін, всіма можливими і не можливими способами старалася налаштувати батька-короля проти старшого сина, але завжди вони мирилися і якби вона не старалася король хотів бачити Адама престолонаслідником. Коли вже втрачати було нічого, королева влаштувала переворот і таким способом, що винуватцем став старший принц. Король не хотів вірити у це, його батьківське серце не хотіло вірити, але усі факти були проти нього. Та й Адам тієї ночі зник і ніхто не знав куди він дівся.
  - Ти ще й досі віриш, що він не винен? - негодувала королева. - Змію пригріли на свої грудях.
  - Заткнися жінко! - крикну король.
  - Якби був невинним не втік би... А так... - не стихали її отруйні слова.
  - Геть звідси! - не витримав король. - Геть! - я сказав.
   Королева підчилилася. Їй було начхати, що король так грубо з нею повівся. Душа її раділа , що їй план вдався і вона побачить свого сина королем.
  Новина, про можливу зраду сина. підкосила здоров'я короля. Щодня він гас, як свічка. Меліса старша сестра короля вмить примчала, коли почула про хворобу брата. Бездітна вдова, після смерті нелюбого чоловіка, посвятила себе чаклуванню. Ще в молоді літа, вона відкрила в собі талант до чародійства. Вона бачила людей наскрізь, тим самим захищала свого молодшого брата, який лиш недавно став королем. Та принцеса і чаклунка - несумісні речі. Ти не можеш віддатися свої улюблені справі, бо ти народжена створити надійний союз для королівства. І двадцятип'ятирічну принцесу видають заміж зап'ятдесятирічного герцога і відправляй десь на кінець королівства для захисту кордонів. Це був такий біль й розчарування, що просто не передати словами. Вона так довіряла брату, а він взяв і зради дії довіру. Та змирившись зі своєї участю, вона разом із чоловіком відправилася на своє нове місце проживання.
  Роки йшли, королівство під керівництвом молодого короля Едуарда міцніло і процвітало, Меліса була рада тому і давно простила свого брата за те, що так вчинив із нею. Герцог був непоганою людиною. Водилася в нього гріщки, але й то не серйозні, щоб надавати їм значення. Але ця маленька згубна звичка заставила герцога поплатитися життям. Через надмірне куріння у герцога з'явилася хвороба легень, яка не даваймо нормально дихати. Меліса хоч і не кохала свого чоловіка, але за роки шлюбу з ним все таки відчувала певну прив'язані до нього. Він був хорошим чоловіком і завжди звертав увагу на потреби своєї дружини. Тому Меліса, як могла рятувала життя герцога. Дар до магії допоміг їй розпізнавати корисні рослини й робити з них настойки. Але це не змогло врятувати життя герцогу і після десяти років шлюбу, чоловік Меліси помер. Король Едуард горював разом з Мелісою, якій наказав приїхати в королівський замок. У той час королівська сім'я чекали на перевінця. Молода королева мала дуже тендітне здоров'я і перед тим мала два викадні й зараз всі з нетерпінням чекали на появу такого довгожданного спадкоємця. Меліса чим могла допомагала невістці своїми настоями і в один із погожих літніх днів королева народила чудового, здорового хлопчика - майбутнього короля Нірванії. У Королівстві святкували ці події, радіючи за королівську сім'ю і за короля Едуарда, якого дуже любили.
   Малий Адам ріс на радість усім. Він був дуже активним хлопчиком і на свій вік напрочуд розумним. Ніхто не міг знати чого від нього чекати, що приводило хлопця в ще більший азарт. І хоч як не було добре Мелісі з братовою сім'єю та вона знала, що не там її місце. Король бачачи якусь меланхолію сестри, запропонував ій знову завести сім'ю, але та не погодилася. Ненароджена вона для цього, вона хоче допомагати людям своїми здібностями. Відпустив її брат на 'волю,' він знав, що його сестра народилася вільям птахом і зараз прагне свободи.
   Меліса чула, що на півдні королівства є школа для чаклунів і подалася туди. Вона зможе займатися тим, про що мріяла з дитинства. Школа відкрила неймовірні можливості для неї, маючи базу в основу й талант вона стала однією з найкращих учениць. Така усердна праця жінки не залишилася непоміченою. Один з наставників школи вмить запримітив яскравий вогонь її душі. Звали цього чаклуна Ілай. Сподобалася йому дуже Меліса за хороше личко й доброту серця. Взяв він її під своє крило і навчав тому, що знає сам. Йшли роки і відносини вчитель- учениця змінилися, вони переросли у світле почуття кохання. Вони знали, що їм не бути разом, але все одно не могли відпустити одне одного. Тут все королівство сколихнула новина про несподівану смерть королеви. Невідома хвороба буквально за кілька днів знищила здоров'я ще молодої жінки й осиротила маленького хлопчика і його батька.
