Аннотация: Повний текст твору можна прочитати у моїй книжцi "На кучерявих берегах Бугу": https://andronum.com/product/edelweiss-anna-na-kucheryavih-beregah-bugu/
Багато рокiв тому, коли я ще був зовсiм молодий, волею долi опинився в одному забутому Богом селi, єдиною перевагою якого були чудовi краєвиди. Вони полонили своєю красою в будь-яку пору року i в будь-який час доби. Це був шматочок первозданної природи, де випадково опинилися люди. Саме ця краса й рятувала мене вiд нестерпної нудьги i бажання якнайшвидше втекти до цивiлiзацiї.
Весна тодi видалася теплою, з частими, але недовгими зливами. Зелень напилася вдосталь вологи, вiд чого все буяло невимовною красою i в садах бiля кожної хати, i в безкраїх полях.
Якось одного травневого вечора, коли в повiтрi духмяно пахло медом, я довго бродив околицями села, не в силi повернутися до кiмнати, яку винаймав у однiєї селянки. Стiни тиснули на мене, немов невидимий прес, в них я задихався, а на лонi природи мої муки скiнчалися.
Того вечора ноги самi привели мене до тихої невеликої рiчки, що ховалася у верболозах, немов синя стрiчка в травi. Пiдiйшовши до берега, я озирнувся навкруги. Вже сутенiло... Я сiв на м"який килим трави i задивився в темну воду, де вiдбивалося вечiрнє небо. Вгорi мигтiли першi зорi. Стояла таємнича, загадкова тиша, яку лише зрiдка порушувала сонна жаба, що сидiла на каменi, та спiв солов"я. Я милувався неповторним пейзажем. I на цьому, i на тому березi виднiлись острiвцi блакитних незабудок, неначе весна розгубила тут своє намисто. Кажуть, що незабудки ввiбрали в себе увесь Всесвiт. Напевно, так воно i є: жовте сонце - посерединi й синє небо - навколо...