Аннотация: Рассказ о том что не всегда нужно идти за своим любопытством. Не очень удачный, но почитайте, может понравится...=) ПРОДОЛЖЕНО. Оцените я немного добавила...
Сатанiст згорбившись брiв по галасливим багатолюдним вулицям мiста. Шiстнадцятирiчний , середнього росту хлопець з чорнявим волоссям, карими очима i смуглявою шкiрою в мiшкуватому одязi з конопляною символiкою, який так люблять сучаснi "пацани", на блузонi группа "Арiя", на головi темна еластична пов`язка - ось що можна було про нього сказати, побачивши десь на вулицi. У своєму колi вiн був дуже популярним - як серед дiвчат, так i серед хлопцiв. Дiвчатам вiн подобався через досить гарну зовнiшнiсть i деяку ненормальнiсть в поглядi, а хлопцям через свою невгамовнiсть, задерикуватiсть i свої дикi, ненормальнi iдеї. Вiн часто впадав у крайностi - якщо йому в голову приходила якась iдея, то чим бiльш неочiкуваною i дикою вона була, тим не охочiше вона йшла вiд нього. Наприклад до восьмого класу вiн хотiв навчитися магiї, i три роки мучив свою однокласницю, у якої були схильностi до мiстики i окультизму, тим самим пiдводячи її пiд недовiру i нелюбов всiх iнших. А ось тепер його "iдеєю фiкс" був сатанiзм. За що вiн i отримав нове прiзвище - Сатанiст, яким дуже гордився. Вiн ходив грозячи всiм накликати на них гнiв Сатани, ретельно шукав в Бiблiї помилки i вiдступи святих, пробував навернути ту ж бiдну дiвчину(яку до речi звали Мирослава i тiльки по повному iменi) до сатанiзму, вивчив всiх верховних демонiв пекла з якоїсь книжки i навiть знайшов собi "гуру" - такого собi Олега, якого називали Хартом, який погодився його вчити чорнiй магiї сатанiстiв. Неординарною людиною був одним словом. Але ось тепер робити йому було абсолютно нiчого. Всi друзi його роз`їхалися на канiкули i гуляти було нi з ким, але i сидiти вдома йому теж не хотiлось, отже вiн просто без дiла швендявся по вулицях, йдучи туди, куди вели його ноги. Вiн якраз проходив бiля якогось великого магазину, коли помiтив що в провулку неподалеку блимнула якась тiнь. Деяка зацiкавленiсть з`явилась на його обличчi i вiн подумав, що коли ходиш без дiла, то все одно куди йти i звернув в той провулок. В iнший день вiн не помiтив би цiєї тiнi, але сьогоднi розум, змучений нiчого-не-робiнням, гостро видiляв будь який цiкавий момент. Ввiйшовши в провулок Андрiй, а саме таким було його справжнє iм`я, оглянувся навколо шукаючи тiнь, що зацiкавила його. Провулок був брудним, запльованим, записаним рiзними тупими надписами i просмерджений смiтниками, якi давно нiхто не вивозив. Це все що вiн встиг побачити, бо поспiшив далi за тiнню, що мигнула i зникла на дальньому поворотi з провулку. Сатанiст зацiкавився, i вирiшив все-таки побачити що за тiнь i куди вона прямує, думки захопив азарт. Через одну вулицю вiн зумiв догнати тiнь, яка виявилась десь приблизно вiсiмнадцятирiчним хлопцем в темному одязi, свiтлою плямою на якому був тiльки бiлий павук вишитий на спинi. Вiн цiлеспрямовано йшов кудись, час-вiд-часу дивлячись на годинник, який був на лiвiй руцi. Сатанiст йшов за ним i з кожним метром в ньому все бiльше розгорялась цiкавiсть. Через деякий час хлопець звернув у ще бруднiший i темнiший провулок i Сатанiст зрозумiв що вони майже прийшли - в кiнцi провулку була глуха стiна. Андрiй пригнувся за смiтниками i очiкував, що ж далi буде робити хлопець-тiнь. I вчасно - хлопець пильно оглянув провулок, перевiряючи чи не йде хто за ним, i не помiтивши Сатанiста вiдкрив якiсь боковi дверi i зник в них. Сатанiст почекавши з хвилину пiшов за ним. За дверима побитi бетоннi сходи вели кудись вниз в темноту. Сатанiст прислухався до темряви i почав обережно спускатися по сходам. Сходи були досить довгими, але i вони закiнчились, вивiвши його у широкий кам`яний коридор. Потiм знову сходи i ще один коридор, але на цей раз вiн виходив у якесь