В життi бува чогось не маєш,
Хоч того прагнеш,довго ждеш,
Буває маєш, цiниш...i втрачаєш,
А потiм тiльки йдеш собi i йдеш...

I з кожним кроком гiрко розумiєш,
Що все байдуже поряд i чуже,
А те, що рiдне - повернуть не вмiєш, 
Бо його час чомусь минув уже.

I все одно так впевнено жалкуєш,
I сум навмисне в серцi бережеш,
Його нiяк iз часом не вгамуєш,
Нiяк не витреш i не розiтреш.

Нема уже звичайного спокою,
Все пожира отой нещадний бiль,
Та вiн пiде, що лишиться iз бою?
Лиш павутиння часу, рокiв цвiль...

Тому, коли чогось не маєш,
Сто раз подумай перш нiж мрiй...
Буває мрiя та, яку втрачаєш,
На люту смерть кидає у двобiбiй...