Чорный Евгений: другие произведения.

Дорога Воiна (деякi аспекти психологii особистостi

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс Наследница на ПродаМан
Получи деньги за своё произведение здесь
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Правильна думка - вичавлювати із себе раба по краплині. Правильна подвійно - бо не тільки визначала наявність "рабського" в собі, але й зазначала про можливість звільнення від того через "вичавлювання по краплині". Той, хто висловив подібне розуміння, явно показав - тим засвідчив, - що особисто досяг стану розвитку Відаючого сутність...

  ч. 1 Вiра Розуму
  
  Це тільки почалися перегони - Вишні гони...
  Хай Буде: Слово й Воля! Час настав! Хай Буде!
  
  Так, здається, перед цим говорилось?.. Оте мушине борюкання все відволікає від більше суттєвих питань... Так от щодо волі, то тут важко не згадати Чехова та його вміння висловити думку... Взагалі, психологія особистості не є особиста психологія...
  
  То була Правильна думка - вичавлювати із себе раба по краплині. Правильна подвійно - бо не тільки визначала наявність "рабського" в собі, але й зазначала про можливість звільнення від того через "вичавлювання по краплині". Той, хто висловив подібне розуміння, явно показав - тим засвідчив, - що особисто досяг стану розвитку Відаючого сутність...
  
  З цих слів стає зрозумілим, що то було сказано тим, хто мав власний досвід. Того, як приходиш до усвідомлення наявності в собі отого рабського, що входить в єство з самого початку... Воно передається як "по крові" - як родова пам"ять, - так і через виховання. Через оті "загальноприйняті цінності" та суспільні уявлення, що побутують у кожний певний період як даність.
  
  Рабська психологія не є властивістю останніх десятиліть, навіть останніх 5-7 століть. Воно глибше було вживлено як "загальноприйняте", воно наповнило собою різні життєві пори суспільного тіла... І тому сприймається як звичним, що так було споконвіку. І наявність такого практично у кожному - не викликає здивування, бо це має загальний характер.
  
  Саме стосовно цього у загальному характері, але на рівні, як воно проводиться через особистість, і покликані ці думки про певний сутнісний характер. Деякі найбільше характерні моменти, що стали не тільки популярними, а отже провідними, але й набули тої очевидності, коли... у ознаках величі виявляється рабська сутність.
  
  Пізнай себе - відомий заклик Оракула, який також свідчить, що вже достатньо давно і були ті, що розуміли, і були ті, які унесли цей заклик, як незрозуміле питання в собі, у подальші покоління своїх спадкоємців... Справді, влучніше і нема чого думати - спадкоємці... Бо вказується на саме спад тої духовної ємності, висоту якої зафіксовано в нібито давньому та відомому: пізнай себе.
  
  Природний нахил особистості є зростання. Фізіологічне - цілком відоме явище. Духовне або культурне - отримало цікавий нахил, який має свою парадоксальність щодо загальноприйнятого трактування, за якими ознаками це визначається. Парадокс у тому, що ознаки, які надаються у суспільній свідомості як певні культові щодо звеличення особистості, мають нахил не до зростання, а навпаки. І в цьому прояв того, що можна і треба розуміти саме як тенета рабства. Суспільні тенета того, що подається як взірець розвитку, а насправді виступає як саме тенета рабства. Потрапляючи в цю западню, особистість опиняється у тому стані свідомості, коли природне бажання пізнання власної величі, як певний нахил зростання, підпадає під дію сили зворотного нахилу.
  
  Замість підйому угору, наслідуючи спадкоємно пропонуємі суспільні зразки, особистість, в більшості випадків, отримує лише ілюзію такого зростання. Суспільна думка, суспільне визнання якихось заслуг, досягнень - це є ніщо інше, як ілюзія процесу пізнання свого Я. Такий мир, який все ще зараз перебуває, але не світ, в якому перебуваємо...
  
  Більшості, думається, відомим є той стан замолоду, коли починають пробиватись перші ознаки потреби з"ясування власної особистої величі. В основі - то і є потреба пізнати себе.
  
  З тим презирливим, зверхнім поглядом "величного орла" на мізерність навколишніх тебе людців. Які здаються тобі жалюгідними, та жалю до них гідного ти не почуваєш. Бо сам тільки один гідний жалю, що закинула тебе доля у середовище такого майже поголовного непотребу...
  
  Забавно, але значна більшість по суті своєї так і залишається дивитись на інших та бачити себе... Дещо з часом не так гостро, життя притуплює трохи, але принципово - крізь такої поляризованості скельця-очі ми осмислюємо успіх у житті чи невдачу як свою, так й інших, значущість чи мізерність тощо. Здається цілком нормальне і звичне - таке оцінювання. Оскільки усі споряджені отим зразком: стати найкращим... найпершим у навчанні, у спорті, і бізнесі, у творчості... Через конкурси, фестивалі, олімпіади... На посаду, за титул, на міс чи лауреат, на звання та визнання... Все це подається як психологічна мотивація для руху, дії. Як приклад для наслідування аби відбутись у цьому житті, здобути, досягти...
  
  Та якщо відбувається духовний пошук, якщо ти не зриваєш того прагнення душі до пошуку, не збочуєшся за принципом "жити як усі", - того визріває у тебе усвідомлення, наскільки ти вражений рабським у своїх думках, почуттях, бажаннях, мріях... Наскрізь, куди не кинь. Все в тобі просякнуте тою збудливою мізерністю, яка труїть все... І коли починаєш намагатися змінити такий власний стан, не один раз впевнишся, що, здавалося, осмислене своє нікчемне бажання чи почуття, яке було наче вже внутрішньо відкинуте - несподівано ти його знов зустрічаєш в своїх думках. Коли розумієш, що це те ж саме, від чого ти наче звільнився думками, тільки трохи під іншим соусом, під іншим кутом... Не можна не здивуватись, як воно живиться в тобі - оте рабське. І звільнитись від нього одним махом - то думки, хто не відає як це насправді відбувається. Не має власного досвіду звільнення. А хто хоч трошки відчув таке в собі, зразу зрозуміє, що "по краплині" сказано тим, хто дійсно знайшов спосіб такого звільнення.
  
  То є правда. Бо воно, оте рабське, не відрами чи діжками виходить. Хоча майже у кожному цього назбиралось не на одну ложку. Бо воно переливається з одного покоління в інше. По крові передається, через молоко матері всотується, через схиблене слово наповнюється. Слово в цьому відіграє своє особливе значення. Відомі механізми пороблення, навіювання... Саме про це було шевченківське: "Бо так пороблено було..." Таке пороблення і є пораблення.
  
  Тому і вірно сказано було про не тільки необхідність видушувати із себе раба, але й про можливість цього саме "по краплині". Бо взагалі тої кількості, яку вдається із себе вичавлювати за роки роздумів, переживань, частіше за десятиліття, і краплиною назвати важко. Мізерія і для краплини. В кращому разі, якась мізерія вилучається з того, що живиться у власному нутрі. Хоча воно у кого як - та то вже: у кожного свій досвід.
  
  Колись почув один анекдот. Воно ніби збоку до розмови, але є своя подоба.
  
  На день народження мозку зібрались усі органи. І почалось шанування достойника. Першим здійнялось серце й оголосило: "О, великий та могутній розуме! Ми всі знаємо, що ти щомиті не просто правиш нами, а уболіваєш нами... Поза твого піклування ми не уявляємо свого існування. Ми разом з тобою.. І я, як серце, хочу запевнити тебе й усіх присутніх, що буду й надалі завжди намагатись постачати в першу чергу тобі та іншим кров свіжу та відносити кров стомлену аби ти міг і далі плідно керувати нами в ім"я спільного здоров"я. Будьмо здраві, могутній!"
  
  Наступними виступали легені, шлунок, печінка, нирки... Всі виступаючи підтримуючи слова першого оратора також запевняли... наповнювати киснем, забезпечувати споживними соками, очищувати. Деякі виступаючі висловлювали не тільки побажання, але й прохання - шлунок: аби все таки не так все зразу і водночас воно надходило.... печінка: вже достатньо не малий час спільного існування дозволяє просити, що вже не той вік аби продовжувати оті варіанти "пиво без горілки - як гроші в копилки", а ще й з "шліфуємо... поліруємо... глянцюємо червоненьким... а тепер біленьким..."
  
  Втім, загальна думка була одностайна - ми здатні все витримати для того, щоб ти плідно керував нами...
  
  ...Піднявся орган, який почав так: "О, великий наш голово! Нас з тобою поєднує своєрідна подібність, якої у тебе не має із жодним іншим органом. Хоча це говорю не тому, що хочу применшити твою керуючу роль - це не підлягає жодному сумніву. Але у нас з тобою є таке, що у тебе називається головою, а у мене голівкою. І за цим не просто стоїть гра слів. Є ще інше, що нас по-особливому поєднує..."
  
  - Слухай-но, шановний, - перебиває мозок виступаючого. - Я тебе прошу, говори сидячі, не треба вставати. Бо коли ти встаєш, я вже ні про що думати не здатен..."
  
  В цьому анекдоті різне життєве можна вбачати.
  
  Є віра розуму.
  
  Саме завдяки розуму практично й можлива здатність вичавлювати із себе раба. Попри все те, що турбує інші органи. В цьому розум - головуюча сила. Проте існує ще один орган, який має зв"язок до цього. Про це - трохи далі, але це не той орган, який в анекдоті виступав останнім...
  
  Розум дозволяє звільнювати себе від того рабського, що вживилась у всі клітини. Часто в такому вже вигляді, що не второпати не те, що за години роздумів, а й за роки, що то є не нормальне життєве бажання чи тверезе, практичне, ділове, бізнесове ставлення до реалій життя, чи природна потреба... А саме рабське, приховане покірне та улесливе, через оте "я як всі" і нічого з тим не вдієш, бо й інші такі ж.
  
  Така психологія покриває рабське, бо нею затемнюється саме найголовніше, що й визначається у розумінні вільна особистість.
  
  Що значить вільна? Це особистість, яка знає, що насправді "як всі" - це означає, що він усвідомлює не тільки власну велич, але й не має сумніву щодо наявності величі й у інших.
  
  Наскільки це проявлено для інших - друга справа. Це не є пафос - використовування для даного контексту поняття "велич". Велич несе в собі більше сутності, чим поняття "геній" чи "талант". Саме в розумінні природної потреби усвідомлення особистої величі можна говорити вже про те, що для особистостей сучасного періоду розвитку це набуває значення, як усвідомлення особистої історичної величі.
  
  На цьому буде базуватись психологія нової епохи, яка вже практично розпочалась. Хоча більшість за звичай продовжує ще передрікати щодо її наближення чи пророкує, що вже "дуже близько"... Дещо за іншої термінології, але про це ж явище можна й так висловитись: Страшний суд вже почався і відбувається... Інша справа, хто і як це розуміє та відчуває.
  
  Особистість, яка усвідомила власну велич - звільнюється з тих психологічних тенет, якою ще існуюча система старої епохи пов"язує більшість людей. Обумовлюючи визначення суттєвих граней будь-чийого життя: в чому смисл життя, потреба діяти, формує бажання та прагнення...
  
  Психологічно така особистість звільнюється... Від заданих системою "історичних мерців" смислів життєдіяльності, потреб, бажань... Вони, що називається, "знімаються" у свідомості як реальні і отримують вигляд ілюзорності, фантомів, які сприймались до того, як цілком прийняті загальні реалії. Це достатньо специфічний ефект прояснення свідомості. Зняття з власних очей тих чарівних окулярів, які одягнути були в силу певного "чарівника"-факіра. Забавна підказка через образ чарівника Смарагдового міста - певні "скельця" на очах, через які весь світ покривається "зеленю".
  
  Одним з моментів психологічного значення "зняття" в собі фантомних образів смислу життя для особистості є звільнення як від бажання, так і потреби приниження інших (звеличитись в очах інших або через їх приниження або через зовнішні ознаки їх визнання його лауреатом, академіком, політиком року чи самим багатим... - тобто опинитися на вежі авторитетності, біля якої всі інші внизу і як ті блошиці, "пардон, кріси", маленькі), так і потреби почування враження інших щодо своєї особи, як потреби особистого ствердження через думку оточуючих.
  
  Тому воно і є враження - що таке ставлення вороже сприймається будь-ким по суті своїй. І в першу чергу тим, хто шукає такого підтвердження щодо власної особистості саме в такий спосіб - через думку оточуючих, їх славословлення, коли будь-яка критика викликає болісне відчуття... Яке починає бурлити та вихлюпуватись на усіх гнівними звинувачуваннями... Про заздрість, примітивне мислення - оті всі відомі варіанти про натовп та талант...
  
  Якщо придивитись на ту систему визнання, яка побутує нині у світі - то стає очевидним, що все це налаштовано саме за принципом - ствердження своєї особистості через думку інших. Спонукання вирізнитись над усіма іншими, виділитись, піднятися... Як загальний психологічний лейтмотив.
  
  Візьміть оті всі конкурси від "самий розумний" до "сама красуня", премії які присуджуються за досягнення в науці, культурі... Ті всі звання народний артист та орденоносний академік.
  
  То є система, яка споряджує особистість до однієї психології. Єдина можливість усвідомити власну самореалізацію - це хоч на мить відчути себе "на верху". І це виступає у суспільному мислені як життєва мета. Тобто ствердити свою вищість через погляди інших, тих, хто таким чином має засвідчити, що вони визнають себе "нижче".
  
  Психологічний устрій подібного типу доведений до абсурду суспільних відносин відомий. Оці варіанти цар-батюшка єдиний, а всі інші - поголовні холопи...
  
  Хоча найкраще це описується для сучасного люду за тим анекдотом про "оригінальний цирковий номер", що пропонує директору невідомий артист оригінального жанру. Коли підіймають добрячу бодню з лайном під купол цирку, виключають світло і розривається закладена вибухівка з феєрверком, розносячи всю ту "таємницю ілюсіоніста" навкруги. Після цього сам факір в темряві виходить на середину арени у білому фраку - вмикається світло і опа! - усі в лайні, а він у білому фраці...
  
  Прояв такого циркового номеру - усі ті взаємні бризки-дрезкотня образ та принижень, які що море розливане бурлять в інформаційному просторі як пряма ознака інформаційної війни. Війни, яка в основі своєї має все ту же психології - хто серед усіх найкращий, найрозумніший, найсильніший. Лише інші масштаби, але психологія одна й та ж.
  
  Якщо вдивитися у цей мир та його оці "стимули", принади, звабливості, як воно через гроші розігрується, хто самий розумний, красивий.. Приклад Савіка шустрого як результату конкурсу "Найкрасивіший чоловік України" - можна вважати просто хрестоматійним. Це саме той ілюзіон - нас споряджають жити у таких ілюзіях... Та чи тільки так і маємо жити, бо по іншому - ніяк?
  
  Якщо розум особистості спрямовано саме за такою системою - він ніколи не вирветься із стану невільника системи. Навіть зайнявши якусь "царську" позицію, така особистість буде жити у постійній підозрі, навіть у миттєвості "одностайного схвалення" від оточення внутрішньо вона буде перебувати у "вибухонебезпечному стані". Бо середині себе вона буде відчувати тамування готової до вибуху отієї саме "циркової бодні".
  
  Тобто досягнення саме в такий спосіб усвідомлення особистої величності не дозволяє зняти, як виявляється, головну потребу, що як душевна біль накочується на кожного в таких випадках - власні внутрішні сумніви... Що породжують потребу повторень отих виявлень "одностайності", ще більших почестей чи частувань... Якщо поглянути на історичні постаті, то можна стверджувати, що швидше відбувається навіть психічне загострення через протиріччя саме власної самооцінки та зовнішніх виявів визнання. Оті всі впадання в немилість цісарську, винищення внутрішніх ворогів, прибирання незгодних, брежнєвські зірочки-цяцьки тощо.
  
  Якщо хтось сумнівається щодо поголовності подібної психології - можна нагадати і "класично" народний варіант - гуляння із мордобоєм у зв"язку із вирішенням "вічного питанням": ти мене поважаєш чи ні?
  
  Ілюзорність цього "вічного питання", як і фантомність більшості інших вічних питань, зникає для особистості, якщо вона іншим шляхом щодо усвідомлення власної величі. Отримання знання щодо значення власної особистості в даному житті. Коли кажуть про самоповагу, про самодостатність індивідуума - подібне є похідні від саме такого знання.
  
