Цвгун Ольга Горвна: другие произведения.

а нема

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-20
Peклaмa
 Ваша оценка:

  ... Вам знайоме це відчуття ? Мабуть , ні , бо , якби було , ви б не читали цього.
  Дивно , але людині властиво забувати багато речей. На щастя ( чи на жаль) інколи можна витіснити усе погане і , навіть , забути хто ж ти є...
  Мені це вдалось. Я не знаю ким була, чому зараз тут... Але я знаю якою стала і це мене влаштовує.
  Погана сторона - те , що не всі погоджуються з вашим рішенням. З моїм хтось не змирився і зараз заважає жити , намагаючись повернути мене назад. Я опираюсь , у мене виходить , та я не знаю чи сил вистачить щоб боротись далі.
  Розпочати варто з кінця. Хоча , для мене це стало початком. Отже...
  Вона стомлено повісила слухавку.
  Минуло уже стільки років, а минуле не відпускало її ані на мить. Сьогодні був якраз той день , коли воно нагадувало про себе найбільше...
  В цей день, рівно 8 років тому , вона втекла... Як вважала тоді, назавжди. Не витримала натиску,
  здалась і , не бажаючи мати нічого спільного з Ними , поїхала з міста.
  А вчора їй знову прийшов дивний лист.
  "Моя принцесо ! Вкотре пишу тобі в надії,що ти колись відповіси. Не забуваю про тебе ...
  Чомусь ти постаєш в моїй уяві тою маленькою , наляканою дівчинкою. Тоді ти боялась всього :
  темряви , грози... Усього.
  Ти уже не боїшся , правда? ...
  Чому більше не даєш про себе знати ? Чому більше не заходиш у гості?
  ... Ти знову маленька. Сидиш задумана під деревом і щось так захоплено пишеш. Ти схожа на
  янгола... Досі не знаю що ти писала..."
  Такі листи завжди лякають. Просто не знаєш чого ще чекати.
  І не важливо , що зовсім недавно ти втекла з психіатричної клініки , що тебе у вісні переслідує якась дівчинка... Важливо тільки те , що вони є...
  888
  
  ***
  ...Ранок зустрів похміллям і дзвінком у двері. На порозі стояв посильний .
  - Вам посилка. Розпишіться.
  - Дякую .
  В пакунку була книга. Твір молодого французького автора. На звороті - маленький напис внизу : "Я завжди буду поруч"
  Ще там був вірш... Читаючи ті римовані рядки , Вона відчула,що десь уже читала це. Але де..?
  На роботі її чекала іще одна несподіванка.
  Принесли величезний букет квітів... Її улюблені ромашки... Все,що залишилось в пам*яті з минулого - це ромашки. Колись їй постійно дарували їх.
  Там була записка
  "Принцесо! Хочу привітати тебе з успіхом. Це один з найкращих твоїх творів. .. Пам*ятаю, в юності ти написала оповідання. Я досі зберігаю його. Втім, як і всі твої вірші...
  Сподіваюсь ти згадаєш мене... А , якщо не можеш, я пропоную тобі свою допомогу.
  Просто повернись додому. .."
  Новий роман вийшов зовсім недавно.
  Вона відкинула записку і запалила. Єдина шкідлива звичка якої не могла позбутись досі... Ні , ще у неї була пристрасть до алкоголю... Вона пила,тому що не могла згадати ... Лише те, як вона втекла з клініки... Чому вона там опинилась і чому нічого не пам*ятає було однією з багатьох нерозгаданих загадок.
  
  
  
  Що я можу знати про втрати ? Зовсім нічого ! Я не втрачала нікого з близьких людей тому не знаю як це боляче... Стоп ! Кожен бодай щось,але втрачав. Навіть, коли помирає твій домашній улюбленець буває так боляче, як ніколи. Недавно трагічно загинула моя улюблена мишка. .. Настільки погано мені ще не бувало. Результатом стала тижнева депресія і чотири сотні викурених цигарок. Так я лікуюсь коли погано. Або , коли потрапляю в ще одну халепу.
  Значить про втрати я знаю. Можливо, більше ніж хтось із вас. Правда ?
  
  888
  
  Вона бігла ... не могла зупинитись,хоч намагалась з усієї сили. Ноги несли її з високої гори і вдалині чулись вигуки "Принцесо, повільніше!"
  Зупинитись вдалось лише біля глибокого озера,що примостилось собі поміж столітніми соснами. Вона поглянула на своє відображення у воді і завмерла: на неї дивилася маленька дівчинка з білими кучерями...
  Вона прокинулась. Надворі народжувався новий день. Це їй тільки наснилось, але той сон повторювався уже втретє. Відколи вона отримала книгу.
  Похмурий ранок зовсім не додавав бажання іти на роботу, та вона змусила себе піднятись і стати під холодний душ.
  Потік думок заважав зосередитись , усе валилось з рук, та їй було байдуже. В голові один за одним поставали усі роки її життя. Життя, яке вона пам*ятала...
  
  Там вона чула уривки розмов медсестер ,але ніколи нічого не розуміла...
  - Бідолашна. Така молода,а уже змушена страждати.
  - Не розумію чому він вирішив запроторити її сюди. Напади були лише кілька разів.
  - Хтозна. Він її чоловік і має на це право.
  - Хм... йому просто набридло жити з шизофренічкою або він знайшов собі іншу...
  - Бог йому суддя. Вона чудова дівчина.
  Це все,що вона пам*ятає про ті жахливі дні. Цей діалог Вона почула наприкінці свого перебування там і ніколи не надавала цьому значення.
  В голові крутились слова,написані в одному з листів. "Повертайся додому". Якби ж вона знала де її дім!
  Прогулюючись парком Вона на хвилинку затрималась біля художника. Її зацікавило те,що всі його картини були схожі між собою... На них було зображено те озеро,яке вона бачила у вісні!
  Підійшла до чоловіка і тільки хотіла запитати,як він поглянув на неї і з усмішкою промовив
  - Тобі відомо все.
  - Що ?
   - Я знаю тебе, так само як і ти мене.
  - Але ...
  І тут вона помітила,що стоїть сама. Художника не було видно.
  Вона розмовляла сама з собою...
  
