Молодий чоловiк задумливо дивився у вiкно, за яким пролягла одна з тихих вулиць старовинного мiстечка. Гучно буркотали та поблискували чудернацьким гiллям блискавок надвечiрнi хмари, наповнюючи повiтря запахами озону та мокрого листя. Поодинокi перехожi, хто пiд парасолькою, а хто втягнувши голову в мокрi плечi (начебто так можна сховатися вiд крапель теплого липневого дощу!), незграбно обходили старенький автомобiль, що стояв на тротуарi бiля скромно майстернi-магазину з гучною вивiскою 'Техноторговий центр 'Електронсервiс''.
Зi старо тополi зiрвалося кiлька важких крапель i поштовхом вертлявого вiтру гучно ляснули молодика по лобi. Спроквола посмiхнувшись, той зачинив вiдкриту половинку вiкна, обтерся рукавом синього комбiнезона i пiдiйшов до лабораторного столу, на якому розмiстився розiбраний телевiзор, поблискуючий червоними вогниками панелi управлiння. Взявши до рук паяльника, чоловiк почав зосереджено розплавляти срiблястi краплинки в блоцi живлення. З глибини майстернi, вiд напiвосвiтлених стелажiв з вiдремонтованою технiкою, долинала тиха лiрична музика.
Задзвонив телефон. Чоловiк, здригнувшись, вiдклав свiй iнструмент i пiдiйшов до апарату.
- Електронсервiс? - хриплясто полинуло з трубки.
- Саме так, - вiдповiв чоловiк i зблiд, впiзнавши вочевидь голос.
- Богдане Яковичу, ми так не домовлялися... Сьогоднi яке число? П'яте... А ми з вами на коли вирiшували? Га?
- На двадцять восьме ...
- Ну, i у чому ж справа?
- Та-а... знаєте, Юрiю Васильовичу...
- Я вже, шановний, нiчого не хочу знати! Якщо не можете щомiсячно платити вiдсотки, то повернiть менi мо шiсть тисяч - i я вас не знаю, а ви мене не бачили!
- Може ви ще трохи зачекаєте? Щось продасться, i тодi ...
Але на другому кiнцi дроту вже кинули телефонну трубку. Вислухавши тривожний звук вiдбою, схожий на завивання сирени пожежно машини, Богдан глибоко зiтхнув i повернув трубку на апарат. Щойно телефонував один з його чисельних та давнiх кредиторiв. Суворих кредиторiв...
А тодi, чотири роки тому, розпочинаючи свою власну справу на теренах продажу та ремонту побутово електронно технiки, Богдан i гадки не мав, як легко можна потрапити в борги, сплачуючи щомiсяця пристойнi проценти власникам чужих грошей. Товарообiг його фiрми був невеликим, позаяк продати, скажiмо, телевiзор чи вiдеомагнiтофон комусь у цьому невеличкому мiстечку, де майже нiхто не отримував своєчасно зароблених грошей, а то i взагалi вже не працював, було доволi складною справою.
Деякi метикуватi Богдановi земляки здебiльшого здили за iмпортними телевiзорами до великих мiст. I хоча рiзницi в цiнах майже не вiдчувалося (Богдан закуповував технiку за гуртовими цiнам i продавав за середньомiськими роздрiбними), земляки залишалися вкрай задоволеними з того, що придбали технiку на якийсь десяток-другий гривень дешевше. Однак, згодом, значна частина власникiв 'Акав' чи 'Фунав' все ж заглядали до Богданово майстерню i слiзно прохали вiдремонтувати телевiзора, який чомусь швидко переставав працювати. На Богдановi запитання, щодо гарантiй, клiєнти здебiльшого розводили чи махали руками, або патякали щось на зразок того, що, мовляв, трохи дорогувато везти апарат в мiсто, а потiм знову хати за ним. До того ж невiдомо, чи не звинуватить х якийсь недобросовiсний продавець в порушеннях рiзноманiтних правилах експлуатацi чи ще в чомусь, аби лишень вiдмовити у безкоштовному ремонтi. Мiсто є мiсто, i всiм добре вiдомо, як там ставляться до шкарубкоруких та обвiтренолицих селян. Зрештою, всi як один, патетично та щиро заявляли, обов`язково перед цим демонстративно зiтхнувши, що лiпше б вони придбали новий телевiзор у Богдана , а вiдтак, не мали б надалi нiякого клопоту.
У таких випадках Богдан, зазвичай, мовчки лагодив iмпортну технiку, знаючи слабкi мiсця а, також i деякi мiсця, де такий телевiзiйний мотлох складають. Далеко i не треба ходити, як мовиться. Ось хоч би i Сергiй Зiнченко - товариш, з яким Богдан разом навчався у полiтехнiчному iнститутi, той володiв трьома (!) пiдпiльними цехами в Одесi. I, мабуть не було тако моделi, яко не могли б зiбрати його 'пiдпiльники'. Для цього спочатку бралася фiрмова модель телевiзора i демонтувалася для технiчного аналiзу на основнi складовi: корпус, кiнескоп, друкованi плати, блоки та дрiбницi - гучномовцi, шлейфи, шнури та пристро живлення i т.п. Через рiзнi канали, у тому числi i контрабанднi, все це замовлялось, дiставалось та збиралось до купи, регулювалось, пiсля чого потрапляло у торгiвельну мережу. Такi ж необхiднi речi, як iнструкцi та картонне упакування, постачалося мiсцевою напiвпiдпiльною друкарнею. Зiнченко, щоправда, вже давненько пропонував Богдановi, аби той брав у нього продукцiю на реалiзацiю, проте Богдан уперто вiдмовлявся вiд пропозицiй, добре знаючи, що потiм йому доведеться повсякчас 'латати' цю чудо-технiку самому, хоча необхiдних для ремонту запчастин було б удосталь. Пристати ж на iншу пропозицiю Сергiя - очолити один зi складальних цехiв, Богдан взагалi вiдмовчувався, або вiдбувався жартами.
- Ну ти й телепень, хто ж так поводиться? Слухав би Сергiя, то може й не ходив би по кiлька рокiв в засмальцьованих джинсах з порожнiми кишенями. За сiм`ю подумав би - донечка ж бо зростає, а ми все в боргах ... Та й менi цiкаву роботу Сергiй обiцяв пiдшукати, - не раз повчала Богдана його вродлива, проте дещо запальна дружина Оксана, - iнший на твоєму мiсцi вже давно погодився б перехати до Одеси, а ти...
А вiн, Богдан, був занадто великим патрiотом свого мiстечка, аби ось так, одним махом, взяти й кинути все. У цьому, затопленому зеленню вiковiчних дерев й оточеному звiдусiль чистими вологими шибами озер та ставкiв мiстечку, вiн з`явився на свiт. Тут вiн зустрiв своє перше кохання, i саме тут жили його старенькi батьки. Тут вiн мав багато друзiв та товаришiв, з якими разом вчився, бiгав у футбол, мокнув до зубоцокотiння у примiських ставках, грав на електрогiтарi у вокально-iнструментальному ансамблi. А ще, робив першi кроки в радiоефiр, змайструвавши власного середньохвильового радiопередавача, за що вiдважного 'радиста', разом з двома мiшками рiзноманiтних радiодеталей, забрали вперше до мiлiцi. Стривожена Надiя Петрiвна, Богданова мати, бiгла тодi за дiльничним iнспектором, стареньким капiтаном Залiзняком, i благала, щоб вони хоча б не били невдаху, - це вона обiцяла зробити власноруч вдома...
Шиплячий посвист електричного чайника вiдiрвав Богдана вiд спогадiв. Знявши з невеличко полички алюмiнiєву кварту, вiн всипав до не дрiбку цукру, залляв свiжим окропом i, вкинувши торбинку 'Лiптона', поклав на край столу. Сам присiв на стiлець поруч i закляк замислено, бовтаючи ложечкою напiй.
'Єдиний вихiд для мене в цiй ситуацi з боргами це: перепозичити у когось грошi на якийсь там час, - невесело розмiрковував Богдан, - та "злiзти" з вiдсоткiв. Але для цього потрiбен знайомий та щедрий багач... Еге ж, такий собi Сорос, приятель амнезi...'
Зробивши ковток густого, запашного та пекучого напою, Богдан дiстав з пачки 'Арсеналу' останню сигарету i неквапно запалив. У головi трохи прояснiло, однак думки були невеселi та хаотичнi. Вони водночас дивували i жахали свом абсурдним хитросплетiнням безсилля, активного початку та фiлософського переливання iз пустого в порожнє. I лише одна думка з помiж iнших надавала хазяну хвацько бадьоростi та безпечно слiпо вiри у щось невiдоме i недосяжне. Кружляла вона завжди навколо одного фiзичного закону, точнiше - загальновiдомого вiдкриття Ньютоном сили земного тяжiння. Саме ця сила багато рокiв не давала молодому iнженеровi спокою. Загальновiдомi формули всесвiтньо механiки були безсилими пояснити чому, наприклад, неможливо екранувати (нейтралiзувати) якимось чином дiю гравiтацiйного поля навколо довiльного предмету, а ще краще - мати змогу керувати напрямком дi цього поля на предмет та силою? Вирiшивши хоча б одну з цих проблем, людство впевнено розпочало б вiдлiк часу ново, гравiтацiйно, ери!
Богдан пiдвiв голову i сумно поглянув на верхню полицю лабораторного столу.
Там вiдлежувався предмет зовнi схожий на старий транзисторний радiоприймач 'ВЕФ', тiльки набагато важчий, з безлiччю кнопок, важiльцiв та регуляторiв. На боковiй стiнцi видiлявся давно зроблений Богданом напис - 'Гравiтон', який навiть крiзь шар осiлого пилу загадково поблискував вiдполiрованими металевими лiтерами. Ставши на стiлець, Богдан, пiднявся навшпиньках та обережно, наче важке немовля, дiстав прилад. Зiскочивши зi стiльця, поклав його на вiльний край столу i взявся лагiдно протирати свiй технiчний витвiр носовичком.
Прилад, власне, був майже готовий. Не вистачало лишень кiлькох деталей - магнетрона, лазерного елемента та деяких дрiбниць, яких за браком коштiв Богдан так i не спромiгся придбати. Ще дещо потрiбно було б доробити й вiдладнати, аби прилад мiг утворювати навкруг себе потужне i кероване гравiтацiйне поле, яке давало б змогу змiнювати форму електронних 'хмаринок' (впливаючи на х траєкторiю) в атомах будь-яко матерi. Хоча сукупна маса електронiв й набагато менша маси ядра атома, цi мiнiатюрнi ексцентричнi маховички, 'обертаючись' з величезною швидкiстю, штовхатимуть макротiло в апогейну сторону штучного видовження орбiт. Вiдтак, змiнюючи положення апогею та регулюючи величину видовження електронних орбiт вiдносно ядра, стане можливим орiєнтувати перемiщення кожного атома у просторi, що призведе зрештою до руху предмета-власника всiх тих атомiв у заданому напрямку!
Теоретично Богдан вже знав, як працюватиме 'Гравiтон'. Недарма ж стiльки часу проведено за пiдрахунками, створенням власних теорiй, формул та вiдпрацюванням маси гiпотез. Навiть старенький комп`ютер не витримував навантаження, створюючи математичну, а надалi - вiртуальну та технологiчну моделi приладу, за що його системний блок i одержав декiлька механiчних пошкоджень, а Богдан - розпухлу руку...