  З цього кута зору стає зрозуміло, в чому смисл отого давнього заклику: пізнай себе. До чого він закликає і який шлях вказує . З існуючих двох можливих способів: прямий та опосередкований. Пізнання себе як самопізнання або пізнання через думки-враження інших про себе методом наближення до осмислення "Я" ( в силу відомого закону: кількість переходить в якість). Пізнай себе - це шлях доведення самому собі, а не іншим.
  
  Тоді набуває сила: Хто знає власну велич - той не шукає доводів від інших.
  
  Такий шлях віри розуму.
  
  Крім віри розуму є віра серця.
  
  
  ч. 2. Стрiмкий Шлях до Вiри серця
  
  ч.2.1.
  
  Що значить дорога серця для звільнення від всіх тенет земних. Що значить вільна особистість? Що значить стати вільною особистістю?
  Щодо теми віри серця та відповідної дороги звільнення, то поки в цьому питанні працює така формула: той, хто знає, багато не говорить, хто багато говорить - мало знає. У нас навряд чи вийде мало, це можу зразу попередити.
  Воно це питання взагалі не цікаво тим, хто думає - якщо це взагалі можна так сказати для такого - що ніколи не помре, що його тіло ніколи не стане покійним... Ті , хто вважають, що вони живуть, не замислюючись і не маючи жодних власних уявлень щодо цього переходу, і їм це й не потрібно - можуть й не марнувати хвильки часу щодо даного розгляду.
  Бізнес - то біс несе... Більшість - споряджена і живе по такому принципу. Стан білочки яка стрімко біжить по колесу, що крутиться... І не має кінця цьому забігу здається... Хтось тішиться думкою, що це такий "тренажер - штрафбат"...
  
  Хоча десь смішно, бо саме у вирішені цього питання криється вирішення й питання подовження років існування. Причому є певні попередні, скажімо так, ще не результати, але експериментальні дані щодо того, яким чином мається розтягнутись ота "поличка" оптимального життєвого стану. Якщо побудувати графік життєвого циклу будь-якої сучасної людини, то стане цілком очевидним, що поки ніякої "полички" не існує. Лінія графіка має проекцію форми дзвона. А так званий оптимальний стан, тобто психіко-фізіологічних можливостей особистості - приходиться на період між 30 - 40 років. Певною мірою - це і є термін такої "полички" для сучасної людини - 10 років. До того - підйом, розвиток становлення, після - спад. Тобто людина має всього 10 років (плюс-мінус), коли її стан є оптимальним аби працювало правило: вона вже знає і ще може... На відміну від відомого варіанту: якби молодість знала, якби старість могла.
  
  Про клонування взагалі не варто говорити як спосіб подовження життя особистості. Бо тут просто, що називається, в основі помилкова ідея, яка базується на принциповому не розумінні фундаментальних основ існування розумної істоти. Заперечення цієї основи.
  При чому смішно, що більшість людей навіть не цікавляться, а чому сам Ч.Дарвін вірив у бога. Вони продовжують слухати тих, хто несе глупство, що вчення Дарвіна було заперечення існування Бога. Хто так його для себе потрактував.
  А те, що сам Дарвін, що це вчення вчинив, не заперечував існування Бога - це не важливо... Це нікого не цікавить... Завчено повторюють глупоту і не задають собі питання, чи може таке бути. Чи це хтось вводить в оману? А оце нині понесло - що треба відновити віру у Бога, а тому заборонити вивчення у школах вчення Дарвіна щодо еволюції. Взагалі - це як психічне захворювання треба розуміти, впадання і ідіотизм. Це не як слово-образа, а як клінічне визначення.
  
  Це все споряджають ті, хто вколочує, що називається, дурні гроші у розвиток технології клонування. Це саме люди такого світогляду вважають і вбачають у клонуванні спосіб стати майже безсмертними. Щодо оцього майже - не будемо розмірковувати, але що це саме короткий спосіб впасти у стан ідіотизму вже у незворотному процесі - отут не має жодного майже, це цілком ясно. Хоча реалії - фінансування таких робіт - вказують на зворотне.
  Справа в тім, що геронтологія не задовольнила тих, хто вважає себе тими, хто має і володіти всім і правити всіма нескінчене довго. Всі зусилля, вчені голови, таки теж чималенькі кошти по тим часам - а то був початок минулого віку, - що були кинуті свого часу під загальний термін - геронтологія, вже десь у кінці того століття показало, що... Марно витрачені зусилля. Фактично.
  Бо якщо й було певне досягнення - то це стосується хіба що продовження старості. Тобто на тому дзвоно-подібному графіку трохи подовжили спадаючу лінію. Стан низового упадку перетягнули від риски 60 років на - 70-75... Тобто, що характерно, подовжили не за рахунок "розтягування" на рівні оптимального стану - створення більшої полички, а саме на кінцівці графіка життєвого циклу - фактично на самому спаді. Великі зусилля, чималі гроші - а результат?...
  Тільки ідіоти можуть радіти якщо отой період, коли твоє тіло все у зморшках та слабості, ти весь відчуваєш хворобливі прояви - і саме це задоволення "розтягується"... Так от геронтологія за своєю ідеєю була спрямована на продовження років на 150-200 саме оцього стану. За самими тими принципами щодо природи буття-життя... Правда великі вчені і діяльність їх на протязі ста десь років - створити умови для дуже довгої старості? Питається, чи при розумі нормальному таку ціль можуть ставити.. І хто тоді ненормальний - якщо формально, то саме подібні дослідження отримують фінансування, а інше - не цікаво, не помічають...
  
  Відоме прислів"я: аби молодість знала, аби старість могла - є саме описом цього існуючого поки що графіку-дзвону. За ті 100 років великі гроші вбухали - а хто платить гроші? Хто контролює світові фінанси - по різним країнам витрачали на те, що оцей - за народною мудрістю - стан "аби старість могла" розтягнути не на 5-10 як зараз, а на 150-200 років. Якщо оце розуміти вже нині по факту - то просто стає моторошно.
  Яким чином хтось спрямовує світові кошти - це не окремі держави - на вирішення подібного роду завдань у такій науковій постановці. Є така формула народного визначення, яка для даного питання найкраще підходить. А інколи - і все часті останні часи - мені здається, що ця формула спеціально саме для цього й існує. Всі інші випадки її застосування не так правомірні як для саме оцих деяких воротил світових фінансів, які запустили енергію розвитку спочатку у геронтологію, а тепер перенацілили енергію розвитку на реалізацію ідеї клонування.
  
  Воно дурне... Точніше не скажеш. При цьому, що називається як у тих голлівудських фільмах: "Нічого особистого". Навіть ще менше "нічого особистого", чим у будь-якому тому фільмі. Бо оце - воно дурне... - ідеально для даного випадку. Для деяких живих сил, які приховані, але їх керуюча сила видна. І рівень розуму те ж очевидно - все більше явно. Але - нічого особливого у формі визначення: воно дурне... Бо навіть ні чоловічої, ні жіночої статі не зачепа. В якій ще мові існує отака форма, коли настільки без особистої образи будь-якого чоловіка чи жінки стверджується, що.. Оті мужчинки та жіночки, хто криються під масками-фантомасками за різними словами: банкіри-фінансисти, юристи-онаністи чи якісь ділові круги, "золотий клан чи мільйон"... Воно дурне - бо переводить в силу своїх хибних уявлень більшість всіх суспільних зусиль у марнування, марна робота. Тобто в пусте... А отже - воно дурне...
  В цьому ось ДУРНЕ ми і живемо як у певні системі взаємодії. Білки у колі.
  
  
  ч.2.2. Стрімкий Шлях до Віри серця
  
  Так ото про те ДУРНЕ, в якому живемо як у певні системі взаємодії. Білки у колі...
  
  Ото ті, кому такий біг і уявляється як справжній Біг, і хто думає, що головна ціль і мета перебувати у бігу такого колеса - їм зовсім не треба гаяти час на оті всі питання, які маємо обговорити. З"ясовуючи як певні земні прояви, ознаки віри серця, так і поза тіла.
  Це інша ідеологія чим та, на основі якої думка прийшла до геронтологічного способу подовження часу особистого перебування на цій планеті, а тепер через клонування сподівається досягти. Методи омолодження через пластичну хірургію - це навіть не пародія на те, про що можна вести розмову - вже є певні наробки - щодо витягнення, збільшення саме "полички" в рази, а то й більше... - це як у свої часи цигани старі клячі фарбували та надували аби продати як ще ого-го якого коня чи кобилу... Циганчата ото такі сучасні під виглядом медицини.
  
  Дорога розуму - це довгий шлях для втіленої земної сутності аби ствердити в собі вільну особистість. В тому стані, в яке впало людство. Про це йому (людству) було надано декілька раз пояснення від Вишніх Сил. Два очевидних, тобто які саме це людство, своєї певної громадою, скажімо так, визнало Вченням від Бігу, і ще одно яке не отримало такого статусу, але... Як певна підказка між тих двох визнаних вчень, яке саме як проміжний варіант і відбулось - я маю увагу щодо зороастризму. Оце палке: Так говорить Заратустра! - це те ж було як ще одна підказка, якщо то розуміти.
  А зрозуміти це можна саме під таким кутом зору, з такої точки зору поглянувши на ці вчення та прояви соціально-філософської думки, про який оце ведемо свої теревеньки.
  Теревені Дзенчика-Бредчика, як духовного нащадка отого женчика-бренчика, відомого ще з народних веснянок. Щодо яких різні науковці вже сперечаються, чи їм 1- тис. років чи 100. Тобто те, що тоді, коли ці пісні співали вже на народних гуляннях - то ще не було отих єгипетських пірамід - це вже в науці навіть не обговорюється. Питання, як наукове питання - з"ясовано. Але цим науковцям цей результат не вдається таким важливим - вони продовжують вкопуватись через дебати далі, шукати істину. Хоча, здавалось би... Умови достатності та необхідності стосовно потрібних знань для людства виконані. Якщо тверезим поглядом оглянути історичні знання... Маю увагу не з науки історії, а історичні як вся сума знань за весь нам відомий період розвитку.
  Навіщо кудись ото далі копати? Ці науковці у запалі все глибше вколупатись до істини... проносяться самі та інших у оману вводять повз істини яка вже здобута. Причому цей ефект пронесення крізь точки істини, на якій треба зупинитись... Чому треба? Тому що можна вже зупинитись і далі не шукати, не робити наступні кроки у пошуку істини.. Це відомо з математики. Тобто формальна логіка, її правила дають привід для такого твердження щодо пошуку якоїсь відповіді на питання у будь-якому варіанті пошуку, як усіх видів наук сучасних, так і соціального спрямування наукових думок. І якось дивно, що навіть в таких наукових дослідженнях як фізика оце науковий запал "ще глибше і глибше", гомоніння про необхідність ще більше ретельнішого, більш детальнішого проведення фундаментальних досліджень... Просто дивує це, бо придивившись осмислено до таких закликів науковців, невільно виникає думка, що вони не дурять інших цими закликами, вони щиро вважають це за необхідність для розвитку людства.
  І ця щирість дозволяє запідозрити... Зупинимось на цьому слові! Запідозрити. Вслухаємось в нього, вдивимось в нього, відчуємо смак та аромат цього саме українського слова. Точніше, прояву мудрості Слова набутого та збереженого, донесеного народною традицією до нас нинішніх. Може потім повернемось, якщо самі не відчули тим чуттям рідного слова, яке має озватись через голос крові. В першу чергу, якщо кров слов`янська...
  В першу чергу тих, хто в даний момент історичного часу виявися саме на теренах України. Вважаючи себе українцем, тобто уособленням титульної нації для цих теренів.
  Що як терновий вінок ятрять його чоло в силу отого всього. Чи тих, хто вважає себе належною частиною до іншої якоїсь національності, але усвідомлює свою вже родину нерозривну зав"язь з цими теренами. Яким теж ятрить цей вінок українських теренів, в якому оце увігнано було на протязі... Навіть не хочеться казати скількох років, що полюбляють зараз, багато не думаючи, патякати багацько різних, і національно свідомих, і контр свідомих... бо це сприймають як визначення хто винен... Особливо такі, що також несуть в нинішній період цей терновий вінок, але радіють тому як воно все сильніше ятрить саме українцям і від того їм здається, що самім вже й не так болить. За варіантом любителів посипати сіль на рани іншим...
  Правда, та сіль сиплеться в більшості на ті "національні рани", які з іншого боку, що називається в стилі, чи у відомій традиції юродивих, що збирають милостині на папертях та переходах, спеціально роз"ятрюються на самому собі рани... Аби видавити сльозу жалю оцією "знедоленістю народу мого улюбленого, мови його солов"їної.. краси його та мудрості довготерпеливої.." Відомі усі ці бідкання отої певної частини національних героїв та борців, які вміло і глотку драчують свою, і павличками-равличками присмоктуються до кожного слушного в часі, бо ж жити якось треба... І жити хочеться не так, як ото живе "Народе мій! Твоя знедолена мудрість мене з колиски підняла... " Як я люблю оцю так звану інтелігенцію, яка із себе інтелект нації зображає... Зараз оце елітою звуться разом із іншими.. Що до корита дотулились і це ознакою належності до еліти показують з усіх "тусовок", віденських балів у Києві та шоу довгоносиків натуральних.
  Оце мав бачити образ такого, то по вагонам метро швендяючого, то десь при входах на різних станціях на нього натикаючись. Дріб"язким, ламаючимся голоском співаючого пісні вкраїнські, журливі та мрійні.. Причому якось так співпадало для мене, що частіше всього я чув від нього, з усіх наших з ним випадкових стиках, пісню "Рідна мати моя..."
  Ні не можу не зупинитись про це, бо це все... це є розумово-чуттєві прояви, але що стосується саме того, про що ми... теревенимо зараз як про головне.
  Маємо за-підо-зрити таке. Ото щодо пісні - чому, коли чув отого одягнутого під інтелігентну людину - українізований варіант того совєтського варіанту: о, в костюмі, з пляшкою водки у авосьці - зразу видно: інтелігентна людина, - в якийсь пожмаканий костюмчик з незмінною, подібно ганчірці, краваткою, в окулярах... То не жалість охоплює, а бажання натовкти пику... За те що і самим свої виглядом і жалюгідним паскудним голоском б"є на почуття. На сльози жалю всім своїм гугнявим обліком про долю гірку українську... Не має права такий паскудити Пісню Воїна про Мати. Не має такого Права...
  
  Не має українство такої долі... Це самі приспались із словами які почали повторювати за чужинським шепітом, що приспали нашу долю... Хто здатен таке здійснити, окрім нас самих. Хто крім мене самого утримує у рабському стані, як не сам я. Знаходячи тисячі пояснень та аргументів. Бо знайти виправдання собі самому у своїй ниці - то не є велика розумова діяльність. Тим більше, що з різних боків ще й підказують відповіді... І ледаче, і всі люди, і моя хата скраю - це наше народне...
  Моя хата не скраю - це псевдо формула, якою підмінили справжню нашу формулу-самовизначення: моя хата в Краю! І ніхто в мої хаті не може бути господарем, окрім мене.
  
  ч.2.3. Стрімкий Шлях до Віри серця
  
  Справжніми нашими формулами-самовизначення є:
  Моя хата в Краю!
  Кожний українець Гетьман!
  Скільки б не зібралось разом. А то нав"язують чужинське псевдо ворожби, бо і йде від отої ворожості до вкраїнського: де два українця - там три гетьмана... То будемо ділити та помагати з усіх дірок... Таких друзів бачили з усіх боків вже. Куди не подивись - чи на захід, чи на схід, чи на південь чи й - північ... Що називається - дякуємо всіх, бо все те знаємо про дружні допомоги та пам"ятаємо... Воно, справді, не треба мати й ворогів, коли такі друзі є...
  Про ГетьМана нової епохи поговоримо якось іншим разом..
  
