Дробот Анита: другие произведения.

Солдати йдуть на схід

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-20
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Просто наболело

  Солдати йдуть на схід. Йдуть. Назавжди. Не кажучи "Прощавай".
  Ми розгортаєм свою надію, як прапор перемоги над понівеченим обличчям міста.
  Вони йдуть.Не дивлячись назад.На те, що за спиною,взагалі дивитися дуже боляче. І страшно. Особливо, коли не знаєш, куди веде твоя дорога з червоної цегли.
  Вони крокують, мужньо стиснувши губи, дивлячись суворо вперед. Туди, де гарячим полум'ям займається їх перший ранок. Ранок на війні.
  А ми залишаємося. Ми і місто. Воно, суворе та холодне, підставляє своє розбите обличчя дощу. Дощ вмиває його. І здається, ніби місто плаче. Важкими краплями, іноді різнокольоровими від машинної олії, але частіше просто чорними.Ці класичні будівлі теж відчувають скорботу, біль. Відчувають і плачуть разом з нами. Проте пересічним перехожим, що поспішають сховатися від грози , помітити як плаче місто не дано. Вони поспішають, йдуть собі під чорними парасольками, не потрібні їм сльози міста, сльози нагадують про солдатів, що пішли на схід.
  І раптом це вже не просто тихі сльози. Це- ридання. Різкий вдих і болючий видих: вітер гне до землі дерева. Згинає, ломає, шалено зриває листя, кружить його, бавиться, а потім розкидує навкруги. Місто скаженіє, тихо гудуть електричні проводи, але за дикими завиваннями-риданнями вітру їх не чутно. І раптом місто знову німіє, лише подекуди рвуть простирадло тиші ледь чутні всхлипування.
  Люди завмерли у своїх бетонних коробках. Зачаїлися, наче миші. Люди не розуміють повільної агонії живого сердця. Вони не бачать сліз міста. Їм байдуже, що солдати вже на сході.
  А там,доки місто побивається за ними, на них чатує смерть. Чорним птахом кружить вона. Смерть поки що слабка, вона може лише причаїтися і напасти раптово. Але незабаром їй стане сил забрати із собою більше, ніж одного-двох за раз. Місто знає, що смерть набирає сили. Знає, але не може нічого зробити.
  І смерть знає, що місто безсиле, але поки що вона боїться полювати. Чекають... Чого? Нового ранку, нових сліз, нової крові, нових солдат...
  А люди так само сидять у своїх коробках. Зачинились, на усі замки, навіть, на ланцюжок. Вони гадають, смерть не здатна пройти крізь зачинені двері. Але вони помиляються. Вона просто чекає правильної години і вже тоді...
  Місту байдуже до тих людей. Вони холодні, німі. Їм не дано голосу, вони не знають слів. Ідеальні люди, надлюди... Чи навпаки, звірі?.. Хто вони? Врешті решт, це неважливо, адже їхня доля вже вирішена.
  А ми? Хто ми? Ми - місто. Ми - дощ. Ми- вітер. Ми - солдати.
  І ми йдемо на схід. Вимішуємо чоботами осінній бруд. Зачіпляємо погляд неважливі деталі: шматок осіннього неба, червоні клени, тьмяне сонце.
  ...Крокуємо подумки...
  Зустрічаємо ранок біля розбитого літовища, де виживають двоє з трьох.
  ... Заварюємо занадто терпкий чай...
  Дивимось у цівку приціла.
  ... Запалюємо синій газ...
  Помираємо, на останок підводячи очі до глибокого неба.
  ...Ридаємо, відчуваючи, як смерті стає сили забрати разом із собою наступного...
  Ось він захід цивілізації. Це вже було багато разів. І знову повторюється. Смерть, місто, солдати. Осінь, полум'я, біль, страх, відчай. Дим, сльози, невідверність майбутнього.
  А ось крізь пил кімнати прорвався перший промінь нового ранку, що осяє там, за вікном, розбомбленні будинки, крихітні, ніби лялькові фігурки вбитих людей, розкиданн х по мокрому вже не від сліз, а від крові асфальту.
  Та ні! Ось перший, несміливий промінь, закрадаються у кімнату. За ним ще один і ще. Багато, багато золотих променів. Ціле сонце. Цілий світ.
  Ми підходимо до вікна. Непевно посуваємо стару важку штору. Місто заниміло, ще не вірячи, що це можливо. Тисячі людей намагаються крізь мутне скло роздивитися як у золотих промінях нового сонця зі сходу йдуть люди. Сонце остаточно підводиться з колін. Там, на горизонті , тепер можна розрізнити поодинокі фігури солдатів. Один, два, тисяча, десять тисяч. Живі...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com О.Грон "Попала — не пропала, или Мой похититель из будущего"(Научная фантастика) Е.Рэеллин "Конкордия"(Антиутопия) И.Головань "Десять тысяч стилей"(Уся (Wuxia)) М.Юрий "Небесный Трон 1"(Уся (Wuxia)) А.Климова "Заложники"(Боевик) Е.Кариди "Сопровождающий"(Антиутопия) Д.Мас "Королева Теней"(Боевое фэнтези) С.Суббота "Шесть секретов мисс Недотроги "(Любовное фэнтези) А.Ефремов "Мертвые земли"(ЛитРПГ) О.Гринберга "По Праву Крови"(Любовное фэнтези)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Институт фавориток" Д.Смекалин "Счастливчик" И.Шевченко "Остров невиновных" С.Бакшеев "Отчаянный шаг"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"