(Кожен-бо користувач комп`ютера ('перса', 'пенька', 'компа' i т.п.) знає, до якого сказу, неконтрольовано лютi та ще там чого, може iнодi довести людину це 'залiзо', особливо коли воно починає нi з того нi з сього 'зависати', манiрно забуваючи зберегти файл, що створювався годинам напружено працi, або вже не 'баче' дискети чи компактдиска, з якими роками працював i т.i.)
Взагалi Богдановi не дуже вiрилося у те, що його 'гравiтон' бездоганно працюватиме, а власна теорiя гравiтацi принесе йому Нобелiвську премiю в галузi науки. Хоча вiн десь вичитав, нiби розмiр тiє премi складає суму в кiлька сотень тисяч доларiв! А, може й бiльше... Непогано б, звичайно, отримати такi грошi. I тодi - роби все, чого тобi жадається, та що тобi подобається: твори, подорожуй свiтом, смачно харчуйся, гарно одягайся, вчи дiтей, доглядай достойно батькiв...
Роздуми винахiдника зненацька розвiяло тривожне калатання дзвiночка вiд 'донки', прилаштованого на вхiдних дверях, котрий сповiщав про появу кожного клiєнта.
До майстернi повагом запливла двiйка невiдомих мiцних молодикiв у шкiряних
куртках-безрукавках i чорних джинсах. Навкруги могутнiх волохатих ший незвичайних вiдвiдувачiв виблискували товстеннi ланцюжки з жовтого металу. На пальцях хнiх великих рук сяяло по кiлька срiблястих каблучок, а на головах "жачками" стирчало темне волосся.
Пройшовши по майстернi та кинувши по зверхньо-байдужому поглядовi на Богдана, здорованi розвалилися на двох стiльцях бiля входу, наче перед початком кiносеансу. Смачно позiхнувши, один з них недбало кинув:
- Слишиш, мужик? Ти шеф етой кантори, iлi работяга найомний?
- Я власник, працюючий, - знiчено протягнув Богдан, марно намагаючись вгадати-пригадати, що це воно за однi, але так i не змiг. Отже - незнайомi, до того ж, нiби i не мiсцевi...
- Ясно... Праблєми с кришей iмєєш? - продовжували цiкавитись гостi, з
поблажливими посмiшками роззираючись навкруги та зупиняючи погляд на силу-силенну телевiзорiв, магнiтофонiв та радiоприймачiв, розкладених на саморобних стелажах i полицях.
- Вже нi... Позаторiк перекрив. Замiнив половину шиферу i чотири крокви...
Здорованi спочатку здивовано глипнули на "шефа кантори", пирснули зi смiху, а вже за хвилю зайшлися могутнiм неконтрольованим реготом. А той здоровань, що запитував, навiть затупотiв ногами i злегка просльозився. Регiт ущух так само раптово, як i почався. Той, що запитував, зробив глибокий вдих i протяжно зiтхнув. Дiставши носовичка та витерши ним обличчя, вiн вже поблажливо продовжив:
- Чудак ти! Тєбя спрашивают - каму ти платiш за ахрану сваєво бизнеса? Кто твая кри-ша... Понял?
'Понял, понял, не дурний, - промайнуло у Богдановiй головi, - ти ба, вже й сюди добралися рекетири, паразити клятi. I як х тiльки земля носить? Однi люди працюють, а iншi ... Нiби середньовiччя якесь, щоправда демократичне '. Трохи отямившись, Богдан спокiйно, проте з певними нотками зухвалостi, вiдказав:
- Нiкому поки-що... А надалi навiть i не збираюся. Тут допоки посплачуєш податки та усiлякi штрафи байдужiй державi та ледачим чиновникам теж дещо пiдкинеш, то й без штанiв надалi працюватимеш. А безштанних хто ж охоронятиме ?..
Гостi загрозливо пiдвелися i стали перед дверима, злегка поводячи плечима. Запанувала гнiтюча тиша. Хазян, намацавши тим часом на столi велику викрутку з масивним металевим рукiв'ям, почав потроху вiдступати назад. Раптом, радiсно дзеленькнувши двiком, вiдчинилися дверi i з-помiж кремезних хлопцiв до майстернi прослизнула струнка i плечиста чоловiча фiгура, одягнута у темний джинсовий костюм. Фiгура, доброзичливо всмiхнувшись Богдановi, приємним баритоном промовила:
- Богдасю, не впiзнаєш ? Мамцю моя, невже товаришiв почав забувати...
- Тебе, Сергiю, впiзнаю, а ось цих...
- А-а! Не бiйся, це ж мо хлопцi. Трохи пожартували, аби пiдняти тобi настрiй, а то ти якийсь геть змучений. Краще познайомся - Антон, а це Степан.
Здорованi винувато посмiхнувшись, подали руки Богдановi. Потиснувши х, наче двi сапернi лопатки, 'шеф контори', перевiвши подих, запросив усiх присiсти. Сергiй Зiнченко енергiйно вiдкрив пачку 'Данхiла'. Пригостивши господаря, запалив i сам. Випускаючи першу хмарку запашного диму, швидко почав:
- Є деякi проблеми, Богдане, потрiбна допомога...
- Щось трапилось? - запитав Богдан, знаючи, що такi люди допомоги просто так не просять, - невже я тобi у чомусь можу бути потрiбен?
- I те i друге, Богданчику, - вiдказав, спохмурнiвши Сергiй, - але давай все по порядку. Зараз у мой машинi одна людина спливає кров'ю...
Глава 2.
Справи у товариша насправдi були кепськi. Приблизно мiсяць тому Сергiй почав зауважувати, що власники деяких торгiвельних точок, куди вiн поставляв зiбранi його цеховиками телевiзори, всi як один, почали вiдмовлятися вiд товару. Знизивши цiну, Зiнченко все ж таки збув всю партiю "Шарпiв", однак, при черговiй спробi збути партiю "Самсунгiв" з росiйським телетекстом, iсторiя повторилася знову. Пiдрахувавши збитки, Сергiй зрозумiв, що хтось владно та нахабно влазить в його бiзнес, навiть не рахуючись з ним самим. На двох останнiх партiях телевiзорiв, зданих з великими знижками у торгiвлю, вiн недодержав бiльше кiлькох тисяч доларiв. Звiсно, грошi для нього невеликi, однак, якесь дивне неприємне вiдчуття, схоже на те, нiби хтось дивиться тобi в потилицю, починало його не на жарт тривожити. В його бiзнесареалi починали вiдбуватися якiсь небезпечнi змiни, i вiн х вiдчував, бо вже не перший день знаходився в ньому, дiючи смiливо, активно та успiшно.
Почавши у серединi 80-х, "перебудовних" рокiв, з кiлькох тисяч радянських карбованцiв, вiн умiло х 'розмножував'. Спочатку торгував радiодеталями та електронними блоками, що скуповував у Львовi, Харковi та Києвi. Згодом почав возити до Польщi на замовлення невеликих приватних фiрм-майстерень запчастини майже до всiх типiв 'радянських' телевiзорiв, доволi розповсюджених на той час у Польщi, а звiдти власним мiкроавтобусом привозив 'варенi' джинсовi костюми та iнший модний i ходовий товар, який одразу ж збував гуртовим покупцям. Заробивши таким чином трохи стартового капiталу, Сергiй орендував пiдвал напiвзруйнованого будинку на Молдованцi i налагодив власний випуск дефiцитних на той час кольорових телевiзорiв "Електрон" з iмпортними кiнескопами та дистанцiйним керуванням, збираючи х iз готових блокiв. Тут у пригодi стали знайомi хлопцi зi Львова, Києва та Харкова, якi й поставляли йому все необхiдне.
З появою попиту на iмпортнi моделi, Зiнченко, з насолодою окрiплого й метикуватого бiзнесмена, задовольняв його за допомогою двох, а далi - трьох пiдпiльних цехiв. I задовольняв успiшно. А нинi це задоволення у нього хтось посмiв вiдiбрати. Але не на того напали! Сергiй почав вiдпрацьовувати власнi контрудари...
Спочатку його хлопцi вислiдили вантажiвку 'КАМАЗ' з вiнницькими номерними знаками, що розвозила телевiзори якраз саме по всiм тим торгiвельним 'точкам', де почали вiдмовляти в прийомi товару вiд Сергiя. Пiсля того, як вантажiвка спорожнилася i спокiйно попрямувала на пiвнiч вiд мiста, затримали на трасi Одеса-Кив, неподалiк повороту на Iванiвну.
Це була трiйця Сергiйових хлопцiв, одягнутих у вiйськовий камуфляж, з автоматами на грудях. Водiй та експедитор вантажiвки i уявити собi не могли, що через якихось двадцять хвилин опиняться у брезентовiй палатцi на березi мальовничого озера, начебто туристи, що прихали трохи вiдпочити, але зi зв'язаними руками та розгубленими наляканими обличчями. Їхнiй 'КАМАЗ', за обiцяний ящик горiлки, завзято розбирався в тракторнiй бригадi мiсцевого колгоспу з великодушного дозволу бригадира Iвана Сазоновича, затятого борця iз 'зеленим змiєм'.
Спочатку лисий експедитор в окулярах довгенько не бажав пригадати телефон свого шефа, однак, зауваживши, що водiй чомусь "не хоче" випiрнати з зеленкувато води озера, куди його повели 'скупатися' двоє 'шварценєгерiв', зненацька згадав. Тремтячими руками вiн взяв протягнутий йому мобiльний телефон i швиденько набрав номер. Тоскно залунав виклик...
- Леонiде Мойсейовичу? - запитав експедитор i, дiждавшись ствердно вiдповiдi, передав трубку Зiнченковi. Той похмуро скреготнув зубами i зневажливо сплюнув убiк.
- Привiт iз Одеси, шановний! - ввiчливо почав Зiнченко. - Не стану вас запевняти у тому, що я радий чути ваш голос. По правдi, я й бачити вас не волiв би, але доведеться. Якщо, звiсно, ви не проти. Заодно i владнаємо деякi непорозумiння стосовно вашого, чи вже нашого, товару - як вам зручнiше вважати. Адже вашу виручку ми змушенi вiднести на власнi витрати... Самi розумiєте, що нiхто задурно не збирається ловити ваших курчат, вчити х
(Сергiй кивнув мимоволi в бiк озера, де 'купався' водiй) плавати та пiрнати, а вантажiвку здити без колiс...
Трубка нарештi не втрималася i бляшаним голосом зарепетувала:
- Завтра, о десятiй ранку. На роздорiжжi кивсько траси та дороги Криве Озеро - Балта. Там стоятиме ваш водiй. Подальша iнформацiя надiйде вiд нього. Все!
Сергiй вимкнув телефон i задумливо вийшов з палатки. Солодко потягнувшись, почав роздягатися. Зоставшись у плавках, вiн, неквапно ковзаючи босими ногами по росистiй травi, подався до озера, виблискуючого дрiбними хвильками в променях надвечiрнього сонця. Назустрiч йому з води вийшов водiй вантажiвки у супроводi 'шварценєгерiв'. Нiхто, звичайно, не збирався топити неабияк наляканого водiя, худорлявого та невинного сiльського парубка. То був такий собi жарт, що допомiг розв'язати язика впертому експедитору. Психофiзичний маневр, одним словом. Адже бiзнес, то є гiркосолодка сумiш з вiйни, спорту, розрахунку та бажань!
- Як водичка? - чемно поцiкавився Сергiй. Не дочекавшись вiдповiдi вiд знесиленого та задиханого "плавця", на ходу зронив команду:
- Туристiв гарненько нагодувати-напоти i вкласти до спальних мiшкiв...
