Нас виростило лоно кохано§ матусi,
Красиво§, терплячо§, нiжнiшо§ матусi,
Вона плекала всiх дочок сво§х, синiв,
I захищала серцем упродовж вiкiв.

Вiдколи статура людська появилась,
Душа укра§нця на землю вродилась,
Молились сумлiнно за правду i мир,
За долю кра§ни - в хомут i у вир.  

Були ми незламнi у бiдах та нещастях,
Великих вiтали, сердечно жалiли пропащих,
Радiли перемозi, а програшу спiвали,
"I в рай, i у пекло!" - ми всi скандували.

Тепер все минуло, пройшло, пролетiло,
Бездушнiсть i жадiбнiсть все захопило,
Земля наша рiдна оплакує смерть,
Загибель народу, торгiв круговерть.

Ця влада править свiтом незабутнiм,
Та впаде через Господа силу могутню,
Ця влада знечестить розумного сина,
Знеславить картину "Космiчна людина". 

Живучи безкарно, у грошах та славi,
Крадучи у бiдних та кривдячи правi
Обов"язки пращурiв; що за зневага?
I пiсля цього потрiбна вам повага?

Вбиває розум укра§нця ще одна проблема,
Що в"§лась в голову правлiння як основна тема, - 
З праматiр"ю усiх народiв ситних
З"єднатися у симбiоз, спiвжитнiсть.  

Справа ця, звичайно, вiдступ не пробачить,
Благороднiсть дiла стимулює кращiсть,
Та, як кажуть, голову не перескочиш,
А у нашому випадку - навiть не доскочиш.

Бо Європа - царство величi i миру,
Це одна держава, що вилучає силу,
Дiм для сотень мiлiонiв чужакiв, 
Мiсце, де немає заборони слiв. 

Не допустить шляхетнiсть у надрах сво§х
Мiлкiсть, брехню та корупцiю тих
Вiковiчних людських цiнностей - 
Дружби, життя, людських вiдданостей.  

На змiни час нiколи не пройде,
I пасiя до вищого повiки не мине, 
Потрiбне лиш бажання i щира вiра в те,
Що день наступний крок вперед широкий принесе.