... Вам знайоме це відчуття ? Мабуть , ні , бо , якби було , ви б не читали цього.
Дивно , але людині властиво забувати багато речей. На щастя ( чи на жаль) інколи можна витіснити усе погане і , навіть , забути хто ж ти є...
Мені це вдалось. Я не знаю ким була, чому зараз тут... Але я знаю якою стала і це мене влаштовує.
Погана сторона - те , що не всі погоджуються з вашим рішенням. З моїм хтось не змирився і зараз заважає жити , намагаючись повернути мене назад. Я опираюсь , у мене виходить , та я не знаю чи сил вистачить щоб боротись далі.
Розпочати варто з кінця. Хоча , для мене це стало початком. Отже...
Вона стомлено повісила слухавку.
Минуло уже стільки років, а минуле не відпускало її ані на мить. Сьогодні був якраз той день , коли воно нагадувало про себе найбільше...
В цей день, рівно 8 років тому , вона втекла... Як вважала тоді, назавжди. Не витримала натиску,
здалась і , не бажаючи мати нічого спільного з Ними , поїхала з міста.
А вчора їй знову прийшов дивний лист.
"Моя принцесо ! Вкотре пишу тобі в надії,що ти колись відповіси. Не забуваю про тебе ...
Чомусь ти постаєш в моїй уяві тою маленькою , наляканою дівчинкою. Тоді ти боялась всього :
темряви , грози... Усього.
Ти уже не боїшся , правда? ...
Чому більше не даєш про себе знати ? Чому більше не заходиш у гості?
... Ти знову маленька. Сидиш задумана під деревом і щось так захоплено пишеш. Ти схожа на
янгола... Досі не знаю що ти писала..."
Такі листи завжди лякають. Просто не знаєш чого ще чекати.
І не важливо , що зовсім недавно ти втекла з психіатричної клініки , що тебе у вісні переслідує якась дівчинка... Важливо тільки те , що вони є...
888
***
...Ранок зустрів похміллям і дзвінком у двері. На порозі стояв посильний .
- Вам посилка. Розпишіться.
- Дякую .
В пакунку була книга. Твір молодого французького автора. На звороті - маленький напис внизу : "Я завжди буду поруч"
Ще там був вірш... Читаючи ті римовані рядки , Вона відчула,що десь уже читала це. Але де..?
На роботі її чекала іще одна несподіванка.
Принесли величезний букет квітів... Її улюблені ромашки... Все,що залишилось в пам*яті з минулого - це ромашки. Колись їй постійно дарували їх.
Там була записка
"Принцесо! Хочу привітати тебе з успіхом. Це один з найкращих твоїх творів. .. Пам*ятаю, в юності ти написала оповідання. Я досі зберігаю його. Втім, як і всі твої вірші...
Сподіваюсь ти згадаєш мене... А , якщо не можеш, я пропоную тобі свою допомогу.
Просто повернись додому. .."
Новий роман вийшов зовсім недавно.
Вона відкинула записку і запалила. Єдина шкідлива звичка якої не могла позбутись досі... Ні , ще у неї була пристрасть до алкоголю... Вона пила,тому що не могла згадати ... Лише те, як вона втекла з клініки... Чому вона там опинилась і чому нічого не пам*ятає було однією з багатьох нерозгаданих загадок.
Що я можу знати про втрати ? Зовсім нічого ! Я не втрачала нікого з близьких людей тому не знаю як це боляче... Стоп ! Кожен бодай щось,але втрачав. Навіть, коли помирає твій домашній улюбленець буває так боляче, як ніколи. Недавно трагічно загинула моя улюблена мишка. .. Настільки погано мені ще не бувало. Результатом стала тижнева депресія і чотири сотні викурених цигарок. Так я лікуюсь коли погано. Або , коли потрапляю в ще одну халепу.
Значить про втрати я знаю. Можливо, більше ніж хтось із вас. Правда ?
888
Вона бігла ... не могла зупинитись,хоч намагалась з усієї сили. Ноги несли її з високої гори і вдалині чулись вигуки "Принцесо, повільніше!"
Зупинитись вдалось лише біля глибокого озера,що примостилось собі поміж столітніми соснами. Вона поглянула на своє відображення у воді і завмерла: на неї дивилася маленька дівчинка з білими кучерями...
Вона прокинулась. Надворі народжувався новий день. Це їй тільки наснилось, але той сон повторювався уже втретє. Відколи вона отримала книгу.