А сам поволi почав заходити в воду, занурюючись водночас у давнi спогади дитинства, що промайнуло неподалiк моря у примiському будинку дiдуся та бабусi, викладачiв консерваторi. Тодi вiн був милим та ввiчливим хлопчиком, з семи рокiв вже пристойно грав на фортепiано та мiг спiвати улюбленi пiснi з репертуару вiдомо групи 'Бiтлс'. Особливо припала йому до душi хня пiсня 'Мiшель', пiсля виконання яко вiн завжди ледь не плакав. У нiй йшлося про милу дiвчину - стюардесу повiтряного лайнера, на якому прилетiли 'бiтли' на гастрольнi концерти. Зустрiчати х зiбралася чимала юрба шанувальникiв, знавiснiлих вiд появи кумирiв. Саме та безсердечна юрба миттю збила з нiг та затоптала невинну квiтку на iм`я Мiшель, що трапилася м на шляху до музикантiв. В однойменнiй пiснi, присвяченiй пам`ятi Мiшель, 'бiтли' просили пробачення в не...
Окрiм музики, Сергiйко полюбляв читати книжки. Особливо кохався у фантастицi, детективах, казках та пригодницьких iсторiях. Книги любив обирати сам, нi з ким не радячись i нiкого не слухаючи. Твори класикiв чомусь завше обминав, чи то за академiчну сухiсть, чи може тому, що дiти багато чого ще не розумiють. Якось бабця, все ж таки вмовила його взяти до рук томик Чехова. Малий, щоб не ображати стареньку, таки взяв книгу, але лишень для того, аби вкласти туди 'Голову професора Доуеля' Бєляєва. Так з дитинства вiн взявся за освоєння азiв дипломатi та компромiсу. Бабуся, однак, помiтила , що обкладинка одна, а текст зовсiм iнший, проте педагогiчно змовчала. А ще було у нього...
Сергiй мрiйливо плив, то лягаючи на спину, то повертаючись на живiт та занурюючись у лагiдну i мляву прохолоду. Невдовзi з берега, що вже зостався далеко позаду, полинув смiх. Сергiй, кiлька разiв пiрнувши, неквапно поплив брасом на нього. Тепла надвечiрня вода м`яко та лоскiтно масажувала молоде тiло, додаючи йому впевненостi та якогось надзвичайно приємного заряду, який можливо отримати тiльки наодинцi з природою. Дiставшись берега та вийшовши з води, молодий стрункий чоловiк декiлька разiв пострибав, наче хлопчак, по-черзi то на однiй, то на iншiй нозi, аби витекла вода з вух, i подався до розвеселого гурту, в якому вже й годi розiбрати де сво, а де 'туристи'. Виконуючи його команду, 'шварци' , судячи по всьому, трiшки перестаралися.
Розчервонiлий водiй зi склянкою коньяку в руцi наполегливо розповiдав Степановi старого анекдота про коханцiв. Язик у оповiдача потроху заплiтався. Мабуть бiльше за всiх заливчасто реготав експедитор, погикуючи й не випускаючи сигарету з рота. На складному столику, серед гори продуктiв, стирчало двi напiвпорожнi та ще пара повних пляшок коньяку 'Чайка'. Свiжi терпкуватi огiрки та соковитi помiдори були акуратно порiзанi на рiвнi шматочки та притрушенi зеленню. Копчена 'червона риба' матово блищала тонким шаром духмяного жиру, над яким Антон легкими помахами велико долонi, розганяв бажаючих i собi поласувати комах. Пiдкопчене сало, шинка, ковбаса та довгокоса свiжа цибуля зручно вмостились помiж салямi та бляшанками з чорною та червоною iкрою. Нiжнi курчата, засмаженi до золотавого блиску, лежали трохи осторонь, схожi на втомлених вiдвiдувачiв сауни, загорнутих у простирадла зi срiблясто фольги.
Глянувши на цей гастрономiчний натюрморт, Зiнченко згадав, що останнiй раз бачився з продуктами харчування рано-вранцi. Присiвши на невеликий розкладний стiльчик i випивши поданих йому пiвсклянки коньяку, вiн почав потроху спрощувати натюрморт, знищуючи деякi його елементи.
З 'Нiсан Патрола', що стояв поряд з 'дев`яткою', залунала гучнiше композицiя iрландського музиканта i спiвака Крiса Рi 'На березi', немовби на замовлення спрагло душi Сергiя. Спокiйний, впевнений та хриплуватий голос Крiса розслабляв i водночас допомагав складати план завтрашньо зустрiчi-розмови з новоявленим конкурентом з Вiнницi, вийти на якого виявилось не занадто складною справою.
Набагато важче вийти на хазяна мiсцевого пiдпiльного цеху, бо проконтролювати появу нових конкурентних формувань було справою певного часу. Щойно про його мiсцезнаходження дiзнавався хтось, окрiм працiвникiв, цех термiново згортався та перездив на заздалегiдь пiдготоване резервне мiсце, залишаючи по собi, у кращому разi, невинну 'бiлу' фiрмочку з виробництва, скажiмо, дитячих гойдалок, iграшок чи стiльчикiв. Цехи могли знаходитись де завгодно: i в мiстi, i в передмiстi, i в селi, займаючи пiдвали i звичайнi примiщення, квартири та будинки, або вивiльненi виробничi примiщення на територi якого-небудь занедбаного заводу чи фабрики.
Цехи могли бути i без примiщень, використовуючи для свох цiлей житлову площу 'надомникiв', яким поставлялися необхiднi матерiали, заготовки, iншi деталi та частини, з яких потiм i виготовлявся необхiдний товар. А вже з асортименту виробiв 'пiдпiльникiв' можна було б скласти чималенький каталог товарiв, такий собi тiньовий 'Отто' чи 'Квеле'.
Однак, самi зони збуту вироблено продукцi вже достатньо чiтко контролювалися. Продати не в свой зонi партiю саморобного товару, або "самопалу", було справою важкою i небезпечною, особливо коли цiна була демпiнговою (заниженою). Кожний хазян цеху знав власну зону продажу i контролював за допомогою надiйних хлопцiв, якi одержували свiй вiдсоток вiд реалiзованого, вiдпрацьовуючи зв`язки з рiзноманiтними контролюючо-караючими органами та допомагаючи уникати можливих неприємностей. На цьому фонi доволi несерйозно та дещо абсурдно бовванiла одинока постать нахабно демпiнгуючого гастролера, малознайомого конкурента - продавця з Вiнницi. Такого собi Леонiда Мойсейовича...
Наллявши ще по склянцi 'Чайки' водiєвi та експедиторовi, не забуваючи при цьому й про себе, Зiнченко, нiби помiж iншим, запитав:
- Цiкаво, хлопцi, а цей ваш Леонiд Мойсейович законослухняний, чи може вже сидiв?
- Нi -нi... Хто ж його по-по-садить, вiн же... ги-и! - таємниче гикнув експедитор, а
Сергiй жартiвливо продовжив славнозвiсну фразу з кiнокомедi 'Джентльмени удачi':
- ... пам`ятник!
- ... про-ку-рор! Ги-и!
- Та-а ну?! Дiючий, чи мо' вже на пенсi?
- То-точно, - пiдхопив водiй, - тiльки н-на вiйськовiй. А слу-служив вiн, здається у Московському вiйськовому окрузi. Одержав на-навiть звання генерала у вiдставцi, але все одно потягнуло на ба-батькiвщину...
- Де мешкає нинi?
- Десь нiби у ра-районi старого мiста Вiнницi...
Сергiй добре знав одного молодого авторитета з Вiнницi - Сашка Бабенка, на кумедне прiзвисько Бабай. З ним вiн служив у однiй вiйськовiй частинi, що базувалася в Архангельську, тiльки Сашко - в телеграфному центрi, а Сергiй - в пiдроздiлi радiобюро. Колишнiй вправний сержант Олександр Бабенко нинi так само гарно керував декiлькома 'бригадами' в Вiнницi, а отже напевно повинен щось та знати про таку фiгуру, як оцей Леонiд Мойсейович. Ти ба, колишнiй вiйськовий прокурор! I цей в бiзнес нахабно лiзе...
Ввiвши спецiальний код до свого мобiльного телефону, Сергiй вивiв на його табло номер Олександра. Натиснувши кнопку автоматичного набору, Сергiй вiдiйшов вiд палатки. Дiстав сигарети та запальничку. Слухаючи вечiрнiй плюскiт риби, неквапно закурив i зручно вмостився на старий вербовий пеньок. У темнiй водi коливалося сузiр`я Орiона, легенькi подихи вiтру шурхотiли очеретом, здмухуючи з нього невагомий пух на поверхню води та встеляючи ним дрижачу мiсячну дорiжку. Вологе озерне повiтря з рибним присмаком незвичало своєю чистотою, заплутуючи хiд часу в головi та навiваючи безкiнечнi фiлософськi думки...
Виклик тривав довго. Нараз у трубцi клацнуло i залунав хриплуватий голос:
- Алло? Це ти, Серього ? Давненько ж не дзвонив..
- Так, це я! Вiтаю, друже! Послухай, менi потрiбна твоя допомога ... - почав Сергiй. - Маю нагальну справу до тебе...
Уважно вислухавши спiврозмовника про суть справи стосовно новоявленого конкурента, Олександр вiдповiв:
- Знайома постать! Пiвтора роки тому Леонiд Мойсейович на прiзвище Перельман дiйсно оселився у нас в районi старого мiста, привернувши мою увагу насамперед тим, що придбав там у мого знайомого самий шикарний та дорогий триповерховий будинок, а в центрi мiста - п`ятикiмнатну квартиру. Вiдтак, почав через свох довiрених осiб та посередникiв скуповувати акцi великих приватизованих пiдприємств, усiляких акцiонерних товариств, майновi та компенсацiйнi сертифiкати. Невдовзi з аукцiонiв фонду Держмайна його представники придбали значну частину магазинiв Облспоживспiлки. Здавалося, нiби за ним стоть хтось з фiнансових олiгархiв! Я спочатку, навiть, був упевнений в цьому. Однак, як згодом з`ясувалось, головним диригентом та композитором усiє цiє опери був саме вiн, маючи для постановки пристойнi, як на вiдставника, грошi. Звiдки, запитаєш ти? Отож бо й моя цiкавiсть спонукала мене до вiдповiдних дiй. Цiкавiсть, як правило, породжує цiкавiсть. Одразу ж мо люди встановили за Перельманом, його будинком та квартирою спостереження. Маючи iнформацiю про те, що кожно суботи Перельман здить вечеряти до ресторану готелю 'Пiвденний Буг' i повертається щоразу з iншою жiнкою, яку пiд ранок вiдвозить таксi, мо хлопцi взяли з собою сканер i зробили копi всiх паперiв, якi тiльки-но могли знайти в будинку. Довелося, щоправда трохи подлубатися з iмпортними дверними замками та шифром величезного сейфу, вмонтованого в пiдлогу кухнi, саме пiд газовою плитою. Нiчого не взявши нi з речей, нi з грошей, яких у сейфi було щось бiля 50 000 нiмецьких марок, хлопцi заклали кiлька 'радiожучкiв' в кiмнатах, i ' вiдеожука' в кабiнетi.
Ознайомившись з тими копiями документiв, я все одно не мiг нiяк второпати, звiдки у вiдставного прокурора з`явилися такi грошi. Чималенькi грошi...
