Тiмотi вже закiнчив працювати в стайнi, але все зволiкав, шукаючи ще якоїсь роботи. Iти не хотiлося. Запах коней, сiна легко паморочив голову.
Йому вочевидь припала до вподоби ця ферма. Навiть будинок хазяїв, великий i недоладний, здавався затишним.
"Тобi б тут сподобалося, Жеко. Ти тiльки поглянь, якi гарнi конячки. Цi люди самi не розумiють, якi в них чудовi конячки". Тiмотi взяв вiдро та неохоче пiшов до виходу. Конi провели його замисленими поглядами.
До парадового ґанку пiд'їхало таксi.
Iз авто вистрибнуло дiвчисько та закричало весело i лунко: "Бабусю!!! Я-а-а-а-а приїхала!"
"Ще одна внучка, - посмiхнувся Тiмотi, - скiльки ж їх у хазяїв? Мабуть, ця з "розбишак", а не з "дiвок". Так, Жеко?"
- Принцеса! Приїхала! - бабуся вже обiймала свiй скарб i голосно висловлювала захват.
- Бабу-у-у-у-у-у-усю! Припини негайно! Яка я тобi принцеса? Я вже виросла!
- Виросла! Просто височенна!
"Нi, в цьому домi точно нiхто тихо розмовляти не може. Жеко, вони всi репетують як скаженi".
- Тiме! - гукнула його бабуся.
Вiн повернувся й глянув на неї запитливо.
- Тебе ж Тiмом звуть? Тiмом Мiллером?
Вiн кивнув.
- Ось i добре, - зрадiла бабуся, що пам'ять її не пiдвела. - Шон кудись запропав. Будь ласка, вiднеси валiзи в дiм.
Тiмотi поставив вiдро.
- Бабусю, а хто вже приїхав? - закричала "принцеса", зарахована до "розбишак", побачила Тiмотi, знiяковiла, затнулася й густо почервонiла.
- Та майже всi зiбралися. Мелiса, Мелiнда, Меланi та всi троє хлопчисьок. Емiлi й Ерiк у Макгрегорiв. На твого Вiнса чекають з дня на день. Вiн як дiзнався, що ти приїжджаєш, так вiдразу змiнив плани, сюди збиратися почав.
- Бабусю, - прошепотiла нещасна "принцеса", i, не дивлячись на Тiмотi, мерщiй кинулася в дiм. Наскочила на вiдро. Воно з гуркотом покотилося подвiр'ям.
Тiмотi занiс решту речей.
- Це новий працiвник.
- Навiщо, бабусю? Хiба нам Шона не вистачає? Я ось вам у помiч!
- Шон дуже здав останнiм часом, не впорається. А Тiмом цим вiн нахвалитися не може.
- Куди? - запитав Тiмотi.
- Залиш тут. Познайомся. Моя онука Сiльвiя.
Тiмотi кивнув i пiшов шукати вiдро, куди там воно закотилося.
- Добрий хлопець. Тiльки неговiркий. Але конi його люблять.
"Яка ж я! Що ж вiн тепер подумає про мене? Вiн же все чув. Дурепа. Неввiчлива. Навiщо вiн тут потрiбен? У мене не запитали..."
Прикро було страшенно. Вiн напевне завважив, як вона знiяковiла. Уявив казна-що. А вона й не розгледiла його як слiд. Ну чому, чому вона вiчно так нiяковiє? Усього лише незнайомий хлопець. От би вмiти, як Мелiса! Спокiйно посмiхатися з почуттям власної гiдностi.
Сiльвiя недовго журилася. Бо поспiшав назустрiч дiдусь. Кульгав, спираючись на цiпок. Очi сяяли радiсно. Обiйняв її мiцно однiєю рукою. Вона тицьнулася йому в щетину.
- Сiльвiє! Ну нарештi приїхала! Куди ростеш? Наречених переженеш.
На дiдуся Сiльвiя не ображалася.
"Бачив її, Жеко? Справжнiсiньке лоша. У власних ногах плутається. Однозначно з "розбишак", - пiдсумував Тiмотi.
Спочатку начебто так воно й здавалося. Зранння лунало дзвiнке "Доброго ранку!" Кричала всiм, крiм Тiмотi, чомусь. Тупiт нiг, натикання на всi стiни дорогою та голосне обурення з цього приводу. "Принцеса кути рахує", - лагiдно посмiхався Шон. Потiм у товариствi "розбишак" - трьох молодших онукiв - у вiльний вiд витiвок час Сiльвiя запускала змiїв ("Цiкаво, повiтряних змiїв iз собою привезла чи вони тут чекали на неї, Жеко?"). Авжеж, витiвки "розбишак" стали мудрiшими, в них з'явився гiдний керiвник. Щоправда, решта зiтхнули вiльнiше, особливо бабуся. Хлопчиська були хоча б пiд якимось наглядом.
