Дуванский Владимир Петрович. Як Заєць Ведмедя ошукав

Дуванский Владимир Петрович : другие произведения.

Як Заєць Ведмедя ошукав

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]

Ссылки:

Оставить комментарий © Copyright Дуванский Владимир Петрович (natalya_dv@mail.ru) Размещен: 07/04/2009, изменен: 07/04/2009. 8k. Статистика. Стихотворение: Сказки		Ваша оценка:

18/01/2000

Авт. В. Дуванський

Як заєць ведмедя ошукав.

Якось в лiс забрiв дрiмучий

Величезний злий ведмiдь,

Серед звiрiв був найдужчий,

Став володарем угiдь.

I тепер усi в тривозi,

Бо жалю ведмiдь не мав,

Будь-кого стрiчав в дорозi,

На шматочки розривав.

Рада в раду присудили:

До бурмила слать гiнця,

Щоб притримав трохи силу

Та знущання без кiнця.

I сказать: "Хiба розумно,

Одного з`їси чи двох,

Роздираєш ти бездумно

Щонайменше десятьох.

Як продовжиш тую справу,

Тим шляхом, що ти iдеш,

Сам понищиш свою страву

I вiд голоду помреш.

Замiсть цього пропонуєм:

Ми щоденно в точний час

Будь-кого тобi даруєм,

Жереб кинем помiж нас".

Звiр послухав тую мову

I на те вiдповiда:

"Згоден я на цю умову,

але буде вам бiда:

коли раз мене обдурять

i хоч раз я не поїм,

пiдiйму таку я бурю -

горе буде вам усiм!"

З того дня i повелося:

Як на кого жереб впав,

До ведмiдя йти пришлося

I ведмiдь його з`їдав.

Час iшов. Одного разу

Жереб зайця вибира,

Не пiти - для всiх образа,

Що ж, прийшла його пора.

Тяжко стало бiдоласi,

Вiн од страху весь дрижить,

Що ж робити сiромасi?

Так ще хочеться пожить!

Допросився у громади,

Щоб йому надали час

Жiнцi, дiтям дать поради,

Обiйнять в останнiй раз.

Поки вiн знайшов дружину,

Дiточок усiх зiбрав,

Не одна пройшла година,

Час обiду вже минав.

Хоч не хоч, пора в дорогу

Ось уже в останню путь

До ведмежої берлоги

Зайця ноги ледь несуть.

Що не крок, то вiн спiткався

Об корiння та пiньки,

А було, колись змагався

З вiтром буйним залюбки.

Звiсно, смертi всяк боїться,

Iнше горе - не бiда,

От дiйшов вiн до криницi

I до неї загляда.

Застилають сльози очi,

Непомiтний часу плин,

Раптом заєць як пiдскочить,

Що це трапилося з ним?

Бо його спiткала думка,

Звiрiв як порятувать

I ведмедя-недоумка

По заслузi наказать.

Не зiтхає i не плаче,

Смуток груди не пала,

Що є духу заєць скаче

До ведмежого житла.

А хазяїн у берлозi

Свiй обiд чека дарма,

Голод стримати невзмозi

Та поживи все нема.

"Як це так, - ревiв вiн злiсно, -

що надумали вони?

Буде їм у лiсi тiсно,

Як не буде дичини!

Так знущатись надi мною!

Вчора випала менi

На обiд худа ворона,

Це замало на два днi.

А тепер нема i мишi,

Чую, злiсть моя зроста,

Та в живих я не полишу

Завтра жодного хвоста!!!"

За хвилиною хвилина

Пiдiйшла вечiрня мить,

А бурмило без упину

Тiльки й думав: "Що робить?"

I йому в такому станi

Заєць ввiчливо сказав:

"Добрий день, вельможний пане".

I на заднi лапки став.

"Ах ти ж, хлистику поганий, -

Звiр розлючений зревiв, -

Ти мене, царя, в оману

Ввести, дурень, захотiв!

Чом прийшов до мене пiзно,

Цiлий день тебе чекав".

Пiдiйшов до зайця грiзно,

Люто лапу пiдiйняв.

Затремтiв був той вiд жаху,

Ще й спiткнувся об порiг,

Але мовив, хоч зi страхом

Щонайчемнiше, як мiг:

"Мiй володарю, невинний,

i не звiрiв твоїх грiх,

нинi вашi iменини

святом стали для усiх.

Влаштували навiть танцi

В пам`ять ваших роковин,

Йшли до вас чотири зайцi,

А дiйшов лиш я один.

"Як це так, - ведмiдь спинився, -

де згубив, кажи, ще трьох!"

заєць гiрко засмутився,

сипле слово, як горох:

"Вийшли ми ще на свiтанку,

раптом, гульк, палац стоїть,

а до нас бiжить вiд ганку

завбiлки, як ви, ведмiдь!

"Стiй, - кричить, - усi до мене,

хто ходить тут дозволяв?"

налякався я , ой нене,

мало мертвим там не впав.

Ми, звичайно, пояснили,

Хто ми є, йдемо куди,

Заревiв вiн що є сили,

Крок зостався до бiди:

"Годувать якогось зайду,

Чи дiлити вас на двох!

Сам собi хай їжу знайде,

А ще краще, як би здох!"

Я його ревiння слухав,

Боячись зробити рух.

Бiднi, бiднi мої вуха,

Лiпше б зовсiм я оглух.

Потiм вiн в палац-печеру

Силомiць усiх загнав,

На сьогоднiшню вечерю

з`їсти всiх пообiцяв.

Ледве-ледь я допросився,

Щоб до вас вiн вiдпустив,

Ось чому я запiзнився

Та навряд чи завинив.

Злiсть ведмедя все зростала:

"Я на пил його зiтру

i заллю за шкiру сала,

на шматочки роздеру!

Розпатякався, негожий,

Покажи, де вiн жиє!"

"Обережно, пан вельможний,

в ньому сил занадто є".

"Гей, помовч, мерщiй до дiла,

та веди вже, не чекай,

на його начхав я силу,

час поклати цьому край!"

Тиче заєць у криницю,

де мов дзеркало вода:

"Там вiкно його свiтлицi,

вiн у нього вигляда".

От ведмiдь униз як гляне,

Бачить, точно, там ведмiдь,

Пазурами не дiстане,

Грiзно вiн почав ревiть:

"Надаю тобi по пицi

всиплю доброго чорта!"

а вiдлуння iз криницi

тi слова йому верта.

Так бурмило розлютився,

Увiрвавсь йому терпець,

В воду скочив i втопився,

Тут i казочки кiнець.

Звiрi знатимуть потому,

Хто ведмедя перемiг.

Заєць весело додому

Аж летить, не чує нiг.

У життi вже так ведеться:

Де ведмiдь живе такий,

Що над iншими надметься,

Заєць знайдеться меткий.

Оставить комментарий
Размещен: 07/04/2009, изменен: 07/04/2009. 8k. Статистика.
Стихотворение: Сказки

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"