ми мабуть
й бачимо вiд того,
що сяєш ти серед небес.
й пiд тiнню мiсяця блiдого,
в обiймах всесвiту,
такого вже чужого,
чи я воскрес?

тобi лиш знати, Андромеда.

вони не пояснять цих теорiй -
науки безсилi до двох сердець,
й тiльки нам
писати свою iсторiю,
своїми юними, босими...
дослiджувати траєкторiї -
кохати, блукати десь.

в порожнечi ранiш мандрували однi.
та тепер,
як кажуть,
"Капiтане, на горизонтi без змiн".

ми блукали в пiтьмi.

але ти поклади свою руку в мою,
ти тепер не одна, я тепер не один,
бо єдиними стали на цьому шляху.
не поляжем в бою
серед цих безголосих глибин.

в переливах танку космiчних химер
ми створили свiй, незрiвнянний,
безликий,
свiт.
вiн може i не такий як в захопливих фiльмах,
чи у древнiх писаннях Гомера,
Але вiн не чужий, як цей.

i тепер
в нашому танку
давай збережемо тут
швидкоплинну мить,
лiнiю тонку -
де шляхи очей
вкажуть нам маршрут.