Аннотация: Така собi замальовка про Палiя та комiсара
Стоть бiля тачанки, хитається, п`яний вiд кровi. Втомлений вiд бою. Чужа кров застигає на долонях. Ще тепле вухо в пальцях. Ще двi години тому червоний вмiв ворушити своïми вухами, а тепер - просто порубане тiло, просто вiдрубана голова. Двi години тому це був комiсар, на якому трiщала шкiрянка- нажер пузо нашим хлiбом. А зараз - шкрiянку вже хтось забрав собi, новi галiфе - теж. Карий кiнь сумлiнно пасеться бiля комiсарького тiла. Нiчого коник, мiцний.
Витирає шаблю об шинелю на червоному.
Шульга, другий.
Чорний кiнь пiд сiдлом у нього, i холоднi у вершника очi. Молодi, дурнi, вони не знають - як то на свiтi зроблено, як воно, коли тебе навiть людиною не вважають, бидло, худоба. Звiр. Голодний звiр, що хоче ïсти. I вiдмiрює вiн полоненому мiцну гiлку, щоб пiд вагою тiла не зламалась, та довжину мотузки, щоб ногами до землi не дотягнувся. Старовинний рiд, грошi, iдеали - чи мають вони зараз хоч якусь цiну? Якими терезами важити чуже життя?
Якименко, третiй
Ряба кобила, худа, ще й кульгає на праву задню ногу. I рябий, патлатий вершник на нiй. Гранати з усiх кишень стирчать. Але зараз стоïiть кобила посеред майдану сiльського, i слухають люди колишньго матроса-чорноморця. I важкi слова його, як кулi свинцевi, страшнi, як посуха, та солодкi, мов стиглi яблука. Ось вона, воля - простягни руку та бери. Якщо снаги вистачить. I слава наша по усьому свiту розiйдеться, i вороги будуть лякати нами своïх дiтей.
Крисюк, четвертий.
Сидить, мружиться на сонцi. Непоказний - таких у будь-якому натовпi з десяток буде. Старий, ще царський однострiй без вiдзнак, розбитi чоботи та косий хрест з кулеметних стрiчок на грудях. Рушати ще не час, конi не напаслися, та й немає того часу - годинник зламався. Можна ще скрутити цигарку з шматка газети , вiдкинутися на кулемет та та згадати, який мати борщ варили. Хлiб он як пiднявся, жати вже можна. А треба - косити тих, що з орлом, тих, що з зiркою i усiх, кого не кликали сюди.
Наïлись сiренькi. А тепер -поïхали, бо час вже скiнчився.