Востаннє я прошу прислухатись до мене
Вiдкрити очi, вдуматись в слова
Убити шум, що мрiї твої з хаосом злива
I кров мою впустити собi в вени

Я той дивак, хто всю твою "реальнiсть" враз розвiє
В веселий час твiй свiт недугами засiє
Водночас я вiдкрию свiт новий
В якому любо жити i дитиноньцi малiй

Не вiриш? Так я й знав
Мов смертоносний ворон крила гордо розправляєш
А як на руки маю взяти, то враз кудись ти вiдлiтаєш
Як простягаю я троянду - бачиш гострi леза ти
Як темряви шматок дарую - боїшся навiть пiдiйти

Хiба не вiриш в пiсню, що спiваю я тобi?
Чи ти не чуєш звуки кобзи?
Я поряд, витираю твої сльози
Розбитий i закритий у трунi.