Згiдно з паперами, а це були рiзноманiтнi акцi наших та iноземних фiрм, борговi зобов`язання, консигнацiйнi угоди, коди анонiмних рахункiв нiмецьких, польських та швейцарських банкiв та залишки на рахунках тощо, набiгало не багато i не мало десь бiля чотирьох мiльйонiв американських доларiв по курсу.
Зв`язавшись зi своєю людиною в росiйськiй столицi, я роздобув вiд не додаткову цiкаву iнформацiю. З'ясувалось, що саме наш Перельман очолював комiсiю, якiй було доручено розслiдування у справi ? 1278/1. Це була справа по звинуваченню офiцерiв з вищого ешелону групи радянських вiйськ у Нiмеччинi в розкраданнi вiйськового майна. Розкрадання мало пристойнi розмiри i вiдбувалось в процесi виводу вiйськ з цiє крани. Перельман особисто допитував головних звинувачуваних по справi. Згодом, з якихось вiдомих тiльки йому причин, вiн почав ретельнiше займатися лишень одним полковником-iнтендантом, вiддавши решту свом слiдчим. Спочатку, я так здогадуюся, Перельман склав протокола на певну кiлькiсть розкраденого скарбу, згiдно попереднiх зiзнань того iнтенданта. А потiм, пiсля вiдповiдних процедур фiзичного та психологiчного впливу, полковник - iнтендант, 'розколовся' на значно бiльшу кiлькiсть розкраденого. Про це було складено iще одне зiзнання, до якого в додаток ввiйшли всi тi папери, якi ми знайшли в сейфi Перельмана, приховуванi iнтендантом в депозитарi одного з комерцiйних банкiв Москви. Чи то внаслiдок нервового зриву, чи з iнших невiдомих причин, полковник - iнтендант почав так дивно себе поводити, що одного ранку, гарного для Перельмана, того бiдолаху-iнтенданта знайшли в слiдчому iзоляторi без ознак життя. Щось нiби нiчного серцевого нападу... Цiкаво те, що сам факт другого зiзнання був вiдомий тiльки Перельмановi, який його просто приховав вiд власного начальства та пiдлеглих. Тепер зрозумiло, звiдки у нього з`явилися такi шаленi грошi перед самою вiдставкою. I звичайно, що доволi таки розумно з його боку було перехати в незалежну Украну, яку , до речi, вiн покинув ще випускником однiє зi шкiл Немирiвського району. Ось поки що i все...'
- Цiкавенька iсторiя, - пiдсумував Сергiй, змiнюючи вираз обличчя з серйозного на дитячо-бiснуватий. Сяйво молодого мiсяця вiдбилося в його зiницях двома маленькими мерехтливими та серпастими iскринками. Жваво переклавши трубку до iншо руки, по-змовницьки продовжив:
- Може влаштуємо його викрадення,? Як гадаєш? Узавтра у нас з ним зустрiч о десятiй ранку бiля повороту на Криве Озеро...
- Можна, чом би й нi? Але ще трохи зачекаємо. Та й сам вiн, iмовiрнiше за все, не приде - пришле когось за себе. Тим бiльше, що за людьми такого рангу, навiть за пенсiонерами, час вiд часу ведеться таємне спостереження вiдповiдною службою, знайомство з якою тобi мало сподобається...
- Гаразд, вирiшуй сам... Одне тiльки прохання - пiдстрахуй на завтра. Вiдiшли за ним, чи за його посланцями, слiдом свох хлопцiв. Людина вiн неординарна, може щось вiдповiдне й викинути. Добре? Я в боргу не залишусь, сам знаєш...
-Та знаю, диваче! Ну що ж... У такому разi, за його 'тачкою' поде назирцi наша темно-синя 'Аудi 100' в розривi десь бiля кiлометру. Ближче пiд`здити не буде, а у разi потреби, блимнеш дальнiм свiтлом. Про всяк випадок мо будуть спостерiгати за вами у бiнокль, аби вчасно допомогти, коли вже й блимнути не зможете. Ха-ха-ха... Ну, бувай, чортяка одеська...
-Еге ж, бувай i ти, вiнницька...
Сергiй i собi посмiхнувся, згадавши на мить, як вони познайомилися з Олександром в далекому Архангельську, холодному взимку та бiлонiчному, зеленозапашному влiтку, трохи не побившись iз-за якось дрiбницi в учбовiй ротi. Звiдти ж отi й чортяки...
Зiнченко вимкнув телефон i подався до гурту. Вечеря закiнчилася, принаймнi для водiя та експедитора, якi навперемiнно похропували в спальних мiшках бiля палатки. Залишивши Антона та Степана наглядати за 'туристами' та давши деякi розпорядження стосовно завтрашньо зустрiчi, Сергiй разом з Романом, який був йому водночас радником, водiєм та охоронцем, одразу ж вирушив 'Нiсан Патролем' до мiста. Потрiбно було владнати ще деякi справи в третьому цеху, що працював у двi змiни.
Джип Зiнченка вибрався невдовзi на трасу, полишивши за собою кiлька кiлометрiв бездорiжжя i вiльно помчав нею у напрямку Одеси. Сергiй ввiмкнув радiоприймач, звiдки одразу ж залунав молодий та дещо нахабний голос дiджея радiостанцi 'Європа плюс', нагадуючи слухачам про те, що взавтра кожному непогано було б мати при собi парасольку, вирушаючи з дому. За ведучим вже Алiса Фрейндлiх почала пiд музику доводити слухачам, нiбито у природи немає погано погоди.
Назустрiч хало дедалi менше i менше машин. Зате в мiсто iскристою металевою гадюкою сунув потiк бажаючих залишитися там на нiч. Узавтра понедiлок, важкий день, як зазвичай говорять, але для Сергiя, працюючого без вихiдних майже по 14 годин на добу, а то й бiльше, днi подiлялися, в основному, на результативнi та нерезультативнi, або ж на вдалi та невдалi. Мiсто наближалося з кожною хвилиною, неначе велетенський кажан на пiвнеба, завислий попереду свiтла i прострiлений з мисливського дробовика. Нарештi 'кажан' заглитнув джип та змiшав у своєму черевi з iншими автомобiлями.
Глава 3.
В окулярах дванадцятикратного бiнокля чiтко вимальовувалась злегка згорблена чоловiча постать в синiй джинсовiй куртцi та спортивних шароварах кольору молодо редиски. Постать поволi проходжувалась, попихкуючи цигаркою i попльовуючи в бiк автобусно зупинки з великими лiтерами на нiй - КРИВЕ ОЗЕРО. Бiля постатi зупинилася чорна 'Волга 3110' i через заднi дверi, що прочинилися, поглинула . Звернувши з автотраси Кив-Одеса, автомобiль неквапно покотився в напрямку мiстечка Балти.
Зiнченко опустив бiнокль i, притримуючи його лiвою рукою, поволi зiйшов з невеликого забур`яненого пагорба на перехрестi лiсосмуг.
- Отже, Iване, ми з тобою домовилися, - сказав Сергiй експедиторовi, встромлюючи тому в нагрудну кишеню пiджака декiлька стодоларових банкнот, - щойно щось цiкаве для нас почуєш вiд свого шефа, даси знати ось по цьому факсу...
Сергiй вивiв пальцем шестизначний номер на запиленому бiчному склi джипу i за якусь мить витер його. Експедитор кiлька разiв мовчки поворушив губами, повторюючи про себе номер, i ствердно кивнув головою. Вiдтак, крекчучи, лiг обличчям в траву, розкинувши ноги та поклавши обидвi долонi на потилицю. Тим часом Антон та Степан, дiставши з 'дев`ятки' два автомата 'АКМС' з вiдкидними прикладами, присiли з ними по рiзнi боки автомобiля.
Роман став поруч Сергiя, тримаючи в руках за спиною 'ТТ'. Чорна запилена 'Волга', з`хавши нарештi з дороги, помчала вздовж лiсосмуги, здiймаючи хмару куряви.
За крокiв двадцять до 'Нiсан Патролу' вона рiзко зупинилася. Заднi дверi 'Волги' поволi прочинилися. З темряви салону з`явилося щось дуже схоже на дуло великокалiберного кулемета. Всi насторожено зацiпенiли... В наступну мить 'дуло' поволi опустилося i вперлося в землю, перетворившись в звичайний iнвалiдний цiпок, який тримав середнього зросту товстун у сiрому костюмi та свiтлiй сорочцi без краватки. Дiставши з боково кишенi носовичка, вiн витер ним спочатку великi окуляри з товстими скельцями. Почепивши х на перенiсся, обтер шию та лоба i сховав носовичка.
Iз-за скелець на Сергiя несамовито втупились два витрiшкуватих сiрих ока удава, що ось-ось кинеться на свою жертву, або ж сама жертва влiзе йому до пащi. За мить iз 'Волги' вийшло ще троє пасажирiв у спортивних костюмах, тримаючи правi руки в кишенях широких шароварiв, i завмерли бiля не.
Товстун зашкутильгав назустрiч Зiнченку, продовжуючи колоти того недобрим поглядом. Зiнченко теж зробив кiлька крокiв вперед, назустрiч товстуновi.
- Хто ви в бiса такi? - нервово почав заводитись товстун, зупинившись на вiдстанi доброго стрибка вiд Сергiя i спопеляючи його свом гарячим та лихим поглядом, пiдсиленим збiльшувальними лiнзами окулярiв.
- А ви, напевно i є той самий Леонiд Мойсейович Пе-рель-ман? - по-одеськi (питанням на питання) невимушено вiдповiв Сергiй, злегка прижмурюючи сво великi сiро-зеленi очi, немов голодний лев пiд поривом зустрiчного вiтру.
- Моє прiзвище то не ваше дiло, - вiдрубав товстун, достеменно як нечемна квiткарка мiс Дулiтл з 'Пiгмалiона' Бернарда Шоу, щойно переступивши порiг будинку професора фонетики Хiггiнса, i продовжив:
- Я вимагаю пояснень! На правах власника вантажiвки i...
- I телевiзорiв, що в нiй були, так?
- Саме так, i телевiзорiв! А по якому праву ви...
- Чудово, чудово... Але менi дуже хотiлося б, щоб за такими заниженими, демпiнговими, цiнами х купували вашi земляки та одержували подвiйну насолоду. Тому, прошу вас якнайскорiше, можна i сьогоднi, вилучити х iз торгiвельно мережi нашого мiста, iнакше це доведеться зробити мом людям. У нас, шановний Леонiде Мойсейовичу, є власний товар, на який з нетерпiнням чекають оде-си-ти!
- Та ви що-о! У нас вiльна крана i вiдтак ви не вправi менi заборонити продаж. Я змушений буду доповiсти про вас кому слiд...
- Не раджу. З однiє просто причини - тi, кому слiд, зможуть ненароком дiзнатися
також i про те звiдки ця технiка взялася у вас, зникнувши перед цим з системи вiйськторга в Нiмеччинi...
- Та як ти смiєш, сопляче! Я закупив у вiдомо фiрми з ...
- Пане-товаришу Перельмане! Про сво закупи можете плести казки кому завгодно, мене вони не цiкавлять. Давайте-но краще забудемо ваше минуле i попрощаємось, виконавши те, про що я вас прошу. Iнакше, якщо ви будете неслухняним, доведеться справу, здається номер дванадцять сiмдесят вiсiм дрiб один, доповнювати деякими деталями не на вашу користь...
