Кроули Джин Джуниор: другие произведения.

Мірі. По той бік

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:

Конкурсы: Киберпанк Попаданцы. 10000р участнику!

Конкурсы романов на Author.Today
Женские Истории на ПродаМан
Рeклaмa
Оценка: 3.77*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Я впізнала свій смуток, Сем. Так раптово, так зненацька, і зрозуміти не можу, як могла я так довго не приймати те, що побачила. А може його не було ніколи, можливо він народився від того океану, котрий ліг на мене, сповнивши єство своєю нестерпною брудною важкістю, притиснувши легені до хребта. Можливо він - це лише образ зітканий свідомістю, котра хотіла жити, але, котрій забракло кисню для того, щоб бачити світ справжнім.


      -- По той бік
   Ясна річ, Мірі чекала, що з цього боку все буде по-іншому, втім, навіть не підозрювала, що на стільки інакше. Вона насупилася, не розуміючи, що саме так дивувало її. Ніби звичайний під'їзд до міста, немає дерев, огорожі, сірі, осяяні сонцем, скелі з зелено-коричневими кущами. Трава тяглася до тепла крізь камінь, крива, покручена та сильна. Заводів нема: немає труб, немає диму. Сміття немає. "Як вони без заводів", -- подумала Мірі. Якщо заводи у них не тут, не на виїзді з міста, то де? Невже в центрі. Такого не може бути. Коли Мірі ходила на край свого міста, то неминуче проходила повз численні заводи. Вони гриміли, хрипіли, видихаючи брудний сіро-коричневий дим з іржавих велетенських труб.
   Легкий поштовх перед зупинкою відволік Мірі. Вона схвильовано зібрала свої валізи й приготувалася виходити. Серце калатало, долоні пітніли. Дорога добігла кінця. За вікном розкинулося блакитне поле в молочній імлі, посеред котрого десь далеко видно було кремезну рожеву мушлю, низ котрої тримав пух туману, а гостра верхівка занурилася в прохолодну завісу рідких розлитих хмар.
   Світ по цей бік не міг не подобатись, стільки велетенських квітів Мірі в житті не бачила. Вона одразу ж пригадала той садок, в котрому гуляла на перервах і подумала, що він як дитячий малюнок у порівнянні з тим витвором мистецтва, посеред котрого вона зараз опинилася. Суха стара жінка в сірій сукні, котру Мірі потім більше так і не зустріне та великий товстий чоловік в червоному светрі мовчки вели Мірі кудись вузенькими вуличками. Обабіч квітнули кущі білих троянд, що огортали перехожих своїм солодким п'янким запахом, від котрого крутилася голова. Мірі глибоко дихала, ніби намагаючись просякнутись запахом і, зрештою, в голові у неї запаморочилося.
   Опритомніла вона на руках у кремезного чоловіка в ту мить, коли її заносили до темного холодного приміщення. "Це розподільний пункт. Посидиш поки що тут, а потім, коли ми отримаємо вказівку стосовно того, куди тобі далі - поїдеш з Давидом".
   Жінка в сірому переконувала Давида в тому, що потойбічні дівчата розбещені та з безліччю розладів роботи нервової системи, вони невиховані, брудні, нетактовні та аморальні відносно тієї моралі, що має місце з цього боку. Давид відповів, що багато міркував з цього приводу, і що, на жаль, по цей бік теж багато юних дівчат вихованих немудрими, тому вирішив віддати Мірі на виховання до класу пані Адамс.
  -- Пані Адамс! - невдоволено вигукнула жінка в сірому. - Це неприпустимо!
  -- Як так? Про що Ви, пані Сімонс? Це найсуворіша школа для дівчат.
  -- Для дівчат високого походження. Це школа для принцес з мудрими консервативними батьками та для принцес, котрі перейшли межу дозволеного. Я розумію, що Ваш резерв ніщо не обмежує, пане, але вона їм не рівня, і не треба випускати бичка в середовище риб знаних порід.
  -- Припиніть, у неї чудові результати.
  -- У навчанні - може бути, а от інші аспекти можуть стати і неодмінно стануть на заваді для її власного щастя в подальшому житті.
  -- Про що це Ви?
  -- Невже не очевидно? Вона зараз ототожниться з ними, потоваришує, а потім на випуску раптом стане перед фактом, що вона не така, що її подальший шлях зовсім інший, що всі ті речі, до котрих готували дівчаток роками, її аж ніяк не стосуються.
  -- Це сувора школа, пані, там дівчаток навчають не мати марних надій та приборкувати власну фантазію.
