3.1. Виникнення й основнi етапи розвитку Стародавнього Вавилона
Вавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азiйському межирiччi Тигра та Євфрату в Месопотамi. Назву отримала вiд голов?ного м. Вавилон (поблизу нинiшнього м. Хiлли в Iраку). На цiй територi спочатку розташовувалися невеличкi мiста-держави, в яких ще довго зберiгалися пережитки родоплемiнно органiзацi. Першi правителi невеличкого Вавилонського царства здiйснювали обережну полiтику. Вони укладали союзи iз сильними сусiднiми державами - Ларсою, Iсiном, Марi - i при цьому доволi точно обирали найвигiднiшого партнера. Першi п'ять вавилонських царiв змогли значно розширити власнi володiння, але рiвня свох союзникiв не досягай. Ситуацiя змiнюється за шостого царя Вавилона - Хаммурапi, котрий був одним iз найвiдомiших полiтикiв стародавнього свiту. Вiн правив Вавилоном у 1792-1750 рр. до Р. X. Зiйшовши на трон невеликого царства, Хаммурапi закiнчив сво днi повелителем величезно за тогочасними 20
мiрками держави, котра охоплювала основну частину Межирiччя. Проiснувала держава до 539 р. до Р. X., коли була завойована iранським царем Кiром i втратила свою незалежнiсть.
Iсторiя Стародавнього Вавилона подiляється на чотири основнi перiоди:
1) Старо-Вавилонське царство (1894-1518 рр. до Р. X.);
2) Касситський перiод (1518-1204 рр. до Р. X.);
3) перiод полiтичного ослаблення (1204-626 рр. до Р. X.);
4) Ново-Вавилонське царство (626-539 рр. до Р. X.).
3.2. Суспiльний лад i правове становище населення Стародавнього Вавилона
Суспiльство подiлялося на двi групи - вiльнихДперебували пiд охороною закону) та рабiв (як i худоба, вважалися майном та ними цiлком розпоряджався господар).
Вiльнi люди, незалежно вiд свого економiчного становища, подiлялися на двi групи, що рiзнилися правами. Однi були повно-правними "синами мужа" (авiлум), а другi - "пiдпорядкованi" (мушкену). Останнi були власниками та частково навiть рабовласни?ками, але обмежувались у свох правах. Серед учених поки що немає єдино думки про те, який критерiй було покладено в основу подiлу вiльних людей. Однi вважають, що мушкену були напiввiльними пролетарiями, iншi - що вони були етнiчною групою (шумерами), ще iншi - що це були люди, котрi перебували на царськiй службi та втратили зв'язок з общиною, деякi - що це були простолюдини, а не привiлейованi верстви суспiльства.
Нижчий прошарок суспiльства утворювали раби. Джерелами рабства були: вiйськовий полон, боргове рабство, продаж батьками в рабство дiтей, вiддання в рабство злочинцiв. До рабiв ставилися як до худоби: х таврували, вiдрубували м вуха, карали на розсуд господа?ря (аж до смертно кари), приносили в жертву, примушували робити найтяжчу роботу. Раби не мали права виступати свiдками в судi, х могли продати, закласти тощо. Раби подiлялися на царських, храмових, приватних. Отже, в Стародавньому Вавилонi iснувало рабовласницьке суспiльство, хоча рабство й не мало класичного характеру.
3.3. Державний лад Вавилона
За формою правлiння Стародавнiй Вавилон був монархiєю за типом схiдно теократi, що характеризувалася необмеженою владою божественного правителя. На чолi всього державного механiзму був лугаль, або патесi-лугаль. У його руках зосереджувалась уся влада, йому належали всi найвищi державнi повноваження.
21
Правитель очолював державний апарат, був верховним воєначальни?ком i найвищим суддею. Особа правителя обожнювалася. Царська влада мала деспотичний характер, i цар мiг втручатися в усi вiдносини мiж пiдданими, навiть у хнє особисте життя.
У розпорядженнi правителя перебував розгалужений апарат управлiння з великою кiлькiстю посадовцiв. Центром управлiння був палац правителя. Не iснувало розмежування мiж виконанням державних обов'язкiв i обслуговуванням особистих потреб правителя. Тож у руках одних i тих же урядовцiв зосереджувалось управлiння як краною загалом, так i палацом. Довiреною особою та першим помiчником правителя був дворецький, котрого у Вавилонi називали "нубанда". Зазвичай, це був найближчий родич правителя. У його руках зосереджувались усi важелi управлiння державою. Нубанда керував великим штатом урядовцiв i слуг, управляв царськими маєтками, iригацiй?ними спорудами, фiнансами, господарськими роботами. За повноважен?ням пiсля нубанди йшли iншi вищi сановники: скарбник, начальник царсько гвардi та охорони, радники царя, воєначальники. Всi вони були не тiльки царськими придворними урядовцями, але й вищими службовими особами в державi. Мiстами управляли намiсники царя. На мiсцях управлiння здiйснювали органи общинного самовряду?вання, що надiлилися адмiнiстративними, судовими та фiнансовими повноваженнями. За здiйснення свох повноважень посадовцiв надiляли землею, що могла передаватись у спадок.