Похмурий ранок зовсім не додавав бажання іти на роботу, та вона змусила себе піднятись і стати під холодний душ.
Потік думок заважав зосередитись , усе валилось з рук, та їй було байдуже. В голові один за одним поставали усі роки її життя. Життя, яке вона пам*ятала...
Там вона чула уривки розмов медсестер ,але ніколи нічого не розуміла...
- Бідолашна. Така молода,а уже змушена страждати.
- Не розумію чому він вирішив запроторити її сюди. Напади були лише кілька разів.
- Хтозна. Він її чоловік і має на це право.
- Хм... йому просто набридло жити з шизофренічкою або він знайшов собі іншу...
- Бог йому суддя. Вона чудова дівчина.
Це все,що вона пам*ятає про ті жахливі дні. Цей діалог Вона почула наприкінці свого перебування там і ніколи не надавала цьому значення.
В голові крутились слова,написані в одному з листів. "Повертайся додому". Якби ж вона знала де її дім!
Прогулюючись парком Вона на хвилинку затрималась біля художника. Її зацікавило те,що всі його картини були схожі між собою... На них було зображено те озеро,яке вона бачила у вісні!
Підійшла до чоловіка і тільки хотіла запитати,як він поглянув на неї і з усмішкою промовив
- Тобі відомо все.
- Що ?
- Я знаю тебе, так само як і ти мене.
- Але ...
І тут вона помітила,що стоїть сама. Художника не було видно.
Вона розмовляла сама з собою...
Вкотре ловлю себе на думці , що не можу не думати про це... а колись було так добре !.. Нізвідки з*явилось дивне відчуття. Воно заважає думати, не дає заснути... Він сидить біля мого ліжка в надії,що все зміниться найближчим часом. Боже, чому він не може зрозуміти,що я не повернусь. Мені тут добре...
Вона бігла щодуху. Їй здавалось,що ще трохи і вона впаде отут, посеред пустого парку і не підніметься більше ніколи. Вона не могла згадати чому опинилась тут... Ноги самі несли її до того місця де вчора малював художник... Сьогодні його немає. Мабуть, все-таки примарилось...
Страшно подумати що так раптово одного дня усе перевернулось з ніг на голову. Вона,хоч жила без минулого, зате стабільно. Можна сказати,вона була по-своєму щаслива. А тепер дні минали в очікуванні листа. Дивно,але вона чекала його,хотіла прочитати ще одне з тих послань... Щось підказувало їй,що цього разу в ньому буде щось інше...
"Привіт моя принцесо. Не роби так,я не можу дивитись коли ти сумуєш. Знаю,що тобі важко,але тримайся... Час ще не прийшов,проте він настане зовсім скоро...
Скоро ти дізнаєшся правду. Я більше не можу чекати... Кохання сильніше здорового глузду."
888
Він стояв і дивився на осіннє небо. Хмари повільно пропливали над головою. Чомусь,було важко дихати. Минуле не відпускало,навпаки,воно з кожним разом все сильніше затягувало його до себе. Думки знову повернулись до того дивного місця. Він не міг збагнути чому потрапив туди,а ще більше - чому тоді не вірив їй, чому запроторив туди . А вона ж правду говорила!
Величезний повітряний замок... Прекрасний замок,розташований на березі глибокого синього озера,що сховалось між столітніми соснами...
Він провів там 3 роки. Незабутній час,за який побачив усе її життя: вона маленька біжить з гори і зупиняється біля самого берега... Вона сидить біля дерева і щось захоплено пише. Батько так і не дозволив йому дізнатись що то було. Вона юна... Сидить на вікні і мріє... Вона завжди любила мріяти.
Колись він запитав нього чому він відправив її туди... "Для того,щоб світ став кращим... Вона змінить цей світ..."
Він ніколи не забуде останньої розмови,що відбулась :
- Ти помилився. Вона ніколи не стане такою,як ти хочеш...
- Але чому ? Мені здається,що вона сама обирає...
- Не в цьому випадку. Їй судилося такою бути. І вона ніколи не стане іншою...
- Можливо, та я волію думати інакше... Досі не можу пробачити собі те,що я вчинив.
- Даремно... Вона розпочне нове життя... Ти допоможеш їй згадати,адже зовсім скоро вона забуде все...
-
Повертаючись назад у той час,коли Вона була поруч, він не може стримати сліз. Згадка про її усмішку,завдає нестерпного болю... Але потрібно терпіти, він побачить її лише тоді , коли прийде час...