  -- Це жорстоко, пане. Як знаєте, хочете знищити здібну дівчинку - вперед.
  -- Я хочу допомогти їй стати тим, ким вона мала стати.
  -- Хто Ви такий, щоб вирішувати, ким їй бути?
  -- Моллі, я просто хочу допомогти.
  -- Тоді не перегинай! Це дитина, ти за неї тепер відповідаєш! Хочеш відправити її до екстремального класу - відправляй, але будь певний, що впіймаєш її тоді, коли стане її час падати на своє місце в світі.
  -- Ти ототожнюєш її з собою.
  -- Та байдуже, якою ти мене бачиш. Я розумію, що вона розумниця, а я просто стара нянька. До речі, ти не знаєш, які у мене були результати в навчанні. Але я не про те. Бережи цю дитину, вона слабка неймовірно. Знепритомніла сьогодні просто від запаху троянд в провулку. Переконайся, що її як слід відгодують.
  -- Як? Ти не супроводжуватимеш її? Я на тебе, взагалі-то, сподівався. Ти, як ніхто, розумієш, що Мірі зараз потрібно.
  -- Ні, нічого я не розумію. Єдина моя порада для тебе: поверни цю поранену пташку туди, де знайшов. Негарно буде, якщо вона, як от зараз я, в шістдесят вісім років вирішить повернутись на батьківщину, де у неї нічого вже немає і нічого більше не буде.
  -- Ти хочеш назад? Але чому?
  -- Не знаю, я тут ніхто, а там, принаймні, зможу робити вигляд ніби я чогось варта. Що-що, а от вигляд робити я тут навчилась.
   Наступного ж вечора Моллі Сімонс повернулась додому, на інший бік світу. Там вже за тиждень вона померла, лишивши всі свої статки молодій повії з трьома дітьми. Всі хто знав її, кажуть, що стара з'їхала з глузду.
   Давид відвіз Мірі до школи пані Адамс, сподіваючись, що там її навчать триматись в рамках. Сам вигляд будівлі школи мав нагадувати про стриманість. Похмурий, сірого каменю, він був кремезний, з чотирма симетричними вежами. Кожна вежа завершувалася непрацюючим флюгером у формі півмісяця, зірки, сонця та пташки. Мірі широко розплющила очі, серце важко калатало.
  -- Ходімо, -- суворо сказав Давид та взяв дівчинку за руку.
  -- Що там? Раптом у мене не вийде?
  -- Чому?
  -- Не знаю, -- невпевнено й тихо вимовила Мірі. - А раптом.
   На подив Мірі, в школі було світло. Вони увійшли до вузенького жовтого коридору, котрим швидко пробігла повз них біла фретка.
  -- Що це?
  -- Фретка пані Адамс, Джон.
  -- А чому він просто так вільно бігає?
  -- Джон - психопат, може образитись і втекти.
  -- Він безпечний?
  -- Цілком.
   Коридор був довгим, праворуч - безліч дверей, ліворуч - безліч вікон. Пройшовши крізь арку, оздоблену різьбленням, Мірі з Давидом увійшли до холу, що являв собою велетенську круглу порожню кімнату з кришталевою люстрою та п'ятьма дзеркалами від підлоги до стелі. Одне з дзеркал виявилось дверима, з котрих вийшла до них жінка. Неймовірно висока та неприродно худа, вдягнена в оксамитову чорну сукню з темно-сірим мереживом на комірі та манжетах. Мірі вражено розглядала блискучу брошку з червоним каменем на її грудях, ніколи не бачила вона нічого на стільки гарного.
  -- Пильнуй свій погляд, дівчино, -- суворо вимовила пані Адамс. Мірі звела до неї свої великі чорні очі, вони блищали від страху та хвилювання, щоки спалахнули малиновим.
  -- Пробачте, -- тихий голос Мірі тремтів.
   Вона дивилась на жінку, котра здавалась їй надто досконалою. Раптом їй примарилось, що такі народжуються для прикладу, що самотужки таким прекрасним не станеш, тим паче не перетворишся з такої, якою вона, Мірі, зараз є. Волосся пані Адамс було абсолютно сивим, білим як молоко, крім єдиної прядки, що лишалася чорною. Темний локон звивався гнучкими хвилями, вилучений із зачіски, на ньому наголошувала срібна шпилька у вигляді сонця, схожого на "сонце" зі старого пасьянсу. У пані Адамс були прекрасні вузькі карі очі, обрамлені синьо-чорними густими віями. Суворий погляд довершували вірно окреслені густі чорні брови, що виразно вигиналися підіграючи інтонаціям, з котрими говорилася та чи інша фраза. Мірі сподобався її ніс, маленький та вузький. А от губи були надто чуттєвими, пухкими та яскравими, вони зовсім не пасували до суворого обличчя, втім досконало завершували образ, не лишаючи сумніву в тому, що ця жінка прекрасна. Для Мірі вона стала уособленням чарівного світу, до котрого потрапила така недосконала вона.