  Вкотре ловлю себе на думці , що не можу не думати про це... а колись було так добре !.. Нізвідки з*явилось дивне відчуття. Воно заважає думати, не дає заснути... Він сидить біля мого ліжка в надії,що все зміниться найближчим часом. Боже, чому він не може зрозуміти,що я не повернусь. Мені тут добре...
  Вона бігла щодуху. Їй здавалось,що ще трохи і вона впаде отут, посеред пустого парку і не підніметься більше ніколи. Вона не могла згадати чому опинилась тут... Ноги самі несли її до того місця де вчора малював художник... Сьогодні його немає. Мабуть, все-таки примарилось...
  Страшно подумати що так раптово одного дня усе перевернулось з ніг на голову. Вона,хоч жила без минулого, зате стабільно. Можна сказати,вона була по-своєму щаслива. А тепер дні минали в очікуванні листа. Дивно,але вона чекала його,хотіла прочитати ще одне з тих послань... Щось підказувало їй,що цього разу в ньому буде щось інше...
  "Привіт моя принцесо. Не роби так,я не можу дивитись коли ти сумуєш. Знаю,що тобі важко,але тримайся... Час ще не прийшов,проте він настане зовсім скоро...
  Скоро ти дізнаєшся правду. Я більше не можу чекати... Кохання сильніше здорового глузду."
  888
  Він стояв і дивився на осіннє небо. Хмари повільно пропливали над головою. Чомусь,було важко дихати. Минуле не відпускало,навпаки,воно з кожним разом все сильніше затягувало його до себе. Думки знову повернулись до того дивного місця. Він не міг збагнути чому потрапив туди,а ще більше - чому тоді не вірив їй, чому запроторив туди . А вона ж правду говорила!
  Величезний повітряний замок... Прекрасний замок,розташований на березі глибокого синього озера,що сховалось між столітніми соснами...
  Він провів там 3 роки. Незабутній час,за який побачив усе її життя: вона маленька біжить з гори і зупиняється біля самого берега... Вона сидить біля дерева і щось захоплено пише. Батько так і не дозволив йому дізнатись що то було. Вона юна... Сидить на вікні і мріє... Вона завжди любила мріяти.
  Колись він запитав нього чому він відправив її туди... "Для того,щоб світ став кращим... Вона змінить цей світ..."
  Він ніколи не забуде останньої розмови,що відбулась :
  - Ти помилився. Вона ніколи не стане такою,як ти хочеш...
  - Але чому ? Мені здається,що вона сама обирає...
  - Не в цьому випадку. Їй судилося такою бути. І вона ніколи не стане іншою...
  - Можливо, та я волію думати інакше... Досі не можу пробачити собі те,що я вчинив.
  - Даремно... Вона розпочне нове життя... Ти допоможеш їй згадати,адже зовсім скоро вона забуде все...
  -
  Повертаючись назад у той час,коли Вона була поруч, він не може стримати сліз. Згадка про її усмішку,завдає нестерпного болю... Але потрібно терпіти, він побачить її лише тоді , коли прийде час...
  Почав накрапати дощ. Він піднявся і пішов всередину. У той будинок ,в якому колись все почалось...
  
  Знову він... Ну чому не можна просто залишити мене? Не повернусь ніколи. Мені тут подобається і я не віддам нікому свій світ... Забирайтесь геть! Ідіть від мене...
  
  Це тільки на перший погляд просто. Насправді , для того щоб досягнути початкового рівня потрібно довго працювати. Я до цього йшла усе життя. З дитинства мріяти... Про що ? Вам це не цікаво. Я ніколи не намагалась змінити світ. Я завжди знала що створена для цього і мені нічого не потрібно робити. Наївна..! Що це означає ? Досі не знаю визначення цього слова. Воно не подобається мені.
  Нецікаво. Нудно робити усе за планом. За планом я повинна зараз писати про те , як нещасна дівчина(жінка) шукає себе.
  Умовності... Для чого вони ? Залежність... Синонім тупості.
  Ні з чим не порівняти відчуття свободи. Вміти самому вирішувати важливі питання...
  Абсурд. Хтось скаже, що все це повня дурня. Неправда! Розумна людина зробить висновок.
  Всі книги чи просто написані слова - це не готовий продукт. Вони існують для того,щоб ми мали над чим задуматись. Вони повинні змусити робити висновки. Різні, але для кожного по-своєму правильні. Все ще залишається маленька надія. Надія на те, що у світі залишились розумні люди...
  
  Вона дивилась на хмарне небо і думала... Ніяк не могла наважитись поїхати. Занадто болісно спогади повертаються. Згадала як потрапила в це місто. Вона,така маленька і налякана сиділа на лавці і мріяла про швидку раптову смерть. Хтозна як би склалось її життя якби тоді її не зустрів БГ. Йому Вона буде вдячна до кінця ...
  В листі не було нічого нового. Тільки те,що їй потрібно чекати. Потрібно,то потрібно...
  На роботі зібралось багато роботи , тому Вона залишилась. Замигав конвертик на моніторі. Їй прийшло повідомлення.
  "Раді повідомити вас про те,що розглянули вашу пропозицію і готові до співпраці. Чекаємо вас післязавтра на місці."
  888
  Вона знову сиділа біля вікна і дивилась у небо. Вона любила спостерігати за зорями. Їй завжди здавалось,що кожна з них живе своїм життям...
  Коли вона тільки-но приїхала в столицю,перші кілька ночей довелось ночувати в парку. Саме тоді вона звернула увагу на них. Їй здалось, що вона бачила як вони посміхалися, чула їхні голоси....
  Мабуть,потрібно їхати туди. Більше не можна залишати все,як є...
  