Почав накрапати дощ. Він піднявся і пішов всередину. У той будинок ,в якому колись все почалось...
Знову він... Ну чому не можна просто залишити мене? Не повернусь ніколи. Мені тут подобається і я не віддам нікому свій світ... Забирайтесь геть! Ідіть від мене...
Це тільки на перший погляд просто. Насправді , для того щоб досягнути початкового рівня потрібно довго працювати. Я до цього йшла усе життя. З дитинства мріяти... Про що ? Вам це не цікаво. Я ніколи не намагалась змінити світ. Я завжди знала що створена для цього і мені нічого не потрібно робити. Наївна..! Що це означає ? Досі не знаю визначення цього слова. Воно не подобається мені.
Нецікаво. Нудно робити усе за планом. За планом я повинна зараз писати про те , як нещасна дівчина(жінка) шукає себе.
Умовності... Для чого вони ? Залежність... Синонім тупості.
Ні з чим не порівняти відчуття свободи. Вміти самому вирішувати важливі питання...
Абсурд. Хтось скаже, що все це повня дурня. Неправда! Розумна людина зробить висновок.
Всі книги чи просто написані слова - це не готовий продукт. Вони існують для того,щоб ми мали над чим задуматись. Вони повинні змусити робити висновки. Різні, але для кожного по-своєму правильні. Все ще залишається маленька надія. Надія на те, що у світі залишились розумні люди...
Вона дивилась на хмарне небо і думала... Ніяк не могла наважитись поїхати. Занадто болісно спогади повертаються. Згадала як потрапила в це місто. Вона,така маленька і налякана сиділа на лавці і мріяла про швидку раптову смерть. Хтозна як би склалось її життя якби тоді її не зустрів БГ. Йому Вона буде вдячна до кінця ...
В листі не було нічого нового. Тільки те,що їй потрібно чекати. Потрібно,то потрібно...
На роботі зібралось багато роботи , тому Вона залишилась. Замигав конвертик на моніторі. Їй прийшло повідомлення.
"Раді повідомити вас про те,що розглянули вашу пропозицію і готові до співпраці. Чекаємо вас післязавтра на місці."
888
Вона знову сиділа біля вікна і дивилась у небо. Вона любила спостерігати за зорями. Їй завжди здавалось,що кожна з них живе своїм життям...
Коли вона тільки-но приїхала в столицю,перші кілька ночей довелось ночувати в парку. Саме тоді вона звернула увагу на них. Їй здалось, що вона бачила як вони посміхалися, чула їхні голоси....
Мабуть,потрібно їхати туди. Більше не можна залишати все,як є...
Він ніяк не міг зосередитись. Зараз вона повинна спати і бачити сон... Сон,в якому знову побачить себе маленькою... Нічого не виходило. Можливо, вона не заснула... Можливо...
Вона прокинулась. У вісні вона бачила ту маленьку кучеряву дівчинку. Цього разу вона малювала. Зосередилась,голівку схилила вправо як Вона,коли працює над чимось...
Всередині робочого дня була іще одна записка.
"Моя принцесо як добре , що ти вирішила повернутись. Сподіваюсь,ти цього справді хочеш і не боїшся. А ти не боїшся, правда..?
Скоро усе зміниться... Кохання сильніше здорового глузду..."
Вона спостерігала. За природою,за машинами ,що проїжджали поруч,за людьми, які так метушились і кудись поспішали... Через годину вона буде в мальовничому селищі на Півдні Франції. Вона вже уявляла як буде гуляти лісом. Але тільки після того як огляне готель.
На вулиці не було ні душі. Здавалось,що тут взагалі ніхто не живе,проте Вона знала,що жителі зараз працюють на полях.
Готель було видно здалеку. Ця розкішна будівля виднілася між дерев. То були сосни...
Під"їхавши до входу, Вона на деякий час втратила дар мови. Готель , побудований у вигляді замку, розмістився на березі величезного озера. Такого глибокого, що неможливо було побачити дно...
Вона бачила замок зі своїх снів ...
Її зустрів чоловік похилого віку.
- Марк . - представився він.
- Дуже приємно.
- Подобається ? - Він зацікавлено дивися на неї
- Це надзвичайно.
- Тоді ідемо,оглянемо тут все.
... Вони сиділи на березі озера. Вона зачаровано дивилася у воду.
- А чому саме замок ?