  Все королівство говорювало разом із королівсткою родиною та найбільше Меліса, бо бачила у якому стані був її брат та нічого не могла вдіяти. Настої, які вона робила, лише заспокоювали, ніяк не лікували. Та й чи можна вилікувати біль утрати. Єдине, що допоможе - це час, його владі і віддалися....
   Минуло з два роки, коли король знову одружився. Та нова дружина брата не подобалась Мелісі, від неї віяло фальшю й корисливістю, а ще вона не любила маленького Адама. Вона робила вигляд, що піклується про нього, а насправді робила все можливе, щоб йому зашкодити йому, а коли в неї самої народився син, вона ще більше занапастила долю Адама. Мелісу тоді приголомшила новина про переворот, який влаштував Адам. Та вона не могла повірити, що двадцятирічний хлопчина, здатний на такий хитромудрий план, знаючи його характер і любов до батька. Це діло рук Ясмін, вона була впевнена. Але якщо всі вірять у вину Адама, навіть власний батько, то довести вину королеви буде дуже важко, а ще важче буде довести невинність племінника, там явно був підступний план королеви, який вона виношувала роками. За розрадою Меліса подалася до свого коханого Ілая.
  - Знаю чого ти прийшла, - промовив чаклун лишень побачив Мелісу. - Бачу я твою біду.
   Жінці не дуже подобалося, що Ілай все завжди знає наперед і завжди забороняла свої здібності застосовувати на ній. Не хотіла знати вона й того що їхні дороги скоро розійдуться, хоча Ілай неодноразово натякав про це. Та вона не бажала навіть слухати, завжди говорила, що хоче жити сьогоднішнім днем, а завтра буде те, чого не минути. Та сьогодні вона зрадила своїйм принципам, заради брата і племінника, а ще заради королівства. Вона захотіла заглянути у майбутнє, хоча знала, що це як наркотик, раз спробуєш і важко зупинитися.
  - Я уже давно знаю про те, що тебе 'з'їдає'.
  - Ніколи не сумнівалася у твоїх здібностях, але я знаю і тебе так, що обійдемося без театральностей. Я не хотіла, але мушу звернутися за твоєю допомогою. - Завжди любив твою прямолінійність, - прокоментував чаклун. - Та давай не поспішити,
  все робимо по черзі. Завари будь ласка свого трав'яного чаю, який я дуже люблю а я тобі розкажу одну древню історію.
   Меліса послухалася свого колишнього наставника. Вони хоч і любили одне одного, але в їхньому спілкуванні особливо постороннім було складно уловити почуття кохання між ними. Лише в певні моменти, коли не зачіпалися нічиї інтереси, вони могли розслабитись і насолоджуватися близькістю один одного як закохані. Решту часу і при наявності постороніх вони вели сбе стримано й обережно. Вона як-не-як принцеса і не личить їй виставляти своє особисте життя на показ. Але не лише це було причиною прихованих стосунків, вони обоє вважали, що почуття, яке їх охопило - це їхня справа, не варто виставляти це на обговорення королівства. Вони дуже любили одне одного і цього було більш, ніж достатньо для них. Сімейне життя у більшості випадків руйнує кохання, перетворює це почуття у буденність, а вони будучи разом відчувають усе, як вперше і востаннє. Відстань між ними збуджує і розбурхує уяву і це приносить певну ізюминку у їхні стосунки.
  - Може, це звучить пафосно, але я знав, що ти до мене звернишся з цим питанням, - говорив чаклун попиваючи запашний чай.
  Меліса тільки хникнула у відповідь. 'Ох ці чоловіки! Завжди хочуть 'набити собі ціну'!
  Ілай бачив, які емоції відображалася на обличчі його коханої і тільки кутиком губ усміхнувся. Він надто любив незалежності цієї жінки, навіть ледь помітну зневагу з її боку, це і не давало йому захворіти 'зірковою хворобою', вона завжди опускала його 'з неба на землю'. Маючи такий талант володіти людськими долями, існує ще більша спокуса неправильно використовувати його, або надто високо цінувати його й підвищуватися над людьми. Хоча хто він такий, звичайна людина, яка послана, щоб допомога ти людям і встановляти справедливість.