  Він ніяк не міг зосередитись. Зараз вона повинна спати і бачити сон... Сон,в якому знову побачить себе маленькою... Нічого не виходило. Можливо, вона не заснула... Можливо...
  Вона прокинулась. У вісні вона бачила ту маленьку кучеряву дівчинку. Цього разу вона малювала. Зосередилась,голівку схилила вправо як Вона,коли працює над чимось...
  Всередині робочого дня була іще одна записка.
  
  "Моя принцесо як добре , що ти вирішила повернутись. Сподіваюсь,ти цього справді хочеш і не боїшся. А ти не боїшся, правда..?
  Скоро усе зміниться... Кохання сильніше здорового глузду..."
  
  Вона спостерігала. За природою,за машинами ,що проїжджали поруч,за людьми, які так метушились і кудись поспішали... Через годину вона буде в мальовничому селищі на Півдні Франції. Вона вже уявляла як буде гуляти лісом. Але тільки після того як огляне готель.
  На вулиці не було ні душі. Здавалось,що тут взагалі ніхто не живе,проте Вона знала,що жителі зараз працюють на полях.
  Готель було видно здалеку. Ця розкішна будівля виднілася між дерев. То були сосни...
  Під"їхавши до входу, Вона на деякий час втратила дар мови. Готель , побудований у вигляді замку, розмістився на березі величезного озера. Такого глибокого, що неможливо було побачити дно...
  Вона бачила замок зі своїх снів ...
  Її зустрів чоловік похилого віку.
  - Марк . - представився він.
  - Дуже приємно.
  - Подобається ? - Він зацікавлено дивися на неї
  - Це надзвичайно.
  - Тоді ідемо,оглянемо тут все.
  ... Вони сиділи на березі озера. Вона зачаровано дивилася у воду.
  - А чому саме замок ?
  - Не знаю. Ідея прийшла сама собою якось несподівано. Я подумав що в такому місці замок буде найбільш доречним.
  - Згодна. Тут дуже гарно.
  Марк спостерігав і тихенько посміхався. Йому давно хотілось побачити її. Дорослу, незалежну.
  І ось вона перед ним. А яких зусиль потрібно було докласти щоб його дівчинка була тут...
  
  Вона сиділа у фотелі і намагалась зосередитись... Тільки це завжди заспокоювало її. Хоча зараз не допомагало... Події минулого дня не йшли з голови... Вона заплющила очі і...
  
  
  
  Все сталось само собою. Батько повідомив їй про це на вісімнадцятиріччя. Вона сиділа і мріяла . хотіла полетіти до хмар. Відколи вона виросла,вони більше не брали її до себе. Він підійшов і тихенько поклав руку їй на плече:
  - Нам потрібно поговорити.
  - Татку, я уже сказала ,що більше не буду втікати.
  - Не в цьому справа... Завтра ти покидаєш нас
  - ???
  - Ми вирішили,що ти повинна піти .
  - Але...
  - Ніяких "але" моя принцесо. Все вирішено. Завтра ти прокинешся уже в своїй новій домівці.
  - Що я там буду робити? Я ж пропаду без вас...
  - Тобі усе стане відомо...
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Вона прокинулась у холодному поту. Вона згадала. Не все, лише частину. Ту, в якій вона жила в Величезному повітряному замку. Вона так називала його... Її татусь... Та це ж Марк! Вона миттю вискочила з ліжка і побігла вниз... Нічого не вийшло. Вона прокинулась у своїй квартирі.
  
  
  
  Так завжди буває. Різні сни сняться нам. От і їй так. Дежавю... Ніколи не зустрічала логічного пояснення цьому явищу. Мене не влаштовує жодне. Дежавю - психологічний стан, при якому людина відчуває, що вона колись вже була в подібній ситуації, проте це відчуття не зв'язується з певним моментом минулого, а відноситься до "минулого взагалі". Занадто складно.
  Ні. Все-таки не можна більше поводитись так. Хоча... Незважаючи на те, що до адекватності далеко, не варто даремно засмучуватись. Ще не все втрачено...
  
  
  Якби їй колись сказали що все стане саме так,вона б розсміялась їм в обличчя. А зараз, заливаючись алкоголем, ніяк не могла заспокоїтись : пам"ять ,хоч повільно,але відновлювалась.
  Вона уже згадала своє дитинство,юність,проведені в тому замку... Проте ніяк не могла згадати що ж сталось після її 18-річчя.
  
  
  
  " Не сумуй, моя принцесо.
  Мені дуже шкода ,що все сталось так,але ти повинна зрозуміти,що ніщо не може бути так,як хочеш ти... Колись ти постійно повторювала ці слова. Смішно... Я завжди кричав,що ти помиляєшся,а ти , як завжди мала рацію...
  Досі не втрачаю надії побачити тебе. Сподіваюсь,ти все-таки приймеш правильне рішення і повернешся додому.
  Відчуваю,що повинен дати тобі спокій,але... Кохання сильніше здорового глузду..."
  
  
  
  Уже тиждень вона блукала примарою пустим будинком. Час від часу поверталась в реальність,але тільки для того,щоб наповнити келих. Вона не могла зрозуміти чому їй життя влаштувало такі випробування.
  Колись,в юності батько сварив її за те,що вона любила втікати з дому і спостерігати за людьми. Тоді вона таємно мріяла жити поміж ними...
  В той час вона побачила його. Відтоді щодня сиділа і дивилась в його прекрасні очі і плакала. Плакала тому,що хотіла щоб він знав,що вона є, а він... Він кохав іншу.
  Зараз Вона не могла згадати його обличчя. У пам*яті залишились лише його прекрасні очі. Великі карі очі...
  888
  " Надсилаю тобі твоє оповідання. Зараз ти повинна згадати ще одну частину з того,що колись було.
  Ти навіть не можеш уявити наскільки важко тримати усе в собі. Дивитись на тебе здалеку і мріяти про те, щоб обійняти. Будь ласка, пробач мені . Якби я тоді не зламався,ми б були разом.
  Я не вмію жити без тебе, не хочу! Кохання сильніше здорового глузду..."
  
