Вибач за те, що пiшов вiд тебе коли ти чекала. Чекала i сподiвалася на краще. Коли ти почала бачити все те добре, що могло б помiж нами бути i почала забувати те, що завжди намагалася виправити.
Ти чекала на дитину, я чекав на вiдповiдальний для себе крок. Ми б не були разом. Ми назавжди створенi для iнших. Ти дивилась на небо i бачила свої мрiї в тлi рiзних образiв, я бачив хмарини. Ти замрiяно, з надiєю, тремтiнням i бажанням побачити таємничу суть, спостерiгала за кожним моїм рухом. А я просто рухався.
Вибач, я не шукав таємничого в звичайному. Я просто жив. Я не змiг тобi подарувати твою мрiю. Вибач, що змiг збудувати бруд навколо нас. А я не вмiв по iншому.
Ти жила бiля мене з невтоленною мрiєю .Ти мрiяла про щось далеке i прекрасне, але не про мене. Я також не мiг надалi iснувати, розумiти що ти десь далеко в своїх мрiях. Ти зволiкала з часом я вдавав, що не помiчаю. В глибинi душi, або того що знаходиться десь мiж серцем i шлунком, я розумiв що ти просто чекаєш , чекаєш кращої нагоди пiти.
Я вважав, що все йде добре, але так боявся, що пiшов сам.
А ти й далi чекала. Але вже не мене.
Вибач скiльки повинно минути часу, аби твоє iм'я перестало бути словом-табу для мене.