Чому не пахне сонце на долонях,
Коли торкнуть його твої вуста?
Щось забринить тривожно так у скронях,
I в грудях парость суму пророста
Чому не пахнуть сльози на морозi,
Такi солонi i гiркi на смак,
Дзвенять, дзвенять, як пiсня у тривозi,
Мов сумнозвiсний i печальний знак.
Чому не пахне небо сутiнкове,
А лиш мовчить собi, мовчить...
Аж як заплаче ливнями раптово,
То вже зовсiм нiчого не злiчить...
Чому тодi так пахнуть милi губи?
Солодким медом, теплим молоком...
Так...що вiд щастя холодно у грудях,
I думи у клубок зплелись витком.