  Ви вслухайтесь, вдумайтесь у слово "господар". Придивіться до його логічного наслідку у слові: государ... Слово-поняття "государ" не будемо чіпати, бо воно нам не так й важливо. Воно цікаво, має бути, для росіян - бо вони "взяли" його за основу у тих своїх ідейних засад - государство.. государь...
  Хоча є своя цікавинка - це як прояв голосу крови для російської традиції - коли вони в певний момент, для надання певної значимості своїм словам застосовують отой варіант "за державу обидно.." Тобто у них є відчуття - і це цікаво як потяг голосу крові - що "государство" і держава - це не одне й те ж саме. Ми традиційно називаємо це державою. Тут свої є такі цікаві "заковики", але обмежусь лише зауваженням. Між "держава" і "государство" своя різниця, як між поняттями "тато" та "мамо". Якщо Слово знати...
  Отже щодо "господар". Це ж очевидно, якщо тільки трохи додати знання, які не є таємниця.. Або які, точніше, легко взяти з тої ж книги "Таємниці розкриває санскрит". Хоча це не єдиний варіант потрібних джерел.. Де вказується та розжовується, що "го" - це давня назва у Оріїв корів, биків... Тобто ми зараз кажемо "корова", а колись на цій же землі вкраїнській в таких випадках промовляли "го". Не "моя корівка мила", коли доїнням займались, а "го моя мила".. Що це не якесь марення - не треба якихось вчених, досліджень глибиних та думок професорських, обговорень на конференцій.. сучасна вкраїнська мова дає очевидне розуміння цього. Ота вся наукова мутота потрібна для якихось англомовних та подібне вчених та розумників перчених, які й живучі в Україні все життя "брезгуют" говорити на не інтелектуальному "наречії" в порівнянні із "просунутими" мовами світу.. Важко втриматись аби не додати в яке саме місце - отака "просунутість" у мізках - просуває...
  І це не якесь незнайоме слово з невідомої мови.. Бо візьміть слово гов`ядина - то ж і є вислів, а не просто відоме слово: го-в-ядєніє. Навіть апостроф традиція українського слова зберегла, аби було очевидніше побачити.. почути..
  Що зберігає в собі слово: господар - за умови, що "спо" - таке ж очевидне значення та тлумачення має, бо зберігало свій зміст у сучасному нашому слові майже незмінне за весь цей час.. Згадайте сучасне: споду.. поділ одягу та наш Поділ або Поділля. Та проаналізуйте різні слова, що мають оце "спо" або "спод" як - "се-под" на початку..
  Відчуєте, як змінюється мислення... А таких варіантів - своя купа незлічена для сучасного рівня розвитку мов... Причому, якщо не тільки українську мову зачепити, але й інші мови - то воно "переверне" усталені уявлення.. І не тільки для найближчих споріднених мов. І англійську, і... Якось натрапив на словничок російсько-татарської мови.. Так я вам докладаю - що саме із основних слів татарської мови, що називається, зрозуміло що оті татари на Волзі належать до Орійського роду. Своє питання, скажімо так, свого коліна.
  Як оті народності, що колись до Персії відносились. Оце про Дарія, який походам приходив.. Саме ім"я Дарій - начебто щось відчувається не чужинське... Але так подана майже скрізь інформація про ті події та народи - що у голові усталена думка вбита - це чужинці якісь... Я коли повне його ім"я прочитав - ото думаю науковці-історики, ото воно наука історії... Для широкого вжитку - лише ота коротка форма під переспіви про похід "на ворогів" та ще й за тою методологією перекручування - застосування недостовірної інформації, неточних визначень-понять - що то проти "скіфів". Що самі ці "скіфи" себе так не називали - оця наука для широкого вжитку "не помічає"... Така наукова "не ретельність", здавалось би... Насправді, це своя методологія одурення, заплутування..
  Втім, саме Слово, якщо його "розкрити" - розкриває всю ту заплутаність наче одним помахом чарівної палички... Що називається від цього розуміння Слова розкриваються очі.. Доречи, до поняття "господар", якщо ото розкрити слово смисли "газда" - то це зовсім... Як у тому анекдоті - ну, це, хлопці, вже воопще...
  
  І покажіть мені хоча б одну ще мову, яка дає таку пряму... ідентичність із тими, що, як мертві мови, зберігають у своїй пам"яті - санскрит і та ж латина. Бо в латинській мові є подібні речення, що стали словами поняттями... Таких прикладів сам знаю не одне-два, а якщо то колупнути - та із знанням різних мов... Організаційно - певна група мовознавців, а не оці аматорські скльовування по "зернинки"... Між іншим слово "орган", "організація" - саме з таких слів, щоча не за латинською традицією, а за традиції отої Еллади... де "дикі греки жили, що з нас сміялись", як зазначено у текстах Вересової Книги..
  
  Таке розкриття у всебічній повноті Слова потребує осмислення з позицій сучасних слів і "мертвих". В першу чергу разом із білоруською та російською - маю таке власне переконання. Хоча справжній аналіз потребує включити в коло аналізу більшість мов нашого континенту...
  А тут гойдалку гойдають - чи дві мови державні, чи одна... І всі як один - тільки цю дуальність бачать і свої глузди показують. З усіх сторін та у всій красі - та ще й примовляють, що треба глузд шукати. Та ви ж його й демонструєте - саме глузд, а ніщо інше. Бо те що говорити, то не від розуму - а саме через глузду отримано.. Бо не істину шукають, а собі місце при владі... Хоча оце - щодо мовного питання для Вкраїни - є один з прикладів, який в філософії визначається як "хибна дилема".
  Взагалі це цікава проблема - настільки бо ми саме психологічно споряджені такими поглядами на життєві питання... На більшість питань... Колись мене це здивувало в самому собі... Коли замислився, що, уявляючи собі певний вибір, коли ти бачиш питання саме у варіанті хибної дилеми - ти опиняєшся у стані, коли - що б ти не вибрав, який напрямок не обрав - має місце помилковість.. І ця помилковість ятрить тебе.
  Що цікаво, з огляду на нашу спрямованість роздумів тут. Оце почуття, що тебе щось ятрить десь всередині, а чому і що - не зрозуміло... При цьому досить часто застосовують для таких випадків поняття совість, сумління... Коли я "влетів" у це питання, то цікаві речі для себе віднайшов стосовно поняття "совість"... Воно потім вилилось, не без моєї участі, у книжку-роман "Совесть человека или Зов есть Чело Века"... Але це - своя пісня...
  
  А щодо оцього - ятрить - про що мова зараз, то виходячи з усього свого досвіду, можу визначити це так. Коли ми приймаємо рішення і робимо вибір, перебуваючи у стані оцієї "хибної дилемності" осмислення певного явища, тобто коли бачимо щось у варіанті помилкової подвійності - і сприймаємо це як дві дороги, з яких треба вибрати одну - ми опиняємось в тому стані, коли... Отут саме і зіштовхуються, що умовна назвали "віра розуму" та "віра серця".
  По оте "хибне дилемне" бачення - то йде від віри розуму. Розум таким чином сприймає оточуючий світ і влаштовує свою віру. Логічної лінією якоюсь... Пунктирною, штрих-пунктирною - то інша справа... Але якщо це не правильна лінія віри розуму - вона вступає у протиріччя з тою спрямованістю - теж своєю лінією спрямування,- що йде від віри серця..
  Оця розбіжність між напрямками цих ліній - якщо вони не поєднані як одна лінія взаємодоповнююча - якраз і починає муляти з середині.. Іноді тобі нудно від самого себе, частіше тобі надокучливо від інших... Неспокій охоплює особистість, він її тамує, ховає кудись.. А воно озивається - не те ти тоді зробив.. За різними варіаціями: не той фах обрав... не ту жінку... не... Сумління та совість ото і все пояснення.. Але що то воно таке "сумління", куди це воно "совість" - а ніхто толком й сказати не може... Коли ото над тим романом довбались - то я навіть почав у різних випадкових людей питатися.. Почую у якійсь випадковій розмові слово "совість" - і пристаю до того, хто його мовив: а що таке совість?
  
  Цікаво було спостерігати і реакцію і певні відповіді чути чи бачити.. Бо хтось і мовчки, жестами-мімікою відповідав.. Мені тоді було цікаво, що саме вже було сформульовано, що таке совість як поняття.. І роздумувалось, чи виносити це як назву книжки.. І на свою голову таки ото виніс у ту назву.. Було свого сміху щодо того, коли її розповсюджувати були спроби.. Оті питаннячка - для перевірки обіцянок комерційних діячів книжкового ринку - до торгівців на лотках чи в книгарнях: "У вас продається "Совесть человека.."
  Просто приємно згадати, яким поглядом на мене дивились перші декілька торгівців, поки я не здогадався додавати "книга "Совесть человека".. Тоді вже не виникала зразу така напруга-непорозуміння, яка була, як для мене, дуже смішною.. Я до сих пір усміхаюсь, коли згадую оті перші відповіді на моє питання, чи є у продажу "Совесть человека": Мужчина, вы о чем это спрашиваете? - та ще ті інтонації та вираз обличчя...
  
   Чи не бачив хто ту Панні? - тут давно уже блукаю.. Оце вискочило питаннячко - як деяке нагадування. Скільки людей тиняються у пошуках любові чи кохання, говорять пишуть.. Розумне і трагічне, щось собі скривають деякі або й кривавлять, говорячи про кохання, що то не любов.. Своє життя нудять, та й іншим переводять від власної нудьги...
  
  Не будемо розглядати в чому криється саме хибна дилемність відомої фрази щодо "вийти заміж (жонитись) по любові чи із розрахунку". Саме ось такі установчі речення - які по суті своєї збудовані на принципі хибної дилеми - породжують психологічний стан невирішуємого ніколи питання. Так звані - вічні питання... Чому вічні? Бо неправомірно сформульоване питання. Хоча бувають говорять для таких випадків про некоректно сформульовані питання... Анекдот є гарний, що називається - але не зразу..
  А ще як один приклад щодо хибних дилем - відомий побутовий варіант щодо місця у транспорті. Свого часу багато "довбали" це питання. Я достатньо довго за молоду те ж "засипав" - швидше ніж сьогодні монітори якщо не клацати - коли плюхався на сидячі місця. Переживав свої неприємні обурення, коли мене якась тьотя починала вчити.. Не знаю, як то у інших - але не думаю, що мої оці "осліплені" відчуття відрізняються від того, що й інші в собі переживали(ють)... Причому, коли я уступав місце якісь стариці інтелігентного типу, то чуючи її лагідні слова подяки та відчуваючи доброзичливий погляд... Дивним чином я відчував якусь внутрішню невдоволеність, майже то й самий стид, як і у випадку коли бачив напружено неприязне споглядання мене такими старенькими, коли я продовжував сидіти... Воно оце довго бродило в мені як певна незрозумілість... Воно не те що муки великі були, але якось свербить... Отруює настрій якщо не кожного дня, то... Оці усі варіанти транспортного совання: встигнути зайняти вільне місце, чи уступити місце жінці, чи настільки вона вже стара, чи ще здатна постояти...
  Оці знайомі, думаю, більшості варіанти вирішення питань - знаходження рішень та свій вибір, що я маю зробити.. І цікаво, що за випадком вибору з начебто двох можливих варіантів - я кожного разу не міг позбутись, що в середині якесь незадоволення залишається і чогось ятрить.. Чи продовжував сидіти - навіть коли й ніхто не починав голосно вчити - я відчував, що не гідне дію. Але і коли звільнював місце - мене якось не довгий час тішили слова "хорошій мальчік". Скажімо, вже у юнацькому віці я відчував, що мені якось... Не відчував нічого приємного від оцих слів благодарєнія...
  Зрозуміло: знявся з місця, бо саме в цю сторону спікірувала... а оці слова "спасибі, молодий чоловік" - велика радість на взаємин.. В чому ж вирішення цією психологічної незадоволеності життям в такому прояві. Це один, наче дрібний прояв, але того, що складає певний психологічний настрій.
  Але це і характерний приклад. Тому ще певний психологічний настрій породжує відповідне сприйняття і бачення можливостей вибору. Оці, умовна говорячи, варіанти: чи встати, чи відбиватись до останнього патрону, але доїхати сидячи до своєї зупинки..
  
  Саме коли я дійшов до поняття "хибні дилеми" при вивчені філософії, вже після університету, молодого спеціалісту, армії - я зрозумів що сама ота постановка питання є хибна. І відповідно будь яке прийняте рішення - хибне. З цього виходило - на рівні почуттів - незадоволеність..
  Тоді я пережив оце поєднання природних властивостей в собі - якщо я розумово не досяг точності визначення, розуміння, то в мені включаються почуття..
  
  Для даного транспортного випадку рішення просте, яке "знімає" з особистості ці варіанти психологічного вибору, виводить його за межи виникнення в ньому оцих хибних переживань. В силу хибності питань щодо вибору рішення - те, що і називається, "хибна дилема" у філософії, а по нашому - помилкова подвійність. Не треба займати не своє місце. Я прийняв для себе рішення: всі сидячи місця у будь-якому міському транспорті - не моє місце. І перестав сідати, навіть коли спочатку вільні місця - їж хоч...
  Утворення у своїй голові отаких варіантів "помилкових подвійностей" - я для себе достатньо не мало знайшов таких "закладок". Одні як певні щось загальноприйняті, інші - самостійно собі склав, своїм умом.. Хоча тут існує взаємозв"язок. Коли ти ідеш споряджений такими "закладками" через виховання, суспільну думку - це певні установки для особистості - то і власне думання несе в собі оце схилення - тоді і власні надумування, звісно це відображають.
  
  Оце щодо мови - ми бачимо саме такого рівня дискусії політичні, та розмови про необхідність чи потребу... Помилкова подвійність як питання - і всі щось говорять, всі якось зляться і закипають - і наче не існує тому вирішення.. На рівні - воно саме якось вирішиться. Але ж вашу мати політичні діячі, та народні керманичі... Якщо Ваші розуми так споряджені, як це в цьому питанні, то і у будь-якому іншому питанні ви думаєте та шукаєте відповіді - однаково.. По іншому не може бути.. Це зрозуміло.
  Тому й оці приклади про подібні речі - тому, що це дозволяє зрозуміти, як особистість шукає і чи знаходить вирішення питань, виходить на Дорогу розуму, чи... Багато і солодко співає про вічні питання як в житті, так і політики.. Бо споряджена у хибних подвійностях сприймати світ - і це як тенета свідомості, з яких маємо вириватись.
  Як особисто, так і організовувати відповідні заходи для загального виходу свідомості із такого стану сприйняття і світ, і мир, і мір.. Оце не знаю, як вам, але я, здається, тільки зараз зрозумів, чому Сковорода застосовував поняття "мир" і "мір"... Оце не знаю, чи зрозуміли ви, але, здається, сам я тільки-но що зрозумів... Чому Григорій Сковорода саме застосовував оці слова поняття: "мир" і "мір".. Як воно цікаво все це...
  
  І справді, дивина... Хоча здавалось би, кільки разів собі думалось. Оце воно саме той приклад, як щось ти думаєш... потім думаєш, що щось розумієш, а потім таки щось і починаєш розуміти.
  Саме ім"я Сковорода, якщо розуміти Слова-крильця вказує напрямок у пошуку виходу на Дорогу розуму. Серцевину дорогу розуму. Тому що - це ж очевидно - Сковорода утримує в собі смисл С-кого-рода... Ім"я як запитання для певної особистості пошуку відповіді. А для нащадків як підказка - в силу тої відповіді, яку знайшла така особистість і надала іншим для усвідомлення. З кого рода?..
  Якщо Слово має крильця - мова буде твоя криця. Григорій Сковорода оволодів цією крилатістю Слова.. Тому так і про таке вів розмову... Це стан соколу, коли він пливе на розкинутих крилах своїх у височіні - вільний і наче й ніякі зусилля не докладає для цього.. Для тих, хто спостерігає з землі...
  
  Кожний господар має свою хату і в свою хатню мову. Наша хата в Краї, наша мова - вкраїнська. Єдина і основна. А на її основі ми вивчаємо дві найближчі нині мови, що утримують певні специфічні властивості як у звучанні, так і в смисловому та змістовому значені. Бо це - перший крок в Україні для виховання духовності саме у традиції Слов`янської культури.
  Як то кажуть, а тепер самі вдивіться у слово-поняття Слов"янська - про що свідчить ця форма. Збережена у народній традиції... та пригадай ото усе вченими понапихане щодо і про якесь "плем"я Слава", і... подібне... І такої блудоти "наукової" - свої гори понакопичувались у різних мовах..
  
