Я впізнала свій смуток, Сем. Так раптово, так зненацька, і зрозуміти не можу, як могла я так довго не приймати те, що побачила. А може його не було ніколи, можливо він народився від того океану, котрий ліг на мене, сповнивши єство своєю нестерпною брудною важкістю, притиснувши легені до хребта. Можливо він - це лише образ зітканий свідомістю, котра хотіла жити, але, котрій забракло кисню для того, щоб бачити світ справжнім.
Я пришла в свой старый дом, где жила когда-то с родителями. Он был мрачнее прежнего и казался пустым, вместо стекол на ветру развевалась оторванная клеенка. На черной земле лежали мои разбитые куклы.