Аннотация: О знакомствах в нете и о том к чем ето заканчивается...
[mist]:скеррі, ти присутня?
[scary]:привіт міст... де пропадав?
[mist]:та от їздив по роботі...
[scary]:о, а ким ти працюєш?
[mist]:не скажу..:) у мене дуже скучна робота...
[scary]:ну і не треба... ;) як справи?
[mist]:та нічого в принципі... а у тебе?
[scary]:і в мене нічого...
[mist]:доречі - я в твоєму місті, може зустрінемось?
[scary]:еее... я навіть не знаю...
[mist]:що тебе бентежить?
[scary]:та взагалі... ну... ти будеш дещо здивований моїм зовнішнім виглядом... я не дуже люблю формальний одяг...
[mist]:нічого страшного, ти теж будеш здивована... %)
[scary]:ти мене заінтригував...*_*
[mist]:я взагалі весь такий інтригуючий...
[scary]: 8)
[mist]:ну то як? зустрінемось?
[scary]:ну добре... що ти знаєш про місто?
[mist]:та я тут знаю тільки два об"єкта - центр і кладовище
[scary]:тоді зустрінемося на кладовищі біля брами...ти мене впізнаєш - я ходжу завжди тільки в чорному...а коли?
[mist]:ну...може зараз? ти не зайнята?
[scary]:гм...ну добре...через годину біля брами...
[mist]:я буду чекати...
[scary]:давай, я пішла збиратись...
Дівчина дописала останній рядок і почала вдумливо збиратися. Від її дому до кладовища зовсім недалеко, коли її питали де вона живе то вона майже серйозно відповідала - на кладовищі. Вона задумливо завмерла перед шафою, в якій майже не було інших кольорів крім чорного, а тоді вибрала для зустрічі свій костюм "для особливих випадків" - чорна водолазка з довгими рукавами, але відкритою спиною, обтягуючі чорні штани, широкий чорний шкіряний пояс з двійним язичком, на якому висіли дві невеликі сумки і багато різних гачків і петельок для інших потрібних речей і звичайно гади. Зашнурувавши своє високе взуття, вдягнувши звичний набір прикрас - вовчий зуб, око Ра і танцюючого дракона, і натягнувши чорну куртку вона востаннє подивилася в дзеркало. Біле волосся вільно падало на плечі і спину, очі м"яко світилися в сутінках коридору, шкіра вже почала тверднути, реагуючи на ніч. Вона усміхнулася собі ікластою посмішкою, поправила волосся рукою з довгими кігтями і відчуваючи в лопатках зуд від крил, які пробивалися на поверхню, вийшла з дому. Звичайно Міст її впізнає. Її тяжко не впізнати...
Міст вийшов з комп"ютерного клубу в якому сидів і рушив у напрямку до кладовища. Він ішов містом що поступово засинало і усміхався. Його гади легко гупали по бруківці, чорний плащ злегка розвівався від вітру. Чорне довге волосся, яке контрастувало з його білою як мармур шкірою, було зібране у хвіст, темні окуляри, не зважаючи на близьку ніч, прикривали очі - не варто лякати людей їх червоним кольором і вертикальною зіницею. Він йшов, відчуваючи як прокидається голод і усміхався поблискуючи іклами. Чим може здивувати його ця дівчинка, Скеррі? Він бачив зародження неформалізму, чим вона може бути оригінальною?