Непомiтно в життi ти з"явився.
Саме так ти, напевне, i зник.
У минулому ти розчинився 
Крiзь мiй стогiн гучний i крик.

Ти благав моє сердце забути 
Тi хвилини, що дарував.
А я, навiть, не можу чути 
Тi благання...Чи ти не знав,

Що ти перший навчив кохати 
I коханою бути також...
Тепер серце саджаєш в грати,
У минуле, де завжди дощ.