Я єсть народ, якого Правди сила 
нiким звойована ще не була. 
Яка бiда мене, яка чума косила! - 
а сила знову розцвiла. 
Щоб жить - нi в кого права не питаюсь. 
Щоб жить - я всi кайдани розiрву. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
бо я живу. 
Московiє! Мене ти пожирала, 
як вiшала моїх дочок, синiв 
морила голодом, весь час все крала... 
О, як твiй дух осатанiв! 
Ти думала - тобою весь з'їдаюсь? - 
та, подавившись, падаєш в траву... 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
бо я живу. 
Я єсть народ, якого Правди сила 
нiким звойована ще не була. 
Яка бiда мене, яка чума косила! - 
а сила знову розцвiла. 
Сини мої, Майдана українцi, 
я буду вас за подвиг прославлять,- 
iдiть батькам на допомогу й жiнцi, 
дiтей й Донбас спiшiте визволять! 
На нивах українських, луганських i донецьких, 
я вас прошу, молю! - 
вбивайте ворогiв, злодюг росiйських, 
вбивайте без жалю! 
Нехай ще в ранах я - я не стидаюсь, 
гляджу їх, мов пшеницю ярову. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
бо я живу. 
Iз ран - нове життя заколоситься, 
що з нього свiт весь буде подивлять, 
Крим завжди був i буде українським - 
Ну як же не сiять? 
I я сiяю, крильми розгортаюсь, 
своїх орлiв скликаю, кличу, зву... 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
бо я живу. 
Ще буде: неба чистої блакитi, 
добробут в нас пiднiметься, як ртуть, 
заблискотять косарки в житi, 
заводи загудуть... 
I я життям багатим розсвiтаюсь, 
пущу над сонцем хмарку, як брову... 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
бо я живу. 
Я єсть народ, якого Правди сила 
нiким звойована ще не була. 
Яка бiда мене, яка чума косила! - 
а сила знову розцвiла. 
Кримлiвська гидь, тремти! Я розвертаюсь! 
Тобi ж кладу я дошку гробову. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
бо я живу.