Товстун раптово зблiд, нижня губа його обвисла i заслинилася, неначе у змиленого коня. Вiдкривши рота i вирячивши, наче риба, очi, вiн смикнувся правою рукою до власно кишенi. Сергiй обома руками вхопив товстуна за цю руку i спробував викрутити. Однак товстун, завдяки розбурханiй лютi, виявився напрочуд сильним i з його кишенi поволi все ж почав з`являтися пiстолет. Гримнув пострiл, але завдяки зусиллям Сергiя, куля вилетiла кудись убiк. Спортсмени товстуна миттю впали в траву i повиставляли вперед обидвi руки з пiстолетами. Якби не зброя, могло б здатися, що вони виконують вправу по стрибкам у басейн. Антон одразу ж дав коротку чергу з автомата над хнiми головами, пiсля чого в 'басейн ' вони все ж таки пiрнули. Степан за мить, кiлькома стрибками, опинився перед плавцями i, стрiльнувши в землю поряд з самими носами 'олiмпiйцiв', наказав, наче пустотливим дiтям, скласти зброю.
Тим часом Сергiй, давши колiном товстуну в 'грiшне' мiсце помiж здоровою та кульгавою ногами, вiдiбрав нарештi у нього iменний пiстолет, який все ж таки встиг пiдло вистрiлити. В цiй метушнi нiхто навiть не звернув уваги на те, як мовчки, зцiпивши зуби вiд болю, Роман, який стояв до того в кiлькох метрах вiд Сергiя, почав поволi опускатися в густу смарагдову траву. Лiва холоша його модних свiтлих брюк поволi змiнювала колiр на червоно-брунатний. Полишивши зiгнутого в три погибелi Перельмана, Сергiй вiдчув, що з Романом щось негаразд i пiдiйшов до нього. Свом пострiлом товстун таки зачепив нижню частину лiво ноги трохи вище ступнi. Оглядаючи поранення i запримiтивши двi дiрки в холошi, що означало - куля пройшла навилiт, Сергiй поволi почав заспокоюватись.
Антон тим часом вправним ударом ноги футболiста по виставленим перельманiвським сiдницям, припасував зiгнутого жаком товстуна до групи 'плавцiв'. Степан зостався стерегти лежачих, а Антон, швидко дiставши з 'дев`ятки' автомобiльну аптечку, заходився бiля пораненого. Куля зачепила лише трохи тiла на Романовiй нозi, але кровi чомусь було занадто багато - певно розiрвало одну або кiлька артерiй. Антон затягнув гумовий джгут трохи нижче колiна, старанно обмив рану гiдрооксидом водню i обережно забинтував . Взявши одноразовий шприц, вiн зробив укол новокану iз невелико ампули в ногу.
Роман лежав, стогнучи, в одних плавках та тенiсцi на травi. Антон, пораючись бiля його ноги, потроху щось лагiдно бурмотiв тому, вiд чого Роман почав поволi заспокоюватись i виходити з шокового стану. Потрiбно було щось робити з полоненими. Трохи повагавшись, Сергiй по-черзi пообмотував липкою стрiчкою, 'скотчем', всiм гостям руки аж до лiктiв. Потiм по смужцi наклев на губи. Водiя 'Волги' вiн всадовив на його мiсце, примотавши тому праву руку до важеля перемикача швидкостi, а лiву - до керма автомобiля. Завiвши двигун, Сергiй наказав рештi гостей забиратися до 'Волги'. Останнiм в салон влiз Перельман, ненависно смажачи Сергiя презирливим поглядом. В салонi зробилося занадто тiсно, так, що Степан насилу зачинив дверi. Сергiй вдарив долонею по капотi - рушайте, мовляв - i 'Волга' велетенською чорною черепахою натужно попливла вздовж лiсосмуги, час вiд часу шкребучи трубою глушника ґрунтову дорогу. Роман чомусь нi з того нi з сього засмiявся, але одразу ж зойкнув вiд пекучого болю, пiднявшись i обiпершись на дужi плечi хлопцiв. Тримаючись за них, поволi заплигав до джипу на здоровiй правiй нозi. Зiбравши всю зброю, Степан викрутив декiлька гвинтiв з внутрiшньо обшивки 'дев`ятки' i порозпихував в порожнечi кузова. Сiвши сам за кермо 'дев`ятки', вiн завiв двигун i повiв автомобiль слiдом за джипом, що вже зрушив з мiсця, ввiбравши до себе Сергiя та Антона з пораненим Романом. Теплий липневий дощ з-пiд навислих вайлуватих та сiрих хмар закапотiв м вслiд, прибиваючи до землi куряву. В супроводi дощу Сергiй зi своми хлопцями в`хав в невелике мiстечко, де мешкав Богдан...
Богдан, вислухавши розповiдь Сергiя, одразу ж зателефонував знайомому хiрургу, аби той оглянув Романову ногу, нiбито необережно зачеплену електричним рiзаком - 'турбiнкою' у процесi розпилу металевого кутника в Богдановiм гаражi. Хiрург сказав, що чекає в ординаторськiй вiддiлення i Антон зi Степаном одразу ж повезли Романа до мiстечково лiкарнi.
Вiдправивши пораненого з хлопцями до лiкаря, товаришi зосталися вдвох. Бачилися вони в останнiй раз аж гей-гей коли, рокiв зо два тому, ось Сергiй i поцiкавився, як справи у Богдана. Дiзнавшись з невесело Богданово розповiдi про реальний стан речей, про скрутне фiнансове становище хазяна майстернi-магазину, Сергiй мовчки дiстав з кишенi пачку доларiв з портретами Франклiна i поклав на стiл поруч з 'гравiтоном'.
- Тут дванадцять тисяч, - спокiйно промовив Сергiй, - остання Перельманова виручка, за якою вiн навряд чи коли-небудь з`явиться. Ти поки що злазь з процентiв, а там видно буде - може колись i мене виручиш, хтозна як воно в життi може статися. До речi, що це в тебе за штуковина така гра- вi- тон? Ти ба...
Щиро подякувавши за несподiвану, проте своєчасну допомогу, Богдан коротко розповiв товаришу про свiй винахiд, заiнтригувавши уяву Сергiя, який мало не впав з обертового лабораторного стiльця.
- Богдане, я тебе прошу! Закинь все, а прилад дороби!, - гарячкуючи та вчепившись обома руками за плечi спiврозмовника повчально заговорив Сергiй, - Ти навiть не уявляєш, якi шаленi грошi можна заробити на цьому дивi! Нобелiвська премiя в порiвняннi з цими грiшми - це як копiйки на снiданок школяревi! Нi, потрiбно дiяти по-iншому, а то знову сидiтимеш без гроша в кишенi, такий собi винахiдник - альтруст, жертва податкового пресу. Склади-но хутенько перелiк необхiдних деталей i взавтра вони лежатимуть на твоєму столi, тiльки 'запусти' прилад! А я, власне, продумаю, якi саме моделi необхiдно створити спочатку, прорахую оптимальнi канали збуту, прибуток i таке iнше . Ми поставимо його на 'конвейєр'!
Богдан завжди захоплювався органiзаторським та бiзнесовим талантами Сергiя, його вмiнню з будь-яко речi робити грошi та матерiалiзовувати безперечно мiфiчнi iде.
I ось тепер, Богдан навiть i не мiг уявити собi, що його прилад так зацiкавить Сергiя. Ще бiльше йому сподобалася iдея заробити купу грошей з допомогою непоказного на вид 'гравiтона', про постiйну нестачу яких годi й говорити. Богданова дружина майже щоденно та монотонно допiкала його, за те, що вiн не вмiє достойно заробляти тi самi клятi грошi.
'Подивись-но як iншi люди вмiють 'крутитися' - мають все. А ти, окрiм боргiв та своє фiрми не маєш нiчого! Мали ми гарну машину - продали, мали вiдеокамеру - продали, мали дачу - продали! А де ж отi всi грошi подiлися, га? Може ще квартиру продамо? Ага, зараз...
Сусiд наш Василь, вже третю машину купує, має два будинки i жiнка його ходить розодягнена, наче артистка якась! А знаєш, чому? Та тому, що вiн не займається рiзними електронними дурницями, як ти там на свой фiрмi в дротах та паяльниках, а вiдкрив два продовольчих магазина та бар, ще й поставив на базарах свох реалiзаторiв. I нiяких iнститутiв не закiнчував. Живе i не роздумує, як ти, а робить грошi. А ти, нехитрий ледар, скоро босий ходитимеш на свою збанкрутiлу фiрму. Бачиш, що тво телевiзори не продаються - займись продовольчими товарами. Люди ж бо хочуть, i будь певен - завжди хотiтимуть, пости та випити! Ти ж бошся перетрудитися фiзично. Все головою вiн буцiм-то думає, сердешний; а менi здається, що сiдницями... Ох, нагородив же мене бог чоловiчком !'- повсякчас завчено бурмотiла невдоволена Оксана, немов стара теща. Пiсля таких 'мозкових атак' Богдан i сам iнколи задумувався - а чи не варто було б зайнятися iншою справою, бiльш прибутковою, але висококласного електронника чомусь не тягнуло до 'барно' та 'базарно' групи процвiтання. Його вабило в загадковий свiт друкованих плат та блокiв. Принциповi схеми вiн, неначе вiртуозний музикант, читав з 'листа'. За такого спецiалiста на Заходi варто було б вiддати декiлькох найкращих. Але в себе на Батькiвщинi, як i мiльйони його колег-iнженерiв, вiн не був потрiбен нiкому...
За вiкном добряче засутенiло i якби не шум двигуна 'Нiсан Патрола', що пiдкотив до дверей майстернi, його самого, наче товсту чорну акулу з поруччям вiд старого нiкельованого лiжка в зубах, годi було б розгледiти в темрявi. Сергiй пiдвiвся i посмiхнувся на прощання .
- Богдане! Я вже хатиму, -сказав вiн, вiдкриваючи дверi майстернi, i додав:
- А ти, все ж послухай мене та берись до роботи над завершенням 'гравiтона', про
який нiкому i нiчого не патякай. Це наш бiзнес 'фифтi-фифтi'. Прибуток, якщо все складеться так, як я мiркую, будемо дiлити на двох. До речi, на дверях повiшай табличку
'Ремонт примiщення', наприклад, аби нiхто тебе не турбував зайвий раз i помiчника свого вiдпусти на мiсяць погуляти, аби не плутався пiд ногами й не заважав думати. Свiй антикварний телефонний апарат викинь - взавтра я передам тобi факс з автовiдповiдачем та мобiльний телефон. Нiби все, бажаю тобi творчих успiхiв i удачi. Ну, бувай наразi ...'
Мiцно та тепло потиснувши Богданову руку, Зiнченко щез у вечiрньому мороцi пiд звуки далеких розкатiв грому та переблимування поодиноких блискавок на небокра, наче таємничий Мефiстофель, впустивши в прокурене примiщення замiсть себе, знадвору, вологу озонову струмину чистого повiтря. Автомобiль-акула, склавши дверi-плавники, поволi вiдплив вiд техноторгового центру 'Електронсервiс'.
Богдан деякий час постояв на високому ґанку, проводжаючи поглядом зникаючого в кiнцi темно вулицi джипа i подався до примiщення, краєм ока вмiтивши швидко промайнулу пiд вiкном майстернi темну постать, що нiби привид, одразу ж розчинилася в темрявi...
Глава 4.
По великому строкатому килиму власного домашнього кабiнету, обставленому безлiччю книжних полиць, шкiряним диваном з кiлькома крiслами, просторим письмовим столом, на якому можна було б грати в настiльний тенiс, походжав, злегка шкутильгаючи Перельман з трубкою радiотелефону бiля великого волохатого вуха. Почувши нарештi довгоочiкуваний сигнал виклику, вiн впав на диван i важко засопiв, вслуховуючись в першу телефонну фразу:
- Слухає помiчник прокурора Демченко!