- Не знаю. Ідея прийшла сама собою якось несподівано. Я подумав що в такому місці замок буде найбільш доречним.
- Згодна. Тут дуже гарно.
Марк спостерігав і тихенько посміхався. Йому давно хотілось побачити її. Дорослу, незалежну.
І ось вона перед ним. А яких зусиль потрібно було докласти щоб його дівчинка була тут...
Вона сиділа у фотелі і намагалась зосередитись... Тільки це завжди заспокоювало її. Хоча зараз не допомагало... Події минулого дня не йшли з голови... Вона заплющила очі і...
Все сталось само собою. Батько повідомив їй про це на вісімнадцятиріччя. Вона сиділа і мріяла . хотіла полетіти до хмар. Відколи вона виросла,вони більше не брали її до себе. Він підійшов і тихенько поклав руку їй на плече:
- Нам потрібно поговорити.
- Татку, я уже сказала ,що більше не буду втікати.
- Не в цьому справа... Завтра ти покидаєш нас
- ???
- Ми вирішили,що ти повинна піти .
- Але...
- Ніяких "але" моя принцесо. Все вирішено. Завтра ти прокинешся уже в своїй новій домівці.
- Що я там буду робити? Я ж пропаду без вас...
- Тобі усе стане відомо...
Вона прокинулась у холодному поту. Вона згадала. Не все, лише частину. Ту, в якій вона жила в Величезному повітряному замку. Вона так називала його... Її татусь... Та це ж Марк! Вона миттю вискочила з ліжка і побігла вниз... Нічого не вийшло. Вона прокинулась у своїй квартирі.
Так завжди буває. Різні сни сняться нам. От і їй так. Дежавю... Ніколи не зустрічала логічного пояснення цьому явищу. Мене не влаштовує жодне. Дежавю - психологічний стан, при якому людина відчуває, що вона колись вже була в подібній ситуації, проте це відчуття не зв'язується з певним моментом минулого, а відноситься до "минулого взагалі". Занадто складно.
Ні. Все-таки не можна більше поводитись так. Хоча... Незважаючи на те, що до адекватності далеко, не варто даремно засмучуватись. Ще не все втрачено...
Якби їй колись сказали що все стане саме так,вона б розсміялась їм в обличчя. А зараз, заливаючись алкоголем, ніяк не могла заспокоїтись : пам"ять ,хоч повільно,але відновлювалась.
Вона уже згадала своє дитинство,юність,проведені в тому замку... Проте ніяк не могла згадати що ж сталось після її 18-річчя.
" Не сумуй, моя принцесо.
Мені дуже шкода ,що все сталось так,але ти повинна зрозуміти,що ніщо не може бути так,як хочеш ти... Колись ти постійно повторювала ці слова. Смішно... Я завжди кричав,що ти помиляєшся,а ти , як завжди мала рацію...
Досі не втрачаю надії побачити тебе. Сподіваюсь,ти все-таки приймеш правильне рішення і повернешся додому.
Відчуваю,що повинен дати тобі спокій,але... Кохання сильніше здорового глузду..."
Уже тиждень вона блукала примарою пустим будинком. Час від часу поверталась в реальність,але тільки для того,щоб наповнити келих. Вона не могла зрозуміти чому їй життя влаштувало такі випробування.
Колись,в юності батько сварив її за те,що вона любила втікати з дому і спостерігати за людьми. Тоді вона таємно мріяла жити поміж ними...
В той час вона побачила його. Відтоді щодня сиділа і дивилась в його прекрасні очі і плакала. Плакала тому,що хотіла щоб він знав,що вона є, а він... Він кохав іншу.
Зараз Вона не могла згадати його обличчя. У пам*яті залишились лише його прекрасні очі. Великі карі очі...
888
" Надсилаю тобі твоє оповідання. Зараз ти повинна згадати ще одну частину з того,що колись було.
Ти навіть не можеш уявити наскільки важко тримати усе в собі. Дивитись на тебе здалеку і мріяти про те, щоб обійняти. Будь ласка, пробач мені . Якби я тоді не зламався,ми б були разом.
Я не вмію жити без тебе, не хочу! Кохання сильніше здорового глузду..."
Вона не змогла стримати сліз... Вона знала, що то був Він, але могла згадати його. Значить кохання минуло... Страшно, боляче відмовитись від того, чим ти жив усе життя, але по-іншому не можна.
Вона сиділа і читала...
Чому так важко розповісти все священику , але так просто вилити душу листку паперу, при цьому знаючи,що його прочитають ..?
