Стирчить у мене з серця та стріла,
Яка тремтить, немов налякана імла,
Що жах до мене в душу занесла
З Харонового тлінного весла.
А далі у моїй гробниці тільки давній тлін.
І потім сам Диявол встане із колін.
Він ніжно поцілує мене в стомлене чоло,
Пробачить все, що є і що було.
Утрата крові вже далась взнаки.
Моя корона випала з безсилої руки.
В наступну мить і ворон сів у мене на плечі:
У дзьобі він тримає від безмежності ключі.
Лиш гниль і холод розбирають вщент
Мою розтрощену й розбиту цитадель.
І вже мене не приховають її стіни,
Коли надворі розпочнеться новий день.