велике примiщення освiтлене червонуватим свiтлом. " Це ж катакомби пiд мiстом!" - подумав вiн обережно i так тихо як вiн тiльки мiг проходячи по краю коридору, - "От покажу Харту, вiн помре!". Коридор закiнчився, виходячи в велику печеру. На щастя, недалеко вiд входу були зваленi якiсь коробки i вiн, присiвши за ними змiг оглянути печеру. В нiй горiло три вогнища по краям i одне в центрi, освiтлюючи невелике пiдвищення бiля стiни, на якому стояло старовинне крiсло з високою спинкою, подiбне на трон. На пiдлогу були постеленi килими. На стiнах були намальованi якiсь знаки i повiшенi гобелени. З другої сторони виднiвся такий самий коридор. В печерi уже було досить людей, але прибували все новi - хлопцi i дiвчата рiзного вiку, але не старшi двадцяти п`яти. I всi вони були одягненi в чорний одяг з бiлими i срiбними павуками, драконами або змiями. Всi тихо переговорювались i вiд цього в печерi стояв рiвномiрний гул. Але раптом гул рiзко стих i з дальнього коридору вийшла група молодих людей в такому ж чорному одязi в центрi якої йшла дiвчина, обличчя якої не було видно через глибокий капюшон, який ховав його. I взагалi все її тiло було закрито широким чорним балахоном, тiльки долонi з довгими нiгтями виднiлись з рукавiв. Спереду на грудях у неї був вишитий срiбний дракон, на правому рукавi - павук, а на лiвому - змiя. Коли вона зайшла в печеру всi присутнi встали i поклонились їй, видно було що її тут дуже поважали. Дiвчина зi свитою пройшла до пiдвищення i сiла на трон. Її свита розсiлась навколо неї. Всi присутнi теж розсiлись i дiвчина на тронi легко махнула пальцями. В ту ж мить прозвучав дзвiн. Дiвчина заговорила холодним i спокiйним голосом, i хоч вона говорила не дуже голосно, голос її розносився на всю печеру.
- Збiр вiдкрито. З цього моменту i до закiнчення нiхто з вас не має права покинути Печеру Зборiв. Покарання за неслухнянiсть - смерть. Почнемо ж з того, що ви зробили за той мiсяць, який минув з останнього Збору. Слово клану драконiв.
З килима пiднявся високий свiтловолосий хлопець з мечем на спинi i в рукавицях без пальцiв. Поклонившись вiн вийшов на пусте мiсце перед центральним вогнищем.
- Як тобi вiдомо Верховна, ми розробляла нову систему бою для дiвчат i хлопцiв окремо в незвичних умовах, таких як полiт, падiння i вузький простiр. Так от, за цей мiсяць ми закiнчили i навiть добавили деякi показовi виступи.
- Покажiть менi. На сьогоднi вистарчить тiльки показового виступу. Одного.
Хлопець махнув рукою i з килима пiднялись четверо - двоє хлопцiв i двоє дiвчат. Сатанiст, сидячи за своїми коробками, здивовано дивився на все це. " Що ж це за зборище? Куди це я попав?" - вiн глянув в сторону коридорiв, але на його жаль в них стояло по троє людей зi свити цiєї їхньої Верховної, перекриваючи виходи. " Прийдеться чекати до кiнця..." - i вiн почав спостерiгати за тим що вiдбувається стараючись зручнiше вмоститися за коробками. А тим часом викликанi повитягували мечi i почали показову битву парами - двi дiвчини на двох хлопцiв. Працювали вони дуже добре, мечi так i блимали в свiтлi вогнищ, i хоч Сатанiст нiчого в цьому не розумiв, навiть вiн бачив, що рiвень майстерностi цих людей був дуже високим. Через деякий час дiвчина на тронi змахом руки припинила битву.
- Я задоволена. Ви добре попрацювали цього мiсяця.
- Не лоскочи сплячого дракона! - викрикнули викликанi i їхнiй "тренер", напевно свiй клич, i повернулись на свої мiсця.
- Слово клану змiй.
I знову з килима пiднялись, але уже не хлопець, а дiвчина. На поясi у неї була шкiряна сумка, на головi - бiла пов`язка. Вона теж поклонилась i вийшла на те ж мiсце.
- Верховна, ти наказала нам зробити лiки вiд тошноти i вiд сильного стресу. Ми виконали поки що тiльки половину твого наказу - ми зробили лiки вiд тошноти, але не встигли зробити лiки вiд стресу. - вона похилила голову.
