Я п'ю вино зі смаком смерті,
        Ковтаю світло, простір, час,
        І кожну мить у коловерті
        Лечу до неба, як Пегас.

        Б'ю крилами та гімн співаю,
        Я -- думка, тінь, і дежавю.
        Нема ні пекла та ні раю,
        У кожній миті я живу.

        Скінчилась мить -- і я вмираю,
        Мені лунає пісня сфер.
        Усе, від краю і до краю,
        Мені відомо вже тепер.

        Мова диявола та бога,
        На голці танки янголят,
        Всесвітня таємниця строга --
        Мої, як череда ягнят.

        Мить почалась -- і знов у небо
        Лечу я, начебто як птах.
        Пісень нема, але як треба!
        Бажання є лише, та страх.

        У проміжмитті є пізнання,
        І є неволя, смерть без дій.
        А в миті є живе бажання
        Обмежене знанням подій.

        Чи діяти мені, чи знати?
        Заборонив Господь нам сам
        Плоди життя відкуштувати
        Як плід знання від'їв Адам.

        Я проклинаю Нільса Бора,
        І Гейзенберга я кляну
        Наряду з тим кого нам Тора
        Дала пізнати глибину.

        Людині не дана тотальність.
        Разом знання та дій нема.
        Уважна всесвіту нейтральність
        Нам заперечує сама.