"Ядовитое счастье"
Скажите, кому оно надо,
Счастье , кишащее ядом,
Как наркоман со шприцом
И серым побитым лицом?

Нет уж, увольте, спасибо,
Не для того родилась,
Чтобы такой быть "счастливой".
Хватит с меня - нажилась!

Мне безразличны восторги
Жизни пустой и пустынной,
Пусть моя жизнь и не сахар,
Зато не бывает рутинной.

Горести есть и невзгоды
Беды есть и неудачи
Полно проблем и роботы
(Некогда съездить на дачу).

Но я довольна, поверьте,
Жизнью такой невезучей
Мне б надоела до смерти
Судьба без "камней и туч".



              Коханiй людинi ( якої в мене вже немає...;()
Давай не будемо нiчого обiцяти,
Брехати, плакати й безумства говорить,
Бо не важливо те, що ти далеко,
Любов нiчим, мiй любий, не спинить!

Неправда ж тiльки бiль в душi ворушить
Породжуючи сумнiви тяжкi...
Давай не будемо одна одного мучить 
Якщо нашi розiйдуться стежки...



                     Сестричцi ("Смуток i Надiя")
Два ангела бiлих на хмарцi сидiли
Один з них звавсь Смуток , а iнший - Надiя
Вели вони тиху, спокiйну бесiду
Про те як їм важко живеться на свiтi.

Той Смуток був гостем частим на землi
Тому мав уяву про людськi жалi
Надiя ж iз неба спускалася рiдше...
Вона жила в серцi людському й не бiльше.

Та часу зовсiм небагацько пройшло
I Сонце сховалось, за обрiй зайшло
Пiдвiвся тут смуток, розправивши крила
Поглянув на землю i каже Надiї:

Ти вибач, але, я вже маю летiти,
Було непогано тут разом сидiти
Надiя всмiхнулась: Авжеж, ти лети
Тобi треба мiсць ще чимало пройти.

А я ж бо залишусь на хмарцi сидiти
I буду на тебе iз неба глядiти. 
Бо людям не треба Земної Надiї
А та що є в серцi - всi смутки закриє.