Забути так важко, а всеж таки мушу,
Вiддати, що рiдне вже стало на вiк,
Розбити не вазу, розбити лиш душу,
А потiм зцiлити, як маг-чарiвник.

А я не вiддам, i я не забуду,
У серцi нестиму до сону буття,
Я буду любити, страждати не буду,
Зроблю я щасливим i власне життя.

Нiхто не зламає й мою свiтлу мрiю,
Вона так прекрасна, вона - золота,
Не прагнути неї я бiльше не вмiю,
Вона - це надiї шалена мета.