  Вона не змогла стримати сліз... Вона знала, що то був Він, але могла згадати його. Значить кохання минуло... Страшно, боляче відмовитись від того, чим ти жив усе життя, але по-іншому не можна.
  Вона сиділа і читала...
  Чому так важко розповісти все священику , але так просто вилити душу листку паперу, при цьому знаючи,що його прочитають ..?
  Вона:
  Завжди запитую себе...
  Чому вони обрали мене ..? Чому граються саме з моїм життям ..? чому страждаю через них лише я ..?
  Колись настане день , коли я більше не зможу... Чи, може , він уже настав?
  Мріяти... Летіти далеко-далеко тільки для того, щоб ніхто не заважав жити тим прекрасним уявним життям...
  З дитинства так було. Робити все як вони хотіли, старатися аби вони дали вільну хвилинку , аби мати змогу знову втекти...
  Цього разу все буде по-іншому . Я втечу й більше не повернусь. Я хочу жити в казці!
  Ні , я не покінчу з життям, не полечу на безлюдний острів, я просто...
  Та вам це знати не обов*язково...
   Один з них убив в мені усе... Він намагався бути найдобрішим, найлояльнішим,а виявився ... Він виявився сволотою...
  Жити за чужими правилами завжди лякає. Не всіх , але велику частину людей. То чому велика частина з цієї частини все-одно за ними живе ???
  Не розумію...
  Історія по маленьку людинку... Хоч маленьку,проте недосяжну... Її , таку непомітну не змогли розкусити великі і сильні світу цього. Ловили, але не впіймали. Їм дісталася лише частинка її спогадів . Проте навіть вона була дозволена маленькою людинкою...
  Вони вважають , що знають все про її життя... БРЕХНЯ!!! Насправді вони нічого не знають. Їм відома лише 1/10 її вигаданого життя... Вигаданого...
  Нічого з того насправді не було. А навіщо ..? Навіщо ж їм знати ,що насправді відбувалось ?
  Хоча... Один з них знав усе... Але Він не розповість. Вона вірить йому...
  Повітряний замок. Величезний повітряний замок. Сьогодні Вона потрапила до нього. Після того як Їй поставили діагноз : шизофренія.
  Немає бажання лікуватись... Хочеться просто плисти за течією і не знати , що буде потім... Так Вона опинилась у величезному повітряному замку.
  ... Там гарно. Дуже. Все так по-домашньому... І Вона розуміє, що не повернеться. Ніколи...
   Він:
  Я ніколи не знав хто Вона... Можливо, трохи боявся , але тримався до останнього.
  Вона вміла літати. Вміла розмовляти з квітами... Вона не була з цього світу...
  Мені досі здається , що Її хтось зверху вирішив відіслати сюди, щоб показати нам як потрібно жити.
  Я часто відчуваю себе ніби під мікроскопом... Вона мовчить, а мені здається , що Вона промовляє : "Мені відомо все ... І твоя зрада також.". Я завжди знав , що Вона вміє читати думки.
  Коли я зустрів Її вперше, виникла відраза. Чорне волосся, сережки по всьому тілу і ...сумні очі. Ці очі потім переслідували мене. Вдруге я вже заговорив з Нею. Мені було цікаво чому поруч з Нею завжди хтось є, чому їм подобається з Нею спілкуватись.
  Пізніше я це зрозумів. Шкода ,що було надто пізно... Тоді я уже не міг відступити...
  Перша сварка... Після неї такі-ж виникали майже кожного дня... Чи кожного..? Вже й не згадаю.
  Ми не були ворогами. Ні. Просто ми - занадто вперті , щоб поступитись... Це триває досі. Смішно.
  Вона :
  Я вперто не хотіла Його помічати. Мені тоді здавалось , що Він - егоїстичний, лицемірний покидьок, а з такими я не спілкуюсь. Я заговорила з Ним , тому що мені стало цікаво. Цікаво , чому Він завжди сам, чому це приносить йому задоволення , а ще... Ще я хотіла довести Йому , що краща...
  Якби я знала , що так вийде , ніколи не зробила б цього. Чи зробила б ..?
   Не знаю чому ми посварились вперше... Ми , мабуть двоє не були правими і не хотіли визнавати цього...
  Хтось сказав , що ми вороги. Неправда. Ми ніколи не станемо ворогами. Ніколи.
  Він:
  А потім було багато горілки в тій кімнаті... Не знаю ,що тоді відбулось, але це "щось" усе змінило. Ми стали друзями.
  Згадав. Вона хотіла довести мені , що я не вмію зраджувати... У мене ж тоді була Інша. Я тоді ще вмів... Хоча ні , уже вмів...
  Усе було не так. Я не знав чому , але не так. Мені здавалось , що все найкраще тільки починається...
  Чомусь почались сварки з Іншою. Інша винила в усьому Її, а Вона намагалась довести ... Довести мені , що я кохаю Іншу. Тоді я ще кохав... Можливо , зараз теж кохаю...
  Перша справжня прогулянка. Вперше я взяв Її руку. Вона була гаряча. У Неї завжди гарячі руки... Кажуть, у таких людей холодне серце... У Неї його немає взагалі.
  Нічне місто... Сон... Гра в мовчанку...Вона не спала... Охороняла мій сон. Мовчала... Не хотіла зіпсувати таку чудову мить... Знову сварка... Ми мовчали довго...
  Вона:
  Горілка... Досі ненавиджу її смак. Не пам*ятаю чому я тоді випила стільки , чому гладила Його волосся. Чому заснула поруч...
  Згадала. Я хотіла , щоб Він знав , що не вміє зраджувати. Пощастило Іншій. Він не вмів. Чи вмів ..? Я тоді ще не знала...
  Вони часто сварились... А я плакала, бо не знала через що... Я вперто не хотіла розуміти в чому я винна. Я ж тоді більше за них хотіла вберегти їхнє кохання...
  Величезний повітряний замок... Там мене зрозуміють... Вони вже знають , що я люблю допомагати людям і в мене це знову буде виходити. Він сказав, що раніше я була найкращою і , що я це втратила , бо у мене не вийшло... (Сльози) Вони самі не хотіли цього !!!
  Ми довго гуляли. Він взяв мене за руку. У Нього холодна рука. Нічого, адже тоді Його серце дуже гаряче... Десь я вже чула подібне... У величезному повітряному замку...
  Він спав. А я боялась поворушитись , щоб не розбудити. Довго мовчала. Як же я сумую за часом , коли мені не потрібно було говорити. Думками повернулась у минуле... Йому це не сподобалось... Ми мовчали ще довго...
  Він:
  Я втомився. Вона дістала мене... Та я не вмію без Неї більше... Мовчанка закінчилась , але... Здається Вона вперто не хоче повертатись з "величезного повітряного замку" ... Домовились не згадувати про Іншу. Чому ...? Не знаю. Мабуть хотіли захистити від усіх наш власний світ. Так. У нас є власний світ.