- Оправдання?
- Ми розробили речовину, випивши яку на двi години можна буде забути про спеку чи мороз.
- Оправдання прийняте. Я задоволена. Ви добре попрацювали.
- Отрута i лiки! - i вона теж зайняла своє мiсце.
- Слово клану павукiв.
Знову те ж саме. На пустому мiсцi той самий хлопець за яким йшов Сатанiст, але тепер на його руках були рукавицi з гачками, а на головi - чорна пов`язка.
- Цього мiсяця Верховна не давала нам нiяких наказiв. Але ми як ти й хотiла почали виробництво павутинних маскуючих накидок. На цей мiсяць ми зробили п`ятнадцять, але оскiльки тепер звiльнилися тi павуки якi допомагали драконам я надiюсь що ми зробимо ще тридцять наступного мiсяця.
- Продемонструй.
Хлопець кивнув i йому зразу ж принесли довгий бiлуватий мереживний плащ. Вiн розправив його i одним плавним рухом закутався в нього i надiв капюшон. Тодi вiн впав на килим i...зник. Сатанiст не повiрив своїм очам. На мiсцi з якого вiдповiдали перед Верховною клани нiчого не було. Але через хвилину вiд килиму вiддiлилася частина, яка перетворилася на постать у плащi. Секунда - i знову хлопець стоїть на пустому мiсцi i з руки у нього звисає бiлувата накидка.
- Я задоволена. Ви добре попрацювали.
- Сiтi смертельнi i для героїв! - хлопець iде на своє мiсце.
- Сабат на мiсце вiдповiдачiв.
На пусте мiсце пiднявся i пiшов невисокий але дуже коренистий хлопець з клану драконiв. У нього в руках була якась торбинка.
- Ти вiдповiдальний за зв`язки з нашими братами в Румунiї, якi минулого мiсяця вийшли на наших iнформаторiв. Результати.
- Ми зустрiлися з послом Румунського Верховного. Вони бажають нашої дружби i спiвпрацi. В знак великої до нас поваги їхнi клани Вовкiв, Ящiрок i Соколiв, як i їхнiй Верховний Земрот шлють тобi ось це.
I вiн з поклоном протягнув Верховнiй торбинку. Взяв її один iз свити i витягнув з неї кулон у виглядi вовка ящiрки i сокола, якi тримали досить великий темно-фiолетовий камiнь.
- Ми приймаємо подарунок i дякуємо за нього послу. Ми приймаємо пропозицiю миру i спiвпрацi. Ти вiльний. Кланам Драконiв, Змiй i Павукiв - найкращим майстрам виготовити плащ. Невидимiсть - Павуки, захист вiд любої зброї крiм сюрiкена - Дракони, iмунiтет до любих отрут крiм "сонної мушлi" - Змiї. На випадок якщо вони передумають. Представити на наступному Зборi. Мiлой на мiсце вiдповiдачiв.
На пустому мiсцi - хлопець з довгим бiлявим волоссям, заплетеним в косу. Верховна встала зi свого крiсла i пiдiйшла до викликаного.
- Тиждень тому ти зв`язався з Iнквiзиторами. Завтра ти маєш прийти до них знову i обмiняти нас на спокiйне i багате життя до старостi. Я хочу знати, чому ти нас зрадив. - все це вона продовжувала говорити сухим i холодним голосом. Сатанiст напрягся i великими очима спостерiгав за двома постатями.
- Верховна, я... Я не... Я...
- Ти був неправий Мiлой. Я розчарована тобою. - невловимим рухом вона дiстала звiдкись кинджал i встромила його хлопцю точно в серце. Без звуку вiн впав на килими. - Прибрати.
Вона розвернулася i знову сiла на трон. Вся печера мовчала, але як помiтив Сатанiст оглянувши лиця, на них не було жаху. На деяких було презирство, на деяких посмiшки а на деяких взагалi байдужiсть. Андрiй покрився холодним потом. Вiн нiчого не розумiв i почав вiдчувати страх.
- Подати сег`арайю. Скоро пiвнiч. Моя черга вiдчитуватись.
Мiж всiма хто сидiв в печерi, крiм Сатанiста звичайно, були розданi невеликi леткi чашi з якоюсь рiдиною темного кольору. Верховна стала перед своїм крiслом.