Збройнi сили формували з добiрних частин, якi охороняли правителя й ополчення. Царська охорона формувалася з професiйних вонiв (редум, барум), якi за свою службу отримували в користування майно "iлку". Таким майном (полем, садом, будинком) вон володiв i користувався, але не мав права його продати чи обмiняти. Для управ?лiння вiйськами створювався спецiальний апарат, який очолював сам правитель. Були також звичайнi воєначальники, начальники колiс?ниць, пiших вонiв, кiнноти на верблюдах тощо. Серед вiйськових посадовцiв розрiзняли начальникiв певних загонiв, молодших воє?начальникiв, командирiв сотень, десяткiв, п'ятiрок.
Суд не був вiдокремлений вiд адмiнiстрацi. Верховним суддею був правитель, який сам мiг розглядати будь-яку справу, а також скарги на рiшення решти суддiв. Значнi судовi повноваження мав нубанд i представники мiсцево адмiнiстрацi. Дрiбнi позови розглядали органи общинного самоврядування. Iснували жрецькi та храмовi суди. В епоху Хаммурапi виникають професiйнi суддi, котрих призначав правитель. Вони здiйснювали судочинство колегiально-по три, чотири, вiсiм суддiв. Суддi мали помiчникiв, якi готували справи до слухання й були по?радниками суддiв. Оскарженню пiдлягали лише рiшення мiсцевих судiв. 22
3.4. Реформи Хаммурапi
За правлiння Вавилоном Хаммурапi (1792-1750 рр. до Р. X.) вiд?бувається значне пiднесення держави. Швидко розвиваються товарно-грошовi вiдносини, приватнi рабовласницькi господарства, централi?зується держава та змiцнюється царська влада, розвивається право. Цi досягнення значною мiрою були зумовленi тими реформами, котрi здiйснив цей правитель.
Економiчна реформа:
- заборона продавати землi общинникiв;
- скасування стягнення податкiв iз селян зерном, маслом, вовною
та запровадження податку срiблом;
- обмеження лихварства (до 20 % срiблом);
- обмеження термiну боргово кабали трьома роками;
- скасування накопичених у кранi боргiв (кiлька разiв).
Адмiнiстративна реформа:
- упорядкування й удосконалення центрального апарату;
- створення вiдомств, серед яких провiдне мiсце посiли вiйськове, фiнансове та вiдомства громадських робiт;
- подiл усiє крани на областi, якими почали керувати царськi
чиновники;
- на чолi мiст поставлено призначених царем керiвникiв, котрi
забезпечували збiр податкiв, мобiлiзацiю населення на громадськi
роботи, в ополчення та iн.
Судова реформа:
- обмеження судових функцiй храмiв i общин;
- передання основних судових функцiй посадовим особам
на мiсцях;
- запровадження у мiстах, так званих, царських судiв, якi дiяли
колегiально.
Релiгiйна реформа:
- культ єдиного бога - Мардука;
- царську владу проголошено божественною, тому вона встановлює
згоду мiж людьми.
3.5. Загальна характеристика Законiв Хаммурапi: iсторiя вiднайдення пам'ятки, структура, принципи
Закони Хаммурапi були укладенi близько 1760 р. до Р. X. Причина?ми х появи були: необхiднiсть встановити єдинi закони на територi всiє держави; бажання закрiпити в них суспiльний лад; прагнення залагодити гострi соцiальнi суперечностi, що на той час виникли в суспiльствi. Текст Законiв Хаммурапi був знайдений французьким
23
ученимЖ.-Ж. де Морганом (1857-1924) у 1901 р. пiд час розкопок на мiсцi столицi стародавнього Елама-м. Сузи (неподалiк вiд Персько протоки), куди вiн, очевидно, був вивезений еламитянами як воєнний трофей. Закони були вирiзьбленi архачним клинописом на чорному базальтовому стовпi, заввишки 2,25 м. Сьогоднi цей стовп зберiгається в Луврi (м. Париж). Текст Законiв складається з прологу, 282 статей (нумерацiю статей введено дослiдниками) i епiлогу. У структурi Законiв прослiдковується певна система. Хоча клинописне право не знало подiлу на "цивiльне", "кримiнальне" тощо, статтi згрупованi тематично: 1-5 присвяченi процесуальним нормам, 6-126 -майно?вим вiдносинам, 127-195 - шлюбно-сiмейному праву, 196-214 - покаранням за тiлеснi ушкодження, 215-282 - операцiям з рухомим майном, пов'язаними з ним порушеннями та таксами оплати працi. У Законах Хаммурапi яскраво вiдображенi основнi риси старо?давнього примiтивного права:
порiвняно низький рiвень розвитку юридично технiки (багато
норм сформульовано нечiтко чи суперечливо);
зв'язок з релiгiєю (релiгiйнi клятви, ордалi впливають на доволi
багато законiв);
переважання кримiнально-правових норм над цивiльно-право?
