11. Характеристика дер-но-прав-го розвитку Галицько-Волинського князiвства.
Галицько-Волинська держава мала розвинену державну органiзацiю. Тут ранiше, нiж в iнших руських землях, виникло двiрсько-вотчинне управлiння. В системi цього управлiння провiдне мiсце посiдав дворецький, який заступав князя в управлiннi, вiйську, судi. В його обов"язок входило також супроводжувати князя пiд час його поздок за межi князiвства.
В системi адмiнiстративного управлiння територiя князiвства подiлялася на воєводства i волостi, якi очолювали вiдповiдно воєводи i волостелi. Воєвод i волостелiв призначав князь. У межах своє компетенцi вони володiли адмiнiстративними, вiйськовими та судовими повноваженнями.
Мiстами управляли тисяцькi та посадники, яких також призначав князь. Вони стежили за збиранням з населення податкiв. Усi названi посадовi особи мали в своєму розпорядженнi допомiжний адмiнiстративний персонал. Мiсцеве управлiння будувалося за системою "кормлiння". В об??щинах обиралися старости, якi вiдали адмiнiстративними та дрiбними судовими справами.
Органами влади в Галицько-Волинськiй державi були князь, боярська Рада й вiче. Верховна влада належала князю. Вiн приймав законодавчi акти, мав право вищого суду, здiйснював центральне управлiння державою. Князь очолював вiйсько, керував зовнiшньополiтичними вiдносинами, у його вiданнi було збирання податкiв, карбування монети тощо. Авторитет великих князiв пiдтримували королiвськi титули, якими х iменували папа римський та правителi європейських держав.
Боярська рада збиралася з iнiцiативи самого боярства, часом i за вимогою князя. Але князь не мав права скликати Боярську раду проти волi бояр. В Галицько-Волинському князiвствi, як i в iнших землях Русi, iснувало вiче. Але воно не отримало тут великого впливу на полiтичне життя, не мало чiтко визначено компетенцi та регламенту роботи.
12. Правове положення укранських земель у складi Великого князiвства Литовського та Речi Посполито.
1340 року литовський князь Ольгерд проголосив, що вся Русь повинна належати литовцям. У 1362 р. литовцi зайняли Кив i рушили на Подiлля, завдали нищiвно поразки Золотiй Ордi. В той час до Литви вiдiйшла приблизно половина земель Кивсько Русi. Велике князiвство Литовське стало найбiльшим у Європi.
Державний устрiй Великого князiвства багато в чому був схожий на устрiй Кивсько Русi. Влада концентрувалася в руках Великого князя династi Гедимiновичiв. Мiсцева адмiнiстрацiя складалася з удiльних князiв, а з XV ст. - з державних намiсникiв. При Великому князi дiяла так звана "Панi-Рада". Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. роль посилюється. До не входили удiльнi князi, намiсники, iєрархи католицько та православно церков.
Залежнiсть укранських земель вiд центру полягала головним чином у тому, що вони повиннi були платити великому князевi литовському данину - так звану "поданщину" i брати участь у вiйськових походах.
Так, Великим князем вводиться iнститут намiсництва. Мiсцевi руськi князi поступово втрачали свою самостiйнiсть, а х землi передавалися в управлiння великокняжих намiсникiв. Разом з цими процесами великi князi литовськi починають втручатися i у внутрiшнi справи укранських земель. Це пов"язано з закiнченням процесу об"єднання укранських князiвств навколо єдиного центру. В цей час майже вся повнота влади в державi опинилася в руках шляхти Великого князiвства Литовського.
13. Суспiльний устрiй Великого князiвства Литовського.
Пануючими верствами у Литовсько-Руськiй державi були: князi литовськi, удiльнi укранськi князi, що мали родовi земельнi маєтки. Разом вони утворили аристократiю i вважалися магнатами, але укранськi магнати не мали права займати державнi посади. Нижче магнатiв стояла шляхта, що мала землю за службу i була основною частиною вiйська.
Бояри стояли нижче шляхти i виконували рiзнi державнi повинностi: розвозили пошту, несли "подорожну" повиннiсть, "пут?ну" службу. "Панцирнi слуги" - найнижчий службовий стан. Вони повиннi були самi служити у вiйську без власно дружини. Серед селянства були тi самi верстви, що й за княжо доби: вiльнi, напiввiльнi, невiльнi.
