Чебан Иван Петрович: другие произведения.

Собаче життя

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Загадка Лукоморья
 Ваша оценка:


   Іван Чебан.

Собаче життя.

   Цуцик конав на осонні. Він хекав, конвульсійно здригався і плазував на спині, немов тая каракатиця. Це був звичайнісінький вуличний собака - в ньому не було нічого особливого. Таких, як він, звичайно не помічають люди, ба навіть і собаки. Як вони живуть? Хто зна. Якимось чином вони дістають собі їжу, існують. Вони завжди поруч великих, видних собак. Ті собаки хоча й бездомні, але за їх розміри їх шанують люди та інші собаки. Наш цуцик завжди тримався поруч з ними, і йому, бувало, перепадало трохи їжі і навіть іноді кохання. Так, так кохання. Зрозуміло, в нього не могло бути постійної коханки, про яку він міг би подбати (він і себе ледь міг прогодувати), але кохатися йому хотілося, як і всім, і іноді йому діставалося трохи кохання. Але то мала бути дуже стара, облізла сучка, якою всі інші собаки нехтували і тому дозволяли нашому цуцику з нею побавитись. Гай-гай, не так вже це було й погано! Цуцик пригадав одну, яка була з ним доволі довгий час. Вони кохалися постійно. Тоді була весна, травень, і кохання, немов бджоли сновигало в повітрі. Цуцик нюшив його, він відчував його звідусіль. Коти, немов сказились: нявчали без упину, і іноді цуцику вдавалося добряче їх налякати або навіть й поскубти! Його подруга була нестара. Навпаки, вона була ще занадто молода, майже цуценя. Наш цуцик був у неї першим і це сповнювало його гордістю. Все йшло дуже добре: їжі було вдосталь, інших собак поблизу не було. Було, правда, одного разу присікався до них якийсь обідранець, але наш цуцик вишкірив ікла і так загарчав, що незнайомець відразу зрозумів - йому краще піти. Але їх раювання тривало не довго. Одного дня вони прийшли. Їх було восьмеро - здоровенних, лихих псів. Керував ними велетенський ватажок, в якого, о жах, хвіст був відрубаний майже до кінця і стирчав лише маленький обрубок. Але насміхатися з нього було небезпечно - велетенські ікла, важка нижня щелепа свідчили про силу й злобу. Очі його палахкотіли лихим вогнем. Вони налетіли на цуцика, немов навіжені. Він заверещав і впав на спину. Ватажок наступив на нього своїм лаписьком, слина падала в нього з пащеки. "Мамо, мамо, - подумав цуцик, - це кінець!" Але чомусь ватажок його не зачепив. Може йому вистачило побачити цього бідолаху таким приниженим, а може йому взагалі не хотілося сьогодні битися? Ні, не те. Просто він побачив подругу нашого цуцика, і вона відразу ж відволікла на себе всю його увагу. Інші вже були біля неї. Наш цуцик був занадто наляканий, щоб думати про небезпеку, яка загрожувала їй. Восьмеро... Їй вистачило сили витримати їх усіх, але після цього вона змінилася. Вона дивилася на цуцика зневажливо. Тепер вони бігали вдесятьох - цуцик і мала приєдналися до зграї. Це було безпечніше, хоча їжі стало тепер менше і кохання також стало для цуцика недосяжним - всі собаки по черзі бавились з його колишньою подругою, і тільки йому вона нічого не дозволяла. Можливо вона його ненавиділа. Цуцик знав, що винен, але таке життя...