Аннотация: Повний текст твору можна прочитати у моїй книжцi "На кучерявих берегах Бугу": https://andronum.com/product/edelweiss-anna-na-kucheryavih-beregah-bugu/
Вже було далеко за пiвнiч. Валерiй i Олекса сидiли у кiмнатi й тихо розмовляли. Друзi не бачились майже два роки. I тепер насолоджувались довгоочiкуваною зустрiччю: згадували минуле, спiльних знайомих, переповiдали новини. Але кожен боявся у розмовi торкнутися головного. Обидва вважали себе винними, особливо Олексiй. Нарештi, нахиливши голову, вiн тихо запитав:
- Як Олеся?
Валерiй подивився на приятеля, а потiм вiдвiв погляд убiк:
- Нiчого... Живе...
Настала пауза. Валерiй поставив келиха i вже голоснiше
додав:
- Вона не забула тебе, Олексо...
Олексiй схопився й почав нервово ходити по кiмнатi. Валерiй продовжив:
- Твiй план не вдався, Олексiю. Ти програв. Вiдтодi, як ти поїхав, Олеся щомiсяця в один i той же день ходить у "Магнолiю" й подовгу там сидить. Часто я бачу у неї в руках твiй останнiй лист.
Олексiй мiряв кроками кiмнату.
- Вона дуже страждає, хоча й приховує це. Але очi її зраджують. Менi боляче дивитись, як вона згорає. Ти ж знаєш, вона менi теж не байдужа, i я хочу бачити її щасливою й усмiхненою, якою вона була колись.
Олекса сiв на диван i обхопив голову руками. Вiн не знав, що робити. Розлука не зумiла знищити те, що колись зародилося й продовжувало жити. Валерiй мовчав. Пам"ять Олексiя почала наново прокручувати плiвку подiй останнiх рокiв...