- Я теж маю перед вами зобов`язання. Я виповнила те, що потрiбно було. Я заглядала в майбутнє i танцювала Танець Смертi. Цього мiсяця нас чекає якась несподiванка. Нiхто з нас не загине i не пропаде. Клан Павукiв чекає поповнення. Клан Змiй чекає визначне вiдкриття. Клан Драконiв чекає удача. - в печерi почувся глибокий дзвiн, - Пiвнiч. Життя незмiнне, вiчнiсть в часi!
- Вiчнiсть в часi! - ехом повторив зал i всi перехилили чашi.
- Люди Тiнi почали новий мiсяць. Але у нас ще є одна справа. - Верховна вiддала чашу кудись назад i показала прямо в сторону Сатанiста. - Вивести на мiсце вiдповiдачiв.
Сатанiст вiдчув на своїх плечах руки i його легенько пiдштовхуючи повели до вiльного мiсця. Весь цей час за ним стояло двоє в костюмах клану драконiв, а вiн їх навiть не помiтив. Але тут вiн побачив те, що змусило його широко вiдкрити очi. Всi цi хлопцi i дiвчата були не зовсiм людьми! В мiнливому свiтлi вогнищ вiн бачив що вуха їхнi загостренi, а на руках у них кiгтi. Напевно зiницi у них були вертикальними, але цього йому не було видно. Його пiдштовхнули в останнє i вiн опинився на тому ж мiсцi, на яке так довго споглядав. На нього дивилися всi присутнi i вiн вiдчував себе некомфортно вiд такої уваги. Верховна пiдiйшла до нього i вiд неї повiяло холодом. Сатанiст дивився на неї у всi очi. Вона пiдняла руки i вiдкинула капюшон i Андрiй вкотре уже облився холодним потом. На нього, холодними очима дивилася Мирослава, та сама, яку вiн так довго мучив. Вона пiдiйшла до нього зовсiм близько i Сатанiсту стало ще страшнiше, бо в очах у неї була пустота, якої не буває в очах живих людей.
- Я бачу ти впiзнав мене. Це добре. - заговорила вона тим же холодним голосом. - Ти прийшов за Лiтралом - старiйшиною клану Павукiв. Нiчого дивного, Лiтрал не воїн, вiн мiг i не помiтити тебе. Ти бачив все. I зараз напевно роздумуєш що ж ти побачив. Ти побував на Зборi людей Тiнi, людей Ночi. Ви називаєте нас вампiрами, оборотнями, духами. Але ти завжди ними цiкавився. Подобається? - але Сатанiст вiд страху i здивування не мiг говорити. - А зараз я думаю що з тобою робити.
- Мирослава! Як...це можеш бути ти?... - раптом прорiзався у нього голос.
- Як це можу бути я? Просто. Вони знайшли мене три роки тому. У мене є дар заглядати в майбутнє танцюючи Танець Смертi. Дар їхнiх Верховних. Вони запропонували менi бiлет у новий, незвичний свiт i я прийняли його. Я стала їхньою Верховною.
- Але...Ти ж була звичайною... Нормальною...А тепер ти така як морозильник!
- Як морозильник...Нi, я не "як морозильник". Просто у мене бiльше немає емоцiй, немає почуттiв. Просто я бiльше не вiдчуваю нiчого. Майже нiчого. Це плата. - i вiн побачив в її очах бiль i страждання такi сильнi, що вiн вдсахнувся. - Але все. Достатньо говорити. Ти бачив Збiр людей Тiнi. В тобi немає задаткiв людини Ночi. Пробач. Нiчого особистого.
I останнє що бачив Сатанiст, був срiбний блиск кинджалу в її руках i власнi слова: " Бiдна...", а далi все поглинула темрява...
Мирослава вказала на Сатанiста, який лежав без тями на пiдлозi:
- Вiднесiть його додому. Вiн повернеться i стане людино Ночi, якщо нi - то всеодно нiкому нiчого не розкаже. Продовжуємо.
Верховна повернулась i пiшла до трону, а за її спиною двоє драконiв пiдняли i винесли Сатанiста.
"Вiн нiчого не зрозумiв. Вiн жалiє мене, але менi не потрiбна нiчия жалiсть. Я вибрала, вибрала нове життя, де я щось значу, де я потрiбна. Можливо це життя не найкраще, але воно подобається менi бiльше нiж його безцiльне iснування. Можливо вiн зрозумiє, можливо - нi. Але в будь якому випвдку вiн вже не буде таким, як був..."
Мирослава сiла на високе крiсло-трон i глибоко зiтхнувши поглянува на людей Ночi. Свiй народ...