Аннотация: Ну вот, пришло на досуге. История о долге, который по совместительству и работа. Тапки принимаются... %)
Яким маленьким здається все звiдси. З висоти даху чотирнадцятиповерхового будинку люди, машини, особняки здаються iграшковими - протягни руку, i будь-яка машина вмiститься в нiй. Звiдси добре дивитися на свiт. Не видно переживань, емоцiй, майже не видно бруду - тiльки безкiнечний Броунiвський рух людей-частинок. Але зараз i цей хаотичний тепловий рух сповiльнюється, оскiльки основний тепловий чинник - Сонце, заходить за обрiй.
Я дуже люблю ввечерi тут сидiти. Теплий, лiтнiй вiтерець бавиться з пасмами волосся, якi вибилися з довгої темної коси. Останнi сонячнi променi, вiдбиваючись вiд поверхнi даху приємно лоскочуть пiдборiддя i пiдсвiчують зеленуватi очi, роблячи їх жовтими. Тиша мiста приємно протiкає повз вуха, нашiптуючи свої таємницi. А ще спокiй. Просто - спокiй. Дуже цiнний, принаймнi для мене, оскiльки це рiдкiсний гiсть у моєму домi. Тут можна подумати про щось, i нiхто не буде тобi заважати. А про що думати, так само як i результат роздумiв - це вже не важливо - найприємнiше - процес.
Добре, що нiхто не може мене побачити тут. Я занадто високо, щоб побачити мою постать, пiднявши голову. Але нiхто i не пiдiймає. Всi тi, хто внизу, занадто зайнятi своїми справами i бiдами, щоб пiдняти голову. Вони завжди кудись поспiшають i майже нiколи не пiдiймають погляд навiть вiд асфальтового покриття, не кажучи вже про небо. Але це вже їхня справа.
Швидко темнiє. Ще якiсь дiтлахи, там, внизу, носяться як навiженi, але вже скоро i вони пiдуть. Скоро... Дуже скоро мiй обов"язок покличе мене. Як кожної ночi. Я не против, хоча нiхто моєї думки не питає. Я давно звикла, я навiть вдячна, за те, що мiсто зробило для мене. I звичайно я повинна за це вiдплатити. Це i є мiй обов'язок.
В однiй з великої кiлькостi кишень задзижчала рацiя. Ну от, значить - пора.
- Лiгво до Зеленоокої. Зв"язок.
- Зеленоока 18. На зв"язку. Привiт Руал.
- Привiт Гроза. Ну як, готова?
- Як завжди.
- Тодi бери свiй загiн i на захiдний сектор, там сьогоднi очiкується щось незвичне.
- Так є. Починаю. До зв"язку.
- Удачi. До зв"язку.
Запхнувши рацiю в кишеню я пiдхоплюю наплiчник i закинувши його на спину обертаюсь обличчям до мiсяця. Глибоко вдихнути, зосередитись i... завити. Беззвучно для iнших, але мої "Срiбнi вовки" обов"язково почують. Ну що ж, спускаємось вниз - менi з моїм спецiальним "вовкулачним" загоном чекає напружена нiч...