1. Панорама Меріди

По вулиці кінь процокав,
Вплітаючи вітер у гриву.
Сонливо грають у кості
Легіонери сиві.
Мінерви гора розкриває
Обійми віттям безлистим.
Скелі вбрались водограєм,
Мов золотавим намистом.
Зірки світять зламаним носом
Ночі простертого тіла,
Яке лиш чекає світанку,
Щоб розлетітися пилом.
Подеколи лайка лунає,
Зірвавшись із уст ліниво.
Скло келихів розбиває
Стогін безгрішної діви.
Гострить точильний камінь
В ревінні ковалень бичачім
Крицю ножів із гаками.
Меріда ж себе квітчає
Півсонного нарду вінками
Й ожини чіпким гілляччям.