   Зненацька до зали забігла біла фретка, пані Адамс нахилилася й виставила руки, тварина видерлася їй на шию, ніби шукаючи у неї прихистку.
  -- Джон - божевільна фретка, -- сказала вона. - Він сам втікає, а потім лякається чогось та повертається. Скоро знову втече, от побачите.
   Те, що сказала пані Адам видалось Мірі доволі несподіваним. Образ змінився справжньою людиною, котра говорить, що думає. Тепер вона відійшла до люстерка, пробігаючи тонкими довгими пальцями пухнастий живіт Джона. Мірі та Давид підійшли до неї.
  -- Подивись на себе, Мірі. Тут так не ходять. Я відправлю з тобою Хелену, вона допоможе підібрати відповідний одяг. Він має бути скромний та охайний, уникайте яскравих кольорів.
  -- У тебе сукня ближче до долу розірвана, Євгеніє, -- посміхнувся Давид.
  -- Я знаю, це все собака. Ходи сюди, -- пані покликала його за собою до одного з дзеркал. Підійшовши, вона натиснула на срібне скло поверхнею долоні, дзеркало відсунулося, відкриваючи вид на двір. - Бачиш того? Великий такий, пухнастий? Це Бо. Наш новий пес. Він надзвичайно добрий та дурний, шалено радіє, коли хтось до нього звертається. - Євгенія говорила про це без емоцій, спокійно та байдуже, а Давид посміхався.
  -- Мірі, я лишу тебе з пані Адамс. Я в тебе вірю. Ти молодець, і у тебе неодмінно все вийде, -- Давид поспіхом торкнувся плеча Мірі, кивнув Євгенії та пішов.
  -- Ходімо, Мірі. Я покажу тобі гуртожиток та познайомлю з Хеленою. Надалі всі питання до неї, ви житимете разом.
  -- Дякую, -- вихопилось нещасним тоном. Євгенія здивовано звела брови.
   Вони зайшли за те дзеркало, з-за котрого перед тим вийшла пані Адамс.
  
   6. Школа
   Пані Адамс йшла попереду мовчки, і Мірі була їй вдячна за це те, що немає потреби підтримувати розмов ввічливості. Вона затримала дихання від хвилювання, йдучи вузьким темним коридорчиком.
  -- - Це твій клас, Мірі. Вони почали кілька днів тому, сподіваюсь, ти зможеш наздогнати, -- висока пані Адамс схилила голову, ніби хотіла переконатись, що Мірі чує її, та вказала на двері праворуч.
  -- - Номер вісім, -- прошепотіла Мірі.
  -- - Номер вісім із зірочкою, -- посміхнулась директорка, Мірі звела на неї злякані очі. - Номер вісім із зірочкою, Мірі. Номер вісім на іншому поверсі. Не загубись. Ти готова?
  -- - Здається, -- Мірі почервоніла, а пані Адамс рішуче відчинила двері до класу.
  -- - Доброго дня пані Ліс, я тут, щоб познайомити Вас з новою ученицею - Мірі Едлі Сноуден. Мірі широко розплющила очі й мовчала. Вона щойно увійшла до невеличкої кімнатки, де тихо сиділо вісім дівчат. Здавалося, прихід Мірі ані трішечки їх не схвилював, учениці сиділи незворушно, уважно слухаючи музичні записи, котрі на момент знайомства з новою дівчинкою ніхто й не подумав вимкнути. Коли ж пані Адамс назвала ім'я Мірі, клас підійнявся та ввічливо схилив голови.
