Укра§но моя калинова!

Скiльки втратила ти за вiки боротьби,

Скiльки полум'я смертi забрало з собою

Тво§х вiрних й коханих - патрiотiв землi !

Скiльки раз вороги ненаситно

Тягли руки на землi тво§.

Скiльки раз москалi апетитно

Зазiхали на ниви чужi.

Всi хапали i рвали, як шмат непотрiбний,

На полях i у горах, на ланах - будь-де,

Та надiя не гасне, вона, як син рiдний,

Що не здасть i не зломить, не зрадить, не вб'є.

Ми родились i жили, росли i сивiли,

Помирали...Та не зникали!

Ми не тiкали, а в серцi жеврiли,

В самому центрi знущання терпiли.

Як же так можна, нещаснi§ люди?

Як же так жити? Для чого? Для кого?

Щиро не любити? Щиро не кохати?

Неньку-Укра§ну чужому вiддати?

Нiколи! Нiзащо! Недарма

Жбурляли ми всiх у темряву й багно,

Недаремно жили, боролись й вигравали,

Щоб потiм настоятись на сонцi, як вино.

Укра§но! Незламним твiй дух був учора й сьогоднi,

I незламним вiн буде до приходу Христа,

I той час , що пiд справи вiдведено сроднi

Не змарнуєм, не втратим дарма.

Не впаде народ, що стежиною волi

Навiки iтиме до мрiй i свобод,

Лише Укра§ни незламная сила

Запанує у свiтi без думних турбот.

I тепер, пiсля всiх тортур i мордувань,

Пiсля злiсних варварств i вандалiзму

Ми пiднiмемось на ноги без вагань

I знищимо крiпацтво ми без слiзно.

Майбутнє настало, новая пора

Прийшла в Укра§ну,

I тут i зараз жадана зоря

Освiтила омрiяну волю нашiй Батькiвщинi.

Любiте неньку Укра§ну!

Любiте мову солов'§ну!

Любiте кожную пилину

Так, як любив §§ Тарас.

Навiк єднаймось, хреснi люди,

Запалим свiчку вольностi для нас,

За тебе, мила, ми молимось люто,

Навiки тобi слава й гучний бас!,