Мелiса, найстарша, i, мабуть, найгарнiша з онук, влаштувала вечiрку. Гостi, музика, гамiр. Тiмотi стовбичив у стайнi; завжди знаходив, чим там займатися. Всi "дiвки", рахуючи Сiльвiю, ввалилися до нього.
- Тихше, - пирскаючи зо смiху, сказала Мелiнда, - сiдлаємо та втiкаємо. Наступного разу бiльше уваги на нас звертатимуть. Теж менi, кавалери!
"Дiвки" розсмiялися.
- Хто дозволив, - запитав Тiмотi, - вночi брати коней?
"Дiвки" злякано ойкнули.
- Нiхто, - перша оговталася вiд переляку Меланi й додала: - Нам можна.
- У супроводi дорослих, - пояснила Сiльвiя та отримала глузливi погляди вiд кузин.
- Хто дорослий? - посмiхнувся Тiмотi.
"Поназапрошувати гостей i втекти - ось вона жiноча логiка, Жеко. Але конячок прогуляти не завадить".
- Гаразд, поїхали.
Тiмотi вибрав широку стежку вздовж рiчки, де не було суттєвих перешкод. Нiч, зорi. Повний яскравий мiсяць. I тихе плюскотiння води. "Дiвки" похихотiли й принишкли. Гарно. Мов у казцi.
Сiльвiя скоса поглядала на Тiмотi. Бабуся казала, йому двадцять один. Занадто дорослий. Старший за Мелiсу. А вигляд має молодший. Чи це їй здається? Цiкаво, чому вiн потурає їхнiй витiвцi? Через котру з кузин? Ну чого це вона вiчно про хлопцiв думає? Про цього ось Тiма, про Оскара, про Вiнса. Коли ж Вiнс приїде нарештi? Насправдi це вона змiнила плани, коли довiдалась, що вiн збирається провести тут лiто. А раптом вiн передумав?
***
"Як же добре бути самостiйним, дорослим, коли тобi двадцять один, Жеко. Ну що, попрацювали - час повеселитися?" Тiмотi труснув головою i вiдчинив дверi, передчуваючи музику, пиво, веселих дiвчат. Усе було. Музика голосна. Пиво на вибiр. Можна й чогось мiцнiшого. До дiвчат не дiйшло.
- Тiм? Тiм Мiллер?
Вiн не одразу впiзнав Сiльвiю. Вдивлявся, хто ж це трусить його за руку, розливаючи його пиво.
- Я загубилася!
- Що? - вiн намагався перекричати музику. Поставив свою склянку й потяг її за руку в коридор.
- Де тут туалет?
Вiн побачив її позеленiле обличчя й надутi щоки, схопив вiдро для смiття, що трапилося пiд руку, тицьнув їй пiд нiс. Сiльвiї було соромно. Жахливо отак стояти, обiймаючись iз вiдром, але з iншого боку, яке щастя, що хоч когось зi знайомих зустрiла!
Тiмотi слухав її плутанi довгi пояснення, як вона напросилася пiти з Мелiсою, як та доручила її Теду та вшилася кудись iз Ерiком, а Тед загубився в юрбi. Вона вже годину його шукає. Або Мелiсу. I не знає, що робити - чи дзвонити бабусi додому, щоб забрала? Пiзно й - кгм - не хочеться... Як їй було страшно в юрбi пiдпилих дорослих, вона розповiдати не стала.
- Навiщо пила? - гмикнув Тiмотi.
Сiльвiя промовчала й опустила голову. Як йому пояснити? Як йому пояснити, що трапилася така унiкальна нагода спробувати справжнього життя. Вiдмовитися було несила. Мелiса засмiяла б.
- Не звалишся? - показав вiн на вулицi на свiй старенький мотоцикл i посмiхнувся: - Вiдро облиш.
Тiмотi зупинив свiй "Харлей", бо Сiльвiя товкла його кулаком по спинi. Вона швидко зiстрибнула, але вiдбiгти не встигла, її вивернуло просто на дорогу. Ну, i йому на куртку. Але їй уже було байдуже. Нехай зненавидить її назавжди. Вона збере завтра речi та поїде. Так i не дочекавшись Вiнса.
Тiмотi скинув куртку й спробував витерти об траву. Пiшов до рiчки й занурив у воду.
- Ходи сюди, вмийся. Тiльки не впади в рiчку.
Смiється з неї, так? Вiд води тхнуло тванню. У ротi був бридкий присмак. "Яка ж я дурепа!"