   В цьому класі не було перешіптувань, всі сиділи тихо та з цікавістю слухали записи, викладачів, переглядали гербарії, читали потрібні розділи. Загалом, будь-яке завдання виконувалося з натхненням та готовністю. Мірі не могла зрозуміти, чи справді всім так цікаво, чи це виховання та чітке дотримання правил пристойності робить дівчат такими, адже не всі завдання могли захопити її достатньою мірою. Часом, вона відволікалася на пташок за вікном, тоді пані Ліс підходила до її парти та торкалася руки вказівною паличкою. Жодних зауважень чи коментарів. Першого ж дня Мірі відчула, що концентрувати увагу так надовго їй не вдається. Заняття тривали до восьмої вечора, будні дні не передбачали домашніх завдань, самостійна робота давалася лише на вихідні. Про все це Мірі дізналася з листку з розкладом, що лежав на парті, за котру її посадили. Далеко від викладача тут сидіти було просто неможливо, тому не було жодних незручностей в тому, що Мірі сиділа вкінці класу. Для неї приготували комплект необхідних книжок, пакет матеріалів, набір ручок та олівців; все точнісінько таке ж як і у решті дівчат. Дівчата були одягнені по різному. Мірі очікувала, що в пансіонаті всіх вбиратимуть в форму, аби ніхто не вирізнявся, але - ні. Мірі соромилась власного вигляду і з нетерпінням чекала, коли вже зустріне Хелену. Пані Адамс обіцяла, що Хелена допоможе обрати одяг. Озирнувшись довкола, дівчинка намагалась вгадати, хто з однокласниць стане її сусідкою. Праворуч сиділа пухка дівчинка зі світлим кучерявим волоссям, схожим на хмарку. Вона була вбрана в білку сукню з блакитними вертикальними смужками, з білим комірцем та манжетами. Поруч з нею сиділа хворобливо худа висока дівчина в окулярах. Її волосся було коротким та неслухняним - стирчало на всі боки, тому було з обох боків прихоплене тоненькими чорними шпильками з червоними квіточками. На цій дівчинці була проста недовга сукня кремового кольору, на ногах - сірі панчохи. Мірі вирішила, що жодна з них Хелена. Перед дівчатами сиділи ще троє: абсолютно однакові дівчатка маленького зросту, з довгим русявим волоссям. Мірі сподобалося, як виглядали їхні голови з акуратними зачісками: блискуче волосся акуратно лежало на плечах, та його частина, що могла заважати була зібраною в тоненькі косички, по дві у кожної дівчини. Їй стало цікаво, чи і обличчя у них такі ж симетричні як зачіски. Сукні їхні, до речі, теж були однаковими - темно-сині з білими комірцями. Ліворуч сиділо ще троє, такі різні та гарні, що Мірі замилувалася, а пані Ліс мала знову торкнутись її вказівкою, що привернути увагу. Дві дівчинки сиділи поруч, третя - окремо від усіх, та найближче до Мірі. Сонце, здавалося, було зацікавлене в одній єдиній учениці, в тій, що сиділа найближче до вікна. Проміння спліталось з білим волоссям її, відбиваючись від золотих шпильок та виблискуючи неймовірними кольорами. Дівчина слухала урок, час від часу підіймаючи до вчителя свої велетенські сині очі, обрамлені густими темними віями, її шкіра здавалась оксамитовою, темні брови довершеними. Урок, вочевидь, викликав у дівчинки неабияку цікавість, її щоки були рум'яні від захвату, а кінчики вказівних пальців іноді сіпались, ніби даючи знак інформації: пригальмувати, спинитись, завмерти для неї на хвилинку, щоб жоден звук не лунав намарно, щоб жодна деталь не сховалась від її уваги. Мірі закохано розглядала її, ученицю з першої парти ліворуч від Мірі біля вікна. Кремове мереживо її сукні було напівпрозорим та витонченим, на нього падало довге хвилясте біле волосся, в котре вплітались різнокольорові намистинки, блідо-коралова шовкова сукня ідеально пасувала цій дівчині, відкриваючі вузенькі литки в шкіряному коричневому взутті на шнурівці. Права рука швидко щось записувала, на пальчику був персник з метеликом, на лівій ручі був золотий годинник на шкіряному ремінці. Поруч сиділа дівчина, що, здавалося, являла повну протилежність своєї сусідки: коротке блискуче чорне волосся, що закривало вуха, було прикрашене тоненьким віночком з синіх квітів;сукня без мережива з цупкої тканини, біла з блакитними трояндами, підперезана синьою атласною стрічкою. На ній також була біла в'язана пухнаста кофтинка з перламутровими намистинками. Ця дівчина була такою ж стрункою й тоненькою, коротка сукня відкривала худі ноги в чорних панчохах та в чорному шкіряному взутті. Смаглява шкіра, чітко окреслені губи, густі чорні брови та закручені густі вії над сяючими чорними очима. Пані Ліс готова була знову підійти до Мірі, але вона й сама схаменулася. 'Навряд мені так пощастить, і котрась з них виявиться Хеленою', -- подумала Мірі. Раптом двері класу відчинились, симпатична дівчина просто увійшла та сіла біля третьої дівчинки, ліворуч від нашої. Щоб розгледіти їх Мірі довелося б крутити головою, тому вона вирішили дочекатись перерви та спробувати зануритись до матеріалу уроки. Говорили про музику, дівчинка мало що про неї знала. Хіба те, що її брат, Роберт, обожнює музику і чудово грає щось, що сам і вигадує. Вона гортала книжку з іменами, портретами та біографіями і нікого там не впізнавала. Їй стало прикро, що стільки книжок вона приносила для брата, а сама до жодної з них так і не зазирнула. Їй було дивно, що музика може цікавити стількох. У неї вдома, ніхто особливо нею не переймався. Частина з теоретичним матеріалом закінчилась.