- Вiкторе Михайловичу! Вiтаю! Скiльки ж часу не бачилися, гей-гей ... Перельман турбує. Допоможи з деякою iнформацiєю...
- А-а, це ви , Леонiде Мойсейовичу, радий вас чути. Як там живеться самотньому холостячку? Жiночки не докучають, га? Ха-ха-ха...
- З цим все гаразд - докучають шмаркачi з вашого сонячного мiста ...
- Якi проблеми, Мойсейовичу? Тiльки назвiть прiзвища i ми швиденько х поставимо на мiсце так, що й забудуть ...
- Та нi, не треба. Це ж дрiбнота, що корчить з себе бозна - що. Я й сам з ними розберуся ... Менi б iнформацiю про власника автомобiля, номерний знак З 17-30 ОД, чорного джипа марки 'Нiсан Патрол'. Зможете ?
- Звичайно, зачекайте хвильку, зараз ввiйду до бази даних ДАI...
Перельман пiдвiвся з дивану i подався до письмового столу, припадаючи на лiву ногу. Ось вже двi недiлi минуло з того часу, як вiн, бавлячись з однiєю пишногрудою та прудконогою блондинкою у власнiй саунi з басейном, пiдвернув на мокрiй слизькiй кахлi собi ногу, яка чомусь занадто повiльно вiдновлювала сво функцi, а це в свою чергу вже починало не на жарт дратувати ...
- Алло, Леонiде Мойсейовичу! Записуйте... Кондратюк Семен Васильович, 1929 року народження, проживає по вулицi Хiмiчнiй в будинку номер сiм, квартира три. Має автомобiль марки 'Запорожець' ЗАЗ 968 А, кузов номер... Щось не те...
- Стiйте, стiйте! Досить, дякую. Цi молокососи мене таки розiграли... 'Запорожець', швидше за все, стоть десь пiд будинком без номерiв... От чорти, та й годi. Вiкторе Михайловичу, якщо вам не важко, скиньте менi краще список всiх власникiв джипiв чорного кольору марок 'Нiсан Патрол' ...
Через кiлька хвилин перед Перельманом вже лежав довгий сувiй факсового термопаперу з потрiбним списком.
- Дякую, Михайловичу, виручили ви мене, - потираючи пiдборiддя замуркотiв товстун, - заздiть в гостi! В мене для вас є та-а-ка молодичка ! Так, що чекаю. Всього вам найкращого, ще раз красненько дякую i до побачення ...
Закiнчивши розмову, товстун почав уважно вивчати в першу чергу iмена власникiв зареєстрованих автомобiлiв. Зi слiв експедитора Перельман знав, що його конкурент мав древньоримське iм`я - Сергiус, або ж Сергiй, що в перекладi означає - вельмишановний. ' Буде тобi моє шанування, ще й яке... Ось тiльки знайду тебе...' - вирувало в Перельманiвськiй головi, а злегка тремтячий тоненький олiвець тим часом по черзi викреслював з одержаного списку людей з рiзними iменами, окрiм 'вельмишановних'-Сергiв. Залишилося шiсть Сергiв. Перельман продовжив викреслювати з них спочатку найстарших. Залишилося три чоловiка, двоє з яких були за вiком старшi вiд конкурента на якийсь десяток-пiвтора рокiв. Отже, залишився Зiн-чен-ко ! Вельмишановний Сергiй Тарасович, 1967 року народження, прописаний за адресою: м. Одеса, проспект Миру, 7/24 !
Перельман задоволено розм`як, наче велетенський хом'як на диванi, вiдкинувши вбiк олiвець та список. Вiн таки вирахував свого ворога! В його головi, ще в загальних рисах, визрiвали плани помсти. I вiн селектував х, смакуючи кожний, комбiнуючи х в рiзноманiтнi варiанти букетiв, отримуючи манiакальну насолоду. Суперник має бути по-ка-ра-ним! Спочатку постраждає його бiзнес, а потiм i вiн сам... А-мiнь...
Перельманове обличчя пройнялося єлейнiстю iнквiзитора. Взявши спокiйно трубку радiотелефону, що лежала поруч на диванi, вiн почав набирати якийсь телефонний номер...
За годину в кабiнетi мелодiйно засюрчав дзвоник, кнопка управлiння яким знаходилась бiля вхiдних ворiт будинку. Автоматично ввiмкнувся вiдеофон i на його екранi з`явилися двi кремезнi постатi чоловiкiв, одягнених в темнi тенiски та свiтлi штани.
Перельман натиснув бiлу кнопку - ворота поволi прочинилися, впустивши гостей. За якусь мить чоловiки вже стояли в кабiнетi, принiсши з собою терпкий запах мiцних сигарет та тонкий аромат чоловiчих парфумiв, змiшаний з ледь вловимим спиртним видихом.
Хазян гидливо поморщився i, запросивши гостей присiсти, одразу перейшов до справи.
- Потрiбно розшукати в Одесi ось цього пацана, - товстун подав гостям заповнений
дрiбними лiтерами блокнотний аркуш, - i зробити так, щоб про його бiзнес стало вiдомо всiм фiскальним органам. Для цього потрiбно буде знайти хоча б один з його пiдпiльних заводикiв чи цехiв. Самого хазяна поки що не чiпати... Хоча полякати не завадить.
- Це буде коштувати Вам п`ять тисяч доларiв, - промовив хриплуватим голосом один iз гостей, певно старший, i впевнено продовжив:
- Надто ризикована справа ... Та й чималi витрати будуть, самi розумiєте...
- Тут двi з половиною, решту одержите, як i годиться, пiсля закiнчення справи.
Гостi мовчки взяли грошi i, попрощавшись з господарем, нечутно вислизнули iз кабiнету. Вiдеофон, показавши наостанок свiтлого 'Мерседеса', що повагом поглинув двi чоловiчi постатi, вимкнувся, полишивши на сiрому екранi зiрчасто-голубу крапку.
Перельман вдоволено вiдкинув гладке тiло на спинку м`якого крiсла i приплющив очi, переглядаючи подумки рiзноманiтнi варiанти знеславлення та знищення своє жертви...
Глава 5.
Молоденька та вродлива медсестра хiрургiчного вiддiлення Ольга Фiлатова нетерпляче поглядала великими сiрими очима на стрiлки настiнного годинника. ЇЇ чергування в хiрургiчному вiддiленнi ось-ось повинно було закiнчитись, а змiнницi все ще не було. Нарештi дверi ординаторсько вiдчинилися i через порiг неквапно переступили 'платформи' Надi Василiвни, вже немолодо повненько блондинки.
- Що, Олечко, заждалася? Ну бiжи вже, не гай часу, а то твоя подружка вже чекає. Он лишень поглянь, - приємним материнським голосом проворкотiла 'сестра на нiч', як iнодi полюбляла жартувати з себе - нiчно чергово медсестри Надiя Василiвна, вказуючи крiзь вiкно ординаторсько на струнку дiвочу фiгурку бiля ворiт лiкарнi.
Ольга , краєм ока глянувши у вiкно, хутенько скинула бiлий халат i взула замiсть легеньких босонiжок моднi лакованi туфельки на тоненьких пiдборах.
- Спокiйного вам чергування, Надiє Василiвно! - проспiвала Ольга i, блиснувши чарiвною дiвочою посмiшкою, випурхнула з примiщення. Ї туфельки гучно зацокотiли по коридору i за якусь мить вже були на вуличному асфальтi, поряд з такими ж туфельками Нiни, найближчо подруги та колеги по медицинi. Взявшись пiд руки, дiвчата, неначе тягнучи кудись одна одну, поспiхом задрiботiли в напрямку залiзничного вокзалу.
Поодинокi перехожi чоловiки почувалися вкрай незграбно пiд вражаючими натисками молодих посмiшок та привабливих осяйних дiвочих очей. Пружнi, випромiнюючi здоров`я та безтурботнiсть молодостi фiгури красунь, невидимою силою примушували обертатися чоловiчi голови, для того, щоб глянути хоча б iще раз услiд досконалим створiнням природи. I чим старша голова оберталася, тим бiльш глибшим та сумнiшим було зiтхання - пройшла молодiсть...
Фiрмовий потяг 'Чорноморець' (Кив - Одеса), як i належить всiм фiрмовим, нечутно та плавно порiвнявся iз довгим пероном. Дверi тамбура шостого вагону м`яко вiдчинилися, пiднявши i вiдвiвши вбiк металевий порiжок. Добряче нагрiтий сонцем, пропилений та зморений, вагон почав жадiбно ковтати крiзь вiдчиненi дверi свiже надвечiрнє повiтря чистого провiнцiйного мiстечка, розраховуючись за цю насолоду прибулими пасажирами. З-помiж них всiх найцiннiшим та найдорожчим для дiвчат був стрункий чорновусий юнак у формi вiйськового з валiзою в дужих руках. Опустивши на сiрий асфальт перону валiзу, красень-гусар пiдхопив обома руками пiдбiглих до нього дiвчат за тендiтнi талi i з веселим смiхом легенько пiдняв х. Вiд двостороннього поцiлунку обличчя випускника вiйськового училища запломенiло невимовною радiстю та теплими плямками вiд губних помад.
- Гвардi лейтенант Фiлатов прибув у ваше розпорядження, - жартiвливо вiдрапортував офiцер i акуратно опустив струнконогих щебетух долу.
Ольга та Нiна обидвi були палко закоханi в цього чудового хлопця, але любили його рiзною любов`ю. Ольга - як сестра, а Нiна - як наречена. Олег Фiлатов прибув до мiстечка, де жила його з Олею бабуся Вiра Тихонiвна i куди пiсля закiнчення медучилища за направленням прихали подруги. Працювали вони медсестрами в мiськiй лiкарнi i жили разом в кiмнатi Ольги на другому поверсi затишного будинку покiйно матерi Ольги та Олега. Матiр Олега та Ольги померла пiд час важких пологiв, встигнувши дати життя м обом. Батька вони майже не пам`ятали. Вiн, будучи вiйськовим, через кiлька мiсяцiв по смертi дружини, одержав призначення в Ленiнградський вiйськовий округ. З того часу вони ще малими дiтьми бачили його кiлька разiв, а згодом дiзналися, що тато оженився на доньцi вiдомого маршала. З тих пiр вiн вже й не признавався до свох дiтей.
Бабуся Вiра змушена була продати свiй невеликий будиночок на околицi мiстечка i переселитися до онукiв. Дiд Кирило, чоловiк, з вiйни не повернувся, тому вона вдовувала в доньчинiй хатi, вiддаючи всю свою нiжнiсть та нерозтрачену любов маленьким сиротам, якi, виростаючи, до болю ставали схожими на коханого чоловiка та х милу донечку, що залишили назавжди...
Вiра Тихонiвна, сидячи пiд крислатим горiхових деревом на широкiй лавi, застеленiй домотканим килимком, завчено прислухалася до далеких звукiв залiзнично станцi, пошепки вiдзначаючи про себе коли i який потяг зупинявся та вiдправлявся. На подвiр`, пiд густою зеленою виноградною аркою горiла невелика електрична лампа, кидаючи поодинокi тiнi лапатих листкiв на великий овальний стiл. На столi акуратно, немов у ресторанi, були розкладенi старовиннi тарiлки, ножi, виделки й ложечки. Велика супниця, дбайливо огорнута в кiлька шарiв вишитим рушником, зiгрiвала в собi смачну святкову вечерю. В центрi столу величалася пiвторалiтрова карафа з домашньою горiлкою-малинiвкою поряд з такою ж сусiдкою, але наповненою старим запашним вином з винограду сорту 'Лiдiя'. В глибокiй тарiлцi, немов рубiновi бiльярднi шари, виблискували соковитi помiдори. Смарагдового кольору огiрки разом з довгокосою молодою цибулею сховалися знiяковiлими молодятами пiд бiлоснiжною серветкою...