  Вона захотіла змінити мене. Просто так. Мені було смішно. Їй ні...
  Ми домовились. Вона також повинна змінитись.
  Тоді я вперше звернув увагу на Її зовнішність і навіть помітив , що Вона красива... Без сережок їй все-таки краще.
  Їй ,здається , сподобалось . Принаймні мені так здалось. Тепер я буду таким місяць. Можливо довше. Ще не вирішив.
  Тепер ... Звертаю увагу , що мені це не дуже подобається, хоча я і радий за Неї. На парі фізики... Слова зайві. Лабораторні Вона на п*ятірки здала.
  У Неї завжди було багато хлопців. Вона їх , як рукавички , міняла. Мені подобалось , що я не Її хлопець, бо я був поруч завжди...
  Але щось змінилось. З ним вона була довго. 2 місяці... Аж 2...
  День народження. 18... Вона подарувала мені платівку. Улюбленої групи. Я їх колекціоную...
  Вона:
  Він починає мене діставати. Набрид..? Ні. Не знаю. Проте більше без Нього кроку не ступлю. Ми перестали мовчати. Та я ще довго була у своєму замку. Там, звідки я прийшла. Він не хотів більше згадувати Іншу. Я не наполягала.
  Ми жили у власному світі. Нам було добре. Я хотіла , щоб Він змінив мене. Для цього потрібно змінити Його... Я змінила. Місяць Він буде таким , яким я хочу бачити Його. А я - такою ,як хоче Він.
  Мені сподобалось. Я відчувала себе справжньою. Красивою, вільною. Ну люблю я себе і все тут...
  Мої кавалери. Їх було стільки, що я досі не можу всіх згадати. Того я пам*ятаю дуже добре. Ми були разом 2 місяці... Добре , що Він не був моїм хлопцем. Він завжди поруч буде.
  На день народження я подарувала Йому платівку. Він колекціонує їх. Як же мені подобається робити людям приємне.
  Він:
  Сесія. Ненавиджу це слово. Ненавиджу цей процес. Не через екзамени, а тому , що я завжди залишаюсь тут сам. Усі здають ,а я ... До останнього дня в універі. Сумую. Не бачив Її уже тиждень. Вона поїхала. Готується до відпочинку. Їде в гори. Я також повинен бути там...
  Я не поїхав... В цей час повинен бути на сході. . Вона зрозуміла. Не образилась. Я радий.
  Її день народження. Я написав Їй повідомлення. Вона не отримала його.
  Образилась. Думала, я забув про Неї... Хотів би, та не можу.
  Я написав Їй в серпні. 3... Вона впізнала. Вона завжди впізнає мене. Ми довго розмовляли. У Неї стільки сталось... Їй боляче. Як я хочу бути поруч.
  Чекаю зустрічі. Скоро навчання , а мені лише Її побачити потрібно. Змінилась ? Вона часто змінюється.
  Подорослішала. Серйозна... На перший погляд. Насправді , така ж , якою була. .. Той самий погляд. Цікаво : Вона сумувала так само як і я..? Довго розмовляли. Ми знову у власному світі, тільки щось не так ... Що саме ..?
  Вона:
  Іспити минули вдало. За тиждень здала все і поїхала додому готуватись до відпочинку. Як я його чекаю! Буде весело, а ще там буде Він. Наш світ не зміниться. Він ні з ким ним не поділиться , адже завжди поруч буде...
  А як же величезний повітряний замок ..? Він каже , що все добре і він не ображається... А інші..? Я все рідше їх навідую... Потрібно більше часу приділяти їм, бо без мене вони усі загинуть... Я їх створила.
  Він не поїхав... Я плакала, а потім зрозуміла, що так краще. Йому обов*язково треба бути там. І мені краще. Величезний повітряний замок не зникне.
  Мій день народження. Він не привітав мене. Забув про те , що я є... Зруйнував наш світ..
  Написав 3 серпня. Безглузду смс. Думав, я не впізнаю Його. Я завжди його впізнаю. Розмова була довгою. Я досі не повірила , що Він привітав... Та вже не ображаюсь. У Нього стільки всього сталось. Чому я не поруч ..?
  Скоро зустріч... Інколи здається , що серце з грудей вискочить і побіжить до Нього...
  Він змінився. Він завжди змінюється. Дорослим став. Він сумував за мною ? Потрібно запитати. Знову власний світ. Я помилилася. Ми не втратили його... Щось не так ... Коли я дізнаюсь що ...?
  Він:
  Інша пішла... Я плакав... А Вона , як завжди , була поруч.
  Не знаю що робити , життя нема... Хочу кричати, хочу померти... Вона не пускає.
  Заспокоївся. І тепер розумію, як сильно Вона хотіла , щоб ми з Іншою завжди разом були... Чому..? Не знаю.
  Вона:
  Вони з Іншою не разом... Я знову плачу. Ну не цього я хотіла.
  Я хотіла , щоб їм добре було. Хотіла нести добро людям. Він плакав. А у мене сліз не було. Мені було Його шкода. Я так хотіла , щоб вони завжди разом були...
  Тоді я зрозуміла що було не так. Я покохала ... Я зрадила усе. Тому вони не разом, тому не бачу більше величезного повітряного замку, нема нашого власного світу...
  Я злякалась... Мої кавалери... Як добре ,що Він не був моїм хлопцем. Він завжди поруч буде...
  А що як не буде..?
  Я не втрачу Його!!! Не віддам !!!
  У нас є власний світ!
  Все не так... Де мій величезний повітряний замок..? Я так хочу туди...
  Тільки не плакати. Він не буде одним з... Він завжди поруч буде ...
   Він:
  Нічого не вийшло. Епопея завершилась повним провалом. Ми зруйнували усе , що тільки мали... Вона знову утекла у свій величезний повітряний замок... Тільки б повернулась до мене такою ж...
  Вона:
  Цю битву я виграла. Знову довела Йому , що Він не вміє зраджувати... Почуттям не зрадиш.
  Повернула свій величезний повітряний замок. Відкрила нові двері... До тих, хто переслідував мене... А наш власний світ... Він не зник. Просто зупинився. Ненадовго . Скоро він знову буде лише нашим власним...
  888
  Ось і все... Історія повинна завершитись. Не можна вірити в казку. Звичайно, ще не все до кінця з*ясовано,проте більше нічого не потрібно. Банальна повість про дурниці,які хвилюють підлітків. Не такого Вона чекала. Хотіла потрапити в фільм про кохання. А єдине, що Вона отримала - це велику кучу лайна. Прекрасно ж розуміє, що далі гірше буде, але спинитись не може. Думаєте, ті очі не дають їй спокою? Брехня. Вона сама його в себе забирає...
  Оскільки Вона вирішила продовжити пошук, то залишаю вас наодинці...
  888
  