  -- - Тепер ви можете бути вільними на п'ятнадцять хвилин. Потім ми повернемося до уроку, на вас чекає практична частина. Ми слухатимемо музику наших пращурів з двадцять другого століття. Мірі глибоко вдихнула та опустила голову.
  -- - Привіт! Ти Мірі? - пролунав веселий дзвінкий голос. - Я Хелена - твоя сусідка.
  -- - Так, я - Мірі. Привіт, -- її голос тремтів, страшно було сказати щось не те. Хеленою виявилась дівчинка, що прийшла останньою. Мірі дивилась на неї, не знаючи як реагувати на її жвавість. Хелена була невисокою дівчиною, міцної статури, з густим золотавим волоссям та велетенськими синіми очима. Дивлячись на її одяг, Мірі подумала, що з усього побаченого сьогодні, поєднання блідо-зеленого з рожевим - не найвдаліший вдалий варіант. Мереживо надто штучно стирчало, не було в ньому тієї невагомості, котру вона бачила в мереживі, скажімо, пані Адамс. Мірі не могла зрозуміти, в чому справа: всі ці дівчата вбрані в одному стилі, вони всі з цієї половини світу, але хтось видавався прекрасним та недосяжним, а хтось аж надто земним. І ось цього земного Мірі для себе й не хотіла.
  -- - Ми житимемо разом! Доведеться товаришувати! Пані Адамс сказала, що ми з тобою підемо обирати сукні! Я з нетерпінням чекаю.
  -- - Так, я теж, -- нерішуче вимовила Мірі. Хтось з дівчат вийшов с класу, хтось лишився. Дві прекрасні дівчини з лівого боку від Мірі з Хеленою розглядали щось блискуче в скринці та перешіптувались. Ніхто не цікавився новою ученицею, і їй це було на руку, зважаючи на непевність щодо кожної дрібниці: що доречно сказати, що ні? Чи надто непристойним є те, що вона -- в старих джинсах та в неохайному смугастому светрі? Чи слід потискати руки?
  -- - Коли, Мірі? - нетерпляче допитувалась Хелена, -- Коли ми підемо?
  -- - Я не знаю, ще не вивчила розклад, але я б хотіла якомога раніше, адже у мене зовсім немає суконь.
  -- - Як?! Жодної?
  -- - Жодної.
  -- - Підемо сьогодні після уроків.
  -- - Мені ще слід розібрати речі.
  -- - Я тобі допоможу, ми швидко впораємось, а потім підемо по сукні.
  -- - Я б спочатку взяла одну, у мене не багато коштів.
  -- - Хм... а скільки у тебе є?
  -- - Я не знаю. Не точно... Те, що я відклала зі стипендії.
  -- - А яка у вас там була стипендія.
  -- - П'ять на тиждень та ще три додаткові наприкінці місяця.
  -- - Двадцять три? Серйозно? Навіть не знаю, чи знайдемо ми щось за такі гроші.
  -- - А я навіть не знаю, чи є у мене двадцять три.
  -- - Нічого. Можна зайти в магазин, -- Хелена заговорила пошепки. - Там є речі, котрі вже носили, -- вона скривилась.
  -- - Це нічого страшного. Всі моєї речі переді мною вже хтось носив, -- поспішила заспокоїти її Мірі.