  - Я бачив, як складеться доля королівства і знаю, що зі страршим принцом несправедливо вчинили. Але маю на це закрити очі...
   - Що? Що? -здивуванню Меліси не було меж.
  - Я не можу розказати тобі всю правду, прошу тільки одне - довірся мені.
  Це трохи заспокоїло Мелісу. Вона уже привикла до дивакуватості Ілая і навчилася вірити йому, навіть, якщо те, що він робить божевілля.
  - Знай тільки одне: справедливість буде відновлено, винні будуть покарані, а в королівстві запанує мир і процвітання, - це перша брехня, яка пролунала з його уст Мелісі. Він не міг сказати правду, а точніше не знав її. Усе як в тумані й він не міг нічого вдіяти...
  Прошу, - після невеликої паузи додав чаклун. - Влаштуй нам зустріч з королем. Мені потрібно з ним поговорити.
  - Які ти справи маєш з моїм братом?
  - Ти все дізнаєшся у потрібний момент. А зараз дозволь з ним зустрітися.
  Меліса кивнула, хоча нічого не розуміла. Ілай говорив загадками, але головне що в королівстві все буде добре...
  За кілька днів Меліса повернулася у замок і застала свого брата лежачим у ліжку. Сердечний приступ - констатували лікарі, та Меліса відіслала їх всіх і сама доглядала за братом. Коли на щоках з'явився здоровьй рум'янець і пожвавіли рухи короля, вона відіслала телепатичне послання Ілаю про готовність короля поговорити з ним. Король Едуард спочатку скептично віднісся до прохання сестри поговорити з чаклуном, але все-таки погодився. Та найбільше його здивувала таємничість цієї зустрічі. Ніхто не повинен був знати, навіть королева. Але десь глибоко в душі, король хотів поговорити з віщуном про свого старшого сина, в якому почав сумніватися. Його серце невірило в його зраду, хоча розум говорив про зворотнє. Це і зводило його з розуму. Раптова хвороба зробила переоцінку його життя, наклала відбиток сумніву у майбутньому.
  Ще досить молодий і здоровий король навіть і не думав, що життя, як маленький сірничок, у будь-який момент може погаснути. Може це бути у кінці, а може і десь на середині. Тому зваживши всі свої наміри, бажання й дії прийшов до висновку, що нині чи завтра його не стане, і на трон сяде хтось з його синів, хто саме він і сам не знає. Адам - його перевінець, син його любої Аніки - сильний духом, але норовистий, справедливий, але інколи жорстокий, люблячий, але є якась і ненависть у його любові, відкритий для науки і світу, але замкнутий для сім'ї. Він як червоне і чорне, між добром і злом, між любов'ю і тиранією. На відміну від свого брата, молодий Маріс втілення ніжності й ласки, доброти й любові, певної безтурботності. Хоч двоє брати, але такі різні за характерами. Можливо, винною було те, що Адам ріс без матері, яка б дарувала йому любов і ласку, відкривала світ у кольоровому світлі. А так бідний сирота заховався у свій панцир, із часом загрубів і зачерствів без теплоти світу. А зараз, можливо, і зрадив його. Влада затьмарює розум й здоровий глузд. Скільки історія бачила вбивств заради влади, і не важливо хто був противником - брат, сестра чи батько. Головне, щоб швидше ти позбувся їх, ніж вони тебе. І його предок колись давно убив цілу королівську родину на шляху до влади. Визнання, влада, трон - завжди були кривавими, але він ніколи б не подумав, що його син уподобиться до цього. І тому його серце так кровоточило через зраду сина. Король хотів почути якусь розраду чи навіть виправдання сина з вуст мудрого чаклуна.
  

-XII-

  
  
  Був теплий літній ранок. Cонце уже ступило у силу. Його проміння висушувало вологу з трави від нічного дощу. Птахи уже були у пошуках їжі, то залітали, то налякані шумом відлітали від насипаного в королівському хліву корму для курчат. Слуги метушилися у роботі, лунав шум і гам. Єдине, що могло привернути їхню увагу - це поява невідомого чоловіка на могутньому коні. Чоловік також був під стать коню: високий на зріст, широкі плечі, міцні ноги обтягнені штанами для верхової їзди, біла сорочка, яка підкреслювали величність статури й чорний плащ, який видавав важливість персони гостя. До чоловіка підбіг хлопець-служка і повів коня у хлів, а інший слуга поїв гостя в замок.
