Аннотация: Повний текст твору можна прочитати у моїй книжцi "На кучерявих берегах Бугу": https://andronum.com/product/edelweiss-anna-na-kucheryavih-beregah-bugu/
Марiчка сидiла на березi й задумливо дивилася вгору. Що вона там запримiтила? Це необачне сонце... Поволi сiдаючи за гори, воно необережно зачепило вiдерце i чорно-синя фарба залила небо i землю. Настала нiч...
З Марiччиних грудей вирвався тихий стогiн. "Ш-ш-ш-ш-ш", - заспокоїли смереки.
Марiчка дивилася на небо. А там, у незбагненнiй чорнiй безоднi хтось запалив блакитнi вогники. I вони, немов сполоханi зайченята, тремтiли пiд могутнiм натиском космiчних вiтрiв. Здавалося, ще один подих i вони згаснуть навiки.
Марiчка знову зiтхнула. Цi вогники так нагадують очi... Рiднi й далекi очi...
...Марiчка тодi вчилася у гiмназiї. Одного вересневого дня дверi класної кiмнати вiдчинилися i на порозi став молодий учитель. Вiн мав посiсти мiсце пана Собiборського, який нарештi зважився пiти на заслужений вiдпочинок.
Марiчка пiдвела голову й зустрiла очi, синi, як гiрськi озера. Їй стало нiяково, i вона одвернулась.
Як пройшло заняття, вона не пам"ятає. Закарбувались у свiдомостi лише великi синi очi, що дивились на свiт iз неприхованим сумом. Здавалося, вони намагаються заховати в собi якусь печаль, а вона проступає крiзь ту синяву, випливає на поверхню й гойдається там самотнiм човном. Тi очi протягом години не давали Марiчцi спокою. Коли їх погляди зустрiчались, вона червонiла й нахиляла голову. Нарештi заняття скiнчилося, i Марiчка полегшено зiтхнула.
