Мрiя тендiтна на небi сiйнула,
Бажала здiйснитись - а просто блищiть...
У свiтлi вечiрнiм мене пригорнула,
Сльозинки свої не змогла вже злiчить...

- Чому ти так плачеш?-спитала я Мрiю,
- Бо ти не змогла подих мiй вберегти,
Я Мрiя твоя, я стражденну зiгрiю,
А ти вже щаслива без вiри й мети...

- Я радiсна, так, - тихо я шепотiла,
Та я таж зосталось, згадай лиш мене,
я просто щасливою бути хотiла,
Не знала, що бiль мiй до тебе сягне...

- Я щастя так довго тобi готувала,
Сказала так голосно Мрiя менi, - 
Я знала, що ти так шалено страждала,
Я серце твоє гартувала в вогнi.

Я слухала мовчки, той голос вже слабий,
Тремтiв вiн ласкаво, як серце ввi снi,
Чому щастя промiнь таємно так звабив,
Те серце, де мрiї лунали й пiснi?

- Пробач мене, Мрiє,- сказала я сумно,-
Не можу я бiльше вже вiрно служить,
Тебе я покинула, може, й бездумно,
Та бiльше в стражданнях не хочу я жить.

- Скажи менi чесно: ти дiйсно щаслива?
Iз тим, кого замiсть ти мене взяла?
- Ти знаєш, -сказала я трохи мрiйливо,-
Я, мабуть, для нього життя i жила.

- Тодi я лишаю тебе наодинцi,
Iз скарбом твоїм чи помилкою снiв,
Не дай же тепер опуститись сльозинцi,
На бiлу тканину розкиданих днiв.

Якщо я потрiбна тобi дуже стану,
Ти глянь в море темне, зелену блакить...
Якщо ти побачиш мiй образ з туману,
То Мрiя твоя вже до тебе летить...