  Знала про появу Ілая лише Меліса, яка стояла уже біля дверей щоб таємно провести його у кабінет короля. Привабливий п'ятдесятирічний чоловік лукаво підморгнув жінці, а та у відповідь ляснула його по руці й повела у віддалену кімнату. Була ще рання години і замок був майже порожнім, що йшло їм на руку.
  У кабінеті було напівтемно, пахнуло свіжим папером й ледь відчутним запахом димку. Незважаючи на літню пору, ночі у Нірвані досить холодні цього року й потрібно огрівати приміщення. Король уже чекав гостя. Він величаво сидів за своїм робочим столом і переглядав документи під яскрвим світлом настільної лампи. Це було єдине освітлення в кімнаті, не беручи до уваги вогонь в каміні, в кімнаті і воно передавало певно загадковість і містичність приміщення. Ілай з Мелісою зайшли й увічливо поклонилися королю Едуарду. Як і подобало королю, він холодно гляну на своїх підданих, надаючи свої персоні певну величність і пафос.
  - А зараз покинь нас жінко, - жорстоко для Меліса пролунали слова коханого. - Це тільки чоловіча розмова.
  Король також кивнув у знай згоди й нічого іншого молодій чаклунці не залишалося, як залишити їх на одинці. Вже закриваютьчи двері жінка пробурмотала:
  - Були б ви окремо, я б вам показала чоловічу розмову...
   Ще змалечку Меліса затямила, що коли чоловік залишається з жінкою на одинці, то вона може перечити йому і відстоювати свою думку, але не в компанії інших чоловіків. І зараз двоє сильних і впливових чоловіків зустрілися, і щоб не принизити гідність ні одного із них, вона мовчала й слухняно виконала їхню волю. Але це до певно моменту, вона нагадає обом, як вони виставили її за двері, навіть не подякувавши.
  - Прошу сідай , - порушив незручну для них бох тишу король.
   Ілай всівся на проти короля й відчув його біль й страждання, але не промовив ні слова з цього приводу. Так мало і має бути: кожен гріх і кожна пролита сльоза прагне відплати. Несправедливо, але король Едуард несе покуту за злочини своїх предків, які вчиняли жорстоко і розправлялися з усіма не жалі чи навіть дітей...
  Давним-давно біда постукала у двері замку короля Нірванії. Молодий принц Назарій ніяк не міг змиритися з думкою, що його старший брат Зенай став королем Нірвані й успішно правив королівством. Чорна заздрість з'їдала його бачити, яким успішним є його брат. У Зеная було все: піддані королівства, які любили його, красуня-дружина, яка була його опорою й діти, які тішили його око. А в нього нікого й нічого. І усе через те, що він народився на два роки пізніше, ніж його брат. І одного разу в його голову прокралася думка, що це все може бути його. Підступні інтриги тепер рухали його життя, а серце ставало все темнішим з кожним днем. І в той момент, коли ніхто і не чекав, люди віддані Назарію напали на замок, а сам принцип власноруч вбив всю сім'ю свого брата, включаючи і його самого. Непожалів нікого, навіть маленьких дітей. Багряна пелена оповила сонце, білі хмари перетворилися на чорні, земля здригнулася, так природи відреагувала на жорстокість людей. Три дні і три ночі йшов дощ, багато людей загинуло, королівство поглинув морок. Назарій упав у відчай, нарешті він отримав те, що хотів, але все вислизає з його рук. Тоді ходили чутки про могутньго чаклуна, який може допомогти. Покликав його король і наказав допомогти. Довго не піддавайся на умовляння чаклун, але під натиском короля й величиною скарбу, який король б дав йому, все-таки погодився. Наклав закляття чаклун, що всі гріхи, які зробив Назарій будуть спокутувати його нащадки та найбільше припаде на дев'яте покоління і лишень об'єднання крові зможе щось змінити. Навіть не думаюч король згодився, головне, щоб йому було добре , а в різну магію він не вірить, може, обійдеться думав він. Лишень чаклун щось пробурмотів, як чорні хмари змінилися білими, сонце очистилося, морок розвівся, королівство ожило й повернулася у своє русло. Згодом забулося все що було. Король Назарій запам'ятався, хоч і тираном, але справедливим і добрим королем. Його син Мінай успадкував трон після батька, а згодом і його син став владикою Нірвані. Покоління королів змінювалися іншим покоління і навіть ніхто не згадував пророцтво чаклуна. Поки не наставав час розплати. Кожен король, кожен нащадок короля Назарія помирав страшною смертю та найбільший тягар випав на час правління Едуарда він і був дев'ятим нащадком короля Назарія. Його покарання було в тому, що його сини або знищать королівство й воно буде стерте з лиця планети, або все таки врятують його, хоча це й мало ймовірне. Він буде останнім королем Нірванії, на ньому і закінчиться ера правителів Нірвінії, а з тим і сама Нірванія. А саме гірше, що механізм уже запущено й ніхто не може нічого змінити.