Вона:
Завжди запитую себе...
Чому вони обрали мене ..? Чому граються саме з моїм життям ..? чому страждаю через них лише я ..?
Колись настане день , коли я більше не зможу... Чи, може , він уже настав?
Мріяти... Летіти далеко-далеко тільки для того, щоб ніхто не заважав жити тим прекрасним уявним життям...
З дитинства так було. Робити все як вони хотіли, старатися аби вони дали вільну хвилинку , аби мати змогу знову втекти...
Цього разу все буде по-іншому . Я втечу й більше не повернусь. Я хочу жити в казці!
Ні , я не покінчу з життям, не полечу на безлюдний острів, я просто...
Та вам це знати не обов*язково...
Один з них убив в мені усе... Він намагався бути найдобрішим, найлояльнішим,а виявився ... Він виявився сволотою...
Жити за чужими правилами завжди лякає. Не всіх , але велику частину людей. То чому велика частина з цієї частини все-одно за ними живе ???
Не розумію...
Історія по маленьку людинку... Хоч маленьку,проте недосяжну... Її , таку непомітну не змогли розкусити великі і сильні світу цього. Ловили, але не впіймали. Їм дісталася лише частинка її спогадів . Проте навіть вона була дозволена маленькою людинкою...
Вони вважають , що знають все про її життя... БРЕХНЯ!!! Насправді вони нічого не знають. Їм відома лише 1/10 її вигаданого життя... Вигаданого...
Нічого з того насправді не було. А навіщо ..? Навіщо ж їм знати ,що насправді відбувалось ?
Хоча... Один з них знав усе... Але Він не розповість. Вона вірить йому...
Повітряний замок. Величезний повітряний замок. Сьогодні Вона потрапила до нього. Після того як Їй поставили діагноз : шизофренія.
Немає бажання лікуватись... Хочеться просто плисти за течією і не знати , що буде потім... Так Вона опинилась у величезному повітряному замку.
... Там гарно. Дуже. Все так по-домашньому... І Вона розуміє, що не повернеться. Ніколи...
Він:
Я ніколи не знав хто Вона... Можливо, трохи боявся , але тримався до останнього.
Вона вміла літати. Вміла розмовляти з квітами... Вона не була з цього світу...
Мені досі здається , що Її хтось зверху вирішив відіслати сюди, щоб показати нам як потрібно жити.
Я часто відчуваю себе ніби під мікроскопом... Вона мовчить, а мені здається , що Вона промовляє : "Мені відомо все ... І твоя зрада також.". Я завжди знав , що Вона вміє читати думки.
Коли я зустрів Її вперше, виникла відраза. Чорне волосся, сережки по всьому тілу і ...сумні очі. Ці очі потім переслідували мене. Вдруге я вже заговорив з Нею. Мені було цікаво чому поруч з Нею завжди хтось є, чому їм подобається з Нею спілкуватись.
Пізніше я це зрозумів. Шкода ,що було надто пізно... Тоді я уже не міг відступити...
Перша сварка... Після неї такі-ж виникали майже кожного дня... Чи кожного..? Вже й не згадаю.
Ми не були ворогами. Ні. Просто ми - занадто вперті , щоб поступитись... Це триває досі. Смішно.
Вона :
Я вперто не хотіла Його помічати. Мені тоді здавалось , що Він - егоїстичний, лицемірний покидьок, а з такими я не спілкуюсь. Я заговорила з Ним , тому що мені стало цікаво. Цікаво , чому Він завжди сам, чому це приносить йому задоволення , а ще... Ще я хотіла довести Йому , що краща...
Якби я знала , що так вийде , ніколи не зробила б цього. Чи зробила б ..?
Не знаю чому ми посварились вперше... Ми , мабуть двоє не були правими і не хотіли визнавати цього...
Хтось сказав , що ми вороги. Неправда. Ми ніколи не станемо ворогами. Ніколи.
Він:
А потім було багато горілки в тій кімнаті... Не знаю ,що тоді відбулось, але це "щось" усе змінило. Ми стали друзями.
Згадав. Вона хотіла довести мені , що я не вмію зраджувати... У мене ж тоді була Інша. Я тоді ще вмів... Хоча ні , уже вмів...
Усе було не так. Я не знав чому , але не так. Мені здавалось , що все найкраще тільки починається...