  Відповідно в Росії, якщо вони хочуть у Слов`янській культурі виховувати російський народ - хатня мова російська, а українська та білоруська - для обов"язкового вивчення на рівні середньої школи. Тобто, як і для нашої вКраїни, у Росії - своя трійця мовна із своєю серцевинною основою. Подібно, але по-своєму - трійця для Білорусії, де серцевина мова - білоруська.. І як той шуткарь казав: що неясно?..
  А потім наступні кроки мовного, отже духовного розвитку для кожної держави. Аби виростали покоління людей в кожній державі, які спокійно знали би на рівні розмовної практики декілька десятків мов...
  А що ми бачимо та чуємо від наших керманичем? Голос глузду - причому вже не повного, а переповненого глузду... І верзуть, і верзуть як ті папуги - одні одну дурню, другі - свою..
  
  Мова, мова, моє рідне Слово... Оце з моєю улюбленою піснею приклад...
  "Рідна мати моя" - це моя одна з тих улюблених пісень, яку можу співати в певні хвилини до виснаження. Коли чую пісню "Рідна мати моя" часто навертаються сльози, а коли сам співаю у миттєвість відкриту... Ті сльози не збираюсь нікому показувати, але вони скіпають від серця... Є такі у розумінні духовності національні надбання - які до серця звернені. Вони підтримують оту саме віру серця..
  Цією піснею милостиню не просять... Якщо хоч краплина є не отруєного рабством крові. А якщо вже таке співає з простягнутою рукою - воно просто не має права не те що жити, дихати. Бо самим своїм диханням воно труїть усіх... Воно ніколи не здатне жодним поштовхом свого "мішечка" - то не серце, а лише м"язистий мішечок - аби відчути, в чому причина, що в традиції нашого народу тече кров тих, хто ніколи не здавався в полон. Нам це продають - бо саме продають нас таким чином, подаючи такі знання - як лише традицію сколотів... Яких з такою упорністю йменують, на схиблений грецькій варіант, скіфами. І наче не знають, не помічають, воно, на їх наукову думку істориків-професіоналів, не є важливим та значущим... Оці олов"яні погляди сповнені натурального ідіотизму. І все воно їм підробка... Я маю на увазі Влесову Книгу, де зазначено - "дикі греки..." Про тих греків, яким нам з дитячих років заплямовували голову розповідями про те, що Давня Греція - це першоджерело цивілізації, джерело мудрості та натхнення...
  - А дикі греки сміялись над нами, що ми харчимо... А самі їдять їжу як каменя... - пам"ятаєте оті слова?
  Це дивовижні слова, які ото аби зрозуміли оті всі геронтологи чи сподівані клону вального чуда - вони б дуже здивувались. Бо в цьому криється підказка про те, що мріється як казка... Оті казки. І знов - хтось думає, що це випадкове і наче - та голос доноситься ще з того часу тих, хто мав здатність не тільки дивитись, але й бачити... Як вам питаннячко з тої ж Влес Книги:
  І бачимо ту копу казок у дні наші,
  І маємо грядити до стоп їхніх!?
  
  А ми - нинішні - вже по тим "стопам їхнім" - зі школи привчають - слідуємо як сліпці. Отакої співаючи пісню, яка є пісня Воїна. Не просто воїна, а Воїна, який уславився на віки... Аби не поринути ще у одну протоку роздумів, дозволю лише визначити із свого розуміння, досвіду відкриття власного бачення, як певний висновок. Рідна мати моя.. - це не просто пісня воїна під час відпочинку, роздумів між битвами... Це пісня Кришни, якщо побачити взаємозв"язок часів та народів. Це - очевидно. Люблю для таких випадках повторювати наступну формулу: той, хто знає - не питає, хто запитує - не зрозуміє слів відповіді.
  А оце якось недавно згадав і зрозумів, що ту ж саму думку мені колись батько казав, як народну мудрість: розумному - не треба пояснювати, дурень - все рівно не зрозуміє...
  А? Як воно таке вам? Коли ти наче щось склав до купи у свої голові - а потім виявляється, що в народі твої розумні формули вже давно живуть.. А ти так напружено думаєш, такі думи думаєш та ще стільки років... Як ото ті науковці думають, що вони мають ще досліджувати й досліджувати... Навіть не роблячи допущення, що все вже досягнуто, вже таким чином все піддано аналізу, що подальше - це шлях в нікуди... Бо саме головний напрямок, це дивитись не в глибину, а зупинитись, подумати і... Подивитись, піднявши голову, на зорі...
  
  ч.2.4. Стрімкий Шлях до Віри серця
  
  Власне кажучи, сучасний стан так званої наукової думки по всім дисциплінам, в першу чергу отої, що до фундаментальних знань відноситься, добре можна представити таким чином.
  Плем"я Людство заблукало в лісі дрімучому. Шукає дорогу. А науковці - це той "розвідник" знань щодо знаходження дороги, який поліз на дерево за цим знанням... Саме велике дерево аби оглянути все навкруги, подивитись, де ж вихід із цього лісу зачарованого. Підказати керівництву, куди ж ото треба їм спрямувати Людство.
  Але коли "розвідник" туди поліз, то маючи гострий - дуже запитливий ум - почав придивлятись до гілок... Спочатку для того аби добратись до верхівки... За яку гілку вхопитись, куди ногу поставити (ці "гілки" як певні види наук можна розуміти).. Поліз, але якось почав вивчати які ж ото цікаві самі ці гілки... І різні і однакові: і фізичні, і філософські, і хімічні, і біологічні...
  За даними зараз у світі вважається офіційно зареєстрованими якась скажена кількість тисяч наук (щось біля 3 тисяч). Що це - як не гілки на тому древі великому, яке почав "розвідник" сприймати як Древо пізнання. Причому вже не те що гілки, які необхідні були, аби видряпатись на гору... Не хочу деталізувати питання, але щоб така "гілка" отримала офіційний статус окремої "науки" - має бути напрацьований своя термінологічна мова, визначена зона дії в системі наук... Фізика розгалузилась на механіку, оптику, молекулярну, ядерну... Філософія на психологію, лінгвістику, соціологію... Біологія на свої генетики та... ще різні "організміки"...
  Ця ситуація, що нагадується оце у подобі нашої казочки, трактується як криза пізнання. Вже видряпався "розвідник" - і, зауважу, достатньо давно - на "верхівку" того рівня аби можна було осмислити, оглянувши навколо світ з висоти того дерева-знань, де Людство знаходиться та куди треба насправді спрямувати зусилля-кроки аби вийти з Темного Лісу... Здавалось би.
  Та замість того аби оглянути навколишній обрій і побачити напрямок виходу з того лісу дрімучого, розвідник все детальніше хоче вивчати різні віточки, які ще далі його манять подальшим своїм розвітленням... І віточка до віточки і ще стільки віточок.. І на цій гілляці і на тій гілляці, що поруч та ще й на суку... Така радість велика - нескінчене пізнання... Заради чого - а заради пізнання... І чим детальніше, більше глибше цей "розвідник" хоче розгледіти гілляку, а потім трохи меншу, ще віточку відгалуження, то він сам в силу цього бажання зменшується...
  Це цікавий ефект впадання у стан площинної свідомості. Втрата 3-х мірності сприйняття і впадання у 2-мірне сприйняття світу - перетворення у мурашку. Або з об"ємної 3-мірної постаті - у варіант "тіні" що рухається тільки на площині... Взагалі цікаво, людство у різних виглядах оці образи вже знає. В ті й же літературі оці всі варіанти обіграні. І не один раз... Людина стає тінню, інше.. Але воно не викликає бажання зупинитись і спитати: стій а чи не дурень я, що ото все творю.. Здавалось би вже описано той варіант, коли прилітає з якоїсь Альфа-Центаври представник і послухавши скільки чого навчились створювати, які машини, які устрої, пристрої і для зв"язку, і для... які різні матеріали понаробили, як навчились відрізати від свого організму, та пришивати різне всяке від кінчиків пальців до голови.. - почав сміятися до нестями. І питався: то оце ви все навчились робити, а те що є головне - ваші власні можливості організму так і залишаються майже на рівні дикунського розуміння. Все ще продовжуєте - і це як нормальне питання звучить - промовляти із глубокомудрим виглядом подібне: чи є душа і що таке душа? - ніхто не знає, що там після смерті, звідти ніхто не повертався... При тому всьому нагромадженні отої всієї громади речовинного одоробала - майже відсутність навіть тих основ, які були відомі ще в давні часи.
  Втрата навіть тих знань щодо сутності власного існування у Всесвіті, що були відомі давнім, - до стану зовсім дикунського. Ті уявлення давнини, що доносяться до нинішніх як глухе слово - свідчить про це. Що постать тих пращурів була значно 3-мірніше, чим у сучасних людей. Вони не були таким чином заземлені - перебування на цій планеті не мало для них такого розриву із станом Бігу ВсіСвітів. Як це вже багато поколінь перебуває й до нинішнього часу - коли це, як прірва нездоланна, предстає для розуму кожної особистості.
  Поняття смерть сприймається як прірва. І майже жодних зусиль осмислити, в чому тут ця "прірва", за яку не заглянути, з якою не повернутись... І та страшенна дурня, за якою живляться оці всі церковні священодійники - то ханжество і ницість, яку вони підсовують як утіху для зменшення страждань людських... Бо люди живуть так, наче смерть їх взагалі цікавить і це явище мало кого очікує.. Наче буває це дуже рідко й то, коли хтось поодинокий необережно наблизиться до тої "прірви".
  Воно таке враження від того, що всі і як - в основній своїй масі - думають, говорять, пишуть щодо цього явища. Яке наукове фактично й не вивчається. Це не питання науки. Наука вивчає як подовжити життя. Шукає методи аби це життя - фактично, "площинне" існування, в яке впало людство - це життя певного організму розтягнулось до нескінченості..
  Якщо поглянути на цю ситуацію у сучасному людстві - не можна не здивуватися. Тобто настільки явне свідчення втрати усвідомлення та зв"язку з тим, що вони наче і самі визнають як Вишне, як певне існування... Але осмислюють це такими словами, такими думками, що зовсім не треба бути з Альфа-Центаври аби зрозуміти - вони вже декілька тисяч років користуються якимись відголосками певного знання і фактично не просунулись ні на крок щодо більшого розуміння та усвідомлення цього питання.. Що ж то за явище таке смерть? Чому про якесь звільнення торочать різні бородаті халамидники з обличчями благосними - наслідуючи якусь традицію? Чому колись було прийнято в народній традиції не плакати та горювати, а радіти коли відлітали ув Ірій, Що таке Рай, де це і що маємо усвідомлювати під цим поняттям?
  Те немічне белькотання, яке спроможні висловлювати сучасні люди із тим завченим прочитанням "службового тексту" породжує дивне відчуття. Люди впали у заземлене сприйняття світу настільки, що ВсіСвітні простори взагалі не сприймаються ними як щось дійсне. Ті вчення, які мали відірвати від площинного сприйняття, підняти духовність - вдивіться у те, що маємо нині. Сучасні прояви буддизму, християнства, мусульманства... Про іудаїзм взагалі не будемо чіпати - то ще більше окрема тема розмови..
  Дивні люде, дивний світе... Чому на це звертаю увагу? Тому, що віра серця, про яку ми стараємось дійти у нашій розмові - це пряма відповідь на питання щодо того явища, яке прийнято називати смертю.. "Смерть мені дай полюбить," - це прохання Г. Сковороди маємо осмислити як заклик. Якщо справді бажаємо розімкнути порочне коло, коли народження і смерть ми не усвідомлюємо як доцільний переБіг подій..
  Свідомість механістичного типу - радіє утворенню нового механізму будь якого вигляду і жалкує, сумує коли зламується - хай і стара - механічна утвора. В дитинстві іграшка, яка хоч і стара та улюблена, з роками.. авто, яке і можна поміняти на новий, та якось рука не підіймається.. Чи старий той же патефон, магнітофон.. То не просто фетишизм - це наслідки механістично настроєної свідомості. Яка і власне життя сприймає в такій же площині..
  Через цю психологію механістичного сприймання світу, ми жалкуємо навіть про зношений упень організм, намагаємось в останні миттєвості щось протягнути - бо це розуміємо як принципово важливе... Боротьба за життя... Хоча саме в ці миттєвості є відчуття, що саме принципово важливе не з цими зусиллями пов"язано... Та глухі знання про це наявні у спожитку, і наче прийнято не запитуватись про це, і не слід цікавитись поки живеш.. А коли прийде твій час, тоді... Воно само якось буде... Для цього є батюшки, які там щось таке знають, чого іншим і взнати не випадає...
  
  Дивина, якщо вдуматись... Питання, навіщо ми народжуємося на цій планеті, навіщо та для чого втілюємося у цій Яві - уЯвляємося, виЯвляємося, - як і питання: куди ми відлітаємо після оцього перебування ув Яві... Ці питання не є науковими питаннями, та і в особистому житті за такою купою різних справ не має часу на подібні дурниці - такий висновок приходить на думку, якщо подивитись на сьогоднішні інтереси. Хоча, здавалось би, чи є більше важливі питання для будь-кого, хто звідкись з"являється тут, наче випірнаючи з якоїсь глибини, а потім зникає, ніби кудись заглиблюючись.?. Звідки та куди, і для чого.?.
  Це мало того, що поєднані питання, вони є головними питаннями. А що відбувається? Якщо особистість ще якось змолоду намагається знайти відповідь, для чого вона народилась, яка мета цього його особистого виявлення - суспільне знання нинішнє настільки глухе до цього питання, що майже не знайти тій молодій зацікавленості будь-де пояснення, якусь узагальнену методологію пошуку певної відповіді щодо саме певної окремої особистості... За тими методиками навчання як то застосовуються щодо вивчення фізик, хімій та інших знань... Хіба не зрозуміло, що всі закони цих наук підпорядковані Законам існування сутності у особистому стані виявлення і поза цим станом..
  А що стосується виходу із стану Яви?.. "Зі смертю все закінчується..." - знайомий мотив розмов різних інтелектуалів. "Церква окармлює паству та готує до життя вічного", - слова які дивним чином вказують, що чинять церковники... Тут цікава.. психолінгвістика: окармлює.. карма.. крома Всесвіту...
  
  Це питання оповите такими застарілими туманними уЯвленнями, настільки лякливо відводять очі від цього питання сучасні люди, настільки забігавшись у колі проблем отого "життя скажене" - бізнес не залишає часу ні на що - у тому нескінченому колі, де скільки не біжи, скільки не прискорюйся - а все не встигаєш догнати чогось важливого... Навпаки втрачаєш, друзів, можливість кохання, можливість не тільки похапцем задуматись, але і додумати аби зрозуміти щось саме тобі потрібне, що ятрить ще з тих давніх юнацьких років.. Напружено метушливе життя, в якому лякають всілякі проЯви пов"язані зі смертю... Полохливо приховуючись від цього питання, від намагання зрозуміти цю приРоду, осмислити це явище приРоди, знайти у загальному розумінні своє особисте знання, коли і чому я маю покинути цю землю.. Бо я здійснив те, заради чого виЯвився саме у цей період.. Я сповнив своє бажання щодо можливостей даного виЯвлення і маю потребу звільнення із стану втілення...
  В чому була причина моєї появи, чи досяг я того, що ставив собі за ціль та мав мету свою визначену - невже не це є головні питання для наукового пошуку.. Здавалось би... А що відбувається, про які дослідження ведеться розмова нині - ота боротьба із хворобами, здоров"я організму, можливість безсмертя через клонування... Хибне розуміння початкових умов існування призводить до хибного бачення можливостей вирішення питань. Бо ставляться помилкові питання щодо існування проблеми, яка не існує... Існування такої проблеми як можливість тілесного безсмертя - ілюзорна проблема (певний міраж), яка бачиться реальною лише в силу хибного мислення. О мислення має таку схибленість в силу помилкового розуміння початкових основ.
  Дозволю собі так висловитись - ідейних основ існування буття-життя.. Звертаю увагу, що саме не у варіанті, що розхоже застосовується: життя-буття. А саме за таким поєднанням: буття-життя...
  