  "Відчуваю,що скоро усе зміниться... ти надіслав мені листа. Знову. Прочитала те оповідання. Досі не віриться,що я таке писати могла. Думаєш, це змінить щось? Помиляєшся. Я ніколи не стану такою,якою тоді була... Вибач,та для мене важливо лише правду дізнатись... Можливо,ти не пробачиш мені,але... Я знаю, що кохала тебе. Знаю,що повинна досі кохати,та я не можу згадати твої очі... Значить,кохання померло і його більше немає..."
  888
  Слів не було. Сліз також. Він стояв і дивився в пустоту. Щойно прочитав листа від неї...
  Це неможливо! Стільки років чекати ,мріяти про те,що вони будуть разом і в одну мить втратити все...
  ... Йому наснився батько. Він сказав,що не все втрачено,сказав,що потрібно боротись адже вона просто не пам*ятає...
  
  
  Не знати того,що про тебе знають інші - найважче... Я не знаю, тому зараз знаходжусь у цьому дивному стані. Я втекла туди,де про мене ніхто, моє минуле ніхто навіть не здогадується...
  .. Так повинно бути. Для того,щоб полегшити життя, насамперед, їм.
  Не можу дивитись як вони страждають. Дві найважливіші людини в моєму житті.
  Чекаю коли усе закінчиться. Нечасті моменти,коли я повертаюсь, ріжуть на маленькі шматочки мою душу...
  А колись усе було так гарно! Ми були щасливими: я і двоє найважливіших чоловіків у моєму житті. А потім знову з*явився він... Увірвався в мій світ і вніс хаос в цю ідилію...
  ... Тоді я його кохала... Тепер ненавиджу....
  
  
  
  "Мріяти... жити в полоні дивних мрій... вони заполоняють і не дозволяють навіть поворухнутись,а потім ти уже сама не можеш відкрити двері в справжній світ... кожної ночі, коли я лягаю спати , я опиняюсь в чарівному світі ілюзії. Світі , де все таке , яким я хочу його бачити.
  Я вчилась жити без тебе. Вчусь зараз... Знаєш , у мене починає виходити. Принаймні немає більше сліз. Згадала про наше минуле і твої слова боляче полоснули серце лезом... "Ми ніколи не будемо разом..." То чому ти зараз шукаєш мене ?
  Забудь. Я повторюю тобі це так , як колись сказав мені ти...
  Сповідь... Іншого виходу не бачу. Можливо , коли прочитаєш ці рядки, то більше не будеш намагатись знайти мене....
  Я вірила... Тоді я вірила кожному слову. Даремно. Зараз ти кажеш що кохаєш... Хоча прекрасно знаєш сам, що слова давно втратили своє значення.
  ... Я досі люблю тебе, але не повернусь. Я майже навчилась бути без тебе і не хочу знову жити від зустрічі до зустрічі..."
  Він вкотре перечитував листа і сльози знову котились по небритих щоках. Спогади про той щасливий час не відпускали уже багато років. Він добре знав , що зараз Вона втратила усі спогади , але чомусь ніяк не наважувався дозволити їй побачити себе. Батько сказав,що коли вони зустрінуться , зміниться усе ... Він , мабуть ще не був готовим до цього. Боявся, коли до неї повернеться те,що було,вона ще більше ненавидітиме його...
  ... - зі мною все добре!!! Невже ти не бачиш,що у мене гості?
  - кохана, тале ж тут нікого немає...
  - Є! Батько вперше навідав мене,а ти, мало того ,що не бачиш його , так ще й не даєш мені поговорити з ним ! Іди геть! Забирайся!
  Того вечора стався найгірший з ,як він тоді вважав, нападів. Вона кричала , потім плакала... Він не витримав і зробив один телефонний дзвінок.
  - знову. Я більше можу. Заберіть її...
  