Тiмотi простяг їй свою баклагу. Вона взяла, побачила, що вiн дивиться на неї, та швидко прополоскала рота. Ще подумає, що вона гидує його водою, а вона просто мiркує повiльно.
Дорогою додому Сiльвiя уявляла, що зовсiм усе не так. Це - її побачення, Тiм її коханий, а за ними, звичайно ж, погоня.
Вiн провiв її до будинку, тiльки вона нерiшуче зупинилася.
- Знаєш, я не хочу будити бабусю. Ну, щоб вона мене бачила, кгм, такою. У мене вiкно вiдчинене. Ти не мiг би мене пiдсадити? А далi я сама.
Вiн подивився нагору:
- Гуркотiтиме, якщо звалишся. Я сам металом козирок веранди крив.
I зник. Сiльвiя розгубилася. А вiн просто притяг драбину.
- Дякую, дуже дякую.
Вона полiзла у вiкно.
"Повеселилися, так, Жеко? А пам'ятаєш, як ми нализалися вперше? Що за гидоту ми тодi пили? От же ж дурнi були!" Тiмотi акуратно прихилив драбину до стiни повiтки.
"Мелiса! - згадала Сiльвiя засинаючи. - Як же я про неї забула? Вона мене шукатиме".
- Доброго ранку! - почулося раночком у стайнi.
Тiмотi повернувся, кивнув, потяг носом повiтря й глянув на Сiльвiю здивовано.
- Дякую тобi дуже. Я страшенно перепрошую за вчорашнє. Я бiльше так не буду, - торохтiла вона заготовлену промову.
- Чим ти вмивалася? - перебив вiн.
- Ох, - зiтхнула Сiльвiя, бентежачись, - Мелiса менi мститься. За те, що шукала та не знайшла мене й усе таке. Вона вчора менi макiяж зробила. Щоб я старшою здавалась. А тепер не дає чим його змити. Водою не виходить. Я бензином спробувала, - засмучено прошепотiла вона.
- А! - Тiмотi повернувся до роботи, намагаючись не розсмiятися вголос.
Сiльвiя постояла трохи й пiшла.
- Тiме! Тiме! Зайди до мене, - гукала з порогу бабуся.
Тiмотi зiйшов на ґанок, подумав, скинув гумовi чоботи й подався до господинi.
- Бабусю, можна я до себе пiду?
- Сядь.
Сiльвiя поклала голову на руки, мотнула головою, щоб волосся прикрило обличчя. Сховалася.
- Я маю подякувати тобi, Тiме. Витяг цю дурепу з, кгм, халепи. Наступного разу - хоча я сподiваюся, що подiбного наступного разу не буде, чуєш, Сiльвiє! - ви не бiйтеся подзвонити менi. Я суворо не караю, - гримiла бабуся.
- Бабусю, я обiцяю думати перед тим, як робити, чесно, - пiдняла голову Сiльвiя.
Тiмотi подумки вiдзначив, що слiдiв макiяжу вже не було, видно, Мелiса змилостивилася й дала, чим змити. Або Сiльвiя сама знайшла пiдходящий розчинник.
- Моя онука зiпсувала тобi вiльний вечiр. Шон, до речi, задоволений твоєю роботою, просто повiрити не може, що в тебе нема жодного досвiду поводження з кiньми. Бери вихiдний i вiдпочинь як слiд.
Тiмотi знизав плечима, здивовано глянув на бабусю.
- Поїдь подивися Торонто. Ти ж не з цих мiсць. Там є де розважитися. Або в сусiднє мiстечко. Як хочеш.
- Я можу запросити вашу внучку, щоб показала менi мiсто? - несподiвано для себе запитав Тiмотi.
- Мелiсу? - здивувалася бабуся.
- Сiльвiю.
Сiльвiя вереснула радiсно й пiдстрибнула:
- Бабусю, ну будь ласка!
- Гаразд. Тiльки повернiться не пiзнiше одинадцятої вечора, - бабуся замислилася. - Тiме, вiзьми, мабуть, машину. Пiкап, у якому ви з Шоном усе возите. Ключi знаєш де.
Тiмотi кивнув i пiшов у стайню.
***
Добре бути таким дорослим. У нього шкарпетки дранi, а йому хоч би що. Вона б крiзь землю провалилася на його мiсцi. Ой, вiн же призначив їй побачення. Ну, майже побачення. "Цiкаво, яка буде погода, можна буде надягти рожеву майку? Нi, краще блакитну. А куди ми пiдемо? Якщо я зараз у нього запитаю, куди вiн хоче, це буде дуже набридливо? Але якщо я запитаю потiм, то звiдки я знатиму, що краще надягти?"