  Розуміння цих питань починає настільки губитись в невиразності набору якихось слів від тих, хто сам не знає ніяких відповідей, а лише дотримується якоїсь обрядовості.. Причому обрядовості, яка також зазнала тих змін, коли - від замкненого на земне мислення - від хибного розуміння впроваджувались одні обряди у звичні дійства, а інші вилучались як "неканонічні". Переслідувались як дикунські - візьміть ті ж Орійські обряди, які паплюжили як "поганські.. язичницькі"... Причому, знайома до болі, бо й до сих пір продовжується ця традиція підміни понять - поняття ПравоСловіє було перебрано християнством на себе, а ту традицію, яка саме утримувала в собі це як основу - бо Слово з Праві, тому Праві-Словна духовність, - її зачали знеславлювати навішуючи їй "язичницька". Що й сучасні - наче "рідно віри" - застосовують це поняття "язичництво" щодо тої духовної традиції, яку наче намагаються відродити. Орійської духовної традиції ПравоСловія, бо відаючи Слово Праві мовили слово своє у Яві, навчали не відаючих саме в силу здатності знати Праве Слово. Тому і Право вони мали на певне місце в Яві..
  Що вже казати про ті сучасні виявлення оцього ж заземленого мислення, яке вже як усталене площинна свідомість демонструється в, що називається, брутальних виглядах...
  
  Оце якщо подивитись на сучасні церкви не ортодоксальної спрямованості якогось там "пришестя.." чи нашестя - як ото вони танцюють та веселяться за технологіями певних наробок психологічних шкіл щодо "шоу"-приваблення споживачів, а за технологіями привабливості тих "бізнес-пірамід" чи, як там - "мережевий (сетевой) маркетинг" -розповсюджують та втягують у свою "мережу".. Одні психологічні прийоми і однакова схема взаємодії - цих пасторських церквах та мережового бізнесу... Оцей принцип пірамідальної мережі, кожний новий має побудувати свої "лінії" з інших їм долучених... Тоді стає якимось "брильянтом" чи проповідником...
  Бо як ті всілякі "герболайфи", так і оці торгівці "земним достатком та раєм" - вони діють за однією схемою.. Відчувається, професійно продумана певна узагальнена схема побудови спільності та взаємодії, зацікавленості в діяльності, привабливості тощо.. Різна атрибутика та предмет діяльності - це вносить лише певну зовнішню різницю...
  Коли мені випало побувати на декількох отих "тренінгах", де з напором розповідають, як ти станеш швидко багатим, якщо почнеш розповсюджувати якусь мутотню.. Сиплять якимись папірцями, що ця мутотня дуже і дуже гарна. А принцип заробітку те ж простий: якщо просто продаєш - то не дуже зиску. Але якщо під себе підключиш ще кого - то не тільки будеш мати від власного продажу зиск, але і від усіх продаж тих, кого ти залучив до цього ж діла. А й навіть і з тих, кого залучили ті, кого ти залучив... І це вже твоя мережа з твоїх ліній, яка на 5-6 рівні, при повній заповненості та дієспроможності кожної вузлової одиниці, виносить тебе до мільйонного статку... А там далі - гори нескінчені..
  А через деякий час потрапити якось на Воскресенці у нову церкву на службу, вже після тих "тренінгів". Мій зовсім дитячий розум, щодо цих методик та засобів, просто був вражен, наскільки однаково воно все побудовано ця молебня та ті "тренінги". Зовсім, що називається, неприкрито однакові психологічні прийоми, які використовувались в цих, начебто різних, зібраннях. Тільки замість "мутотні" звучали слова про Бога, про Дух Святий. Але все дійство відбувалось за одними й тими ж схемами. Якщо подивитись на це навіть на рівні примітивного аналізу, як на мій розсуд та в силу власного досвіду.
  Спочатку головний промовник розповідав яка то принада бути залученим до віри у бога. Алілуя!. Потім виходили різні - і розповідали як їм відкрилось щастя особисто -Алілуя!- та розповідали безліч різних якихось випадків, як вони з братами та сестрами пішли іншим очі відкривати.. Йшли, почали говорити і у когось - о чудо, алілуя! - розкрились очі... почали усміхатися.. взяли нашу літературу... пообіцяли прийти... Алілуя!..
  
  Та до того ж оці джазові наробки, які - в принципі - нічого нового: традиція камланній у африканських джунглях в осучасненому вигляді... Африканські сучасні племена показують - вони демонструють і ці ритми, і рухи - які ми за сучасні мелодії та танці довірливо взяли для свого "кайфу". Фактично, єдина схема психологічної дії для охоплення цілих масивів людей по всьому світі та в різних країнах, що застосовується під виглядом трьох напрямків: захоплення "шоу"-бізнесом, втягування до мережевого бізнесу, захоплення-втягування до зпримітизованого релігійного камлання (причому, що характерно, механізми "шоу" та мережевості використовуються одночасно, що подається для сприймання як новітньої форми духовного розвитку, наближення до вічних істин)... Ці три варіанта зв"язування окремих особистостей в деяку спільність - глобальні тенета захоплення з механізмом збільшення цієї тенетності. Всі щасливі і задоволені як споживачі продукту... Просто Споживачі продукту...
  Цікаві схеми у цьому дивному світі..
  
  Що різні америки оповиті оціма сітками - воно зрозуміло... Було б.. Та той "американський заміс" виявляється нині вже як певний полігон, на якому відпрацьовувались певні технології соціального впливу та керування.. Ці технології нині пішли "вширш" - на все охоплення... Глобалізація воно бачиться тим теоретикам розвитку людства.. Причому, в першу чергу того, що називається Білий Світ...
  Бо зовсім стає дивним, коли бачиш це у нашому Краї - бо це взагалі загубленість тих духовних основ, які Білим Світом називаються, як то в піснях наших та в приказках згадуються завжди.. Очевидність цієї спрямованої дії настільки явна, що тільки дивує одне - як воно так, що наче ніхто цього не помічає... В упор вже - а не бачать.. Оті всі політики, народні обранці та керівники держави... Ото вони такі нетямущі? Чи вони саме задля цього й виконують ці функції отих "обранців долі"?..
  
  Розкрив очі та не побачив білого світу...
  Чия це мрія така оце розігрується та розкручується що сили? Хто ті гроші ото туди вкладає, причому останні часи просто вже вкидає?... Що воно само по собі так "закручується" - таке стверджувати може тільки "або спеціально проплачений брехун, або хто перебуває у ідіотичному стані через інформаційне затиснення", як казав той Ларуш, відомий американський економіст, який у кінці 80-х років в США був засуджений до 15 років ув"язнення за певні економічні теорії та публікації... Свій анекдот у тому, що саме в ті часи нам щоденно-стоденно втімяшували у голову як "перестройку" про те, яка то велика радість - оцей лад західного гатунку, американська свобода взагалі, та слова в особливості... Оці прийомчики: з вогню та в полум`я..
  
  Чи до того воно вже так загорнулось, що й вороття не існує?.. Як кажуть - процес набрав незворотного характеру... Ідіотичний стан сприйняття навколишнього світу в силу інформаційної блокади та шумового подавлення набрав у суспільній свідомості незворотного характеру - ідіотичний стан свідомості стає невід"ємною рисою будь-якої особистості, що народжується на планеті.. І особистість принципово вже не здатна вирватись з тенет такого стану - захоплена через оці форми мережевих зв"язків-ув`язнень..
  Тобто з того "дерева знань" вже не злізти...
  
  Якщо подібне станеться, якщо світ білий зникне...- і не знаю якого кольору ото зчинеться інший світ, чи жовтий світ, чи світе чорний - то ті, кому випаде побачити такий світ, що називається: живі стануть заздрити мерцям...
  В цьому можна не сумніватись. Занадто очевидні вже свідчення цьому виявлені.. Занятна тут "парадокса Љ1" набуває свого необорного значення, про що цікаво було б поговорити, але іншим часом...
  Це щодо людської цивілізації взагалі з усіма тими ідеями глобалізації, втілення порядку за принципами якої маємо вже можливість бачити явно.. Тобто, якщо воно уже туди так покотило - а тому свідчень більше, ніж достатньо, - то най їм наковтатись того всього - що є сили! - і особисто, і родинно-хатньо..
  
  Світе білий, світ мій милий... Хоча це вже з іншого напрямку. Це вже не з питання щодо особистого розвитку. Хоча й зрозуміло, що суспільний стан, як зовнішня Воздія, має своє значення, наскільки певна особистість здатна звільнитись з тенет химерної влади зла-того тільця..
  
  Отже повертаючись ближче до особистого розвитку та дещо повторюючись... Чому ото є справедливість у такому розуміння - про мурашковий рівень сприйняття світу?.. Бо ліс чарівний. А дивним, чарівним цей ліс є тим, що оте "Найвище дерево"- Наукове дерево, що трактують як дерево знань - має те ж дивну властивість. Чим на тоншу віточку як дослідник ти перебираєшся - тим утончується сам "розвідник". І певна особистість, оскільки втрапилась під вплив цього групового психозу "розвідницька".
  Таке розвідництво для суспільства гірше ніж бджолярство, повірте на слово...
  Зменшується об"ємність світоглядна, саме в силу зменшення значення по "вертикальній осі" - тобто знання, які до духовних відносяться та через присмак церковності до знань раціональних наче не відносяться, - дрібнішає і принижується до рівня площинного бачення. Хоча це бачення розростається і розширюється, але по двом координатам. Від бажання ще детальніше вдивитись людина сама зменшується, знання приземлюють все більше, принижують... Розмазують ту певну висоту, роблячи в середньому значені її все нижче і нижче.. Оце інколи зарозумілі інтелектуали полюбляють кидати фрази щодо людської природи, що людство як ота пліснявина на поверхні Землі - тоненьким се-лоєм охоплює площину і дещо збільшуючи цю слою. Певна відповідність такому потрактуванню існує - інша справа, що такі зарозумілі це стверджують як, взагалі, приРодну властивість людства... А подібне є образа на приРоду... Хула на Вишнє. Бо в основі приРоди нашої інші властивості та можливості вкладені... Як ото ми використовуємо, як вдосконалюємо... То питання до самих себе. Чи наші сили та бажання спрямовані на вдосконалення та збільшення нових можливостей на розкриття власної приРоди, чи ми під цими словами розуміємо вдосконалення різних механізмів, всяких авто-мото з розцяцькованими можливостями: і співати, і гріти, і холодити, і.. Чи літаками бавимося, космічними човниками, станціями... Тобто тим, що ми за розвиток сприймаємо із чистим та незамутненим поглядом ідіота, що тигра в тайзі сприймає за кошеня, яким бавилось колись у домі бабусі...
  
  То є своє правило, про яке було мовлено: проси і тобі буде дано... Тому таке бажання: до нестями детальніше роздивитись - сприймається як прохання.. І як ото в анекдоті - опа!.. І сталося - та не так, як бажалося.. Але щоб було краще розгледіти ці деталі та ще повніше деталізувати.. Ефект мікроскопії - приближаючи зір аби ще менше, дрібніше розглянути, зменшується сам спостерігач. Бо вдивитись висловлює бажання ще ближче, ще детальніше... Взаємовідносини між спостерігачем та об"єктом - відомі у фізиці певні уявлення, на цьому базується теорія відносності. Але оці явища при взаємодії суб"єкта-спостерігача та об"єкта спостерігання - вони дещо до іншої теорії відносяться..
  
  Коли людина висловлює бажання - то його побажання сприймаються і виконуються.. Про світоглядні уявлення на рівні понять Прав, Яв, Біг, який приРодний механізм взаємодії і зв"язку втрачено через впадання у сучасну "дерев"яну науковість знань", в силу оцього впадання у "площинне бачення/мислення" ... Не будемо поки вести розлогу розмову - вона не на часі... На жаль.. А може і на краще, бо..
  Множинність бажань породжує множинність пустих мрій з пустопорожнім багатослів"ям.
  
  Але аби зрозуміти, що то не пусті слова, що бажання людини виконуються Бігом - анекдот в тему. Про оцей варіант - опа! Сполучіть, чого просили.. - Та ми цього ж не хотіли.. - А вернуть - нема вже сили...
  Цей анекдот свого часу любив розказувати майбутнім фізикам-теоретикам на своєму спецкурсі один професор харківського університету. Про необхідність коректно ставити питання для вирішення теоретичних задач. Правильно формулювати початкові умови для задачі - що ми шукаємо (хочемо)... Іншими словами, вже не стільки теоретичного а практичного значення, правильно визначати свої бажання, в силу яких набувають причинного застосування наші дії та дії на нас..
  Бо оце здрібнення, уплощинення власної свідомості - саме наслідок такого ж випадку, як у цьому анекдоті - некоректно сформульоване бажання щодо пізнання..
  Так це...
  Мужик звертається до Бога і просить:
  - Боже зроби так, аби у мене "кінець" був аж до підлоги...
  Тільки наче попросив, а зразу ж - опа! - і він вже стоїть на дуже коротких ніжках...
  
  - Боже! - волає, - що це за підлота така?
  - Не підлота, синку, а "до підлоги" - сам просив..
  - Та я ж не це мав на увазі.. А можна назад?
  - А назад - це вже не так легко "оп-хлоп!" - для цього віки треба...
  
  Оце і є приклад некоректно сформульованої задачі, - наголошував професор для купки майбутніх фізиків-теоретиків, щоби вони за всякими формулами та значками-жучками не забували про головне... Для будь якої теорії.. А від себе додам - що не тільки для побудови теорій це стосується і має головуюче значення...
  
  Бо Біг враховує побажання, але вирішення їх здійснює в силу своїх причин оптимальності щодо поставленого питання...
  
  Якщо до казочки повернутись... В силу цих причин, сучасному Людству вже гілки вважаються деревами. У якомусь вже лісі не тільки Дрімучому, але і Темному. Узвичаїлось воно вже отак, що й не бачиться виходу... Оскільки Воно продовжує шукати дорогу - бо до "розвідника" доносяться питання від тих, хто стоїть під деревом: де дорога. Але він вже не шукає дорогу з лісу. Насправді, для нього в першу чергу саме це дерево вже виступає як цілий ліс.. І на це дерево за розвідником влізло й все Людство - у своїх загальноприйнятих наукових поясненнях світу... Оце улюблене сучасними філософами визначення - наукова картина миру, а то і світу... Але ж на дереві ... дороги не ростуть.
  
  Отака казочка-образ склалась свого часу у мене, коли аналізував, що таке світогляд, а що таке сучасні науки, якщо поглянути на це з філософської точки зору... Тут мова йде не про те, як часто говорять: за деревами лісу не бачать... Тут вже не про ліс і говорити приходиться - якщо придивитись до навколишнього стану осмислення дійсності. Насправді, мова йде про те, що першочергове завдання для Людства - це "злізти" на землю з цього дерева. Аби зрозуміти де дерева, що таке ліс та про яку дорогу розмова велась.. Про яку Дорогу в отих вченнях вели мову... В чому то і наукова, і природна є правда - у словах тих: У Отця мого багато осель є по всьому світу - ВсіСвіти розкриті для вашої приРоди, а ви стулились лише в одній з осель Його та ховаєтесь від Правди... Вона у вас ця Правда, у кожного з вас.. І не треба шукати її десь в інших місцях, ні в далеких краях, ні високих горах чи глибинах морських.. Не бійтеся в Ір іти....
  
  Бо не це "найвище дерево" в темному лісі є Древо пізнання. Дерево-наукознань у цьому лісі - це мало бути тією змогою поглянути з певної висоти аби вийти на Дорогу.. Дорогу знань, про яку ми вже вели розмову як про віру розуму. Яка виводить далі через... розуміння чи то Млєчний Путь, чи Чумацький Шлях... І то є Дорога, насправді, яка кличе давно Людство..
  
  Щодо оцього розуміння Древа-пізнання - ще такий варіант осмислення. Площинна свідомість у системі знань (наукові знання) фактично підмінила уявлення щодо справжнього Древа пізнань. Про подібне ж люблять часто, із легким хихиканням, казати за варіантом, що люди як ті мурашки повзають.. Подібні твердження - якраз одне із певних свідчень-відчуттів загальної думки про те, що заблукалися...
  Хоча сприймаються як теревенькі.. Тобто втрата правильного напрямку думання, відповідно - бачення куди рухатись...
  Тому оце ствердження дозволяю собі - ми перебуваємо у стані площинного мислення.. Як деяке додавання до слів, що часто звучали вже, щодо системної кризи взагалі, та наукових знань в окремості... Все сприймаємо і трактуємо у 2-мірній системі координат в той час, коли ця система (простір розвитку) 3-мірний. (Це такий собі геометричний варіант зорового представлення ситуації, більше абстрактний образ, але для сьогоднішньої людини може й найкращий - в силу тих знань з геометрії, яким навчають.)
  