  То був найжахливіший день в його житті. Вони забрали його кохану і відтоді він не бачив її. Через кілька днів він вирішив забрати її,але вона відмовилась. Сказала,що не може бачити. Що вона його кохала але він розбив усі її мрії,що тепер вона не бачить свого світу... Вона пішла з його життя.
  Вона не впізнавала нічого. Маленькі затишні вулички тепер уже не тішили око. Вперше за стільки років Вона зрозуміла,що сумувала за ним... Вона вирішила перший день присвятити прогулянкам.
  ... Зупинилась в улюбленому парку. Сиділа і спостерігала за білочками ,які весело стрибали з гілки на гілку. Було людно. Дітлахи катались на атракціонах,підлітки - на роликах і скейтах... вдалині було чути сумну мелодію скрипки...
  
  ... Вона сиділа в парку і грала щось із Шопена. Вона віртуозно володіла цим інструментом... Він стояв поруч і не міг поворухнутись: мелодія зачаровувала. Їм по 18... Молоді і щасливі... Музика затихла...
  - Чому ти не граєш?
  - Я не хочу більше. Мені це не подобається. - дівчина надула губи.
  - Як завжди. Ти ніколи не хочеш грати для мене. Ти робиш це для всіх,крім мене...
  - Заспокойся. Я просто втомилась. А сили знадобляться. Мені потрібно до батька і ...
  - Ти божевільна! - Він перейшов на крик. - Повернись на землю і не живи так! Ніякого замку не існує! Його також!
  - Колись ти повіриш мені... - тихо промовила дівчина.
  Вона розплющила очі. В голові паморочилось. Задрімала на лавочці... Дивний сон. Виникло неприємне відчуття і вона вирішила піти в готель.
  Думки роїлись в голові. Хоча і розуміла,що ця дівчина - це вона . Та чомусь не впізнавала хлопця. Якби то був Він,вона б впізнала його очі,а так...
  ... По дорозі в готель,вона зайшла в музичний магазин і придбала скрипку...
  
  Скрипка... Чарівний інструмент. Новачку здається, що він легко навчиться, а насправді це надзвичайно складно. Мінімальний час навчання - 7 років. Але для того,щоб робити це добре потрібно набагато більше часу.
  Музика - це взагалі щось не з цього світу. Я обожнюю її. Щоразу, граючи свою улюблену мелодію,забуваю про те хто я , де я... Все...
  Якщо ви володієте якимось інструментом, зрозумієте мене , якщо ж ні... Вибачте, нам не по дорозі.
  Божевілля. Це не хвороба. Це весело,але тільки тоді , коли дивишся на речі через рожеві окуляри. Якщо ж божевільний одягне темні, то кінець. Гра завершена. Таким нема місця в цьому світі.
  
  
  
  
  
  Вона грала. Свого улюбленого Шопена. Музика,що літала кімнатою, змушувала плакати.
  Не було боляче. Просто вона знала де шукати і що їй потрібно знайти. Покласти край невизначеності раз і назавжди. Біль уже не різав душу. Його взагалі не залишилось. ..
  Будинок. Хм... Майже як в одному фільмі жахів тільки без віршика. Хоча це також можна виправити.
  Пошуки завершились тут і зараз. В розкішному номері готелю із скрипкою в руках...
  
  
  ... Вони знову біля мого ліжка... Я так хотіла побути наодинці, а вони не дозволяють. Все рідше повертаюсь сюди... якщо чесно,то інколи дуже хочеться до своїх чоловіків... Чомусь не можу. Той інший світ завжди забирає мене до себе. Мабуть,я там залишусь назавжди...
  
  
  "Ти знову не зрозумів мене... Правильно, найлегше утекти і звалити вину на когось.
  Брехня ! Так краще не буде.
  Скажи, невже тобі покращало після того , як ти мене кинув ? Після всього що ти для мене зробив ?
  Хочеться плюнути тобі в обличчя. Забути твою зраду і те , що за нею почалось.
  Вважаєш мене хворою ? Вітаю. Ти мене такою зробив.
  Цікаво : ти здивуєшся якщо скажу, що зустріла іншого? Мабуть , ні.
  Я навіть знаю твою відповідь... Ти засмієшся і скажеш : " Завжди шльондрою була".
  Я готова до всього. Те, що ти колись назвав бездарністю, заслужило визнання.
  Я надішлю тобі один примірник. З автографом.
  Істеричний сміх... Я тебе ненавиджу...
  Сповідь майже завершена.
  Я знаю, що ти захочеш знайти мене. Тому, що кохаєш і , хоча зараз злишся, довго без мене не зможеш.
  А я зможу і більше ніколи не належатиму тобі."
  
  
  
  І знову він плакав. Щирими сльозами, адже знав : вона правду писала. Згадав той день, коли після сварки сказав, що вона бездарщина і шльондра. Як завжди, відчуття провини боляче нагадало про себе...
  Вона в місті. Отримала свій рукопис. Тепер залишилось зробити так, щоб вона знайшла місце початку всього...
   Марк ходив по кімнаті і ніяк не міг заспокоїтись. Звістка про те, що Він не послухав його і шукає зустрічі з Нею не давала спокою.
  Якщо дівчина дізнається про все, то про те, щоб повернути її додому не може бути й мови.
  ... Скільки помилок зроблено. Скільки життів знівечено...
  Він вважав, що вона змінить світ на краще, а вона...
  Не змогла протистояти натиску.
  888
  Вона прокинулась у пустому будинку на розі двох головних вулиць. З того ранку все почалось... Вчилась в університеті. Марк спеціально зробив так, щоб вона завжди була поруч з тим, за ким спостерігала всі ці роки...
  Вони просто повинні були бути разом ,але... Якби все так легко траплялось.
  Він кохав іншу, вона страждала. Потім - були друзями. Йому було добре. Вона страждала...
  Їй набридло. Шукала забуття. Кололася, пила, курила... Була з іншими. Їй було добре. Він страждав. Три простих слова так важко промовити. Вона змушувала. Він опирався. Потім стало надто пізно... Їй було добре. Він страждав.
  Вона пішла раптово. Не попередивши нікого. Марк довго шукав і, зневірившись, знайшов в її улюбленому місці : Величезному повітряному замку. Вона сиділа на вікні і знову мріяла.
  