Довгождано скрипнула хвiртка, впустивши нарештi на подвiр`я заливистий i щасливий дiвочий смiх уперемiш з бадьорим парубочим тенором. Бабуся Вiра поволi пiдвелася i незчулася, як опинилася в обiймах любого онука Олега. На сяючих очах з`явилися сльози, сухенькi руки нiжно обхопили хлопцеву шию.
- Рiдненький мiй, ось ти вже який став... - тремтячим голосом привiтала Вiра Тихонiвна онука, на якусь мить зацiпенiвши в небуттi. Далi, спохватившись, заметушилася i вже до всiх:
- Що ж це я... Сiдайте, мо дорогенькi, сiдайте любi, будемо вечеряти!
Всi дружно й гамiрно розмiстилися навкруг столу. Олег опинився навпроти бабусi,
оточений з обох бокiв ромашковими посмiшками дiвчат. Вiдкривши свою валiзу, дiстав звiдти три рiзних пакунки для милих його серцю жiнок. Цiлуючи кожну з них, вручив м подарунки. Опiсля дiстав свiй диплом i демонстративно пiдняв його вгору. Дiвчата навперебiй почали тягнути матову, малинового кольору, книжечку кожна до себе, але Олег, засмiявшись, простягнув бабусi. Старенька, дiставши з кишеньки вбого кофтинки окуляри, почала урочисто розглядати документ, тихим голосом переповiдаючи його змiст. Дiвчата, пригорнувшись до Олега, принишкли i з цiкавiстю слухали.
-... присвоєно звання лейтенанта, - вдоволено закiнчила читати Вiра Тихонiвна.
На очах старенько знову заблищали сльози. Чомусь пригадався й такий же офiцiйний стиль 'похоронки', що повернулася з вiйни замiсть загиблого Кирила... Втерши сльози, бабуся повернула Олеговi диплом. Сховавши окуляри, вона пiдвелася i мовчки поцiлувала онука. Вiдтак вже веселiшим голосом промовила:
- Сину мiй, нехай тобi щастить в життi. Будь завжди молодцем i нас нiколи не забувай. Давайте-но , любi мо, вип`ємо за нашого молодого лицаря!
Всi дружно зацокалися наповненими келихами, ожило зашумiли. Тепло вiд нагрiтого за день кам`яного будинку лагiдно випромiнювало якусь свою невловиму нiжнiсть, зiгрiваючи тiла, душi та серця...
- Нареченим гiрко-гiрко ! - спохватившись, задиркувато та весело гукнула Ольга i
разом iз усмiхненою бабусею почала плескати в долонi. Олег i Нiна, трохи знiяковiвши, пiдвелися та лагiдно поцiлувалися. Нiна почала зустрiчатися з Олегом ще зi школи, з дев'ятого класу. Своє кохання вони зберiгали незайманим всi цi роки Олегового навчання, пiсля якого домовилися одразу ж побратися. Звiсно, що Ольга трохи заздрила свой подрузi - такого хлопця, як брат, варто було б пошукати та й не так просто знайти. А всi отi претенденти на , Ольги, руку та серце виглядали доволi жалюгiдно в порiвняннi з Олегом, як iдеалом справжнього чоловiка, тому не мали нiяких шансiв на здiйснення свох бажань.
'Де ж той єдиний, мiй... Та що це я - радiсть така в домi! А вiдтак, непогано було б послухати якусь веселу музику, а там i лiричну... для себе', - промайнуло в дiвочiй головi i Ольга пiдвелася, аби принести стареньку магнiтолу, однак одразу ж пригадала, що вона в ремонтi, а забрати вони з Нiною чомусь весь час забували.
' Що ж, доведеться якось сходити самiй, а то Нiну вiд брата вже нiякою силою не одiрвеш. Почнеться кохання з вечора до рання... Ну i нехай, зрештою вiддати брата найкращiй подрузi це не найгiрший варiант!
Буде потiм у кого запитувати та визнавати, яке ж бо воно подружнє життя з усiлякими там чоловiчими та жiночими подробицями...' - подумки зiтхала Ольга, запропонувавши всiм заспiвати, позиркуючи на враз розквiтлу маслооку подругу, що не вiдпускала Олегово руки, тулячись весь час до нього. I , наче справжнiсiньке трiо Мареничiв, дiвчата з Олегом, обнявшись , заспiвали в три голоси:
' Тиша навкруги ... Сплять в росi луги.
Тiльки ти i я, та ясна зоря...
Розкажи менi, розкажи...'
Подих теплого вiтру пiдхопив пiсню i легко та грайливо полетiв з нею, немов iз нiжною коханою, в оповитий мiсячним туманом далекий чарiвний луг.
Глава 6.
Вже другу недiлю Богдан завзято вовтузився з 'гравiтоном' зранку й до вечора. Пристрiй вже був практично повнiстю укомплектований, але нiяк не вдавалося вiдрегулювати рiвень биття частот, який чомусь був занадто низьким i нестабiльним. Нарештi на екранi осцилографа С1-65 з`явилася бажана осцилограма i завмерла, чiтко засинхронiзувавшись.
Богдан вдоволено пiдвiвся i, дiставши з кишенi пачку 'Мальборо', вийняв з не сигарету, хруснув запальничкою i спрагло затягнувся ароматним, з присмаком кави та шоколаду, димом. 'Гравiтон' теоретично i практично вже мiг працювати. Нетерпiлося перевiрити його дiю наочно на мiзернiй потужностi, спочатку на якомусь легкому предметi, от хоча б i на старiй коробцi звичайнiсiньких сiрникiв.
Винахiдник взяв до затремтiлих вiд хвилювання рук теплий важкенький прилад i урочисто навiв його у бiк лежачо на столi коробки сiрникiв, натиснувши кiлька кнопок управлiння. На превелике його здивування, напiввiдкрита коробка продовжувала незворушно лежати, нiби глузуючи й показуючи Богдановi свого язика. Богдан знову заклацав кнопками, засовгав важельками, збiльшуючи таким чином вплив 'гравiтону' на непiддатливу коробочку. Нарештi -о, диво! - коробка зачала поволi рухатися, злегка вiбруючи i ворушачи в собi сiрниками. Довiбрувавши до самiсiнького краю лабораторного столу, вона рiзко вiдiрвалася вiд нього i... гучно та важко ляснулась на пiдлогу. Винахiдник - випробувач отетерiв вiд голосного звуку падаючо коробки, що одночасно скидався на сумiш хрускоту паперового мiшка, наповненого макаронами та ляскоту великого батога по спинi бегемота...
'... або ж великого вiслюка', - подумки завершив опис звуку падiння Богдан, переводячи подих та змахуючи з чола краплистий пiт. Замiсть того, щоб плавно та легко пiднятися над поверхнею столу, коробка навпаки, важко впала додолу. А це означало, що полярнiсть збуджувача штучного гравiтацiйного поля в приладi була встановлена невiрно.
Богдан , вiдгвинтивши масивну кришку приладу, почав зосереджено розглядати нутрощi 'гравiтону', перепаюючи деякi з чисельних дротiв.
Затьохкав мобiльний телефон, подарований Зiнченком. Телефонував сам Сергiй, повiдомляючи, що за хвилин десять вiн вже буде у нього - довелось бо затриматися перед самим в`здом до мiстечка на посту ДАI, якому мiсцевi автолюбителi давали влучнi назви на зразок девiзу: 'дай i часу не гай'. Дехто просто називав його -'дай', а хто - 'до', вiд дiєслова 'доти'. Зазвичай, водi не боялися його прожджати, але коли на пост заступали чужi, невблаганнi 'даiшники' з сусiднiх районiв, його обминали десятою дорогою, зберiгаючи негусте 'грошовите' молоко для власних потреб. 'Даiшники', цi державнi 'королi' дорiг, замiсть пильнувати безпеку дорожнього руху, стан розбитих дорiг та невпорядкованiсть всього iншого, методично збагачували власний бюджет за рахунок водiв стареньких вiтчизняних автомобiлiв. При бажаннi, звичайно, в будь - якому транспортному засобi не занадто багатого водiя можна знайти яку-небудь штрафну ваду, на зразок 'лисо' гуми, вiдсутностi вогнегасника чи знаку аварiйно зупинки, або ж вiдверто прадавностi автоаптечки та вiдсутностi талону щодворiчного здирницького техогляду. А ще ж i вiдповiдний подих пiсля вчорашнього свята, хоч нi для кого не секрет, що здити п`яним-п`янiсiньким можна тiльки м, 'королям' дорiг, працiвникам мiлiцi та ще рiзноманiтнiй братi типу: депутат, прокурор, слiдчий, суддя, великий начальник тощо. Може й звичайний чоловiк бути напiдпитку, але, маючи в кишенi зелене посвiдчення Франклiна (сто доларiв), за яких тебе - благодiйника, 'даiшники' супроводять прямо до само домiвки, побажавши чемненько добро ночi...
Богдан закiнчив паяти i знову повернувся до невдало закiнченого випробування. Нацiливши знову 'гравiтон' на коробку сiрникiв, що так i лежала на пiдлозi, вiн чомусь згадав, що сам процес паяння можна ще називати дивним, прийшлим та запозиченим вiд полякiв, правильним на думку деяких теоретикiв укрансько мови словом - лютування!
Звичайний паяльник при цьому величався лютовником. ' Цiкаво, що змiниться пiсля мого, так би мовити, лютування?' - подумав Богдан i посмiхнувся про себе, пригадавши, як вiн декiлька разiв на запитання товаришiв, чим вiн займається, вiдповiдав, що лютує, тобто - паяє. Всi, як один, його заспокоювали, радили берегти нервову систему i вважали за доречне не з`являтися йому на очi деякий час.
Коробка з сiрниками знову зашарудiла i ... легко вiдiрвалася на декiлька сантиметрiв вiд пiдлоги. Нарештi!!! Богдан збiльшив трохи потужнiсть - коробка пiднялася ще на пiвметра i завмерла. Обличчя молодого iнженера засяяло широкою посмiшкою щасливого батька, вдоволено спостерiгаючого за веселими перевертами свого малюка на м`якому килимi у власному будинку. Богдан додатково задав 'гравiтону' режим обертання i зачудовано дивився, дивився, дивився... Картина нагадувала невагомий рух предмета на борту орбiтально космiчно станцi. Це довгоочiкуване диво марилося i снилося йому майже щоночi; i ось нарештi вiн власноруч має змогу створити локальну невагомiсть, змiнюючи напрямок та силу гравiтацiйного поля навкруги окремого предмета...
Нарештi до Богданових вух дисонансом донiсся монотонний стук у дверi майстернi, на який вiн вже близько хвилини не реагував, перебуваючи пiд сильним враженням вiд роботи 'гравiтону'. Богдан вимкнув 'гравiтон' - коробка з сiрниками одразу ж впала додолу - i, обережно поклавши, наче заснуле дитя, прилад на полицю, пiшов вiдчиняти дверi Сергiю.
