Зима. Я пiшла по хмиз. Iз кожним мо§м кроком лунає рiзкий хрускiт - це говорить снiг. Вiн завжди такий святковий... Бiлий-бiлий, блискучий так колючий. Замети стоять кремезними велетнями обабiч дороги. Якщо зiйти зi стежки, то загрузнеш у зимовiй пастцi.
А мороз, тим часом, лютує все бiльше й бiльше. Здалеку насувається хуртовина. Я вже йду повiльнiше, i мо§ очi нiчогiсiнько не бачать далi п'яти сантиметрiв.
Так пройшов час. Нарештi, я дiсталася галявини. Вiхола вже вщухла, i передi мною постав рiвнесенький, мов тарiлочка, пагорб. Дерева стоять у глибокому снi. На гiлках чистять пiря'чко снiгурi та сороки. На безмовних кущах влаштувались дзеркальнi бурульки.
Така картина колисає мене, мороз злiплює повiки. Все бiлоснiжне, чудове. I з сiрого неба лунає колисанка - падає снiг.
Я бiльше не вiдчуваю болiсного холоду. Я залишилась у Снiговому Королiвствi назавжди...