Він кинув цю зграю після одного випадку. Якось їх зграя тимчасово жила поблизу одного будинку, де жили люди, які їх іноді годували. Неподалечку від будинку був смітник і там також можна було знайти їжу. Але поруч з цим будинком жили лихі люди. Вони всі вдягалися однаково, і в них були важкі палки і навіть зброя. Вони їздили на однакових машинах, і зграя нашого цуцика зазвичай полюбляла бігти, гавкаючи, за машиною. Людей усередині це нервувало і собакам це дуже подобалося. І ось одного разу, коли вони, як зазвичай, бігли за машиною, гавкаючи, наче несамовиті, звідкись узявся якийсь незнайомий собака і приєднався до зграї, гавкаючи і біжучи за машиною. Може він гадав, що у такий засіб зможе добре себе показати перед ватажком і зграєю. Але все вийшло навпаки. Ватажок розлютився і кинувся на чужинця. Вся зграя покинула машину і накинулася на новоприбульця. Вони схопили його з різних боків. Кожен вчепився в нього мертвою хваткою. Це була смертельна хватка - її неможливо розчепити. Ще хвилинка і чужинця розтягли б на різні боки і з'їли б його м'ясо. Незнайомець верещав так, що люди, які проходили повз них, зупинилися. Це була маленька бабуся з двома онуками-дітлахами. Діти плакали, але бабуся не розгубилася. В руках у неї не було нічого окрім торби з харчами. Замахнувшись нею, бабуся сміливо кинулась у розпал бійки і почала лупцювати собак по тулубу, по морді. Вона кричала на них. Цуцик заплющив очі, щоб не бачити, як вони накинуться на бабуню. Але чомусь вони злякалися її. Може тому, що вони відчували, що вона їх не боїться? Так, чи інакше, але вони розбіглися у різні боки, а чужинець побіг чимдуж і втік. На асфальті залишилося тільки кілька великих плям крови. Оце і все. Цуцик залишився один. Він не брав участі у бійці і знав, що буде покараний. Але він більше не хотів бігати з цією зграєю. Та й з іншою також. Все. З нього вистачить. Буде жити, як і раніше - сам-один. Все буде залежати тільки від нього одного. Життя - смерть. Все. Так собі цуцик і жив поблизу стихійного базару, неподалечку від підземного міста, куди увесь час пірнали люди, зникали, а потім через деякий час знову виринали, бігли, заклопотані, і в дощ і в сніг, і в спеку і в лютий мороз. Цуцик часто міркував про сенс їхнього життя. Навіщо вони живуть? Щоб бігти. Увесь час бігти, не зупиняючись, штовхаючи один-одного, мов ті мурахи. Вони були різні, як і собаки. Більше всіх цуцик поважав людей, які продавали м'ясо. " Зрозуміло, вони займають найвищий щабель в ієрархії людей, - гадав наш цуцик. - Але як же бути з тими, хто купував в них м'ясо?" Він відчував тут якусь суперечність, але це було так складно, що він не хотів про це багато думати. Набагато цікавіше було спостерігати за їхніми собаками. Серед вільних собак існувала зневага до свійських, які жили у людей. Всі вони були відгодовані, неначе свині; полохливі, але зухвалі, тому що відчували за собою хазяїна. Цуцик відчував до них трохи жалю, тому що вони були раби. Вони не могли бігати де захочеш, були постійно під наглядом хазяїв. Кохатися їм також не дозволялося будь з ким, і де захочеш. Одним словом - ганьба! Іноді вони тікали від своїх хазяїв на вулицю, на волю, але їм там було важко пристосуватися до жорстоких законів міста. Так цуцик і жив десь з півтори роки, і жилось йому не те щоб погано, але й не добре. Їжі іноді йому перепадало з базару, кохання також траплялося, бо через базар проходило однаково багато і людей і собак. Іноді його скубли. Одного разу лихий піт-булль ледь не розшматував його на клаптики. І навіщо люди тримають таких потвор? І все було б добре, коли б одного разу цуцик не зробив дурниці. Великої дурниці. Вже давно він не їв. Може з дня три. Був кінець зими. Навкруги шастало багато чужинців і їжі було обмаль. І ось наш цуцик зважився. Він вирішив поцупити шматок м'яса(телятини) у торговки, поруч якої він жив. Це було занадто, але цуцик не мав вибору. Скільки він їх прохав? Плазував на пузі біля них, а вони тільки з нього сміялися. Він був голодний