Вiльнi селяни залежно вiд характеру повинностей подiлялися на три категорi: тягловi селяни, службовi селяни i ремiсники, чиншовi селяни. Студенти повиннi розiбратися в особливостях х становища i характерi повинностей, користуючись пiдручниками. Напiввiльнi верстви селянства (закупи) брали в борг грошi (купу) i до повертання боргу лишалися закупами.
Невiльнi селяни - колишнi холопи, челядь. З розвитком фольварково системи становище селянства додатково погiршується: зросла панщина, збiльшилися натуральнi повинностi, селян?ство закрiплюється за землею без права власностi на землю (крiпацтво). До XVI ст. все селянство Украни було закрiпачене.
Привiлейоване становище мало купецтво. Всi категорi населення об"єднувалися в цехи: будiвельникiв, лiкарiв, аптекарiв, шевцiв та iн. Цехи мали свiй статут, суд, органи управлiння на чолi з цехмайстрами, сво iкони, прапори, свята. Цехи сплачували податки державi, а в приватновласницьких i церковних мiстах - ще й власнику.
14. Органи влади та управлiння на укранських землях в перiод ХIУ-ХУI ст.ст.
Окреме мiсце серед норм права, якими управлялися землi Великого князiвства, займало магдебурзьке право.
Суть магдебурзького права полягала у звiльненнi мiського населення вiд юрисдикцi урядово адмiнiстрацi та в наданнi мiсту самоуправлiння на корпоративнiй основi, органiзацi власного суду i певно автономi в господарських вiдносинах.
Мiста з магдебурзьким правом подiлялися на двi головнi групи: мiста, в яких мало чиннiсть магiстратське управлiння, i мiста, де управлiння здiйснювали ратушi. В перших - була розвинена система самоврядування з цiлою низкою визначених органiв мiсцево мiсько влади, в других - порядок самоврядування був дуже спрощений: ратушними мiстами i мiстечками керували вiйт i два-три бурмiстри.
Мiстом з магiстратським управлiнням керував магiстрат, власне магiстратська рада, в склад яко входили бурмiстри й радцi. В цих адмiнiстративних органах були зосередженi функцi адмiнiстративно-полiцейськi, фiнансово-господарськi.
Магiстрат повинен був дбати про стягнення до мiського бюджету визначених податкiв - вiд млинiв, броварень, гончарень, лазень, гостинних дворiв, рiзницьких лавок, вiд купцiв за торгiвлю в мiстi. Магiстратськi урядники повиннi були дбати про забезпечення ладу, спокою в мiстi, регулювати споживчi цiни, стежити за утриманням мостiв, за чистотою в мiстi тощо.
Головна роль у мiстах з магдебурзьким правом належала вiйту, який був на чолi мiсько управи. Вiйта призначав король, iнодi довiчно. Фактично суд був невiд"ємним вiд адмiнiстрацi. Хоча в приписах королiвських привiлев i йшлося про вiдокремлення судово влади вiд адмiнiстративно, але вони в самiй свой основi порушувалися. Судочинство з цивiльних i кримiнальних справ проводила лава. Вона становила собою колегiю з 11 лавникiв пiд головуванням вiйта.
15. Литовськi статути та х застосування в Укранi.
Серед пам"яток права Литовсько-Русько держави особливе значення мали так званi Статути. В основу першого Статуту 1529 р. були покладенi норми, напрацьованi адмiнiстративною та судовою практикою на базi звичаєвого права Украни, Литви, Бiлорусi. Вiн складався з 13 роздiлiв, якi нараховували 282 статтi.
В перших трьох роздiлах були зiбранi в основному норми конституцiйного права та принциповi положення iнших галузей права; в IV-V - норми шлюбно-сiмейного та спадкового права; в VI - процесуального; в VII - кримiнального права; в VIII - норми земельного права; в IX - лiсного та мисливського; в X - цивiльного права; в X-XI - кримiнального та процесуального права.
Характеризуючи цей документ, слiд зазначити, що в Статутi юридично закрiплювалися основи суспiльного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад та повноваження деяких органiв державного управлiння. Таким чином, повнота систематизацi правових норм рiзних галузей права дає пiдстави називати Статут 1529 р. зводом законiв на основi кодифiкацi мiсцевого права.
Iснували ще редакцi Статутiв 1566 та 1588 р. Так, за Статутом 1566 р. вiльний селянин, що прожив за згодою феодала кiлька рокiв на волi, мiг вiдiйти вiд пана, якщо вiдпрацює стiльки рокiв, скiльки вiн був на волi. Якщо селянин тiкав, то перетворював?ся на невiльного ("отчича").
