Старе обличчя, бiлiше за мармур,
Полум"я свiчки, що мре в темнотi,
Нiч застилає обiймами хмару,
Що одиноко пливе в висотi.

Iдилiю миттi не рушать зiтхання,
Не змiнить i стомлений погляд очей,
Шелест сторiнок, безпечне вiтання,
Iлюзiя, що поверне обличчя речей.

Листок за листком, за стрiчкою стрiчка,
Минає хвилина, година i день,
Нiч змiнює свiтло, рiвчак - то є рiчка,
Та слово у думцi застряло мов пень.

"Чи бути, чи не бути? Ось питання!",
Рядок, що камiнням у горлi закляк,
Питання це вiрне, та є i завдання -
В старо§ душi запитати лиш: "Як?".

Кiстлява рука вмить поверне платiвку:
"Я мить чудову пам"ятаю, коли менi з"явилась ти...",
Шекспiра Пушкiним замiнить, продовживши мандрiвку
По осяйним мотивам вiршово§ краси.
	
Наступна сторiнка Некрасова долю
Умiстить в обiймах свойого листа:
"Поживеш у розкошах вволю,
I легке твоє буде життя...".

Сенека, Горацiй, Данте,
Петрарка, Єсенiн i Шиллер,
Жуковський, Хайям i Кiте -
Ось Божа могутняя сила!

Ця сила єднає старих i дiтей,
I єднiсть ця вiчно дрейфує
Мiж скалами болю та хтивих очей,
I вiру тим дарить, хто гiмни скандує.

Ця iстина знана, здавна й до сьогоднi,
Вiдколи iснує, живе Праотець,
Цi пера у кистi, цi помисли сроднi
Докажуть всю величнiсть слова "Митець".

Те старе обличчя, бiлiше за мармур,
Що в полум"§ свiчки вбачає тепло,
Зiрницею ока проводить ту хмару,
Що одиноко пливе повз вiкно.