вими, жорстокий i примiтивний характер покарань.
У юридичнiй лiтературi Закони Хаммурапi однi дослiдники розглядають як збiрник чинного на той час права, iншi -як юридичний трактат, який вiдображає картину iдеально справедливостi, деякi -як звiт царя Хаммурапi перед Богом про свою дiяльнiсть та iн. Iз них найбiльш обгрунтованою, очевидно, є перша зi згаданих думок позицiя. Власне закони справили значний уплив на формування пiзнiших пам'яток права Стародавньо Передньо Азi.
3.6. Право власностi та зобов'язальне право в Законах Хаммурапi
Закони Хаммурапi не мiстять загального поняття права власностi. Та хнiй змiст свiдчить про те, що iснували й охоронялися правом рiзнi форми права власностi, зокрема: царська, храмова, общинна, приватна. Об'єктами права власностi могли бути: земля, сад, дiм, раби й iнше майно. Особливий правовий режим був у, так званого, майна
24
"i/Iку". Таке майно (поле, сад, будинок) надавав цар свом вонам ш умов хньо обов'язково служби. Вон володiв i користувався майном "iлку", але не мав права його продати, обмiняти, заповiдати, оплачу-нати ним борги, використати як викуп з полону тощо. Згiдно iз Законами X аммурапi, якщо хтось купив поле, сад, дiм, волiв, овець, подарованих рсдуму, баруму (тобто вону) царем, то така купiвля вважалася недiйсною, продане майно повертається назад вону, а покупець втрачає заплачене за нього срiбло (статтi 35-37).
Значна увага придiлялася власностi на раба. Людина, що вивела Iа мiську браму чужого раба чи сховала раба-втiкача, засуджувалася до страти (ст. 15). Цирульниковi, що видалив рабу тавро, вiдрiзали пальцi (ст. 226). За заподiяння шкоди рабовi належало сплатити половину, а за вбивство - повну його вартiсть (ст. 199).
Багато статей (статтi 232,241,244,247,254,259 та iн.) присвяченi нiхисту приватно власностi. Посиленими санкцiями захищалася царська власнiсть (статтi 6,8 тощо).
Оскiльки в Стародавньому Вавилонi iснував iнтенсивний цивiльний обiг, то в Законах Хаммурапi було багато норм, якi регулювали зобов'язальнi вiдносини, хнiй змiст свiдчить I Iро те, що iснувало двi основнi пiдстави для виникнення зобов'язань- укладання договору та завдання шкоди. Закони врегульовували I акi види договорiв: купiвлi-продажу, оренди, позики, мiни, найму, поклажi, доручення, перевезення та iн. Усi угоди подiлялися на двi групи:
1) пов'язанi з вiдчуженням речi (купiвля-продаж, дарування,
спадок тощо), якi вимагали обов'язкового дотримування певних
I Iравил (письмова форма, клятва, свiдчення свiдкiв тощо);
2) без вiдчуження речi.
Збiрник Законiв мiстив також ознаки неякiсних угод, зокрема, суперечливiсть х закону, укладання шляхом обману, шантажу, насилля чи з особами, що мають обмежену дiєздатнiсть i право-Iдатнiсть, п'яницями.
Основним засобом забезпечення виконання договiрних юбов'язань був заклад, суть якого полягала в тому, що кредитор у разi невиконання договору мiг задовольнити сво вимоги за рахунок I.I кладено речi. Предметом закладу могли бути: золото, срiбло, зерно, оудiвлi, раби тощо.
Значна кiлькiсть постанов Законiв Хаммурапi стосується порядку Iа доволення майнових претензiй унаслiдок завдання шкоди (стат-II53 -60 та iн.).
25
3.7. Шлюбно-сiмейнi вiдносини та спадкове право за Законами Хаммурапi
Основна форма шлюбу - моногамiя. Та в разi хвороби, без-дiтностi, нерозсудливо поведiнки першо дружини чоловiк мiгузяти другу. Формою укладення шлюбу був договiр мiж батьками нареченого та наречено. Якщо не було договору, то не було й шлюбу. Необхiдними атрибутами шлюбно угоди був передшлюбний подарунок нареченого сiм' наречено. Посаг наречено залишався власнiстю. Викупна плата нареченого батьковi наречено-терха-тум. Жiнка у Вавилонi була досить шанованою та мала порiвняно незалежне становище. Окрiм посагу, дружина розпоряджалася подарунками чоловiка, могла вiльно укладати рiзноманiтнi договори, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгiвлею, лихвар?ством. Однак у сiм' вона мала пiдлегле щодо чоловiка становище.