і злий. Цуцик вирішив так: він поцупить он ту велику кістку, навколо якої було вдосталь м'яса, і піде собі геть на пошуки нового базару. Можливо трапиться щось краще. Він не хотів думати про майбутнє, коли в нього не стане більше сили добувати собі їжу. Він думав про сьогодні, ну може про завтра, і край. І от він почав виконувати свій план. Спочатку він просто крутився неподалечку. Торговка іноді поглядала на нього з підозрою, але не відганяла, тому, що знала - цей цуцик безпечний, він ніколи ще нічого не поцупив. Але біля неї стояв чорнявий тип. Він був новий на цьому базарі. Продавав сметану, сир та м'ясо свиней. Він був дуже лихий до собак. Користувався кожною можливістю копнути їх ногою, ніколи не давав їм залишків м'яса. Він спостерігав за цуциком невсипущим оком. В нього мало хто купував, тому що ціну, мабуть, загнав космічну. Люди підходили, питали, а потім відразу ж перелякано сахались від нього, хитаючи головами. Від цього він ще більше скаженів. Та ось терпіти голод стало не в змогу і цуцик потихеньку поплазував до торговки. Вона якраз розмовляла з покупцем. Ривок, і кістка у нього в зубах. В вухах гепала кров, серце билося, мов несамовите. Цуцик напружився і тільки-но хотів кинутися геть, як раптом...На спину йому впала здоровенна дровеняка. Цуцик звів голову, очі наповнені болем і стражданням побачили чорнявого типа. Він ще раз замахнувся, але торговка зупинила його. Вона щось йому кричала, і цуцик, скориставшись миттю, відповз подалі. Кістку він залишив, бо тягти її не було сили. Він лежав на осонні і тяжко дихав. Потім спробував звестись і не зміг." Це кінець,- подумав цуцик, - він перебив мені хребет". Справді, хребет було переламано і лапи відмовлялися працювати. Неймовірний біль трохи вщух, але думка про те, що ніколи вже більше йому не бігати гнітила цуцика. " Як же так, - думав цуцик, - світ такий чудовий, ось-ось прийде весна, яку я так любив, розпуститься листя на деревах, буде їжа, кохання, ненормальні коти, як же так..." І він жалібно заскиглив.
   Добрі люди принесли йому бляшанку з водою і трохи їжі. Але цуцик не міг їсти - йому щось там сталося у шлунку, і їжа не могла нормально засвоюватися, він все вибльовував. Цілу ніч він пролежав, мучився.
   Ранок, сонячний, наче весна вже прийшла. Люди, як зазвичай біжать у своїх справах. Торговки всі на місцях, собаки теж. Розпочався новий день. Цуцик лежить при дорозі, на осонні і ловить останні в своєму житті сонячні промені. Неподалечку від нього лежить більший собака, такий же одинак, як і він, і їсть кістку. Яке йому діло до цуцикових страждань? Хай собі вмирає, йому більше залишиться їжі! Круки та ворони вже поблизу. Сидять і чекають коли він помре. Найсміливіші з них вже підлітали, але цуцик ще міг клацнути зубами та відігнати їх.
   Аж ось він відчув, що помирає. Не піддаючись, цуцик почав плазувати на спині з останніх сил, харчати, скиглити. Це була агонія. Поруч бурхливою рікою летіло життя. Цвірінькали горобці. Якийсь хлопець замріянно проходив повз нього. Раптом почув його передсмертне харчання і зупинився. Щось в його очах злякало цуцика - він побачив, що хлопець усе зрозумів. В цуцикових очах він прочитав усе його життя, і цуцик прочитав свій вирок - смерть. Деякий час хлопець стояв і дивився, потім позадкував і зник з поля зору. " Це кінець, - думав цуцик, - це кінець. Ще трохи і мене не стане. Прощавай, кохання, прощавай весна, прощавайте бджоли, прощавайте коти! прощавайте!" Цуцик конав на осонні.
   Зима 2002р. Київ
  
  
  
   1
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"