Однак, на порозi, замiсть його товариша Зiнченка Сергiя, стояла вродлива темнокоса дiвчина, зросту вище середнього з виразними променистими сiро-зеленими очима на правильному овалi нiжно-чистого обличчя, чорними дугоподiбними бровами, акуратним прямим носиком i м`якими рожевими, дещо дитячими, губами. Ситцеве плаття свiтлого кольору особливо чiтко вiдтiняло засмагле та гнучке тiло. Гарно розвиненi пружнi груди величаво здiймалися над мiнiатюрною талiєю, що плавно переливалася в округлi стегна. З лiвого боку на стегна спадала густа блискуча темно-каштанова коса, чудово пасуючи до лакованих чорних туфельок на струнких ногах. Вiд дiвчини пахло ледь вловимим свiжим квiтковим букетом, нагрiтим сонячним промiнням пiсля лiтнього дощу. ЇЇ нiжнi руки тримали невелику жiночу сумочку. Гарне дiвоче обличчя вiд чудово невимушено посмiшки, стало ще прекраснiшим...
Глава 7.
В затишнiй спальнi невелико трьохкiмнатно квартири Зiнченка, майже в самому центрi мiста, потроху починало розвиднятися. Сам хазян лежав на правому боцi i ледь чутно сопiв. Ковдра, як завжди, валялася на пiдлозi бiля лiжка, немов велика вовняна ганчiрка для натирання паркету. Бiля не гiгантським завмерлим кольоровим метеликом розпластався вiдкритий журнал 'Радiоаматор'. Вранiшню тишу зрiдка порушувало поодиноке неголосне перегукування ще сонних двiрникiв та ритмiчне пошкрябування об асфальт хнього реманенту. Поступово до цих звукiв приєднувалися ранковi переспiви мiських птахiв i вiддалене кигикання чайок та бакланiв. Зненацька в це напiвсонне звукове марево ввiрвалося рiзке й тривожне калатання дзвоника.
- Ма-алла-ко-о! Ма-алла-ко-о! Свєжеє мал-лак-ко-о!.. - несамовитим бiснуватим воланням якийсь чолов`яга сповiщав сплячих мешканцiв декiлькох багатоповерхових будинкiв, тягнучи за собою на невеликому вiзку сорокалiтровий молочний бiдон з припасованим за ручку пом`ятим алюмiнiєвим черпаком.
Сергiй вiд такого дурнуватого горлання, як завжди, прокинувся розлюченим... Якби не цей 'молоковоз', нi, якби не цей 'молокосос', можна було б ще трохи поспати, а так... Як i всi 'сови', на вiдмiну вiд 'жайворiв', Сергiй вкладався спати не ранiше першо, а то i друго години ночi, зате вранцi прокидався дуже важко та з неохотою, хоча спав, як i подобає всiм нормальним людям, не бiльше семи - восьми годин на добу. Спав, допоки не об`явився, цей вранiшнiй молочний... , вiдбираючий щоденно у Сергiя години двi сну. Врештi решт, не всiм же бути Наполеоном, що спав всього чотири години на добу, а всiх, хто дозволяв видiлити собi п`ять годин на сон - називав жiнками. Тi ж , хто спав шiсть i бiльше годин, були вже для нього iдiотами!
- Ма-алла-ко-о! Ка-а- му ма-алла-ко-о! Свєжеє мал-лак-ко-о!.. - не вгавав 'молочний бiзнесмен', щосили калатаючи саморобним, але напрочуд проймистим та заливистим дзвоником, одержуючи якусь садистську, мабуть - Наполеонiвську чи пiвнячу, насолоду, пробуджуючи сотнi людей.
- А щоб ти заллявся отим свом молоком, гад проклятий... - нiби якусь молитву, чи закляття, щоранку стиха пробурчував Сергiй, насилу розплющуючи очi, знаючи, що сон вже не повернеться, так само як i продане з бiдона свiже молоко. Цiкаво, кого бiльше на свiтi - тих, хто любить молоко, чи тих, хто - нi ? Сергiй чомусь не любив молока ще з малечку. Його мати одержала влучний удар по власнiй головi вiд свого первiстка першою ж пляшечкою, наповненою цiєю рiдиною, намагаючись привчити того до нематеринського молока. Надалi вiн вiдвертав голову вiд будь - яких страв з молоком. В дитячому садку Сергiйка все ж таки намагалися примусити спожити цiлющий нектар, але малий вперто стояв на своєму. Остаточно вiн зненавидiв молоко, а заразом i манну кашу, пiсля насильно та вдало спроби виховательки нагодувати його манною кашею на молоцi. Якось одного разу, знову залишившись наодинцi з тарiлкою кашi в молоцi, вiн, як завжди, довго i стiйко 'голодував', допоки нянечцi не набридло його чекати. Вiдтак, забравши з-пiд носа 'дока' тарiлку, вона вигорнула змiст у вiдро для харчових вiдходiв, а малого вiдпустила до решти дiтей, якi вже пiвгодини гралися. Ощасливлений такою подiєю, Сергiйко не довго побував на 'волi'. Мiцнi та невблаганнi пальцi виховательки вiднайшли його вухо серед iнших вух любителiв молочних продуктiв i потягли за нього назад - ой, леле! - до обiднього столу. Нянечка, щоправда, розвела руками - немає, мовляв, вже кашi - вся закiнчилася. I тодi... Бр-р! Тодi розлючена вихователька власноруч насипала малому хитруну в чиюсь брудну тарiлку кашi iз ... помийного вiдра i використавши перевагу в силi, таки не залишила хлопця без обiду...
Автоматично запрацював домашнiй факс, показуючи зi свого чорного вузького роту -щiлини короткий язик бiлоснiжного аркушика термопаперу. Чиркнув механiзм самовiдрiзу i аркушик впав на журнальний столик. Виплюнувши свiже повiдомлення, факс теж об`явив 'голодування', блимаючи червоною лампочкою сигналiзацi , сповiщаючи про закiнчення термопаперу.
Вимкнувши блимаючий апарат, Сергiй зосередився на одержаному повiдомленнi
наступного змiсту без пiдпису вiдправника:
' ЧЕКАЙТЕ НА ДВОХ ГОСТЕЙ НА БIЛОМУ 'МЕРСЕДЕСI ', НОМЕР Н 48 - 44 ВI. ВОНИ - ПРИВАТНI ДЕТЕКТИВИ. МАЮТЬ ЗВ`ЯЗКИ В КРИМIНАЛЬНОМУ СВIТI. ЇМ ДОРУЧЕНО ЗНИЩИТИ ВАШУ СПРАВУ, МОЖЛИВО Й ЗА ДОПОМОГОЮ ФIСКАЛЬНИХ ОРГАНIВ, ЯКИМ ВОНИ НАДАДУТЬ ВIДПОВIДНУ IНФОРМАЦIЮ ПРО ВАШ БIЗНЕС. ГОСТЯМ ВIДОМА ВАША АДРЕСА, ТЕЛЕФОН, ПАСПОРТНI ДАНI. ГОСТI ВИЇХАЛИ З НАШОГО МIСТА О ШОСТIЙ РАНКУ.'
Це було повiдомлення Iвана, експедитора Перельмана. Сергiй подумки похвалив себе за виявлену обачнiсть. Не даремно ж вiн пообiцяв експедиторовi, що в разi одержання вiд нього тривожного сигналу, Сергiй додасть до тих п`яти сотень, ранiше одержаних Iваном, iще стiльки ж. Розрахунок на жадобу до грошей спрацював по тривiальнiй схемi: - iнформацiя - грошi - iнформацiя - ...
Вiдтак, потрiбно було щось робити. Сергiй ще раз уважно прочитавши повiдомлення експедитора, зателефонував Романовi i наказав тому негайно прихати. Пройшовши на кухню, Сергiй ввiмкнув електричну кавоварку i зготував собi декiлька бутербродiв; оживив радiоприймач i, налаштувавши його на 'Русское радио', сiв снiдати, слухаючи музику вперемiш з набридливими рекламними мiкропостановками.
Не встиг Сергiй дости останнього бутерброда, як защебетав вхiдний сигналiзатор. На порозi з`явився впрiлий та задиханий Роман. Дожовуючи, Сергiй жестом запросив гостя до кухнi i ознайомив зi змiстом вранiшнього повiдомлення. Обговоривши новину, молодi чоловiки почали складати план свох дiй в цiй складнiй та небезпечнiй ситуацi. Особливо чiтко створювати плани всiляких операцiй, не тiльки бiзнесових, i не менш результативно органiзовувати х виконання вмiв тiльки Роман. Сергiй же завжди виступав у ролi опонента, такого собi песимiста, генеруючи зустрiчнi варiанти рiзноманiтних перешкод, на що Роман завжди знаходив адекватну вiдповiдь - протидiю. Ось i зараз, трохи подумавши, Роман почав:
- Гадаю, нам потрiбно органiзувати 'дзеркальний' контрудар на випередження. Оскiльки вони вирiшили нас пiдставити, то чому б нам не пiдставити х самих? Я так мiркую, що 'гостi' спочатку встановлять спостереження за твом будинком. Далi будуть вiдслiдковувати всi тво поздки для створення карти маршрутiв, за допомогою яко спробують встановити i мiсцезнаходження наших цехiв...
- Значить ми повиннi м у цьому завадити, чи не так?
- Зовсiм нi! Навпаки - ми водимо х за нiс, безтурботно демонструючи 'фальшивi'
цехи, а тим часом пiдводимо пiд монастир х самих. Головне - не дати м зрозумiти, що ми знаємо про хнє iснування, не сполохати одним словом. Тим часом, про всяк випадок, тимчасово згорнемо виробництво, а всiх працiвникiв вiдправимо кудись вiдпочити з сiм`ями за рахунок фiрми, аби подалi з мiста. Думаю, що хлопцям це сподобається ...
- Ясно i логiчно, нiчого не скажеш... Так i вчинимо, але доведеться це доручити тобi,
бо я ж вiдвiдуватиму несправжнi цехи. А що ти там ще говорив, як гостей самих ...
- ...пiдставити пiд прес правосуддя? Елементарно, друже. Для цього, сам знаєш, iснує
рiзноманiтний арсенал. Наприклад, можна пiдкинути м в машину щось заборонене, ну хоча б наркотики, зброю, патрони, щось iз закривавлено одежi, фальшивi грошi тощо.
- Але ж вони не вилазитимуть з машини, може й спатимуть в нiй по-черзi ...
- Правильно, але тiльки у тому випадку, коли вони знатимуть про нашi намiри. Тому встановимо непомiтне контрспостереження i при першiй же зручнiй нагодi, а це може бути i хня обiдня зупинка бiля якогось кафе, або спроба заночувати в якомусь готелi, можливо й пляжна стоянка, на яку х попросять пiдкинути двоє гарненьких та невiдмовних дiвчат, зрештою - куди ти, туди й вони. Думаю, що заманити х кудись ми все ж таки зможемо. А торбинку iз забороненими речами, якщо не вдасться розмiстити в салонi чи багажнику, пiдкинемо знизу пiд капот за лiченi секунди. А тодi викликаємо з телефона-автомата 'Беркута', або телефонуємо в звичайну мiлiцiю, дублюючи сигналом в СБУ i вже гостi матимуть проблеми, а не ми. Поки вони будуть доводити органам, що вони не такi вже й поганi хлопцi, ми матимемо достатньо часу, аби ще щось цiкаве втнути ...
- Ну, гаразд, Романе, дь i займайся необхiдними приготуваннями, а я буду вдома, заодно спробую зателефонувати Сашковi з Вiнницi, може вiн щось знає про тих детективiв, свох землякiв. У разi чого, дам тобi знати...