Розлучення було вiльним лише для чоловiкiв. Жiнка могла розлучитися лише за певних умов (якщо чоловiк потрапив у полон, а вдома не було харчiв; якщо чоловiк кинув поселення та втiк; якщо чоловiк постiйно зраджував i принижував ) (статтi 134-136,142). Дитина в Законах Хаммурапi розглядалася не тiльки як суб'єкт, але i як об'єкт права. Вона, наприклад, могла бути предметом закладу (ст. 117). Однак встановлювалася рiвнiсть дiтей, навiть коли вони походили вiд рабинi. Взаємини батькiв i дiтей визначалися владою домовласника над дiтьми до хнього повнолiття. Батько мав право продати дiтей у рабство чи вiддати в кабалу.
Спадкування здiйснювалося за законом i за заповiтам. Спадко?ємцями були один iз подружжя, дiти, внуки, всиновленi дiти, дiти вiд рабинi, якщо батько визнав х своми. При спадкуваннi за законом спадок розподiлявся порiвну мiж синами, а дочки отримували сво частки як посаг.
3.8. Злочин i покарання в Законах царя Хаммурапi
Важливе мiсце в Законах Хаммурапi вiдведено злочинам i по?каранням. Стосовно загальних понять кримiнального права, то вони майже не розкритi. Лише подекуди взято до уваги намiр особи, що вчинила злочин, обставини, якi виключають, пом'якшують або по?силюють вiдповiдальнiсть. Усi злочини, що згадуються в збiрнику, можна подiлити на декiлька груп:
1) злочини проти особи (вбивство, заподiяння тiлесних ушкоджень,
образа, наклеп);
2) злочини проти власностi (пошкодження чи знищення майна,
крадiжка, грабiж, розбiй);
26
3) злочини проти сiм' (подружня зрада, розпуста, статевi зносини
5) злочини проти правосуддя (неправдивi свiдчення, пiдкуп свiдкiв).
Закони Хаммурапi зовсiм не згадують про державнi та релiгiйнi
злочини. Iдеться лише про приховування осiб, якi посягають на держав?ний лад. Законодавець, очевидно, замовчує цi тяжкi злочини тiльки тому, що смертна кара за них вважалася справою очевидною.
Мета покарання - це, передусiм, залякування, тому покарання були надзвичайно жорстокими. Правопорушника, зазвичай, намагалися не перевиховати, а помститися йому, та, по можливостi, вiдшкодувати збитки потерпiлому.
Найвищою мiрою покарання була страта, що в Законах царя Хаммурапi згадується понад ЗО разiв, видами було: спалення, втеплення, посадження на палю, повiшання, розрiзання на частини. Часто згадуються члєноушкоджувальнi покарання (вiдрубування ноги, руки; вiдрiзування носа, вуха, язика тощо). Практикувалося таврування злочинцiв.
Покаранням також було: обернення в рабство, конфiскацiя майна, заслання, грошовi штрафи, вiдшкодування збиткiв.
Багато статей Законiв Хаммурапi про покарання базувалися на принципi талiону - "око за око, зуб за зуб". Талiон мiг бути звичай?ним (ст. 200), дзеркальним (ст. 230) i символiчним (ст. 195). Його застосування вiдбувалося, коли злочинець i потерпший були рiвними. Якщо ж, наприклад, авiлум виколов око мушкену, то вiн сплачував лише грошове вiдшкодування, а якщо рабу - половину його вартостi хазяну. Загалом покарання (його вид, мiра) залежали вiд кастово належностi людини.
3.9. Закони Хаммурапi про судовий процес
У Стародавньому Вавилонi ще не iснувало подiлу на кримiнальний i цивiльний процес. Розпочинався процес з iнiцiативи потерпiлого. Сторони мали особисто з'явитися на судовий розгляд. Основними доказами в судi були: клятва, показання свiдкiв, письмовi акти тощо. Норми процесуального права вимагали вiд суддiв особистого вивчення та ведення справи. Суддя оцiнював показання сторiн i свiдкiв за враженням вiд хнього голосу, кольору обличчя, жестiв, погляду та iн. Застосовувалися ордалi (випробування). Суддя пiсля прийнят?тя рiшення по справi не мав права його змiнювати. Якщо вiн це робив, то платив штраф, який у 12 разiв перевищував суму позову. Передбачалося судове покарання за неправдиве свiдчення.