  Тобто Древо знань - не на землі (площинний спосіб життя), але сприймаючи за нього певний земний (площинної свідомості) аналог, ото й опинилися... Ця площина свідомість зіграла "злу шутку" - подібно мурашки лазимо вже по різним гілочкам, маючи вже їх за дерева... А крону дерева - трактуємо вже як цілий ліс, про який ведеться розмова з давніх часів... Підміна понять.. Ось що відбулося.. Плутанина через підміну понять - і те що першим провидцям знань бачилось як крона дерев у лісі дрімучому - перенесено було на зовсім інші об"єкти... Колись ще Маркс вказував на подібну властивість людського мислення саме щодо розвитку пізнання - "властива людям казуїстика" - воно наче й розвиток термінології, введення нових термінів, як нові поняття... Підміна понять - саме через такий механізм і відбувається заплутування...
  
  Тобто заблукали не серед "трьох берізок, як у лісі" - а серед гіляк лише одного з дерев у лісі.
  Зараз, як постановка першочергового питання для науки - не вивести Людство з дрімучого лісу. Питання в тому, щоб злізти з цього дерева високого чи глибокого назад на Землю аби опинитися знов у лісі серед дерев. Усвідомити де дерево, на якому були, думаючи, що це ліс, де справді ліс... Зрозуміло, що це питання зміни масштабів - відповідно росту власного. З площинного у мурашки треба повернутись до того об"ємного власного самоусвідомлення.. Зміна масштабів, осмислення власного росту - це з того ж порядку, що було на самому початку даної розмови, якщо пригадуєте... Про власну велич, про усвідомлення власної величі як одна з необхідних умов для розвитку. Зауважте, що це відноситься до так званих необхідних, але ще не до достатніх умов для розвитку...
  Відновити в собі втрачене в силу "здріб"язковості" - усвідомлення величі.
  Величі як особистої, так і те, що відноситься до більш загальних категорії - народ і, взагалі, Земна спільнота. Тому-то й використовував поняття велич для особистості, як більше точне поняття щодо духовного розвитку.
  Тому - перед таким "спуском додолу" - бажано і потрібно оглянути і побачити напрямок справжнього руху.
  Тому...... Тут свої різні тому... Які хай оті, хто із себе мають за національних лідерів та їх наукових радників деталізують. А вже ті, що глобальні промисли мислять - флаж-значки на їхні дупи як головуючим глуздам щодо усіх тих змагань, куди вони скажені гроші направляють..
  Бо в силу тих місць у соціумі, які вони займають - вони несуть персональну - дозволю собі наголосити на це! - особисту сутнісну відповідальність... І якщо хтось з них думає, в силу відомих традицій епохи, яка відійшла, що ото свічку поставивши, чи храм збудувавши - вони знімуть напругу відповідальності - то настала інша епоха.
  Воно вже так, як було раніше - не працює..
  
  По нинішньому стану суспільного розвитку можна стверджувати, що за "розвідником" вже полізло усе плем"я - услід йому, впадаючи у здрібнення... розумове, моральне...
  Але вилізли вже - і немало таки - на той самий вершок дерева пізнань, коли треба лише не втуплювати погляд собі під носа - за звичкою отої повзучої мурашки, - а відірвати обличчя-погляд від поверхні тих різних віточок, підняти очі..
  Оце вже казалось раніше: про відірвати очі від земного та поглянути вгору - на зорі... Воно можна сприймати подібне як певний поетичний вислів - але в цих словах якщо і є поетичність - тому лише, що сама властивість приРоди тримає поезію від самої своєї побудови...
  
  Дорога видна майже зразу, лише зір має трохи звикнути до іншого масштабу... Після розгадування впритул на рівні блошиного зору отих площинних поверховостей-проблем... Поверхових проблем...
  За цим стоїть своє питання щодо навчання цієї "техніки"...
  
  Власне повторюючись.. Сучасне завдання наукової думки - це злізти з дерева із тим всім більше, ніж було потрібно, багажем знань про саме дерево, але... Не забути перед тим, як злазити з цього дерева - розгледіти таки справжню дорогу...
  Дорогу розуму, що переплітається з дорогою серця...
  
  Воно наче задовго і з повторами про одне й те ж вийшло щодо стану наукових знань сьогодні. Але якщо врахувати скільки ресурсів людства фактично спрямовано у марнування, в марення щодо розвитку... При цьому наче й звучать голоси самих науковців про кризу наукового знання. Але вихід з цього стану вони вбачають... у ще більшому розвитку фундаментальних досліджень.
  Тобто діє все та же схема порочного кола...
  І розумних пропозицій стосовно того, в чому вирішення такого стану, який напрямок у розвитку є виходом із цього стану - не чутно зовсім. Всі тільки говорять на всі лади, що криза є.. чи дуже близько... стрімко наближається... Але не зустрічав, щоб було вказано а в чому вихід з цього стану...
  Можливо не чув, що на оцьому хуторі ото у давно до погребу вліз та сиджу тут пораюсь собі... І не почув розумні речі, які вже сказані були...
  
  Розірвати це порочне коло можна через переосмислення понять. А саме процес переосмислення понять напряму пов"язано із Словом. Що ми розуміємо за звичкою, коли застосовуємо певне слово-поняття і що воно в собі несе насправді. Тобто потреба розкрити слова-поняття і усвідомити їх смисли у всій повноті... Саме це має привести до зміни внутрішнього зору. Це має стати тією причинною основою щодо зміни зору, знаходження власної точки зору... Тої точки зору яка через усвідомлення відбувається для особистості в ту саму точку опору, про яку ще Архімед казав... Звертаючись невідомо до кого, аби йому дали точку опору...
  Бо Слово - це основа того, що називаємо психологічне сприйняття.. Переосмислення знайомих понять - науково говорячи, зміна понятійного апарату - це по-своєму зняти ті окуляри, що одяг на всіх той чарівник, зеленуваті такі окуляри...
  
  Через переосмислення слів-понять мається відбутися переосмислення вже набутих знань. Умовно кажучи, цей процес десь подібний до відривання очей від "заглибленого" погляду (ефект мікроскопії, коли маленькі гілочки великими деревами представляються), до спуску на землю і відкриття, звикання очей стосовно бачення в інших масштабах і в іншому, не зазелененому до чарівного смарагду світлі - для погляду на світ, мир, мір.. І знаходження напрямку руху..
  
  А щодо Слова... Відчуйте самі як українське слово підказує, підштовхує до правильного думання, точного мислення. Тобто до правильної постановки питання - що є половина успіху знаходження і правильної відповіді. Про що часто наголошують різні, а першими - саме науковці.
  Як мені здається вже не один раз була можливість відчути, побачити, зрозуміти цей феномен Слова вкраїнської традиції - дивна влучність, точність слів-понять саме до тих питань та відповідей, які стосуються отих основних насПравді питань...
  А при цьому оте від наших "сучасних розумників" - "українська мова не має того рівня науково розвитку і не надає необхідних можливостей для сучасного наукового мислення... В порівнянні з іншими мовами..."
  Ну просто - дитяче лопотіння, але із бризками слини якоїсь скаженості біснуватих... Саме біснуваті, а не бізнесмени - так мають розумітись ті, хто включені в цю діяльність.. Власне кажучи - це все прояви розсіювання енергії, різні форми але саме цієї діяльності..
  Діяльність щодо розсіювання енергії сонця, в першу чергу. За тими ідеями, що були достатньо давно надані Сергієм Подолинським... Про що вже була у нас деяка розмова - щодо фізичної економіки замість тої, яка зараз побутує і має визначення як політична економіка.
  
  Зрозуміло, що подане оце про "ліс дрімучий" та питання про кроки щодо розвитку - це певний додаток до того, що визначали як Дорога розуму, про що раніше була мова... Тобто можна стверджувати, що вже набута не тільки необхідна, але й достатня кількість знань. В розумінні сучасних наукових знань щодо загальносвітової речовинної побудови. Навіть з перебором вже накопано знань, які дозволяють, оглядівшись на ту всю купу, зрозуміти - у чому вирішення всіх головуючих питань, де шукати відповіді треба насправді..
  
  Як оте питання щодо подовження прямої лінії, т.зв. "поличка рівня життєвих можливостей", стосовно найкращого рівня життєдіяльності. Якщо усвідомлювати, що це знали ще предки наші - ото про те, що греки сміялись над ними, коли вони харчали вечорами...
  Це коли вже почали проявлятись певні ознаки того, що є люди які здатні жити і нічого не їсти роками... За умови, що існує поняття харчування... яке треба зрозуміти, чим воно відмінне від їсти, чи споживати, перетравлювати...
  Але ж в дійсності... головне не це питання - наскільки можна продовжити цю "поличку", на 200 років чи 400, чи 700-900... Насправді, це побічне питання. Тому що...
  
  Хіба важливо, скільки жити, а не те, як ти живеш?.. Навіщо жити в середньому не 70-80 років, а 500-700? Якщо життя буде подібне сучасному з його інтересами, бажаннями, устремліннями ума у пошуках... Аби з"їсти не сорок пудів хліба, 200 тон м"яса, випити 400 літрів горілки та 800 пива? А кількість - оці основні "досягнення" більшості населення планети у споживані їдла та всячині іншої маємо помножити на сотні більше років. Аби більше сходити на унітаз в декілька сотень раз. Вважаючи це життєдіяльністю - споживання певних продуктів.
  Зрозуміло - дещо загрублене оце подання сучасного смислу існування населення, але ж - загублене існування кидається вже в очі. Достатньо глянути на тих американських "простих споживачів", які вже й ходити не можуть - бо споживають блага.. Та подивіться на оті зусилля, які кошти спрямовують на різні механічні забаганки, з усією тою рекламою красоти та шику, що то є ознака щастя існування, на оті виверти розуму щодо клонування. Яке не спроможне принципово вирішити те питання... Хибна, помилкова постановка питання.. В той час як можливість цього вже існує у організмі практично кожної сучасної людини...
  Вже достатньо давно існує, хоча зараз відбувається останнє відлагодження фізіології єства для нової епохи. Говорячи термінологією технічно-технологічних процесів виробництва будь-якого продукту - відбувається серійний запуск за результатами випробувань найбільше удосконаленої моделі єства ОрГанізму... Тобто, людського єства..
  
  Але не це головне питання, як гадають багато хто, особливо ті, хто до багатств земних припав і розумом, і серцем. Головне питання не у подовжені можливості жити в десятки разів більше, у порівнянні з нинішнім "середнім показником життя". Це, схоже, має збутись, але не як основний результат. Бо це зовсім не можна розглядати як основне завдання. Хто так розуміє - це впадання в... стан ідіотизму.
  Причому "ідіотизм" не як брутальне слово треба розуміти, а як клінічне визначення.
  Подовження років життя у стані оптимального поєднання психофізіологічних можливостей - певний похідний результат при вирішені головного питання. А головуюче питання має пряме відношення до уявлень щодо віри серця. Виходу із стану заземленого, площинного існування на Дорогу серця. Серцевинна Дорога розвитку..
  Графік життя тоді набуває той вигляд, що характеризується виходом у точці біля 30 років на пряму лінію життєвого стану - як ото намальовано було...
  
  Звідси зрозуміло, що питання в тому, не скільки може тягнутись оця горизонтальна лінія - життя у стані, на яку людина виходить аби оптимально поєднувати: вже знаю і ще можу. Питання оволодіти в будь-який момент можливістю переривання цієї лінії подовження життя... Саме в цьому - ключове значення того, що зазначаємо як віра серця...
  Пам"ятаєте отой заклик Григорія Сковороди: Смерть мені дай полюбити! Тому що він включив в собі ці можливості організму - він показав це поза всякої отої "вчення йоги", чим задурюють голову - твердячи, що це єдина можливість здійснити вихід у стан просвітлення. Здатність особистості зупинити власну життєдіяльність за власним бажанням - за власною волею. Це умова переходу в стан вільної людини, яка надається через Дорогу серця. Саме вірою серця визначається така можливість... Та тут є таке маленьке зауваження...
  Дійти до розуміння - ще не набути вміння..
  
  Через Дорогу розуміння вийти на Дорогу серця. Віра серця про те, що є така дорога - це своя тема... Бо своїм биттям, тріпотінням в якісь - у кожного свої: сокровенні бо!!! - хвильки життя або дивними поштовхами, які наче вибухи, чи пронизливою голочкою - отим "цвяшок у серці" Шевченка - воно живить, нагадує, підказує... підштовхує - поштовх за поштовхом - до правди серця - є дорога віри серця. Якщо зрозуміти оцей неспокій серця... Неспокій серця в тязі до покійності...
  
  ч.2.5. Стрімкий Шлях до Віри серця
  
  Неспокій серця в тязі до знання Суті...
  
  Бо завдяки оцьому досягненню, скажімо, як похідні, можливо навіть не у першому, а у другому порядку, стають зрозумілими деякі питання, які мають статус таких, що не вирішуються сучасними науковими заходами та засобами..
  Холестерин.. Вирішення питання у гаслі: більше холестерину! На відміну від тої боротьби за зменшення холестерину у організмі, яку багато років пропагувала медицина.
  Регенерація клітин за рахунок резонансних явищ... Ці варіанти співпадають із тими, що застосовують як основні медитації при виконанні мантр буддійські монахи. Свої питання наскільки ті монахи усвідомлюють цю традицію.
  Деякі уявлення щодо можливості зміни системи харчування організму.. Це питання, яке має ще бути вивчено. Проте є певні уявлення, що дозволяють передбачати якщо не можливість повністю відмовитись від споживання їстівних продуктів, то завдяки осмисленому запуску механізмів харчування - перейти на зовсім інший режим енергетичного відновлення.
  
  Дорога серця в такому випадку - то стрімкий шлях. Який виводить сутність туди, в ті Зоряни простори де Чумацький Шлях переосмислюється в нове своє сутнісне наймення - Довга Дорога Кохання...
  Про дорогу серця за розумом - давно було вже сказано. Та воно із часом потьмарилось - розуміння про це. Скільки спроможний був побачити за той час, що мав ото нині...
  Вдумайтесь самі в оці за сучасною трактовою достатньо розхожі нині слова: "Будда розповідав про Серединний Шлях..." Будда вказував на Серединний Шлях... заповідав йти по ньому".
  Очевидно одне. Це один ж тих прикладів схиб в різних проявах розуму, яких своя визначена нескінченність накопилась у людства на протязі багатьох років. І основа цих схиб криється у втраті смислів та змістів слів в їх започаткованій понятійній сутності Слова, як природного явища. Відмінність сучасного розуміння та усвідомлення різних слів-понятій від того розуміння та понятійної сутності Слова від початку. Що як згусток інформаційний наявний в усіх словах сучасної мови. Особливе місце займають слова знакові, тобто які несуть понятійну основу головним духовним, культурним орієнтирам. Це справедливо для будь якої мови.
  Відновлення цієї понятійної сутності слів власної мови - питання що стоїть для кожної нації. Як питання що стосується виконання умови необхідності для здійснення духовного очищення - очищення власної свідомості, як особистої так і національної. Без такого очищення не може бути здійсненим вихід до питання духовного росту. Ні особистого, ні національного, ні взагалі...
  Тому той, кого те ж схибленим трактування узвичаїлись означати Будда говорив, вказував та заповідав не "серединний шлях", а саме - Серцевинний Шлях.
  І не треба дурити себе отими всякими надуманими означеннями - синонімами, антонімами... Нема ніяких подібних слів та понять. Кожне слово несе через свій особистий смисл відповідний зміст.
  Серцевинний Шлях - приклад цього. Тому: Хай Буде!
  