  -- - Угу, -- сусідка звела брови і сіла на своє місце. Перерва скінчилась. Пані Ліс увімкнула музику. Ця частина уроку полягала суто в прослуховуванні, тож Мірі могла роздивитись все в класі, дівчат, вчительку, розклад. Завтра вставати треба було о восьмій, доволі зручно, тому Мірі навіть рада була, що зможе вже сьогодні обрати собі якийсь одяг. Заняття щодня тривали від десяти до дванадцяти годин. Предметів було не багато: музика, література, математика, малювання та наука про живе. Пані Ліс сиділа на стільці, занурена кудись глибоко-глибоко, вона посміхалась, ритмічно киваючи головою. На ній була довга коричнева атласна сукня з чорними смужками. Її сиве волосся трималось у високій зачісці. Хелена малювала щось у своєму зошиті. Мірі сіла боком до парти і тепер добре бачила дівчинку поруч з лівого боку: зовсім маленька на зріст, з мідно-рудим прямим блискучим волоссям, що здивувало Мірі своєю довжиною - коли дівчинка сиділа, воно сягало підлоги. Вона була схожою на ляльку з порцеляни, її шкіра була до прозорості блідою, здавалося навіть, що вона відблискує перламутром; яскраві пухкі губи щось нашіптували під музику, чорні очі ховались за довгими віями. Дівчинка натискала уявні клавіші довгими пальцями, похитуючись.
  -- - Це Сем, вона божевільна, -- прошепотіла до Мірі Хелена, та ж питально глянула на неї. - Ні з ким не говорить, сидить там тихо, але все завжди знає, про що б її не спитали. Вдягається наче з якогось культу.
  -- - Що?
  -- - Ну якась релігія... знаєш?
  -- - А... -- Мірі відвернулась від Хелени, не бажаючи продовжувати розмову. Її одяг - це точно не щось, з чого варто брати приклад. Мірі вирішила, що Сем - найпрекрасніше створіння в світі, принаймні з тих, кого їй доводилось бачити. Вона подумала, що мабуть ніколи не наважиться з нею заговорити. Коли Хелена знову занурилась в малювання, Мірі повернула голову так, щоб бачити Сем. Їй було цікаво, що в її одязі так не сподобалось сусідці: сіра сукня без мережева, з довгими рукавами, простий годинник, чорне взуття на маленьких ніжках, в'язана світла кофта з вишитою зеленою пташечкою, тоненький сірий персник на вказівному пальці.
  -- - Сем Уітт, -- пролунав голос пані Ліс. - Семмі, підготуй на наступний раз пісеньку. З нами нова дівчинка, нехай почує тебе. Їй це буде цікаво, безсумнівно. Я ще не бачила, щоб когось так хилило в сон від музики та її теорії, як панну Сноуден, -- Мірі почервоніла та опустила очі.
  -- - Вона певне втомилась з дороги, пані Ліс, -- пролунав тоненький голос звідкись ліворуч.
  -- - Дякую, що звернули мою увагу на цю деталь, панно Лінделл.
  -- - Вибачте, -- опустила очі дівчинка, що сиділа біля вікна.
  --
   7. Сукня
  -- - Мірічко, ти знаєш, що за тиждень приїдуть хлопчики? Слід мати бездоганний вигляд, -- Мірі звела брови в щирому подиві та лагідно всміхнулась у відповідь. - З вашого бо... твоїх знайомих багато буде?
  -- - З нашого боку? - Мірі все ще посміхалась. - Ні, нас всього троє: я, Нік та Браян.
  -- - Двоє, значить?
  -- - Значить - двоє. А що?
  -- - Ти їх добре знаєш? Симпатичні?
  -- - Браян Петренко дуже розумний, а Нік - мій друг.
  -- - Твій хлопець?
  -- - Що? Мій... ні. Він мій друг. Насправді, у мене не було друзів, але Нік завжди був до мене привітний.
  -- - Ти йому подобалась? Ну а як же інакше! Поглянь на себе!
  -- - Що? - Мірі підійшла до дзеркала та торкнулась свого обличчя.
  -- - Ти дуже симпатична, Мірі. Поглянь на своє волосся, таке хвилясте, сильне... Його б трішки зволожити. Треба купити тобі засобів з догляду за... усім.
  -- - Я нічого в цьому не тямлю, тому мабуть не варто.
  -- - Ти можеш взяти мій зволожувач поки що. Давай розпустимо твоє волосся, -- Хелена не питала, вона просто зняла червону резинку з жорсткого волосся дівчинки.
  -- - Тут є дзеркало в повний зріст. Це так зручно, я й не знала.
  -- - Ляжеш біля вікна, добре?
  -- - Добре, звісно. А чому ти не хочеш? Від нього ж світло...
  -- - Від нього протяг, а я так часто хворію.
  -- - Я з радістю там спатиму, Хелено. Покажеш мені, де будуть мої полички в шафці?
  -- - У тебе, все одно, поки що немає речей. Оскільки, у мене багато одягу, я так вважаю, ти не будеш проти, якщо я тобі віддам дві полички?
  -- - Я зараз викладу те, що у мене з собою. Якщо місця вистачить - більшого мені й не треба. Не переймайся.