16. Цивiльне право за Литовськими статутами.
Повну правоздатнiсть мали держава, церква, монастирi i феодали. Їх iнтереси реально захищалися не лише нормами цивiльного, а й кримiнального права. Вони могли вiльно без обмежень розпоряджатися свом майном, укладати усi цивiльно-правовi угоди. Цивiльною правоздатнiстю була надiлена дрiбна шляхта.
Литовськi статути визначали вiк, з якого людина визнавалася повнолiтньою: осiб чоловiчо статi - з 18 рокiв; осiб жiночо статi - за другим Литовським статутом з 15 рокiв, а за третiм - з 13 рокiв. Особи, якi не були здатнi розумiти значення свох дiй i керуватися ними, позбавлялися цивiльно-правово дiєздатностi. Їх права захищали представники, якими були батьки, близькi родичi та опiкуни.
Вiдповiдно до Литовських статутiв суб"єктами права власностi могли виступати держава, церква, громада, рiд, сiм"я та фiзична особа. До об"єктiв права власностi належали маєтки, землi, замки,лiси, пущi, невiльнi люди, будiвлi, доми, рiки, озера, села, знаряддя виробництва тощо.
Договори, як правило, укладаються в письмовiй формi. Iнколи вимагалася х реєстрацiя в судi та присутнiсть свiдкiв. Найпоширенiшими були договори купiвлi-продажу, позики, майнового найму. Для забезпечення зобов'язань застосовувалася застава. Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не бiльше четвертини майна у виглядi приданого.
17. Кримiнальне право за Литовськими статутами.
За вмиснi злочини винний вiдповiдав повною мiрою. Наприклад, за вмисне вбивство злочинець карався смертю, а з його майна стягувалася т. зв. головщина, також iн. видатки, пов'язанi з нанесенням матерiально шкоди. При необережному вбивствi винний звiльнявся вiд покарання, але зобов'язаний був сплатити родичам убитого годовщину. Суд повинен був враховувати i вiк злочинця. Так, не несли кримiнального покарання неповнолiтнi особи (за Статутом 1568 - якi не досягли 14 рокiв, а починаючи з 1580-не досягли 16 рокiв). Кримiнальне законодавство знало просту i складну спiвучасть.
Статут 1588 встановив, що при простiй спiвучастi всi виннi повиннi були каратися однаково. При складнiй спiвучастi злочинцi подiлялися на виконавцiв, пособникiв i пiдбурювачiв. Приховання i недонесення по деяких злочинах також пiдлягали карi. Наприклад, у випадку державно зради батька повнолiтнi сини, якi знали про пiдготовку зради, пiдлягали покаранню.
Велике мiсце займали злочини проти особи i майнових прав. Основним покаранням за них був штраф у користь потерпiлого i великого князя. Суворе покарання передбачалося за крадiжку: при крадiжцi коня або рецидивi передбачалося повiшення. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, нiж такi ж протизаконнi дi просто людини. Зокрема, у випадку нанесення ран шляхтичем шляхтичевi винний карався вiдрубуванням руки. За подiбний злочин, вчинений щодо просто людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо ж простолюдин поранив шляхтича, вiн пiдлягав смертнiй карi. Покарання розглядалося як вiдплата за злочин i засiб для залякування злочинцiв.
18. Судовий процес за Литовськими статутами.
Характеризуючи суд i процес Великого князiвства Литовського, слiд вiдмiтити, що до кiнця XIV ст. суди i процесуальне право розвивалися подiбно до суду i процесу Кивсько Русi. До системи судiв входили:
1. великокнязiвський суд - суд з необмеженою компетенцiєю, йому були пiдсуднi всi справи;
2. територiальнi суди - обласнi, суди намiсника, вищою iнстан?цiєю для них був суд воєводи;
3. домiнiальнi суди - одноособовi, суди магнатiв та шляхти над селянством. Їх дiяльнiсть регламентувалася Судебником Казимира 1468 р. i привiлеєм 1457 р.;
В серединi XVI ст. проводиться реформа судово системи. У 1564 р. на Бєльському сеймi пiд тиском шляхти магнати зреклися свох привiлев у справi судочинства, внаслiдок чого Великий князь заснував земськi та гродськi (замковi) суди, а з 1566 р. - пiдкоморнi суди.