  - І не лише ви розплачуєтесь за чужі гріхи, - після паузи промовив Ілай. - Але й мені також випала доля розплачуватися за скупість мого предка... Я не залишу після себе нічого й нікого й буду останній зі свого роду. Таке от покарання... А ви будете бачити, як ваші самі стануть ворогами, як вони вбиватимуть один одного і королівство знову охопить хаос. З вашим правлінням закінчиться епоха Нірванії, наш світ самознищиться.... Кожен гріх можна простити, гріхи наших предків надто великі, найбільшим із них був егоїзм. Вони не покаялися, не старалася щось виправити, а просто переклали все на чужі 'плечі'...
  Понурий король ще більше опустив голову. Не залишить він після себе ні спокій, ні розквіт, усе що він так любить зникне. Найбільше серце боліло за синів, які зненавидять один одного й будуть боротися за владу і вчинять братовбивство. Й він не здатний нічого змінити. Розпач охопив його. Здригнулися його плечі від ридань. Не помічав він, навіть, присутність свого підлеглого. Все стало не суттєвим...
  - Та я провів певні дослідження, - продовжив чаклун, - у пророцтві було вказано, що об'єднання крові може зупинити прокляття... Я ніяк не міг збагнути причому тут це. Яку кров потрібно об'єднувати? І я натрапив на один документ, де було вказано, що один із синів короля Зеная вижив. Якщо пам'ятаєте ходить легенда про Вежу плачу, так от, це зовсім не легенда, а правдива історія. Це було насправді, доля хотіла об'єднати двох закоханих, але ваш предок не дав цьому статися. Принца вбили, принцеса ще більше прокляла ваш рід. Знову побачивши несправедливість один із чаклунів відправив другого принца на Землю. Там він знайшов своє кохання - земну дівчину й одружився. В них народилися діти, так він дав продовження королівського роду, але в іншому світі. Якщо ми знайдемо когось з його потомства, ми зможемо врятувати Нірванію... - піднесено говорив чаклун. І хоч як йому не хотілося розчаровувати короля, але він додав: - Але це тільки припущення...
  - Якась надія є? - запитав король.
  - Маленька, але є, - відповів чаклун, - я постараюся знайти вихід, постараюся зробити все можливе й не можливе. Ви тільки не хвилюйтеся. Нам потрібний сильний король у цей не легкий час.... - А зараз дозвольте мені піти. Будуть новини, я Вам повідомлю. Король, навіть, не мав сили кивнути. Така безпомічність охопила його. Ілай залишив короля на самоті. І той від розпачу ледь не закричав. Ще кілька хвилин він отак сидів, взявшись за голову, стараючись заспокоїтися, і це коштувало неймовірних зусиль. Безсилий, постарівший на десять років король покинув кабінет, щоб грати свою роль для посторонніх...
  

-XIII-

  
  
  Минуло, не мало й не багато кілька місяців, коли Ілай знову навідався до короля й залишив йому промінь надії. Він знайшов потомка короля Зеная й тепер потрібно якось доставити його сюди, точніше її.
  Так, як і вказувало пророцтво. Десь далеко у світах є та, котра здатна змінити долю королівства.
  Та не так зрадів король, як думав. Надто обезсиленим він він був від горя, що навалилася на нього. З'їдало воно його з середини. Надто неправдоподібною була ця надія. Це пророцтво могло збутися, а могло і ні. А тоді, що буде з його королівством, з його дітьми. Занедужав він від переживань, не допомогали навіть чудодійні настої Меліси. Згасав, як свічка король і ніхто не знав чому. Уже на смертному одрі покликав він знову Ілая.
  - Тепер скажи мені мудрий чаклуне, хто з моїх синів сяде на трон і зможе врятувати Hірванію? Я маю залишити заповіт...