  -- - Чудово! Ти в цьому підеш?
  -- - Це, взагалі-то, дорожній одяг. Гадаєш, я встигну швиденько помитись та перевдягтись?
  -- - Ти маєш зробити це до дев'ятої, тоді у нас ще буде дві години на все про все.
  -- - Мені потрібно знайти всього одну сукню
  -- - За двадцять асів це буде нелегко.
  -- - У мене двадцять п'ять.
  -- - Це мало що змінює. Мерщій мийся та підемо. - Хелена розстібнула блискавку своєї сукні, а її сусідка пішла в душ. Мірі раділа душеві з теплою водою, зручному ліжку, поличкам в шафі, великому дзеркалові, власному столу, хисткому стільцеві, великому вікну, втім, страх ще повністю не минув. Хто знає, було їй так складно всидіти сьогодні через втому, чи може й надалі так буде? Що як всі інші предмети здаватимуться їй такими ж нецікавими й далекими як музика? Чи вистачить їй решти ночі, щоб відпочити й бути готовою працювати завтра? Але ж Давид в неї вірить, вчитель Томас вірить, Нік сказав, що теж не сумнівався в тому, що вона стане однією з трьох, має ж в цьому бути якийсь сенс? Мірі вирішила, що старатиметься й надалі, нехай буде як буде. Спогади про те, як Давид сперечався з директоркою через неї збадьорили дівчинку, і, чиста, вона готова була йти на пошуки своєї першої гарної сукні.
  -- - Що ти вдягнеш?
  -- - Штані в клітинку та чорну кофтинку на ґудзиках.
  -- - Хм... ну гаразд, -- Хелена виглядала невдоволено, але сперечатись не стала. Мірі гуляла з Хеленою довгими білими коридорами торгівельного центру. Людей там було не надто багато і Мірі почувалась комфортно.
  -- - Тут завжди так?
  -- - Ні, що ти! За два тижні почнуться заняття в основних групах - приїде стільки народу, що не проштовхнутись! Я з нетерпінням чекаю!
  -- - А чому вони будуть аж за два тижні? Ми вже почали...
  -- - Ми - наймолодші старшокласниці - починаємо першими. Потім приїдуть хлопчики. А ще за тиждень - решта.
  -- - Ясно. Тому я їхала сама. Куди ми зараз підемо?
  -- - Он магазин 'Містерія', давай глянемо, що у них є. В 'Містерії' було багато строкатого одягу, Мірі не подобалось те, що вона бачила. На щастя, найдешевша сукня коштувала триста асів, тож дівчата пішли шукати далі. На підземному поверсі був комісійний магазин 'Дінь' -- на нього було покладено останню надію.
  -- - Хелено, а з ким ти товаришуєш?
  -- - З класу? З усіма трішки, а так, зазвичай, я спілкуюсь зі старшими дівчатами.
  -- 'Тому ти так мені зраділа', -- подумала Мірі.
  -- - Розкажи про наш клас, якщо можеш. Хто та чорнява дівчинка, що ліворуч від нас сидить?
  -- - Хм, то Тетяна Штраус. Вона зависокої думки про себе. А з чого раптом? Ти її бачила? Вона така худа, що можна вирішити, ніби їй десять років. Ну можна було б, якби вона не була, до всього, така довжелезна.
  -- - Який її предмет?
  -- - Не знаю, я з нею мало вчилася. Вона зі Східних Полів, з родини якогось герцога Штрауса.
  -- - Ну, вочевидь... А поруч з нею?
  -- - Ліза Лінделл. Хороша дівчина, справжня принцеса. Всі її люблять. Мій брат в неї навіть закоханий.
  -- - А який у неї предмет?
  -- - Ліза любить суспільні науки, вона чудово ладнає з людьми. Мабуть тому її так люблять...
  -- - Вона гарна.
  -- - Угу, непогана.
  -- - Три дівчинки з першого ряду, що ти знаєш про них?
  -- - Трійнята Андерсон: Еллі, Неллі та Лілі. Ніхто точно не знає, хто з них хто. Вони дуже добре рахують.
  -- - Зрозуміло... Дівчата, що праворуч від нас?
  -- - Товста й худюща?
  -- - Нну... мабуть так.
  -- - Здоровезна - Вероніка Смог, худа - Джемма Адамс. Уяви, вона - племінниця пані Адамс. Неймовірно просто.
  -- - Чому?
  -- - Ну ти її бачила? Вона ж потворна.
  -- - Їй лише п'ятнадцять, але, ти права, вона така собі.