  Ото з того анекдоту, що про іменини розуму було, там цікавинка закладена, в якій принципове важливо приховано. Хоча воно й не озвучено наче, але присутність явна. Якщо не тільки сміятись над анекдотами, а розуміти, що то за явище. Бо це саме Я-Вище проявляється в житті. Забавність людей в тому, що вони й наче не замислюються, а хто отакі згустки думок придумує та запускає в оббіг. Причому, скільки я бачив якихось "розумників", яких чи представляли як складачів анекдотів, чи вони самі себе подавали такими, та жодного разу слухаючи їх я... По-перше, тих анекдотів, що вони подавали як свої витворили я ніколи не чув у тому варіанті "в житті...", коли анекдот у тему. І вони зовсім були, як на мене, не смішні. Щось з розряду - жалкі хохми. А ті, що накочуються в житті, від друзів, знайомих та інше - то вам скажу інформація... Всі ті бі-бі-сі та сі-сі-пі, вся так інформаційна навала щодо одурення людства - то жалка потуга в порівнянні з тим, що представляється як Його Величність анекдот. Хто має хоч невеликий досвід творення текстів якихось: оповідання, повісті - має причину сісти на глузд та схопитись за голову. Якщо вдуматись. Навіть народні казки - дуже близько, але не мають такої... Це не просто, як казки енергетичний згусток інформації. Анекдот - це інформація, що перевертає світ... Якщо на це подивитись з точки зору саме уявлень щодо того, що це за природне явище таке сміх...
  Оті всі сміхуйонькі, що через ТВ - можна точніше тому так подавати: ЗМІхуйонькі, - щоб без довгих пояснень, хто мається на увазі - та під соусом-приправою патякань про "чувство мора" - особливо раніше, за радянських часів... Взагалі жалка пародія, якщо вдивитись, вдуматись над отими двома "поверхнями", наявними в - класичних, не побоюсь цього слова - анекдотах, які оживлені були в той же час. Хтось запускав їх...
  Це своя окрема і цікава розмова, якщо детально - про сміх-анекдот та журбу-народна пісня. Це саме як два крила духу народної творчості - народна пісня, що журба, та анекдот, що сміх... Лише скажу, а може колись й поговоримо про це... Взагалі можна дуже дивуватись, що практично нікого не цікавить, а хто ж ці класичні анекдоти насправді складав та ще й продовжує. Хоча дещо відбувся спад активності, якщо звертали увагу. Вже не має такої кількості свіжака, як тоді, у розквіт "зрілого соціалізму". Це вже свій анекдот - що нікого це не дивує, ніхто наче не помічає і не звертає уваги... Буквально одну колись статтю зустрів, де зовсім "затемнений" журналіст чи якийсь діяч кинув певне своє здивування... І зіскочив з теми, пояснивши, що це тому, що стала свобода слова інша... Чесне слово, ну, як діти малі... - як це було зазначено у іншому анекдоті. За часів отої ще перебудови ця статейка чи інтерв"ю було... А так - нікому то не цікаво... І це враховуючи, що свобода ж слова така дивовижна, пиши та вивчай, досліджуй... Нікого воно не цікавить... Що отой шуфріч чи ще якийсь Бевзь, чи як його отого, що дідок Плачинда по пиці втолок... Оце таких куди тільки не запрошують, аби вони торохкотіли без упину... І заряджали інших отим своїм, що народ визначає просто - дурне... Аби не мали часу задуматись над такими питаннями і почавши шукати відповіді... Дивні твої справи, Господи! Єдине, що можна сказати з цього приводу.
  Дивний світ, дивне люде... Що мені не кажіть.. Шукають мудреців, якихось великих учителів у Гімалаях... Якщо справді зрозуміти, що то за природне явище - анекдот, то... Той, хто знайде авторів отаких класичних анекдотів, про один з яких ми теревенемо - тому немає чого шукати... дорогу в Шамбалу... Але це так, до слова...
  
  
  ч. 3. Вiра Серця
  
  ч.3.1. Віра Серця - Стрімка Дорога звільнення.
  
  "IІ. Термінологія-скальпель.
  Термінологія - ядерна зброя інформаційної війни. Термінологія потребує контролю, догляду, відчуття доцільності. Термінологічна легковажність неприпустима."
  
  "14.03 Современные государства обречены.Уже никакие меры обычности неприменимы для предотвращения трагического положения планеты.
  Уже приблизило явь свою НЕЧТО поверх всех соображений Земли. Это нечто настолько же грозно для настоящего, насколько огненно-прекрасно для будущего...
  20.03 Явление духа должно соделаться насущным явлением жизни. Иначе не может утвердиться новая раса."
  О.Бердник, Пєснь Надземная.
  
  Різних аспектів - можливо дещо розкинуто - ми доторкнулись стосовно питання духовного розвитку. Деякі моменти щодо зміни фізіології, відповідні зміни способу життєдіяльності - воно десь близько до певних "ноу хау" щодо тих питань, на які витрачають і гроші і сили багато людей. І в першу чергу багаті люди. Можливості здоров`я щодо гарантованого виключення хвороб серцево-судинної системи та онкологічних, подовження свого існування в певний життєвий цикл у тому ланцюгу втілень, включення механізмів творчого існування (вихід у стан просвітлення)... Хоча все це має отримати своє й доповнення і уточнення, бо носить ще характер занадто аматорського рівні осмислення... Це треба враховувати. Але оскільки інші дослідження не відомі, то у першому наближені можна це сприймати як постановку питання для більше узагальненого пошуку...
  А зараз про те, що згадувалось часто та мало пояснювалось, що під цим розуміється - віра серця..
  Поняття віра до мене довго не доходило, вже зазначав це раніше... Я не розумів, що означає це слово. І пояснення, які зустрічав в різних книжках, статтях - були для мене багатослівним набором фраз, які не сприймав. Вперше мені "прояснило", коли я прочитав у О.Бердника в його останній книзі "Тайна Христа" визначення, що є віра..
  Віра - то найвище знання, знання серця...
  Тобто знання серця є те, що маємо розуміти під словом віра...
  Взагалі, та книга О. Бердника - дивна книга.. В своєму житті я не зустрічав більше прозорого і чесного висловлювання думок щодо тих питань, які розумію як основні питання буття-життя..
  
  Це визначення віри співпало з тим, що різними проявами накопичилось в моїй пам"яті із певними міркуваннями як власний досвід.. Не знаю, наскільки це сталось швидше як би мені хтось підказав розуміння слова "віра" в тому вигляді, як ми вже використовували в наших розмовах..
  Але в силу саме такого шляху до розуміння, коли я розкрив для себе смисл слова "віра" воно зовсім поза якихось сумнівів зрозумілось як саме такого змісту..
  Власне кажучи про що мова, якщо не дуже деталізувати оцей власний досвід...
  Вже не дуже молодим бувши, мені потраплялись якісь дурниці про "астральні війни" з числа тих езотеричних писань, які у перепечатках гуляли по руках.. Або Кастанеда також траплявся якимись уривками - але якогось зацікавленого потягу не мав. І в повному обсязі так і не читав.
  Однією із знакових в цьому напрямку для мене стала книга Джека Лондона "Звездный странник". Там є опис того, як певний герой навчився покидати своє тіло. Не знаю, звідки це взялось у Джека Лондона, але, як на моє розуміння, це був опис, за яким була не фантазія письменника, а певне знання із власного досвіду.
  Мені цей опис пригадався через певні роки, коли отримав власні переживання. Воно не с першого разу осмислилось, коли це відбулось декілька разів. Причому ніяких спеціальних вправ я не робив. Як спонтанний запуск певного механізму.
  Спочатку, перші декілька разів, то сприймалось за якийсь дивний сон. Справа в тім, що тут відбувалось своє накопичення певних відчуттів, переживань, поки не стало зрозумілим, що тут якась однаковість. Відбувається повторюваність.. І роздумуючи над тим, що я відчуваю, мені пригадалось оте описання у Лондона. Як його герой навчився покидати власне тіло і які відчуття його охоплювали...
  Умертвляння власного тіла, починаючи з пальців ніг і вверх... І були там дивні слова, що найважче - це перебороти свій розум аби зупинити серце... Не злякатись цього зупинення...
  При цьому були надані відчуття, які дозволили мені зрозуміти, що тут є щось схоже із тим, що відчувалось мені. Це стосується того, що цілком явно відчуваєш як починає збільшуватись руки, ноги, все тіло, наливаючись якоюсь теплою важкістю...
  Чому перші рази сприймав як дивний сон - оскільки то відбувалось у момент, коли лягав заснути.. На третій чи на четвертий раз, коли вже певним чином отримав звичку до цього явища, стало зрозуміло, що це не є сон, а якийсь інший стан.. Наче засинаєш але несподівано провалюєшся в інший стан..
  Оскільки це почало відбуватись без якогось мого власного розумового бажання, то основні переживання стосувались саме отих відчуттів - як збільшуються руки і ноги, починає пульсувати гаряче і велике... і ти починаєш кудись летіти.. Дивні якісь різні бачення.. А потім зриваєшся і, відчуваючи наче якесь падіння через якусь темну зону, - вихоплюєшся.. Серце колотиться і трохи з подивом відчуваєш себе у власному тілі..
  
  
  Набирання певного досвіду оцих переживань-відчуттів через певну кількість, дозволило якось точніше усвідомити, що відбувається. Тобто коли випадав наступний момент, то вже з більшою спостережливістю мав можливість відслідковувати, що і як відбувається. Більше детально запам"ятовував поступовість та подібність певних перехідних моментів..
  За таким власним досвідом отримав деяке розуміння оцього виходу із тіла.. Як першопоштовх - після отого набухання, збільшення розмірів - зміщення із тіла відбувається в бік тімені - як невеликий зсув... ще на лінії тіла, але вже за його межами.. потім повільно підіймаєшся над тілом - було навіть, що бачив своє тіло під собою - а після відбувається рух ногами вперед. Спочатку повільно але із прискоренням... Спочатку ще відчуваєш, що рухаєшся ногами все швидше... Але в цьому прискоренні фактично зникають відчуття рук-ніг-голови, і вже наче в якісь оболонці кудись виносить вгору чи.. Воно якось по різному і для мене мало керованим чином відбувалося...
  А коли, в силу, мені й до сих пір, не зрозумілих причин, - зриваєшся чомусь... кидає вниз - відчуття саме таке, що кудись провалюєшся вниз.. інколи чутно якийсь свист.. відчуття якогось пролітання скрізь темний прошарок - так завжди наприкінці... потім відчуття як втягуєшся у власне тіло -втілюєшся - і вихоплюєшся із цього стану.. Схоже як прокидаєшся зі сну. Серце б"ється сильно.. калатає наче після якогось навантаження, гулко та сильно..
  
  Досвід таких переживань, накоплений з тої, не дуже великої, кількості разів подібного виходу із тіла за певні роки, не викликає у мене сумніві, що це інший, відмінний від сну, стан. Цей досвід набирався на протязі декількох років. Для мене це не кожної ночі відбувалось, достатньо рідко і завжди неочікувано... Можна було б ще деякі моменти з цих переживань додати, але це не має значення для того, про що хочеться повідати..
  Справа в тім, що по мірі того, як цей процес набирав все більше усвідомленого характеру, у певні моменти таких випадків я зрозумів, що значить - розум лякається, а серце - вибухає, відкидаючи оте зупинення свого биття.. І скидаєшся, сахаєшся цієї можливості звільнитись - так і не відірвавшись від тіла - а серце тріпоче.. перегукується, озивається якимось ображеними тонами оцих гуків-ударів по барабанним перепонам у вухах..
  
  Чи не чуєш як веселий барабанщик б"є щосили в свій веселий барабан?.. -пам"ятаєте була така пісня. Вона, як на мене, дуже відповідає тому, про що барабанить серце у такі хвилини, коли не повірив у знання власного серця...
  
  Лякаєшся оцієї миті зупинки биття і серце зривається...
  Віра серця.. Віра це знання серця.
  Коли у тебе перебивається це знання серця тим страхом перед "смертю", яке отрутою сприйнято було твоїм розумом від узвичаєного... усталеного уявлення що побутує у загальному мисленні.. Коли лякаєшся довіритись цьому знанню серця - все переривається..
  Саме коли я прочитав у Бердника це визначення щодо віри - воно зразу у мене поєдналось з оцим переживанням, коли ти лякаєшся призупинці биття серце, твоє єство жахається через полохливе передчуття незворотності зупинки серця... - і тебе не відпускає із тіла.. Єство не відпускає сутність у лякливому пручанні..
  
  Здається, спрацьовує недовіра розуму до знання серця... Перехід єства у стан покійного перебування - лякає можливістю остаточності такого стану, не повернення сутності.. Стан покійного перебування тіла - це не стан сну, і є тут своє пояснення у звично зрозумілому - покійник..
  Серце знає.. але ти не довіряєш власному серцю.. Отруєння власного розуму загальним страхом перед словом "смерть" - не погоджується в якусь останню миттєвість із серцем, лякається його зупинці.. І серце вибухає, наче у гніві за це боягузтво.. У Праведному гніві, що рабське, тваринне перемогло потяг до звільнення.. Обірвало спроможність осягнути та оволодіти механізмом такого звільнення сутності від цієї тимчасової тілесної оболонки (отого "болвана тілесного" за Г.Сковородою)... Спрацьовує жалюгідне - подібне отому відомому "своя сорочка ближче до тіла" - своя оболонка тілесна ближче до душі... Схоже на щось таке...
  
  Власно кажучи, думаю, цілком зрозуміло, що поняття "душа" - це стан перебування сутності саме у тілі, єстві. Хоча в розумінні невід"ємності станів існування сутності за варіантом: буття-життя - поняття "душа" надає не зовсім точне визначення. Душа - це стан сутності, коли є дихання, тобто відноситься до уявлень, що означається як - життя.
  Стверджуючи.. а точніше, повертаючись до усвідомлення наших предків щодо існування Праві та Яві - зрозуміло, що поняття Буття та Життя мають свою відповідність саме з цим..
   Тут є своє питання, чому саме поняття "душа" так посилено застосовують як у загальному вжитку, так і у церковному вжитку певних понять-термінів. Чому таким чином окармлює церковна служба паству...
  
  Але сам факт, що воно спрацьовує - здатність сутності із стану життя переходити у стан буття і назад - і не один раз - свідчення, що є це знання серця.
  В цьому - усвідомлення ідеї нового Способу буття-життя.. Коли ми говорили, що особистість не має "спати" - це псевдо природній стан, це сурогатний стан саме через пороблення Духу.. Оте гасло: не спати і не їсти - ось перспектива справжнього духовного розвитку. Це та Дорога, на яку має вийти і рухатись Воїн Духу, якщо в серці його козацький дух живе..
  Тому, відповідно, і є Дорога серця - вона саме туди веде із стану життя у стан буття..
  
  Власне кажучи, це і все, що маю можливість розповісти щодо того, що у даних теревеньках визначав як Віра Серця на Дорозі звільнення від рабського існування..
  Все подальше - вже з розряду: "по мотивам" сказаного.
  
  І тут - що значить поняття: віра, вірити, довіряти.. між іншим: імовірність, достовірність - як терміни у "теорії імовірності"..
  Ми дотикаємось до того, про що вже згадувалось - питання переосмислення понять.. Це справді принципово важливе питання.. У попередніх наших розмовах були надані дещо розгорнуті варіанти, як звичні поняття "розкриваються" у нових смислах. Перевертаючи звичні уявлення.. Достатньо часто саме "перевертаючи", а не просто уточнюючи.. Той певний "концентрат" прикладів такого переосмислення було взято з тих незначних напрацювань, які були підготовлені для деякого пояснення в межах викладу уявлень щодо національної ідеології до питання "Основні духовні орієнтири". Як духовні основи Орійської ідеології.
  
  Поняття: віра - там лише згадується як одне з тих слів, що підпадає до тієї методології "розкриття" слів-понять.. Що ж до нашої нинішньої розмови - тут своя специфіка..
  Власне кажучи уже мавши такий досвід переживань, вже зустрівши формулу О.Бердника щодо віри, яка прояснила мені зміст отих моїх переживань та "коливань" серце-розум між буттям та життям, - лише після цього для мене висвітлилось, що поняття віра, вірити - утримують в собі як основу поняття Ір..
  Це по-різному можна трактувати, але чомусь у таких випадках сам схиляюсь до того, що розумію подібне як... якщо не тупість власного розуму, то тугодумність - однозначно..
  Що називається не один раз це втрапляло в очі, крутилось свої місяці, а схоже й роки, поки не побачив.. очевидного, що називається. Хоча воно не є особливою властивістю, скільки маю змогу спостерігати за іншими, але це не втішає..
  Є тут своя цікавинка, яка характерна для для всіх і в самому собі її побачив коли.. Примітизоване особисте мислення в силу певних загальноприйнятих установок, які несуть схиблене розуміння, задають помилкове спрямування думкам, заплутують мислення. Причому, тут різні варіанти, але один з них.. Більшість люблять і часто промовляють, як прийняту певну мудрість оце: "Повторение - мать учения." А цікавинка у тому, що - насправді - це не повний варіант цієї крилатої мудрості. Повний варіант: "повторение - мать учения, утешение дуракам."
  А тепер задумуйтесь, а чого у загальному застосуванні, на побутовому рівні, - саме такий скорочений варіант набув начебто завершеного вигляду?.. Свій сміх від цього, але й своє пояснення того стану як суспільного мислення, так і особистого.
  Так ото і я не один раз натрапляв, читав.. щось думав при цьому, не без того.. коли зустрічав на зразок: "Вирій, який по-іншому є Ірій..", "Ірій (Вирій) місце, куди за давніми уявленнями улітали праведні душі померлих.."
  