Чомусь почались сварки з Іншою. Інша винила в усьому Її, а Вона намагалась довести ... Довести мені , що я кохаю Іншу. Тоді я ще кохав... Можливо , зараз теж кохаю...
Перша справжня прогулянка. Вперше я взяв Її руку. Вона була гаряча. У Неї завжди гарячі руки... Кажуть, у таких людей холодне серце... У Неї його немає взагалі.
Нічне місто... Сон... Гра в мовчанку...Вона не спала... Охороняла мій сон. Мовчала... Не хотіла зіпсувати таку чудову мить... Знову сварка... Ми мовчали довго...
Вона:
Горілка... Досі ненавиджу її смак. Не пам*ятаю чому я тоді випила стільки , чому гладила Його волосся. Чому заснула поруч...
Згадала. Я хотіла , щоб Він знав , що не вміє зраджувати. Пощастило Іншій. Він не вмів. Чи вмів ..? Я тоді ще не знала...
Вони часто сварились... А я плакала, бо не знала через що... Я вперто не хотіла розуміти в чому я винна. Я ж тоді більше за них хотіла вберегти їхнє кохання...
Величезний повітряний замок... Там мене зрозуміють... Вони вже знають , що я люблю допомагати людям і в мене це знову буде виходити. Він сказав, що раніше я була найкращою і , що я це втратила , бо у мене не вийшло... (Сльози) Вони самі не хотіли цього !!!
Ми довго гуляли. Він взяв мене за руку. У Нього холодна рука. Нічого, адже тоді Його серце дуже гаряче... Десь я вже чула подібне... У величезному повітряному замку...
Він спав. А я боялась поворушитись , щоб не розбудити. Довго мовчала. Як же я сумую за часом , коли мені не потрібно було говорити. Думками повернулась у минуле... Йому це не сподобалось... Ми мовчали ще довго...
Він:
Я втомився. Вона дістала мене... Та я не вмію без Неї більше... Мовчанка закінчилась , але... Здається Вона вперто не хоче повертатись з "величезного повітряного замку" ... Домовились не згадувати про Іншу. Чому ...? Не знаю. Мабуть хотіли захистити від усіх наш власний світ. Так. У нас є власний світ.
Вона захотіла змінити мене. Просто так. Мені було смішно. Їй ні...
Ми домовились. Вона також повинна змінитись.
Тоді я вперше звернув увагу на Її зовнішність і навіть помітив , що Вона красива... Без сережок їй все-таки краще.
Їй ,здається , сподобалось . Принаймні мені так здалось. Тепер я буду таким місяць. Можливо довше. Ще не вирішив.
Тепер ... Звертаю увагу , що мені це не дуже подобається, хоча я і радий за Неї. На парі фізики... Слова зайві. Лабораторні Вона на п*ятірки здала.
У Неї завжди було багато хлопців. Вона їх , як рукавички , міняла. Мені подобалось , що я не Її хлопець, бо я був поруч завжди...
Але щось змінилось. З ним вона була довго. 2 місяці... Аж 2...
День народження. 18... Вона подарувала мені платівку. Улюбленої групи. Я їх колекціоную...
Вона:
Він починає мене діставати. Набрид..? Ні. Не знаю. Проте більше без Нього кроку не ступлю. Ми перестали мовчати. Та я ще довго була у своєму замку. Там, звідки я прийшла. Він не хотів більше згадувати Іншу. Я не наполягала.
Ми жили у власному світі. Нам було добре. Я хотіла , щоб Він змінив мене. Для цього потрібно змінити Його... Я змінила. Місяць Він буде таким , яким я хочу бачити Його. А я - такою ,як хоче Він.
Мені сподобалось. Я відчувала себе справжньою. Красивою, вільною. Ну люблю я себе і все тут...
Мої кавалери. Їх було стільки, що я досі не можу всіх згадати. Того я пам*ятаю дуже добре. Ми були разом 2 місяці... Добре , що Він не був моїм хлопцем. Він завжди поруч буде.
На день народження я подарувала Йому платівку. Він колекціонує їх. Як же мені подобається робити людям приємне.
Він:
Сесія. Ненавиджу це слово. Ненавиджу цей процес. Не через екзамени, а тому , що я завжди залишаюсь тут сам. Усі здають ,а я ... До останнього дня в універі. Сумую. Не бачив Її уже тиждень. Вона поїхала. Готується до відпочинку. Їде в гори. Я також повинен бути там...
Я не поїхав... В цей час повинен бути на сході. . Вона зрозуміла. Не образилась. Я радий.