  Повернулась. Не змогла без нього довго. Вперто робила вигляд , що все добре, а душа плакала...
  Він намагався забути. Не вмів по-іншому...
  
  
  Він знайшов в собі сили змінити усе. І,хоч як важко не було , щось їх єднало. Він знав про все, але вперто не хотів вірити жодному слову. Вона знову втікала, Він знаходив її...
  Все частіше помічав як Вона розмовляє сама з собою. Спочатку , ховаючись, потім відкрито. Більше того, Вона говорила, що в гостях батько, змушувала його вітатися і розмовляти з пустотою... Коли Він натякав про це, у Неї ставались напади.
  Потім він не витримав...
  
  А тепер...
  
  
  
  "Думаєш, легко пережити це..? Помиляєшся.
  Сміюсь. З того,що була такою слабкою і не змогла протистояти тому натиску...
  "В любви , как и в искустве , прежде всего , нужно быть откровенным."
  А ти був ?
  Я поволі виливаю свою душу. Для того,щоб почати життя з початку. Ну, не з самого, а тільки з того моменту як ми познайомились...
  Брешеш. Часто і багато.
  Тобі подобалось тоді з мене сміятись, подобається досі.
  Ти завжди складав різні історії, а я сліпо вірила їм, адже... Ти сам знаєш,що далі.
  Гидке відчуття забралось всередину і не хоче покидати своєї схованки.
  Я хочу ,щоб про це дізнались усі. Про те, як ти знищив мене і чому я такою стала...
  Так, у всьому ти винен. Я не збираюсь тебе хоч якось виправдати і взяти частинку вини на себе. Я - жертва. Обману , вистави, можливо , спільного експерименту...
  Я просто більш ніколи в житті не піду тією ж дорогою...
  Скоро потік думок закінчиться, образа ослабне... Ми знову помиримось і будемо спілкуватись як раніше... Стоп... Не будемо! Я НЕ ХОЧУ!
  Я часто говорила тобі, що зрозуміла всі ті речі, які відбувались. Ти знаєш сам як я помилялась.
  Зараз я можу з впевненістю сказати : я втратила всі почуття які тільки мала до тебе... Повагу і довіру насамперед.
  ... Закінчились слова.
  Я почуваюсь спустошеною,зате щасливою.
  Ніколи не попрошу пробачення... Знищив усе ти і тільки ти..."
  
  Дурні фрази. Марні спроби писати щось розумне. Краще б то були вірші.
  Та інколи так важко висловити почуття кількома рядками...
  Слова не мають значення. Ніколи не мали. Важливі лише вчинки.
  Я можу писати тут що завгодно, але ви ніколи не дізнаєтесь чи насправді це відбувалось.
  Хочу ,щоб мене почули! Один раз сказати одну фразу і все... Забудьте мене після того. Але мене, не мої слова.
  
  Руїни. Все що залишилось від гарного великого будинку. Не було вікон, все обросло бур"яном і це не додавало впевненості. Вона зробила перший крок. Сходи загрозливо скрипіли та їй уже було байдуже...
  Всередині було досить світло. Вона оглянулася довкола і перед очима промайнули щасливі моменти. ..
  Він сидів біля каміну. Такий дивний. Їй здалось,що у нього божевільний погляд. Тільки здалось...
  Зовсім не змінився. Тільки борода виросла. Вона усміхнулась: на неї дивився той самий юнак якого вона побачила ще тоді,наверху. Великі карі очі. Вона згадала їх. Все згадала...
  ... Вона оглянулась і вони зустрілись очима. Для нього це надзвичайно важко, проте так само важливо. Змінилась. Уже немає того божевільного блиску в очах. Погляд холодний. Її усмішка...
  Вона завжди така лагідна, здавалось, вбивала...
  Побачив усе життя. Ті щасливі дні. Їх було так мало. Згадав як виганяв Її, як змушував страждати. Потім згадав як сам мучився , коли втратив.
  
  ... Вони зрозуміли одне одного без слів... Все, заради чого він жив стільки років, а Вона шукала, завершилось тут і зараз. Там, звідки почалось. Він не сказав Їй, що був там, вона - що більше в це не вірить.
  
  ... вона лежала на ліжку не рухаючись... Ніхто так і не дізнався чому вона залишилась там. У своєму світі...
  Двоє чоловіків сиділи поруч і мовчки дивились на її нерухоме тіло.
  - Вона покинула нас. - тихо промовив один.
  - Там їй буде добре - прошепотів інший і сльоза повільно скотилась по його обличчю,впавши їй на руку...
  
  
  Так. Ви все правильно зрозуміли . Історія про ідеальне кохання - просто витвір уяви хворої людини. Ідеальний світ , ідеальні стосунки, ідеальне прощання. Шкода, що так насправді не буває... Ідеал - для кодного свій. Кожен вибирає те, що найбільше відповідає його натурі, звичкам , вчинкам. А в мене його нема. Точніше мій ідеал - я сама. Ну люблю я себе і все тут.
  Колись ви зрозумієте все. Це ж тільки початок...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга вторая"(Уся (Wuxia)) Д.Морган "Ядерная зима"(Постапокалипсис) А.Дашковская "И ангелы вострубят"(Постапокалипсис) М.Юрий "Небесный Трон 5"(Уся (Wuxia)) И.Головань "Тестовая группа. Книга вторая"(ЛитРПГ) Н.Мор "Карт бланш во второй жизни"(Любовное фэнтези) А.Ефремов "История Бессмертного-2 Мертвые земли"(ЛитРПГ) С.Климовцова "Я не хочу участвовать в сюжете. Том 1."(Уся (Wuxia)) В.Свободина "Демонический отбор"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Колечко для наследницы", Т.Пикулина, С.Пикулина "Семь миров.Импульс", С.Лысак "Наследник Барбароссы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"