  В сучасній різній літературі частіше використовують поняття Вирій. (Взагалі, така цікава особливість - у різних сучасних виданнях найчастіше використовуються - чомусь! - таки форми щодо подібних понять, які можна назвати найменше точними. В кращому разі більше точні варіанти надаються у дужках чи зносках. Але таких джерел - меншість..)
  Зрозуміло, що це перетворення у слово певного вислову, а саме: в Іру. Взагалі слова вирій (вірій) і віра є одного часу утворення. В цьому розумінні, поняття: вірити - утримує в собі значення вислову: в Ір іти ; віра - в Ір-є..
  Так я осмислив до того мені незрозуміле слово в-Ір-ити.
  
  І маючи певне власне зорове бачення - не думаю, що це мало кому знайоме - коли закриваєш очі в темряві, дуже часто бачиться конусоподібне насування з якогось віддаленого джерела світлих концентричних ліній. Так зображають чи радіо, чи телехвилі у певних рекламних картинках.
  І коли у книжці Бердника я побачив світлину зоряного неба, зробленого фотоапаратом, що був націленим на Полярну зірку при подовженій витримці - то оцей Вирій настільки очевидним постає.. Подоба тим коловоротам на воді, водовертям.. Що стає зрозумілим, що отримане за допомогою фотоапарата - просто є підтвердження того, що давні - наші предки - бачили це в інший спосіб і знали цей вигляд. Бо Слово про це свідчить..
  Без використовування якогось пристрою мали змогу бачити і розуміти - куди це спрямовувати має сутність аби в Ірій йти.
  І Ірій - то не є Ра-є..
  Бо Слово нам Рідне про це свідчить.. Які ще "наукові" докази і яких науковців із земель чужинських нам треба ще свідчення. Та ще й при тому, що для них традиція свого Рідного слова передує над всіма іншими традиціями. Оті "науковці", про яких ще Шевченко писав : "німець прийде - ви моголи..". Інші приходять навчителі - ви варяги.. Як і сучасні науковці, якщо зважити з якої національної точки зору вони полюбляють вкручувати саме своєрідне бачення під словами "для украинской науки представляется.."
  Дозволю тут більше розширену цитату з О. Бердника про те, що згадував: "Марно шукати відповіді у тих чи інших книгах. Книги - лише знак мислі тих людей, котрі пройшли перед нами. І якими б вони переконливими та логічними не були ті думки, якщо вони не запалять наше серце і воно не спалахне, - віра не прийде, не засяє в шукаючій душі.
  Але що таке віра? Невже лише почуття, що не потребує підтвердження? Тоді вона буде смішним забобоном.
  Віра породжує вірність. А вірність вимагає найвищого доказу - відчуття незнищимої реальності того, в що ти віриш.
  Відтак, ВІРА - ТО НАЙВИЩЕ ЗНАННЯ, ЗНАННЯ СЕРЦЯ.
  Так ми приходимо до висновку, що віра - результат досвіду життя.."
  
  І ще дещо стосовно оцього досвіду життя. Це дуже справедлива думка, що вичитати у чиїхось чужих думках власне розуміння - марне сподівання. Хоча й працює закон: кількість переходить в якість, але... Не для сучасного стану життя - саме у розумінні швидкоплинності років, які отримує сучасна особистість для існування на рівні "вже знаю - ще можу"... Якщо уявити, що особистість отримає можливість років 150-300 навчатись чужим мудростям, які накоплені були людством, навчатись аналізуючи та співставляючи - а наступний період свого існування - здійснювати те своєрідне, особисте розуміння, яке має у нього виявитись у ході того його періоду засвоєння "мудрості віків" - тоді можна було б говорити про доцільність та спроможність такого методологічного підходу... Сучасне життя та той напрямок суспільних зусиль дозволяє думати, що цей шлях практично не має перспектив для реалізації..
  Тому за викликом часу постає питання щодо того, що в силу певного власного життєвого досвіду набуло для мене саме такого смисло-змістового вигляду: в-Ір-іти.
  Тобто перебуваючи і в Яві (стан життя), і в Праві (стан буття) ми маємо спрямовувати свою волю та сили аби в Ір іти..
  
  Сучасне людство практично закрите для якогось осмисленого розуміння стану буття. Питання отримання досвіду - це питання соціальної важливості, про яке... Воно взагалі не розглядається, воно виглядає не те, що якимось третинним, а зовсім не важливим у порівнянні з тими, про що гомонить з усіх усюд: про ціни на газ, нафту, чи запрацює Рада, та які співвідношення сил між якимись вітями, юлями..
  Життя мушок-дрозофіл має такі ж інтереси та турботи - психологія одноденного створіння буяє у суспільстві. Оці прояви - урвати собі наряди: від "вітона - нінарічі" ексклюзив... витребеньки-цяцькі: алмазні прикраси, годинники, мобілки... яхти, віли, машини, літаки.. наїстися чимось таким, що не знамо що, та все такого перепробувати... однієї "курки по-пекинські" спробувати як її готують і в парижах, і в ньюйорках, на багамах.. не кажучи вже про Пекін..
  Ескалація нескінченого споживання - дурна нескінченість..
  
  Що, як на мене цікаво, то оця затьмареність суспільним інтересом - вона гальмує особистий розвиток, можливість зробити наступний крок... Навіть, коли цей наступний крок, здавалось би, вже зовсім очевидне і, навіть, кроком його називати не можна.. З особистого досвіду, скажімо про поняття: вірші.. віршування. Здавалось би в силу отих вже з"ясованих понять та уявлень мав би майже зразу додуматись стосовно того, а який зміст утримується у слові - вірш.. А, насправді, навіть не хочеться точно з"ясовувати, скільки.. і не місяців, здається, пройшло, поки не впало в око, що "віра" та "вірш" є словами з одного смислового значення.
  
  Стан в-Ір-шування як форма земного спілкування з Іром (Ір-УМ) - це розуміння присутнє - фактично, в неприхованому вигляді - в самих словах "вірш... віршування". Тобто цей зміст "криється", але в достатньо ясній формі аби явно це зрозуміти... Здавалось би..
  В Ір шування. Думається, що шування, це не просто шанування. Оце знайома форма слова-поняття. Тобто утримується трохи інший та, здається, також ясний смисл - сування (про-сування тощо). Це дозволяє думати, що в понятті віршування саме такий зміст "вхоплено" і зберігається: "в Ір сувається" особистість, а потім саме отакою формою відбувалась передача знань. Віршована мова - розумілась як результат такого шування туди... І певна річ як шанування того, що звідти нам передається і ким надається. Думається, саме волхви - це їх було головним заняттям: в Ір шування. Але не "поетами" вони були, задля гонорарів віршуванням займались, задля кількості поетичних збірників та популярності серед читачів...
  З такого кута зору можна побачити - в "куди" ми впали... Певні роздуми щодо площинного стану "наукового знання", про які раніше була мова, у порівнянні із цим - дозволяють зрозуміти, що це "впадання в заземлену свідомість", яка набуває характеру незворотної спадковості - тобто ідіотизм, не як брутальне слово, а як клінічне визначення - воно має загальний характер...
  Справді, це настільки очевидне розуміння що мається під поняттям в-Ір-шування, що не можна не здивуватись, що цього ніхто не вбачав із тих, хто про Ір знає, хто займається психолінгвістикою.. Хоча трактування цього явища - віршовані тексти, - як "голос космосу" та інше - загалом відоме. І не один раз повторювались такі словесні пасажі. Різними "прорабами Духа"..
  Виходить українське слово оте все розуміння, осмислення тримає в собі? Як народну традицію слова. Візьміть подібне поняття у іншій мовній традиції - в якій мові наявна можливість такого прямого розв"язання певного "вузла таємничості".
  Даруйте за бідність освіти, але з мені відомих мов приклад.. Візьміть варіант: стихи, стихосложение, - чи надають вони ту можливість прямої дії для пізнання зв"язку існуючого в Яві (життєві поняття) з поняттями, які долучають до уявлень Вишнього світу.
  Чи доступна тій людині, яка - як сучасна російськомовна особистість із вихованням у Росії - знає лише поняття "стих, стихосложение" (тобто і не чула ніколи, що таке "вірш, віршування") отримати те логічне розуміння, про яке ми ведем розмову, разом із словами "вера" (а не "віра") та у взаємозв"язоку із поняттям "Ирий".. Відчуваєте, як подібна мовна розбіжність розсіює можливість зрозуміти. А в українській мові навпаки - ефект фокусування..
  Думається, якщо взяти інші мови - ту ж англійську - то там не тільки ефект розсіювання буде спостерігатись в ще більшій мірі, але й.. ідейні різна спрямованість. Оті ж приклади щодо традиції та смислів понять: Біг - Бог - God..
  Пригадуєте, у одній з минулих розмов, для подібного ж порівняння, згадували поняття "воздух" в традиції російської мови. Стосовно назви сузір"я Віз та уявлення щодо Воза-Дух як передуючого поняття, яке з часом перейшло у формат Святий Дух.. Точніше, Свята-Га Духу.. І певні свідчення про сім зірок Воза стосовно тих же пророцтв про Майтрею, а також в Апокаліпсисі..
  Те ж саме і щодо відповіді на питання: а яке Ім"я Отця Вишнього ми знаємо? Який народ в своїй мовній традиції зберіг це Ім"я, тобто пам"ятає і знає?..
  
  Це все приклади, що дозволяють зрозуміти оцей ефект "прямого розуміння" як спосіб "очевидності доведення істинного знання", який саме в українській мові утримується і наявний в тому вигляді, як не в якій іншій мові.. Коли і не треба багато роздумувати, аналізувати - слово предків, практично, напряму дає пояснення та розуміння.. Причому більше і точніше, чим ті багатослівні статті літературознавців та сучасних "відомих піїтів" щодо поетичної творчості (отих "прорабів духу" - хоча нині вони не так на слуху вже)...
  
  Оця понятійна розбіжність у словах за різними народними традиціями збереження смислів Слова - це поле, на якому слід відшукувати істинне знання. В цьому розумінні саме сучасна українська мова зберегла в своїй традиції мовлення ту первісну ясність форма-понятійність, що має виступити як головуюча основа саме інтелектуальної ваги - оволодіння істинного світоглядного бачення-усвідомлення...
  Дозволю собі висловити певне передбачення... Пророцтво, хоча й не пророк Самуїл, який кувалдою вагон запустив "із митцями"...
  Якщо не заститься, не засліпиться Білий Світ..
  Для справді інтелектуальної особистості будь-якого народу українське Слово набуде першочергового значення для саме духовного пошуку та знаходження своїх відповідей для основні питання його особистого буття-життя. В цьому причина того міжнародного значення саме української мови, яке має реалізуватись в розпочатий вже історичний період розвитку людства..
  А те, що під таким кутом зору "ніхто ніде не гомонів ще", хоча виклик епохи - звільнення від рабського стану мислення, включення на якісно новому рівні духовної потуги як особистої, так і суспільної - це вже не з "близького майбутнього", як люблять зазначати, правда під виглядом "про страшний суд".. Відлік цьому вже розпочався.. Оті слова О. Бердника на початку - то була фіксація давня.. Тоді ще було справедливо казати про це, як про певну наступаючу подію. Зараз ми вже не "на порозі" - ми вже переступили цей поріг..
  
  
  Справді, слово "віршування" - дозволяє зрозуміти, що це не просто складання слів аби були рими та певна ритміка.. В цьому традиція прояву того, що ми називаємо красою... а "дикі греки" визначали - гармонія.. Ми маємо певну втрату цього стану, хоча сама ця форма - вона підтримує саме оцей устрім у Вірий, як кажуть нині.. тобто ув-Ірій... Тут є про що і подумати ще, і обговорити...
  Так поняття "вірш" пов"язаний на моє розуміння з образом-поняттям Ір.
  Коли дехто твердить, що Ір (в якому Править Ор - Отче наш) це слов"янський Рай - то просто не розуміють Слова.
  Рай, тобто Ра-є - це одне місце перебування... а Ір, Ірій - це куди закликав Буде Готаман..
  
  Ось таке ЗНАННЯ СЕРЦЯ винесено, як то кажуть, на порядок денний даного історичного періоду розвитку як для українського народу, так і взагалі для всіх народів.. Як планетарне питання.. Не усвідомлення цього породжує... Ми бачимо і чуємо, що воно породжує, і що перед нашими очима розігрують як "політичне життя в країні та у світі"..
  
   Співаночка женчика-бренчика
  
  ~:-{) ідучи по Дорозі Кохання з підтанцьовуванням.. ~:-{)
  
  Кожної миті голоси - нам озиваються,
  Кожної хвилі всі світи - там усміхаються..
  
  Нащо ходити по землі - світ оглядаючи?
  Щастя шукать на чужині - долю лякаючи?
  
  Зірка до зірки промовля - наче зітханіє..
  Наша душа сама співа - світ для коханія..
  
  Якщо шукаємо красу - якщо шукаємо -
  Тихе вітання Голосу - почути маємо..
  
  Босими ногами ходить - стежкой росистою..
  Пісней кохання веселить - най голосистою..
  
  На білий світ завжди дивись - як на те сонечко..
  Якщо любити - то любить - до саме донечка..
  
  Де не буває зустрічей - щось не збувається..
  Де забуваються слова - все забувається..
  
  Щастя ходити по землі - світ оглядаючи..
  В кожній краплині пісня звучить - чиста, сіяюча..
  
  Пісня кохання по вінця - не озираючись..
  Кожної хвилі почуття - не забуваючи..
  
  Якщо вже пить - то край вінця - хай наливається..
  Коли вже бить - то до кінця - хай пам"ятається..
  
  Долі миттєвості-квітки - весь світ заквітчаний..
  В кожному слові як стріла - є своє свідчення..
  
  Ти не цурайся лЮбити - та й ще кохатися..
  Бо не буває згуби той - щоб так боятися..
  
  Там де стрічаються світи - там мить народження..
  Мрії збуваються твої - дай лиш погодження..
  
  Коли настануть холоди та вітри буйніє -
  Ти розсмієшся навкруги - які дошкульні ви!..
  
  Бо моє слово в кожну мить - хай вередується! -
  Тебе пригорніть, захистить - і все відбудеться..
  
  Ти не лякайся полюбить - та ще й кохатися..
  Бо не буває іншого - щастя дізнатися..
  
  Кожної миті голоси - нам озиваються,
  Кожної хвилі всі світи - там усміхаються..
   ~:-{D якщо не відчувається радісність лету-руху від життєвих кроків на власному життєвому шляху - співається багатократно за принципом пісні "У попа була собака..." - поки не з"являється відчуття радості птаха у ширянні-літанню в синьому сяйві височини - зоряного світу ~:-{D
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Eo-one "Люди"(Антиутопия) Д.Сугралинов "Дисгардиум 3. Чумной мор"(ЛитРПГ) А.Кочеровский "Баланс Темного"(ЛитРПГ) А.Завадская "Архи-Vr"(Киберпанк) Е.Вострова "Канцелярия счастья: Академия Ненависти и Интриг"(Антиутопия) В.Бец "Забирая жизни"(Постапокалипсис) В.Старский "Интеллектум"(ЛитРПГ) К.Федоров "Имперское наследство. Вольный стрелок"(Боевая фантастика) В.Василенко "Статус D"(ЛитРПГ) А.Гончаров "Образ на цепях"(Антиутопия)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Время.Ветер.Вода" А.Кейн, И.Саган "Дотянуться до престола" Э.Бланк "Атрионка.Сердце хамелеона" Д.Гельфер "Серые будни богов.Синтетические миры"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"