  - Не знаю я Ваша Величносте, - збрехав йому Ілай, хоч як соромно було брехати умираючому королю. - Скажу тільки одне, я подбаю, щоб це був достойніший із них.
  Король розуміючи кивнув. Він знав, що чаклун не договорює йому всієї правди, але сподівався на його відданість ділу.
  - Розкажи про процтво королівству, хай знають правду. Але дай їм надію, що все виправить один із моїх синів...
  Через кілька днів короля Едуарда не стало. Все королівсто занурилося в траур. Короля любили й поважали підлеглі, й щиро оплакували його смерть. Та ще більше ошелешило королівство читання заповіту померлого короля:
  - 'Я так любив життя, але я його втрачаю. Я так люблю своє королівство, але його я втрачаю. Я все втрачаю, але хочу залишити вам надію й останню свою волю. Мої сини, мої орли найбільше вас я любив у цьому житті, ви моє покарання, але й моя надія. У ваші руки я віддаю королівство. Але тільки достойніший із вас може назвати себе королем Нірванії. Недавно я дізнався про пророцтво, це новина і підірвала моє здоров'я. Згідно цього пророцтва над королівством нависне небезпека, нелегкі часи чекають на нього, і я ще більше страждаю, розуміючи, що не зможу розділити цю долю зі своїми підлеглими. Та є надія. Десь далеко у світах живе дівчина спадкоємиця двох кілець, як говорить пророцтво. З'явиться вона через п'ять років під час першого сонячного затемнення. Ця дівчина й обере престолонаслідника. З ким вона захоче об'єдати життя, той і стане королем Нірвані і врятує її від зруйнування. Та я не лякаю вас, але те що має бути того не минути. Мої предки винні у всьому, але розплачуватися повинні всіми. Так навіть краще, що я не обиратиму наступного короля, кожен з моїх синів достойний сісти на трон. Але доля сама розпорядиться кому з них бути королем. Я йду, йду з чистим серцем, бо залишаю для вас надію. Хай вона гріє вас протягом цього часу. Про єдине я молю, дотрисуйтеся моїх вказівок...'
   Ілай виконав прохання короля й розповів всьому королівство про загрозу, яка наближається. Але не міг він, всіма жахливими подробицями нагнати на жителів Нірванії страх, тому деякі факти приховав. Заради королівства й вини перед ним він зробив так, що дівчину не потрібно шукати, вона сама з'явиться в Нірвані в потрібний час, щоб пророцтво збулося.
   Всі знали чаклуна Ілаю і його здібності й силу магії, його авторитет наводив страх жителям королівства, тому ніхто навіть не сумнівався у правдивості його слів й важливості дотримуватися всіх формальностей. А ще король з його останнім проханням...
  Єдиною людиною, котра сумнівалася була королева. Повз пильне око жінки не прийшли непомічений часті зустрічі короля з якимось чоловіком. І як вона не старалася не могла підслухати іхні розмови. Меліса завжди контролювала її, і в голову королеви прокралася думка, що вони щось задумали проти неї і її сина. Всі сумніви розвіялися, коли король відкидав всі її застереження щодо підступів його сестри.
  - Вони праві! - твердо сказав король. - Не смій лізти не у свої справи!
  Тут королева і зрозуміла, що все серйозніше, ніж вона думала, і щоб вона не робила, але ніяк не могла дізнатися у чому справа. Та тепер стало все на свої місця. Вони добилися того, що її Моріс не зможе зразу сісти на трон. Але є одна виграшна позиція - вона регент і з може все зробити, щоб ці дурниці забули і посадити свого сина на трон. Смерть короля була передчасною, вони не могли це передбачити, на відміну від неї. Як мати вона зробила все можливе, щоб уберегти сина від підступних інтриг його тітки, навіть на вбивство свого чоловіка. Доля сина важливіша за душу її самої. Тепер вона на крок попереду, щоб вони не задумали ...
  

-XIV-

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Межзвездный мезальянс. Право на ошибку" С.Ролдугина "Кофейные истории" Л.Каури "Стрекоза для покойника" А.Сокол "Первый ученик" К.Вран "Поступь инферно" Е.Смолина "Одинокий фонарь" Л.Черникова "Невеста принца и волшебные бабочки" Н.Яблочкова "О боже, какие мужчины! Знакомство" В.Южная "Тебя уволят, детка!" А.Федотовская "Лучшая роль для принцессы" В.Прягин "Волнолом"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"