Земськi суди створювалися в усiх повiтах i складалися з суддi, пiдсудка та писаря. Вони обиралися шляхтою i затверджувалися Великим князем. Апеляцiйною iнстанцiєю для цих судiв був суд Великого князя. Розглядали переважно цивiльнi справи. За Статутом 1566 р. Литва i руськi землi були подiленi на 30 судових повiтiв. Таким чином, суди у Великому князiвствi Литовському були невiд"ємнi вiд адмiнiстрацi.
19. Запорiзька Сiч. органiзацiя i роль в iсторi Украни.
Корiння укранського козацтва сягає ще в к. XII-I пол. XIII ст. Iнтенсивне "покозачення" укранських громад починається у II пол. XV-напочатку XVI ст. переважно серед незадоволених порядками в польсько-литовськiй державi. Це становило небезпеку для польського уряду. На нових землях, здебiльшого в На?днi??прянщинi, склався своєрiдний козацький лад. Козаки об"єд-?ну?валися в громади й усi важливi питання обговорювали та розв"язували на радах. Соцiальний i нацiональний склад козацтва був рiзноманiтний.
Вiдомо, що в 1552-1554 рр. укранський магнат Дмитро Виш?невецький (Байда) об"єднав поодинокi групи козакiв, створивши на о. Мала Хортиця козацький центр, унiкальну вiйськову формацiю - Запорозьку Сiч. Запорозька Сiч подiлялася на 38 вiйськових пiдроздiлiв - куренiв.
Курiнь - це низова вiйськова одиниця, очолювана курiнним отаманом. У складi куреня було кiлька десяткiв козакiв. Вони обирали курiнного отамана термiном на один рiк. Курiнний отаман займався господарськими, фiнансовими i вiйськовими справами куреня, здiйснював управлiння справами, органiзовував нав?чання новоприбулих козакiв, забезпечував провiантом i зброєю, мав судову компетенцiю в адмiнiстративних i цивiльних справах.
Об"єднання кiлькох куренiв називалося сотнею. На чолi сотнi стояв сотник. До його адмiнiстрацi входили: писар, декiлька хорунжих та осавулiв. Сотник мав адмiнiстративнi, вiйськовi, господарськi, фiнансовi функцi, а також судовi у цивiльних справах.
Полк об"єднував кiлька сотень козакiв. На чолi полку стояв полковник, який у свой дiяльностi опирався на адмiнiстрацiю: кошового обозного, полкового писаря, полкового суддю, декiлькох полкових хорунжих i бунчужних.
Кiш - центральний орган управлiння, очолюваний гетьманом. Запорозька Сiч подiлялася на 58 територiальних одиниць - паланок на чолi з полковниками.
20. Апарат управлiння Запорiзько Сiчi.
Вищою iнстанцiєю Запорозько Сiчi як вiйськово-полiтичного об"єднання була Загальновiйськова рада. Вона збиралася двiчi на рiк - на Рiздвянi свята i на Покрову. Вона вирiшувала питання вiйни i миру, вiйськових походiв, заслуховувала звiти й обирала на термiн до одного року найвищих посадових осiб.
Найвища адмiнiстративна, вiйськова, судова i духовна влада належала кошовому отаману (пiзнiше - гетьману). На Сiчi функ?цiонувала козацька Рада - своєрiдний козацький парламент, який обирав гетьмана i козацьку старшину, а також вирiшував найважливiшi питання Запорозько Сiчi. На територiю Запорозько Сiчi жiнки не допускалися. Постiйно проживати мали право тiльки неодруженi чоловiки.
Наголосимо, що соцiальний статус козака визначався нi походженням, нi багатством, анi вiком, а лишень давнiстю перебування на Сiчi. Можна стверджувати, що фактично на теренi Украни з"явилося унiкальне для Європи вiйськово-територiальне утворення iз своми правилами спiвжиття, яке стало основою вiдродження укрансько державностi в серединi XVII ст.
З 1572 р. польськi королi робили спроби залучити запорожцiв до охорони пiвденних кордонiв своє держави. Для цього складалися спецiальнi списки-реєстри, вiдповiдно до яких козакiв залучали на королiвську службу.
Укранське козацтво XVI-XVII ст. подiлялося на запорозьке, реєстрове i козацтво прикордонних мiст, яке взагалi не мало вираженого правового статусу. В процесi майнового розшарування козацтва виникала верхiвка козацтва, яка мала полiтичну та економiчну вагу на Сiчi.