  -- - Їй тринадцять, але вона добре вчиться з усіх предметів, тому перестрибує через курси.
  -- - Нічого собі, а її подруга? Вероніка? Що у неї за талант?
  -- - Нічого у неї немає. Можливо вона непогано готує. І вона тій не подруга, вони ненавидять одна одну, хоч і сидять поруч. Страшенно лицемірні. Я згадала... кажуть, Тетяна гарно пише і читає неймовірно швидко. Теж мені, талант...
  -- - Це ж прекрасно! Я от дуже повільно читаю і пишу з помилками. Я неуважна. А що ти вмієш?
  -- - Я непогано малюю, чудово танцюю, не гірше від Лізи ладнаю з людьми та і, загалом, все встигаю.
  -- - Ясно, -- Мірі згадала малюнок Хелени з уроку й засумнівалася в її здібностях як танцівниці.
  -- - А ти? А то про всіх розпитуєш, наче тільки й чекаєш, щоб похизуватись, я ж бачу.
  -- - Та мені нема, чим, насправді. Мене взяли через те, що так вирішив Давид і ще через те, що я створила гарну квітку на біології.
  -- - То любиш природу?
  -- - Навіть не знаю, що тобі відповісти. Думаю, так.
  -- - Ти дивна, але ми з тобою неодмінно потоваришуємо. Твій хлопець в чому здібний?
  -- - Мій друг, Нік?
  -- - Називай, як хочеш.
  -- - Він дуже талановитий і його здібність полягає в тому, що він, так би мовити, бачить майбутнє.
  -- - Він знає магію?
  -- - Ні, не так. У нього дуже багата уява і мозок працює таким чином, що дозволяє Нікові прораховувати ситуації наперед. Це, насправді, неймовірно. Але він через те завжди сумний.
  -- - А інший?
  -- - Браян створює роботів, схожих на людей, на тварин, на комах... і вони майже як справжні живі істоти... Він розумний.
  -- - Хто з них тобі більше подобається.
  -- - Як так? Нік - мій майже друг, він не може мені не подобатись. Браяна я не знаю. Дівчатка підійшли до магазину. Там Мірі знайшла одну єдину сукню, найближчу до свого розміру. Вона була простою та чорною, з легкої тканини. Верхня частина нагадувала звичайну сорочку з комірцем, підперезувалася сукня шкіряним тоненьким пасочком.
  -- - Вона тобі завелика і така похмура, -- прокоментувала Хелена. - Краще б спробувала ту малинову.
  -- - Мені не сподобався колір та тканина.
  -- - А чорний колір тобі подобається?
  -- - Він про мене нічого не говорить, на відміну від рожевого.
  -- - То малиновий. І що, по-твоєму, цей колір говорить?
  -- - Не знаю, скажімо щось на кшталт: ця дівчинка з власної волі не вдягла б подібного, абощо.
  -- - Ти дивна.

Оценка: 3.77*4  Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com М.Эльденберт, "Межмировая няня, или Алмазный король и я. Книга 2"(Любовное фэнтези) О.Гринберга "Драконий выбор"(Любовное фэнтези) А.Лоев "Игра на Земле. Книга 2."(Научная фантастика) BangBang "Зверь "(Постапокалипсис) В.Старский ""Темная Академия" Трансформация 4"(ЛитРПГ) Л.Ситникова "Книга третья. 1: Соглядатай - Демиург"(Киберпанк) А.Минаева "Академия запретной магии"(Любовное фэнтези) А.Емельянов "Мир Карика 7. Мир обмана"(ЛитРПГ) В.Старский ""Темный Мир" Трансформация 2"(Боевая фантастика) В.Соколов "Мажор: Путёвка в спецназ"(Боевик)
Хиты на ProdaMan.ru Невеста двух господ. Дарья ВеснаПорченый подарок. Чередий ГалинаДурная кровь. Виктория НевскаяОсвободительный поход. Александр МихайловскийПоследний Рыцарь Короля. Нина ЛиндтЛили. Сезон первый. Анна ОрловаТитул не помеха. Сезон 2. Возвращение домой. Olie-Волчий лог. Сезон 1. Две судьбы. Делия РоссиОтдам мужа, приданое гарантирую. K A AТайны уездного города Крачск. Сезон 1. Нефелим (Антонова Лидия)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
С.Лыжина "Драконий пир" И.Котова "Королевская кровь.Расколотый мир" В.Неклюдов "Спираль Фибоначчи.Пилигримы спирали" В.Красников "Скиф" Н.Шумак, Т.Чернецкая "Шоколадное настроение"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"