Аннотация: I знову з вами петлюрiвець Нечипоренко та його сiмейнi стосунки, до яких причетний дiдько лисий.
Найважчим було - знайти волосiнь потрiбної довжини , та ще й бiлу, щоб вона не побачила. I от - стара нарештi вийшла з мискою для курей i перечепилась. Кури квокчуть, наче подурiли, стара в спiдницi заплуталась, та ще й розiдрала її iззаду. Нечипоренко вiдклав сокиру, яку начебто вiдчищав вiд iржi i вирячив очi в дiрку.
Хвостика - не було. От не було - i все. Ах ти ж падло лисе! Якщо теща - це звичайна людина, а судячи з її дупи, то таки ж звичайна, бо у вiдьми там росте такий волохатенький хвостик, як у свинi, тiльки увесь волохатий, то нащо ж ти її вiдьмою обiзвав? Я ж тобi ратички на холодець повiдрубую! Але чого ж тодi вона не вiдповiла на те запитання щодо дочки? Чого Маруся навiть не злякалась того нещасного, пошматованного снярядом, упирятка? Знав би, то не брав би з собою, а тепер - стрiляли бiлi по нам, три рази недолетiло, а на четвертий раз ми залишились без возу, хурмана, двох коней i упирятка.
I чого нi одного пiвня в господi? Взагалi-то кури ж самi тi яйця несуть, пiвень задля курчат потрiбен.Але як то без пiвня бути? I ще дещо - тут живуть двi жiнки, не рахуючи курей. I Нечипоренко не хотiв перевiряти свої роздуми.
Але ж якось не того прокинутись вранцi не те що в свиней пiд боком, а взагалi свинею. Або, ще гiрше, дровинякою. Або вовком, щоб тебе сусiди прибили. Страшно. Страшнiш, чим на ворожий кулемет нестись, страшнiш, чим до шпиталю втрапити. Але треба спiдницю Марусi задерти, хоч i бачив вiн вже той хвостик, ще й не один раз, а потiм просто втекти якнайдалi, у Херсон, наприклад. Або спалити її разом з хатою та тещею. Вiддячити за капусняк i i те, що тобi є до кого повертатися. Що не зробиш -все не те, чортам на радiсть. Чортам. А треба в одного дiдька лисого спитати дещо, а потiм поодрубувати йому ратицi, щоб не верз казна-що.
Тихо у яру, тiльки жаба кумкає. I стоїть бiля кущf бузини шось мале та чорне.
- Ну що тобi треба? Я ж не благодiйна лотерея "Бiла квiточка".
- Та жiнка холодець готує, а в тебе ратички якраз для цього добрi.
- В тебе клепок не вистачає?
- Хвiст теж нiчогенький.
- Тебе знов контузило?
-А нашо тещу оббрехав?
-Тещу, - аж затрусився дiдько вiд смiху, - я не оббрiхував, вона, як жива була, то босорка не з останнiх!
- Ким-ким була?
- Вiдьмою з земель угорських. Сюди втекла, бо тут вiдьом не вмiють ловити.
- Так вона не була, а жива-здорова. Уранцi курей годувала.
- Ой дурний же ти, чоловiче. Та стара, що ти її тещею вважаєш - дочка Марусина.
- Донька? Та вона ж од Марусi старша.
- Вона до мосту не ходила, чаклувати не вчилась, от i живе, як всi люди.
- А я його по селу шукаю!
Нечипоренко аж пiдскочив. Маруся пiдкрадалась не гiрше од пластунiв-кубанцiв. Та й макогон у неї в руцi був досить замашний.
- Дрова не нарубанi, вiдро в колодязь впало, кнур не зарiзаний.
- Почекають. Тут оце цiкавi речi каже. Чи правдивi? Про стару Секлету, що тобi донька, а не мати, про мадярських вiдьом. Про те, що вiдьма може кулi одводити, - револьвера Нечипоренко витяг, стоїть майже впритул.
- I що з того буде?
- Ну, як воно набрехало- то нiчого. А як нi - то ти менi зла не робила, чого б це я тобi злом оддячив?
Зашипiв дiдько.
- А ти шо думав? Я ж знаю, звiдкiля ви беретесь - з проклятих душ.
- Ти диви, який розумний. Чи ти в празькiй Шоломансi вчився?
- В коваля три роки працював, потiм на залiзницю пiшов.
Дiдько зник пiд блекотою, всмоктався в кущ.
- Отакої. Яке невиховане створiння. Так що ти там про вiдро балакала?